Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

ЗМІСТ

ГЛАВА1. Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

1.1. Народжуваність як компонент  відтворення………………………………..2

1.2. Позашлюбна народжуваність : чинники  поширення і структурні особливості……………………………………………………………………….10

ГЛАВА 2. Зв’язок географії населення і демографії

2.1. Місце географії населення серед інших наук. Предмет і об’єкт вивчення географії населення……………………………………………………………...19

2.2. Зв’язок географії населення  і демографії.  Визначення основних  понять…………………………………………………………………………….23

СПИСОК  ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………..30

ГЛАВА 1.

Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

           1.1. Народжуваність як компонент відтворення

          Наро́джуваність - процес дітородження в сукупності людей, що складають покоління (генерацію) або в сукупності поколінь - населення (людність). Народжуваність взаємодіє із смертністю, що утворює відтворення населення. Як демографічно-статистична категорія, народжуваність - це кількісний показник, що відображає загальне число новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території. Народжуваність виміряється кількістю новонароджених на 1000 жителів регіону за 1 рік. Іншими словами, народжуваність як компонент відтворення населення у вузькому розумінні (як сукупність індивідів різної статі та віку), характеризує ту сторону подовженого існування населення, яка полягає в появі нових членів цієї сукупності, а статистика дітонародження фіксує рух лише тілесного субстрату цього процесу. Дитина є об’єктом прикладання зусиль не лише батьків, а й вихователів, лікарів та інших фахівців. У той самий час, народжуючи та плекаючи дитину, суб’єкти цих процесів набувають відповідних властивостей і задовольняють певні потреби, зокрема - потребу в материнстві та батьківстві. Народжуваність разом із смертністю та міграцією визначають динаміку приросту населення регіону.

          Сучасний рівень народжуваності в Україні оцінюється як украй низький, як за історичними мірками, так і у міжнародному контексті: і після семи останніх років, протягом яких народжуваність у країні підвищується, її показники залишаються одними із найнижчих на європейському просторі і тим більше у порівнянні з їх рівнями, що мали місце в Україні в осяжній історичній ретроспективі. Хоча відповідність процесу зниження народжуваності в нашій країні протягом тривалого історичного проміжку часу загальноцивілізаційним тенденціям демографічної динаміки не викликає сумнівів, поглиблене дослідження перебігу цього процесу як у просторовому, так і в часовому аспекті, аналіз загальних і специфічних чинників динаміки народжуваності в Україні не втрачає своєї актуальності. Зокрема, це дозволить встановити, наскільки сучасні зміни у дітородній активності населення країни зумовлені тенденціями, що сформувались у загальноєвропейському та світовому контексті, а наскільки вони є результатом впливу специфічних чинників (зокрема тих, що діють як наслідок соціальних катаклізмів минулого, або як наслідок попередніх демополітичних впливів) та новітніх трансформацій, спрямованих на модернізацію суспільно-економічного устрою; йдеться про вплив довготривалих факторів чи тимчасових.

         Сучасний незадовільний стан дітородної діяльності в Україні є одним з основних проявів демографічної кризи. Більшість шлюбних пар обмежується народженням однієї дитини, або залишається бездітними. У зв’язку з цим рівень народжуваності в Україні є вкрай низьким. У 2007 р. сумарний показник народжуваності в Україні становив 1,3 дитини на жінку, в той час як для так званого нульового приросту населення за даного рівня смертності він має становити 2,3 дитини. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, з 1993 р. показник сумарної народжуваності впав значно нижче рівня, потрібного для простого відтворення населення. Основним чинником низької дітородної активності є її недостатнє економічне забезпечення. Рівень доходів переважної більшості населення є недостатнім не лише для утримання та виховання бажаного числа здорових дітей, а й для відновлення (у належній якості) робочої сили батьків. Тому найважливішим моментом матеріального забезпечення відтворення населення має бути наявність у складі заробітної плати, крім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка достатня для утримання та виховання необхідного для сім’ї і суспільства числа здорових дітей.

