Права батьків і дітей
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
1. Права та відповідальність батьків……………………………….…………….4
2. Права і обов’язки дітей……………………………………….…………….…8
ВИСНОВКИ…………………………………………………….…
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..….…15
ВСТУП
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінально-Процесуального кодексу України, а також регулюються окремими законами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.
Серед українських вчених, які досліджують проблематику правового регулювання взаємовідносин між батьками та дітьми, насамперед, слід назвати наукові праці професора Савченко Л.А. “Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України”; Мироненка В.П. “Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” та ін.
Актуальність теми полягає, насамперед в тому, що шлюбно-сімейні відносини, відносини між батьками і дітьми, являють собою інтерес не лише з юридичної точки зору, але й з соціальної, філософської та ін. Як відомо, Україна є стороною значної кількості універсальних та регіональних міжнародно-правових актів в сфері шлюбно-сімейних відносин, а це, в свою чергу, вимагає приведення українського сімейного законодавства у відповідність з її міжнародними зобов’язаннями. Безсумнівним є те, що зміцнення устроїв сім’ї, шлюбно-сімейних відносин тісно пов’язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України.
1. ПРАВА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ
Права й обов'язки батьків і дітей викладені в СК України. Батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Право на виховання дітей є передумовою здійснення обов'язків з виховання.
Ч. 1 ст. 150 СК України визначає загальні напрями виховання дитини у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Зміст права на виховання у законі не визначено. Законодавство не може детально регулювати процес виховання, воно лише окреслює загальне коло обов'язків батьків щодо дитини. Вони мають піклуватися про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, забезпечити здобуття нею освіти тощо. Питання ж про те, як треба виконувати ці обов'язки, які форми та методи виховання застосовувати, мають вирішувати самі батьки.
Право на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Основним державним органом у цій сфері є орган опіки та піклування. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини призводить до порушення її прав. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі чи не перебувають у ньому, мають право залишити дитину у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Батьки визначають прізвище, ім'я та по батькові дитини. При цьому прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, ім'я дитини визначається за їх згодою, а по батькові - за іменем батька. Спір між батьками щодо прізвища чи імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. Якщо дитина досягла семи років, прізвище змінюється за її згодою.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Вони мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).
Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Батьки мають право на визначення місця проживання дитини. При цьому місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається також за згодою самої дитини. Батьки також мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Вони мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Права й обов'язки батьків, передбачені Законом України «Про освіту».
Стаття 60. Права батьків визначає, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
- звертатись до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.
Законодавством України передбачено відповідальність батьків не лише за шкоду, завдану їхніми дітьми, а й за неналежне виконання своїх батьківських обов'язків.
Батьки мають піклуватися про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, забезпечити здобуття нею освіти тощо. Питання про те, як треба виконувати ці обов'язки, які форми та методи виховання застосовувати, мають вирішувати самі батьки.
Виховання – це процес, який передбачає не тільки здійснення батьками певних дій, а й певну реакцію на них з боку дитини.
Отже, можна сказати, що обов'язку батьків, пов'язаного з вихованням дитини, відповідає її право одержувати від них належне виховання.
Загальні напрями виховання дитини законодавством визначаються через призму таких обов'язків її батьків, як турбота про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Обов'язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини відповідає їхнє право на вибір за згодою дитини релігії, яку вона бажає сповідувати.
Останнім часом частішають випадки експлуатації дітей батьками. У неблагополучних сім'ях має місце примушування батьками своїх дітей до жебрацтва, здирства тощо.
Частина 7 ст. 150 СК закріплює заборону застосовувати батьками до своїх дітей фізичних покарань, а також інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Однак оскільки покарання є частиною виховного процесу, не можна повністю обмежувати можливість батьків карати свою дитину. Тут слід вести мову про неприпустимість застосовувати насильство у сім'ї, а не про заборону покарань.
Право на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Основним державним органом у цій сфері є орган опіки та піклування.
Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини призводить до порушення її прав. Відповідно до ч. 3 ст. 152 СК, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Жодних вікових обмежень для цього не встановлено.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. З іншого боку, діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перезували їхні батьки у шлюбі між собою.
На думку таких авторів, як С.Я. Фурса, О.М. Клименко та ін., слід закріпити такий перелік особистих немайнових прав і обов’язків батьків:
- обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я;
- обов’язок батьків
- визначення прізвища, імені, по батькові дитини;
- права та обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини;
- права батьків та дитини на спілкування;
- права батьків на захист дитини;
- здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків (права та обов’язки неповнолітніх батьків та право батьків на визначення місця проживання дитини);
- право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб;
- забезпечення права дитини на належне батьківське виховання.
Крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, є позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею.
2. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ДІТЕЙ
Нормативно-правовими актами, які регулюють права дитини є: Конституція України, Сімейний кодекс України (далі СК України), Закони України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», Положення про дитячий будинок сімейного типу, міжнародні документи про права дитини: “Декларація прав
Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право дитини”, “Конвенція ООН про права дитини”, “Всесвітня деларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей” та ін.
Найбільш повно права дитини відображені у Конвенції ООН з прав дитини, 1989 р. (далі – Конвенція 1989 р.). Норми цієї Конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною. Згідно з Конвенцією Україна у квітні 2001 р. прийняла Закон України «Про охорону дитинства».
