Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Податкове право

План

1.Метод податкового права……………………………………………………2

2. Ухилення від сплати податків, форми та способи……………………….6

3.Додаткові елементи правового механізму акцизного податку……….12

4.Задача №1…………………………………………………………………….21

5.Задача №2……………………………………………………………………..22

6 Список використаної літератури………………………………………….23

1.Метод податкового права

За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного методу фінансового права, в основі якого покладено метод владних розпоряджень. Однак він характеризується своєрідним механізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм (йдеться про безумовний характер імперативності). Наприклад, застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу - вони визначаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплено зобов'язання щодо передачі коштів платників до бюджетів. Аналізуючи систему впливу на відносини, що регулюються податковим правом, можна зробити висновок, що основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, що базується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, властивий також іншим галузям права (наприклад адміністративному), але при регулюванні податкових відносин цей метод набуває специфіки, що полягає у конкретному змісті, а також у певному колі органів, уповноважених державою на владні дії. Наприклад, характерною рисою методу податкового права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи позабюджетних фондів, цілей використання коштів і т. ін. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають податкові органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не припускають вибору) норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків. Відносини у сфері оподаткування є невід'ємною та провідною частиною фінансового права, оскільки виникають у процесі і зумовлені діяльністю держави по планомірному формуванню цих централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Метод податкового права - це засіб організації практичного та теоретичного пізнання, зумовлений закономірностями визначеного предмета.

Метод податкового права являється фінансово-правовим, в основі якого лежить метод владних розпоряджень, він передбачає використання імперативних норм. При урегулюванні податкових відносин даний метод набуває своєю специфіку, яка складається у змісті правовідносин, а також залежить від статусу суб'єкта держави, його повноважень.

Метод примусу (владних розпоряджень) обумовлений самим змістом податкових правовідносин - формуванням бюджетів відповідних рівнів. Яскравим прикладом методу податкового примусу є стаття 67 Конституції України, де сказано, що кожний "зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом".

Апріорі методу владних розпоряджень в податковому праві не виключається застосування і використання інших методів податкового права. Так, наприклад, можливість вибору ставки оподаткування дає можливість формувати податкову політику суб'єктам підприємницької діяльності на власний розсуд, шляхом використання рекомендацій, узгоджень, пропаганди, що обумовлює метод переконання. Але деяка свобода дій підпорядкованих державі суб'єктів обмежена все ж тими владними розпорядженнями держави і можлива лише в межах делегованих суб'єкту прав.

Податкові правовідносини - це відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та обов'язками, пов'язаними зі сплатою податків.

Податкова система повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства в цілому. Тобто, податкова система повинна відображати не тільки фіскальні інтереси держави, але й сприяти раціональному розподілу та використанню національного доходу.

Податкова система повинна мати логіку і закономірності, бути здатною самостійно реагувати на різні потреби, викликані реалізацією різноманітних та розчленованих соціально-економічних зв'язків у суспільстві.

Функції оподаткування - це дії інституту податкового права, направлені на досягнення певного результату. Іншими словами - це та роль, яку виконує інститут оподаткування в державі і суспільстві як у правовому, так і в економічному аспекті.

2.Ухилення від сплати податків, форми та способи

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходжения до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна.

Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібнорозуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування тощо).

Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі "Про систему оподаткування". Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВР і стягуються на всій території України.

Обов'язкові платежі як предмет цього злочину повинні входити в систему оподаткування, а такі їх ключові елементи, як об'єкт і платник, мають бути визначені саме податковим законодавством. При цьому законодавець дозволяє, щоб стягнення збору за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснювалось в порядку, встановленому КМУ відповідно до законів України. Умисне ухилення від сплати обов'язкових платежів, які не входять до системи оподаткування, кримінальну відповідальність не тягне. Будьякі податки і збори, які запроваджувані законами України, мають бути включені до Закону України "Про систему оподаткування". Зміни до нього стосовно пільг, ставок податків і зборів, механізму Їх сплати повинні вноситись не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Ставки місцевих податків і зборів, інші елементи податкових баз, а також пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів, які хоча і входять до системи оподаткування, проте запроваджені з порушенням зазначеного вище порядку, охоплюються диспозицією ст. 212 лише в тій частині, в якій їх справляння відповідає нормам законодавчих актів про оподаткування.

Вчинення злочину, пов'язаного з отриманням в тій чи іншій формі доходу, наприклад, викрадання майна, одержання хабара, збуту зброї, наркотичних засобів, не породжує легальний об'єкт оподаткування. Тому дії особи, яка скоїла злочин, пов'язаний із вилученням майнової вигоди, повинні кваліфікуватись лише за відповідними статтями КК України без додаткової кваліфікації за ст. 212.

Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування;

2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих або особливо розмірах;

3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Відповідальність за коментованою статтею КК виключається у тому разі, коли ненадходження коштів до державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів сталося внаслідок невиконання банком покладеного на нього законодавством обов'язку виконувати платіжні доручення платників податків на перерахування обов'язкових платежів податкового характеру. Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Приховування об'єкта оподаткування, який визначається залежно від виду обов'язкового платежу, що стягується з юридичних та (або) фізичних осіб, характеризується тим, що прибуток або інший об'єкт оподаткування у платника податків і зборів фактично існує, проте він не декларується, не згадується у документах, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків або інших обов'язкових платежів, які подаються до податкових чи інших контролюючих органів, а тому ніякі податки на такі об'єкти не нараховуються і не сплачуються.

Заниження об'єкта оподаткування означає часткове ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Заниження прибутку як об'єкта оподаткування може досягатись за рахунок незаконного завищення валових витрат, у т.ч. шляхом укладання псевдоугод з фіктивними підприємствами.

До Інших способів вчинення цього злочину належать, зокрема:

ухилення зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності від взяття на облік у контролюючих органах;
умисне заниження податкових ставок;
умисно неправильне обчислення сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів або бази оподаткування;
обманні маніпуляції з податковими пільгами;
неналежне виконання або невиконання обов'язків з нарахування та утримання обов'язкових платежів фіскальними агентами держави - збирачами податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Суб'єкт злочину:

1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

Основними способами дій при приховуванні прибутків від оподаткування виступають:

1. завищення в первинних документах даних про матеріальні затрати:

1.1. внесення в затрати матеріалів замовника;

1.2. складання підложних документів по списанню матеріалів на виробництво;

1.3. внесення в авансові звіти фіктивних командировочних витрат;

1.4. включення підставних осіб в платіжні відомості на отримання заробітної плати;

1.5. часткова зміна (матеріальний підлог, дописки суми в сторону збільшення) в відомостях на отримання заробітної плати;

1.6. завищення в накладних документах цін на прийнятий товар.

2. завищення в документах обліку даних про матеріальні затрати:

2.1. включення пропонуючих витрат в витрати звітного періоду;

2.2. включення в вартість малоцінних і предметів, які швидко зношуються вартості основних засобів;

3. завищення в звіті про фінансові результати даних про матеріальні затрати;

4. заниження в первинних документах даних про виручку:

4.1. заниження кількості куплених товарів;

4.2. заниження ціни реалізації товарів;

4.3. оплата товаром (“чорний бартер”);

5. заниження в документах обліку відомостей про виручку:

5.1. утримання нереальних торгових місць;

5.2. зменшення величини доходів за здачу в оренду основних засобів виробництва;

5.3. покупка і реалізація товарно-матеріальних цінностей за готівковий розрахунок (“чорний нал”);

6. заниження в звітних документах відомостей про виручку:

6.1. занижене відображення виручки в головній книзі і балансі;

6.2. занижене відображення виручки в звіті про фінансові результати

7. заниження оподаткованого прибутку:

7.1. створення незареєстрованого підприємства (наприклад, на базі ліквідованого);

7.2. завищення витрат на оплату праці;

7.3. завищення чисельності працюючих;

7.4. безпідставне (незаконне) отримання податкових пільг;

8. приховування прибутку за зговором з керівниками інших підприємств, які користуються пільгами по оподаткуванню:

8.1. фіктивна здача в оренду основних засобів підприємствам, які користуються податковими пільгами;

8.2. перечислення прибутку на підприємство, яке має податкові пільги.

Способи ухилення від сплати обов'язкових платежів можуть бути різноманітними і залежати від виду як несплачуваного податку, збору, іншого обов'язкового платежу, так і від самого платника.

Способами ухилення від сплати податків є:

неподання податкових декларацій та розрахунків;

приховування (заниження) об'єктів оподаткування.

Неподання податкової декларації та розрахунків виражається в неподанні до податкової інспекції у встановлений строк декларації про доходи суб'єкта підприємницької діяльності , а також декларації про сплату інших податків з метою ухилення від сплати податків. Неподання податкової декларації є одночасно і приховуванням об'єкта оподаткування.

Можуть бути також випадки, коли ухилення від сплати обов'язкових платежів сталось тоді, коли в особи не було умислу на несплату їх. У цьому разі вона може бути притягнута лише до адміністративної відповідальності за невчасне подання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів..

Заниження об'єктів оподаткування – це декларування суми прибутку меншої, ніж та, яку було отримано на справді. Заниження прибутку, яке може виражатись у частковому чи повному невключенні в суму оподаткованого прибутку (доходу) коштів, отриманих від виконання робіт , надання послуг тощо.

Наприклад, підприємство за виконану роботу отримує оплату частково в безготівковому порядку, а частково – готівкою, але отриману готівку не оприбутковує, тим самим зменшуючи розмір валового доходу, який підлягає оподаткуванню.

