Політико-правовий аналіз внутрішньої та зовнішньої політики українських гетьманів та вищих органів управління Малоросією в XVIII ст
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра теорії та історії держави і права
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Історія держави і права»
на тему «Політико-правовий аналіз внутрішньої та зовнішньої політики українських гетьманів та вищих органів управління Малоросією в XVIII ст.»
Виконав: |
||
|
|
Перевірив: |
|
Дніпропетровськ 2012 |
План
- Вступ_________________________
____________________3 - Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи. Повстання проти Петра І. Конституція Пилипа Орлика та її значення для України_______________________
___________________________4 - Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Скоропадського._______________
______________________________ _8 - Створення Першої Малоросійської колегії, її значення на українській землі. Гетьманування Павла Полуботка в умовах колегії.______________________
______________________________ _10 - Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Данила Апостола._____________________
______________________________ 16 - Правління гетьманського уряду. Причини приходу та наслідки._____________________
______________________________ _18 - Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Кирила Розумовського.________________
______________________________ _20 - Створення Другої малоросійської колегії та її вплив на Україну.______________________
______________________________ 23 - Включення українських земель до складу Російської імперії_______________________
______________________________ _25 - Висновок._____________________
___________________28 - Список літератури.___________________
_____________29
Вступ
Політичний
стан українських земель у XVII
У даній контрольній роботі ми детально розглянемо становище українських гетьманів, та вищих органів влади стосовно їхньої діяльності на території України. Наскільки сильно утискали наш народ, та що гетьмани робили задля благополуччя свого народу.
Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи. Повстання проти Петра І. Конституція Пилипа Орлика та її значення для України.
Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів.
Одночасно І. Мазепа проводив політику
зміцнення влади козацької
Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.
Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.
У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує Правобережжя.
У 1700-1721 рр. тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика І. Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме : вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Усе це викликало занепокоєння козацької старшини та гетьмана, бо створювало загрозу втрати влади та й самої державності. За таких умов, спираючись на підтримку частини старшини, з 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори з противниками Петра І - шведами та королем Речі Посполитої, ставлеником шведів, Станіславом Лещинським. Усе це в глибокій таємниці тривало кілька років.
Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить І. Мазепу перед вибором І він його робить. У жовтні 1708 р. І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла ХІІ. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. У листопаді 1708 р. російські війська, очолювані Меншиковим, захопили та знищили Батурин, столицю І. Мазепи, де були приготовлені великі запаси для шведської армії. У Гетьманщині російські війська розгорнули жорстокий терор проти прихильників І. Мазепи. Народ же насторожено поставився до шведів, які були іновірцями і до того ж скоро змушені були силою здобувати собі продовольство та ін. Єдиним визначним успіхом І. Мазепи став перехід у березні 1709 р. на бік Карла ХІІ Запорозької Січі, коли до шведів прийшли кілька тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р. російські війська захопили та зруйнували Запорозьку Січ.
Нарешті, 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Карл ХІІ із залишками армії та І. Мазепа з кількома тисячами козаків втекли на територію Туреччини. У цьому ж році І. Мазепа помер у Бендерах.
Частина старшини та кілька тисяч запорожців склали мазепинську еміграцію. По смерті І. Мазепи постало питання про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1709 р. на козацькій раді у Бендерах гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який при І. Мазепі був генеральним писарем, його однодумцем.
На цій же раді були прийняті „Пакти та конституції законів та вільностей війська запорозького" або „Конституція" П. Орлика. 10 травня 1710 р. Карл ХІІ схвалив цей документ як протектор. Сама "Конституція" складалася з преамбули та 16 статей. Україна проголошувалася практично незалежною державою під протекторатом шведського короля, на чолі якої був гетьман. Влада гетьмана була обмежена Генеральною Радою, яка складалася з генеральної, полкової, сотенної старшини, виборних делегатів (по одному) від полків і представників Запорозької Січі. Фактично це був козацький парламент. Тричі на рік, на Різдво, Пасху, Покрову, Генеральна рада повинна була збиратися постійно. Під особливим контролем перебувала влада гетьмана у сфері фінансів та судочинства. Також виявлялася турбота про непривілейовані верстви населення, чітко визначалися права та суспільний статус Запорозької Січі, як автономної формації. Православ'я проголошувалося панівною релігією в державі. Власне в основу державного та суспільного устрою були покладені широкі демократичні засади, притаманні козакам. Але практичного значення „Конституція" П. Орлика не мала, бо не була реалізована, оскільки незалежну Українську державу відродити не вдалося.
