Податковий менеджмент

Податковий менеджмент є складовою всієї податкової політики як на рівні держави, так  і регіону, галузі, підприємства, громадянина. Податковий менеджмент являє собою  систему принципів і методів  розробки та реалізації управлінських  рішень, пов'язаних з вибором податкової системи, розрахунком податкових платежів, постійним контролем за їх здійсненням.

Податковий менеджмент охоплює три рівні податкової політики.

1. Державний податковий менеджмент. Він охоплює сферу державної податкової політики. її метою є організація такої податкової системи, яка б задовольняла, з другого боку, всі або більшість фінансових потреб держави, а з іншого — вона не повинна бути обтяжливою для платників податків. Менеджмент цього рівня повинен здійснюватись залежно від економічної та фінансової стратегії держави й відповідно до розробленої податкової стратегії.

2. Податковий менеджмент підприємства. Його завданням є розробка податкової політики підприємства залежно від його економічної стратегії та напрямів діяльності, а також визначення такої системи податків, яка б дала змогу отримувати найбільші прибутки при оптимальності податкових платежів щодо всіх рівнів бюджетної політики.

3. Податковий менеджмент громадян. Сфера його застосування — податкові платежі конкретних громадян, які мають приватний характер, а також вибір такої системи сплати податків, яка найбільше підвищувала б рівень добробуту громадян (наприклад, податки на майно, власність, землю тощо). Ця сфера також охоплює напрями діяльності громадян, коли вони не утворюють якогось підприємства або іншої організаційної структури, а здійснюють свою

діяльність і отримують  за це гроші (наприклад, надомництво, вирощування  овочів на присадибній ділянці з  подальшою реалізацією їх та ін.).

Мета державного податкового  менеджменту - це здійснення й виконання податкової політики держави, збору податків і контролю за їх отриманням. Податковий менеджмент виконує такі завдання:

1. Створення законодавчої  бази, яка відповідала б вимогам  як дер-жавної політики, так і прагненням платників податків. Головним при цьому повинна бути її стабільність.

2. Утворення, відповідно  до законодавчої бази, нормативної  бази, яка регулювала б форми  та види податкових платежів  підприємств з урахуванням умов, які складаються на цей момент. Насамперед це стосується розробки методики розрахунку податкових платежів, порядку їх сплати. При цьому повинна бути відносна постійність цієї бази.

3. Утворення системи  податкових інститутів, які обслуговують  діяльність підприємств і визначення  системи вимог, меж сфери діяльності та впливу на платників податків.

4. Утворення системи штрафних санкцій, з одного боку, щодо тих платників, які порушують правила та порядок сплати податків, а з другого - до керівників фінансових органів, які перевищують свої повноваження. При цьому повинні бути порядок і визначена методика відшкодування платникам податків тих втрат, які були завдані при прийнятті рішень керівництвом податкових органів.

5. Утворення ефективної системи контролю за податковою системою на рівні держави.

Податковий менеджмент повинен відповідати особливим вимогам, які є обов’язковими при його організації та проведенні. На прак-тиці вони мають форму принципів, від яких залежить і ефективність податкового менеджменту (рис. 1).

1. Єдність і взаємодія з іншими системами в загальному управлінні.

Податковий менеджмент повинен бути інтегрований в економічну та функціональну систему, оскільки будь-яке рішення, що стосується сплати податків, впливає на загальний фінансовий стан платника, отримання чистого  прибутку та ефективність його фінансової діяльності. Податковий менеджмент може також визначати вибір видів господарської діяльності (особливо тих, які мають пільгове оподаткування), можливість інвестиційного розвитку як на підприємстві, так і в державі в цілому. Податковий менеджмент визначає також систему стимулювання праці робітників та їх зацікавленість у результатах праці та ін. Тобто податковий менеджмент повинен бути частиною єдиної системи управління підприємством і бути інтегрованим у цю систему.