Заниження прибутку може здійснюватись шляхом завищення розмірів сум, на які зменшується оподаткований балансовий прибуток, наприклад, шляхом завищення вартості матеріальних затрат, які відносяться до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), завищення витрат на службові відрядження, представницькі цілі, сторожову охорону, тримання і обслуговування технічних засобів управління тощо.

Приховування об'єктів оподаткування – це невідображення у відповідних звітних документах, які подаються до податкових органів, будь-яких об'єктів оподаткування, зменшення бази, що підлягає оподаткуванню, неправильне її обчислення, заниження податкової ставки тощо.

Наприклад, суб'єкт підприємницької діяльності приховав факти наявності у нього транспортних засобів чи інших самохідних машин і механізмів і тим самим ухилився від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів щодо легкових автомобілів.

Приховування об'єктів оподаткування може поєднуватись із посадовим підлогом. Наприклад, посадова особа подала неправдиві відомості про те, що на підприємстві працює стільки то працівників, які відносяться до категорії 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що було підставою для звільнення від сплати внесків від витрат на оплату праці цих працівників до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення .

Аналізований злочин буде закінченим з моменту закінчення терміну, в який мали бути сплачені податок, збір, інший обов'язковий платіж. Наприклад, громадяни повинні подати до Державної податкової адміністрації декларацію про доходи до 1 березня наступного року після закінчення календарного року. Якщо громадянин не робить цього, його бездіяльність за наявності у нього умислу ухилитись від сплати прибуткового податку утворює закінчений склад розглядуваного злочину.

3. Додаткові елементи правового механізму акцизного податку

Особливість акцизного оподаткування пов'язується з тим, що відповідний податковий обов'язок виникає при обороті різних підакцизних товарів, які не завжди характеризуються типовою єдністю. Податкова база являє собою вартісну фізичну або іншу характеристику об'єкта оподаткування. Це дозволяє, використовуючи дану характеристику, перейти до обчислення суми податкового обов'язку. Тому при оподаткуванні акцизним збором практично неможливо вести мову про визначення єдиної бази оподаткування, як елемента правового механізму акцизу в цілому.

Податкова база по акцизному збору визначається окремо по кожному різновиду підакцизного товару (нафтопродуктам, транспортним засобам, тютюновим виробам і т.ін.). Саме на цьому моменті загострює увагу російський законодавець, фактично, починаючи з даного положення регулювання податкової бази. Поняття податкової бази обумовлює особливості, специфіку, можливість застосування ставок оподаткування. Саме із цим погоджуються способи визначення й обчислення бази оподаткування. В цьому випадку не має сенсу виділяти таку ж кількість способів визначення бази оподаткування акцизу, скільки існує різновидів підакцизних товарів чи продукції. Принциповим і достатнім буде розмежування підходів при визначенні бази оподаткування залежно від виду податкової ставки. При цьому податкова база буде визначатися або у вартісному, або в натуральному вираженні.

У якості податкового періоду при обчисленні податкової бази по акцизу виступає конкретний податковий період, яким визнається календарний місяць. Визначення податкового періоду й, відповідно, податкової бази, моменту виникнення обов'язку по акцизному збору зв'язується з необхідністю законодавчого закріплення дати виникнення податкових зобов'язань, дати реалізації або одержання підакцизних товарів.

М.П. Кучерявенко щодо цього аспекту відзначає, що «…визначення податкової бази й диференціація основних підходів, способів здійснення цього враховує не тільки характер і тип ставки оподаткування, але й концептуальні різновиди акцизного збору: як платежу, пов'язаного з реалізацією вироблених підакцизних товарів на території держави, так і платежу, опосередкованого перетинанням митного кордону держави, пов'язаного із ввозом підакцизних товарів (продукції) на митну територію.» При ввозі підакцизних товарів на митну територію податкова база визначається:

1) по підакцизних товарах, у відношенні яких установлені тверді (специфічні) податкові ставки (в абсолютній сумі на одиницю виміру) – як обсяг увезених підакцизних товарів у натуральному вираженні;

2) по підакцизних товарах, у відношенні яких установлені адвалорні (у відсотках) податкові ставки, як сума:

- їхньої митної вартості;

- підлягаючому сплаті миту.

Специфіка розрахунку митної вартості підакцизних товарів і підлягаючому сплаті мита обумовлюється тісним зв'язком податкового й митного регулювання особливостей формування складових, що включають у базу оподаткування. При цьому важливо враховувати, що в податкову базу не включаються митні збори за митне оформлення, які є обов'язковою складовою при формуванні обов'язків у випадку перетинання митного кордону в галузі митного регулювання. Природньо, що певна комплексність податкового й митного законодавчого регулювання повною мірою відображається і на визначенні митної вартості як бази оподаткування.

