Поняття громадянського суспільства,його основні ознаки

Міністерство  внутрішніх справ України

Харківській національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права,економіки та соціології

Кафедра фундаментальних  юридичних дисциплін

Контрольна  робота

З навчальної дисципліни :Теорія держави і права

На тему: Поняття громадянського суспільства,його основні ознаки.

Виконав:                                                                                                      Перевірив:

ст.гр. ПЗ з ср 12-01

Шавлак М.О.

Харків 2012

ЗМІСТ

Введення

Глава 1. Історико-правові аспекти формування громадянського суспільства

Глава 2. Громадянське суспільство: поняття, структура, ознаки

1.1 Поняття і структура громадянського  суспільства

1.2 Ознаки громадянського суспільства,  їх зміст

Висновок

Бібліографія

ВСТУП

Суспільство, відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Громадянське суспільство виникає в процесі  відділення держави від соціальних структур, відокремлення його як відносно самостійної сфери суспільного  життя та роздержавлення ряду суспільних відносин.

У науковій літературі поняття "громадянське суспільство" використовується в  різних значеннях. Варто почати з  того визначення, з якого виходить справжнє дослідження. Перш за все, слід розділити розуміння громадянського суспільства як деякого якості цілісної національної макро-спільності, що включає держава, або як специфічної частини, елемента такої спільності, у відомому сенсі протистоїть державі.

Відповідно до першого розуміння, громадянське суспільство є синонімом  відкритого демократичного суспільства  і в цьому сенсі протистоїть  поданням про закрите, авторитарній, тоталітарному суспільстві. При  другому розумінні мова йде не про тип суспільства, а про  сукупність його елементів, що забезпечують відкритість, демократичність і  громадянськість даного суспільства. У даній роботі громадянське суспільство  розуміється саме в цьому сенсі. Інша істотна відмінність є між  соціально-політичної та екзистенціальної (духовної) трактуваннями громадянського суспільства. У першому маються  на увазі специфічні суспільні інститути, а в разі їх відсутності або  незрілості - соціальні структури (організації, мережі), на основі яких такі інститути  можуть сформуватися. Цей підхід є  загальноприйнятим, і немає причин його відкидати. У другому випадку  під громадянським суспільством розуміють сукупність соціальних суб'єктів, які мають внутрішньою свободою, відповідальністю і високим громадянським  духом. Протягом всієї історії найбільш прогресивні, мислячі представники людства намагалися створити модель ідеального суспільного устрою, де панували б розум, свобода, благополуччя і справедливість.

Формування громадянського суспільства  в масштабі цілих країн, великих  регіонів Європи й Америки, почалося в Новий час. У розвитку громадянського суспільства можна позначити  три етапи, перехід від кожного  з яких до подальшого знаменувався істотними змінами суспільного  і державного ладу, соціальними і  еолітіческімі потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів, корінними перетвореннями суспільної ідеології.

Громадянське суспільство визначається в курсовій роботі як цілісна суспільна  система, що характеризується розвиненістю ринкових відносин, наявністю соціальних класів і верств, що мають власні, незалежні від держави джерела  існування; економічною свободою виробників, наявністю політичних, соціальних та особистих свобод громадян, демократизмом  політичної влади, верховенством права  у всіх сферах суспільної діяльності, включаючи державну.

У структурі громадянського суспільства  виділяється п'ять систем (інститутів): соціальну (у вузькому сенсі слова), економічну, політичну, духовно-культурну, інформаційну. Причому, проявляється це недосконалість насамперед у "недостатньою налагодженості державного управління на різних рівнях", в "ослабленні системи державного регулювання і контролю", в "ослабленні правового контролю за ситуацією в країні, у зрощуванні окремих елементів виконавчої та законодавчої влади з кримінальними структурами" . Громадянське суспільство перебуває в стані безперервного руху, пошуку найбільш досконалих цивільних відносин, формування раціональних, цивілізованих владних структур, вільної розвиненої особистості.

Глава 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ  ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Останнім часом проблеми громадянського суспільства, пов'язані з взаємозв'язку особистості, соціальних груп, громадських  формувань та держави знаходяться  в центрі уваги наших вчених, журналістів  і політиків. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства  пов'язано з розвитком демократії, ринкової економіки та становленням правової держави - інакше кажучи з  глобальним соціальним перебудовою, в  ході якого мали б виникнути структури  суспільного контролю, гарантують зворотний  зв'язок між людиною і суспільством. Сучасні уявлення про громадянське суспільство - результат їх тривалої еволюції в історії соціально-філософської та політичної думки, чим і пояснюється  їх багатоманітність та суперечливість, і до чого я хотіла би зараз звернутися, кинувши побіжний погляд на історію  даного поняття.