2. Комплексний характер прийняття рішень з питань оподаткування. Усі управлінські рішення повинні прийматися з урахуванням дії всієї системи управління підприємством і її часу. Так, прийняття тимчасового рішення щодо сплати податку може, зрештою, призвести до збитків. Наприклад, неправильне віднесення витрат на собівартість (коли вони повинні бути відшкодовані за рахунок прибутку) призводить до зменшення бази оподаткування прибутку підприємства й до накладання на нього штрафних санкцій. Отже, отримання тимчасового ефекту в подальшому призводить до збитків. Цей принцип передбачає орієнтацію управлінських рішень податкового менеджменту на кінцевий результат і досягнення мети платника.

3. Динамізм податкового менеджменту. Актуальність цього принципу визначається різними чинниками.

По-перше, нестабільністю законодавства з питань оподаткування. Так, в закони щодо податків майже кожен тиждень Верховною Радою України вносяться зміни або доповнення. А в деяких випадках (наприклад, Закон про оподаткування прибутку підприємств, ПДВ) зміни вносяться й у прийняті раніше рішення.

По-друге, в умовах ринкової економіки та перехідного періоду  постійно змінюються як зовнішні, так  і внутрішні чинники впливу на економіку — рівень інфляції, доходи населення та його добробут, кон'юнктура ринку, ставлення до України інших держав тощо. Тому при прийнятті управлінських рішень щодо податкової політики потрібно враховувати умови, які склалися. Крім того, треба мати на увазі, що будь-яке, навіть найкраще, рішення не можна з таким же

успіхом реалізувати  ще раз. Його потрібно як мінімум модифікувати або ж прийняти інше.

4. Багатоваріантність підходів при прийнятті управлінських рішень. Податковий менеджмент, як і будь-який менеджмент, передбачає при розробці багато варіантів для того, щоб була можливість вибору найперспективнішого, ефективного та сприятливого для даних умов рішення. Для цього передбачається розробка критеріїв оцінки рішення та визначаються їх параметри. При розробці треба користуватися як загальними критеріями, так і такими, які визначаються безпосередньо на підприємстві.

Головна мета податкового  менеджменту підприємства - забезпечення йому оптимальних податкових платежів з урахуванням чинного законодавства. При цьому потрібно звернути увагу на вирішення кількох проблем (рис. 2).

Дисципліна  та культура платників податків. Більшість керівників підприємств (як в Україні, так і за кордоном) вважають податки втратами для свого бізнесу. Але податкові стягнення, по суті, є платою за можливість жити і діяти в умовах цивілізованого суспільства. Тому й дисципліна сплати податків визначає ступінь цивілізованості держави, а це впливає і на визначення головної мети суспільства. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою для середньоста-тистичного платника не існує проблеми сплати податків: податки треба платити однозначно. Але якщо є можливість, то підприємство розробляє заходи щодо зменшення їх розміру за рахунок пільг, які надаються державою. На жаль, в Україні більшість керівників підприємств ставить за мету взагалі не сплачувати податки (при цьому вони свідомо ідуть на порушення чинного законодавства).

Поєднання стратегічної та тактичної (поточної) мети податкового  менеджменту. Між ними можуть бути й суперечності. У деяких випадках зменшення сплати податків може в подальшому призвести до збільшення їх загальної суми в кінці стратегічного періоду. Наприклад, помилковий розрахунок амортизаційних відрахувань у кінці звітного періоду породжує скорочення бази оподаткування прибутку й призводить до штрафних санкцій у майбутньому.

Мінімізація та оптимізація сплати податків. Ця проблема тісно пов'язана із загальною політикою підприємства. Так, зменшення податків за рахунок скорочення обсягів діяльності при збереженні або збільшенні розмірів отриманого прибутку в сучасних умовах (зменшення податку на додану вартість, на інновації, земельного податку) може, зрештою, збільшити прямі податки (той же податок на прибуток), якщо виріб реалізується за високою ціною з високою прибутковістю. Тобто у деяких випадках вигіднішою є оптимізація податкових платежів (вкладання частини прибутку в інвестування, розширення виробництва, ніж спрямовування її на стимулювання праці). При вирішенні цієї проблеми ми не розглядаємо випадків, коли мінімізація податків відбувається за рахунок свідомого тимчасового зниження бази оподаткування або інших порушень законодавства (навіть якщо воно не має кримінального характеру).

