Правові заходи охорони вод в Україні
План:
1.Водні ресурси та
2.Екологічний стан водойм
3. Правові заходи охорони вод в Україні…………………………………….8
Перелік використаної літератури
..............................
1.Водні ресурси та екосистеми України
Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Водні ресурси є одним з життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідною підвалиною соціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем.
Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).
Головними ріками України є: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.
Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).
Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро — Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).
Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі.
Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не зв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях.
З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони України. Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5 рази, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 рази.
2.Екологічний стан водойм
Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн. м3, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб промисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близько 15 млрд. м3 води і скидають у нього близько 10 млрд. м3 неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн. т газопилових забруднень з промислових об'єктів. У басейні Дніпра працюють 5 атомних електростанцій.
У стічних водах містяться в надлишковій кількості амонійний та нітритний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талими водами в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. т сполук нітрогену, 1 тис. т заліза, 40 тис. т фосфорних і 20 тис. т калійних добрив, 40 т нікелю, 2 т міді, 0,5 т хрому. В результаті води Дніпра містять 3— 38 гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин (далі ГДК) амонійного азоту, 5—29 ГДК цинку, 2—25 ГДК мангану та ін. Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС на водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднена. Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у Канівському водосховищі біля м. Києва. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітратним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур'я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концентрації яких відповідно дорівнюють 30—35 і 14—19 ГДК. Високий вміст міді (44—17 ГДК) і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилоп'яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів). У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азотом (11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполуками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забрудненими є притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця - Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку. У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зрошувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаштуванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку недодають в Азовське море 10—15 км3 прісної води. Зростання забруднення навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної промисловості (Ростов, Таганрог, Камиш - Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також сприяли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біологічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узятих, скоротився в 40 разів. У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених гідрогенсульфідом глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині 150—200 м, то нині — 80—110 м. Значно погіршилася якість води в Дністровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській затоках, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст, розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану часто закривали пляжі цих міст.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
Стан водних об'єктів
За отриманими індексами забрудненості оцінювали якісний стан води за ступенем забрудненості: допустима (індекси 0—5), помірна (5—10), підвищена (10—15), висока (15—20) і дуже висока (понад 20). Вода з допустимим рівнем забрудненості (індекс 0—5) характеризується як чиста і може використовуватися без обмеження. У разі вживання води з помірним забрудненням, що характеризується як умовно чиста, існує ризик несприятливого її впливу на стан здоров'я людей. Решта градацій гігієнічної оцінки характеризують її як забруднену і непридатну для вживання. Загалом для водомірних постів України переважають помірно забруднені води, тобто умовно чисті. Екологічно чиста вода виявлена в Закарпатській, у південній частині Вінницької, на південному сході Харківської та заході Одеської областей, а також у південно-західній частині Автономної Республіки Крим. Підвищена забрудненість води відмічена у Львівській, Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Висока забрудненість води — в північній частині Донецької області і дуже висока — на значній території Херсонської області. Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисоку стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпами деградують малі річки. Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а саме:
- надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу;
- стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
- широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
- погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
- недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів;
- недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
- відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.
3. Правові заходи охорони вод в Україні
Під правовою охороною вод розуміють закріплену в законодавстві систему державних та суспільних заходів, спрямовану на запобігання забрудненню, засміченню, вичерпанню вод та організацію раціонального використання водних ресурсів для задоволення потреб народного господарства і забезпечення матеріальних, екологічних і культурно-оздоровчих інтересів населення, а також на ліквідацію негативних явищ і поліпшення стану вод.
Статтею 13 Конституції України визначено, що водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності українського народу.
Кожен громадянин України має право на достатнє забезпечення питною водою гарантованої якості.
Головною метою адміністративної реформи, що проводиться в Україні, є зміна методів та механізмів управління соціально-економічним розвитком суспільства. Оновлені владні структури повинні відійти від застосування адміністративних важелів управління у важливих життєдіяльних сферах шляхом упровадження відповідного законодавчого поля та нормативних засад ринково-орієнтованих соціально-економічних відносин у суспільстві.
Серед законодавчо-нормативних актів, що складають національне водне законодавство України є: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р.№ 1264-ХІІ; Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994р. № 4004-ХІІ; Закон України "Про меліорацію земель" від 14.01.2000 р. № 1389-ХІV; Кодекс України про надра від 24.07.1994 р. № 132/94-ВР, ряд законодавчих актів містобудівного, підприємницького, адміністративного та цивільного законодавства.