Конвенція 1989 року містить 54 статті, які регламентують біля 40 прав дитини. Права, викладені в Конвенції 1989 року, групують за трьома категоріями: забезпечення, захист і участь. Діти мають право на забезпечення в широкому розумінні, від імені та громадянства до медико-санітарної допомоги та освіти: : право на життя; право на піклування і турботу; рівність з усіма дітьми у своїх правах, право на достатнє та здорове харчування, право на освіту, право на медичну допомогу, право на розваги, право на захист від економічної експлуатації та примусової праці, право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров’я, право не бути жертвою війни, право на захист від сексуальної експлуатації, право виражати свої погляди, право сповідувати свою власну релігію, право об’єднуватися з іншими, право на інформацію тощо.
Забезпечення прав і інтересів дитини – це основоположний принцип здійснення батьківських прав. Інтерес дитини — це його потреба в створенні умов, необхідних для належного виховання, змісту, освіти, підготовки до самостійного життя, благополучного розвитку.
Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить таку важливу інформацію, як:
- діти мають право на особливе піклування та допомогу;
- сім'я несе відповідальність за повний та гармонійний розвиток дитини;
- дитина потребує спеціальної охорони, піклування і захисту як до, так і після народження;
- діти, які живуть у виключно тяжких умовах, потребують особливої уваги;
- важливість традицій і культурних цінностей суспільства, в якому зростає дитина;
- важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні.
Кожен з нас, і дорослий і малий, є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах.
Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками. Адже, щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати.
Для забезпечення дітям можливості визначити себе як особистість і реалізувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах, в середовищі сім’ї або опікунів, для підготовки їх до життя у вільному суспільстві та захисту дітей створено ряд документів на державному та міжнародному рівні.
Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.
Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави.
В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.
В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями “малолітньої” та “неповнолітньої”.
Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю.
Малолітні мають право:
а) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.
Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:
- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
- самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;
- з 16 років вправі влаштуватись на роботу;
- самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;
- бути учасниками та засновниками юридичних осіб;
- за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;
- за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.
Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:
а) на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;
б) на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.
Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.
Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права, а саме:
- бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;
- власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);
- висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;
- з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;
- з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;
- з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;
- з 16 років вільно самостійно виїжджати за межі України;
- з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;
- з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;
- противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;
- звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.
У Конституції України обов'язки громадян зафіксовані в статтях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у ст. 51 записано: "Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків".
Стаття 51 Конституції України
закріплює обов’язок
Отже, правовий статус кожної дитини включає в себе певні права та обов’язки, які, до речі, не є вичерпними. Їх використання і дотримання сприяє всебічному розвитку маленької людини як особистості, розвитку її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей і національної свідомості.
ВИСНОВКИ
Батьківські права і обов’язки регулюються насамперед Конституцією України, СК України, Конвенція ООН про права дитини та Законом України “Про охорону дитинства”, ін. нормативно-правовими актами України.
Отже, на підставі вищевикладеного, можна дійти наступного висновку, що в цілому, українське законодавство в частині регламентації прав та свобод дітей відповідає міжнародним зобов’язанням України, що випливають з членства нашої держави в ЮНІСЕФ та вимог Конвенції про права дитини, 1989 р.
Незважаючи на чітку регламентацію законодавства України в частині позбавлення батьківських прав, ми повинні усвідомлювати, що дитина потребує сім’ї і виховання її рідними батьками, адже ніщо і ніхто не замінить їй родинного затишку, любові батьків, рідних, близьких. Законодавство України чітко регламентує підстави позбавлення батьківських прав і встановлює юридичні наслідки такого юридичного факту.
В якості рекомендацій з метою удосконалення українського сімейного законодавства в сфері правового регулювання особистих немайнових прав батьків та дітей, можна запропонувати більш ретельніше вивчати позитивний досвід зарубіжних країн та міжнародного співтовариства в цілому.
Адже, як відомо, Україна є стороною багатьох міжнародних конвенцій в галузі сімейних правовідносин, в тому числі, й особистих немайнових відносин між батьками та дітьми.
А, це, в свою чергу, вимагає від нашої держави приведення у відповідність українського законодавства й практики із міжнародними та європейськими стандартами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Конституція України від 28 червня 1996 р.
- Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. – К.: Атіка, 2002. – 79 с.
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – Ст.356.
- Баранов Л.М. Сімейне право України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 210 с.
- Гопанчук В.С. Сімейне право України. Підручник. – К.: Істина, 2002. – 258 с.
- Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: ЦУЛ, 2003. – 258 с.
- Логвинова М., Кафарський В. Основи правознавства. Навчальний посібник. / За ред. В.П. Нагребельного. – К.: ЦУЛ, 2005. – 410 с.
- Савченко Л.А. Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / КНУТШ. – К., – 2003. – 258 с.
- Терещенко О. Права та обов’язки дітей і дорослих. / О. Терещенко. // Історія України. – 2009. – № 3. – С. 6-13.
- Фурса С.Я. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. Серія “Цивілістика”. /За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: КНТ, 2008. – 1248 с.
- http://zakon3.rada.gov.ua/ Офіційний сайт Верховної Ради України.
