Поняття « проектні ризики », причини виникнення та їх класифікація

План:

Вступ.

1. Поняття « проектні ризики », причини виникнення та їх класифікація.
2. Специфіка управління проектними ризиками комерційними банками.
3. Проблеми управління ризиками, що виникають під час проектного фінансування комерційними банками.

Висновки.

Список використаних джерел літератури. 

Вступ.

У динамічних ринкових умовах проблема мінімізації ризиків у процесі реалізації різних типів проектів стає особливо актуальною.  Відсутність повної інформації,  існування протидіючих тенденцій,  елементи випадковості та інші економічні умови господарювання обумовлюють важко прогнозованість процесу управління. Більшість проектних рішень приймається в умовах невизначеності та економічного ризику.  Саме тому ризик-менеджмент є однією з найважливіших складових ефективної проектної діяльності.  Недарма Том Демарко пише про те, що для управління проектом досить управляти його ризиками.

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як  досить успішний  спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у промислово розвинутих країнах, проте для України це  відносно новий банківський продукт. У чистому вигляді його пропонує обмежене коло банків, що обумовлено низкою чинників, які унеможливлюють його повноцінне використання. Тому пошук можливостей та шляхів вирішення проблем розвитку банківського проектного фінансування в Україні як фактора активізації інвестиційної діяльності банків, є однією з найбільш актуальних проблем сучасної економіки України.

1. Поняття « проектні ризики », причини виникнення та їх класифікація.

У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння  якої сягає глибини філософських проблем причинності, випадковості, проблем пізнання світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне  тому, доволі нелегко дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запропонувати універсальну кількісну міру його оцінки.

Існує принаймні два  підходи до визначення ризику –  у термінах втрат і збитків  та в термінах непевності. У термінах втрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як математичного очікування втрат чи збитків[1]. В інвестиційному й фінансовому менеджменті найчастіше під ризиком розуміють міри непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. Очевидно, що для загального визначення ризику слід виходити з того, за яких умов він виникає.

Система потрапляє в  поле дії фактора ризику за наявності трьох умов:

• система прагне до певної мети;
• система має вибір шляху її досягнення;
• вибір здійснюється в умовах непевності.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик  – це міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі досягнення цієї мети. Якщо прийняти це формулювання, то вищенаведене визначення ризику в термінах втрат є його окремим випадком, коли мета системи – існування без втрат і збитків.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу  проекту, то метою системи є одержання  очікуваного рівня доходності, а  способом досягнення мети – реалізація даного проекту. Тобто, ризик проекту – це міра непевності в одержанні очікуваного рівня доходності при реалізації даного проекту. [2].

Метою аналізу проектних  ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також  визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності  реалізації проекту за наявного рівня  ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків  передбачає вирішення таких завдань:

• виявлення ризиків проекту;
• оцінка ризику проекту;
• визначення чинників, що впливають на ризик;
• пошук шляхів скорочення ризику;
• врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту;
• врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту.

При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. У реальній ситуації такого практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк відхиляються від очікуваних.[3]

Приміром, на стадії розробки інвестиційного проекту побудови Євротунелю інвестиції оцінювались на суму $8 млрд., а на час відкриття тунелю ці інвестиції перевищили всі очікувані межі і склали $12,33 млрд. У практиці реалізації інвестиційних проектів таких прикладів чимало. Крім того, слід зважити на той факт, що в реальному бізнесі поширення інформації практично завжди має асиметричний характер, тобто, частина учасників проекту має важливу інформацію, якої не має решта учасників[8].

У цілому, інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Його функціонування супроводиться переплетінням настільки різноманітних причинно-наслідкових взаємозв’язків, що передбачити їх з високою точністю практично неможливо.

З огляду на це стає ясно, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Більш прийнятним є схоластичний підхід, при якому аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відмінним, а отже, неоднаковим буде і ризик.[7]

З огляду на причини виникнення, проектні ризики поділяються на такі види:

ризик, пов’язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної  ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

• зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);
• ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;
• ризик неповноти й неточності інформації проекту;
• ризик мінливості ринкової кон’юнктури;
• ризик природних катаклізмів;
• виробничо-технологічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування, виробничий брак тощо);
• ризик непередбачуваності дій учасників проекту.

Проектні ризики бувають  зовнішні та внутрішні[10].

Зовнішні ризики, у  свою чергу поділяються на непередбачувані  і передбачувані.

Зовнішні непередбачувані  ризики зумовлені:

• зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сферах землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;
• природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами і т.п.);
• злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;
• зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані  ризики врахувати практично неможливо.

