Поняття позову, його елементи та види
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА
Заочний факультет
Відділення перепідготовки спеціалістів за спеціальністю
«Правознавство»
Варіант №1
Навчальна дисципліна: Цивільне процесуальне право
контрольна робота
Виконала:
студентка групи №1
заочного факультету,
відділення перепідготовки
спеціалістів за спеціальністю
«Правознавство»
Перевірив: Трач Оксана
Михайлівна
кандидат юридичних наук, доцент
Хмельницький
2013
ПЛАН
1. Поняття позову, йому елементи та види.
2. Ухвалення та оголошення рішення суду в справі.
3. Наказну провадження у цивільному процесі.
Задача
Література.
I. Поняття позову, йому елементи та види.
У позовному провадженні
Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав громадян і юридичних осіб у позовному провадженні є позов, в якому зацікавлена особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на визнання його прав, на відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право, на присудження до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення з відповідача збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктивним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим), на захист якого він пред'являється. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі Існують такі Інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про відновлення порушеного права.
Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види., встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.
Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду.
В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позові
Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається підвідомчість даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.
Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 137 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.
В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.
Підстава позову включає й себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).
Юридичні факти, покладені в
підставу позову, свідчать про те, що
між сторонами існують
Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.
Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 103 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.
Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.
Виділення змісту позову як його елементу
є необхідним, оскільки в позові
повинні відобразитися дві
Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і постановити конкретне, доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.
Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.
Позови можна класифікувати на види, беручи до уваги різні критерії. Найбільш розповсюдженою є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.
Враховуючи матеріально-
Такий поділ позовів на види має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Залежно від характеру спірних правовідносин суд може вирішувати питання про підвідомчість спору, про предмет доказування, визначити суб'єктний склад спору, належність і допустимість доказів та інше. Ця класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.
У вимозі до суду про порушення судової діяльності по захисту прав і законних інтересів визначається і засіб бажаного захисту — як наслідок, на досягнення якого спрямована ця діяльність. За засобом процесуального захисту позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.
Позови про присудження — найбільш поширений вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника-відповідача. Кожний процес виникає в зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присудження пред'являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Типовими прикладами позовів про присудження є позови про стягнення аліментів, про виселення з жилих приміщень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо.
Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і винесення по них рішення, якщо позови добровільно не виконуються, то вони можуть бути виконані в примусовому порядку. В судовій практиці ці позови нерідко поєднуються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання обов'язків.
Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред'являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.
Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач, позови про визнання поділяються на позитивні і негативні., Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на будинок) визнаються позитивними. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати угоду недійсною), такий позов визнається негативним.
Характерною особливістю позовів про визнання є те, що рішення по цих позовах ніколи не вимагають примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду.
У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюються позовами про присудження, коли визнання служить необхідною передумовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звільнення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.
Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.
Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови підрозділяються на: а) позови, спрямовані на зміну правовідносин. Прикладом такого позову може бути позов про виділення частини із спільного майна на підставі ст. 115 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини; б) позови, спрямовані на припинення правовідносин. Характерним прикладом є позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд припинити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.
В юридичній літературі висловлюються заперечення проти виділення цього виду позовів, які зводяться до того, що завдання суду полягає не в творенні правовідносин, а в захисті реально існуючих прав та інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про визнання і про присудження!
Такі висновки суперечать чинному цивільному законодавству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про присудження (ст. 6 ЦК). Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідносини, оскільки тільки суд компетентний це зробити, а сторони мають право на їх зміну чи припинення ще до виникнення процесу.
Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із засобів захисту цивільних прав. А оскільки критерієм класифікації , позовів на види за процесуальною ознакою є засіб захисту, то не може викликати сумнівів, існування перетворювальних позовів.
Характерною ознакою позовів про
визнання є те, що вони пред'являються,
як правило, якщо у сторін виникли
сумніви в існуванні
При поданні перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить в його компетенцію.
II. Ухвалення та оголошення рішення суду в справі.
http://otherreferats.allbest.
III. Наказне провадження у цивільному процесі.
Справи, що розглядаються в цивільному процесі, характеризуються різноманіттям і відмінністю, зокрема по складності доведення обставин справи. Існують певні справи, які можуть бути вирішені на основі пред’явлених доказів, без їхнього судового розгляду по суті. Наприклад, якщо дитина після розірвання шлюбу залишена проживати з матір'ю, батько не платить аліменти і не оспорює батьківства, то і стягнення аліментів не вимагає судового розгляду, достатньо письмових доказів, підтверджуючих право неповнолітньої дитини на отримання аліментів на утримання від свого батька. Але не всі справи про стягнення аліментів можуть бути такими ж "прозорими". Справа серйозно ускладнюється, якщо відповідач, наприклад, вже виплачує грошові суми по інших виконавчих листах або оспорює своє батьківство. Тут для встановлення всіх обставин справи без судового слухання не обійтися.
