Поняття страхування та його функції

ПЛАН

  Вступ.

1. Поняття страхування та його функції.
2. Управління страховою справою.
3. Фінансові відносини у сфері страхування.
0. 3.1. Економічна сутність страхових відносин.
0. 3.2. Ризики, що беруться до страхування.
0. 3.3. Форми організації страхових фондів і види страхування.
0. 3.4. Співстрахування і перестрахування.
0. 3.5. Фінансові потоки страхового ринку.

Висновок.

Список використаних джерел.

ВСТУП

   Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань. Людям притаманне прагнення захиститися від небезпеки здоров’я, життя та ін.

    Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником категорії фінансів. Разом із тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування, а саме:

- страхування пов'язане тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

- при страхуванні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

- страхування передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, так і в часі.

     Враховуючи народногосподарську значущість страхової справи для стабільного розвитку суспільного виробництва та забезпечення належного соціального захисту громадян, держава покликана через свої представницькі органи, управлінські ланки усіх рівнів реально сприяти заохоченню інвестиційної діяльності страхувачів та гарантувати умови для беззастережного використання страхових зобов'язань і отримання прибутку.

      Аналіз механізмів  державного регулювання та заохочення  страхової діяльності у розвинених  країнах світу засвідчує, що ці  механізми, адаптовані до умов  місцевого ринку, мають законодавчу  базу та певним чином структуровані. Вони передбачають: розробку законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність, та визначення об'єктів обов'язкового страхування;  впровадження механізму регламентування співвідношення страхових зобов'язань та активів, розподіл страхових резервів, місце посередників у страховому бізнесі, умови ліцензування страхувачів; а також визначають процедури визначення страхової компанії банкрутом та механізм захисту страхувальників за цих умов.    

     Економічна категорія  страхування є складовою частиною  категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страхуванню, пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування  матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.

     Страхування є економічною  категорією, перебуває у тісному  взаємозв'язку з категорією фінансів  і входить в економічну систему  держави. Як і фінанси страхування  зумовлено рухом грошових форм  вартості при формуванні і використанні відповідних цільових фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу грошових доходів і накопичень.

     Інакше кажучи, страхування  – система заходів щодо створення  страхових ( грошових ) фондів, призначених  для повного або часткового відшкодування втрат суб'єктами господарювання від непередбачених обставин ( стихійних лих, аварій, нещасних випадків та ін. ) та надання допомоги громадянам ( чи їхнім сім'ям ) у разі настання страхових випадків у їхньому житті.

1. ПОНЯТТЯ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

        Страхування  – це відшкодування збитків, яких  зазнала фізична чи юридична  особа, за допомогою розподілу  їх між багатьма особами.

     Відшкодовуються збитки  із засобів страхового фонду, що перебуває у віданні страхової організації. Об'єктивна потреба у страхуванні часто зумовлюється і тим, що збитки виникають унаслідок руйнівних факторів (стихійних сил природи). За такої ситуації неможливо стягувати збитки, тому вони відшкодовуються самим потерпілим. Страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитків. Страхові правовідносини оформлюються у вигляді договорів (полісів) страхування.

     Страхування й підприємництво  взаємозалежні. Для підприємства  характерні гнучкість, готовність  йти на ризик. При цьому виникають визначені страхові інтереси, зумовлені природою підприємницької діяльності.

     Страхування – як  економічна категорія – це  система економічних відносин, за  яких страхувальник, сплачуючи страхові  внески, забезпечує їх використання  на відшкодування збитку, завданого за різних непередбачуваних несприятливих явищ (ризиків), а страхувач, який несе цю відповідальність, розміщує резерви, провадить превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності – перестраховує частину ризику.

     Такі ознаки характеризують економічну категорію страхування:

- наявність ризику;

- сформоване страхове поле; 

- наявність договірних відносин між страхувачем та страхувальником;

- перерозподільчі відносини;

     -    підприємницька  основа страхової діяльності.

     У перехідній економіці забезпечується зростання ролі страхування в суспільному відтворенні, розширюється сфера страхових послуг. У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу й добробуту людей, а з іншого – видом діяльності, що приносить дохід. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних засобів, банківські депозити, цінні папери тощо.

     Сутність страхування  також пов'язана зі створенням  і використанням фондів коштів. Вихідна ланка у трактуванні сутності страхування – його замкнена розкладка збитку між зацікавленими учасниками.