Зовнішні ж передбачувані  ризики при аналізі проекту можна  врахувати. До таких ризиків відносяться:

• ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення на неї цін, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;
• операційний ризик, пов’язаний з відступом від цілей проекту й неможливістю підтримання управління проектом;
• ризик шкідливого екологічного впливу;
• ризик негативних соціальних наслідків;
• ризик зміни валютних курсів;
• ризик не прогнозованої інфляції;
• ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються  на планово-фінансові, пов’язані зі зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані зі зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації і т.д.

При аналізі ризиків  важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних з цим ризиком.

До ризиків, які надаються  до страхування, належать:

• прямі майнові збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;
• ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викладення транспортних засобів).

2. Специфіка управління проектними ризиками комерційними банками.

Комерційні  банки в умовах розвиненої ринкової економіки мають виступати в

ролі організаторів  та фінансових ініціаторів здійснення великих інвестиційних

проектів і  програм. Лише комерційні банки здатні відігравати вирішальну роль

у мобілізації  фінансових інвестиційних ресурсів, виступаючи як провідники, а

в деяких випадках – як фінансові гаранти вживаних інвестиційних заходів.

Основна роль комерційних  банків у фінансуванні інвестиційних  проектів

визначається  через надання інвестиційних  кредитів. Лізингові операції комерційного банку здійснюється за двома напрямами: кредитування лізингових компаній (лізингодавець) та кредитування виробника обладнання або придбання обладнання у виробника (в тому випадку, коли банк є лізингодавцем) (рис. 1).

Рис. 1. Роль комерційних  банків у фінансовому забезпеченні інвестиційної

діяльності.

Розглянувши роль комерційних банків у фінансовому забезпеченні ресурсами інвестиційних проектів, можна визначити їхні основні функції в цьому

процесі, а саме:

- мобілізаційну – вибір  найбільш ефективних джерел і способів мобілізації інвестиційних ресурсів, залучення коштів на внутрішньому та зовнішньому

ринках для інвестування їх у національну економіку;

- експертну – вибір  та експертизу інвестиційних  проектів, розроблення

методів і критеріїв оцінювання їх із позицій інвестиційної привабливості, а також вибір банків, здатних стати співкредиторами проекту;

- стимулюючу – розроблення  та здійснення комплексу заходів із реалізації ефективних схем консорціального кредитування, в яких банк виступає в

ролі головного реалізатора або кредитора.

Крім того, значний  вплив здійснюють відмінності у  політиці управління ризиками основних фінансових установ: якщо для однієї ризики проекту можуть здатися прийнятними, то для іншої – ні. Найвідомішими вітчизняними банківськими консорціумами є  Укрексімбанк-Ощадбанк та Надра-Укрексімбанк.

Одним з засобів залучення  додаткових коштів є фінансування за допомогою експортно-кредитних агенцій. Такі агенції надають експортні  кредити під страхове покриття країни-експортера. Таким чином, українські підприємства сьогодні мають можливість залучити кредити з Німеччини, США, Швеції, Данії, Франції, Італії, Канади, Угорщини, Китаю, Чехії та інших країн терміном від 1 до 10 років. На вітчизчизняному банківському ринку послуги проектного фінансування через експортно-кредитні агенції пропонують наступні банки: ВАТ Райфайзен банк Аваль, ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", АКБ "ТАС-Комерцбанк", АКІБ "УкрСиббанк", КБ Промінвестбанк та інші.

Перевагами проектного фінансування за допомогою експортно-кредитних агенцій є: вигідні відсоткові ставки, залучення коштів на довгий термін із можливістю індивідуального гнучкого графіку погашення, можливість надання пільгового періоду погашення кредиту. Зокрема, КБ ВАТ Промінвестбанком спільно з банком RABOBANK (Нідерланди) відпрацьований механізм спільного фінансування поставок в Україну обладнання іноземного виробництва. Перевагами зазначеного механізму для клієнтів є максимально строщена процедура організації фінансування.

На основі вищезазначеного можна стверджувати, що проектне фінансування в Україні почало набирати оберти.