         Кожна родина цілком самостійно вирішує питання щодо народження дитини. Це її вибір, і її відповідальність. Держава, безперечно, може сприяти у розв’язанні житлових проблем, покращанні матеріального становища, розширенні доступу до якісної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти тощо. Зокрема, 50 % опитаних основною причиною відкладання народження дитини називають відсутність належних житлових умов, невирішені житлові проблеми. Це є основною перепоною для бажаної кількості дітей. Думаю, що цей висновок має знайти відповідне втілення у демографічній політиці. Якщо ставити за мету реальне підвищення рівня народжуваності, то необхідно не стільки підвищувати допомогу при народженні дитини, скільки намагатися розв’язати житлову проблему. Другий напрям «непрямого» впливу на народжуваність є більш складним і багатогранним, він пов’язаний із відмінностями у соціально-економічній позиції та стильових особливостях життєдіяльності осіб з різним освітньо-культурним рівнем і реалізується через глибинні зміни у системі потреб, цінностей, пріоритетів, схильностей високоосвічених осіб порівняно з тими, хто має порівняно нижчий освітній рівень. 
        Серед факторів, які зумовлюють диференціацію різних освітньо-професійних верств населення за дітородними орієнтаціями і планами, слід, насамперед, назвати відмінності щодо позиції на ринку праці, зростання (з підвищенням рівня освіти) «втрачених через материнство» кар’єрних шансів і можливостей примноження добробуту (альтернативних витрат). У підсумку показники дітності у більш освічених групах населення традиційно нижчі, ніж у осіб з нижчим освітнім рівнем. Що стосується нашої країни, то підтвердити та відстежити цю закономірність у різних типах поселень і для жінок, які представляють різні вікові контингенти та знаходяться на різних етапах життєвого (і дітородного) циклу, дають змогу розрахунки відповідних показників за результатами Першого Всеукраїнського перепису населення. Як відомо, відносно високу народжуваність мають саме бідні верстви населення, які вирізняються нижчими вимогами щодо умов утримання та виховання дітей.

         Соціальний аспект пізнього материнства насамперед виявляється в прагненні молоді спочатку здобути освіту, досягти певних успіхів у професійній діяльності, а вже потім реалізовувати себе у ролі батьків. За даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008», найважливішою причиною відкладання народження першої/наступної дитини 47,6% респондентів у віці 15–24 роки назвали «бажання завершити здобуття освіти» (це у 7 разів більше, ніж серед опитаних у віці 25–34 роки). Цілком логічним є зменшення з віком частки тих, для кого прагнення досягти успіхів у кар’єрі є основною перепоною для народження бажаної кількості дітей. Після 25 років вагомість цього фактора народжуваності знижується вдвічі порівняно з його значимістю для 20–24-річних опитуваних і майже втричі – порівняно з групою наймолодшого дітородного віку. 
Необхідність проведення спеціальних досліджень впливу на народжуваність рівня освіти та професійної діяльності (передусім жінок) зумовлюється ще й тим, що третина респондентів старшого дітородного віку, які вже мали досвід догляду за дітьми та їх виховання, стверджувала: відкладання народження дітей в Україні пов’язане саме з труднощами поєднання кар’єри й отримання освіти з виконанням батьківських обов’язків. 
Крім того, у структурі опитаних, які основною перепоною для народження бажаної кількості дітей назвали зайнятість і професійне навантаження, через що вони не мають достатньо часу для догляду за дітьми та виховання бажаної кількості дітей, найбільшими частками виділилися групи респондентів у віці 30–34 і 35–39 років, які не просто висунули припущення можливих труднощів поєднання професійної зайнятості та виховання дітей (що мало місце у опитаних наймолодшого дітородного віку), а впевнені в цьому на власному досвіді. Отримані результати не слід трактувати таким чином, що жінка «відмовляється від народження дитини заради кар’єри». Ймовірніше вона відмовляється від народження ще однієї дитини заради вже народжених дітей, а кар’єрне зростання відкриває перед нею нові можливості для їх кращого забезпечення, що передбачає не лише вирішення фінансових проблем, а й зайняття вигіднішої соціально-економічної позиції, що може сприятливо вплинути на майбутнє дітей.

