Поняття підприємства та його основні ознаки

Зміст

1. Поняття підприємства  та його основні ознаки

2. Види та організаційно-правові  форми підприємств

3. Особливості правового  становища окремих видів підприємств

3.1 Підприємства державної  форми власності (державні комерційні  та казенні підприємства)

3.2 Підприємства комунальної  форми власності

3.3 Приватні підприємства

3.4 Орендні підприємства

3.5 Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземне підприємство

Список використаних джерел

1. Поняття підприємства  та його основні ознаки

Правове становище підприємств  в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована  при розробці Господарського кодексу  України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається  в главі 12 «Загальні положення  про об'єкти цивільних прав» у  ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для  здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих  і рухомих речей, майнових та інших  прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом  господарювання, якому притаманні такі риси:

• належність до основної ланки  економіки;

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької  і комерційної діяльності та іншої  господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі  виробничих кооперативів, господарських  товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у  формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький  договір - ч. 1 ст. ГК 82);

• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності  самостійного балансу та рахунку  в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай некомерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

• наявність господарської  правосуб'єктності, в тому числі  статусу юридичної особи з  одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних  підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій  тощо), функціональних структурних  підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;

• індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього  власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку  підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

• порядок управління підприємством  залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

• ступінь самостійності  підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна  підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.

2. Види та організаційно-правові  форми підприємств

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками.

1. Залежно від форм  власності в Україні можуть  діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності  в статутному фонді підприємства  іноземної інвестиції та розміру  останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє:

• підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

• іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3. Залежно від кількості  працюючих та обсягу валового  доходу від реалізації продукції  за рік підприємства, відповідно  до ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені  до малих, середніх або великих  підприємств:

• малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду  та порядку управління підприємством  розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):

Унітарне підприємство створюється  одним засновником, який виділяє  необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо  або через керівника, який ним  призначається, керує підприємством  і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує  питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, а також  підприємства, засновані на власності  об'єднання громадян, релігійної організації  або на приватній власності засновника.

і Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або  більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання  майна та/або підприємницької  чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів  та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній  власності двох або більше осіб.

Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві  господарського відання чи оперативного використання є залежними від  власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри  наявність у них майна на праві  власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від  іншого суб'єкта. Зазначена обставина  зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:

• залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);

• контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).

У разі виникнення вирішальної  залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної  особи, залежне підприємство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприємства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна дочірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства).

Водночас слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види підприємств, зокрема:

— підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначаються Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». Згідно із ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства народних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забезпечення випуску виробів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотримання і вдосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх промислів шляхом сприяння творчому варіюванню при виготовленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідної звітної документації підприємства;

- інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність»; таке підприємство, попри різні назви (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства.

3. Особливості  правового становища окремих  видів підприємств

3.1 Підприємства  державної форми власності (державні  комерційні та казенні підприємства)

Підприємства державної  форми власності були основним суб'єктом  господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів  господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності  об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують:

• виконання державою своїх  функцій, обороноздатність та економічну самостійність Української держави (підприємства з лісо-відведення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків та цінних паперів та ін.);

• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового  потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства  при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ  Національної академії наук України  та ін.);

• життєдіяльність держави  в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні  та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);

• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого  виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або  небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил  України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних  речовин, та ін.).

Види діяльності, що є  державною монополією та, відповідно, можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Законом України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської  діяльності», а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, міститься  у ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна» та Законі України від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Правове становище підприємств  державної форми власності регулюється  Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних  та казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств та участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної  форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване  підприємство).

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої  частини державної власності  без поділу її на частки, створюється  в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить  до сфери управління зазначеного  органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.

Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних  для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована  в ст. 73 Господарського кодексу України:

- господарська організація  унітарного типу;

- підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;

- функціонування на базі  державного майна, яке закріплюється  за державним унітарним підприємством  на праві господарського відання  чи оперативного управління;

- функції власника майна  (органу, уповноваженого управляти  державним майном) щодо державного  унітарного підприємства виконує  галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого  входить підприємство, або державне  господарське об'єднання, до складу  якого включено підприємство;

- управління державним  унітарним підприємством здійснюється  одноособовим керівником, який призначається  на посаду шляхом укладення  з ним контракту органом, уповноваженим  управляти державним майном;

- обов'язкове включення  до найменування державного унітарного  підприємства слів «державне  підприємство»;

- відсутність у державного  унітарного підприємства обов'язку  відповідальності за зобов'язаннями  власника (держави) і органу влади,  до сфери управління якого  воно входить.

Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях:

1) засновницькі (заборонено  створювати підприємницькі структури  і брати участь у таких структурах);

2) щодо розпорядження  закріпленим за ним на праві  господарського відання чи оперативного  управління майном; при цьому  межі повноважень щодо розпорядження  майном залежать від правового  титулу майна;

3) щодо розпорядження  прибутком (відповідно до вимог  закону і положень статуту);

4) щодо укладення договорів  (обов'язковість прийняття державного  замовлення та укладення державного  контракту).

Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання  чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом  банкрутства, порядку створення  та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України).

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться  в ст. 74 Господарського кодексу України:

• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє  на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу;

• основний правовий титул  майна — право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим  за ним уповноваженим органом  з обмеженням правомочності щодо розпорядження майна, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно  будь-якій особі; відчужувати, віддавати  в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів; здавати  в оренду цілісні майнові комплекси  структурних одиниць та підрозділів  державне комерційне підприємство має  право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого  воно входить (галузеве міністерство/відомство, державне господарське об'єднання), і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу таких об'єктів  кошти спрямовуються на інвестування виробничої діяльності підприємства; списання з балансу не повністю амортизованих  основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство (ч. 4 ст. 75 ГК);

• обов'язковість формування засновником, функції якого виконує  уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог  закону щодо його мінімального розміру  до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;

• обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом  нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду  споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;

• необхідність підтримання  майново-фінансового стану державного комерційного підприємства не нижче  встановленого мінімального розміру  статутного фонду;

• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні Замовлення і державні завдання, а також враховувати  їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів;

• обов'язок самостійної  відповідальності за наслідки своєї  діяльності усім належним на праві  господарського відання майном (в  т. ч. у разі визнання банкрутом);

• відсутність у держави  та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 73 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання  рішень органів державної влади  чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними  або недійсними, підлягають відшкодуванню  зазначеними органами добровільно  або за рішенням суду);

• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване  підприємство (державне/національне  акціонерне товариство) чи казенне  підприємство.

Різновидом підприємств  державної форми власності є  казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Особливості  правового становища казенних підприємств  визначаються статтями 76-77 Господарського кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:

- від 16.06.1998 р. № 914 «Про  Типовий статут казенного підприємства»;

- від 30.06.1998 р. № 987 «Про  перетворення державних підприємств  у казенні»;

- від 22.07.1998 р. № 1129 «Про  деякі питання управління казенним  підприємством».

Казенне підприємство - це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої  частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і  входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним  державним майном.

Основними рисами казенного підприємства є такі:

• господарська організація  унітарного типу;

• створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; ст. 37 Закону «Про підприємства в Україні» створення  казенних підприємств пов'язувала  лише з процесами реорганізації (перетворення) державних унітарних  підприємств, майно яких не підлягає приватизації, за наявності однієї з визначених законом умов (якщо державне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію держави; якщо воно є природним монополістом або основним споживачем - понад 50% продукції  такого підприємства - є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного підприємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке підприємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (у разі якщо: законом  дозволено здійснення господарської  діяльності лише державним підприємствам; основним - понад 50% продукції, робіт, послуг підприємства - є держава; за умовами  господарювання неможлива вільна конкуренція  товаровиробників чи споживачів; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом);

• здійснення некомерційної  господарської діяльності (як основної у поєднанні з комерційною  чи без такого поєднання);

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти  державним майном) щодо казенного  підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного  підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством  державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською  діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає  з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання  послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу  такого прибутку; затверджує умови  та фонд оплати праці з урахуванням  умов, передбачених галузевою угодою;

• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого  Кабінетом Міністрів України  Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення  про обов'язкову звітність казенного  підприємства за встановленою Кабінетом  Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;

• належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління, яке передбачає: (1) необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (відповідно до Закону «Про підприємства в Україні» казенне підприємство вправі було розпоряджатися в установлених статутом підприємства межах та відповідати за своїми зобов'язаннями лише майном, що не належить до основних фондів, а згідно із ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), та (б) субсидіарну відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).

Державні підприємства можуть бути корпоративного типу. Це стосується так званих корпоратизованих підприємств  або державних (національних) акціонерних  товариств, легалізація яких пов'язана  із прийняттям Президентом України  Указу від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств». З огляду на форму  такого підприємства (акціонерне товариство), особливості його правового статусу  доцільно розглядати в наступній  темі («Правове становище господарських  товариств»).