Правові ідеї в Стародавній Індії
Правові ідеї в Стародавній Індії.
План
1. Походження і виправдання стано - кастового ладу Індії. 3
2. Правові ідеї брахманізму. 5
3. Правові ідеї буддизм. 9
4. Морально-правові принципи буддизму. 12
Використана література: 15
1. Походження і виправдання стано - кастового ладу Індії.
У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони «арія», що означає «шляхетно уроджені». Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділилися на роди й племена та підлягали королям, що мали спадщину владу.
Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – «брахманів», войовників – «кшатрія» та хліборобів – «вайшія». Місцевих жителів вони частково винищили, та завоювали і зробили невільниками – «шудра». Пізніше цей класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – «парія». Утворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню цивілізацію.
Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – «раджа», який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племінної організації перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з податкообкладанням.
Таким чином на базі родоплемінних колективів виникають державні утворення, не великі за територіальною ознакою, форма правління монархія, абсолютна республіка. Суспільний устрій характеризується нерівністю.
Політико-правова думка Стародавньої Індії сформувалась під впливом міфологічних і релігійних уявлень про владу. Саме цим можна пояснити те, що на протязі багатьох віків жриці (брахмани) займали домінуючу роль в духовному і соціально-політичному житті країни. Ідеї ідеології брахманізму зустрічаються у пам’ятниках ІІ тисячоліття до н.е. і називаються Ведами. Саме в них говориться про поділ суспільства на чотири касти. Така будова суспільства передбачає місце і роль певної касти, а також права і обов’язки їх до інших членів суспільства. Слід відмітити, що всі члени каст були вільними. Існування рабів передбачалось, але вони були поза кастами. Щодо прав членів різних каст, то тут було певне розмежування. Перших дві (брахмани – жриці і краштриї – воїни) були домінуючими, дві інші (вайші, включаючи селян, ремісників,торгові; шудри, вільні низи) – підлеглими.
Індійські жерці уявляли собі божество як духовну силу, що проникає весь світ, творить його й усе наново відроджує. Такий світогляд названо пантеїзмом (або теопанізмом, як це означують деякі дослідники). Згідно релігійного вірування бог-творець – брахма створив брахманів із своїх уст, шатріїв з рук, вайшів з стегон і шудри із ступнів. Для кожної варни були своя драхма (закон життя).
Таким чином, у середині І тисячоліття до н. є. 8 арійських племен, що захопили Індію, розпочалося творення класів, їхньою провідною політичною і правовою ідеологію був брахманізм. Дане вчення ґрунтувалося на релігійно-міфологічному світогляді, викладеному у Ведах - давніх ритуальних книгах арії.
2. Правові ідеї брахманізму.
Духовним, соціальним, політико-правовим життям давнього суспільства Індії займались жерці (брахмани). У Ведах йдеться про поділ суспільства на чотири варни (стани), які створені богами з тіла космічного велетня Пуруши (світове тіло і дух). Із уст виникли брахмани (жреці), із рук народилися кштарії (воїни), із стегон - вайші (селяни, ремісники, торговці), із ступень шудри (вільні низи). Рабів ця теорія не охоплювала. Дана теорія одержала назву «Світовий закон». Вона визначала конституційну будову суспільства, місце, роль, становище, в тому числі і правову відмінність варн, а також права і обов'язки членів цих варн. Перші три варни вважалися повноправними общинниками, їм підкорялися і прислужували шудри. Алє тільки брахмани і кштарії були панівними в суспільстві.
Правова ідеологія брахманізму була спрямована на утвердження родової знаті і здобула подальший розвиток у трактаті «Манавадхар-машастра» (Настанова Ману про драхму) Документ складався протягом II ст. до н. е. - II ст. н. е. перекладається як «Закон Ману».
Основна ідея брахманізму - перевтілення душі людини після смерті, що буде блукати по тілах людей нижчого походження, тварин, рослин. Але якщо людина провела праведне життя, то відродиться в людині більш високого суспільного стану або перетвориться у небожителя.
Як людина виконує настанови драхми (культові, суспільні, сімейні обов'язки, які встановлені богами для кожної варни), брахмани оцінювали за життя людини. Управляти державою, суспільними справами - це привілей тільки двох перших варн.
Іноземці, різні племена, які заходили на територію давньої Індії, за ідеологіїєю брахманізму, одразу перетворювалися на рабів. Народжені від змішаних шлюбів шудр і рабів перетворювалися на недоторканних. Станова приналежність визначалася за народженням і була по життєвою.