        Ще однією з суттєвих ознак сучасної моделі народжуваності є поширення позашлюбної народжуваності, тобто збільшення частки дітей, народжених матерями, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Підвищення частки таких новонароджених особливо прискорилось у нашій країні саме у трансформаційний період. Наразі в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованим шлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як для міського, так і для сільського населення. Серед його причин ― сучасні зміни у суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці, розповсюдження консенсуальних шлюбів у різних групах населення (особливо молоді) тощо. В Україні досить популярний так званий громадянський шлюб. Більше половини опитаних (50,6%) налаштовані відразу на зареєстрований шлюб, ще 45,3% орієнтуються на незареєстровані стосунки як певний проміжний етап, своєрідну перевірку. І лише 4,1% надають перевагу незареєстрованим стосункам. Розподіл дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, за віком матері значною мірою повторює такий для дітей, народжених у шлюбі: найбільша їх кількість народжується у матерів віком 20-29 років; однак спостерігається певна концентрація позашлюбних народжень у молодих матерів (віком до 20 років), а також у матерів старших 35 років. При цьому відбувається поступове зменшення частки позашлюбних народжень, яка припадає на молодих матерів, і збільшення – у матерів 30 років і старше, що свідчить про зростання питомої ваги «бажаного» позашлюбного материнства, і зменшення – вимушеного.

         Незареєстрований шлюб в Україні - випробувальний етап перед можливим офіційним шлюбом, і ця форма шлюбних стосунків не супроводжується зниженням дітородних орієнтацій і планів. «Знижені» репродуктивні орієнтації характерні для осіб, які повністю відмовляються від реєстрації шлюбу, плануючи прожити все життя у неофіційному партнерстві, однак питома вага таких осіб у населенні дітородного віку є незначною. 
        Останнім часом спостерігається підвищений інтерес науковців до гендерних питань в історії, викликаний зростаючим впливом жіноцтва на всі сфери суспільного життя в різних країнах світу. У сучасній психології особистості материнство вивчається в аспектах задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадія особистісної й статевої ідентифікації. В усіх цих випадках виділяються окремі сторони материнства або окремі його функції. ХХІ століття - час, коли людство головним своїм завданням передбачає створення кращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам, штучним та природним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й жодній нерівності: етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш очевидною стає гендерна складова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементу традиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої й фундаментальної. Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована на утвердження гендерної збалансованості в суспільстві, гендерної рівноваги і гендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка, так і жінки.

        Таким чином,  зниження рівня народжуваності у розвинутих країнах можна пояснити зростанням вартості дитини, зниженням доходу батьків або змінами щодо пріоритетності фінансових витрат. Відповідно до цієї теорії будь-яке зменшення витрат на дитину чи збільшення доходу призведе до підвищення попиту на дітей, отже, і до зростання народжуваності.  Хоча фінансові ініціативи є важливим елементом сімейної політики, а в умовах низьких доходів населення – абсолютно необхідним, вельми недалекоглядно зводити сприяння дітонародженню лише до цієї сфери. Більшість іноземних фахівців схиляється до думки, що запровадження або збільшення грошових виплат не сприяє відчутному підвищенню показників народжуваності. Одномоментна активізація сімейної політики у кращому випадку викликає незначне та нетривале підвищення рівня народжуваності. Ситуація в Україні також доводить, що у результаті виключно матеріального сприяння народженню дітей значного ефекту домогтися складно. 
Суттєвою перепоною на шляху до підвищення дітородної активності населення у нашій країні є незадовільні житлові умови населення і, на мою думку, саме зняття цього бар’єра може дати значно більш відчутний і швидкий ефект щодо підвищення народжуваності порівняно з матеріальними методами стимулювання дітородної активності, зокрема, прямими грошовими виплатами. Однак для цього в Україні необхідно провести радикальну реформу житлової політики, яка б поєднала формування цивілізованого ринку житла з гнучким механізмом надання соціального житла певним категоріям населення.

         Також,  найбільш гострою і складною  соціально-демографічною проблемою  українського суспільства стосовно  розвитку сім’ї наразі є не  плюралізація форм шлюбу, не  зниження рівня шлюбності (він  залишається достатньо високим), не підвищення віку вступу  до шлюбу і не зростання  рівня позашлюбної народжуваності, а - нестабільність шлюбу, високий  рівень розлучуваності, що негативно  впливає на народжуваність в  Україні.Дітородні орієнтації сім’ї  залежать від міцності й гармонійності  шлюбно-сімейних відносин. Повторна  шлюбність лише частково компенсує  зниження народжуваності внаслідок  припинення шлюбів. Тож зміцнення  шлюбу, зниження рівня розлучуваності  мало б позитивний вплив як  на загальну соціально-демографічну  ситуацію (у тому числі на частку самотніх осіб, на кількість неповних сімей з дітьми тощо), так і на власне рівень народжуваності в країні.