     Можна означити такі  функції страхування: ризикова, створення  страхових фондів (резервів), заощадження  коштів, інвестиційна, превентивна (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків страхової події).

     Ризикова ( випадкова ) функція. Страхування завжди прив'язане  до ймовірного страхового випадку, тобто страхуванню притаманний  випадковий характер відносин. При настанні обумовленого договором або законом страхового випадку страхувач звертається до страхувальника з вимогою відшкодувати наслідки ризику.

     Створення страхових  фондів ( резервів ) та їх використання. Страхування стає можливим, якщо  у страхувача є кошти для покриття збитків. Цей капітал створюється з внесків страхувальників, як плата за ризики, що беруть на свою відповідальність страхові компанії.

     Страхування передбачає замкнений перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого  грошового страхового фонду, утвореного за рахунок страхових внесків. При страхуванні виникають перерозподільні відносини з формування й використання цього фонду. право на відшкодування збитку мають тільки ті особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через зазначену функцію здійснюється фізичною чи юридичною особами у рамках наявних договорів страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями ( виходячи з умов договорів страхування ) і регулюються державою ( ліцензування страхової діяльності ).

     Цей фонд може формуватися  як в обов'язковому, так і в  добровільному порядку. Держава  виходячи з економічної і соціальної  обстановки регулює розвиток  страхової справи у країні.

     Заощадження коштів. Страхування через функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе заощаджувально - ризикову функцію. Кожен учасник страхового процесу, при страхуванні життя, упевнений в одержанні матеріального забезпечення за нещасного випадку і по завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості постраждалого майна в межах страхових сум і умов, обговорених договором страхування, але й створюються умови для матеріального відшкодування частини вартості постраждалого майна.

     Сприяючи розвитку  заощаджувальних видів страхування, держава дає змогу впливати  на вирішення спеціальних проблем.

     Інвестиційна функція. Через формування страхового  фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські й інші комерційні структури, вкладання коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо. З розвитком ринку у страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних засобів. У країнах із розвиненою ринковою економікою страхувачі більшу частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. головна задача для страховиків – збільшення кількості страхувальників і використання зібраної страхової премії для інвестиційної діяльності.

     Превентивна функція ( попередження страхового випадку, або зменшення наслідків страхової  події ) передбачає широкий комплекс  заходів, зокрема фінансування тих, що мають запобігати негативним  наслідкам страхових випадків, стихійних лих. Сюди ж належать правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах укладеного договору страхування й орієнтоване на його дбайливе ставлення до застрахованого майна. З метою реалізації цієї функції страхувач створює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

     В інтересах страхувача  витрати певних коштів на попередження  збитку ( фінансування протипожежних  заходів, встановлення протикрадіжних  приладів в автомобілі тощо ), що допоможуть зберегти застраховане майно в первісному стані. Витрати страхувача на попереджувальні заходи доцільні, позаяк дозволяють домогтися істотної економії коштів на виплату страхового відшкодування. Джерелом формування фонду превентивних заходів служать відрахування від страхових платежів.

2. УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ СПРАВОЮ

    Страхування виникло  й розвивалось як протистояння  стихійним лихам і прояву всіляких негараздів, несприятливих подій, що завдавали збитків упродовж всього періоду діяльності людства. Через систему страхового захисту реалізуються економічні відносини між людьми у процесі життєдіяльності. Страхування надає всім членам суспільства гарантії у відшкодуванні збитків.

     Стихійні лиха призводять  до матеріальних втрат, загибелі  багатьох людей. Відшкодування збитків, завданих у результаті прояву руйнівних сил природи й суспільства, зумовлює необхідність їх попередження, подолання. Такі відносини людей, що складаються заради забезпечення безупинного й безперебійного виробничого процесу та для підтримки стабільності й стійкості досягнутого рівня життя, - разом становлять економічну категорію страхового захисту. Специфіка цієї категорії визначаються такими ознаками:

- випадковий характер настання стихійного лиха чи іншого прояву руйнівних сил природи;

- вираз збитку в натуральній чи грошовій формі;

- об'єктивна потреба відшкодування збитку;

- реалізація заходів для попередження й подолання наслідків конкретної події.

     Усвідомлена людиною  й суспільством у цілому необхідність страхового захисту формула страхові інтереси, завдяки яким стали складатися певні страхові відносини.

