Повноваження суб єктів управління водним транспортом

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩИЙ                    НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

  ВІДКРИТИЙ  МІЖНАРОДНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ                                ЛЮДИНИ  “ УКРАЇНА ”

                                                КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

                     з  дисципліни  “ ОСНОВИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН 

                                                НА АВТОТРАНСПОРТІ ”

                 Тема : ПОВНОВАЖЕННЯ  СУБ ЄКТІВ  УПРАВЛІННЯ 

                                            ВОДНИМ  ТРАНСПОРТОМ .

Виконав :

              студент  6  курсу 

      Перевірив :

  КИЇВ-2009

              З М І С Т

Вступ....................................................................................................................3

1. Річковий транспорт України, його склад

    і система управління ...................................................................................4-5

2. Основні  завдання Укрморрічфлоту .........................................................6-7

3. Основні  суб єкти  у  сфері  річкового  транспорту................................8-12

4. Складова  інфраструктура  водного  транспорту .................................13-14       

    Висновок........................................................................................................15

    Використана   література..............................................................................16

                                                               Вступ

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення  та розвитку транспортного комплексу  України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи. Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з  заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

1.  Річковий транспорт України, його склад і система управління .

Обсяги вантажних і пасажирських перевезень річковим транспортом незначні, але є найбільш рентабельними  за рахунок міжнародних сполучень  із використанням басейнів рік Дніпра і Дунаю, а також прибережних  вод Чорного моря у напрямку країн Центральної і Південно-Східної Європи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Річковий транспорт як галузь народного  господарства є одним із найважливіших  видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством (Законом України «  Про транспорт» і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового  транспорту, що здійснюють перевезення  пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління - Міністерством транспорту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом - Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового  транспорту створено Постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000 р. на базі Державної адміністрації 

морського і річкового  транспорту, яка ліквідована. Державний департамент морського і річкового транспорту діє на підставі Положення, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.

2.  Основні  завдання Укрморрічфлоту .

Згідно з Положенням основними  завданнями Укрморрічфлоту є:

участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

забезпечення розвитку морського  і річкового транспорту з метою  задоволення потреб населення і  суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

додержання вимог законодавства  щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює

різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.

Інша складова системи управління - спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що підпорядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в  межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності  до

Закону України «Про місцеве  самоврядування» у галузі річкового  транспорту встановлюють у порядку  і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту .

Відносини, пов’язані із здійсненням судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, регулюються Законом  Про водний  транспорт, Цивільним та Господарським кодексами України, Кодексом торговельного мореплавства України, Водним та Земельним кодексами України, Законом України “Про транспорт”, іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі – міжнародні договори України).

Умови та правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти внутрішнім водним транспортом, порядок експлуатації суден внутрішнього плавання, внутрішніх судноплавних річкових шляхів, гідротехнічних споруд, забезпечення безпеки судноплавства, сертифікації персоналу суден визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

3.  Основні   суб єкти  у  сфері  річкового   транспорту .

Основним господарюючим суб’єктом  у сфері річкового транспорту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Річковий транспорт - один з найстарших у країні; він має особливе значення для місцевості, де низка щільність  залізничних і автомобільних

доріг або ж вони взагалі відсутні .

Річкові шляхи підрозділяються  в залежності від глибини і пропускної здатності на 7 класів і 4 основні групи: надмагістралі (1-й клас), магістралі

(2-й клас), шляхи місцевого значення (4-й, 5-й класи), малі річки (6-й, 7-й  класи). На річковому транспорті  існують різні технічні споруди,  що забезпечують ефективність та безпеку роботи. Це, насамперед шлюзи для переходу кораблів із одного рівня води на інший, бакени - знаки для позначення небезпеки на шляху або огородження фарватеру, створи - знаки у вигляді баштових споруд або стовпів, які встановлюють на лінії фарватеру для позначення напрямку, місць поворотів і т.д., семафори - мачти на березі, які посилають сигнали, що дозволяють або забороняють прохід кораблів.

Основні техніко-експлуатаційні особливості  і переваги річкового транспорту:

висока провізна спроможність глибоководних шляхів (наприклад, на Волзі при глибині фарватеру 120-140 см. провізна спроможність у 2 рази вище, ніж на двоколійній залізниці);

порівняно низька собівартість (сумарно  на 30 % дешевше собівартості залізничного транспорту, наприклад перевезення  нафти в 3 рази дешевше, лісу - у 5 разів дешевше);

питома витрата палива в 4 рази менша, ніж на автомобільному транспорті,

і в 15-20 разів менша, ніж на повітряному транспорті;

висока продуктивність;

менші капіталовкладення, чим у залізничний транспорт (у 10 разів);

менша металоємність  на 1 т вантажопідйомності.