         Першочерговими завданнями держави та суспільства слід вважати: сприяння формуванню свідомого ставлення до сімейних і батьківських обов’язків, підвищенню відповідальності обох батьків за виховання й утримання дітей як в умовах стабільного шлюбу, так і у випадку його кризи, розпаду (розлучення), взяття повторного шлюбу; зменшення впливу на дітей негативних наслідків розлучення батьків; активізацію у навчальних закладах інформаційно-просвітницької роботи з батьками з питань виховання дітей; сприяння підвищенню рівня обізнаності батьків у питаннях збереження фізичного та психічного здоров’я дітей, формування сприятливого психоемоційного клімату у сім’ї, подолання кризових ситуацій; поліпшення інформаційно-консультативної допомоги (у тому числі у кризових і складних життєвих ситуаціях) сім’ям, дітям і підліткам шляхом розширення мережі та сприяння діяльності Центрів соціальної допомоги, Центрів сім’ї, статевого виховання тощо, широкої популяризації результатів діяльності відповідних інституцій. 
       Народжуваність у широкому розумінні за своїм змістом є масовим процесом не лише появи нових членів і соціальних властивостей, характерних для осіб, які входять до цих спільнот - це діяльність, в процесі якої відтворюються індивіди конкретно-історичної соціальної якості.

        1.2.  Позашлюбна народжуваність: чинники поширення і структурні   особливості

 
        Народжуваність - один із двох основних демографічних процесів, які зумовлюють відтворення населення. Зазвичай дітей намагаються народжувати в сім"ї. У деяких країнах майже немає позашлюбних дітей (наприклад, у Об’єднаних Арабських Еміратах, де люди сповідують іслам) і, навпаки, на островах Карибського басейну до 70% малят народжуються від батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Частка жінок, які живуть у шлюбному союзі, значно варіює в різних країнах. Це залежить від таких причин:

- віку вступу в шлюб. Що він  нижчий, то вища частка заміжніх, і навпаки, що пізніше беруть  шлюб, то відносно більше жінок,  потенційно здатних народити  дитину, перебуває поза шлюбом;

- рівня розвитку країни і  величини валового внутрішнього  продукту на душу населення.  Якщо жінка фінансово незалежна,  то така (на жаль, майже забута  для українських жінок) причина  для заміжжя, як забезпечення  собі наявності "годувальника" і певного добробуту, перестає  бути вирішальною;

- освітнього рівня жінок. Серед  жінок із вищою освітою ця  частка менша (як через відкладання  терміну створення сім"ї до  закінчення навчання, так і через  більші вимоги до партнера  під час вибору майбутнього  чоловіка);

- ступеня зайнятості в суспільному  виробництві. Серед жінок, які  працюють, частка заміжніх менша,  ніж серед тих, які не працюють;

- рівня урбанізації. Частка незаміжніх  жінок серед міського населення  вища, ніж серед сільського.

       Отже, що вищими є всі перераховані рівні, то менша частка жінок, які перебувають у союзі. Таким чином, прогресивні чинники розвитку людського суспільства неминуче призводять до зниження кількості заміжніх жінок. Позашлюбна народжуваність,  яка  раніше  розглядалась  як  відхилення  від  норми,  наразі сприймається  більшістю  дослідників  і  громадськістю  як  одна  із  структурних  характеристик  народжуваності  в  період  постіндустріального розвитку,  на  етапі  «другого  демографічного  переходу».  Існує думка, що  позашлюбна  народжуваність  деякою  мірою  компенсує  низьку  дітність сучасних офіційно зареєстрованих шлюбних пар, і найнижчий рівень  народжуваності спостерігається  в  регіонах,  де сучасна модель  репродуктивної поведінки населення (старший вік матері при народженні первістка, масова однодітність і майже повна відсутність багатодітності,поширення бездітності) поєднується з низькою поширеністю позашлюбних  народжень.  Однак існує й інша  точка зору:    вчені,  занепокоєні сучасними змінами у шлюбно-сімейних відносинах і непередбачуваністю їх віддалених наслідків, вбачають у зростанні рівня позашлюбної народжуваності вияв глобальної системної кризи сім’ї  в умовах індустріально-ринкової цивілізації. Стрімке зростання питомої ваги дітей, народжених поза юридично оформленим  шлюбом,  у  більшості  країн Європи  спостерігається    приблизно  з  80-х років минулого  століття.  Ця  загальноєвропейська тенденція простежується  досить  чітко,  хоча  ми  спостерігаємо  доволі  різноманітну картину  в країнах, які суттєво відрізняються  своєю культурою, традиціями, релігією тощо.  На початку ХХІ століття у більшості країн Південної Європи частка позашлюбних народжень була близькою до  10%:  у  Греції, Італії,  Кіпрі,  Македонії,  Хорватії,  Сан-Маріно.  У  той же  час  у  Данії,  Великій  Британії,  Латвії,  Словенії,  Франції,  Фінляндії понад 40% дітей народжується поза шлюбом, а в Болгарії, Естонії, Ісландії, Норвегії, Швеції – більше половини.

