Потенціал підприємства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки і підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Потенціал і розвиток підприємства»
для студентів 4 курсу
для напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»
галузь знань 0305 «Економіка і підприємництво»
факультету економіки
м. Каховка 2012 р.
ЗМІСТ
- Функції грошової одиниці.
- Методика вартісної оцінки розміру складових елементів потенціалу підприємства при його формуванні.
- Витратний та ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів підприємства.
- Практична частина
- Список використаної літератури
1.Функції грошової одиниці.
Грошова одиниця — це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.
Грошова одиниця має шість функцій
Першою функцією грошової одиниці є майбутня вартість грошової одиниці, що покладена на депозит. Процент нараховується на суму початкового вкладу і раніше нарахованого проценту. Взаємозв’язок між нинішньою вартістю грошей майбутньою вартістю враховується з допомогою майбутньої вартості грошової одиниці за формулою:
МО = ( 1+к)
Де МО – майбутня вартість грошової одиниці;
п– кількість часових періодів;
к – ставка процента.
Майбутня вартість всієї поточної суми розраховується за формулою:
МС = ПС * ( 1 + К ) ,
де МС – майбутня вартість грошей;
ПС – поточна вартість грошей.
Таким чином, перша функція грошей використовується в оцінці для прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з його поточної вартості ринкової вартості.
Процес , при якому гроші рухаються від даного моменту до майбутнього, визначається як нагромадження. Для його розрахунку потрібно мати вихідну суму і ставку процента.
Наступна Функція грошової одиниці – нагромадження грошової одиниці за період. Вона показує майбутню вартість одиниці регулярних платежів при визначеній ставці процента, дає можливість дати відповідь на питання про те, яка сума буде депонована за встановлений строк.
Періодичні депозити, на які нагромаджується процент, можуть вноситися частіше, ніж раз в рік; відповідно частіше нагромаджується і виплачується процент. Для визначення фактора нагромадження при депонуванні 1 гривні за кожний період слід розділити ставку процента на кількість періодів в році і перемножити кількість років на частоту вкладу. Тобто, нагромадження грошової одиниці за період – це майбутня вартість одиниці періодичного депозиту при визначеній ставці порцента, яка визначається за формулою:
МО – 1,
К
Де МО – нагромадження грошової одиниці за період;
Якщо розглядається серія періодичних грошових надходжень, тобто ануїтет, його майбутня величина складає:
МСА = ПСВ*МО ,
Де МСА – майбутня вартість ануїтету;
ПСВ – платіж в серії виплат.
Третя функція грошової одиниці – фактор фондовідшкодування є величиною періодичного інвестування, що необхідна для нагромадження грошової одиниці, включаючи нагромаджені проценти, показує грошову суму, яку необхідно депонувати в кінці кожного періоду для того, щоб через задану кількість періодів залишок склав, наприклад, 1 гривню. Даний фактор приймає до уваги процент, який одержують по депозитах.
Сума факторів фонду відшкодування і періодичного проценту дорівнює внеску на амортизацію 1 гривні. Це співвідношення показує, що процент доход на інвестиції; другий – відшкодування капітальних затрат, повернення інвестиційних коштів. Тобто фактор фондовідшкодування дає можливість розрахувати суму, яка необхідна для нагромадження на депозиті грошової одиниці за період і визначається відповідно за формулою:
1
МО ,
Де ФВ – фактор фондовідшкодування.
При необхідності
розрахунку величини періодичного інвестування
з метою нагромадження
МСІ =МСН * ФВ,
Де МСІ – майбутня сума періодичного інвестування;
МСН – майбутня вартість, яка необхідна для нагромадження суми.
Таким чином, дана
функція грошової одиниці використовується
в оцінці для визначення щорічної
суми, яка необхідна для
Четверта функція грошової одиниці – поточна вартість грошової одиниці є величиною зворотною до майбутньої вартості грошової одиниці. Вона показує вартість грошової одиниці, яку передбачається одержати в майбутньому.
