Право інтелектуальної власності в Україні

Східноєвропейський  університет

економіки і менеджменту 

Кафедра «ПРАВОЗНАВСТВО» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з дисципліни «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ» 

Право інтелектуальної  власності в Україні 
 
 
 

Черкаси, 2011 
 

Список використаних джерел 24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Інтелектуальна  власність у широкому розумінні  означає закріплені законом права  на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

      Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

      Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом  художньої творчості є літературні  і художні твори. Результатом  технічної творчості - винаходи, торговельні  марки, комерційні таємниці тощо.

      Результати  художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної  творчості застосовуються переважно  у сфері виробництва товарів  і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

      Об'єктом  власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття і види об’єктів інтелектуальної власності

1.1. Поняття інтелектуальної власності

      Поняття інтелектуальної власності у  світовій правовій системі з'явилося  не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію  по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 році було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світоучасницях названих та інших договорів.

      Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони  результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих  самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була «Об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності».

      В даний час у зв'язку з загальним  розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва  помітний розвиток тенденції зміцнення  міжнародних організацій саме в  галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

      - розширенням і зміцненням міжнародно правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;

      - бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

      - якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально правових норм;універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

      Саме  ці фактори зумовили потребу у  створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля  у цьому напрямі.

      З цією метою було скликано Стокгольмську  дипломатичну конференцію державчленів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

      14 липня 1967 р. в Стокгольмі було  підписано конвенцію під назвою  «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності». Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

      Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

      - сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

      - забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

      Відповідно  до цієї Конвенції до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи у сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісного суперництва;
• усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

      Таким чином поняття інтелектуальної  власності було узаконено в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві. 
 
 
 

1.2. Види об’єктів інтелектуальної власності

      Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої  діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творче начало властиве людині від народження, але одним дано більше, іншим менше. Творчість - це діяльність, в результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно історичною унікальністю.

      Творчість властива тільки людині. Природа розвивається, але не творить, хоч інколи природою створюється справжні шедеври. Проте, то не усвідомлена творчість, яка  властива людині. Творчість складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив та іншими факторами, які передбачити важко.

      Творити в широкому значенні цього слова означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Проте, термін «творчість» вживається й в іншому, в спеціальному значенні. В цьому значенні творчість - це не будь яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність. Вона характерна тим, що результатом цієї діяльності утворюється якісно нове.

      Набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності - є авторське право. Воно є ключовою галуззю права інтелектуальної власності та історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва. Нині авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

      Авторське право не може використовуватись  для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий  та зручний спосіб зав'язування шнурків  на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи - то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

      Одним із типів прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу - є суміжні права.

      Згідно  Закону України "Про авторське  право та суміжні права", об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
• фонограми, відеограми;
• передачі (програми) організацій мовлення ^[1].

      Згідно  із Римською конвенцією строк охорони  суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.

      Згідно  із Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.

      В Україні суміжні права на усі  види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років  від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення речинців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.

      Промислова  власність - юридичний термін, що об'єднує у собі такі об'єкти інтелектуальної власності як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки та топографії інтегральних мікросхем. Термін промислова власність об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Інколи до промислової власності відносять також засоби індивідуалізації, що потребують спеціальної реєстрації, такі як знаки для товарів та послуг або зазначення походження товарів.

      До  об’єктів промислової власності  відносять: винаходи та корисні моделі, топографії інтегральних мікросхем, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, зазначення походження товару, форми бланків офіційних документів

      Право промислової власності разом  із авторським правом та суміжними  правами утворюють систему права  інтелектуальної власності. Однак ці дві підгалузі мають низку істотних відмінностей:

      Авторське право та суміжні права захищають  зовнішнє вираження творчості, тобто  конкретну форму вираження твору. Право промислової власності  захищає форму реалізації ідеї. Наприклад, якщо ви винайшли новий спосіб приготування яєшні, і ваш спосіб є патентоздатним, ви зможете отримати патент на цей спосіб. При цьому право промислової власності охоронятиме сам спосіб - ви зможете подати судовий позов до будь-кого, хто використає запатентований вами спосіб, а авторське право охоронятиме текст вашого патенту або текст буклету із описом цього способу - наприклад, якщо спосіб ви розробили у співавторстві з вашим колегою по роботі, але текст буклету писали лише ви самі - авторське право дозволить вам заборонити колезі використовувати написаний вами текст буклету незважаючи на те, що він може бути одним із власників патенту.

      Більшість об'єктів промислової власності  потребують реєстрації у країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об'єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей збоку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації^[2] для того аби його об'єкти отримали юридичний захист збоку держави. Це, однак, не означає, що об'єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді.

      Незважаючи  на наведені вище відмінності, авторське право, суміжні права та право промислової власності оперують спільними термінами (авторство, новизна, заборона несанкціонованого використання і т.і.) і мають спільні механізми реалізації і захисту прав. 