В багатьох країнах світу законодавство вводить спрощені процедури розгляду деяких категорій справ (простих, безперечних і т. д.). Спрощене провадження може приймати різні форми. В українському цивільному судочинстві однією з форм спрощеного провадження виступає судовий наказ [8, 374].
Судовий наказ має свою історію розвитку як в Україні, так і за кордоном. З прийняттям нового ЦПК України у 2004 році відродили судовий наказ остаточно.
Деякі автори бачать причину тривалої відсутності наказового провадження в українському цивільному процесі в економіці радянського часу, для якої були не характерні ринкові відносини. Безперечно, це має значення, і важливе. Але той факт, що прообразом судового наказу стала спрощена модель стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, свідчить і про інші причини введення судового наказу: наявність справ, які можуть бути вирішені на основі поданих письмових документів [10, 352].
В цілому судовий наказ сприяє прискоренню як вирішення справи, так і відновлення порушених прав.
Судовий наказ – це виключення із загального правила, згідно якого вирішенню спорів судом передує судовий розгляд. Згідно ЦПК судовий наказ є рішенням судді, винесеним на підставі заяви про стягнення грошових сум або про витребування рухомого майна від боржника по вимогах, вказаних в ЦПК.
Основними умовами наказного провадження в Україні є: 1) особливий характер вимог, встановлених ЦПК України; 2) наявність у стягувача письмових доказів; 3) згода стягувача на вирішення спору в порядку наказного провадження.
Перелік вимог, що можуть бути розглянуті
в порядку наказного
Свої вимоги стягувач повинен підтвердити письмовими доказами, що беззаперечно доводять обґрунтованість заявлених вимог. Ці докази мають бути подані разом із заявою про порушення наказного провадження. Якщо докази не подані або на основі наданих доказів неможливо розв'язати спір про право, то суддя відмовляє у видачі ухвали про судовий наказ.
Можливість розгляду справи в порядку наказного провадження залежить від волі стягувана. Якщо він вважає, що боржник не може пред'явити обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог та що наданих письмових доказів достатньо для розв'язання спору, він може звертатися з заявою про порушення наказного провадження; якщо ж, на думку стягувача, справа вимагає складної юридичної оцінки, то він може звернутися до суду з позовною заявою.
Наказне провадження порушується на підставі заяви про порушення наказного провадження, однак, на відміну від позовного провадження, ухвала про порушення провадження у справі не виноситься. Заява подається стягувачем за загальними правилами підсудності. Форма заяви встановлена ст. 98 ЦПК України. До заяви стягувач додає письмові документи, що беззаперечно підтверджують заявлені вимоги [11, 97].
Сторонами в наказному провадженні є стягувач і боржник. Стягувач — особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав і спирається на беззаперечні документи. Боржник — особа, яка не виконує своїх зобов'язань перед стягувачем. Треті особи, а також інші учасники процесу (свідок, експерт, спеціаліст) брати участь у розгляді справи не можуть. Як правило, заява про порушення наказного провадження подається стягувачем, однак вона може бути подана також представником, прокурором, державним органом, юридичною особою та громадянином, що від власного імені захищають права інших осіб.
Суддя протягом трьох днів від дня
надходження заяви про
На підставі дослідження наданих матеріалів суддя виносить одну з наступних ухвал: про відмову в прийнятті заяви про порушення наказного провадження; про залишення заяви без руху; про судовий наказ.
Перш за все слід сказати про те, які суб'єкти володіють правом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу.
Ініціатором порушення справи може бути стягувач, причому на стороні заявника можлива співучасть. Наприклад, декілька осіб може просити видати судовий наказ, якщо вони пов'язані з боржником одним матеріальним правовідношенням. Слід сказати, що співучасть може бути і на стороні боржника.
Від імені і на користь стягувача може виступати представник. Зокрема, це може бути і законний представник на вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язаному зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.
Відповідні державні органи виступають в якості стягувача при заявленні вимог про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах і інших обов'язкових платежах.
Органи внутрішніх справ, органи податкової поліції, мають право заявляти вимоги про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача, або боржника і його майна, або дитини, відібраної в боржника за рішенням суду, а також витрат, пов'язаних із зберіганням арештованого майна, вилученого в боржника, і зберіганням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення [6, 389].
Стаття 98 ЦПК чітко вказує на форму і зміст заяви про видачу судового наказу, за невиконання яких наступають наслідки, передбачені ст. 121 цього Кодексу (залишення без руху з можливістю визнання заяви неподаною).