До вищої варн можна було потрапити після смерті, у майбутньому житті - це як нагорода за служіння богам, підкорення і терпіння. Тих. Хто провинився, карали за «Законом Ману» за допомогою «данда» (палиці), а «мистецтво управління», керівництво суспільством називалось «дан-данити» (володіння палицею). Весь світ підкоряється шляхом покарання, проголошував «Закон Ману». Державна влада - єдине правління держителя. Така держава налічує сім елементів:
1. Цар (держитель).
2. Радник.
3. Країна.
4. Фортеця.
5. Казна.
6. Військо.
7. Союзники.
Головним у цій низці є цар. Це у законах Ману називалося вченням про «семичленне царство».
Брахмани претендували на те, щоб держитель визнавав верховенство релігійного закону над світським. Жрецтво боролося за політичну гегемонію в суспільстві. Про це йдеться в трактаті «Артхашастра» (Настанова про користь). Автор - брахман Каутилья (радник царя Чандрагупти, засновника в IV ст. до н. є. могутньої імперії Маур'єв).
Провідна ідея трактату: цар повинен дотримуватись постанов палацевого жреця, як учень підкоряється учителю, як син батькові, як слуга панові. Разом із тим у трактаті «Артхашастра» головна законодавча діяльність відводиться держителю. З чотирьох видів узаконення драхми: царського указу, священного закону (дхармашастри), судовою рішення, звичаю вищою силою володіє тільки царський указ.
Ведійські тексти (веди — священні знання) відображають релігійні погляди і міфологічні уявлення древніх індійців, їх політичний устрій, повсякденне життя. Найбільш яскраво політико-правова думка відбилась у численних морально-правових збірниках (артхашастри — філософські трактати про політику і державу; дхармашастри — збірники релігійно-моральних, правових предписань, правил (дхарм), складених відповідно до ідеології брахманізму — стародавньої релігії Індії.
Що ж саме являє собою система політико-правових поглядів брахманів, цих захисників традиційного укладу суспільства?
1) У світі, природі і суспільстві згідно з брахманістською концепцією діє світовий закон (рта), установлений вищим божеством Брахмою. Цей закон визначає і місце, і правове становище кожного стану (варни) у суспільстві, поділеного божеством. Вже в «Рігведі» дається релігійне освячення поділу суспільства на чотири стани. Стверджувалися вічність і непорушність такого установлення Брахмою, керівна роль брахманів у політичному, соціальному і духовному житті суспільства, самоуправних громад.
2) За Законами Ману усі варни і їх члени повинні слідувати дхармі (закону, звичаю, правилу поведінки), тлумачення змісту і захист якої належить виключно брахманам. «Саме народження брахмана — вічне втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, займає вище місце на землі як владика всіх істот». Основна дхарма тлумачилася як не нанесення шкоди, правдивість, не присвоєння чужого, чистота і приборкання почуттів. Приналежність до однієї дхарми не означала рівноправність варн. У «Махабхараті» зазначається: дхарма «випливає з багатства, як гірська ріка зі скелі».
3) Вирішальну роль у суспільному устрої і мистецтві управління у Ведах і Законах Ману відведена покаранням. Закони Ману містять справжній панегірик покаранню як охоронцю дхарми і всіх живих істот. «Покарання — цар... Увесь світ підкоряється (тільки) за допомогою Покарання... ». У «Махабхараті» вказувалося: мудрі, тобто брахмани, вважають покарання справедливістю, тотожній закону. Політика покарання веде до успіху. У цьому полягає соціальне призначення держави. Нерівність прав і обов'язків членів різних варн означає й їх нерівність перед законом у питаннях злочину і покарання.
4) Політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар правил, під керівництвом жерців, визнає вищість релігійного закону над світським. За допомогою таких ідей брахмани відстоювали свою політичну гегемонію в суспільстві.
5) Давньоіндійські правові збірники містять практичне керівництво з державного управління, політики. Такою є «Артхашастра» (або Наука політики, Наука про державний лад), приписувана мудрому брахману Каутильї. Очевидно, на зміст збірника помітний вплив справив буддизм. Тут дхарма трактується як «закон, заснований на істині», який охороняється суворими покараннями. Однак принципом державного управління називається не покарання, а «артха» — користь. Принцип користі пронизує викладені в збірнику практичні настанови про усунення перешкод на шляху до суспільного порядку, про застосування витончених засобів державної політики, про судочинство, правила й обов'язки державних чиновників тощо. У розділі «Про основи держави» названо і розкрито основні елементи держави: государ, міністр, сільська місцевість, укріплені міста, скарбниця, військо, союзники. Отже, це одна з перших спроб створити узагальнюючий образ держави. Не випадково дослідники інодіназивають автора «Артхашастри» індійським Макіавеллі.
