Правова природа рішень Європейського суду з прав людини
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА
КАФЕДРА КОНСТИТУТАЦІЙНОГО
ЗВІТ ПО ПРАКТИЦІ
Варіант 11.
виконав:
студент групи ЗЮП-42.
Викладач:
Харків – 2013
Зміст
1. Правова природа рішень
2. Практичне завдання............
Література....................
1. Правова природа рішень
Європейського суду з прав
людини.
Європейський суд по правах людини - це міжнародний інструмент захисту прав і воль громадян. З кожним роком кількість звернення до цього суду зростає й для цього є ряд причин.
За словами вповноваженої по правах людини в Україні Валерії Лутковський, Україна посідає п'яте місце по кількості звернення громадян у Європейський суд по правах людини.
Безумовно, даний Суд є ефективним спосіб захисту прав і воль громадян, але на превеликий жаль і статистика це підтверджує з 100 поданих скарг у Суд усього 20 скарг суд приймає до свого розгляду.
Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод є міжнародним договором, прийнятим і відкритим для підписання 4 листопада 1950 року й вступили в чинність для 10 держав - членів Ради Європи 3 вересня 1953 року. З тих пор пройшло багато років, багато в чому змінилися політичні, економічні, правові й соціальні відносини. Звідси виникло найважливіше теоретичне й практичне питання про можливість «розвитку» «застарілої» Конвенції Європейського Суду по правах людини.
Слово «прецедент» у юридичному енциклопедичному словнику (від лат. praecedens, род. падіж praecedentis - попередній) тлумачиться як поводження в певній ситуації, що розглядається як зразок при аналогічних обставинах. Судовий прецедент - рішення по конкретній справі, що є обов'язковим для судів тої або нижчої інстанції при рішенні аналогічних справ або тлумачення, що служить зразковим образом, закону, що не має обов'язкової чинності.[3]. У Тлумачному словнику російської мови оцінне поняття «прецедент» визначається як «випадок, службовець прикладом або виправданням для наступних випадків цього ж роду»; .[3]. «рішення суду або іншого органа державної влади, що стало образом для дозволу подібних питань на наступний час»[2].
Виходячи із закордонної практики судів, етимології оцінного поняття «прецедент» і наявної практики судів у Росії, П.А. Гук прийшов до наступного висновку: «Судовий прецедент - це судове рішення вищого органа судової влади по конкретній справі, винесена в рамках певної юридичної процедури, що містить правоположение, опубліковане в офіційних збірниках і служащее обов'язковому правилі застосування для аналогічних справ у майбутньому»[3].
Прецеденти тлумачення Європейського Суду по правах людини по трудових спорах у Росії публікуються в цілому ряді журналів, наприклад, в «Бюлетені Європейського Суду по правах людини», «Права людини», «Російський суддя», «Російська юстиція» і ін. Так, представляється досить характерним справа «Кормачева проти Російської Федерації». Заявник у справі на підставі статей 6 і 13 Конвенції скаржився на тривалість судового розгляду й на відсутність ефективних коштів правового захисту у зв'язку із цим. Європейський Суд відзначив, що позов заявника про стягнення заборгованості по відпускним, вихідній допомозі й виплаті заробітної плати, а також неналежному оформленні звільнення стосувався звичайної суперечки із трудових відносин. Отже, дане справа не була особливо складним. Відносно дій судових органів Європейський Суд по правах людини нагадав, що Високі Договірні сторони організують свої правові системи таким чином, щоб їхні суди кожному гарантували право на винесення остаточного рішення в розумний строк. Якщо держава допускає продовження судового розгляду поза межами «розумного строку», передбачених статтею 6 Конвенції, то воно відповідає за затримку. Трудові суперечки вимагають швидкого рішення. Беручи до уваги те, що справа розглядалася більше п'яти років, Європейський Суд дійшов висновку: справа заявника не було розглянуто в розумний строк. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Тема юридичної природи постанов Європейського суду по правах людини є важливою й актуальною в багатьох державах-учасниках Конвенції, точно також як важлива тема виконання постанов Суду державами. Адже недостатньо одного тільки винесення яким-небудь органом рішення, необхідно ще, щоб ці рішення виконувалися. Це представляє проблему, оскільки в міжнародному праві діє принцип суверенної рівності держав, тобто виконання постанов Суду представляє питання, що ставиться як до правового, так і до політичної сфери.