У теоретичних дослідженнях громадянського суспільства можна виділити дві  основні інтерпретації його суті, два різних розуміння цього поняття. Найбільш традиційною, стала точка  зору, згідно з якою "громадянське суспільство" з'являється з виникненням  приватної власності і держави. Поняття "громадянське суспільство" використовується тут для характеристики певного стану суспільства і  ототожнюється з державою особливого типу, в якому юридично забезпечені  і політично захищені основні  права і свободи особистості, в силу чого вона може вважатися  цивілізованим, тобто громадянським  суспільством. Друге тлумачення громадянського суспільства пов'язане з уявленням  про нього як про певну сфері  суспільства - сфері позадержавних відносин і структур. І тут можливі різні варіації: розуміння громадянського суспільства як суспільства в цілому, як особливої його частини, як соціальної характеристики всіх його членів і т. д. Початковий період - передісторія становлення ідеї громадянського суспільства, (з античності до XVI-XVII століть).

Словосполучення "громадянське суспільство" у цей період має зовсім інший  зміст, ніж сьогодні. Для античності та середньовіччя характерна відсутність  чіткого розмежування між суспільством і державою, оскільки державне, громадське і полисное означали, по суті справи, одне і те ж. Деякі зміни в розумінні цивільного суспільства відбуваються в епоху Відродження, коли увага все більше акцентується на окремій особистості, ліквідації нерівності, затвердження права в житті суверенної держави. Але й тут і особистість, і суспільство ще розчинені в державі. Це час виникнення та розвитку ідеї громадянського суспільства в концепціях природного права і суспільного договору XVII-XVIII століть. Цей період пов'язаний з концепціями, які висловлювали потреби часу, які зводилися до боротьби абсолютної монархії і зародження буржуазної демократії. Згідно з ними суспільство приходить на зміну природного стану, незалежно від того, як розуміється останнє: як втрачений рай і "золотий вік" (Руссо) або як "війна всіх проти всіх" (Гоббс) 2. Перехід до громадянського стану супроводжується "укладанням суспільного договору" 3, на основі якого народ і влада будують свої взаємини. При цьому підкреслювався принцип свободи особистості, ідея самоцінності окремої людини, повага до його власності і господарської самостійності, невід'ємності її цивільних прав. Формування громадянського суспільства відбувалося паралельно з формуванням держави нового типу - буржуазної держави. Найбільш видними представниками природно-правової теорії та концепції громадянського суспільства були Т. Гоббс, що стояв на консервативної точки зору, що виражав інтереси прогресивно налаштованої англійської аристократії, і Дж. Локк, який вважався засновником буржуазного лібералізму.

Третім періодом у розвитку ідеї громадянського суспільства буде "інституційний  період" (XIX - перша чверть XX століття), що характеризується розширенням сфери  впливу, політичного визнання та затвердження ідейного панування концепції громадянського суспільства в умовах буржуазних революцій. Громадянське суспільство  з теоретичної конструкції перетворюється в особливу сферу соціальної реальності, набуваючи тим самим онтологічний статус. Тлумачення громадянського суспільства  як особливої позадержавних сфери соціального організму отримало широке розповсюдження в Європі завдяки А. де Токвіль та його дослідженню американської демократії. Відповідно до його теорії, "громадянське суспільство, на відміну від держави, - це сфера, для якої характерні не примус, а добровільний вибір, авторитет моралі, а не влади. При цьому їх взаємодія плідно за умови, що держава є демократичною. Громадянські і політичні організації сприяють взаємному розвитку і збагаченню ".4 Тобто Токвіль не виключає політичне початок із сфери громадянського суспільства. Більш того, характер взаємозв'язку політичних і громадянських асоціацій визначає тип самої держави. Четвертий етап, згідно з нашою періодизації еволюції ідеї громадянського суспільства, - 20-90-ті роки XX століття. На цьому етапі відбувається перехід від практичних вимог економічної та політичної свободи особистості, характерних для попереднього періоду, до розширення свобод у сфері культури, стилів життя і т. д. Поступово з'являються умови для трансформації дихотомії "громадянське суспільство-держава" у більш складні конструкції. У подальшому дослідження громадянського суспільства та його зв'язку з державою розвивалися по-західному в рамках локковской, гегелівської і токвілівський традицій. Локковская традиція сприяла її політичному і юридичному аналізу, токвілівський служила теоретичною і практичною основою для досліджень конкретної структури громадянського суспільства, а гегелівська сприяла формуванню загальнометодологічних підходів до проблеми.