Такою є політико-правова
суть брахманізму в релігійно-
3. Правові ідеї буддизм.
Проти релігії жерців в, політико-правових учень брахманізму, Закону Ману в VІІ-VІ ст. до н. е. виступив засновник буддизму принц Сіддхартха Гаутама, названий у миру Буддою, тобто просвітленим (623-544 рр. до н. є.). У північній частині Індії його звали Шак'я Муні засновник «науки про праведность».
Пануюча брахманська ідеологія
викликала неприйняття і
Таким чином, у буддійському вченні здійснено поворот від бога до людини як автономної особистості. Вона може вибирати: бути вільною «через усвідомлення істини» чи, переступивши закон, «схилятися до усього злого». Вихваляння законності, законного шляху в житті, проповідь гуманізму і внутрішньої свободи, поваги, любові людини до інших, до усього живого, непротивлення злу злом і насильством — морально-правова основа буддизму.
Самий ранній документ, що дійшов до нас, - звід буддійського канону «Типітака». Перекладається як «Три кошики», тобто три частини документа. Це період II—І ст. до н. с. Провідна ідея раннього буддизму - визволення людини від страждань, причиною яких є світські бажання.
Попередня умова спасіння - вихід людини зі світу і вступ її до чернечої общини. У ранньому буддизмі було дві системи релігійно моральних приписів:
1. Для членів монашеської спільноти.
2. Для мирян. До чернечої спільноти допускали тільки вільних, рабів не брали. Людина повинна була відмовитись від родини, власності, припинити дотримуватись законів своєї варни. Правила для мирян детально не розроблялися.
За Буддою варни в індійському суспільстві розподілялися таким чином: І. Кштарії. 2. Брахмани. 3. Вайшії. 4. Шудри. Спочатку буддизм відображав погляди рядових хліборобів та міської бідноти. Згодом будизм значно змінюється. У ньому робиться акцент на покорність вимогу не виступати проти існуючої влади, відмову в.д крайнього аскетизму.
Заиаря Ашока (імперія Маур'єв - III ст. до н. е.) буддизм стає офіційною ідеологією, а цар Ашока переходить у буддиську віру .
Буддизм став впливати на законодавство, як визнана держава релігія й ідеологія, і поширюватися на інші країни. У перших століттях н. е. буддизм стає однією зі світових релігій.
Визнання буддизмом морально-
житті. «Не за народженням слід вирізняти
освічених, знатних і низьких, а за життям
їх», — підкреслюється в буддійських писаннях.
На відміну від традиційно-теологічного
брахманістського тлумачення дхарми буддизм
трактував її як керуючу світом природну
закономірність, природний закон («Вічний
Закон»). Він обмежує роль і масштаби покарання,
підкреслює неприпустимість застосування
покарання безвинно,заперечує насилля,
стверджує: шлях законності, «срединний
шлях» — шлях справедливості, істини,
добра, не насилля, самообмеження.
Буддизм — не форма ідейного анархізму (безвладдя). Політичною складовою вчення Будди є створення справедливого суспільства і держави без повстань і революцій лише шляхом удосконалення кожної людини, прагнення добра собі, іншим, суспільству. Сенс внутрішньої і зовнішньої політики держави — реалізація принципів (у першу чергу — не насилля), проголошених буддизмом, слідування дхармі монархом як шлях до світової моральної держави («Буддійські сутри»).
Морально-духовний і політико-правовий зміст вчення Будди підривав авторитет брахманів, їх домагання ідейного і політичного керівництва суспільством, знаходив усе більше прихильників, вплинув на державну політику і законодавство. З об'єднанням Індії в III ст. до н. е. буддизм буввизнаний державною релігією. Буддійська релігія і філософія з часом поширилася на Цейлон, Бірму, Сіам, Тибет, Юггай, Монголію, Японію і Корею і стала першою світовою релігією. Буддизм і найважливіші догмати брахманізму стали згодом основою для нової національної релігії — індуїзму.
4. Морально-правові принципи буддизму.
Стрижнем віровчення буддизму є
людина. Про неї йдеться у «Чотирьох
благородних істинах», у «Восьмискладовому
шляху спасіння». Чітко визначена
мета людського існування: самовдосконаленням
домогтися зупинення
До Будди моральність
Етична система буддизму містить основні норми загальнолюдської моралі. Смиренність, лагідність, любов до всього живого, терпимість, співчуття, готовність до взаємодопомоги та інші моральні якості — це кроки до спасіння.
