Практика діяльності небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг України

План 

Вступ…………………………………………………………………………….…….3

1. Поняття та основні засади діяльності роботи небанківських

фінансових  інститутів…………………………………….…………………..4

2. Аналіз діяльності небанківських фінансових установ на

ринку фінансових послуг України за 2010-2011 роки…………………….12

3. Аналіз показників діяльності небанківського фінансового

сектору в зарубіжних країнах…………………………………………...….17

Висновки.......................................................................................................20

Список використаних джерел.......................................................................21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Зростання національної економіки на ринкових засадах залежить від ефективної діяльності як банківських, так і  небанківських фінансових установ. Банківський сектор з його тривалою історією функціонування продовжує відігравати головну роль у забезпеченні економіки фінансовими ресурсами. Водночас роль небанківських фінансових установ, що з'явилися в період переходу національної економіки на ринкові засади функціонування, залишається досить обмеженою. У 90-ті роки минулого століття така ситуація пояснювалася тим, що в умовах повної невизначеності з капіталізацією суб'єктів господарювання та великих ризиків інвестування, насамперед, банки могли наповнювати реальний сектор грошовими ресурсами. Однак на сьогодні, коли закінчилися приватизаційні процеси в реальному секторі і національна економіка потребує довгострокового і дешевого капіталу для забезпечення інноваційних процесів, суттєво підвищується роль небанківських фінансових установ. Акумульовані фінансові ресурси, як свідчить приклад перехідних економік Центральної Європи (Угорщина, Чехія, Польща), слугують додатковим ефективним джерелом економічного зростання в країні. У зв'язку з цим важливо дослідити особливості діяльності небанківських фінансових установ, зокрема їх вплив на економічне зростання в Україні.

     За  відноcно незначний чаcовий інтервaл cвого cтановлення ринок фінанcових поcлуг демонcтрує cуттєву позитивну  динaміку. Але при цьoму його рoзвиток має диcкретний та фрагментаpний хаpактер, що пpоявляється в значній неpівномірності oбсягів активів, структурі та якості нaдaних пocлуг і, як наcлідок, невідповідноcті зрoстаючим пoтребам нaціональної еконoміки. Формування ефективного ринку фінансових послуг неможливе без створення та розвитку якісних спеціалізованих фінансових установ.

     Водночас  в умовах подальшої трансформації  вітчизняного фінансового ринку  виникає необхідність системних  досліджень діяльності небанківських  фінансових установ та їхньої ролі у формуванні передумов економічного зростання. 

1. Поняття та основні засади діяльності роботи небанківських  фінансових інститутів

     В економіці небанківські фінансові  інститути відіграють важливу роль у спрямуванні коштів від позикодавців до позичальників як це роблять банки. Застосовуючи інновації, небанківські фінансові інститути вступають у пряму конкуренцію з банками, бо надають клієнтам ті ж послуги, що й банки [5, с.341].

       У країнах з розвиненими ринковими  відносинами небанківськими НФІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ також належать кредитні спілки та ломбарди, органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами.

     Фактично – це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів (в Україні це закон „Про банки та банківську діяльність”), але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність” [1].

     Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових установ  не зачіпає процесу створення  депозитів, то залучення коштів здійснюється двома способами:

• на договірних засадах;
• шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій).

     Звідси  всіх їх можна розподілити на:

• договірні фінансові установи, котрі залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором),
• інвестиційні фінансові установи, котрі залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

      Серед договірних фінансових установ за видами послуг, які вони надають своїм  кредиторам можна виокремити:

• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди;
• лізингові компанії;
• факторингові компанії.

     Страхові  компанії  – це здебільшого спеціалізовані небанківські фінансові інститути, що виконують функції страхування від різних непередбачуваних випадків. Формування цільових фондів та мобілізація коштів страхових компаній здійснюється шляхом залучення коштів підприємств, організацій або населення, котрі сплачують страхові внески на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку.

     При цьому страхові компанії відшкодовують  збитки, завдані тому чи іншому виду майна внаслідок стихійних лих або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи їх сім'ям певні суми  при настанні різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення певного   віку або втрата працездатності).

           Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

• майнове (або загальне) страхування, об'єктом якого виступають різноманітні   цінності, переважно будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Значна   роль у цьому виді страхування належить транспортному страхуванню:  морському, автомобільному, авіаційному;
• особове страхування, при якому об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а саме страхування служить певною матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, а також формою організації заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;
• страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);
• перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

     За  формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та   взаємні. Капітал акціонерної страхової  компанії формується шляхом випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають право на   отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів. У   цьому відношенні організація страхової справи практично нічим не   відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших галузях   економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють практично усі види   страхування.

