Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Приазовський державний  технічний університет»

Факультет економічний

Кафедра «Інноватики та управління»

РЕФЕРАТ

на тему: " Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод."

                                       Виконала студентка

группи і-ФК-11

Зименко Ольга

Викладач  доцент, к.ю.н.

 Яшарова Марія Миколаївна

Маріуполь

  2013р

План

Вступ

1. Поняття і види  угод.

2. Умови дійсності  угод.

3. Форма угод.

4. Сторони в угоді. 

5. Зміст угоди. 

6. Єдність (відповідність)  волі і волевиявлення. 

7. Мнимі і удавані  угоди. 

8. Нікчемні і  заперечні угоди. 

9. Умови і строки  в угодах.

Висновки.

Вступ.

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних  суб"єктів, їх рівноправність і загальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюреалізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові  відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній  самостійності, рівноправності і конкуренції  суб"єктів господарювання, покладено  концепції і програми переходу України  до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Посилюється роль цивільно правоого договору в самостійній  організації господарської діяльності суб"єктів товарно грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу  соціальну цінність цивільного права  в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв  належать: предмет, метод, правового  регулювання і функції даної  галузі.

Взаємодія галузей  сучасного права забеспечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право  як самостійна галузь права також  має відповідний предмет, метод  цивільно-правового регулювання  і функції.

В даній контрольній роботі, тема якої " Поняття,види та форми угод. Умови дійсності угод.", ми розглянемо слідуючі питання: поняття і види угод; умови дійсності угод; форма угод; сторони в угоді; зміст угоди; єдність (відповідність) волі волевиявлення; мнимі і удавані угоди; нікчемні і заперечні угоди; умови і строки в угодах.

1. Поняття і види угод.

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК України), тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановленння, зміну або припинення цивільних  прав або обов"язків. Відомо, що дії  як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні й неправомірні. Угоди - це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних справ та обов"язків. /1 ст. 117/

В угоді виявляється  воля її учасників, яка має пізнаватися  іншими особами, а тому повинна бути виражена, виявлена зовні. Зовнішній  вираз волі називається волевиявленням. Це - суть угоди. Без волевиявлення  угоди немає. Іноді для укладання  угоди, крім волевиявлення, необхідно  вчинити фактичні дії.

Закон (ст. 42 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього  виразу волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться  про конклюдентні дії, тобто дії, в яких втілюється воля особи укласти  угоду.

Мовчання визначається виявом волі укласти угоду в випадках передбачених законодавством. ЦК України (ст. 260) виходить з того, що у разі продовження користування майном після  закінчення строку договору майнового  найму при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк.

Отже угоди - це вольові правомірні дії громадян і організацій, спрямовані на досягнення певного юридичного результату: встановлення, зміни або припинення цивільних  прав і обов"язків.

Угоди, які щоденно  учиняють юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

Угоди бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для  виявлення угод достатньо волевиявлення  однієї сторони, вона є односторонньою (наприклад, заповіт, прийняття і  відмова від спадщини).

Якщо для винекнення угоди необхідні волевиявлення  двох сторін, то це двостороння угода. Вона називається договором (наприклад, договір купівлі-продажу).

Для винекнення багатосторонньої угоди необхідне волевиявлення  трьох і більше сторін. Вони можуть бути зустрічними (наприклад, при трьох-, чотирьохсторонньому обміні жилих  приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони  або більше спільно діють для  досягнення спільної господарської  мети).

Залежно від способу  укладання угоди поділяються  на консенсуальні і реальні. Консенсуальні угоди вважаютья укладеними з моменту досягнення згоди сторін по всіх істотних умовах (ст. 153 ЦК України). Більшість угод є консенсуальними. Для укладення реальної угоди поряд із згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування (ст. 243, 358, 374 ЦК України).

Дія, яка повинна  бути вчинена на підставі угоди, має  свою мету. Під метою у правовому  значені слід розуміти правовий ефект, якого намагаються досягнути  сторони в угоді шляхом вчинення дій.

За особливостями  мети угоди поділяються на платні і безплатні, казуальні і абстрактні. У платній угоді дії однієї сторони відповідає обов"язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно у власність покупця, а останній зобов"язаний приняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні угоди, за певними виключеннями, є платними. У безплатній угоді одна сторона зобов"язана вчинити дії, а інша - вправі вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні угоди є безплатними. З двосторонніх угод до безплатних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Угоди, дійсність  яких залежить від їхньої мети, називаються каузальними. Переважна більшість угод є каузальними, оскільки угоди між організаціями завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Громадяни за допомогою угод задовольняють свої потреби, і тому у таких угодах також визначається мета їх укладання.