2. Охорона права на об’єкти інтелектуальної власності

2.1 Мета і принципи правової охорони

      Будь-яка  власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. Однак способи охорони права  на об'єкти інтелектуальної власності  відрізняються від таких для  матеріальних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під "замок" чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів інтелектуальної власності такі засоби непридатні. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва.

      Охорона, яка надається інтелектуальній  власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів  і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищення культурного рівня громадян.

      Суть  охорони прав на об'єкти інтелектуальної  власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.

      Автор, що одержав охоронний документ, наприклад  патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер  він може розкрити даний винахід  для широкого кола осіб на предмет "використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.

      Часто охорону інтелектуальної власності  ототожнюють з її захистом і користуються терміном "захист прав інтелектуальної  власності". Ми будемо розрізняти поняття "правова охорона" і "правовий захист". Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття "правовий захист" у цьому контексті є складовою більш широкого поняття "правова охорона".

      Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони.

      По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто  об'єкт правової охорони повинен  відповідати визначеним законом  вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він  е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

      По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.

      По-третє, додержання прав не тільки правовласни-ків, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

      По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника  з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа. 

2.2 Охорона прав на об'єкти промислової власності

      Право на винахід, корисну модель і промисловий  зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

      Патент - це техніко-юридичний документ, виданий  заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоспроможності і підтверджує  авторство, пріоритет і право  власності на зазначені об'єкти.

      Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і е промислово придатним. Критерій новизни полягає в тому, що винахід не є частиною рівня  техніки, що визначає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи, або якщо заявлено пріоритет - до дати її пріоритету.

      Винахід має винахідницький рівень, якщо для  фахівця він не є очевидним, тобто  не випливає явно із рівня техніки.

      Промислова  придатність визначається тим, що винахід може бути використаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.

      Для кожного об'єкта інтелектуальної  власності існують свої критерії охороноздатності, що визначені у  відповідних законах України.

      Для оформлення прав на винаходи, корисні  моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку в Державний департамент інтелектуальної власності (далі - Установа). Для цього заявка направляється на адресу Державного підприємства "Український інститут промислової власності", підлеглого Установі, де проходить експертизу (рис. 4). Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані. Видача патенту здійснюється Установою в місячний термін після реєстрації патенту.

      Право на подання заявки, насамперед, має  автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець.

      В Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід.

      Терміни дії патенту прийнято відраховувати  від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту відраховується від дати раніше поданої заявки, що називається конвенційним пріоритетом.

      Дія охоронного документа на об'єкт промислової  власності може достроково припинятися  цілком чи частково на основі таких підстав:

      - за заявою власника патенту;

      - через невчасну сплату річного  збору за підтримання дії охоронного  документа.

      Охорона прав на об'єкти промислової власності  регламентується законами України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", а також низкою підзаконних актів: положень, правил, інструкцій. 

2.3. Охорона об'єктів  авторського права і суміжних прав

      Авторські права і суміжні права охороняються Законом України "Про авторське  право і суміжні права". Цей  закон охороняє особисті (немайнові) і  майнові права авторів і  їхніх правонаступників, пов'язані  зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Крім того, немайнові і майнові права власників авторського права і суміжних прав охороняються іншими законами України, а саме: Про інформацію (1992); Про друковані засоби масової інформації в Україні (1992); Про науково-технічну інформацію (1993); Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в ринкових умовах (1993); Про телебачення і радіомовлення (1993); Про захист інформації в автоматизованих системах (1994); Про наукову і науково-технічну експертизу (1995); Про інформаційні агентства (1995); Про рекламу (1996);Про видавничу справу (1997); Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні (1997); Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів (1997); Про професійних творчих працівників і творчі союзи (1997); Про кінематографію (1998) тощо.

      Це  питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у низці постанов Верховної Ради України і нормативних актах Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП).

      За  загальним правилом твір може бути використаний третіми особами тільки з дозволу власника авторського права. Найбільш поширеними є права: копіювати чи іншим способом відтворювати твір, здійснювати звукозапис виконання твору; виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні чи аудіовізуальні; здійснювати публічний показ творів по радіо чи телебаченню, іншими способами трансляції; переводити на іншу мову літературні твори; здійснювати прокат, особливо творів, записаних на носій і комп'ютерні програми; екранізувати твори і, зокрема, створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

      На  відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи  у формі патентів чи свідоцтв і  де існують строгі процедури для  цього, оформлення прав на об'єкти авторського  права не настільки формалізовано.

      Виникнення  і здійснення авторських прав не вимагає  виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в  тому, що власник авторського права  для оповіщення про свої права  може використовувати знак охорони  авторського права, що міститься  на кожному примірнику твору і складається з латинської букви © в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2002.