Відносні недоліки річкового транспорту:

сезонність роботи ( приблизно 180 днів). У США, Німеччині питома вага річкового транспорту вище, тому що в цих країнах навігація триває 10-11 місяців на рік;

невисока швидкість кораблів і  доставки вантажів;

роз єднаність річкових басейнів, які розташовані, в основному, у меридіанному напрямку;

використання річок у природному стані (нерівномірність глибин, звивистість  шляху та ін.).

Технологія роботи річкового транспорту:

несамохідними баржами (методом штовхання  при розташуванні буксира позаду знижується опір води, що знижує вартість перевезення на 20-25%);

секційними поїздами-ваговозами (6-8 барж) загальною  вантажопідйомністю до 23 тис. т;

груповим методом роботи на постійних  вантажних лініях із стійким вантажопотоком за графіком руху, з урахуванням  потужності причалів і роботи суміжних видів транспорту. Графік особливо необхідний на річках зі шлюзовою організацією руху;

на одному кораблі можна відправити вантажі за однією або декількома адресами.                                                                                                                                                                             

Морський транспорт - вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів і  пасажирів морськими кораблями  на міжнародних і внутрішніх (каботажних; від 

« каботаж »: малий - це плавання в акваторії одного моря; великий - плавання в межах акваторії декількох морів.) лініях.

Морський транспорт використовується, в основному, як міжконтинентальний для міжнародних перевезень масових  накидних (насипних) і наливних вантажів і контейнерів. У пасажирських перевезеннях він має обмежене значення і використовується, насамперед, як круїзний.

Поняття «шлях сполучення» на морському  транспорті специфічне - це морські  лінії (лінійне плавання кораблів), заздалегідь встановлені напрямки, які використовуються для проходу кораблів.

Основні техніко-експлуатаційні особливості  та переваги морського транспорту:

можливість забезпечення масових  міжконтинентальних перевезень зовнішньо-торгівельного  обороту;

незначні початкові вкладення  в транспортні шляхи;

низька собівартість перевезень;

незначні витрати енергії (палива) завдяки гладкості шляху;

висока продуктивність;

практично необмежена пропускна здатність;

високий рівень механізації перевантажувальних робіт;

у великому каботажі вигідніше залізничних перевезень у кілька разів.

Пароплавства мають особливий  правовий статус - статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту - річкове судно.  Річкове судно - це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна  - річкове судно «річка-море» - судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка-море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа - Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі  України судну присвоюється реєстраційний  номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані  іпотеки за наявності звернення  про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під  Державним прапором України після  його реєстрації у Судновій книзі  України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного  транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 

15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін  та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.

4. Складова  інфраструктура  водного транспорту .

Важлива складова інфраструктури річкового  транспорту - це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти  і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для  виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для  обслуговування пасажирів, прийому  і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру  виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності - цілодобово.

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах  судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах навантаження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні.

Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійснення відповідних  операцій, забезпечити безпеку (обладнати  причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на причалах незагального користування зобов’язані також мати необхідну кількість вагових приладів.

Організація перевезень пасажирів  і багажу внутрішнім водним транспортом в межах населених пунктів здійснюється місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку.

Організація туристичних та інших перевезень на замовлення юридичних та фізичних осіб здійснюється перевізниками в установленому законодавством порядку.

Організація перевезень вантажів внутрішнім водним транспортом здійснюється перевізниками  на замовлення вантажовласників або уповноважених ними осіб, а також згідно з державним замовленням.

Організація перевезень пошти здійснюється відповідними підприємствами зв’язку.

ВИСНОВОК

 Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що водний  транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи - авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка може презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини необхідно підкреслювати тому, що існує думка, згідно з якою підставою утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої самостійної галузі законодавства.

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

1.Закон України «Про транспорт». ВВР.1994.

2. Державне управління. Теорія і практика . За заг. ред. В Б Авер янова. - К.:      

    Юрінком Інтер, 1998.

3. Адміністративне право України. За заг. ред. академіка С.В. Ківалова. Одеса.:   

   «Юридична література », 2003.

4. Транспортне  право  України: Навч. посіб./ Демський Е.Ф., Гіжевський С.Е.,  

    Мілашевич  А.В.; Ін-т економіка  і  права  « Крок ». – К.: Юрінком Інтер  ,

    2002. - 414 с.

5. Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С.  Транспортне  право :  Навч. – метод. посіб.  

    для  самост. вивч. дисципліни / Ф.П.Шульженко , Р.С.Кундрик,  Київ. нац.  

   екон. ун-т, Київ. держ.  акад. вод. трансп. – К., 2004 – 214 с.