Поняття, предмет та джерела кримінального права
- Поняття, предмет та джерела кримінального права
Кримінальне право — галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, котрі є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх скоюють.
Джерелами кримінального права є:
1) Конституція України;
2) Кримінальний кодекс України;
3) Рішення Конституційного Суду;
4) Постанови Пленуму Верховного Суду України;
5) міжнародні угоди;
6) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; 7) практика Європейського суду з прав людини.
Єдиним джерелом кримінального права, що визначає злочинність і караність діяння, є Кримінальний кодекс України.
Основні риси Кримінального права України як галузі права:
а) його норми встановлюються лише Верховною Радою України;
б) воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України;
в) основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, заохочення.
Законодавство України про кримінальну відповідальність має збігатися з положеннями, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верховною Радою України.
Слово «кримінальний», вжите до назви «Кримінальний кодекс України», походить від терміну «crimen», який виник у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема в українській і досі вживається слово «кримінал»). Оскільки «crimen» у перекладі означає «злочин», то відповідно і назву «Кримінальний кодекс» можна перефразувати як «кодекс про злочини» (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. — К., 2001. — С. 9). В українській мові інколи галузь кримінального права називають «карним правом» (термін «кара» — це покарання). Так само і відповідний кодекс називається Карним кодексом (Кодексом про покарання).
Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика
Кримінальний кодекс України (далі — КК України) було прийнято сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. і він набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння.
Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об'єднують понад 350 статей. Окрім того, кодекс має "Прикінцеві та перехідні положення" і додаток, у якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. У ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов'язані зі судимістю; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх скоюють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.
Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Злочин визначається як скоєний на території України, якщо його було розпочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.
Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, які скоїли злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, котрі скоїли злочини поза її межами та перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
- Поняття та види злочинів
Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.
Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших усупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються і розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.
Ознаки злочину:
1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;
2) це діяння суспільно
небезпечне — воно завдає
3) це протиправне діяння,
яке передбачено чинним
4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;
5) це каране діяння, за
яке чинним КК України
Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала і не могла завдати суттєвої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).
Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поділяти на різні види:
1. Залежно від форми вини:
— умисні;
— необережні;
— такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.
2. Залежно від ступеня
завершеності злочинної
— закінчені;
— незакінчені (готування до злочину, замах на злочин).
3. За родовим об'єктом:
— злочини проти основ національної безпеки;
— проти здоров'я особи;
— злочини проти волі, честі та гідності особи тощо.
4. За мотивами вчинення:
— корисливі;
— вчинювані з мотивом помсти;
— вчинювані з хуліганських мотивів тощо.
Види злочину за ступенем тяжкості:
а) злочин невеликої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами незаконне розголошення лікарської таємниці.
б) злочин середньої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років;
Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво підміна дитини тощо.
в) тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше десяти років;
Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки, катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб тощо.
г) особливо тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).
Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія, шпигунство, умисне вбивство.
Стадії вчинення злочину — це певні етапи готування і вчинення умисного злочину:
1) готування до злочину;
2) замах на злочин;
3) закінчений злочин.
Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює вичерпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину.
Готування до злочину:
а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
в) підшукування співучасників;
г) змова на вчинення злочину; ґ) усунення перешкод;
д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України).
Види замаху на злочин:
1) закінчений замах;
2) незакінчений замах.
Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприклад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної особи, сховався у засідці, вистрілив, але промахнувся чи лише поранив потерпілого. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Так, наприклад, злодій проник у житло, але не встиг нічого викрасти, бо його було затримано.
Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України, закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Надзвичайно важливим є визначення моменту закінчення злочину.
У зв'язку з цим, виділяють:
1) злочини з матеріальним складом;
2) злочини з формальним складом;
3) злочини а усіченим (урізаним) складом.
У разі вчинення злочину з матеріальним складом закінченим злочин буде вважатися з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, настання смерті особи при умисному вбивстві (ст. 115 КК України).
Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчинення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунство (ст. 114 КК України) — з моменту передачі або збирання з метою передання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальної шкоди державі, чи ні.
Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони також вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.
У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлення протиправності діяння тощо. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Ознаками добровільної відмови від доведення злочину до кінця є:
1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;
2) відмова від вчинення злочину має настати з волі самої особи;
3) наявність усвідомленої
можливості продовжувати та
- Обставини, що виключають злочинність діяння
Такі діяння ззовні мають ознаки злочину, однак спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства, держави, і тому вони визнаються суспільно корисними або суспільно прийнятними і не є кримінально протиправними. Згідно з чинним КК України, обставинами, що виключають злочинність діяння, є:
1) необхідна оборона (ст. 36 КК);
2) уявна оборона (ст. 37 КК);
3) затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);
4) крайня необхідність (ст. 39 КК);
5) фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);
6) виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);
7) діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42);
8) виконання спеціального
завдання з попередження чи
розкриття злочинної
Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів, що охороняються законом, особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК України).
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, й особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України). Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч. 2 ст. 35 КК України).
Затримання особи, що вчинила злочин. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її до відповідних органів влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК України).
Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи правам цієї людини, які охороняються законом, або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).
Дія або бездіяльність особи, що завдала шкоди правоохоронним інтересам, визнається правомірною, якщо її було вчинено з метою виконання законного наказу або розпорядження (ч. 1 ст. 41 КК України).
Фізичний або психічний примус. Не є злочинною дія або бездіяльність особи, яка завдала шкоди право охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України). Питання про кримінальну відповідальність особи, яка завдала шкоди право охоронюваним інтересам під впливом психічного примусу, вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України).
Діяння, пов'язанні з ризиком. Не є злочином діяння (або бездіяльність), яке завдало шкоди право охоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, яку було поставлено, не можна було досягти в цій обстановці дією (бездіяльністю), що не є поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам (ч. 1 і 2 ст. 42 КК України).
Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право-охоронюваним інтересам особою, яка, відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження розкриття їх злочинної діяльності (ч. 1 ст. 43 КК України). Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43 КК України).
- Поняття покарання, види покарань
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України),
Ознаки покарання:
1) є заходом примусу;
2) застосовується від імені держави;
3) застосовується лише за вироком суду;
4) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;
5) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.
Метою покарання є:
а) кара за вчинений злочин;
б) виправлення та перевиховування засуджених;
в) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України).
Згідно зі ст. 52 КК України, покарання поділяють на три групи:
1) основні — громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний термін, довічне позбавлення волі;
2) додаткові — позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;
3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові — штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначено лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несилачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на термін не більше двох років.
Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Згідно зі ст. 54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч. 1 ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Громадські роботи. Згідно з ч. 1 ст. 56 КК України, полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на термін від шістдесяти до двохсот сорока годин і тривають не більше як чотири години на день, Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої груп, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям служби на визначений термін.
Виправні роботи. Згідно зі ст. 57 КК України, встановлюються на термін від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем праці засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт здійснюється відрахування у дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються: до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці з догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли віку шістнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі, згідно зі ст., 64 КК України, встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний термін. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин до 18 років і до осіб віком понад 65 років, а також: до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.
Службове обмеження для військовослужбовців. Згідно зі ст. 58 КК України, проявляється у позбавленні майнового характеру: в дохід держави проводиться відрахування у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; засудженого не може бути підвищено на посаді, у військовому званні, термін покарання не зараховується йому у термін вислуги років для присвоєння чергового звання. Воно застосовується на термін від шести місяців до двох років.
Покарання у вигляді конфіскації майна. Полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього майна або його частини, що є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або вказати предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України). Перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначений у додатку до КК України.
Арешт. Новий вид основних покарань. За своєю природою він є різновидністю позбавлення волі на короткий термін (від одного до шести місяців), що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції, яке має здійснити на нього шоковий виправний вплив. Арешт допустимо застосовувати до всіх засуджених, у тому числі й до непрацездатних осіб, осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати це покарання до осіб віком до шістнадцяти років, до вагітних жінок та жінок, котрі мають дітей віком до семи років (ст. 60 КК України).
Обмеження волі. Справляє двоякий вплив на засудженого: а) він обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) він обов'язково залучається до праці. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. За ними у встановленому порядку здійснюється нагляд. Обмеження волі є покаранням на певний термін — воно може призначатися судом на термін від одного до п'яти років.
Цей вид покарання не може застосовуватися до:
а) неповнолітніх;
б) вагітних жінок;
в) жінок, котрі мають дітей віком до чотирнадцяти років;
г) осіб пенсійного віку;
ґ) військовослужбовців служби на певний термін;
д) інвалідів першої і другої груп (ст. 61 КК України).
Тримання в дисциплінарному батальйоні. Застосовують винятково до військовослужбовців служби на певний термін. Таке покарання є одним із видів основних покарань, що застосовується на термін від шести місяців до двох років. Покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, передбачених чинним КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на термін не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий термін (ст. 62 КК України).
Позбавлення волі. Полягає у примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний термін до кримінально-виконавчої установи. Це основне покарання може застосовуватися на термін від одного до п'ятнадцяти років винятково тоді, коли воно вказане в санкціях норми КК України, яке передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у порядку амністії чи помилування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний термін.
Також воно може застосовуватися, коли суд прийде до висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.
- Звільнення від кримінальної відповідальності
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи, за рішенням суду, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України).
Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи, за рішенням суду, можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК України).
За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України). В окремих випадках, визначених у ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років
Згідно зі ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набуття чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі терміни:
1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, аніж обмеження волі;
2) три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на термін не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на термін не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років —
у разі засудження до
Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437— 439 та ч. 1 ст. 442 КК України.
Використана література
1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами від 8 липня 2004 р.: Офіційне видання. — К.: Ін Юре, 2006. УД
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — к Атіка, 2006.
3. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч закл. — К.: Ін Юре, 2006.
4. Кримінальне право України. Загальна частина. — к. Юридична думка, 2004.
5. Кримінальне право України. Особлива частина. — К-Юридична думка, 2004.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероб. та доп. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2005.