У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність  яких не впливає мета, а тому навіть при її відсутності такі угоди  мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними. До абстрактних угод, наприклад, належать розрахунки по визнаному сальдо зустрічних вимог.

2. Умови дійсності угод.

Для того, щоб угода  мала належну юридичну силу, вона повинна  задовольняти ряд умов. Останні називаються умовами дійсності угод. До них належать умови:

а) про форму;

б) про сторони;

в) про зміст  угоди;

г) про відповідальність (єдність) внутрішньої волі і волевиявлення  сторін.

Угода, укладена з  порушенням зазначених умов, визначається законодавством недійсною. В ЦК України (ст.48) підкреслюється, що недійсною  є угода, яка не відповідає вимогам  закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні, тобто  йдеться про нормативний акт. Всі недійсні угоди, незалежно від  особливостей їхнього конкретного  виду, об"єднує одна спільна риса - вони суперечать правовим нормам. Виходячи з цього, недійсною має бути визнана  угода, яка не відповідає вимогам  закону, навіть якщо вона не підпадає під  жодну з означених недійсних  угод.

Якщо таку угоду  укладено, але не виконано, то суд  або арбітраж визнає її недійсною  без застосування будь-яких санкцій  до сторін, оскільки вони ще не порушили закон. Проте, частіше суди й арбітражні суди визнають недійсними угоди, які  вже повністю або частково виконані. У таких випадках визнання угоди  недійсною означає, що вона не породжує тих юридичних наслідків, заради досягнення яких її укладено. Тому кожна  з сторін зобов"язується повернути  другій стороні все одержане за угодою (а при неможливості повернути  все одержане у натурі - відшкодувати його вартість у грошах), тобто сторони  поновлюються в стані, в якому  перебували до укладення угоди. Такі наслідки недійсності угоди у науці називаються двосторонньою реституцією (ст. 48 ЦК України).

Це теж загальне правило. Воно застосовується в усіх випадках, коли немає спеціального закону про юридичні наслідки конкретного  виду недійсної угоди.

3. Форми угод.

Форма волевиявлення - це форма угоди. Загальні правила  про форму угод передбачені у  ЦК України. Угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій  чи нотаріальній). Форма угоди вибирається  за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон  зобов"язує укласти угоду у  певній формі. Так, угода купівлі-продажу, застави, дарування будівель (жилого будинку чи його частини), дарування  іншого майна на суму понад 500 грн., та валютних цінностей на суму понад 50 грн., договори довічного утримання  підлягають нотаріальному посвідченню (ст.ст. 227, 244, 426 ЦК України).

Це означає, що їх укладання контролюється державним  органом - нотаріальною конторою. Угоди з приводу будівель нотаріально посвічуються:

а) якщо вони за змістом не супуручать діючим законам;

б) якщо їх укладення не порушує прав інших осіб;

в) якщо сам об"єкт угоди - будова - є оборотоздатною, не заставлена і не заборонена (заарештована).

Виявивши, що угода  за змістом не відповідає вимогам  діючого законодавства, нотаріус відмовляє  в її нотаріальному засвідченні.

Угоди державних, кооперативних  і громадських організацій між  собою і громадянами, а також  угоди громадян між собою на суму понад 100 грн. укадаються у письмовій  формі (ст. 44 ЦК України). Норма щодо письмової форми угод застосовується, оскільки немає спеціального закону, який допускав би іншу форму. Письмова форма угод між господарськими організаціями  передбачена з метою впорядкування  прав та обов"язків учасників, зміцнення  договірної дисципліни. Також, згідно з ЦК України (ст.ст. 191, 375), укладаються  у письмовій формі договори застави, поруки, позики на суму понад 50 грн.

Письмові угоди  мають бути підписані особами, які  їх укладають. Якщо громадянин внаслідок  фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно  підписатися, то за його дорученням угоду  може підписати інший громадянин. Підпис останнього посвідчується організацією, в якій працює чи навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною  організацією за місцем проживання, або  адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного  закладу, де він перебуває на лікуванні, або органом чи посадовою особою, що вправі вчиняти нотаріальні дії.

У решті випадків угода може бути укладена в усній  формі. Зокрема, ст. 43 ЦК України передбачає, що усно укладаються угоди, які виконуються  під час укладання, якщо інше не встановлене  законодавчими актами Української  держави. Але й при усній формі  одна сторона повинна одержати від  другої письмовий документ, що підтверджеє  одержання грошей і підстави цього.