Буддизм вибудував цілісну моральну систему без догматичних норм поведінки, без канонізації зовнішніх форм (звідси нехтування культових проблем). Він визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, що сприяє співіснуванню протилежних моральних підходів. Наприклад, засуджує будь-яке вбивство, навіть комахи, і водночас дозволяє споживання м'яса. Подібно розглядає проблеми провини і відповідальності, злочину і кари. Але загалом буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи, відстоює цінність її, вимагає поваги до неї. Провідним мотивом його моральної концепції є людинолюбство. Він домагається утвердження духовної рівноваги людини, внутрішньої віддаленості від усього, бо світ (сансара) — найбільше зло. Водночас буддизм визнає необхідність жити і діяти, як і те, що людина не може жити в суспільстві й бути незалежною від нього. Але при цьому він наполягає на акцентуванні уваги людини на своєму внутрішньому бутті, психологічному стані, на самозаглибленні та відповідному моралізуванні.
Поглиблюючи моральні настанови «Восьмискладового шляху спасіння», Будда формулює «Десять великих доброчинностей»: щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, само-обожнення, не гнівливість, не заподіяння зла живим істотам, милосердя, не протидія силою силі. Найбільші «П'ять поганей» — убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво, їх людина повинна уникати. Зазначає буддизм і «Десять зол» — це згадувані «П'ять поганей», а ще обжерливість; надмірна захопленість музикою, співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, запахів, квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасть до м'якого ложа, бо це розбещує відчуття; користолюбство.
Буддійську мораль сучасний глава духовенства Далай-лама XIV розглядає через призму не доброчинностей: три фізичні не доброчинності — вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста; чотири не доброчинності мови — брехня, злослів'я, грубість, пустослів'я; три не доброчинності розуму — заздрість, зловмисність, хибні погляди.
Але буддизм не проповідує аскетизм,
хоч і не заперечує його. Він
наполягає на стриманості щодо матеріальних
благ, дотриманні середнього шляху, заперечує
як заглибленість у чуттєві
Дещо своєрідною сприймається проповідь любові та милосердя до всього живого в етичних положеннях буддизму, який не вбачав різниці між добрим і злим, корисним і шкідливим. Буддист споживає воду, користуючись ситечком, щоб, бува, комаха випадково не постраждала при цьому. А йдучи дорогою, гілкою розчищає шлях перед собою, щоб не наступити на живе. Це стосується і людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не вчинити шкоди.
Буддизм пропагує рівне ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття людям, чиї інтереси ущемлені, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати за недобрі вчинки, навіть за вбивство. Він проголошує, що, відповідаючи насильством на зло, люди лише множать його. Тому до всього слід ставитися спокійно, не виявляти пристрасті до зла, ухилятися від нього. Коли всі так робитимуть, зло зникне.
Новизна буддійського вчення не стільки у вирішенні моральних проблем, утвердженні загальнолюдських цінностей (це було відомо до нього), скільки у практичних рекомендаціях щодо їх досягнення. Ще одна особливість його моральної концепції — в наданні особливого значення не зовнішнім чинникам, що впливають на людину, а силам її особистості. Спасіння людини залежить не від жертвопринесення, не від молитви, не від чийогось покровительства чи заступництва, а тільки від її самовдосконалення.
Використана література:
- Історія вчень про право ідержаву. Підручник. / За ред.. Г.Г. Демиденко, О.В. Петришина. – Харків, 2008.
- Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юридичних вузів і факультетів / Уклад., заг. ред. проф., д-р істор. наук Г. Г. Демиденко. — 3-ге вид., доп. і змін. — Х.: Право, 2005.
- Кормич А.І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. посібник. – К.: Правова єдність, 2009.
- Марчук В.П., Марчук Г.В. Історія політичних і правових вчень: навч. посіб для студ.вищ.навч. закл.К.:ДП «Вид.дім «Персонал», 2009.
- Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007.
- Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. Навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2001.
- Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. Для студ. Вузів. – К.: Істина, 2009.
- Орленко В.В. Історія вчень про державу і право. – К., 2007.
- Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право. – К.,2005.
- Мухаев Р. Т. История политических и правовых учений: учебник для студентов вузов, 2-е издание.- М.: Юнити, 2005.
- Графский В. Г. . История политических и правовых учений: учебник для студентов вузов, 2-е издание.- М.: Проспект, 2007.