Але П. Орлик прагнув до цього. У 1711 р. під час російсько-турецької війни він зробив спробу закріпитися на Правобережжі, але спільний похід запорожців з татарами закінчився невдачею. Надалі П. Орлик до кінця життя продовжував справу І. Мазепи, боровся за незалежну Україну. Перебуваючи в Туреччині, Швеції, Франції та інших країнах, П. Орлик закликав європейські держави об'єднатися проти Росії, доводячи необхідність створення незалежної Української держави. Помер П. Орлик у 1742 р. 1
Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Скоропадського
Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що цілком підтримувала Гетьмана Івана Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Гетьман Мазепа призначив Скоропадського на уряд полковника Стародубського, особливо важливий в обставинах Північної війни й союзу України зі Швецією; було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 Мазепа, вже зі шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався «московське військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений росіянами, й Скоропадський фактично був заарештований у московському таборі. Не мавши іншого кандидата (Данило Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), Петро Романов погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був формально обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708. АлеПетро І ніколи цілком не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.
Полтавська перемога Росії розв
Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого російським вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.
Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.2
Створення Першої Малоросійської колегії, її значення на українській землі. Гетьманування Павла Полуботка в умовах колегії.
5 червня 1722 р. було опубліковано маніфест про заснування Малоросійської колегії. Президент колегії – військовий кадровий бригадир Степан Вельямінов. Російський уряд обґрунтовував створення колегії в Україні посиланням на договірні статті Богдана Хмельницького. Робилось посилання на редакцію Переяславського договору, де в одному з пунктів мова йшла про можливість перенесення судових справ українського населення до воєводського суду. Але в жодній з редакцій договору не містилось зазначених положень, навпаки в усіх варіантах договору закріплялись гарантії невтручання царської адміністрації в українське судочинство. Такими ж безпідставними були твердження російського уряду щодо конституйованих договором 1654 р. фінансових повноважень воєвод в Україні. Усіх пунктів договору на які посилалась Москва для легітимізації свого рішення насправді не існувало. Таким чином Москва не мала ніяких юридичних підстав для запровадження колезького управління в Україні. Тому створення Малоросійської колегії було протиправним актом.
Компетенція колегії визначалась
в інструкції Сенату від 16 травня 1722р.
Ось основні напрями
• Приймати на розгляд та вирішувати судові справи, подані до колегії на апеляцію;
• Встановити податки і слідкувати за їх надходженням в царську скарбницю;
• З зібраних коштів організувати видатки традиційні видатки і звітувати про них Сенату;
• Перешкоджати старшині обтяжувати людей примусовими роботами і податками;
• Контролювати квартирування рос. Військ, щоб вони не обтяжували населення;
• судити за позовами українців на росіян і навпаки
• контролювати адмін. діяльність гетьмана і Ген. військ. Канцелярії.
Таким чином колегія мала чітку соціальну спрямованість, для створення видимості заступницьких функції - типу малоросійський народ так гноблять, а ми створимо колегію щоб відстояти їх права.
Справжні мотиви і ф-ції колегії відрізнялись від офіційно здекларованих. Існувала таємна інструкція для президента колегії Вельямінова:
• з’ясувати походження всіх податкових зборів, куди вони надходять і хто ними користується, які податки обтяжливі які ні.
• з’ясувати які і як податки можна ввести
• здійснювати політичний нагляд в Україні
В інструкціях функції і
Таким чином Малоросійська колегія
– вища касаційна інстанція
Колегіальний принцип
Склад Малоросійської колегії: президент, 4 радники, 2 асесори; з 1726 р. 3 радники 3 асесори. Один і зрадників постійно виконував функції віцепрезидента. Всі росіяни. Президент постійний, члени присутності мали переобиратись кожного року. Членів присутності колегії призначали з штабних офіцерів в Україні, і їх затверджував Сенат. На перевиборах членів присутності відбувся конфлікт між Вельяміновим і київським київським генерал-губернатором Трубецьким. З 1726 р. членів присутності не переобирали.