Гегель вперше в Новий час  розмежував держава і громадянське суспільство, підкресливши нетотожність перший другому.

Ідея громадянського суспільства  отримує своє практичне втілення в системі стійких, загальноприйнятих  уявлень про це товариство, які  розуміються і розділяються більшістю  його членів. На цій стадії посилюються  такі ознаки та фактори, як раціонально-критичне ставлення до соціальної реальності, плюралізм вірувань, ідей, думок  та ін Ідея громадянського суспільства перестає бути лише теоретичною конструкцією, стаючи надбанням повсякденної свідомості. Локковская модель громадянського суспільства витісняється токвілівський. Виникають різні форми реального громадянського суспільства. В даний час вже мало хто ототожнює громадянське суспільство з державою, хоча б навіть і правовим, оскільки в такому випадку поняття громадянське суспільство втрачає власний зміст. Громадянське суспільство тепер виконує функцію сполучної ланки між особистістю і державою, "приватної" і "публічною" сферами, приватним і загальним інтересами. Велику увагу розробці ідеї громадянського суспільства в даному напрямку приділяли американські соціологи Р. Нісбет і П. Бергер.

Вони також підкреслювали особливу значимість і важливість опосередковуючи  структур: церкви, сім'ї, громад, добровільних об'єднань - у якості посередника  між індивідом і державою. Вони пропонували політичним інститутам усіляко захищати та заохочувати  опосередковують структури і  використовувати їх скрізь, де тільки можливо. Подальша інституціоналізація даної ідеї призводить до утворення безлічі наукових шкіл і течій, що мають політичне значення, так чи інакше впливають на розстановку політичних сил. Деякі з них стимулюють нові соціальні рухи, громадянські ініціативи, сприяють формуванню соціокультурних та правових зразків, що визначають поведінку людей і гарантують їх права і свободи.

Глава 2. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ОЗНАКИ

2.1 Поняття і структура громадянського  суспільства

Термін "громадянське суспільство" міцно входить в категоріальний апарат правознавців, істориків, філософів, соціологів, політологів і т.д. При  цьому очевидний великий розкид як у конкретному визначенні різними  авторами самого поняття "громадянське суспільство", так і в підходах до його аналізу. Можна винести кілька визначень цього терміна, але  основна ідея, звичайно ж, у них  одна.

Громадянське суспільство - це 1) наявність  власності у розпорядженні людей (індивідуальне або колективне володіння);

наявність розвиненої різній структури, що відбиває розмаїття інтересів  різних груп і прошарків, розвиненої і розгалуженої демократії;

високий рівень інтелектуального, психологічного розвитку членів суспільства, їх здібності  до самодіяльності при включеності в той або інший інститут цивільного суспільства;

законообеспеченность населення, тобто функціонування правової держави.

Громадянським суспільством можна  вважати таку спільність людей, де досягнуто  оптимальне співвідношення всіх сфер суспільного життя: економічної, політичної, соціальної і духовної, де забезпечено  постійне поступальний рух суспільства  вперед. "Громадянське суспільство - це таке суспільство, в якому різні  за своєю природою об'єднання громадян (партії, союзи, профспілки, кооперативи, групи) здійснюють зв'язок між людиною  і державою і не дозволяють останньому узурпувати особистість".

Тобто за наявності громадянського суспільства, уряду - це лише один елемент, що співіснують з різними інститутами, партіями, асоціаціями та ін

Все це розмаїття носить назву плюралізму і передбачає, що багато організацій  та інститути демократичного суспільства  не залежать від уряду для свого  існування, законності й авторитету. При існуванні громадянського суспільства  держава виступає виразником компромісу різних сил у суспільстві. Економічною  основою громадянського суспільства  є право на приватну власність. В  іншому випадку створюється ситуація, коли кожен громадянин змушений служити  державі на тих умовах, які йому диктує державна влада.

По суті справи, інтереси меншин в  громадянському суспільстві висловлюють  різні соціальні, політичні, культурні  та інші союзи, групи, блоки, партії. Вони можуть бути як державними, так і  незалежними. Це дозволяє окремим людям  здійснювати свої права і обов'язки громадян демократичного суспільства. За допомогою участі в цих організаціях різноманітними способами можна  впливати на прийняття політичних рішень.