Ризик податкових платежів для платників податків. Насамперед це ризик, пов'язаний зі змінами податкового законодавства. При цьому потрібно мати на увазі, що вони можуть відбуватись як на рівні вищих державних законодавчих органів (зміни законів Верховною Радою України, нормативної бази на рівні уряду України, окремих міністерств і відомств), так і на місцевому рівні, причому останній для більшості платників податків є найбільш ризикованим.

У процесі реалізації головної мети податковий менеджмент підприємства вирішує такі основні завдання (рис. 3):

1. Розробка загальної політики оподаткування для підприємства.

Сутність цього завдання полягає в тому, що податковий менеджмент повинен визначити всю податкову систему для конкретного підприємства з урахуванням усіх чинників — насамперед видів діяльності, форми організації підприємства, підпорядкованості, відносин з державними органами влади тощо. У свою чергу, на підприємстві визначаються всі податки, збори, обов’язкові платежі, які підприємство повинне сплачувати згідно з чинним законодавством.

2. Визначення податкових пільг і можливості їх застосування на підприємстві. Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має свої особливі пільги, які дають змогу зменшити податковий тягар на підприємство. Тобто пільги є реальною можливістю досягти оптимізації податкових платежів, не порушуючи чинного законодавства (окремо це питання розглянемо далі).

3. Розрахунок можливої виробничої диверсифікації підприємства та зміни при цьому податкових платежів. Згідно з чинною податковою системою оподаткуванню підлягають не тільки обсяги діяльності підприємства, а й різні види його діяльності. Наприклад, ставки акцизного збору залежать від виду виробу, місця виробництва. Ставка земельного податку також визначається залежно від того, під що використовуватиметься земельна ділянка: під виробництво окремих видів продукції, службові приміщення, сільськогосподарські угіддя, житло та ін. Тому перед податковим менеджментом підприємства постає завдання: розробити таку виробничу стратегію підприємства, яка б дала змогу оптимізувати податкові платежі, зменшити сплату їх загального розміру й таким чином уникнути несприятливої податкової політики з боку держави (наприклад, почати випуск такої продукції, яка не має державних обмежень цін, має податкові пільги та ін.).

4. Розробка планів податкових платежів у цілому по підприємству. Виконання цього завдання передбачає планування розмірів податків, зборів та обов'язкових платежів згідно з чинними нормативами, ставками та за затвердженими методиками.

5. Розробка податкового календаря. Виконання цього завдання має велике значення для прищеплення платникам податків податкової культури та порядку. З другого боку, це уможливлює дотримання строків сплати податків й уникнення відповідних порушень.

6. Визначення та оцінка ефективності виробленої податкової політики й системи оподаткування підприємства. За своєю суттю це завдання є підсумковим і дає можливість оцінити проведену роботу та корисність податкового менеджменту в цілому.

Як і будь-який менеджмент, податковий передбачає обов'язкові складові, свої особливі елементи. До головних з  них належать суб'єкт та об'єкт  оподаткування.

Суб'єкт оподаткування — це всі платники податків. Суб'єкти оподаткування в Україні поділяються на дві категорії: юридичні та фізичні особи. Вони відповідають за дотримання строків, порядку

сплати податків і  за їх порушення несуть адміністративну, а в певних випадках і кримінальну  відповідальність. Дотримання порядку сплати податків контролюється як державними органами (податкові адміністрації, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України та ін.), так і іншими уповноваженими органами та організаціями (банками, недержавними та позабюджетними фондами тощо). Так, підприємство не зможе почати свою діяльність і йому не відкриють розрахунковий рахунок в установі банку, якщо воно не зареєстроване в податковій адміністрації.

Податкова система є  єдиною для всіх платників податку. Різниця визначається тільки тоді, коли фізичні особи — підприємці переходять на сплату єдиного або фіксованого податку та при визначенні пільг по окремих податках. Наприклад, підприємства сплачують головний прямий податок — податок на прибуток. Для фізичних осіб основний податок — прибутковий податок, який за економічною суттю є податком на доходи. Громадяни України, які є підприємцями, також сплачують податок на дохід, який за своєю економічною суттю є податком на прибуток уже фізичних осіб.