Законодавець не лише встановлює форму угод, а й  певними правовими засобами стмулює  їх дотримання. До таких засобів  належать наслідки недотримання форми  угоди: недійсність угоди, обмеження  в виборі доказів для підтвердження  угоди. Недотримання форми угоди  викликає її недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо передбачений у законі (ст. 45 ЦК України). Судова практика виходить також з того, що коли угода, яка потребує нотаріальної форми, посвідчена не тим органом або службовою  особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, то вона не може бути визнана укладеною з дотриманням  встановленої нотаріальної форми. Суд  або арбітраж, встановивши недійсність  угоди внаслідок порушення її форми, повертає сторони у попередній стан, тобто застосовує двосторонню  реституцію (ст. 47 ЦК України).

Для її застосування досить об"єктивного факту порушення  форми угоди, передбаченої відповідним  законом. Посилання сторін на те, що вони не знали чи не мали можливості нотаріально засвідчити договір, судом  або арбітражем не беруться до уваги.

4. Сторони в угоді.

Оскільки угода  є вольовим актом, спрямованим на досягненя правового результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють в тому чи іншому обсязі дієздатністю тобто воля яких характерезується достатньо психічною  зрілістю. Законодавство (наприклад, ст. 14, 16 ЦК України) встановлює, що від імені  осіб, визнаних недієздатними, а також  від імені неповнолітніх до 15 років, угоди укладають опікуни, батьки, усиновителі. Частково дієздатні  особи за віком і обмежено дієздатні  внаслідок зловживання спиртними  напоями чи наркотичними засобами можуть укладати угоди відповідно за згодою батьків, усиновителів, піклувальників (ст.ст. 13, 15 ЦК України). Укладання угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і  обмежено дієздатними без згоди  зазначених вище осіб викликає недійсність  угод (ст. ст. 51-44 ЦК України).

При цьму угода, укладена особою, визнаною недієздатною, або  неповнолітнім до 15 років є недійсною  з моменту її укладаня незалежно  від бажання учасників угоди  і навіть проти їхнього бажання, а також незалежно від пред"явлення  позову про недійсність угоди  у суді. Вимоги про недійсність  угоди у зазначених випадках можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами, так і дієздатним учасником  угоди.

Дієздатний учасник  угоди, який знав або повинен був  знати про недієздатність свого  контрагента, повинен відшкодувати недієздатній особі понесені нею  видатки, втарту або пошкодждення майна (ст. 51 ЦК України).

Угоди, укладені частково і обмежено дієздатними особами, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів, піклувальників. У випадку визнання угоди недійсною  наступають такі самі правові налідки, що і при недійсності угоди, укладеної  з неповнолітнім до 15 років (ст.ст. 53, 54 ЦК України).

Правила ст.ст 51, 53, 54 ЦК України про недійсність  угод не поширюються на угоди, які  укладаються неповнолітніми (до 15 і  від 15 до 18 років) відповідно до норм ст.ст. 13, 14 ЦК України, а також на дрібні побутові угоди (купівля хліба та інших продуктів у магазині), що укладаються особами, визнаними  обмежено дієздатними внаслідок  зловживання спиртними напоями  або наркотичними засобами.

Якщо угода укладена громадянином (хоч і дієздатним), який у момент її укладання був  у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною  за позовом цього громадянина.

Для визначення такого стану на момент укладання угоди  суд повинен призначити судово - психіатричну експертизу.

У випадку визнання угоди недійсною застосовуються ті самі наслідки, що й при укладанні  угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і  обмежено дієздатними (ч. 2, 3 ст. 55 ЦК України).

5. Зміст угоди.

Зміст угоди визначається змістом волі сторін, а має відповідати  змістові норм права. Інакше кажучи, у  будь-якому випадку, коли воля сторін в угоді не збігається із змістом  правових норм, є підстави говорити про те, що дана угода суперечить вимогам права, а отже, є протизаконною.

Законодавець виділяє  в окрему групу протизаконні угоди  і передбачає особливі наслідки їхньої недійсності (ст. 49 ЦК України). Для них  є характерними такі ознаки:

А. Вчинення їх об"єктивно  призводить до порушення інтересів  держави і суспільства в цілому. Зрозуміло, що недотримання правової норми  при укладенні угоди що не означає  порушення інтересів держави  і суспільства. У даному випадку  йдеться про недотримання нормативних  актів, які визначають соціально-економічні основи нашої держави і суспільства.