Громадянське суспільство існує  і функціонує у суперечливій єдності  з державою. При демократичному режимі воно взаємодіє з державою, при  тоталітарному - стоїть у пасивної або  активної опозиції до держави.

Відзначимо, що в основі будь-якого  громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідей і  принципів, незалежно від специфіки  тієї чи іншої країни. До них відносяться:

економічна свобода, різноманіття форм власності, ринкові відносини;

легітимність і демократичний  характер влади;

безумовне визнання і захист природних  прав і свобод людини і громадянина;

класовий світ, партнерство і  національна згода;

правова держава, засноване на принципі поділу і взаємодії влади;

рівність всіх перед законом  і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;

політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

свобода слова і друку, незалежність засобів масової інформації;

невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємні обов'язки і відповідальність;

ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

Таким чином, громадянське суспільство  визначається як цілісна суспільна  система, що характеризується розвиненістю ринкових відносин, наявністю соціальних класів і верств, що мають власні, незалежні від держави джерела  існування; економічною свободою виробників, наявністю політичних, соціальних та особистих свобод громадян, демократизмом політичної влади, верховенством права у всіх сферах суспільної діяльності, включаючи державну.

Структура громадянського суспільства - це внутрішня будова суспільства, що відображає різноманіття і взаємодію  його складових, що забезпечує цілісність і динамізм розвитку.

Системоутворюючим початком, що генерує інтелектуальну і вольову енергію суспільства, є людина з її природними потребами та інтересами, зовні вираженими в юридичних правах і обов'язках. Складовими частинами (елементами) структури виступають різні спільності та об'єднання людей і стійкі взаємозв'язки (відносини) між ними.

Структуру сучасного громадянського суспільства можна представити  у вигляді п'яти основних систем, що відображають відповідні сфери його життєдіяльності. Це соціальна (у вузькому сенсі слова), економічна, політична, духовно-культурна та інформаційна системи.

У соціальній сфері інститутами  громадянського суспільство є сім'я  і різні колективи людей: трудові, службові, колективи, засновані на взаємній дружбі, колективи за інтересами (клуби, мисливські, рибаловецкіе колективи, садівничі товариства і т.д.), дитячі, молодіжні організації, не носять політичного характеру (наприклад, організації бойскаутів). Слід зазначити, в даному випадку мається на увазі соціальна сфера - це сфера всього суспільного життя, включаючи економічну, політичну, духовно-культурну, інформаційну сфери.

В економічній сфері інститутами  громадянського суспільства є організації, підприємства, установи, що займаються виробництвом матеріальних благ, наданням різного роду послуг, як матеріального, так і нематеріального характеру (банківсько-кредитні установи, туристичні фірми, організації за відплатним надання  юридичних послуг).

У політичній сфері інститутами  громадянського суспільства є політичні  партії, організації, рухи різної політичної орієнтації (праві, ліві, центристські, релігійні), що переслідують політичні  цілі, які беруть участь у боротьбі за державну чи муніципальну (публічну владу). Сюди ж входять молодіжні  політичні організації (наприклад, комуністичні спілки молоді).

Найважливішим інститутом громадянського суспільства в політичній сфері  є місцеве самоврядування, органи якого спільно з органами держави  представляють систему публічної  влади і є сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою. Всі вищевказані інститути  спільно з державою становлять політичну  систему суспільства. Своєрідністю відрізняється такий інститут громадянського суспільства, як професійні спілки (профспілки). Вони діють як у політичній, так  і в економічній сфері.

У духовно-культурній сфері інститутами  громадянського суспільства є заклади  культури, творчі організації та спілки, освітні установи, фізкультурні і  спортивні клуби, спілки (федерації), церква і релігійні (конфесійні) організації, що не носять політичного характеру.

В інформаційній сфері інститутами  громадянського суспільства є засоби масової інформації (газети та журнали, радіо і телебачення, інформаційні сторінки Інтернету). У тоталітарній державі всі вищевказані сфери  суспільного життя виявляються  або повністю одержавленою, або перебувають  під жорстким, всеосяжним контролем  органів держави, а в ідеологізованому державі, якою був колишній СРСР, і  під контролем організацій правлячої  партії (у СРСР - Комуністичної партії Радянського Союзу - КПРС) .