В той же час, погіршення кон’юнктури  світових фінансових ринків призвело до негативних наслідків і на українському ринку  банківських послуг: більшість банків або обмежили, або просто закрили ліміти  фінансування на необмежений термін. Кардинально змінили свою стратегію інвестування і іноземні банки. Так, за оцінками компанії Jones Lang LaSalle [15], загальний обсяг прямих інвестицій в нерухомість Європи у II-му кварталі 2012 р. склав 32 млрд. євро, що на 14% меньше, ніж у I кварталі. За першу половину 2012 р. цей показник досяг 69 млрд євро, що на 44% нижче, ніж за цей же період 2011 р. На частку традиційних лідерів (Великобританії, Німеччини та Франції), які зазвичай займають на цьому ринку близько двох третіх загального обсягу угод, припадає трохи більше половини ринкової активності [12]. Враховуючи той факт, що основними кредиторами українських проектів виступали західні банки, то, як наслідок кредитної кризи можна констатувати значне зниження об’ємів інвестування і в Україні. За прогнозами фахівців поновлення  позитивного тренду у секторі проектного фінансування слід очікувати у 2013-2014 рр. Оскільки на сьогодні конкуренція з боку іноземних банків та крупних фондів нерухомості значно ослабла, то вітчизняні банки мають шанс наростити обсяги фінансування за рахунок додаткової капіталізації та закріпити свої позиції на ринку даних послуг.

Проведене дослідження  дає змогу виділити ряд чинників, які гальмують розвиток проектного фінансування в Україні (рис. 2)

Одним з головних чинників, які стримують розвиток проектного фінансування в Україні, є обмеження Національного банку  щодо обсягів інвестування. Оскільки проектне фінансування, по-перше, потребує значних фінансових вкладень, а по-друге, носить довготривалий характер, то для його ефективного здійснення необхідним є забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості. Цього можна досягнути шляхом перегляду існуючої системи резервування коштів комерційних банків у напрямі зниження норми резервування. При цьому важливо створити стимулюючу систему обов'язкового резервування для банків, що активно займаються інвестиційним кредитуванням.

Рисунок 2.

Проблеми розвитку проектного фінансування

в Україні.

Аналізуючи  функції та роль комерційних банків у фінансовому забезпеченні інвестиційної діяльності підприємств, варто зазначити, що саме банки є

тією ключовою ланкою між промисловими підприємствами та інвесторами

(як інституціональними, так і індивідуальними) через ефективну політику мобілізації інвестицій у реальний сектор економіки як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

Загалом управління ризиком  інвестиційних проектів можна розглядати як

сукупність  заходів, спрямованих на мінімізацію  витрат з метою встановлення

оптимального  співвідношення дохідності та ризику. Дохідність має зростати

пропорційно до ризику .

У теорії та практиці основними постулатами ефективного  управління

ризиком інвестиційних  проектів визначаються:

а) швидке реагування на виникнення будь-яких змін, що можуть призвести 

до ризику;

б) масштабність, яка полягає в охопленні всіх можливих сфер виникнення

ризиків, що дасть  змогу знизити ступінь невизначеності до мінімуму;

в) зважене прийняття  ризику, в межах допустимого рівня;

г) мінімізація  за допомогою існуючих заходів (внутрішніх і зовнішніх)

обмеження інвестиційного ризику (Таблиця 1).

Таблиця 1.

Засоби мінімізації  інвестиційного ризику при

банківському кредитуванні.

Враховуючи  специфіку діяльності банку як інституційного  інвестора, оптимізація управління інвестиційним ризиком банку повинна включати в себе такі аспекти: своєчасна ідентифікація та класифікація усіх можливих видів ризику; кількісна оцінка ідентифікованих ризиків; визначення рівня та області ризику, а отже, величини можливих втрат; встановлення допустимих меж ризику і оцінка його прийнятності; вибір методів зниження ризику; моніторинг ризику.

3. Проблеми управління ризиками, що виникають під час проектного фінансування комерційними банками.

Вирішення проблеми управління ризиками, що виникають  під час проектного фінансування, є запорукою  ефективного управління інвестиційною діяльністю вітчизняних  комерційних банків, оскільки їх невирішеність  спричиняє[11]:

– підвищення процентів  за користування фінансовими ресурсами

банків в  рамках проектного фінансування та комісійних за оцінку проекту, організацію цих  операцій, нагляд тощо);

– підвищення витрат за проектними роботами щодо  підготовки

техніко-економічного обґрунтування, оцінки  всіх видів ефектів проекту,

здійснення  маркетингових досліджень та  інших  допоміжних

передпроектних  робіт;

– втрати часу на здійснення банками якісного аналізу  проекту від 

подачі заявки до ухвалення рішення про фінансування, що пов'язано з 

ретельною оцінкою передпроектної документації і великим об'ємом робіт

щодо організації  фінансування та створення банківських  угрупувань;

– надзвичайно  жорсткий контроль (фінансовий, виробничий,

комерційний)  за діяльністю позичальника (компанії, що розробляє проект)

з боку банку (банківських  угрупувань);

– втрату позичальником  своєї незалежності (якщо банк-кредитор

обумовлює за собою  право  придбання акцій компанії  розробника  у разі вдалої реалізації проекту). - платіжну – організацію  проходження фінансових ресурсів, установлення кореспондентських відносин, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, здійснення міжнародних розрахунків;

- контрольну  – контроль і забезпечення  ефективного та цільового використання  залучених коштів, видача гарантійних  листів, поручительств та інших зобов'язань, а також контроль за окупністю проектів і вчасним виконанням зобов'язань із боку позичальників.