     Зміст страхових відносин  охоплювало утворення й використання  ресурсів страхового фонду незалежно  від конкретної форми його  організації.

     В міру розвитку  суспільства ці відносини одержали цивільно-правове закріплення, що у свою чергу дозволило регулювати їх правовими методами.

     Страхування – це  відшкодування збитків, яких зазнала  фізична чи юридична особа, за  допомогою розподілу їх між  багатьма особами.

     Згідно із Законом України " Про страхування", страхування – це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

     Враховуючи народногосподарську  значущість страхової справи для стабільного розвитку соцспецільного виробництва та забезпечення належного соціального захисту громадян, держава покликана через свої представницькі органи, управлінські ланки усіх рівнів реально сприяти заохоченню інвестиційної діяльності страхувачів та гарантувати умови для беззастережного виконання страхових зобов'язань і отримання прибутку.

     Аналіз механізмів  державного регулювання та заохочення  страхової діяльності у розвинених  країнах світу засвідчує, що ці  механізми, адаптовані до умов  місцевого ринку, мають законодавчу  базу та певним чином структуровані.

Вони передбачають: розробку законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність, та визначення об'єктів обов'язкового страхування,; впровадження механізмів регламентування співвідношення страхових зобов'язань та активів, розподіл страхових резервів, місце посередників у страховому бізнесі, умови ліцензування страхувачів; а також визначають процедури визнання страхової компанії банкрутом та механізм захисту страхувальників за цих умов.

     Процес розвитку страхового  ринку зумовлює необхідність  напрацювання та впровадження  механізму державного регулювання страхового бізнесу, надання гарантій інвестиційним заходам страхувачів. Держава має розробити економіко-правовий механізм реального гарантування інвестиційних проектів страхувачів, передбачити можливість надання пільг страхувачам для впровадження і практичної реалізації довгострокових інвестиційних кредитів, виробити і реально впровадити чутливий та стабільний механізм оподаткування суб'єктів страхового ринку, сприяти розвитку ринкової інфраструктури.

     Важливим елементом  державного управління страхової діяльності та гарантування надійності страхового підприємництва є розробка законодавчих актів з питань страхової діяльності та методичне забезпечення роботи страхувачів, формування економіко-правових пропозицій щодо захисту фінансових інтересів страхувачів і страхувальників.

     Особливої уваги Міністерство  фінансів надає розв'язанню проблеми  забезпечення платоспроможності  страхових компаній, встановлює правила формуванні і розміщення страхових резервів.

     Дієвим заходом державного управління страхового ринку, а відповідно і гарантом інвестиційної діяльності страхувачів є право Міністерства фінансів одержувати від страхувачів встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан. Аналізуючи ці дані, Мінфін у разі потреби може робити приписи страхувачам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання може навіть призупинити чи обмежувати дію ліцензії страхувачів, які допустили порушення, і вимагати усунення виявлених порушень або приймати рішення щодо відкликання наданих раніше ліцензій. Це реальний економіко-правовий важіль впливу на страхувачів, він безпосередньо сприяє активній діяльності держави на страховому ринку, забезпечує гарантованість реалізації економічного інтересу страхувача у юридично - страховому захисті.

3. ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ  СТРАХУВАННЯ.

     Економіка – це  господарська система, яка забезпечує  задоволення індивідуальних і  суспільних потреб людей шляхом  створення та споживання життєвих благ. Як будь-яка система , економіки вимагає для успішного розвитку неперервності цього процесу. Але суспільне виробництво постійно стикається з протиріччями між елементами цієї системи, що обумовлює появу несприятливих подій, наслідком яких є майнові збитки. Необхідність попередження і відшкодування збитків, завданих несприятливими подіями, породжує в суспільстві відносини, які формують зміст економічної категорії " страховий захист ". Сутність страхового захисту полягає в направленні частини валового продукту на створення страхового фонду для здійснення попереджувальних заходів щодо негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат. До фондів страхового захисту відносяться централізовані резервні фонди держави, децентралізовані фонди (при самострахуванні ) , а також фонди, створювані методом страхування.

     Страхування служить  для компенсації випадково виникаючих  матеріальних збитків шляхом  взаємних внесків багатьох осіб. Змістом страхування є система  замкнених відносин між її учасниками по перерозподілу збитків від настання страхових подій як по територіальному розміщенню, так і в часі. Об'єктом страхування є формування цільових страхових фондів за рахунок грошових внесків і відшкодування з фонду можливого збитку застрахованих.