Спочатку обов’язки членів присутності не розділялись, але з 1726 р. вже кожан мав свою сферу діяльності:
1) Контроль за генеральною
2) Контроль кордонів Гетьманщини,
3) займався чолобитними справами.
4) відносини з іншими колегіями, а також облаштування за рос військ в Гетьманщині.
5) фінансова діяльність колегії, а також контроль за роботи наглядачів в полках
6) рахункова справа всіх доходів і витрат, звітність в Ревізійну контору.
Для нагляду за діяльністю колегії існував прокурор, підзвітний лише ген. прокурору Сенату.
Канцелярія малоросійської колегії. Канцеляристи – безпосередні виконавці бюрократичної системи: обкр-секретар (його ф-ції виконував один з секретарів), два секретарі - на чолі канцелярії. Штат канцеляристів формувався з піддячих Курської, Білгородської, Севської провінції і канцелярії київського генерал-губернаторства. Постійні проблеми з кадрами. Нижчі службовці – вахмістри, кур’єри, сторожі – з числа солдат і унтер-офіцерів глухівського гарнізону.
Малоросійська колегія утримувалась з колезької казни. Вельямінову було надано села, якими раніше володіли російські резиденти.3
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу репутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із
старшиною не переставав також
добиватися дозволу на обрання
нового гетьмана, скаржився на
самоуправства і грубе
У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для
Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Данила Апостола
1 (12) жовтня 1727 року на генеральній раді у місті Глухові Апостола було обрано гетьманом. У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішительні пункти» 1728 року, які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України.
Зважаючи на реальні обставини,
Апостол взявся за проведення ряду
управлінських і соціально-
- У 1729-1731 роках було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.
- Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків, які становили 144 тисячі карбованців.
- Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Павлом Полуботком; в 1730 році видав «Інструкцію українським судам», де встановлювався порядок апеляції у судових справах.
- Вистоювались інтереси української торгівлі у руслі вимагань від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I. На початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива
та інше. - Незважаючи на опір московського уряду, було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників.
- Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з України. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести.
- Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернуті запорожці, які з 1708 року були змушені жити на територіїКримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січі на річці Підпільній.
Данило Петрович Апостол помер і похований у селі Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) у зведеній за його кошти церкві Преображення Господнього.5
Правління гетьманського уряду. Причини приходу та наслідки.
Зі смертю Д. Апостола в 1734 році закінчилася
недовга відлига, що настала в
політичному житті Гетьманщини
після петровського терору. Цариця
Анна Іоанівна, серйозно побоюючись посилення
державницьких тенденцій в
Крім О. Шаховського, членами Правління були також князь І. Баратинський, який з 1737 року очолив цей орган, полковник Гур'єв та представники козацької старшини — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний підскарбій А. Маркович та генеральний осавул Ф. Лисенко. Проте стосовно українських представників не все так однозначно. Історики, посилаючись на деякі джерела, стверджують, що замість одного з двох останніх названих представників козацтва до Правління гетьманського уряду міг уходити генеральний суддя М. Забіла.
Не тільки Україна потерпала
в ті роки від жорстокого режиму
цариці Анни (1730-1740 pp.), а, фактично, її фаворита,
жорстокого й брутального німця
Бірона. Діяльність «Таємної канцелярії»,
численні переслідування, арешти та страти
на колесі (колесування) стали чорною
сторінкою в історії
Позитивні зрушення в ставленні до України почалися тільки після смерті імператриці Анни 1740 року, з приходом до влади дочки Петра І Єлизавети. Щасливий збіг обставин зробив простого українського козака Олексія Розума спочатку близькою людиною, а згодом і чоловіком нової російської імператриці. Під прізвищем Розумовського він став одним з найвищих сановників Російської імперії. 6
Внутрішня та зовнішня політика гетьмана Кирила Розумовського
Завдяки протекції О. Розумовського по щаблях влади швидко просувався його молодший брат Кирило. Здобувши добру європейську освіту, він став улюбленцем царського двору, а 1746 року, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук. Українська козацька старшина, відчуваючи зміну настроїв у Петербурзі й підтримку братів Розумовських, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманської влади в Україні. У 1747 році уряд імператриці Єлизавети видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями», який і завершив період влади Правління гетьманського уряду. Практичне розв'язання гетьманського питання імператриця Єлизавета пов'язувала з особою Кирила Розумовського, якого зрештою й призначила новим українським гетьманом.