Категорію митної вартості не слід зв'язувати винятково з обчисленням бази акцизного збору. Має сенс аналізувати її як поняття, що грає певне наскрізне значення, має межінституціональний зміст. Ця категорія використовується при обчисленні акцизного збору, податку на додану вартість, митних зборів, інших видів обов'язкових платежів. Р.А. Шепенко підкреслює, що визначення митної вартості базується на положеннях митного законодавства й здійснюється за допомогою декількох методів :

а) за ціною угоди із увезеними товарами митна вартість являє собою фактично сплачену або таку суму, що підлягає сплаті за ввезений товар на момент перетинання митного кордону:

б) за ціною угоди з ідентичними товарами митна вартість визначається аналогічно вартості з однаковими за всіма показниками товарами (фізичним характеристикам, виробником);

в) за ціною угоди з однорідними товарами митна вартість визначається за аналогією з товарами, що мають схожі характеристики, що складаються зі схожих компонентів, але абсолютно не ідентичних;

г) шляхом вирахування вартості митна вартість визначається з урахуванням вирахування видатків, що включають виплату комісійних винагород, сум митних платежів, видатків на транспортування, страхування і т.п.;

д) шляхом додавання вартості митна вартість являє собою суму, що включає вартість матеріалів, витрат, прибутку, які зазвичай одержує експортер;

е) резервний метод припускає визначення митної вартості на підставі її показників на внутрішньому ринку або країни його імпорту.

В Україні по кожній ввезеній партії підакцизних товарів податкова база визначається окремо. Причому, якщо ця партія складається з різних груп підакцизних товарів, ввіз яких обкладається по різних ставках, то база визначається окремо по кожній групі. Аналогічно із цим попадають під оподаткування акцизом групи підакцизних товарів (у складі партії підакцизних товарів), які були раніше вивезені за межі митної території держави з метою майбутньої їх переробки.

Пільги при акцизному оподаткуванні реалізуються як певні звільнення другого рівня. Через те, що побудова акцизного оподаткування припускає формування закритого переліку підакцизних товарів, з реалізацією яких зв'язується виникнення податкового обов'язку по акцизу, будь-які звільнення, пов'язані з уточненням предмета оподаткування, виключенням з переліку підакцизних товарів нелогічні. Законодавець і так досить вибірково встановлює цей перелік, щоб згодом які-небудь товари виключати з нього. Саме тому пільги по акцизному збору стосуються особливостей обороту підакцизних товарів, або специфічного призначення їх використання. Податковими законодавствами використовується кілька різновидів пільг по акцизу. Найбільш актуальні звільнення окремих елементів об'єкта оподаткування, використання пільгових податкових ставок і пільги при визначенні податкової бази.

При цьому треба враховувати, що використання пільгової податкової ставки по акцизному збору досить специфічно. Тут немає базової податкової ставки і не можна говорити про можливості встановлення зниженої податкової ставки. По кожному виду підакцизних товарів установлюється своя окрема (переважно виражена у твердій грошовій сумі) ставка. Тому в якості пільгової податкової ставки по акцизному збору можна розглядати, по суті, єдину – нульову. Первісна кількість пільг по акцизному збору в Україні була невелика й зводилася, фактично, до єдиного різновиду – реалізації товарів на експорт. Так, у відповідності зі ст. 5 Закону України «Про акцизний збір» акцизний збір не сплачувався при реалізації підакцизних товарів (продукції) за межі території України, якщо інше не передбачалося міжурядовими угодами . По суті, мова йшла про звільнення від сплати акцизу, у відношенні будь-якого підакцизного товару, за умови його реалізації на експорт. Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року перелік податкових пільг було розширено. Так, акцизний збір не стягувався при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту. Примітно, що якщо універсальний акциз взагалі не стягувався при експорті товарів, робіт, послуг за межі митних кордонів України, то при експорті підакцизних товарів по бартерних контрактах (або по контрактах, якими передбачено надходження на рахунок експортера національної валюти – гривні), акцизний збір підлягав включенню в ціну відвантаженої продукції й сплаті в бюджет у встановлений термін.

В Україні акцизний збір не стягується з товарів, які були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, коли їх вивіз (експортування) засвідчено належним чином оформленою митною декларацією. Акцизний збір не стягується з підакцизних товарів, які імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не стягується податок на додану вартість у зв'язку зі звільненням, передбаченим для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортуємих товарів, товарів, які направляються до магазинів безмитної торгівлі або призначаються для переробки під митним контролем. Акцизний збір не стягується також при вивозі з митної території України підакцизної продукції, придбаної інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції. Якщо у відзначених випадках митним законодавством України передбачається вимога надання банківської гарантії або інша вимога, така вимога застосовується й для цілей акцизного збору. З таких товарів акцизний збір стягується органами митної служби України, якщо пізніше щодо них виникає зобов'язання по сплаті податку на додану вартість.