Поняття та особливості права комунальної власності. 2

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ  ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 
 
 
 
 
 
 

Кафедра інтелектуальної власності та цивільно-правових

дисциплін  
 
 
 

Контрольна  робота

з предмету «Цивільне право» 
 

Тема:

Поняття та особливості права комунальної власності 
 
 
 
 

Виконала 

студентка групи 2-А,

ННІ економіки і права, заочної форми  навчання 

Перевірено:  
 
 
 
 
 

Черкаси  - 2011 
 
 
 
 

ПЛАН 

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Поняття комунальної власності…………………………………………..4
2. Формування комунальної власності……………………………………...7
3. Об’єкти та суб’єкти права комунальної власності……………………....8
4. Правові форми використання майна комунальної власності………….10

Висновок…………………………………………………………………………14

Список  використаних джерел………………………………………………......16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

     Поняття комунальна власність у законодавстві  України виникло в грудні 1990  року при прийнятті Закону Української  РСР «Про місцеві Ради народних депутатів  і місцеве самоврядування». Законодавством визначено, що комунальна власність є основою місцевого самоврядування, управління комунальною власністю здійснюється від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідними місцевими районними радами народних депутатів і уповноваженими ними іншими органами місцевого самоврядування. До комунальної власності було віднесене майно, що було передано безкоштовно колишнім СРСР і Українською РСР, іншими суб’єктами, а також майно, придбане місцевими радами народних депутатів за рахунок коштів, що їм належали.

     Конституція України визначила нові правові  принципи функціонування комунальної  власності і її економічної природи. Відповідно до Конституції комунальна власність упроваджується як форма  власності, якої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільнота громадян України – жителів міста, села і селища або добровільного об’єднання жителів декількох сіл, що утворять окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України.

     Комунальна  власність є самостійною і  рівноправною формою власності нарівні  з такими видами власності як державна, приватна й ін. За своєю економічною  природою комунальна власність є колективною формою власності, тому що відбиває відносини колективного володіння жителями міст, сіл, селищ і об’єднань сіл коштами, об’єктами і майном цієї власності, а також відношення згаданих категорій населення до даних коштів, об’єктів і майна як до власних. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

     Економічна  сутність комунальної власності  в Україні така ж, як і муніципальної  в закордонних країнах. Назва комунальна власність є синонімом поняття муніципальна власність. Термін комунальна власність походить від поняття комуна (у перекладі з французького commune означає громада, а з латинського – communis – загальний).

     У багатьох закордонних країнах з розвинутими традиціями місцевого самоврядування термін комунальна власність уживається як загальноприйнятий з терміном муніципальна власність. 

1. Поняття комунальної власності.

         Право власності  являє собою урегульовані законодавством суспільні відносини з володіння, користування та розпорядження майном. Право комунальної власності не є виключенням.

 Згідно  зі ст. 31 Закону України «Про  власність» (втратив чинність) державна  власність поділялася на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-комунальних одиниць (комунальну). Однак у зв'язку з прийняттям Конституції України і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дане положення застаріло. У ст.ст. 142, 143 Конституції України і ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» було закріплене положення про те, що право комунальної власності належить самостійним суб'єктам — територіальним громадам (а не адміністративно-територіальним одиницям, як зазначалося у Законі «Про власність»). Таким чином, у законодавстві було введено новий суб'єкт права власності, не передбачений ст. З Закону «Про власність», — територіальна громада, якій і належить право комунальної власності. 
Тому ст. 327 ЦК розглядає комунальну власність не як різновид державної, а як самостійну форму власності. Право комунальної власності — це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

   Поняття "комунальна власність" використовується в об'єктивному та суб'єктивному значеннях.

   В об'єктивному розумінні право  комунальної власності являє  собою сукупність правових норм, які  встановлюють та охороняють належність об'єктів матеріального світу  та об'єктів інтелектуальної власності територіальним громадам міст, селищ, сіл. При цьому, слід мати на увазі, що Конституція та Законодавство України передбачають можливість об'єднання жителів декількох сіл в одну територіальну громаду. В цьому випадку суб'єктом права власності буде об'єднання декількох сіл. Повноваження власності в такій ситуації реалізує рада, обрана жителями не одного села, а декількох сіл, об'єднаних в одну громаду.

   В суб'єктивному значенні право комунальної  власності являє собою можливості конкретних територіальних громад в межах одного законодавства здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші повноваження відносно належних їм об'єктів власності.

   Термін "комунальна власність" можна  вживати в двох різних розуміннях: юридичному та економічному.

   В юридичному - він означає речове право, право особи на певну річ (сукупність речей), що включає в  себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами).

   В економічному-вживається як позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.

   Згідно  з діючою Конституцією України комунальна власність є незалежною від інших  і рівноправною формою власності.

   Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»  визначив комунальну власність як право територіальної громади самостійно володіти, цілеспрямовано, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, яке належить їй, безпосередньо, а також через органи місцевого самоврядування.

     У комунальній власності територіальних громад знаходиться досить значна кількість  майна. Джерела його походження є  різними: створення за рахунок коштів громад; купівля; безоплатна передача із державної форми власності, дарування  від фізичних або юридичних осіб тощо.