        В Україні висока питома вага позашлюбних народжень спостерігалась  у  післявоєнні  роки,  що  було  пов’язано  з  різким  дисбалансом  осіб різної статі внаслідок значних втрат чоловіків у Другій світовій війні. У 50-ті роки частка позашлюбних народжень систематично зменшувалась, а  з  1958  р.  спостерігається  її  стабілізація,  яка,  попри  певні  коливання, продовжувалася  до  кінця  80-х  років.  У  70–80-ті  роки  частка  позашлюбних  народжень  коливалась  у  межах  8,3–9,3%  усіх  народжень  по країні, а у 1988 р. вона перейшла межу 10% і з цього року почалося сис-

тематичне її збільшення. У сучасній Україні кожна п’ята дитина народжується у матері, яка не   перебуває   в   офіційно   зареєстрованому   шлюбі.   Це   соціально-демографічне  явище    характерне  як  для  міського,  так  і  для  сільського населення. За роки незалежності питома вага позашлю-

бних народжень збільшилася  майже вдвічі (у 1,8 рази) і у міських  посе-леннях, і у сільській місцевості. Її поширеність у містах і селах відрізняється мало, і якщо у 80-ті – на початку 90-х років частка позашлюбних  народжень  була  вищою  у  сільській  місцевості,  то  у    1993–2003 роках – у міських поселеннях, а починаючи з 2004 р. знову «першість утримує» сільська місцевість.

        Хоча поширеність позашлюбних народжень в Україні швидко зростає,  їх  частка  лишається  нижчою  за  середньоєвропейську  і  тим  більше ту, що  спостерігається у лідируючих за цим показником країнах Північної Європи.

       Чинники  позашлюбної  народжуваності  різнопланові  та  неоднозначні,  вони  являють собою один  із  проявів кардинальних  змін  у шлюбній і сексуальній  поведінці  населення,  які  відбуваються  у  наш  час.  Існує  кілька  основних  чинників,  які  призводять  до  народження  дитини  поза шлюбом: юридично не оформлений шлюб, який за якоюсь причиною не реєструється;  незареєстрований  шлюб,  який  розпався  до  народження дитини;  народження  жінкою  «дитини  для  себе»;  розлучення  або  овдовіння  жінки,  яка  очікує  дитину,  небажана  вагітність,  яка  не  була  перервана з якоїсь причини, тощо. Однак основним чинником різкого зрос-

тання частки позашлюбних народжень у більшості країн Європи вважається

широке   розповсюдження   незареєстрованих   шлюбних союзів.