      Законом України " Про страхування " регламентуються  умови діяльності страхових компаній. Вони можуть бути у формі  акціонерних, повних, командитних товариств  з додатковою відповідальністю. Для них визначається мінімальний  розмір статутного фонду.

     Особливості фінансів  і кругообігу фондів страхової  організації зумовлюються, з одного  боку, сутністю страхування як  економічної категорії, а отже, основними  функціями і принципами страхування, а з іншого – ці особливості  пояснюються тим, що в умовах ринкового господарства виникає ставлення страхування як виду господарської діяльності та діючої системи державного регулювання і контролю за цією діяльністю, тенденціями розвитку страхового ринку.

     Маючи повну господарську  відокремленість в умовах ринку, страхові організації самостійно будують свою фінансово – економічну політику і концепцію розвитку, самостійно розробляють і пропонують на ринку нові страхові продукти, встановлюють і регулюють ціни на страхові послуги, проводять операції із тимчасово вільними коштами на фінансовому ринку, розраховуються з клієнтами по виплатах страхових сум і відшкодувань, з бюджетом і позабюджетними фондами, проводять взаєморозрахунки з партнерами із страхування і перестрахування, проводять внутрішньогосподарські розрахунки із співробітниками по зарплаті й інших виплатах, розробляють внутрішні фінансові механізми, що сприяють підвищенню результативності роботи компанії, проводять розрахунки із зовнішніми контрагентами.

3.1. ЕКРНОМІЧНА СУТНІСТЬ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН.

    Страхування - обов'язковий  елемент виробничих відносин, зумовлений  потребою забезпечення безперервності  та стабільності відтворювальних  процесів навіть у разі непередбачуваних  ускладнень природного або техногенного  походження. Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперервність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприємництва, що стабілізує соціально економічний стан суспільства загалом.

     Історичний розвиток  продуктивних сил свідчить, що  страхування як особливі відносини виникло з метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку торгового виробництва ризики дедалі більше пов'язані з виробничими відносинами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

     З ускладнення політичної  організації світу збільшилася ймовірність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграційних процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним переливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

     Страхові відносини  виникли в суспільстві у процесі  його історичного розвитку, оскільки  суспільство завжди було змушене вжити запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдавалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникла економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

     Економічною сутністю  категорії страхового захисту  є страховий ризик і запобіжні  заходи проти нього. Оскільки  суспільне виробництво охоплює  відтворення матеріальних благ  і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення. Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

  - імовірний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

- вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

- об'єктивна необхідність компенсації втрат;

  - реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

     Страховий ризик має  об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є першошкодою до зростання методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

     Матеріальним відтворенням  економічної категорії страхового  захисту є запаси матеріальних  цінностей і грошові запаси, що  створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

     У процесі історичного  розвитку форма страхового фонду  змінювалась від натуральної  до грошової. Саме грошова форма  страхового фонду дає змогу  відшкодувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

     Цільове формування  окремих страхових фондів як  за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами. Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостерігається страховий захист виробника, у другому – страховий захист виробника і населення.

      Валовий внутрішній  продукт у результаті використання ( розподілу та перерозподілу ) розпадається  на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

     Основними принципами  функціонування страхових фондів  є такі:

- наукова обґрунтованість на основі оцінювання ризику;

- ткомплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

- урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

- урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і як її страхують;

- різноманітність організаційних форм страхового фонду для забезпечення різнобічності страхування;

- державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

     Особливість страхового фонду полягає у неможливості того визначити розмір фонду за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак перевентивні заходи запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромадження фінансових ресурсів.

    Мобілізація ресурсів у страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

     Страховий захист  підприємництва і окремої людини  шляхом створення страхового  фонду здійснюється в межах  специфічних відносин – страхових.

     Страхування ( страхові  відносини ) – це сукупність замкнених  перерозподільних відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій ( страхових випадків ) за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

     Таким чином, об'єктом  страхування ( страхових правовідносин ) є страховий ( майновий ) інтерес страхувальника як суб'єкта страхових зобов'язань стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" об'єктом страхування визначається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території якої здійснюється страхування. Страховий інтерес повинен відповідати таким умовам: мати майновий характер, що дає змогу здійснити його грошову оцінку, і бути юридичним тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом страхування можна визначити також сам ризик у його кількісній оцінці.