Поліграфія

                                                                                                                                             Ніколишин Юлія Ж51к

Самостійна №1

1. Охарактеризуйте поліграфічний процес і його етапи.

Поліграфічний процес — це регламентована послідовність технологічних операцій, проведених з використанням технічних засобів, призначених для виготовлення друкованої продукції. Сутність поліграфічного процесу полягає у формуванні відповідно до оригіналу зображення з кольорового шару і у його передачі на поверхню, що задруковується, з наступною обробкою отриманих відбитків відповідно до вимог замовника.

Етапи поліграфічного виробництва

• Додрукарські процеси, у результаті яких виготовляють друкарські форми.
• Друкарські — виготовлення і тиражування продукції.
• Брошурувально-палітурні процеси — післядрукарська обробка і оздоблення продукції.

2.Назвіть принципи структурування видавничо-поліграфічного комплексу

До складових  видавничо-поліграфічного комплексу  відносять:

1. Видавництва.

Видавництво – це державне, суспільне, кооперативне або приватне підприємство, що володіє правом на видавничу діяльність, що здійснює підготовку й випуск друкованої продукції на принципах самостійної комерційної діяльності й відповідно до вимог державних стандартів.

Типи видавництв:

• за типом продукції – книжкові, книжково-журнальні, газетні, газетно-журнальні, видавництва з випуску образотворчої продукції, картографічні, нотні й ін.;
• за галузевою належністю – видавництва громадських організацій, наукових, професійних та інших суспільств, творчих союзів, міністерств і відомств;
• за адміністративно-територіальною ознакою – центральні (загальнодер-

  жавні),регіональні,обласні;

• за специфікою адресатів своєї продукції, а відтак характером спрямованості на читача: вузькоспеціалізовані видавництва; видавництва зі специфічною тематикою; видавництва для широкої публіки, або ж видавництва широкого профілю.

Вузькоспеціалізоване  видавництво працює для однієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки контактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її потреби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв вирізняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і тому він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки оголошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалізація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тільки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книжковою торгівлею (наприклад, у царині університетської науки).

Видавництва зі специфічною  тематикою також можуть точно  визначити потенційних покупців своєї продукції, знають їхні потреби  і належно обслуговують їх. На відміну  від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке  визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку  для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видавництво може принадити до себе через спеціальні журнали або прямий продаж. Але для повного використання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-перше — тому, що до великої частини своїх покупців воно може дійти лише таким шляхом, а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання будь- якої книжки на дану тему; тоді йому продають те, що є в наявності.

Через це видавництва специфічної  тематики дуже залежать від торгівлі. А тому, діапазон ступенів залежності тут дуже широкий. Наприклад, видавництво, чия програма охоплює всі форми  заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, її підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літературі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від  прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники  та белетристика всюди знаходять  покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце за допомогою аналізу різних груп клієнтури (наприклад, т. зв. “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлення своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче  знайти заміну книжці, тим менша  чутливість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наявна в торгівлі всюди, а  крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'язній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомостей про  авторів та їхні книжки у всіх засобах інформації (реклама, робота з пресою і серед громадськості). Видавництво широкого профілю вирізняється, з одного боку, великими витратами коштів на розповсюдження, а з іншого — великими витратами, пов'язаними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво  можна цілком віднести до однієї з  вищеназваних груп. Уже видавництво  специфічної тематики є проміжною  формою між вузькоспеціалізованим  видавництвом і видавництвом широкого профілю.

Функції видавництва:

• добір оригіналів рукописів і робота з авторами (договору);
• складання тематичних планів видавництв;
• рецензування й редагування авторських рукописів;
• розробка оригінал-макетів видань;
• робота з поліграфічними підприємствами з розміщення замовлень (договору);
• забезпечення замовлень необхідними матеріалами (папір, картон, фарби);
• робота з оптовими покупцями продукції.

Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої  кількості людей, та й мати від  цього прибуток. Щоб досягти цих  первісних цілей кожного підприємства, видавництва повинні щоразу визначати  зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід  організаційного процесу—отже, ставити перед собою такі запитання:

Чого прагне досягти  підприємство в середній чи далекій  перспективі?