Крім того, за останнім часом перетерпіли істотні зміни Рада Європи і Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод. Змінилися й правові стандарти держав-членів Ради Європи.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конвенції «Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримувати остаточних рішень Суду по справах, у яких вони є сторонами». З даного положення Конвенції явно треба, що рішення Суду мають обов'язковий характер. «У той же час, - пише М. Лобов1 , - постанови Суду кваліфікуються нерідко що як носять декларативний характер».
Констатація Європейським
Судом порушення Конвенції
Багато вчених говорять зараз про вплив постанов Європейського Суду на національні правові системи держав-членів Ради Європи. Висловлюються різні позиції - від рекомендаційного характеру й необов'язковості постанов Європейського суду до повного пріоритету над постановами локальних судових інстанцій.
У зв'язку із цим виникає питання про співвідношення міжнародного публічного й національного права, оскільки це є важливим для ефективності встановленою Конвенцією системи. Професор С.В. Черниченко із цього приводу відзначає: «Способи узгодження внутрішньодержавного й міжнародного права різні й залежать від права конкретної держави. Тут, щоправда, треба зробити одне застереження: держави можуть домовитися про використання певних способів узгодження. Але сутність цього процесу завжди однакове: приведення державою свого внутрішнього права у відповідність із міжнародним з метою забезпечити виконання приписань, дозволів і заборон, установлених останнім» [3] .
Англосаксонські й скандинавські держави традиційно розділяли позицію дуалізму, відповідно до якої міжнародне публічне право й національне право виявляють собою різні й незалежні правові системи. Однак, протягом останнього десятиліття скандинавські держави прийняли законодавчі акти, що додали Конвенції пряма дія на їхній території. У всіх східно-європейських державах Конвенція має пряму дію.
Нагадаємо, що з метою
поліпшення соціально-культурного
та політичного життя Європи, створення
єдиної європейської спільноти, що базується
на демократії, свободі, визнанні прав
людини та верховенства закону, в 1949 р.
була створена міжнародна організація — Рада Європи,
яка в своїй діяльності спирається, крім
іншого, на такий міжнародно-правовий
документ, як Конвенція про захист прав
і основних свобод людини (далі — Європейська
конвенція). Ця Конвенція була прийнята
в 1950 р. (а набула чинності в 1953 p.), і їй передувала
Загальна декларація прав людини, якій
відведено чільне місце в преамбулі Європейської
конвенції.
Як юридично обов’язковий договір для
сторін, Європейська конвенція стала першим
міжнародним правозахисним документом,
який спрямований на захист широкого спектра
громадянських та політичних прав фізичних
осіб, і запровадила систему контролю
за імплементацією прав на внутрішньодержавному
рівні. Держави, що ратифікували Конвенцію,
погодилися на контроль з боку Європейського
суду з прав людини у випадках, коли ініціатором
процесу виступає окрема особа, а не держава,
і фізична особа має право на індивідуальну
заяву до Європейського суду з прав людини.
Верховна Рада України 17.07.1997 р. ратифікувала Європейську конвенцію (яка була підписана 09.11.1995 p.), створивши нову правову ситуацію в системі захисту прав людини в Україні та відкривши новий етап у розвитку вітчизняної юриспруденції у питаннях правового захисту фізичних осіб. З метою розширення прав, які не були включені до Конвенції, додатково прийняті Протоколи 1, 4, 6, 7, 11, які доповнюють Європейську конвенцію. Ці Протоколи визначають: № 1 — право на освіту, право на вільні вибори, право на вільне володіння своїм майном тощо; № 4 — свободу і особисту недоторканність та ін.; № 6 — право на життя та інше; № 7 — право на справедливий судовий розгляд, на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції тощо.
Згідно з положеннями частини першої ст. 9 Конституції України Європейська конвенція має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України. її положення є нормами прямої дії, і вони мають пріоритет щодо тих норм національного законодавства, котрі суперечать положенням Європейської конвенції. Слід також зазначити, що значна частина положень Конвенції дістала відображення в другому розділі Конституції України, який присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина.