Сучасний комплекс  методів управління ризиками проектного

фінансування  включає ряд зовнішніх адміністративних заходів,

внутрішньобанківські заходи попередження виникнення ризиків,  базові

методи управління ризиками  (відмова, зниження, ухвалення  і ухилення), а 

також  галузеві методи. Основні методи управління ризиками, що

традиційно  відносять до методів ухилення від  ризику, та можуть бути

застосовані в  проектному фінансуванні, представлені у таблиці 2.

Таблиця 2.

Основні методи ухилення від ризиків, що можуть бути

застосовані в  проектному фінансуванні.

Як видно  з табл. 2, одним із традиційних методів ухилення від ризику

є страхування. Слід зазначити, що можливості використання цього

механізму в  рамках проектного фінансування дуже обмежені. Причинами

цього є, насамперед, неможливість визначення адекватного страхового

покриття, а  також існування ряду специфічних  ризиків, що не мають

ринкової практики страхування.

Висновки.

Аналіз сучасного  стану українського ринку банківського інвестування свідчить про те, що все частіше банківські установи використовують і розвивають нову форму здійснення інвестиційних операцій – проектне фінансування, що представляє собою сучасний інструмент вирішення завдань управління інвестиційною діяльністю банків в сфері фінансово-кредитного забезпечення інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих позик виступають фінансові потоки проекту, а нарахування процентів і повернення наданих коштів орієнтуються, перш за все, на очікувані надлишки ліквідності і заплановані доходи проекту. Експерти свідчать[15], що в 2012 році обсяг здійснених банками операцій проектного фінансування збільшився у 2,2 рази в порівнянні з 2011 роком . Серед вітчизняних банків, які активно приймають участь у проектному фінансуванні можна виділити OTP Bank, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Банк Надра, що інвестують переважно у проекти середнього бізнесу (річні обороти яких приблизно 50 млн. дол. США) .

Процес проектного фінансування передбачає, що проекти реалізуються на основі принципів якісного управління ризиками. Саме тому збільшення обсягів участі вітчизняних банків у операціях проектного фінансування повинно супроводжуватися підвищенням уваги до формування ефективних методів управління проектними ризиками.

Список використаних джерел літератури.

1. Балабанов  И.Т. Риск-менеджмент (производственное издание). – М.: Финансы и статистика, 1996. – 192 с.

2. Буянов В.П., Кирсанов К.А., Михайлов Л.А. Управление  рисками (рискология). – М.: Экзамен, 2002. – 384 с.

3. Вентцель Е.С.  Теория вероятностей: Учебник. –  4-е изд. – М.: Наука, 1969. – 576 с.

4. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. – К.: ДЕМІУР, 1996. – 212 с.

5. Вітлінський  В.В., Верченко П.І. Аналіз, моделювання  та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с.

6. Дик В.В.  Методология формирования решений  в экономических системах и  инструментальные среды их поддержки. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 300 с.

7. Йескомб Э.Р.  Принципы проектного финансирования / Пер. с англ.; под. общ. ред.  Д.А. Рябых. – М.: Вершина, 2008. – 488 с.

8. Одинцов Б.Е.  Обратные вычисления в формировании  экономических решений: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 192 с.

9. Раскин Л.Г., Серая О.В. Нечеткая математика. Основы теории. Приложения. – Х.: Парус, 2008. – 352 с.

10. Сєріков А.В., Марченко О.В. Економіко-математичне  моделювання необхідних умов участі банку в проектному фінансуванні підприємства // Актуальні проблеми економіки.– 2007.– №1. – С. 186– 190.

11. Соложенцев  Е.Д. Сценарное логико-вероятностное  управление риском в бизнесе и технике. – СПб.: Бизнес-пресса, 2004. – 432 с.

12. Холмс Э.  Риск-менеджмент / Пер. с англ. –  М.: Эксмо, 2007. – 304 с.

13. Шапкин А.С.  Экономические и финансовые риски.  Оценка, управление, портфель инвестиций: Монография. – М.: Дашков и Ко, 2003. – 544 с.

14. Шелудько  Н.М. Інвестиційний процес: оцінка  ролі й участі банків // Фінанси  України.– 2003.– №8. – С. 121–126.

15. http://www.joneslanglasalle.ru.