Основним документом, який регулює водні правовідносини в Україні, включаючи й моніторинг вод, є Водний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 06.06. 1995 року (далі –ВК України).
ВК України містить перелік основних водоохоронних заходів (розділ IV), які на практиці за період його дії виправдали себе. Деякі охоронні заходи є і в інших правових приписах ВК України. До основних водоохоронних заходів віднесені: утворення водоохоронних зон (ст. 87 ВК України), прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів тощо (так, водоохоронні зони утворюються для найбільш сприятливого режиму водних об'єктів, а також зменшення коливань стоку вздовж рік, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм); обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах навколо водойом та на островах. На охорону водних ресурсів спрямовані і деякі заборонні приписи — заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан води; заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; заборона підприємствам і громадянам забруднювати, засмічувати поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, а також морів, їх заток, лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами та ін.
Слід зазначити, що ВК України передбачає чимало заходів запобіжного характеру. Це, зокрема, охорона підземних вод, водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних; запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин; розробка умов розміщення, проектування, будівництва, реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод та на стан рибогосподарських водних об'єктів; охорона внутрішніх морських вод та територіального моря. Так, охорона внутрішніх морських вод і територіального моря встановлена ст. 102 ВК України, а також Правилами охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269. Ці Правила встановлюють вимоги щодо запобігання забрудненню та засміченню внутрішніх морських вод і територіального моря України підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадянами України, а також іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, українськими та іноземними судами, які перебувають у цих водах. ВК України передбачено невідкладні заходи по запобіганню стихійним лихам, спричиненим шкідливою дією вод, і аваріям на водних об'єктах та ліквідації їх наслідків. Зокрема, в разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з підприємствами і організаціями зобов'язані вжити невідкладних заходів до запобігання цьому лиху а в разі його настання — до негайної ліквідації його наслідків. У разі аварії на водних об'єктах, пов'язаних із забрудненням вод, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство або організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно почати ліквідацію її наслідків і повідомити державні органи охорони навколишнього природного середовища, санітарного нагляду, водного господарства, геології та відповідну раду.
Державні органи водного господарства зобов'язані забезпечити безаварійне функціонування водних об'єктів під час повеней і паводків, прогнозувати поширення спричинених ними наслідків, а також спільно з відповідними радами народних депутатів здійснювати заходи щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки.
Особливої уваги заслуговують правові заходи, що забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання. Забрудненими визнаються водні об'єкти, якщо склад і властивості води змінилися в результаті впливу або виробничої діяльності чи побутового використання населенням до такого ступеня, коли водні об'єкти стають частково або повністю непридатними для одного з видів водокористування. Джерела забруднення можуть бути різними — це і неочищені стічні води, і неправильне захоронения радіоактивних відходів, і скиди з суден нафти. Факт забруднення вод встановлюється або інспекторами Державної екологічної інспекції Мінприроди України, або посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та відомств відповідно до їх компетенції.
Під засміченням розуміють привнесення у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Це може бути деревина, кора, будівельне сміття, металобрухт, інші виробничі або побутові відходи. У цьому разі якість вод змінюється поступово, але не до такого ступеня, що водні об'єкти не можуть бути використані за призначенням. Засмічення в першу чергу впливає на русло річок і перешкоджає судноплавству.
Саме тому водним законодавством встановлено заборону на скид у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.
Вичерпання характеризується кількісним зменшенням природних запасів води у водойомах і джерелах внаслідок неправомірних дій або ж природних стихійних явищ чи значними якісними змінами в результаті хімічного, радіаційного забруднення до такого ступеня, що вода не може бути використана для водокористування. В цьому випадку вичерпання є вищою формою забруднення водоймищ. Для охорони вод від вичерпання встановлюються водоохоронні зони, а також здійснюються лісомеліоративні, протиерозійні, гідротехнічні та інші заходи відповідно до планів.
Для здійснення державного управління та контролю в галузі використання вод і цілеспрямованої й ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод Верховною Радою України та Урядом за роки незалежності України затверджено цілу низку державних програм. Серед них: Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води затверджена Постановою Верховною Ради України від 27.02.1997 року № 123, Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів затвержена законом України від 22.03.2001р. № 2333-III, "Програма розвитку водопровідно-каналізаційного господарства" затверджена Постановою КМУ від 17.07.1997р.