У країні, де підприємство (або фізична особа) займається підприємницькою діяльністю, суб'єкти оподаткування поділяються на резидентів і нерезидентів. До резидентів належать ті, хто:

• зареєстрований у цій країні й здійснює в ній свою основну діяльність;

• має юридичну адресу в цій державі.

До нерезидентів належать ті, хто зареєстрований як підприємство в іншій державі, а здійснює свою діяльність через представництва.

Цей поділ платників  податків впливає на розміри оподаткування. Так, у більшості країн Західної Європи резиденти сплачують податки  на всі доходи, у тому числі й на отримані за межами держави. Нерезиденти сплачують податки тільки на доходи, отримані на території держави, де вони працюють через представництва.

У деяких країнах на особливості  оподаткування впливає такий  чинник, як правові форми організації підприємництва. Це стосується акціонерних товариств, підприємств з обмеженою відповідальністю, коли вони звільняються від сплати певних податків.

Об'єкт оподаткування — другий важливий елемент податкового менеджменту. Об'єктом оподаткування виступає переважно або майно, або дохід, або приріст вартості виробу, або вид діяльності.

Так, при сплаті податків на землю, майно, спадщину як об'єкт оподаткування виступає земля, майно підприємства, дохід від спадщини фізичної особи, вартість подарунка, вартість фондів юридичної особи або їх приріст. При сплаті податку на прибуток (дохід), стягненні прибуткового податку з громадян об'єктом виступає сума отриманого доходу, балансового прибутку, доходи громадян, які вони отримують з різних джерел. При сплаті податку на додану вартість об'єктом оподаткування виступає знов утворена вартість товару в процесі його виробництва та просування на ринок. Існують також податки на окремі види діяльності — при виробництві продукції або наданні послуг, виконанні робіт (патенти, ліцензії, інші дозволи з боку органів влади).

Об'єкт оподаткування має відповідати  певним вимогам: бути стабільним, безпосередньо  стосуватись платника податку й  піддаватися чіткому обліку. Від  останнього залежить розмір податку. Загалом  об'єкт оподаткування є базою для визначення загальних податкових платежів і прибуткової частини бюджету.

В об'єкті оподаткування найбільше  проявляються суперечності між функціями  податків. З одного боку, виконання  фіскальної функції передбачає отримання  державою податкових платежів у повному обсязі й стабільно, з дотриманням порядку та строків сплати платежів. З другого — платник податку не зацікавлений у збільшенні податкових платежів, тому що це об'єктивно зменшує його прибуток. Тому він зацікавлений у зменшенні об'єкта оподаткування (в тому числі й усупереч чинному законодавству). У такому разі постає проблема зі згладжуванням цих суперечностей, визначенням об'єктів оподаткування згідно з чинним законодавством, з урахуванням оп-тимізації податкових платежів і з отриманням стабільного прибутку.

Податковий менеджмент реалізує свою головну мету та виконує завдання, які перед ним стоять, за допомогою  таких функцій (рис. 4):

1. Розробка податкової стратегії підприємства. Стратегія підприємства повинна базуватись на економічній і фінансовій стратегії підприємства в цілому та на їх складових. При розробці податкової стратегії підприємства визначають приблизні коридорні межі податкових платежів як у майбутньому, так і в попередньому періоді. Для цього визначаються конкретні завдання на кожний відрізок часу, розробляються відповідні заходи, пріоритети та параметри діяльності. У деяких випадках щодо окремих податків податкова стратегія може мати незалежний від інших стратегій характер. Наприклад, податкові платежі на землю, майно не залежать від обсягів діяльності та ефективності використання ресурсів і майнового потенціалу.

2. Утворення інформаційної системи. Виконання цієї функції поля-гає у формуванні інформаційної бази, яка б повністю задовольняла усі потреби податкового менеджменту. Для цього визначаються усі зовнішні, а також внутрішні джерела отримання нормативної, правової інформації. Насамперед це пов’язано з системою обліку на підприємстві, повнотою та достовірністю отриманої інформації.

3. Аналіз податкової політики підприємства. У процесі виконання цієї функції проводиться аналіз не тільки динаміки, структури податкових платежів, а й організації податкової служби на підприємстві взагалі. У процесі аналізу визначаються не лише зміни в податкових платежах, а й недоліки в організації планування та в сплаті податків.