Чи організаційна структура  видавництва націлена на здійснення такої мети?

Чи спрямована ця організація  у всіх своїх ланках на ринок і  чи може вона в умовах ринку діяти  й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуговування потреб своєї клієнтури?

Чи забезпечує внутрішня  координаційна структура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних  вирішень (наприклад, завдяки взаємодії  елементів одного ієрархічного рівня)?

Чи доповнюють і підтримують  один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

Чи діють усі відділи  злагоджено, чи, навпаки, через суперництво  сили витрачаються марно?

Чи зацікавлені й  заохочені співробітники у своїй  діяльності, чи мають вони необхідні  приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, яке не ставить  перед собою повсякчас таких  запитань і не робить у разі потреби  необхідних висновків, швидко втрачає  здатність маневрувати, здійснювати  свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

2. Поліграфічні підприємства.

Основна мета поліграфічного підприємства - випуск друкованої продукції в кількостях, установлених замовником.

Класифікація  поліграфічних підприємств:

• Книжкова фабрика («Фрунзе», «Глобус» та ін.);
• Друкарня (газети, журнали, райтипографія та ін.);
• Поліграфічний комбінат («Преса України» та ін);
• Мінітипографія (НП)

3. Рекламні фірми.

Функції рекламної фірми

• «розкручування» і супровід продукції, події, тиражу й т.ін.
• виготовлення й розміщення реклами:

- зовнішньої;

- метро  (транспорт);

- ЗМІ;

- електронні  ЗМІ й т.д.

4. Галузеві  НДІ та проектні установи.

Функції галузевих НДІ

Розробка  нових технологій і засобів, що їх реалізують

Приклад: УКР НДІ спеціальних видів  друку (м. Київ)

5. Навчальні  заклади.

Поліграфія  – галузь, яка розвивається швидкими темпами: спостерігається постійне вдосконалення технологій, обладнання та матеріалів. Відповідно, висуваються  нові вимоги до молодих спеціалістів, а попит на інженерів на ринку  праці зростає. Кількість вакансій, відкритих протягом останніх років, свідчить про недостатнє, або, принаймні, не повне задоволення потреб друкарень, дистриб’юторів обладнання та витратних  матеріалів, а також виробників устаткування.

У чому ж причина? Тільки в Києві відкрито декілька вищих навчальних закладів, що проводять підготовку фахівців за спеціальністю «Поліграфія та видавнича  справа». Існують також профільні  ВНЗ у Львові, Харкові та Сімферополі. Тим не менш, у галузь і сьогодні приходять працівники без освіти. Проблема полягає не тільки в зростанні  поліграфії, а й у дислокації ВНЗ  тощо. Крім того, не всі випускники можуть задовольнити вимоги роботодавців, особливо комерційних структур.

Тож питання якісної освіти виходить на перший план. Сьогодні фахівець, що вийшов із стін університету чи інституту, має знати не лише основи своєї  спеціальності, а й володіти елементарними  навичками роботи, знати одну–дві іноземні мови, володіти комп’ютером. Також бажане володіння інструментами  ринкової економіки, знаннями менеджера  та управлінця. При цьому виникає  потреба більшої диференціації  знань молодих фахівців. Наприклад, актуальними стають спеціальності  «Технологія електронних, мультимедійних видань», «Технологія розробки, виготовлення та оформлення пакувань», «Матеріали видавничо-поліграфічних  виробництв», «Комп’ютерні технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв» тощо.

Структура освітніх установ України у галузі видавничо-поліграфічної справи:

1. Вищі  навчальні заклади:

Українська  академія друкарства - єдиний в Україні автономний вищий навчальний заклад, який готує фахівців для видавничої справи та друкарства. За свою 75-річну історію вона випустила десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів, які сьогодні формують інформаційний простір держави, працюючи у видавництвах, друкарнях, засобах масової інформації, поліграфічних підприємствах різної форми власності, книгарнях, рекламних організаціях, науково-дослідних та машинобудівних підприємствах тощо.