10 січня 2002 року набрав чинності Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" за N 2918-ІІІ. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
Закон закріплює право громадян на якісну питну воду та, з урахуванням екологічних, соціальних та економічних потреб, на належне обслуговування населення питним водопостачанням.
Позитивним моментом вищезазначеного закону є те, що норми регулювання переносяться саме на сферу водопостачання, а саме: водопідготовки, виробництва, транспортування та надання послуг з водопостачання до споживача. Тобто, питна вода розглядається не як природний ресурс, як це передбачено ВК України, а як продукт виробничої діяльності.
Закон містить визначення правового статусу підприємств питного водопостачання, спеціально уповноваженого органу державного управління у сфері питної води та питного водопостачання, форми власності у сфері питного водопостачання, а також передбачено, що кожному споживачеві гарантується право вільного доступу до інформації про якість питної води.
Слід зазначити, що єдиним законом у національному законодавстві, що проголошує сьогодні для громадян України право на безпечну для здоров'я та життя питну воду, є Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 24.02.1994р. № 4004-ХІІ . Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Законом України від 17 січня 2002 року за N 2988-III було затверджено «Загальнодержавну програму розвитку водного комплексу»
Метою програми було впровадження державної політики,
спрямованої на запобігання зростанню
антропогенного впливу на
довкілля, забезпечення екологічно безпечних
умов життєдіяльності населення і господарської
діяльності та захисту
водних ресурсів від
забруднення та виснаження,
раціональне використання водних
ресурсів, забезпечення сталого функціонування
екосистем у басейнах
річок України, запобігання
шкідливій дії води і ліквідації
її
наслідків.
Крім прийнятих Верховною Радою законів України, регулювальна роль у сфері охорони вод, раціонального їх використання та відтворення, закріплення права громадян на якісну питну воду і доступу їх до відповідної інформації належить нормативно-правовим актам урядового та відомчого рівня.
Так, Постановою КМУ України від 13.10.2000р. N 1556 було схвалено Національний план дій з гігієни довкілля на 2000-2005 pp. Відповідно до цього плану, органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування зобов'язувалися забезпечити населення питною водою, якість і кількість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту.
З метою поліпшення якості питної води, вдосконалення технологій очищення стічних вод та переробки осадів, зменшення витрат матеріальних та енергетичних ресурсів водопровідних каналізаційних підприємств КМ України було затверджено «Програму розвитку вітчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтів і флокулянтів та технологій їх впровадження у практику очищення природних і стічних вод» від 09.12.1999р. № 2232. Розроблення цієї Програми зумовлено необхідністю підвищення ефективності роботи водопровідно - каналізаційних систем та обладнання в умовах значного погіршення якості води в джерелах водопостачання (особливо поверхневих), пошуку нових шляхів очищення природних і стічних вод, зневоднення і утилізації осадів, що утворюються на очисних спорудах водопроводу та каналізації.
Метою Програми є поліпшення якості питної води та очищення стічних вод шляхом забезпечення підприємств водопровідно-каналізаційного господарства необхідними вітчизняними високоякісними коагулянтами та флокулянтами (реагентами) для впровадження новітніх технологій та обладнання для очищення природних і стічних вод, переробки осадів відповідно до нормативних вимог, а також скорочення витрат матеріальних та енергетичних ресурсів.
Основними напрямами Програми є:
-проведення комплексних
-проведення дослідних робіт
із синтезу нових та
-розвиток і вдосконалення
-розроблення нових і
-розроблення і вдосконалення науково-технічної і нормативної бази стимулювання виробництва та використання нових реагентів у водопровідно-каналізаційному господарстві.
Для забезпечення підприємств водопровідно-каналізаційного господарства необхідними реагентами передбачається:
проведення досліджень та промислових випробувань із синтезування нових коагулянтів і флокулянтів комплексної дії (змішаних, композитних, з ефектом знезараження тощо);
розроблення та вдосконалення технологій виробництва алюмінійвмісних коагулянтів (сульфату, гідроксохлориду, гідроксосульфату, гідроксохлоридсульфату алюмінію);
підготовка та організація виробництва нових зразків коагулянтів, органічних і неорганічних флокулянтів, реактивів на основі оксиду кремнію, речовин природного походження тощо;
створення підприємств з випуску модифікованих флокулянтів на основі поліакриламіду.