Необхідною умовою дійової
реалізації вимог Європейської конвенції
є адаптація нормативно-правових актів, що регулюють
діяльність органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування до
вимог законодавства Європейського Союзу
(ЄС), перегляд навчальних програм правової
освіти з метою адаптації їх до стандартів
ЄС, вивчення та дослідження правових
процесів у державах-учасницях та кандидатах
у члени ЄС, вивчення правових засад функціонування
установ та структур ЄС.
Законом України від 21.11.2002 р. схвалено
Концепцію загальнодержавної програми
адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу.
Особливим
пріоритетом загальнодержавної програми,
як зазначено в розділі IV Концепції, є
всебічний захист прав і свобод людини.
Права і свободи, які гарантуються Європейською
конвенцією, забезпечуються насамперед
органами влади держав-учасників Конвенції,
а діяльність Європейського суду (як контрольного
механізму) має винятково субсидіарний
характер.
З огляду на це головним завданням вітчизняного адміністративного судочинства має бути захист прав і свобод громадян України від порушень з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб’єктів, які здійснюють владні функції відповідно до чинного законодавства.
З метою забезпечення застосування Конвенції, врахування її вимог — чи то шляхом її інкорпорування до законодавства України, чи то шляхом запровадження окремих правових актів — необхідно послідовно і всебічно аналізувати практику Європейського суду. Вона має досліджуватися не лише законодавцями, суддями і науковцями, а й службовцями органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, студентами юридичних закладів освіти.
2. Практичне завдання:
До Вас звернулася особа, права якої було порушено, з проханням представництва її інтересів у Європейському Суді з прав людини. Обставини, які можуть стосуватися заяви, викладені у фабулі справи.
Проаналізуйте ситуацію, виходячи з тексту Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини.
3. Складіть текст скарги до Європейського Суду з прав людини від імені особи, чиї права були порушені. При складанні скарги необхідно використовувати офіційний формуляр скарги та аргументувати порушення Конвенції з посиланням на практику Суду.
7 січня 2004 року в день візиту до міста Львів кандидата в Президенти України у місті розпочалися масові арешти активістів громадянської кампанії „ПОРА”. 18 січня ці затримання набули більшого розмаху.
18 січня 2004 року о
однієї з громадських
О 3 ранку 19 січня 2004 р. Б. було перевезено до Львівського міського відділу міліції, де продовжувалися слідчі дії. Він був затриманий за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб.
У цьому випадку було порушено стаття 6, 7 , та 10 Европейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод»
Стаття 6. Конвенції
закріпляє права на справедливий суд « Кожен
має право на справедливий і публічний
розгляд його
справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який
вирішить спір щодо його
прав та
обов'язків цивільного характеру
або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього
кримінального обвинувачення».
«Кожен, кого обвинувачено
у вчиненні кримінального
правопорушення, вважається невинуватим
доти, доки його вину не
буде доведено в законному порядку»
«Кожний обвинувачений
у вчиненні кримінального
правопорушення має щонайменше такі права:
a) бути негайно
і детально поінформованим
зрозумілою для
нього мовою про характер і причини обвинувачення,
висунутого проти
нього;
b) мати час і
можливості, необхідні для
підготовки свого
захисту;
c) захищати себе особисто
чи використовувати юридичну
допомогу захисника, вибраного на власний
розсуд, або - за браком
достатніх коштів для оплати
юридичної допомоги захисника
-
одержувати таку допомогу безоплатно,
коли цього вимагають інтереси
правосуддя;»
Ані свідків, ані адвоката у обвинувачуваного
Б. не було.
Стаття 7.Ніякого покарання без закону
Нікого не може бути визнано
винним у вчиненні будь-якого
кримінального правопорушення
на підставі будь-якої
дії чи
бездіяльності, яка на час її вчинення
не становила кримінального
правопорушення згідно з національним
законом або міжнародним
правом. Також не може бути призначене
суворіше покарання ніж те,
що підлягало застосуванню
на час вчинення кримінального
правопорушення.
Обвинувачений був затриманий на 10 діб, хоча його вина не була доказана.
Стаття 10. Свобода вираження поглядів. Ця стаття теж була порушена, тому, що фактично гр. Б арештували, тому що він виступав за кандидата від опозиції, а це порушення свободи вираження поглядів. Кожен громадянин має право підтримувати того кандидата, якого він обрав.