4. Планування податкової діяльності. Планування податкової діяльності здійснюється на підставі податкової стратегії підприємства. Виконання цієї функції передбачає розробку на майбутнє як стратегічних планів, так і поточних, податкового календаря підприємства.

5. Контроль за виконанням податкової політики підприємства. Ця функція передбачає здійснення не тільки контролю за дотриманням порядку та строків сплати податкових платежів, а й коригування

податкової політики залежно від зміни економічної та політичної ситуації. Ця функція передбачає також утворення досить дійового внутрішнього контролю за податковою системою підприємства й покладання обов'язків за виконання цієї функції на відповідальних осіб. Здійснюється цей контроль переважно за допомогою системи особистих показників і в контрольні періоди.

Податковий менеджмент є складовою  фінансового менеджменту й тісно  пов'язаний з ним. Цей взаємозв'язок можна визначити за допомогою методу аналізу за "5 с", тобто для визначення ефективності прийнятого рішення аналіз проводиться за п'ятьма компонентами.

Перший компонент — компанія (company). Наслідки податкового планування при цьому визначаються організаційно-правовою формою підприємства. Від неї залежать розмір ставки оподаткування, надання пільг, податків. Наприклад, у більшості країн окремим товариствам (акціонерним компаніям чи товариствам з обмеженою відповідальністю) надаються податкові кредити. Це ж стосується і підприємств-резидентів.

Другий компонент — собівартість (costs). Головним елементом ціни в більшості випадків є собівартість виробленої продукції. Тому важливе значення має віднесення до її складу різних витрат, правильність та обґрунтованість цього віднесення, бо від цього залежить база оподаткування доходу (прибутку) підприємства.

Третій компонент — конкуренти (competitors). Усі підприємства в умовах ринкової економіки утворюють конкурентне середовище, в якому визначаються ціни на продукцію підприємств залежно від якості виробу, наявності на ринку попиту та пропозиції тощо. Від стану та рівня конкуренції залежить стратегія підприємства в напрямі додаткових інвестицій у виробництво, розвиток науково-дослідної бази або, навпаки, розширення фондів споживання, проведення різних фінансових операцій та ін.

Четвертий компонент — споживачі (consumers). Найбільший зв'язок між фінансовим та податковим менеджментом виявляється через систему ціноутворення. Суттєво, хто та в якому розмірі сплачує податки: підприємство чи споживач. Тільки в ціні товарів відображається структура податків і з'являється реальна можливість визначити співвідношення податків, які сплачує підприємство, та податків, які сплачують громадяни. Крім того, аналізуються стан доходів споживачів, їх місце у загальній сумі податків тощо.

П'ятий компонент — канали товарообігу (cannels). Головне тут — вибір найефективніших каналів збуту, визначення тільки тих ланок, які необхідні й діють ефективно. Крім того, зайві ланки збільшують ціну виробу, а також кількість податків до сплати (наприклад, ПДВ) і, зрештою, зменшують попит споживачів. Разом з тим треба зазначити, що відсутність посередників впливає на ефективність діяльності підприємства в цілому.

Важливе місце у податковому  менеджменті займає розрахунок податкового навантаження на споживачів і виробників товарів і послуг, яке залежить від стратегічного та тактичного податкового потенціалу.

Стратегічний  податковий потенціал (СПП) являє собою потенціальну податкову базу й розраховується як різниця між валовими доходами (тобто сумою виручки від реалізації виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг) і сукупними валовими витратами. СПП розраховується на макрорівні, тобто на рівні держави, та на мікрорівні.

Тактичний податковий потенціал (ТПП) — це розмір запланованих податкових платежів, тобто це СПП з відрахуванням суми пільг за податковими платежами, які надаються платникам податків. У цілому ТПП дає реальну суму податкових платежів, на яку може розраховувати держава при плануванні свого бюджету на фінансовий рік за умови виконання всіма платниками своїх зобов'язань.