Б. Така угода характерезується суб"єктивним наміром сторін порушити закон. Вона укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам  держави і суспільства. Для недійсності  цих угод необхідно встановити вину сторін (або принаймі однієї) у формі  умислу.

У випадку виконання  угоди сторонами на прибуток держави  стягується все одержане ними за угодою, тобто має місце бесплатне (примусове) вилучення майна у власність  держави.

Можливі ситуації, коли при наявності умислу сторін угода не виконана або виконана однією стороною чи при умислі однієї із сторін виконана повністю або частково. В  усіх зазначених випадках було б несправедливим застосування вилучення майна у  власність держави у повному  обсязі. У зв"язку з цим законодавець передбачає різні правові наслідки недійсності протизаконної угоди  залежно від наявності чи відсутності  вини (умислу) сторін і від того, ким  і в якій мірі виконано угоду:

А. При наявності  умислу сторін угода не виконана. Вона визнається недійсною без застосування цивільно-правових санкцій.

Б. При наявності  умислу сторін угода виконана однією стороною. З другої сторони стягується на користь держави все одержане нею і все, що вона зобов"язана  виконати на користь пешої сторони.

В. При наявності  умислу однієї з сторін все одержане нею за угодою повертається другій стороні, а одержане останньою або  те, що вона повинна виконати на користь  свого контрагента, стягується на користь  держави. Інаукше кажучи, сторона, яка  діяла не навмисно, поновлюється у  попередньому стані. А до сторони, яка  діяла навмисно, застосовується така санкція, як вилученя майна на користь  держави.

Майнові санкції, передбачені  ст. 49 ЦК України, завжди застосовуються до угод за участю організацій і  громадян.

Укладання угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушення  її спеціальної правоздатності. Такі угоди в літературі називаються позастатутними і не охороняються законом.

6. Єдність (відповідність) волі й волевиявлення.

Важливим елементом  угоди є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність угоди сівдчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли угода укладається під впливом насильства.

Насильство - фізичний або психічний вплив на особистість учасника угоди або його близьких з метою спонукання до укладання угоди. Особа, яка укладає угоду під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом виразу його волевиявлення.

Застосування погрози - це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання угоди під впливом насильства тут потерпілий виражає свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається зі справжнім його бажанням. Таким чином, і у цій угоді є розходження між справжньою, внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладання угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладання могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв"язку з тим, що одна сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди.

Можливі випадки, коли громадянин повинен укласти угоду  на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві ознаки:

а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода  укладається не на еквівалентних  підставах;

б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або  для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).

При недійсності  угод потерпіла сторона вправі вимагати поновлення у попередньому стані. Друга  сторона такого права не має, оскільки вчинила протиправні, виновні дії. Застосовуючи насильство, погрозу тощо, вона тим самим порушила інтереси і права свого контрагента  за угодою і притягується до цивільної  відповідальності. До неї застосовуються майнові санкції і все передане нею контрагенту за угодою або  належне їй від контрагента звертається  у доход держави.

Крім того, друга  сторона відшкодовує потерпілому  понесені ним витрати, втрату або  пошкодження його майна, тобто збитки, зв"язані з укладенням недійсної  угоди.

Іноді особи, укладаючи  угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправельних уявлень, тобто, якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

Відсутність справжнього  про те чи інше явище життя або  природи прийнято назвати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб"єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внваслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст. 56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.

Під помилкою, що має  істотне значення, як зазначалося  вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов угоди (ст. 153 ЦК України). Судова практика виходить з того, що помилка, яка  стосується мотивів укладання угоди, не веде до визнання її недійсною.

Право вимагати визнання угоди недійсною належить стороні, кяа діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки  можуть перебувати обидва учасники угоди.

Якщо угоду визнано  недійсною, то сторони поновлюються у попередньому стані (двостороння  реституція), а при неможливості поверненя одержаного в натурі - відшкодовується його вартість.

7. Мнимі і удавані угоди.

Особи, які укладають  угоду, намагаються досягти певного  правового результату: набуття, припинення або зміни цивільних прав. Практиці відомі випадки, коли сторони не бажають  укладати угоду і не переслідують винекнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю. Це так звані мнимі угоди (ч. 1 ст. 58 ЦК України), коли є волевиявлення, в основі якого немає справжньої волі укласти угоду. Оскільки різні  форми волевиявлення є лише засобами виразу об"єктивно існуючої волі, то, очевидно, що при відсутності  справжньої волі на укладені угоди  таке волевиявлення є неповноцінним  і не має юридичного значення. У  зв"язку з цим ч. 1 ст. 58 ЦК України  відносить мнимі угоди до недійсних.