Найбільш одержавлення в колишньому СРСР виявилися економічна і політична  сфери. В економічній сфері визнавалася  лише соціалістична (державна і колгоспно-кооперативна) форма власності на засоби виробництва. Приватна власність була заборонена, була передбачена кримінальна відповідальність за частнопредпринимательсткую діяльність і комерційне посередництво (ст.153 КК РРФСР 1960 р.) .11 Внаслідок цього організації, підприємства, установи, що займаються виробництвом матеріальних благ, наданням різного роду послуг як матеріального, так і нематеріального характеру, були в основному державними. Колгоспній формою власності були колективні господарства (колгоспи), зайняті переважно в сфері сільського господарства. Фактично колгоспи користувалися ніякої самостійністю, їх діяльність повністю контролювалася державними органами і КПРС. Виробничі кооперативи представляли мізерно малий відсоток в економічній системі радянського суспільства.

Політична сфера радянського суспільства  характеризувалася жорсткої однопартійність. Ніякі інші політичні партії, крім КПРС, не діяли. Єдиною молодіжної політичною організацією був Всесоюзний Ленінський Комуністичний Союз Молоді (ВЛКСМ) - комсомол. Політичний характер мала навіть дитяча організація - Всесоюзна піонерська організація - Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна.

Місцеве самоврядування в колишньому СРСР було відсутнє - місцеві Ради входили  в систему органів державної  влади та повністю підпорядковувалися вищим державним органам.

Професійні союзи мали централізоване керівництво в особі Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС). Юридично профспілки вважалися  громадською організацією. Однак  фактичне одержавлення профспілок почалося ще в перші роки Радянської влади. Вони були оголошені "школою комунізму" і фактично увійшли в механізм радянської держави, причому профспілки спочатку навіть відводилося друге  місце після комуністичної партії. З приводу В. І. Леніна в роботі "Дитяча життя" лівизни "в комунізмі" писав: "Партія безпосередньо спирається на профспілкові органи, які налічують  тепер, за даними останнього (квітень 1920 р.) з'їзду, понад 4 мільйони осіб. Фактично всі керівні установи величезної більшості спілок ... складаються  з комуністів і проводять всі  директиви партії ... Потім, зрозуміло, вся робота партії йде через Ради, які об'єднують трудящі маси без  різниці професій ... Такий загальний  механізм пролетарської державної  влади, розглянутої "зверху ", з  точки зору практики здійснення диктатури".

Духовно-культурна сфера радянського  суспільства також піддавалася  сильному одержавлення, а інформаційна система повністю перебувала в руках  держави. За межами держави залишалася тільки церква і релігійні організації, навпаки, антирелігійна, атеїстична пропаганда становила значну частину державної  ідеології, а самі релігійні інститути  та їх представники періодично піддавалися  переслідуванням, в тому числі і  кримінального характеру.

У сучасної Російської Федерації, одночасно  з проголошенням її правовою державою, стали формуватися та інститути  громадянського суспільства, що функціонують більш-менш вільно і автономно від  держави.

В економічній сфері визнано  різноманіття форм власності (ч.2 ст.8 Конституції  Російської Федерації), діють численні комерційні організації, що перебувають  у приватній, муніципальної та інших  формах власності.

У політичній сфері реально існує  багатопартійність. Мінімальним стало  одержавлення духовно-культурної сфери. Так, наприклад, більшість дошкільних установ і шкіл в даний час  є не державними, а муніципальними; діють численні приватні та інші недержавні освітні установи. В інформаційній  сфері діють як державні і муніципальні, так і інші (незалежні) засоби масової  інформації.

Можна зробити висновок, що при  характеристиці структури громадянського суспільства слід мати на увазі три  обставини.

По-перше, викладена класифікація зроблена в навчальних цілях і  носить умовний характер. У дійсності  названі структурні частини, що відображають сфери життєдіяльності суспільства, тісно взаємопов'язані і взаімопронікаеми. Об'єднуючим фактором, епіцентром різноманітних зв'язків між ними виступає людина (громадянин) як сукупність суспільних відносин і міра всіх речей.

По-друге, при вивченні соціальної, економічної та інших систем як відносно самостійних явищ не можна недооцінювати  і інші структурні складові (ідеї, норми, традиції).

По-третє, треба бачити те, що сполучною, впорядкує чинником структури і  процесу життєдіяльності суспільного  організму служить право з  його природною общегуманістіческой природою, підкріпленої прогресивним, демократичним законодавством, що логіка розвитку громадянського суспільства неминуче призводить до ідеї правової державності, правового демократичного суспільства.