Для аналізу податкової політики використовують також такий  показник, як еластичність системи  оподаткування. Він розраховується як співвідношення зміни сукупних податкових доходів від окремих податків по податкових групах і відповідної зміни внутрішнього національного продукту. Якщо коефіцієнт еластичності системи оподаткування вищий за одиницю, то це означає, що податкові надходження зростають швидше, ніж розмір валового внутрішнього продукту. А це призводить до того, що частка податків у сумі валового внутрішнього продукту поступово збільшується. Але цей показник має і недоліки. Так, при його розрахунку не враховуються такі чинники, як темп інфляції, ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках, регіональна структура чинної системи оподаткування. Але головним з них є чинник ціноутворення.

Для України велике значення при визначенні СПП і ТПП має  достовірність і точність інформаційної  бази. При переході держави на ринкові  відносини була досить глибоко пошкоджена загальна інформаційна база, суттєво зменшена статистична звітність, втраче-

но контроль за достовірністю даних і суцільністю їх збору. Наслідком цієї ситуації стала неможливість визначення деяких показників, що характеризують не тільки обсяги виробництва, а й добробут населення (наприклад, у статистичних органах немає точної цифри роздрібного товарообігу в цілому по державі). Це ж стосується й системи фінансових показників як на макрорівні, так і на рівні підприємств.

Для того щоб уникнути цих проблем, потрібно розробити таку методологію статистичної звітності, яка зробила б неможливою фальсифікацію та приховування даних, сприяла б реальній оцінці стану економіки, що забезпечить реальність оцінки як СПП, так і ТПП.

У ситуації, яка склалася в Україні, велике значення мають статистичне спостереження за соціально-економічними процесами, дослідження різних альтернативних показників з незалежних джерел отримання інформації, у тому числі й з неофіційних. Таке розширення джерел отримання інформації дає можливість точніше та зваженіше приймати рішення щодо розробки економічної та податкової стратегії й визначення податкової політики.

Особливого значення показники соціально-економічного розвитку держави набувають у  період економічного спаду, зниження промислового виробництва та скорочення валового суспільного продукту. У цій ситуації розмір податкового потенціалу залежить від доходів підприємств і громадян.

Характеристика взаємодії  зовнішнього економічного середовища та системи оподаткування на макроекономічному рівні формується зі співвідношення податкового навантаження на одного платника податку: підприємство, фірма, робітник, громадянин держави. Тому навіть незначні зміни в податкових відносинах на державному, тобто макроекономічному, рівні суттєво впливають на оподаткування на мікроекономічному рівні. У зв'язку з цим якісні та кількісні показники діяльності підприємств прямо впливають на розміри податкового потенціалу. У свою чергу, останній також залежить від оцінки окремих елементів відтворення: основного та обігового капіталу, робочої сили, ресурсного потенціалу. Залежно від цього формуються розміри амортизаційних відрахувань, обсяги обігового капіталу, заробітна плата, прибуток.

Отже, податковий потенціал  є важливою складовою податкового  менеджменту як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівні. Його розмір залежить від різних чинників, які можна об'єднати в такі групи:

1. Речові чинники виробництва — основні виробничі фонди (у першу чергу їх активна частина), фонди виробничої інфраструктури (пасивна частина), виробничі запаси.

2. Трудові чинники виробництва — робоча сила в кількісному та якісному вираженні, заробітна плата, доходи робітників тощо.

3. Сукупність управлінських дій щодо всіх його складових елементів — статистичний та бухгалтерський облік, ті, хто приймає управлінські рішення, та ін.

Це головні елементи внутрішнього податкового середовища. Крім того, треба взяти до уваги  й чинники зовнішнього середовища, насамперед інформацію, банківську та кредитну політику тощо.

Фінансова звітність  при сплаті ПДВ

При встановленні строків сплати податку на добавлену вартість до бюджету для юридичних осіб визначальною є середньомісячна сума ПДВ, обчислена за ІV квартал.минулого року. При цьому в розрахунок не беруться суми, обчислені по перерахунках податку за попередні роки, а також суми нарахованої пені. 
 
Після визначення середньомісячної суми податку за ІV квартал минулого року по кожному платнику податкові інспектори можут установнти для них строки сплати ПДВ до бюджету в такому порядку: 
 
а) при середньомісячній сумі податку на добавлену вартість за ІУ квартал минулого року понад 1000,0 млц. крб.ПДВ сплачується подекадно: 15, 25 числа: поточного місяця і 5 числа наступного. В ці строки підприємство сплачує, авансові платежі, які визначаються виходячи з однієї третини податку за останньою місячною декларацією. 15 числа наступного місяця сплачуеться різниця.між сумами податку, нарахованого за місячною декларацією і сумами податку, сплаченого декадними платежами. 
 