Мнимі угоди мають  різні цілі, в тому числі і протизаконні (наприклад, один громадянин укладає  з іншим угоду, щоб приховати  своє майно від описування). Бувають  випадки, коли мнима угода укладається  у зв"язку з обставинами, далекими від порушення законів (наприклад, громадянин укладає мниму угоду  продажу свого майна, щоб створити у своїх родичів враження про  відсутність у нього майна). Проте  слід пам"ятати, що всі мнимі угоди  є недійсними незалежно від мети укладання.

Якщо сторони  не вчиняють ніяких дій по вчиненню мнимої угоди, суди поставляють рішення  тільки про визнання таких угод недійсними без застосування будь-яких наслідків.

Мнимі угоди слід відрізняти від удаваних, тобто вчинених з метою приховання вчинення іншої угоди. Учасники удаваної угоди намагаються досягти певного правового результату, замаскувавши справжні наміри, зовні виражаючи волю, що не віповідає юридичним наслідкам, настання яких вони насправді бажають.

Слід розрізняти угоду, яка приховує іншу, і угоду, яку приховують. У першій є волевиявлення  без відповідності внутрішньої  волі. Оскільки головним елементом  угоди є воля, то волевиявлення  без справжньої внутрішньої волі не набуває правового значення. Як зазначилося вище, така угода є  недійсною. Ось чому необхідно застосовувати  правила, що регулюють саме угоду, яку  сторони справді мали на увазі (ч.2 ст. 58 ЦК України).

Найчастіше удавана  угода укладається з метою  приховання протизаконної. У цьому  випадку суд постановляє рішення  про визнання угоди недійсною  із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку сторони  справді мали на увазі.

Про те трапляються  випадки коли удавана угода приховує правомірну.

Наприклад, громадянин бажає подарувати іншому майно, але  з якихось міркувань не хоче, щоб  про це було відомо близьким. Тому він  укладає удавану угоду купвілі-продажу, хоча покупна ціна йому не сплачується. Майно переходить на користь іншого громадянина безоплатно, тобто виникають  відносини із договору дарування, який є законним.

8. Нікчемні і заперечні угоди.

У цивільному законодавстві  поряд з зазначено вище класифікацією  угод, передбачено також іншу, в  основі тако покладено таку ознаку, як ступінь недійсності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні, або нікчемні; вілносно дійсні, або заперечні.

Нікчемні угоди. Їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред"явлення позову і рішення суду або арбітражу. Суд та арбітражний суд зобов"язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на бажання сторін, і за власною ініціативою застосувати статті ЦК України, що передбачають певні види нікчемних угод.

До нікчемних  належать угоди:

а) укладені з порушенням обов"язкової нотаріальної або  простої письмової форми (ст.ст. 46.47 ЦК України);

б) укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК України);

в) укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК України);

г) укладені з метою, яка суперечить інтересам держави  і суспільства (ст. 49 ЦК України);

д) юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК України);

е) мнимі та удавані  угоди (ст. 58 ЦК України).

Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб"єктивного складу волі все ж таки породжують права і обов"язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець наклав право відповідним особам заперечувати угоди у суді або арбітражі, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними, або заперечними. До них належать угоди укладені:

а) неповнолітніми віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК України);

б) громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання  спиртними напоями або наркотичними речовинами (ст. 54 ЦК України);

в) громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК України);

г) внаслідок помилки (ст. 56 ЦК України);

д) внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди  представника однієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦК України).

Угода, визнана  недійсною, вважається такою з моменту  її укладання (ст. 59 ЦК України). Це правило  поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності  залежить від волі заінтересованих  осіб: потерпілих, державних і громадських  організацій.

Наприклад, угода  купівлі-прдажу, укладена під впливом  погрози, набуває належної юридичної  сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визначається недійсною не з моменту  пред"явлення позову і не з  моменту встутпу судового рішення  у законну силу, а з моменту  її укладання.

Законодавець допускає виключення з цього правила, а  саме: якшо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визначається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК України). Виходячи з цього  правила, угода визнається недійсною  з моменту вступу судового рішення  у законну силу. Вона може бути визнана  недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому  недійсні частини угоди не тягнуть  за собою надійності інших частин, оскільки можна припустити, що угоду  було б укладено і без включення  недійсної її частини (ст. 60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.