     Від свого майна територіальні громади  отримують доходи, наприклад, коли здають його в оренду чи продають. Водночас, вони як власники повинні нести витрати  по утриманню свого майна за рахунок  коштів власних бюджетів.

     Відомо, що бюджетний процес в Україні жорстко централізований, тому говорити про достатню кількість повноважень органів місцевого самоврядування у цій сфері не доводиться. Більшість територіальних громад фінансово жорстко залежать від держави, а їх бюджети за рахунок власних доходів не покривають навіть необхідного мінімуму власних потреб громад.

     Недостатність власних бюджетних коштів не дає  змоги громадам не тільки вкладати гроші в інфраструктуру, соціальний розвиток відповідних територій, а й часто на належному рівні утримувати комунальне майно.

     Особливо  гостро стоїть ця проблема у тому випадку, коли йдеться про майно, що забезпечує життєдіяльність всієї громади  чи більшості її мешканців - водогони, газопроводи, об’єкти енергозабезпечення тощо. Для обслуговування такого майна потрібні не тільки кошти, а й залучення спеціалізованих організацій, що мають відповідних спеціалістів та техніку.

     Можна йти шляхом створення відповідних  комунальних підприємств, але це доцільно для великих та середніх міст, однак ніяк не підходить для сільських, селищних чи малих міських територіальних громад - фінансово та організаційно для них створення таких підприємств є економічно невигідним.

     Тому  перед органами місцевого самоврядування часто постають питання про ефективне  відчуження належного їм майна. Порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Законодавець акцентує увагу на тому, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

     Тому  цілком логічним видається висновок про те, що найкраще для органів  місцевого самоврядування поступово  збільшувати належну їм майнову  масу з тим, щоб ставати економічно потужнішими та мати змогу за рахунок такого майна підвищувати рівень життя своїх жителів.

     Отже, основними принципами володіння  та користування майном територіальними громадами  визначається доцільність, економність, ефективність, а також не послаблення в результаті майнових операцій економічних основ місцевого самоврядування. 

   2. Формування комунальної власності. 

     В Україні комунальна власність формується шляхом передачі майна із державної  власності або викупу органами місцевого  самоврядування. Об’єктами передачі державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у спільну власність територіальних громад є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у т.ч. об’єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб’єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об’єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

          Формування комунальної власності в Україні ще не завершено і воно має свої особливості.

    По-перше, на відміну від практики більшості  зарубіжних розвинутих країн, в Україні  майно комунальної власності  сформовано шляхом його безкоштовної передачі з загальнодержавної у  комунальну власність. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності у власність територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

    По-друге, у зарубіжних країнах, включаючи  і Російську Федерацію, на відміну  від України до 1996 року, майно  комунальної (муніципальної) власності  не зараховується до складу державної  власності і є самостійною  формою власності – власністю територіальних колективів.

    По-третє, у зарубіжних країнах суб'єктом  права комунальної власності  є не адміністративно-територіальна  одиниця, а територіальний колектив як орган місцевого самоврядування і, отже, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де була передбачена обласна, районна, міська, районна в містах, сільська і селищна різновиди комунальної власності, у зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що створюється на базі територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування. 

3. Об’єкти та суб’єкти права комунальної власності. 

  У відповідності до Конституції, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні»" суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. У випадку передачі об'єктів власності в управління обласних та районних рад сільськими, селищними та міськими радами виникає їх спільна власність. Особливість суб'єктів комунальної власності полягає в тому, що вони являють собою територіальні колективи, інколи значні за чисельністю та територією, на якій розташовані, а також в тому, що реалізація прав власника відбувається в більшості випадків опосередковано через сільські, селищні, міські ради, які обираються членами територіальних громад (жителів села, селища, міста, району в місті).

  Діяльність  місцевих рад в якості суб'єктів  права комунальної власності здійснюється в різних організаційних формах. Найважливіші повноваження по розпорядженню об'єктами комунальної власності реалізується на сесіях відповідних рад.

  Повноваження  по управлінню об'єктами комунальної власності реалізують органи ради - виконавчий комітет ради, відділи, управління та інші підрозділи ради. Частину цих повноважень здійснює сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті ради (відносно об'єктів комунальної власності територіальної громади району в місті).

  Ради  та їх виконавчі комітети є колегіальними  органами, у зв'язку з цим реалізація їх компетенції, в тому числі і відносно комунальної власності, здійснюється шляхом прийняття рішень. Ради приймають рішення на пленарних засіданнях сесій, виконавчі комітети на засіданнях виконкомів.

  Управляючи  та розпоряджаючись комунальною  власністю, ради діють в інтересах  територіальних громад сіл, селищ, міст, районів в містах.

  Склад об'єктів комунальної власності  багатоманітний. Стаття 142 Конституції  України вказує, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, які знаходяться у власності територіальних громад, а також об'єкти їх спільної власності, що знаходяться в управлінні районних та обласних рад.

    Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, у відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" може належати на праві комунальної власності рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації, банки, пенсійні фонди, житловий фонд, нежитлові приміщення, установи культури, освіти, спорту, медицини, науки, інше майно та майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

  Основне призначення об'єктів комунальної  власності випливає з характеру  діяльності органів місцевого самоврядування, які покликані задовольняти потреби територіальної громади, а як наслідок її членів - жителів областей, районів, міст, селищ, сіл, районів у місті.

  Об'єкти комунальної власності на рівні  з об'єктами інших форм власності  захищаються законом. Без рішення  територіальної громади або уповноваженого нею органу вони не можуть бути вилучені або відчужені іншим способом. Місцеві ради можуть здійснювати відносно них будь-які дії, реалізуючи від імені всіх жителів населених пунктів повноваження власника,- продавати, відчужувати іншим способом, передавати в якості внеску до статутного фонду господарських товариств та інше.  

4.Правові форми використання майна комунальної власності. 

     Основне призначення об'єктів комунальної  власності пов'язане із задоволенням потреб територіальної громади. Широкого розповсюдження отримало використання об'єктів комунальної власності комунальними підприємствами.

     Для здійснення господарської діяльності органи місцевого самоврядування мають  право створювати підприємства, установи, організації, вирішувати питання їх реорганізації та ліквідації.

     Комунальні  підприємства не мають права власності  на закріплене за ними майно. Майно  комунального підприємства неподільне, - не може бути поділено на частки, паї. Не можуть мати частки в такому підприємстві і його працівники.

     Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", регулюючи дані відносини, встановлює, що органи місцевого самоврядування:

- визначають мету, умови та порядок діяльності комунальних підприємств, установ, організацій;

- здійснюють регулювання цін і тарифів на їх продукцію (послуги);

- затверджують  статути;

- призначають та звільняють керівників цих підприємств, установ та організацій;

-  заслуховують звіти керівників комунальних підприємств, установ та організацій. Важливу роль в залученні підприємств, організацій до вирішення питань соціально-економічного розвитку комунального утворення відіграє комунальне замовлення, відповідно до законодавства, органи місцевого самоврядування вправі виступати замовниками на виконання робіт:

  - по благоустрою території комунального утворення;

  -  по комунальному обслуговуванню населення;

  -  по будівництву та ремонту об'єктів соціальної інфраструктури;

  -  по виробництву продукції;

  - по наданню послуг та ін.

     Комунальне  замовлення - це договір органу місцевого самоврядування з господарюючим суб'єктом на виконання певного виду робіт, що фінансуються з місцевого бюджету або позабюджетних коштів.

     Органи  місцевого самоврядування вирішують  питання про створення спільних підприємств за участю іноземних  інвесторів, укладають договори з іноземними партнерами на реалізацію та придбання продукції для потреб розвитку території комунального утворення, його жителів за рахунок наявних валютних коштів та на іншій основі.

     Використання  комунального майна можливе також  на підставі концесійних договорів. Правове регулювання відносин концесії здійснюється на підставі Закону України "Про концесії" від 16.07.99р.

     Концесія  комунального майна - це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню(будівництву) та(або) управлінню(експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

     Концесійним договором є договір, у відповідності з яким орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності право створити або суттєво поліпшити об'єкт комунальної власності та здійснювати управління ним з метою задоволення потреб територіальної громади.

     Перелік об'єктів комунальної власності, сфер господарської діяльності може встановлюватися місцевими радами на пленарних засіданнях сесій. На пленарних  засіданнях рад також визначається конкретний перелік об'єктів, що передаються в оренду.

     До  об'єктів комунальної власності, що передаються в концесію належать: майнові комплекси підприємств, що забезпечують комплексне надання  послуг; об'єкти незавершеного будівництва, які можуть бути добудовані з метою  їх використання для надання послуг; спеціально побудовані об'єкти у відповідності до умов концесійного договору.

     Об'єкти права комунальної власності, що надаються в концесію не підлягають приватизації в період дії концесійного договору.

     Рішення про надання об'єкта комунальної власності в концесію приймається уповноваженим органом місцевого самоврядування за підсумками концесійного конкурсу, що проводиться гласно. Право на укладення концесійного договору отримує претендент, який запропонував кращі умови здійснення концесії, враховуючи інтереси територіальної громади в забезпеченні споживачів товарами, роботами, послугами.

     Комунальне  майно може також використовуватись  шляхом укладення інших договорів, передбачених цивільним та господарським  законодавством України, обов'язковою умовою яких є забезпечення інтересів територіальних громад. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок.

     Реальність  місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними  і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

     Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, що і є комунальною власністю.

     Комунальна  власність займає провідне місце  в структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування.  Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності  (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначила комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

     До  складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

     Територіальна громада безпосередньо або через  органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на  основі права комунальної власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання необхідних громадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада - власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду підприємств та акціонерних товариств, продавати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

     Виконавчі органи місцевого самоврядування у  встановленому законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та заклади, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ.

     Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України (Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, ст. 2598).
2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»  (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 24, ст.170).
3. Бюджетний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №№50-51, ст. 572).
4. Цивільний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356).
5. Закон України «Про передачу об'єктів права державної  та комунальної власності» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 34, ст.228 ).
6. Закон України «Про концесії» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.372).