        Дослідження народжуваності та сім’ї у 24 країнах, які входять у зону  Європейської  економічної  комісії,  проведене  в  рамках  проекту  FFS («Fertility and family surveys in countries of the ECE region») за ініціативою Групи демографічного аналізу (Population Activities Unit) Європейської  економічної  комісії  ООН  у  1988–1999  рр.,  дало  змогу  західним демографам  вивчити  шлюбний  стан  жінок  різних  вікових груп  на  момент народження першої дитини. Жінки розподілялись на три категорії:  жінки,  які  перебували  у  юридично  зареєстрованому  шлюбі;  жінки, які  перебували  у  фактичному,  але  не  зареєстрованому  шлюбі;  самотні. Вчені дійшли до висновку, що переважна більшість дітей у всіх країнах народжується у шлюбі, але не завжди цей шлюб є юридично оформленим. Наприклад, у Швеції ще у 1980 р. 39,7% дітей народжувалось поза шлюбом, у 1990 р. – 47%, 2000 р. – 55,3%, однак за даними дослідження фактично серед матерів, які народили першу дитину у віці 20-24 років, самотніми були лише 10%, а от перебували у незареєстрованому шлюбі 70,9%; серед матерів у віці 30-34 років – відповідно 9,7% і 58%. Високою є частка самотніх серед матерів лише у невеликій групі країн: у віковій когорті 20-24-річних у Австрії (40,2%), Данії (34,4%), Словаччині (21,9%),  Швейцарії (17,7),  Латвії  (16,8),  Франції (16,4%);  у когорті 30-34-річних у Австрії (22,8%), Словаччині (15,4%), Польщі (13,8%). Логічно  припустити,  що  стрімке  зростання  кількості  позашлюбних народжень  в  Україні,  як  і  в  інших  країнах  Європи,  значною  мірою пов’язано зі змінами у шлюбно-сімейних відносинах, плюралізацією форм шлюбних  стосунків,  поширенням  такого  явища,  як  незареєстрований шлюб. Розглядаючи позашлюбну народжуваність в Україні, ми фактично об’єднуємо два її різні види: народжуваність у самотніх жінок і народжуваність у незареєстрованому шлюбі, яку ми називаємо позашлюбною лише за формальними ознаками, тоді як фактично дитина з’являється на світ у повній сім’ї. Треба зазначити, що у певних випадках батьки беруть шлюб після народження дитини, отже «позашлюбними» ці новонароджені є лише на момент появи на світ. Щодо народження дітей у самотніх жінок, то їх спонукає до такого кроку бажання стати матір’ю, навіть коли подружнє життя не склалося, намагання вийти заміж за батька дитини, страх перед абортом або його неможливість.  За  даними  В.  М.  Архангельського,  фактори  народження дітей самотніми жінками відрізняються у жінок різного віку: більшість жінок молодше 20 років вказують на вимушений характер пологів при небажанні мати дитину, а більшість тих, хто старший 30 років – на бажання народити дитину за неможливості вийти заміж. Ґрунтовний аналіз позашлюбної народжуваності жінок різного віку та її порівняння зі шлюбною народжуваністю можливі лише у роки перепису населення,  оскільки  відсутній  моніторинг  шлюбної  структури  населення і дані про шлюбний склад жінок ми можемо отримати лише з матеріалів переписів. Перепис населення 2001 р. уперше надав інформацію про чисельність  жінок,  які  перебувають  у  зареєстрованому  та  незареєстрованому шлюбі. Сумарний  показник  народжуваності  жінок, які  не  перебувають  у  зареєстрованому  шлюбі,  у  2001–2002  рр.  становив 0,45, а офіційно заміжніх жінок – 3,35, тобто він вищий у 7,4 раза. Найвищі

вікові коефіцієнти позашлюбної  народжуваності зафіксовані у жінок 20-29 років, а шлюбної – у жінок 15-24 років. Особливо високий коефіцієнт у 15-

19 річних свідчить, що більшість  жінок, які беруть шлюб у  цьому віці, не  відкладають народження дитини (вони або налаштовані на ранній шлюб і народження  дитини,  або  вагітність  «прискорює»  оформлення  шлюбу  у

цьому  ранньому  віці).  З  підвищенням  віку  різниця  між  коефіцієнтами  шлюбної  та  позашлюбної  народжуваності  зменшується,  а  після  35  років

вони майже не відрізняються  й є однаково низькими. Якщо у  1989–2001 рр. кількість дітей, народжених заміжніми жінками, зменшилася наполовину (у міських поселеннях – на 54%, сільській місцевості – на 40%), то народжених офіційно незаміжніми – на 9% (у містах  і селах відповідно  на  8%  і 11%).  За  2001–2010 рр.  кількість дітей,  народжених  у  зареєстрованому  шлюбі,  збільшилась  на  20%  (на 28% у містах і 7% у селах), поза шлюбом – на 49%. Лише у 2006 р., порівняно з 2005 р., темпи зростання чисельності новонароджених в офіційно зареєстрованому шлюбі «перегнали» темпи їх збільшення у жінок поза шлюбом. Аналіз структурних особливостей позашлюбних народжень у роки після перепису свідчить, що розподіл дітей, народжених поза шлюбом, за віком матері значною мірою повторює розподіл дітей, народжених у шлюбі: найбільша їх кількість (57% у 2007 р.) народилася у жінок віком 20–29 років. Але спостерігаються і певні відмінності: серед позашлюбних дітей вищим є відсоток народжених у молодих матерів, а також частка народжених у матерів старше 35 років. Сільська місцевість вирізняється значною часткою дітей, народжених у жінок віком до 20 років, серед усіх дітей, народжених поза шлюбом, – більше 20%,