Видавничо-поліграфічний  інститут НТУУ «Київський політехнічний  інститут» здійснює підготовку фахівців другого (бакалаврів), третього (спеціалістів), і четвертого (магістрів) рівнів. Термін підготовки фахівців: бакалавр — 4 роки, спеціаліст — 5 (з менеджменту організації) і 5,5 років, магістр- 6 років. ВПІ забезпечує свободу вибору для численних роботодавців – тут готують повний спектр фахівців для поліграфічної галузі. Про серйозний підхід до підготовки поліграфістів свідчить той факт, що останнім часом перелік спеціальностей розширюється за рахунок створення нових напрямів.

Харківський національний університет радіоелектроніки, а саме, кафедра Інженерної та комп’ютерної графіки, здійснює підготовку фахівців для поліграфічної галузі Східних  регіонів Украйни. З 1998 року по сьогодні кафедру очолює випускник ХІРЕ, проф. В.П.Ткаченко, що, продовжуючи кращі  традиції кафедри, направив зусилля  на вдосконалення навчально-методичної роботи у світі зростаючих вимог  часу. З 1997 року, кафедра вперше в  Східній Україні, почала підготовку й підвищення кваліфікації фахівців зі спеціальності «Видавничо-поліграфічна справа» зі спеціалізацією «Технологія  автоматизованої обробки текстової  й графічної інформації».

З 2002 року відкритий новий напрямок підготовки фахівців зі спеціальності «Комп'ютеризовані  технології й системи видавничо-поліграфічних  виробництв». Студенти здобувають знання для професійної діяльності в  області проектування й експлуатації сучасних комп'ютерних видавничих систем, комп'ютеризованих поліграфічних репросистем, а також комп'ютерних технологій виготовлення друкованих і електронних видань.

В 2005 році відкрита нова спеціальність –  «Технологія друкованих видань». Випускники цієї спеціальності здобувають кваліфікацію інженер-технолог (видавничо-поліграфічна справа). Крім загальнотехнічної підготовки студенти отримують поглиблені знання в області теорії моделювання напівтонових та кольорових зображень, систем керування кольором, використання шрифтових технологій і т.ін.

Харківський інженерно-економічний університет  також готує фахівців напряму  Видавничо-поліграфічна справа за такими спеціальностями: «Комп'ютеризовані  технології та системи видавничо-поліграфічних  виробництв» та «Технологія електронних  мультимедійних видань».

2. ПТУ:

Донецький поліграфічний ліцей 

Дніпропетровський центр професійної освіти поліграфії та інформаційних технологій

Харківський професійний поліграфічний ліцей (ПТУ 26)

3. Технікуми:

Львівський  поліграфічний технікум

Серед галузей народного господарства поліграфія займає одне з найважливіших  місць, оскільки є синтезом виробництва  і культури.

Завдяки поліграфічним технологіям широкі верстви населення прилучаються до надбань науки і культури, літератури і мистецтва, забезпечуються конституційні  права та інтереси громадян у сфері.

3.Охарактеризуйте ринок способів друку.

Класичними  способами друку в поліграфії є високий, глибокий та плоский, які  відрізняються між собою характером і розташуванням друкарських  та пробільних елементів друкарської  форми.

У високому друці друкарські елементи знаходяться  вище пробільних та розташовуються в  одній площині, передача градацій відбувається за рахунок різної площі (растрових  елементів) задруковування (рис. 3.5, а). Даний спосіб друку поступається за якісними та економічними показниками іншим сучасним способам друку, а тому сьогодні майже не застосовується. Винятком є вітчизняні малі державні районні та міські друкарні, де через відсутність коштів та ініціативи до модернізації виробництва продовжують використовувати застарілі технології та устаткування.

У глибокому  друці друкарські елементи заглиблені на різну глибину відносно площини  пробільних елементів . Передача градацій відбувається за рахунок різної кількості фарби, залежно від глибини друкуючого елемента. Глибокий спосіб друку призначений для друкування високоякісної кольорової (образотворчої) продукції великими тиражами. Через високу вартість та складність формних і друкарських процесів у малій поліграфії цей спосіб друку не застосовується.