Процес, в якому гроші
рухаються від майбутнього до
даного моменту називається
Поточна вартість грошової одиниці визначається за формулою:
Де ПО – поточна вартість грошової одиниці всієї майбутньої суми розраховується за формулою:
ПС = МС * ПО
Таким чином, дана функція грошової одиниці використовується в оцінці для приведення майбутніх доходів від експлуатації об’єкта в нинішню вартість або для розрахунку поточної величини грошової суми, яка буде одержана в майбутньому від продажі об’єкта.
П’ята функція грошової одиниці – фактор поточної вартості аннуїтету. Аннуїтет – це серія рівних платежів, які вносять або одержують через однакові проміжки часу протягом певного періоду. Прикладом є серія платежів для погашення іпотечного боргу, який передбачає рівновеликі виплати. Аннуїтетний метод передбачає капіталізацію майбутніх потоків доходів від інвестицій, а також використання формул складного процента, в яких потоки доходів розглядаються як аннуїтетні, що забезпечують як повернення інвестованого капіталу, так і доход на нього.
Фактор поточної вартості ануїтету дає можливість визначити нинішню вартість періодично одержуваної грошової одиниці. Він розраховується за формулою:
Де А – фактор поточної вартості ануїтету;
п – кількість часових періодів ( п = 1,...П)
Для встановлення поточної вартості всієї суми ануїтету використовується формула:
ПСА = ПСВ* А
Де ПСА – поточна вартість ануїтету.
Якщо ж грошові надходження по роках різні за величиною, то дисконтується кожне грошове надходження окремо.
Шоста функція грошової одиниці – внесок на амортизацію грошової одиниці є показником регулярного платежу в рахунок погашення грошової одиниці кредиту і нарахування процентів.
Внесок на амортизацію одиниці – це регулярний періодичний платіж для погашення кредиту, який приносить процент. Він визначається як зворотна величина поточної вартості ануїтету.
Математично внесок
на амортизацію кредиту
Чим вищою є процентна ставка або короткий термін амортизації кредиту, тим вищий повинен бути обов’язковий періодичний платіж. І навпаки, чим нижча ставка проценту і триваліший строк виплат, тим нижчий обов’язковий регулярний платіж. В цілому кожний рівновеликий платіж на амортизацію одиниці включає процент ( доход на інвестиції) і виплату частини початкової основної суми ( повернення інвестицій).
Багато кредитів передбачають щомісячні, поквартальні або піврічні платежі. Для того, щоб врахувати це, необхідно розділити номінальну річну ставку процента на частоту нагромадження ( наприклад, при щомісячному нагромадженні розділити на 12) і помножити кількість періодів в році на кількість років. Він визначається як зворотна величина до поточної вартості ануїтету:
ВА =
Де ВА – внесок на амортизацію грошової одиниці.
Таким чином, дана функція грошової одиниці використовується в оцінці при визначенні вартості об’єкта. Який придбаний за рахунок кредитних ресурсів.
Оскільки розрахунки по всіх шести функціях грошової одиниці дуже громіздкі, тому на практиці застосовуються спеціальні таблиці складних процентів, які наводяться у фінансових довідниках.
2. Методика вартісної оцінки розміру складових елементів потенціалу підприємства при його формуванні
Формування потенціалу підприємства – це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм, задля стабільного розвитку та ефективного відтворення.
Постулати формування потенціалу підприємства.
1. потенціал підприємства – це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тою чи іншою мірою заміщати один одного, тобто вони альтернативні
2. потенціал підприємства неможливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, оскільки це – динамічна структура
3. при формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів
4.потенціал підприємства у вищих формах свого прояву може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів
5. елементи потенціалу підприємства повинні функціонувати одночасно і в сукупності, оскільки закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їх поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами.
6. усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто з одного боку – підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з іншого – вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу.