що  значною  мірою  зумовлено  традиційно  більш  раннім  материнством

сільських жінок, дещо вищою часткою  серед них тих, хто у 15–19 років перебуває у незареєстрованому шлюбі (згідно з даними перепису населення). У міських поселеннях частка «раннього материнства» серед усіх позашлюбних народжень є значно нижчою, ніж у селах, однак спостері- гаються дещо більші відмінності у розподілі дітей, народжених у шлюбі та поза шлюбом, за віком матері. Разом із  тим слід  зазначити,  що  поступово  зменшується  частка  позашлюбних народжень, яка припадає на молодих жінок віком до 20 років, і збільшується – у жінок 30 років і старших. Це може свідчити про  збільшення  питомої  ваги  «бажаного»  позашлюбного  материнства,  і зменшення «вимушеного». Однак абсолютна кількість позашлюбних народжень  у  дуже  молодих  матерів  (які  можна  вважати  вимушеними)  не зменшується: у 2005 р. у матерів віком до 15 років, які не є офіційно заміжніми, народилося 97 дітей, у 2006 р. – 108; 2007 р. – 110; 2008 р. – 93; 2009 р. – 124; 2010 р. – 121. Кількість дітей, народжених матерями віком 15-19 років, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, зросла з 14,7

тис. у 2005 р. до 16,7 тис. у 2010 р., тобто з 7,7 до 10,4 народжень на 1000

жінок цього віку.

        Якщо розглянути розподіл дітей, народжених поза шлюбом, за черговістю народження у матері, то більше половини новонароджених – це

первістки: у 2009 р. 58,7% їх загальної чисельності, у тому числі у міських  поселеннях  –  62,4%,  у  сільській  місцевості  –  51,8%.  Суттєвих  відмінностей  у  складі  новонароджених  офіційно  заміжніми  жінками  і  не-

заміжніми  за  черговістю  народження  не  спостерігається:  традиційно вищою  серед  народжених  поза  шлюбом  є  частка  первістків,  нижчою  –

частка дітей, народжених другими, а от питома вага дітей третьої та вище черговості народження є більшою серед народжених поза шлюбом у порівнянні з народженими в офіційному шлюбі як у містах, так і в селах.         У 2009 р. в Україні 21,37% всіх дітей народилось у жінок, які не перебували у офіційному шлюбі. Серед первістків 22,1% дітей народилося поза шлюбом; серед дітей, народжених другими, – 17,8%, у складі народжених третіми – кожна четверта дитина (26,8%), а от серед дітей четвертої  та  п’ятої  черговості  народження  –  третина  новонароджених (33%),  шостої  і вище  черговості  –  22,3%. 

        Щодо питомої ваги позашлюбних народжень у матерів різного віку,то  найвищою  вона  є  у  молодих  жінок:  у  підлітків  віком  до  15  років  –майже 85% усіх новонароджених, з них 95% – первістки; у 15–19-річних–  35%,  з  них  90%  –  первістки.  Це  є  наслідком  сучасної  вікової  моделі шлюбності  та,  відповідно,  шлюбної  народжуваності,  за  якої  поширеність  ранніх  шлюбів  зменшується,  вони  характерні  лише  для  окремих груп населення, а тому кількість дітей, народжених дуже молодими заміжніми жінками, є незначною. Найнижча частка позашлюбних народжень у жінок 20–29 років, а з подальшим  підвищенням  віку  матері «внесок»  позашлюбної народжуваності у кількість новонароджених збільшується. У 2005-2009 рр. кожна п’ята жінка, яка народила дитину у віці 30 років і старше, не перебувала в офіційному шлюбі, а серед тих, хто народив у цьому віці первістка – кожна третя.