У глибокому друці напівтонові  зображення передаються не за рахунок  різних за площею растрових елементів, так як у високому та плоскому друці, а за рахунок різної товщини фарбового  шару на відбитку. Такий принцип  передачі тонів є більш досконалим. На темних ділянках зображення, що відповідають найбільшій глибині друкарських  елементів, рідка фарба, розтікаючись, заповнює проміжки, в результаті чого растрова структура зникає.

Окрім того, максимальна оптична  щільність на відбитку глибокого  друку є значно більшою, ніж на відбитку плоского чи високого друку. А оскільки друкувальні елементи на світлих зображеннях можуть бути відсутніми, то на відбитку, отриманому способом глибокого друку, можна  відтворити найбільш повну шкалу  яскравостей (у порівнянні з відбитками високого та плоского друку).

Сприятливі  умови відтворення шкали яскравостей у глибокому друці поширюються і на кольорову репродукцію – під час кольорового синтезу вдається отримати більше кольорове охоплення. Можливість досягнення максимальної товщини фарбових шарів у тінях дозволяє відмовитися від четвертої фарби, що зменшує витрати матеріалів, трудомісткість, скорочує кількість фарбопрогонів та знижує собівартість продукції. У глибокому друці можна використовувати високолініатурні растри (70–80 лін/см) за умови друкування на рулонних ротаційних машинах, що є неможливим, наприклад, у високому друці. Проте при відтворенні тексту та штрихових оригіналів цей спосіб має і недоліки. Напівтонові та штрихові зображення раструються спільно, що призводить до розчленовування штрихових елементів та погіршення зручності читання тексту. Тому текстові видання глибоким способом друку зазвичай не випускаються.

У плоскому друці друкарські та пробільні елементи форми знаходяться практично  в одній площині і відрізняються  за своїми фізико-хімічними властивостями (вибірковістю змочування). Пробільні  елементи є гідрофільними і добре  змочуються водою, а друкарські елементи є олеофільними і добре змочуються фарбою. Під час друку на форму  спочатку наноситься зволожувальний розчин, який сприймається пробільними елементами і захищає їх від подальшого закатування фарбою, а потім – фарба, яка сприймається лише друкуючими елементами. Передача градацій відбувається, як і у високому друці, за допомогою растрових елементів.

Складність  підтримування балансу «вода-фарба» на друкарській формі під час  друку, що безпосередньо впливає  на якість друку, обумовили появу  та розвиток «сухого» плоского друку. Під час «сухого» друку зволоження форми взагалі відсутнє, оскільки пробільні елементи виконані з матеріалу, що не змочується і не сприймає фарбу. У вітчизняній поліграфії «сухий»  плоский друк є маловідомим та малопоширеним, хоча за кордоном спостерігається  його розвиток та впровадження.

Переважаюча більшість машин плоского друку  побудована на принципі непрямого (офсетного) друкування: фарбове зображення з  форми переноситься на задруковувану поверхню не безпосередньо, як у високому чи глибокому способах, а за допомогою проміжного офсетного циліндра. Тому плоский спосіб друку часто називають плоским офсетним або просто офсетним способом друку. Використання переваг офсетного принципу в глибокому друці відоме під назвою тамподрук, проте високий офсетний спосіб друку (типоофсет) або прямий плоский друк – не отримали широкого практичного застосування.

Сьогодні  в поліграфії офсетний плоский спосіб друку вважається найбільш перспективним  та домінуючим завдяки високій якості, продуктивності та економічності. Так, за рахунок розробки нових додрукарських процесів та формних матеріалів, він знаходить практичне застосування як при великих (до 1-2 млн. відбитків), так і при малих (від 0,5-1 тис. відбитків) тиражах.

Офсетний принцип перенесення  фарби при мінімальному тиску  дозволяє використовувати для друкування не лише найрізноманітніші сорти  паперу (шорсткі, гладкі та інші), але  й інші матеріали (метал, полімерні  плівки і т. ін.). Це дає великі можливості відтворення ілюстрацій та тексту найрізноманітнішої графічної складності з однієї повноформатної форми. Напівтонові ілюстрації можна  відтворювати, використовуючи растри до 120 лін/см.

