План

Вступ………………………………………………………………………..3

1.Індивідуалізація  фізичної особи...............................................................3

Практична частина…....................................................................................5

Висновки......................................................................................................13

Література....................................................................................................14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     При реалізації правоздатності, придбанні і захисті суб'єктив-них прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх.

     Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав громадян. Ст. 28 ЦК України передбачає, що фізична особа на-буває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке надається їй відповідно до закону. Разом з тим, при здійсненні окре-мих цивільних прав фізична особа може використовувати псев-донім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав мо-жуть використовувати для індивідуалізації псевдонім, що не повторює ім'я іншої особи. Ім'я фізичної особи, яка є громадяни-ном України, складається із прізвища, власного імені та по бать-кові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Саме ці ознаки індивідуалізу-ють фізичну особу, як учасника цивільних відносин.

1.Індивідуалізація  фізичної особи

     Згідно  статей 145-148 Сімейного кодексу України (далі - СК України) ім'я дитині обирається за згодою батьків, по бать-кові дається за іменем батька, якщо інше не передбачено зако-нами України чи не ґрунтується на національних звичаях.

     Прізвище  дитини визначається за прізвищем батьків, а коли вони мають різні прізвища - за згодою між ними. Суперечки між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішують-ся органами опіки і піклування. Якщо дитина народилася у батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і батько дитини не встановлений у визначеному законом порядку, то ім'я дитині дається за вказівкою матері, по батькові - за іме-нем особи, записаної у свідоцтві про народження дитини у якості її батька, а прізвище - за прізвищем матері. Ім'я, по батькові і прізвище реєструються в органах РАЦС (ст. 49 ЦК України).

     Фізична особа має право змінити ім'я  у разі укладення шлюбу, розірванні шлюбу, визнання його недійсним, усиновлен-ня, встановлення батьківства (статті 35, 45, 46, 113, 231 СК Укра-їни). Крім того, фізична  особа, якій виповнилося 16 років, може змінити своє прізвище та ім'я за власним бажанням. Особа, що досягла 14 років, може зробити це зі згоди батьків або того з них, з ким вона проживає, або піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені і по батькові громадян України визначається Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. «Про порядок зміни громадяна-ми прізвищ, імен і по батькові» і положенням «Про порядок розгляду клопотання про зміну громадянами України прізвищ, імен і по батькові», затвердженим постановою Кабінету Мініс-трів України від 27 березня 1993 р.

     До  досягнення дитиною 16-річного віку органи опіки і піклу-вання за спільною заявою батьків мають право, враховуючи ін-тереси дитини, змінити  її ім'я, а також прізвище на прізвище іншого батька. Після досягнення дитиною 7-річного віку на таку зміну імені та прізвища необхідна її згода. При роздільному проживанні батьків той з них, з ким дитина проживає постійно, має право клопотатися про надання дитині його прізвища. Пи-тання вирішується органами опіки і піклування, виходячи з ін-тересів дитини і з її згоди, якщо вона досягла 7-річного віку.

     При зміні імені відповідні зміни  вносяться в актовий запис  про народження та інші документи. Паспорт  підлягає заміні. Усі цивільні права  й обов'язки, придбані фізичною особою під колишнім ім'ям, зберігають чинність. Разом з тим, про зміну імені фізична особа має повідомити своїх кредиторів та борж-ників. Цивільне законодавство не передбачає спеціальних сан-кцій за невиконання цього інформаційного обов'язку. Однак його невиконання може розглядатися як зловживання цивіль-ним правом, а відтак тягнути наслідки, встановлені статтями 13, 15-23 ЦК України.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Завдання 1.

     П. Дніпров, будучи власником приватного підприємства, значну частину свого прибутку використовував на представницькі затрати, організацію забезпечення розважальних заходів для своїх контрагентів і для себе (пікніки на свіжому повітрі, відвідування ресторанів, казино, інших подібних закладів). Переживаючи за справу і майбутнє фінансове та матеріальне становище компанії, компаньйони і дружина Дніпрова подали заяву про визнання  Дніпрова  обмежено  дієздатним  (марнотратником).

     Проаналізуйте викладені обставини і визначте, чи є підстави для задоволення  заяви. Яка різниця між підставами і наслідками визнання недієздатним.             

     Рішення: Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст.11ЦКУкраїни). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. Якщо громадянин може самостійно набути право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати  власними  діями.

     Виходячи  з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати,  що  дієздатність  є  надана  громадянину  можливість  реалізації своєї  правоздатності  власними  діями.

     Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює  коло того, що можна мати, то інша — перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права.

     Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо  зміст  правоздатності  становлять  права  та  обов'язки, які  громадянин може  мати, то зміст дієздатності  характеризується здатністю особи  набувати  цих прав  та  обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність — це  можливість  реалізації  своєї правоздатності  власними діями.

     Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина.Що стосується примусового обмеження дієздатності, то ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку.

     На  відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян , стану психічного здоров'я.

     Враховуючи  згадані фактори, закон розрізняє  кілька різновидів дієздатності:

1)повна;

2)часткова;

3)мінімальна;

4)обмежена;

5)визнання громадянина не дієздатним.

     Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа , що має повну дієздатність.

     Стаття 36 ЦК України визначає умови обмеження  дієздатності громадян: 
1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

2) як  наслідок цього — тяжке матеріальне  становище самого громадянина  та його сім'ї.

     Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так  і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.

     За  своєю метою, як наголошується у  постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в  справах про визнання громадянина  обмежено дієздатним чи недієздатним" обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.

     Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї  громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування.

     У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про  визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні  заявлених про це вимог. Як роз'яснює  Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.

     Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення  піклувальника. У разі потреби копія  рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою. 
Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може: 
- укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);

- одержувати  заробітну плату, пенсію або  інші види доходів і розпоряджатися  ними, за винятком дрібних побутових  угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

     Обмеження дієздатності за ст. 36 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами.

     Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, а саме, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду. 
Отже, в даному випадку суд не може обмежити П. Дніпрова в його цивільній дієздатності, оскільки останній не пиячить, не приймає токсичні речовини, не страждає на психічний розлад здоров’я і не займається марнотратством, це так звана стратегія приватного підприємця.

     Отже, обмеження дієздатності можливе  при наявності в алкоголіка чи наркомана сім’ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить  в тяжке матеріальне становище одночасно сім'ю і себе.

     Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або  наркотичними засобами. Такі справи розглядаються  в судовому порядку з обов’язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду. 

Завдання 2.

     Між Перебійнісом та Статівкою, які працювали  в одній державній установі, склалися неприязні стосунки. Перебійніс став розповідати службовцям, що начебто Статівка є хронічним алкоголіком та займає колегам кошти під великий процент, постійно раніше від інших йде з роботи, б’є дома дружину. Статівка подав позов у суд про захист честі та гідності.

       Яке рішення повинен прийняти суд? У чому різниця між наклепом, образою та цивільно-правовим захистом честі та гідності?

     Рішення: Наклеп - юридичний термін на позначення певного виду протиправної дії. В контексті Закону під поширенням відомостей маються на увазі різні способи передачі інформації, в тому числі через ЗМІ, мережу Інтернет, за умови її отримання принаймні однією особою. Не є наклепом повідомлення неправдивих відомостей виключно особі, якої вони стосуються. Завідомо неправдивими (стосується переважно кримінального контексту поняття) вважаються відомості, неправдивість яких є очевидною для їх поширювача. В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (крім кваліфікованого: наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а також вчинений особою, раніше судимою за наклеп. - ч. 2 ст. 125 КК; Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину – ч.3 ст. 125 Кк). 
        Після введення в дію нового КК України було кілька спроб народних депутатів України повернути в КК склад злочину наклеп, але всі вони виявилися невдалими. Парламентська асамблея Ради Європи позитивно оцінує декриміналізацію наклепу.

     Поняття гідності характеризується як визнання суспільством соціальної цінності і значимості кожної людини, її унікальності. Повага до гідності кожної окремо взятої людини підкреслює її соціальну цінність. Конституція України закріплює рівність усіх людей у їхній гідності (ст. 21) та зобов’язує кожного не посягати на честь і гідність інших людей (ст. 68). Держава відповідає перед людиною за свою діяльність і зобов’язана забезпечити реалізацію людиною свого права на честь і гідність (ст. 3). Посягання на гідність людини забороняється чинними правовими нормами у конституційному, цивільному, адміністративному і кримінальному праві та інших галузях.

     Отже, суд повинен прийняти та розглянути заяву від Статівки щодо його захисту  честі і гідності, оскільки цивільно-правовий захист честі і гідності людини та громадянина передбачається Цивільним кодексом України, де закріплено положення про те, що громадянин вправі вимагати по суду спростування поширених відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать його честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам за умови, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Цивільний кодекс України, крім відшкодування моральної і матеріальної шкоди, спричиненої порушенням цього права та негайного вчинення дій, які необхідні для відновлення порушеного права, в разі невиконання порушником свого обов’язку передбачає, що суд може вжити примусових заходів такого поновлення і навіть винести громадську догану.

     Людина  чи громадянин, стосовно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Законодавством встановлюється термін позовної давності щодо вимог про спростування неправдивих відомостей та компенсації моральної шкоди один рік.

     Забезпечують  захист конституційного права на повагу до гідності людини суди загальної  юрисдикції. Згідно зі ст. 8 Конституції України гарантується звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Суди не в праві відмовляти у судовому захисті прав та свобод і у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією або чинним законом. Судам, при цьому, слід мати на увазі, що коло прав і свобод закріплених Конституцією не є вичерпним.

     Отже, суди при захисті честі і гідності людини і громадянина не в праві  відмовити у прийнятті заяви  чи скарги з мотивів відсутності  закріплення права чи механізму  його здійснення та захисту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

      
       Цивільне право України побудовано за пандектною системою (pandectae - всеохоплюючий), тобто структуровано таким чином, що вся система поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про: цивільне право як приватне право, коло цивільних відносин; джерела цивільного права; учасників цивільних відносин, об'єкти цивільних відносин, підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків; угоди, представництво і довіреність, строки тощо. Норми Загальної частини застосовуються до всіх цивільних відносин, поширюються на всі підгалузі, інститути та субінститути, що дозволяє не включати в останні правила, які вже містяться у Загальній частині. Між тим кожна з підгалузей та, навіть, окремі інститути мають свої загальні положення. Наприклад, загальні положення мають такі інститути як право власності, інститут речових прав на чуже майно, інститут послуг, інститут відшкодування шкоди тощо.

     Спеціальну  частину цивільного права утворюють  норми про: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадкове право. 
Систему цивільного права як галузі права слід відрізняти від системи ЦК та інших кодифікованих актів (Кодексу торговельного мореплавства, Житлового кодексу тощо), які є лише зовнішньою формою цивільного права і представляють собою зведені, внутрішньо узгоджені акти цивільного законодавства, що з максимальною повнотою охоплюють певну комплексну підгалузь суспільних відносин. 
 
 
 
 

Література

1. Конституція України від 28.06.96.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.03.
3. Сімейний кодекс від 10.01.02.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”.
5. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін., Цивільне та сімейне право України: Навчально-практичний посібник, -Х: ТОВ „Одіссей”, 2004.
6. Цивільне право України Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко . – Т. 2. особлива частина. – К.: Концерн Видавничий   Дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.