Якщо обчислена в місячній декларації сума ПДВ буде більшою від суми податку, сплаченого декадними платежами доплата податку за результатами перерахунку проводиться не пізніше.строку, встановленого для подання місячної декларації (тобто до 15 числа наступного місяця). 
 
У випадках, коли сума податку, сплаченого декадними платежами, буде більшою, ніж сума, обчислена в місячній декларації, від’ємна різниця, за відсутності в платника недоїмки по платежах до бюджету, на підставі письмової заяви повертається платнику у 5 - денний строк з дня подання заяви або зараховується в рахунок наступних платежів. 
 
б) при середньомісячній сумі податку на добавлену вартість за IV квартал минулого року до 1000 млн крб. ПДВ сплачується один раз на місяць, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, виходячи з фактичної реалізації. У такі ж самі строки, незалежно від середньомісячної суми платежу, ПДВ сплачується підприємствами Міністерства шляхів сполучення України, Державного комітету України по зв’язку, Міністерства цивільної авіації України. 
 
Якщо строки подання декларацій, а відповідно і строки сплати податку за ці періоди припадають на вихідний (неробочий) або святковий день, вони переносяться на перший робочий день після вихідного або святкового дня. 
 
Новостворені підприємства, а також підприємства, які раніше не були платниками податку на добавлену вартість, сплачують податок, виходячи з фактичного обороту за кожний місяць (тобто один раз на місяць незалежно від суми податку). Після закінчення тримісячного строку з дня створенпя підприємства обчислюється середньомісячна сума ПДВ за ці три місяці, і надалі строки сплати податку визначаються виходячи з цієї суми згідно з порядком, викладеним вище. Керівники податкових інспекцій в деяких випадках можуть переносити строки подання декларацій та строки сплати ПДВ для окремих платників на 5 днів. 
 
Зверніть увагу: датою здійснення обороту (реалізації) вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємств, а по експорту товарів (робіт, послуг) — день надходження коштів в іноземній валюті на розрахунковий рахунок підприємств. При безплатній передачі або обміні товарів, виконанні робіт, наданні послуг (у тому числі і при бартерних операціях у галузі зовнішньоекономічної діяльності) днем здійснення обороту є день їх передачі (відвантаження, виконання, надання). 
 
Декларації, складені не за встановленою формою і не підписані керівником і головним булгалтером підприємства-платника, вважаються неподаними і повертаються платникам для доопрацювання. 
 
Таким чином, ми розглянули порядок визначення строків сплати та подання декларацій для юридичних осіб. Дещо інший порядок застосовується для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи: ці платники повинні протягом року щоквартально до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і до 15 листопада приносити до бюджету авансові платежі в розмірі 1/4 суми річних платежів. Річна сума авансових платежів визначається на основі суми податку, сплаченого за минулий календарний рік, або на основі планових сум доходу в поточному році. До 15 березня року, наступного за звітним платник податку повинен подати до податкової інспекції декларацію про фактично одержані доходи, на основі якої обчислюється сума ПДВ за звітний рік. Якщо сума податку, сплаченого авансовими платежами, менша від суми податку, обчисленого за декларацією за звітний період, платнику необхідно до 15 березня внести в бюджет від’ємну різницю; відповідно якщо ця сума більша — різниця підлягає поверненню платнику за його письмовою заявою. 
10. Порядок бухгалтерського обліку податку і складання розрахункових та відвантажувальних документів 
 
Бухгалтерський облік розрахунків із бюджетом по податку на добавлену вартість ведеться на рахунку 68 «Розрахунки з бюджетом», субрахунок «Розрахунки по податку на добавлену вартість». За дебетом цього рахунку відображаються: по-перше, суми ПДВ, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, які відносяться на витрати виробництва й обігу, а також за придбані і введені в експлуатацію основні виробничі фонди та нематеріальні активи, які використовуються у виробництві продукції (робіт, послуг); по-друге, суми ПДВ, перераховані до бюджету. 
 