У плоскому офсетному друці використовується велике різноманіття друкарських форм. Проте всі вони, в основному, призначені для друкування із зволоженням. Присутність на формі вологи створює певні ускладнення, пов'язані з підтримуванням балансу "вода–фарба" на формі, виникненням емульгування фарби в результаті її попадання з форми у фарбовий апарат машини. В зв'язку з цим розроблено форми плоского офсетного друку, які не потребують зволоження проміжних елементів, наприклад, форми, проміжні елементи яких містять речовини, що не сприймають друкарську фарбу. Такою речовиною є силіконовий каучук. Він має менший поверхневий натяг, ніж друкарська фарба, завдяки чому не сприймає її в процесі друкування. Окрім того, можливе застосування способу виготовлення форм "алюміній–силіконовий каучук" на базі використання лазерів. Для цього силіконовий шар наносять на поверхню алюмінієвої пластини. Цю пластину та оригінал (або монтаж оригіналів) поміщають у лазерний пристрій, в якому лазерним випромінюванням видаляється силіконовий шар з друкарських елементів.

Форми для друкування без зволоження спрощують та стабілізують друкарський  процес, дають високу якість відбитків.

Технологія високого офсетного  друку – це спосіб перенесення  зображення на поверхню матеріалу з  форми високого друку за допомогою  проміжного офсетного циліндра. Спочатку цей спосіб друку застосовували  для друкування продукції, яка потребує стійкої якості друку при великих  тиражах (фонові сітки на папері для  документів, грошових знаків та інше).

Сьгодні цей спосіб широко застосовують для художнього оформлення тари з пластмаси, картону та металу, балонів та труб, різноманітних стаканів та банок найрізноманітнішої геометричної форми.

Застосування високого офсетного  друку для оформлення таких виробів  дає ряд переваг. Значно зменшуються  витрати на підготовку друкарської  машини до роботи, також зменшуються  її непродуктивні перерви, що пояснюється  відсутністю зволожувального апарата  та різким скороченням часу на суміщення  та приправку. Сприяє скороченню часу підготовки машини до друку використання гнучких повноформатних друкарських форм та наявність офсетного циліндра, який одночасно зменшує зношування друкарської форми. Відсутність зволоження сприяє стабільній якості відбитків протягом друкування всього тиражу. Такий технологічний фактор, як невисокий тиск (0,5–1,0 МПа) в зоні контакту форми з офсетним гумовим полотном, при перенесенні фарби викликає більші деформації зображення та витискування фарби за межі друкувальних елементів, ніж у високому друці.

Окрім класичних, для сучасної поліграфії властиве широке застосування спеціальних  способів друку – трафаретного, флексографічного, тамподруку, а також новітніх цифрових способів – ризографії, термографічного, струминного, електрографічного та ін.

Трафаретний друк (застарілий термін – шовкографія) – це спосіб друку із застосуванням спеціальних форм-трафаретів або шаблонів, в якому фарба перетискується через відкриті ділянки форми (друкуючі елементи) на задруковуваний матеріал . Трафаретний друк застосовується переважно для штрихових та відносно груболініатурних растрових зображень (до 60 лін/см). Застосовуючи декілька форм, отримують багатоколірні зображення.

Особливостями трафаретного друку є, по-перше, відносно велика товщина фарбового шару на відбитку, що забезпечує відчуття рельєфності  зображення, високу яскравість та насиченість  зображень, у тому числі на грубофактурних поверхнях, таких як картон, шкіра, тканина, деревина, пластмаса, кераміка та ін. А, по-друге, можливість задруковування поверхонь складної геометричної форми, а також і на різноманітних виробах (олівцях чи ручках, запальничках, посуді).

Обмеженнями трафаретного друку є:

• багатостадійність та трудомісткість формних процесів;
• низька видільна та роздільна здатність друку (до 100-300 мкм, та до 25-50 лін/см);
• низька тиражостійкість форм (до 10-50 тис. відбитків);
• низька продуктивність друку;
• необхідність інтенсивної штучної або тривалої природної сушки відбитків тощо.

Незважаючи  на це, трафаретний спосіб друку  широко застосовується у великій  поліграфії (для оздоблення книжкової, білової продукції та упаковки) та в багатьох інших галузях промисловості (радіоелектроніка та приладобудування, деревообробна, харчова, легка промисловість  та ін.).