2.2 Ознаки Громадянського суспільства,  їх зміст

Сучасне розуміння громадянського суспільства передбачає наявність  у нього комплексу суттєвих ознак. Відсутність або нерозвиненість деяких з них дозволяє визначити  стан "здоров'я" соціального організму  і необхідні напрямки його самовдосконалення. Розглянемо ці ознаки докладніше.

Громадянське суспільство - це спільнота  вільних індивідів. В економічному плані сказане означає, що кожен  індивід є власником. Він реально  володіє тими засобами, які необхідні  людині для її нормального існування. Він вільний у виборі форм власності, визначенні професії і виду праці, розпорядженні  результатами своєї праці. У соціальному  плані приналежність індивіда до певної соціальної спільності (сім'я, клан, клас, нація) не є абсолютною. Він  може існувати самостійно, має право  на досить автономну самоорганізацію  для задоволення своїх потреб та інтересів. Політичний аспект свободи  індивіда як громадянина полягає  в його незалежності від держави, тобто в можливості, наприклад, бути членом політичної партії або об'єднання, які виступають з критикою, існуючої державної влади, має право брати  участь чи не брати участь у виборах  органів державної влади та місцевого  самоврядування . Забезпеченої свобода  вважається тоді, коли індивід через  певні механізми (суд і т.д.) може обмежувати свавілля державних чи інших  структур щодо себе. Громадянське суспільство  суть відкрите соціальне утворення. У ньому забезпечуються свобода  слова, включаючи свободу критики, гласність, доступ до різного роду інформації, право вільного в'їзду і виїзду, широкий  і постійний обмін інформаційними, освітніми технологіями з іншими країнами, культурне та наукове співробітництво  із зарубіжними державними і громадськими організаціями, сприяння діяльності міжнародних  та іноземних об'єднань відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Воно прихильне общегуманістіческімі принципам і відкрито для взаємодії з аналогічними утвореннями в планетарному масштабі.

Громадянське суспільство є  складно-плюралістична система. Зрозуміло, будь-який соціальний організм володіє  певним набором системних якостей, але для громадянського суспільства  характерні їх повнота, стійкість і  відтворюваність. Наявність різноманітних  суспільних форм і інститутів (профспілки, партії, об'єднання підприємців, товариства споживачів, клуби і т.п.) дозволяє висловити і реалізувати самі різноманітні потреби та інтереси індивідів, розкрити всю оригінальність людської істоти. Плюралізм як риса, що характеризує структуру та функціонування суспільної системи, проявляється у всіх її сферах: в економічній - це різноманіття форм власності (приватної, акціонерної, кооперативної, громадської і державної); у соціальній та політичній - наявність широкої  і розвиненої мережі громадських  утворень, у яких індивід може проявити і захистити себе; в духовній - забезпечення світоглядної свободи, виключення дискримінації з ідеологічних мотивів, терпиме ставлення до різних релігій, протилежним взглядам.13

Громадянське суспільство - це саморозвивається і самокерована система. Індивіди, об'єднуючись в різні організації, встановлюючи між собою різноманітні відносини, реалізуючи свої, іноді протилежні інтереси, тим самим забезпечують гармонійне, цілеспрямований розвиток суспільства без втручання держави як політичної владної сили. Громадянське суспільство має свої внутрішні джерела саморозвитку, незалежні від держави. Більш того, завдяки цьому воно здатне обмежувати владну діяльність держави. Однією з важливих характеристик динаміки суспільства є громадянська ініціатива як усвідомлена і активна діяльність на благо суспільства. У поєднанні з такими моральними категоріями, як громадянський обов'язок, громадянська совість, вона служить надійним засобом подальшого поступального розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - правове  демократичне суспільство, де сполучною  фактором виступають визнання, забезпечення і захист природних і набутих  прав людини і громадянина. Ідеям  громадянського суспільства про  розумності і справедливості влади, про свободу, благополуччя особистості  відповідають ідеї пріоритету права, єдності  права і закону, правового розмежування діяльності різних гілок державної  влади. Громадянське суспільство на шляху до правової розвивається разом  з державою. Правову державу можна  вважати результатом розвитку громадянського суспільства та умовою його подальшого вдосконалення.

Сучасний цивілізований погляд на ці проблеми полягає в тому, що правова держава не протистоїть  громадянському суспільству, а створює  для його нормального функціонування та розвитку найбільш сприятливі умови. У такій взаємодії містяться  гарантія вирішення виникаючих протиріч правовим цивілізованим шляхом, гарантія винятку соціальних катаклізмів, гарантія ненасильницького поступального розвитку суспільства.