У змісті заяви повинні бути три основних елемента: 1) вимога заявника, 2) обставини, на яких вони ґрунтуються, 3) документи, що підтверджують обґрунтованість заяви. Зокрема, у заяві про видачу судового наказу зазначається: назва суду, до якого звертається заявник, прізвище, ім’я, по-батькові заявника, адреса проживання, прізвище, ім’я, по-батькові боржника, адреса проживання, назва документу, обґрунтування своїх вимог, загальна сума боргу, норми законодавства, які передбачають можливість вирішення справи у порядку наказного провадження, прохання про постановлення рішення конкретного змісту та перелік додатків, які долучені до справи.
ЦПК не передбачає
винесення ухвали про
Слід зазначити, що у ч. 2 ст. 98 ЦПК зазначається, що у заяві повинні бути лише зазначено на перелік документів, а не їх подання. Однак тлумачення цієї частини статті у систематичному зв'язку з ч. 2 ст. 98 та п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК вказують на те, що документи на підтвердження заявлених вимог повинні бути додані до заяви, оскільки у протилежному випадку в судді будуть підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу [20, 75].
Судовою практикою також вироблено типовий перелік документів, які повинні додаватись до заяви про видачу судового наказу по найбільш поширених категоріях справ наказного провадження. Так, у випадку подачі заяви про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язана зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб до заяви про видачу судового наказу додаються наступні документи: свідоцтво про народження дитини (дітей), на утримання яких просять стягнути аліменти, свідоцтво про шлюб (свідоцтво про розірвання шлюбу), довідка про знаходження дитини (дітей) на утриманні, довідка про заробітну платню боржника і про наявність або про відсутність виконавчих листів, по яких здійснюється стягнення з боржника, документ про призначення опікуна, піклувальника (в тому випадку, якщо такі призначені і заява подається опікуном або опікуном) і ін. Виходячи з поданих документів, суддя повинен звертати увагу на такі обставини:
1) що аліменти стягаються на неповнолітню дитину;
2) що через положення
СК України боржник зобов'
3) місце роботи і
розмір заробітної платні
4) відсутність інших
виконавчих листів, по яких з
боржника здійснюється
За наявності спору стягнення аліментів може здійснюватися в позовному провадженні, навіть якщо справа не обтяжена вимогою про встановлення батьківства. Наприклад, якщо з боржника проводиться стягнення по інших виконавчих листах, отже, є зацікавлені особи, які в позовному провадженні притягуються в якості третіх осіб, тоді у видачі судового наказу відмовляється. Також в позовному порядку стягаються аліменти в твердій грошовій сумі, оскільки для цього потрібне дослідження прибутків, з наявністю яких закон встановлює можливість стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, а не в відсотковому відношенні. Така справа буде розглянута в позовному порядку [18, 244-245]
Крім загальних вимог заява про видачу судового наказу про стягнення з громадян недоїмки по податках, зборах і інших обов'язкових платежах повинна містити вказівку, на підставі якого закону громадянин зобов’язується до сплати відповідних платежів, яка сума платежу і терміни сплати цього платежу, сума недоїмки, термін платежу, по якому утворилася недоїмка.
До заяви додаються:
- копія платіжного
доручення або виписка з
- акт опису майна боржника (або акт про відсутність майна);
У випадках подачі
заяви про стягнення
Задачі
1. Перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з Сичовою, Корольов в травні цього року знову зареєстрував шлюб в міськбюро РАГСу з Бровкіно. В липні місяці Сичова звернулася до суду з позовом про визнання шлюбу Корольова з бровкіною не дійсним. В серпні місяці ц.р. суд, який розглядав цю справу, визнав суд не дійсним.
Не зважаючи на таке рішення суду, Корольов продовжував проживати з Бровкіною до лютого 1994 р., тобто, доки він не був засуджений до позбавлення волі на 1 рік. У вересні цього року у Бровкіної народився син, батьком якого був записаний Корольов.
3 жовтня ц.р. після відбуття покарання Корольов повернувся проживати до Сичової. В грудні ц.р. Бровкіна подала позов про стягнення з Корольова аліментів на утримання дитини.
До заяви Бровкіна додала свідоцтво про шлюб та народження дитини. Суд задовольнив позов Бровкіної, стягнувши з Корольова на виховання дитини ¼ частину одержуваної ним зарплати.
Після того, як бухгалтерія залізничного депо, де працював Корольов, відрахувала з його зарплати аліменти, він звернувся з позовом про визнання запису батьківства дитини Бровкіної недійсним. На цей позов Бровкіна написала до суду пояснення, які були враховані при розгляді справи, і в позові Корольову було відмовлено.
Визначте елементи, види позовів та об’єкти спірних правовідносин в цих справах. Який характер захисту буде носити пояснення Бровкіної до суду?
Напишіть позовну заяву Корольова про визнання запису батьківства недійсним.
Визнання шлюбу недійсним