Завдяки простоті, доступності та дешевизні  процесу трафаретний друк отримав  широке застосування в малій поліграфії для друкування бланкової та акцидентної  аркушевої продукції, для оформлення упаковки, для оздоблення готових  виробів (наприклад, нанесенням фірмових написів) тощо.

Флексографія є одним із різновидів високого друку, в якому використовують пружно-еластичні друкарські форми та малов’язкі швидковисихаючі фарби. У флексографії друкарська форма виконує не тільки свою основну функцію як форма, але ще й функцію декеля, що дозволяє задруковувати матеріали з різною фактурою (мікрогеометрією) від гладких плівок до шорсткого пакувального картону з мінімально необхідним тиском, що є дуже важливим для якісного друку. Застосування рідких фарб, що закріплюються переважно за рахунок випаровування розчинників, та еластичних форм дозволяє задруковувати матеріали, що не всмоктують фарбу, наприклад, поліетиленову плівку, металеву фольгу або скло. Для флексографічного друку характерні висока тиражостійкість друкарських форм та велика продуктивність друку.

Флексографія переважно застосовується у великих і середніх друкарнях та в спеціалізованих дільницях промислових підприємств для друкування газетної, книжково-журнальної, пакувальної, шпалерної та іншої продукції.

Перший патент на флексодрук був отриманий у 1853 році. Через 15 років фірма "Віндмюллер і Голжер" випустила першу флексографічну машину, а у 1973 році фірмою "Дю Понт" створено фотополімерні форми, завдяки чому став можливим якісний друк. У 80-ті роки в одній з газетних друкарень США з'явилися флексографічні друкарські машини. Зараз у США друкується 40 великоформатних газет флексографічним засобом, у Європі щорічний приріст продукції, віддрукованої флексографією, складає 2%.

Найбільш поширеним флексографічний друк є у виробництві пакування (гнучке пакування, гофрований картон, сумки з ручками, паперові мішки, пакування для напоїв, етикетки та інше), рекламної та комерційної багатофарбової продукції. Завдяки покращенню якості друку флексографія все більше використовується для виробництва газет, журналів, книг. Широко використовується у виробництві шпалер, етикеток, бланків. Друк на гофрокарто-ні – галузь, де флексографія використовується найбільше.

Флексографічне виробництво є динамічним, тому що використовується ідентичне устаткування для друку і на картоні, і на етикетках, і на інших виробах. Флексографія має багато переваг. Технологія флексографічного друку відрізняється простотою, низькими витратами і водночас високою продуктивністю, не потребує багато робітників – машини мають простий друкарський апарат. Друк є екологічно чистим, використовуються фарби на водяній основі або з малим вмістом розчинника. Устаткування має низьку енергомісткість (на 40–50% меншу у порівнянні з офсетним способом). Флексографічний друк характеризується поточністю виробництва – всі операції, починаючи від розмотування рулону та закінчуючи розрізанням або фальцюванням готових виробів, виконується за один прогін. Потреба у виробничих площах на 50–60% є меншою, ніж в офсетному друці. Капіталовкладення є меншими, ніж у традиційних видах друку: машини виконують друк, оброблення і, в той самий час, коштують дешевше від офсетних. Завдяки агрегатуванню машин усуваються сторонні операції, відсоток макулатури є низьким за рахунок спрощеної конструкції друкарського апарата. Можливість застосування фарб УФ-затвердження підвищує якість продукції та швидкість друку.

Тамподрук – це різновид непрямого глибокого друку, де фарбове зображення з друкарської форми передається на задруковувану поверхню за допомогою пружно-еластичного тампона . Застосовується для задруковування різноманітних за фактурою (мікрогеометрією), властивостями (фарби закріплюються, як і у флексографії, за допомогою випаровування розчинників) та формою поверхні матеріалів (в тому числі і готових виробів). Завдяки високій тиражостійкості форм, простоті та низькій собівартості друку, унікальним властивостям тамподруку, він використовується як на великих, так і на малих промислових підприємствах для нанесення зображень на готові вироби складної геометричної форми.