За кредитом рахунку відображаються суми податку на добавлену вартість по відвантажених товарах (роботах, послугах), що включаються до складу виручки від реалізації, а також суми ПДВ з одержаних від підприємств-покупців коштів на власні потреби підприємств-постачальників, які не занесені на рахунок «Реалізація». Крім цього, за кредитом відображаються суми податку по матеріальних цінностях, що використовуються для невиробничих потреб. Таким чином, кредитове сальдо за рахунком 68 показує Суму заборгованості бюджету по ПДВ, дебетове — суму надлишку по податку, перерахованому до бюджету, або суму перевищення податку на добавлену вартість, сплаченого постачальникам за матеріальні ресурси і т. ін. над сумою ПДВ, одержаного від покупців за реалізовану продукцію (роботи, послуги). 
 
Розглянемо детальніше, як відображаються в бухгалтерському обліку суми податку на добавлену вартість по різних операціях. Покупці (замовники) суми ПДВ, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи надані послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, придбані і введені експлуатацію осоновні виробничі фонди та нематеріальні активи, які.використовуються у виробництві продукції (робіт, цослуг), відображають за дебетом рахунку 68 кредитом рахунків 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 76 "Розрахунки э різними дебіторами і кредиторами" тощо. 
 
Зверніть увагу: в непередньому прикладі суми ПДВ не відносяться на рахунки обліку виробничих авансів; вони не відносятьєя також на собівартість продукції (робіт, послуг), а відображаютьея на рахунку 68 «Розрахунки з бюджетом». Але існують винятки з цього порядку, зокрема суми податку на добавлену вартість, що сплачеиі або підлягають сплаті постачальиикам за виконані роботи, надані послуги за придбані матеріальні ресурси, нематеріальні активи, введені в експлуатацію виробничі фонди, що використовуються для виконання операцій, звільнених від податку згідно з підпунктами «е»—«х» (див. Пільги щодо ПДВ), включаються до їх вартості та відображаються за дебетом рахунків обліку виробничих запасів, затрат на виробництво, капіталовкладень та нематеріальних активів. 
 
Сума податку на добавлену вартість по відвантаженнях товарах (роботах, послугах) включається до складу виручки від реалізації (тобто відображаеться в обліку по кредиту рахунку 46 «Реалізація»). Надалі сума ПДВ виділяється із суми виручки від реалізації та видображається постачальником за дебетом рахунку 46 «Реалізація» і «кредитом рахунку 68.  
 
Дещо інший порядок відображення в бухгалтерському обліку ПДВ підприємствах торгівлі, постачання, громадського харчування. Так, сума податку на добавлену вартість по товарах, що надійшля від постачальників, вони відображають разом із вартістю товара за дебетом рахунку 41 «Товари» у кореспонденції з рахунком 60. 
Отже, ми розглянули два основних джерела на рахунки яких відносяться податок на добавлену вартість: це собівартість та розрахунки з бюджетом, існує ще одне джерело покриття ПДВ: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Для його відображення використовуються рахунки 81 «Використання прибутку», 87 «Фонди економічного стимулювання», 88 «Фонди спеціального призначення», 96 «Цільове фінансування та цільові надходження». 
 
На рахунох цих фондів ПДВ відноситься у трьох випадках:  
 
1) якщо матеріальні цінності які були придбані для потреб виробництва, використовуються для невиробничих потреб. У цьому випадку сума ПДВ по таких матеріальних цінностях відображається, за кредитом рахунку 68 у кореспонденції з дебетом рахунків обліку джерел відшкодування витрат, пов‘язаних з невиробничими проблемами (зазначені вище рахунки); 
 
2) при безплатній передачі товарів (робіт послуг) іншим підприємствам або громадянам суми податку на добавлену вартість, включаючи суми податку по матеріальних ресурсах, основних виробничих фондах, сплачуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства з відображенням за дебетом рахунку 81 і кредитом рахунку 68; 
 
3) при одержанні від підприємств покупців (замовників) коштів на власні потреби підприємств-постачальників, ПДВ із цих сум відображається останніми за дебетом рахунку 51 і кредитом рахунку 68.