         Регіони України відрізняються за поширеністю позашлюбних народжень,  і  ці  досить  значні  територіальні  відмінності  сформувались  під впливом традицій, ментальності, особливостей побуту населення певної

території. Традиційно позашлюбна народжуваність найбільш поширена на півдні України, а для західного регіону вона не є типовою. Ця територіальна  диференціація  спостерігається  і  на  початку  ХХІ  століття. У 2009 р. в областях з найвищим рівнем позашлюбної народжуваності  –  Миколаївській,  Кіровоградській,  Херсонській  –  кожна третя дитина народилась у матері, яка не перебувала у зареєстрованому шлюбі, в Автономній Республіці Крим та Запорізькій області – 28-29% новонароджених; а в областях західного регіону (Тернопільській, Львівській, Рівненській, Волинській) менше 10% дітей народилось поза шлюбом. Ці територіальні відмінності характерні для населення як міських поселень, так і сільської місцевості; і якщо у переважній більшості областей протягом останніх років питома вага позашлюбних народжень є вищою у сільських жителів, то у кількох західних областях – Волинській, Закарпатській, Львівській, Рівненській – вона вища у міського населення.

        Поширення такого явища, як позашлюбна народжуваність, хоч і стало

звичним  для  суспільства,  однак  є  одним  із  суперечливих  демографічних 

викликів сьогодення, який потребує відповідної реакції держави, перш за все  коригування  соціально-демографічної  політики.  На  перший  погляд здається, що соціально-економічні проблеми самотньої  жінки-матері, під-вищеної смертності дітей, народжених поза  шлюбом, на які звертав увагу на  початку  ХХ  століття  визначний  український  демограф  А.П.  Хоменко,  відійшли  у далеке  минуле,  оскільки  значна  частина позашлюбних народжень припадає на незареєстрований шлюб і на свідоме материнство економічно забезпеченої самотньої жінки. Однак концентрація позашлюбних народжень (у порівнянні з народженими у шлюбі) у групі молодих і дуже  молодих  жінок,  а  також  у  жінок  старших  вікових  груп  з  високою  черговістю народжень має бути об’єктом посиленої уваги. Якщо занадто молоде  материнство  потребує  особливого  медичного  супроводу  з  метою

збереження здоров’я матері та дитини, то занадто молоде позашлюбне ма-

теринство – ще й соціального  супроводу, оскільки малолітній економічно несамостійній матері, як правило, необхідна  економічна, соціальна та пси-хологічна  підтримка. У другому випадку (позашлюбні народження високої черговості у  жінок старших вікових груп) існує  ризик народження дітей у маргінальних сім’ях (заснованих на неформальному шлюбі), які потребують  особливого  соціального  патронажу.  Тільки  соціально-демографічний моніторинг новонароджених (у тому числі за соціальними характеристиками матері) та адресний, індивідуальний підхід у випадках, коли необхідним є соціальний супровід, дадуть можливість уникнути тих потенційних ризиків, які продукує позашлюбна народжуваність.

ГЛАВА 2.

Зв’язок географії населення  і демографії

       2.1. Місце географії населення серед інших наук. Предмет і об’єкт вивчення географії населення.

        Географія населення є важливою гілкою соціально-економічної географії, основною її соціальною складовою. Як і кожна наука, вона має свій об’єкт і предмет вивчення. Об’єктом вивчення даної науки є населення – сукупність людей, які проживають на певній території. Воно займає особливе місце у системі природа-населення-господарство, бо виступає виробником і споживачем матеріальних і духовних благ, посередником між виробництвом і природою. Населення характеризується певними кількісними і якісними ознаками, передусім, структурою (статево-віковою, етнічною, професійною, соціальною та ін.), розселенням по території, рівнем культури, освіченості тощо. Різні аспекти життєдіяльності населення розглядають різні науки, передусім, географія, соціологія, етнографія, демографія, біологія, медицина, економіка, психологія та ін. Всі вони мають свій предмет дослідження, методику відбору, систематизації і аналізу інформації, методи вивчення та ін. Предметом вивчення географії населення є географічні відмінності складу і відтворення населення, територіальний розподіл і розміщення населення, географічні відмінності в культурі, побуті і навиках населення, трудові ресурси та територіальні особливості їх використання, населені пункти та їх територіальні системи. Тобто, географія населення покликана комплексно характеризувати населення країни (чи окремого регіону) і окремих поселень як місць життя і праці людей, виявляти закономірності і регіональні особливості їх формування, проблеми розвитку.