7. складові елементи потенціа
Методика вартісної оцінки розміру складових елементів потенціалу.
1.Фондовий потенціал (ФП) визначається за формулою:
,
де ОФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів,
Ен – нормативний коефіцієнт
ефективності капітальних
2.Потенціал оборотних фондів (ОП):
,
де М-річний обсяг матеріалів,
Км- коефіцієнт витягу продукції
з ресурсної маси, який визначається
відношенням вартості
3.Потенціал нематеріальних активів (НП):
,
де Не – експертна оцінка вартості нематеріальних активів та вартість землі, яка вираховується згідно з методикою, прийнятою на державному рівні.
4.Потенціал технологічного персоналу (ПТП):
,
де А – оцінка одиниці живої праці,
Ч- середньорічна чисельність
промислово-виробничого
Нт – коефіцієнт реалізації
потенціалу технологічного
,
де Пп – продуктивність праці одного працівника.
- збільшення фондоозброєності
збільшення продуктивності праці одного працівника в базовому періоді.
5.Виробничий потенціал вираховується як сума його складових частин:
ВП=ФП+ОП+НП+ПТП
6.Управлінський (УП), інноваційний (ІП). Фінансовий (ФінП), маркетинговий (МП), науково-технічний (НТП), інформаційний (Пінф). Інфраструктурний (Пінфр) потенціали та потенціал ОСУ (ПОСУ)визначаються часткою витрат на їх формування, яка припадає на рік, що обирається для аналізу.
7.Обсяг потенціалу підприємства (ПП) – це інтегральний показник, який розраховується як сума потенціалів усіх складових.
3. Витратний та ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів підприємства
Відповідно до міжнародних стандартів оцінки нематеріальних активів зазвичай використовують три основні підходи:
1)витратний;
2) ринковий;
3) прибутковий.
Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі практичної оцінки вартості нематеріальних активів застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, здійснюється узгодження вартості і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта.
Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо придбання нематеріального об'єкта. Під час застосування цього підходу приймається за аксіому таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без істотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як:
- метод визначення первісних витрат;
- метод вартості заміщення;
- метод вартості відтворення.
Вартість об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед ґрунтується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, апе водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос. Строковий знос залежить від термінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством України, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтелектуальної власності.
При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщання за взірець беруть аналогічний за функціональними можливостями та варіантами використання нематеріальний об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сппатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями.
Метод вартості відтворення допомагає визначити витрати, необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності.
Алгоритм оцінки нематеріального активу за допомогою витратного методу показано на рис. 1
Рис. 1 Послідовність оцінки нематеріальних активів витратним методом
Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продажів. Він містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод ґрунтується на принципі заміщення.
Алгоритм оцінки за цим методом показано на рис. 2
Рис. 2 Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу прямого порівняльного аналізу продажів.
4. Практична частина
Задача 1
За допомогою існуючого
Розвязання
Задача
Визначити трудовий потенціал підприємства, виходячи з таких вихідних даних:
- продуктивність праці співробітника у звітному році досягла 15 тис. грн..
- індекс зростання продуктивності праці становить 1,09;
- індекс зростання фондоозброєності праці одного співробітника порівнянно з базовим роком становить 1,05;
- середньо облікова чисельність промислово-виробничого персоналу становить 1543 осіб;
- коефіцієнт реалізації трудового потенціалу сягнув 82%
- витрати на утримання адміністративно - управлінського персоналу становлять 18200 грн.
- Визначаємо одиницю живої праці одного робітника:
А = 15 х 0,05 / 0,09 = 8,33 тис.грн.
- Розраховуємо трудовий потенціал технологічного персоналу:
ТПтех = 8,33 х 1543 х 0,82 = 10539,62 тис.грн.
- Загальний трудовий потенціал підприємства:
ТП = 10539,62 + 18,2 = 10557,82 тис. грн.
Відповідь: трудовий потенціал підприємства становить 10557,82 тис.грн.