     Особливістю діяльності страхових компаній у  багатьох країнах є те, що   страхові договори між страхувальником  та страховиком укладаються не   безпосередньо, а за участю страхових  агентів або брокерів. При цьому   страхові агенти діють, як правило, в рамках довгострокового договору з   певною фірмою-страховиком, продаючи поліси від її імені. Брокери, у свою чергу, діють   переважно від імені страхувальника, маючи завдання укласти договір з тією страховою компанією, умови якої найбільше влаштовують клієнта.

     Залучені  у формі страхових внесків  кошти, а також власний капітал   страхової компанії вкладають в  акції і облігації приватних  корпорацій, а   також у державні боргові зобов'язання. На сьогодні це головні статті   активів страхових компаній. У зв'язку з тим, що терміни нагромадження коштів страховими компаніями (особливо пов'язаними з особовим  страхуванням) є дуже тривалими й рахуються на роки, страхові компанії виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на фінансових ринках.

     Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої   ресурси  для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей   економіки (переважно у формі  іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У   зв'язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з   інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

     Пенсійні  фонди  – це спеціалізовані фінансові установи, основним   завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для   пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку.

           За формою власності  пенсійні фонди можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

           Пенсійні фонди  можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони знаходяться під контролем корпорацій, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто їх активними операціями, але й врегулювання усіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважається застрахованим. В усіх інших випадках фонд є незастрахованим.

           Як і діяльність страхових компаній, операції пенсійних фондів пов'язані з  нагромадженням значних сум коштів на тривалі терміни, що надає широкі можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини  визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина в яких  належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов'язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що  дозволяє впливати на її політику.

           У зв'язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значній мірі підлягають чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за пасивами   страхових компаній, пенсійні фонди відрізняються значно вищим рівнем   фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну   ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню   пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на   досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні   папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

           Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою  центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів  різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

           Ломбард – це фінансова установа, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Ломбард проводить такі операції:

• приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;
• видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

     Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного терміну.

     Лізинг  – порівняно нова специфічна форма  організації кредитно-фінансових відносин. Він забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без  значних разових витрат грошових коштів, що не минуще при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, тощо дозволяє уникнути витрат, пов’язаних з моральним старінням засобів виробництва.

     Законом України “Про лізинг” визначено, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених  фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [2].

     Лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковими формами контрактів, амортизацією повної або більшої  частини вартості обладнання. Така форма лізингу ще називається лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, оскільки протягом терміну угоди (як правило 3 – 7 років) лізингодавець повністю повертає вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

     Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію  обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здане в оренду.

     Стосовно  майна, що орендується лізинг ділиться на чистий – додаткові витрати бере на себе орендатор, повний - техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

     Об’єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене  до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена  державними підприємствами не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду) [3, с.130-134].

     Факторингові  компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, тощо.

     Інвестиційні  фонди  являють собою особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

           У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має  можливості і належних знань для  того, щоб регулярно відслідковувати стан ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до спеціалізованих фінансових організацій  - інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на себе управління його коштами, повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, що розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у структурі фондовому ринку. Завдяки цьому   досягається суттєва мінімізація ризику інвесторів внаслідок широкої   диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери   десятків різних емітентів.

     Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на  ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості та переваги.

     За  формою організації інвестиційні фонди  можуть бути відкритого або   закритого  типу. Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них виникає. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті   інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній, наперед визначеній   кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, але їх власники не мають можливості представляти ці акції інвестиційному  фонду для викупу.

     У розвинутих країнах більш поширеною  є відкрита форма організації   інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем   ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають   взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами   акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.

     Окреме  місце серед відкритих інвестиційних  фондів належить взаємним фондам грошового  ринку, котрі вперше з'явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не відсотки за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.

     Акумульовані  шляхом випуску акцій кошти відкриті і закриті інвестиційні фонди  вкладають у різні види цінних паперів  - переважно акції та  облігації приватних корпорацій, а також деякі види державних цінних   паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно обирає той тип цінних   паперів, згідно якого він визначає напрям своєї спеціалізації, а принцип   диверсифікації активів стосується насамперед різних емітентів. У багатьох   країнах з метою захисту інтересів вкладників та усунення невиправданих   ризиків накладаються певні законодавчі обмеження на формування активів   інвестиційними фондами. У США, наприклад, заборонено вкладати більше 5%  активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому   частка акцій, придбаних фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з   правом голосу, випущених компанією. Це саме обмеження існує і в Німеччині, де інвестиційні фонди можуть вкладати не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних умов ця частка може бути збільшена до 10%. [4, с. 462—467].

     Фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торгівельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

     Розвиток  фінансових компаній можливий при широкій  насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції  між ними. Фінансові компанії є  важливим інструментом проштовхування товарів тривалого використання на ринках великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон’юнктури [3, с. 152]. Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

     Кредитні  товариства або спілки – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. [4]

2. Аналіз діяльності небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг України за 2010-2011 роки

     У докризовий період небанківський фінансовий сектор зазнав активного розвитку та почав відігравати більш вагому роль у фінансовій системі України. Найбільш динамічного розвитку в  країні набула діяльність страхових  організацій, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів та недержавних пенсійних фондів [1].

     Діяльність  небанківських фінансових установ  суттєво відрізняється від діяльності банків. Серед основних відмінностей – вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських  послуг (за наявності дозволу держави – окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також більший ризик порівняно з операціями банків [8].

     Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.06.2011 становила 446, у тому числі СК "life"– 65 компаній, СК "non-life" – 381 компанію, (станом на 30.06.2010 – 441 компанія, у тому числі СК "life" – 68 компаній, СК "non-life" – 373 компанії).

     У І півріччі 2011 року на ринку страхування  відбулося незначне „пожвавлення”, при цьому показники ще не досягли  докризових значень.

     У порівнянні з І півріччям 2010 року на 1 406,1 млн. грн. (14,6%) збільшився обсяг  надходжень валових страхових премій, обсяг чистих страхових премій збільшився на 2 024,0 млн. грн. (36,2%). Основним фактором  зростання валових страхових премій у порівнянні з І півріччям 2010 року стало збільшення обсягу валових страхових премій, зокрема, з таких видів страхування, як: обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ) (збільшення валових страхових платежів на 338,1 млн. грн. (44,0%)); страхування фінансових ризиків (збільшення валових страхових премій на 256,1 млн. грн. (23,4%)); страхування життя (збільшення валових страхових премій на 200,5 млн. грн. (59,7%)); страхування відповідальності перед третіми особами (збільшення валових страхових премій на 145,7 млн. грн. (31,9%)). Питома вага чистих страхових премій у валових страхових преміях за І півріччя 2011 року становила 68,9%, що на 10,9 в.п. більше в порівнянні з І півріччям 2010 року.

     За  І півріччя 2011 року відстежується  тенденція зростання деяких показників страхової діяльності. Так, при зростанні на 36,2% обсягів чистих страхових премій, на 18,6% зросли обсяги сформованих страхових резервів. На

7,0% зріс  обсяг активів, визначених законодавством  для представлення коштів страхових  резервів.

     У порівнянні з І півріччям 2010 року на 5,3% зменшилися валові страхові виплати/відшкодування, обсяг чистих страхових виплат зменшився на 1,7%.

     На  зменшення чистих страхових виплат, в першу чергу, вплинули такі зміни: на 161,3 млн. грн. (12,4%) зменшилися чисті  страхові виплати з автострахування (КАСКО, ОСЦПВ, "Зелена картка"); на 62,4 млн. грн. (85,8%) зменшилися виплати зі страхування кредитів; на 16,7 млн. грн. (22,1%) зменшилися виплати зі страхування майна [4].

     До  фінансових послуг, що надає кредитна спілка та які підлягають ліцензуванню належить: діяльність кредитної спілки з залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, крім внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки.

     Станом на 30.06.2011 у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 713 кредитних установ, у тому числі про:

     • 638 кредитні спілки;

     • 46 інших кредитних установ;

     • 29 юридичних осіб публічного права.

     Кількість кредитних установ протягом першого півріччя 2011 року продовжувала зменшуватися, порівняно з аналогічним періодом 2010 року, їхня кількість зменшилася на 53 одиниці, або на 7,0%.

     Зменшилася  кількість кредитних спілок, яка  станом на 30.06.2011 становить 638 одиниць, що на 9,0% (62 одиниці) менше за показник минулого року – 700 одиниць.

     За 2009-2010рр. кількість інших кредитних  установ постійно зростала.

     Кількість інших кредитних установ станом на 30.06.2011 становила 46 одиниць, порівняно  з аналогічним періодом минулого року зросла на 9 одиниць, або на 24,3 %.

     Кількість юридичних осіб публічного права  не змінилась, станом на 30.06.2011 (як і  два попередні роки) становить 29 одиниць, оскільки створення регіональних відділень Державного фонду сприяння молодіжному будівництву завершилося  в кінці 2008 року [2].

     Ломбард надає фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний  рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від  інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Основним видом фінансових послуг, що надаються ломбардом, - це надання грошових коштів в позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту [6].

       Станом на 30.06.2011 до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 444 ломбарди, що на 44 установи (або на 11,0%) більше в порівнянні з відповідною датою 2010 року (станом на 30.06.2010 –400 ломбардів). Тенденція до зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошових коштах [5].

     До  основних видів послуг, які можуть надавати фінансові компанії, що не вимагають одержання ліцензії Держфінпослуг:

     • Надання фінансовою компанією послуг фінансового лізингу;

     • Надання фінансовою компанією порук;