Законом України від 24.05.2012р. було затверджено
загальнодержавною цільову програму розвитку
водного господарства та екологічного
оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року (далі-Програма
). Метою Програми є визначення основних
напрямів державної політики у сфері водного
господарства для задоволення потреби
населення і галузей національної економіки
у водних ресурсах, збереження і відтворення
водних ресурсів, впровадження системи
інтегрованого управління водними ресурсами
за басейновим принципом, відновлення
ролі меліорованих земель у продовольчому
та ресурсному забезпеченні держави, оптимізація
водоспоживання, запобігання та ліквідація
наслідків шкідливої дії вод. Основними
завданнями Програми є створення сприятливих
умов для ефективного функціонування
водного господарства, реалізація державної
політики у сфері управління, використання
та відтворення водних ресурсів за басейновим
принципом, забезпечення розвитку меліорації
земель та експлуатації державних водогосподарських
об'єктів комплексного призначення, удосконалення
організаційної структури інтегрованого
управління водними ресурсами. Відповідно
до Програми вирішити проблему яка
склалася можливо шляхом гармонізації
українського законодавства з міжнародними
нормами та удосконалення нормативно-правової
бази щодо забезпечення інноваційно-інвестиційного
розвитку водного господарства; впровадження
ефективного, обґрунтованого та збалансованого
механізму використання, охорони та відтворення
водних ресурсів, забезпечення сталого
розвитку державної системи моніторингу
вод згідно з міжнародними нормами;впровадження
системи інтегрованого управління водними
ресурсами за басейновим принципом, розроблення
та виконання планів управління басейнами
річок, застосування економічної моделі
цільового фінансування заходів у басейнах
річок, утворення басейнових рад річок,
а також підвищення ролі існуючих та утворення
нових басейнових управлінь водних ресурсів;
підвищення технологічного рівня водокористування,
впровадження маловодних та безводних
технологій, розроблення більш раціональних
нормативів водокористування, будівництва,
реконструкції та модернізації систем
водопостачання і водовідведення;виконання
робіт з берегоукріплення та регулювання
русел річок, будівництва та реконструкції
гідротехнічних споруд, захисних дамб,
польдерів, протипаводкових водосховищ,
розчищення русел річок, упорядкування
водоохоронних зон та прибережних захисних
смуг, розроблення схем комплексного протипаводкового
захисту територій від шкідливої дії вод,
удосконалення методів і технічних приладів
для проведення гідрометеорологічних
спостережень, прогнозування паводків;
забезпечення розвитку меліорації земель
і поліпшення екологічного стану зрошуваних
та осушених угідь, зокрема відновлення
функціонування водогосподарсько-
Аналіз існуючої законодавчої бази України щодо охорони водних ресурсів України та забезпечення населення якісною питною водою свідчить про реальну потребу в напрацюванні законодавчої бази про національні напрями державної політики щодо регулювання водних відносин в державі.
Реалізація існуючих еколого - економічних проектів раціонального водокористування в перспективі сприятиме виконанню основних положень державної програми раціонального використання й охорони водних ресурсів та забезпечить ефективне функціонування водогосподарського комплексу країни.
Перелік використаної літератури:
1.Конституція України.// Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30
2.Водний кодекс України від 06 червня 1995 р.// Відомості Верховної Ради України, 1995, N 24
3.Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Постанова Верховної Ради України від 05.03.1998р. №188/98-ВР.// Відомості Верховної Ради України, 1998, N 38-39.
4.Програма розвитку
5.Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року. Закон України від 24.05.2012, № 4836-VI //Відомості Верховної Ради України, 2013, N 17
6.Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К.: Либідь. 2005 - 368 с.
7. Гетьман А. П., Шульга М. В. Екологічне право України.-Х.:Право.2005
8.Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. - К.:Либідь, 2007.-160с.
9.Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 2009. – 416 с.
10.Корсак К.В., Плотніков О.В. Основи екології / К.: 2008 р.
11.Корабльова А.І. Взаємини людини і середовища.-К.: 2009 р.
12.Сотников А.С. Головні річкові системи України. – Київ. 2002р.
14.10.2013 р.