Тому, обвинувачений Борисов О.В. подає скаргу до Европейського суду. ( При цьому ми говоримо, що суди усіх попередніх інстанцій в Україні йому вже відмовили, тому, що такий порядок подачі скарги до Европейського суду, повинні бути випробувані усі законі можливості добитися правосуддя в своїй країні)
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Страсбург, Франція
ЗАЯВА
у відповідності до Статті 34 Європейської Конвенції з Прав Людини,
а також до Статей 45 та 47 Процедури Суду
I. СТОРОНИ
A. ЗАЯВНИК
(Відомості про заявника, а також про його представника, якщо такий є)
1. Прізвище заявника: 2. Ім’я та по-батькові:
Борисов
Стать: Чоловіча
3. Громадянство:
України підприемець
5. Дата та місце народження:
21 січня 1980 року м. Львів
6. Постійна адреса:
м. Львів Вул..Сагайдачного 4 д.5
7. Номер телефону:
+38093 307 8474
8. Теперішня адреса (якщо відрізняється від п. 6.):
Не відрізняється від пункту 6
9. Прізвище та ім’я представника:
Котик Андрій
10. Рід занять представника:
Адвокат
11. Адреса представника:
02140, Україна, м.Львів, вул.Руденко 10, кв.51
12. Номер телефону: + 380933078474
B. ВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА
13. Україна
II.
ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ
7 січня 2012 року в день візиту до міста Львів кандидата в Президенти України у місті розпочалися масові арешти активістів громадянської кампанії „ПОРА”. 18 січня ці затримання набули більшого розмаху.
18 січня 2012 року о однієї з громадських організацій міста приблизно о 22.00 годині зателефонували представники громадської кампанії „ПОРА” з інформацією, що на квартирі одного з їхніх активістів проводять, на їх думку, протизаконний обшук. Біля згаданого будинку знаходилися групи працівників міліції як у штатському, так і у формі. Загалом будинок було оточено з усіх боків. Було з’ясовано, що в активіста „ПОРИ” Борисов Олег Володимировича на квартирі проводиться обшук по кримінальній справі. Також його колеги повідомили, що на їхніх очах під час обшуку в нього „знайшли” фальшиві українські гривні. До того вони повідомили, що представники МВС, усупереч вимогам Борисова, брутально порушуючи вимоги Кримінального процесуального кодексу України та Конституції України, не дають йому запросити адвоката. В процесі обшуку у квартирі Борисова. було знайдено вибухові пристрої невідомого походження.
О 3 ранку 19 січня 2004 р. Б. було перевезено до Львівського міського відділу міліції, де продовжувалися слідчі дії. Він був затриманий за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб.
Проти Борисова була возбуждена кримінальна справа по Статті 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Також у доповнення у процесі слідства була інкриминована 342 Стаття Кримінального кодексу «Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві».
Після чого адвокат позивача звернулась до суду з позовом до львівської прокуратури захист неправомірних обвинувачень. У своїх позовних вимогах позивач зазначає, що вважає відповідне обвинувачення неправомірними вони порушують права Борисова на чесне рас слідування справи.
У зв’язку з цим просив суд спростувати недостовірне обвинувачення і назначити прокурорське дослідження, а також порушити справу проти міліціонерів.
12 лютого 2012 року Печерський районний суд Львівській області прийняв рішення по даній справі, в якому в прокурорській перевірці і відкриті у головної справи проти міліціонерів відмовлено. Свою відмову суд мотивував тим, що відповідно до статті 263 УК про «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» позивач є винним.
Не погоджуючись з Рішенням суду від 12 лютого 2013 року Позивач звернулась із апеляційною скаргою на Рішення суду до Апеляційного суду м. Львову.
Своєю ухвалою від 26 лютого 2012 року суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відхилив, вважаючи, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Пізніше позивач двічі 12, 25 березня подавала касаційну скаргу до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у якій зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими і просила про їх скасування та вирішення справи по суті.
Касаційна інстанція двічі відмовила, мотивуючи першу відмову від 12 лютого 2012 року тим, що «скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень», а другу відмову від 25 березня 2012 року тим, що по даній справі є ухвала про відхилення касаційної скарги.
III.
ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА ВІДПОВІДНА
АРГУМЕНТАЦІЯ
15. Скарги Борисова О.В., відповідно до Конвенції, полягають в тому, що при розгляді її позовних вимог судовою системою в Україні, вона була позбавлена права на справедливий розгляд справи незалежним та безпристрасним судом, створеним на основі закону. Дане право передбачене статтею 6 Конвенції, при цьому Борисов О.В вважає що суди, при розгляді її справи не керувались законом або виносили рішення упереджено, оскільки:
1.Не було доказано,
що вибуховий пристрій та
2.Не доказано збереження та виготовлення зброї та грошей.
3. Мотиву злочину у діях Борисов О.В не виявлено
4. Відсутність понятих при обшуку. Обшук проводився з порушенням процедури.
5. Борисов О.В. винним себе не визнав.
Європейський Суд повторює, що істотною складовою частиною гарантії проти довільної затримки й утримання під вартою, закріпленої підпунктом "з" пункту 1 статті 5 Конвенції, є "розумність" підозри, на якому засноване затримка. Наявність "розумної підозри" припускає наявність фактів або відомостей, які переконали б незалежного спостерігача, що відповідна особа могла зробити злочину (Постанова Європейського Суду в справі "K.-F. проти Німеччини" (K.-F. v. Germany) від 27 листопада 1997 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, §57, і Постанова Європейського Суду в справі "Фокс, Кэмпбелл і Хартли проти З'єднаного Королівства" (Fox, Campbell and Hartley v. United Kingdom) від 30 серпня 1990 р., Series A, N 182, §32). У нашому випадку „розумність підозри не була доказана.
- Суд першої інстанції не врахував недоказанність обвинувачення за статтею і 263 Кримінального Кодексу України так як. ніяких доказів, та свідків (окрім самих міліціонерів), що вибуховий пристрій належить Борисову О.В. не було.
- Суд не взяв до уваги докази, що свідчать про порушення милиціонерамі статті 365 КК «Перевишення власті та службових повноважень», у якій зазначено, «тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян…», у даному випадку уліки обвинуваченому були підкинуту.
3. Суд касаційної інстанції не звернув увагу на всі ці докази необґрунтованості рішень першої та другої інстанції, та порушення ними норм матеріального та процесуального права, що є підставами для касаційного оскарження відповідно до п.2 ст.328. При цьому, при винесені першої ухвали від 12 лютого 2012 року з відмовою зробив помилку в ухвалі, оскільки послався в ній на п.5 ч.3 ст.328 Цивільного процесуального кодексу як на підставу для залишення справи без розгляду, при цьому в ст..328 Цивільному процесуальному кодексі відсутня норма п.5 ч.3.
Борисов О.В. апелює до положень Конвенції, зазначених в статті 6, відповідно до яких «кожна особа у випадку спору про його цивільні права та обов’язки має право на справедливий розгляд справи в розумний строк незалежним та безпристрасним судом». Не приймаючі до уваги та не аналізуючи всі надані до суду з боку Борисова О.В. докази суди виносили рішення порушуючи вимоги вказаної статті 6 Конвенції, саме тому Борисов О.В. вважає, що має передбачене Конвенцією право звернення до Європейського суду з прав людини.
IV.
ЗАЯВА ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ
16. Остаточне внутрішнє
рішення (дата та юридична
Остаточним внутрішнім рішенням по справі є ухвала від 25 березня 2012 року «про відмовлення у відкриті справи у касаційному провадженні», винесена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
17. Інші рішення (в хронологічному порядку, із зазначенням по кожному з них дати прийняття, юридичної природи, а також органу (судового чи іншого), який це рішення ухвалив
Ухвала від 12 березня 2012 року, «про відмову у відкритті касаційного провадження», винесена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Ухвала від 26 лютого 2012 року, «про відхилення апеляційної скарги 26 02 2012 та залишення рішення 12 лютого 2-12 р районного суду Печерського районного суду Львівській області без змін», винесена Апеляційним судом Львівської області.
18. Чи існують (існували)
будь-які інші засоби
Ніяких інших засобів внутрішнього захисту не існує.
V.
ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗАЯВИ
19. Від розгляду скарги Судом Борисов О.В. очікує поновлення його права на справедливий розгляд справи в розумний строк незалежним та безпристрасним судом, яке передбачене статтею 6 Конвенції та яке було порушено з боку держави Україна в особі судової системи, створеної відповідно до законодавства України.
VI.
ЗАЯВА СТОСОВНО ПРОЦЕДУР У ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТАНЦІЯХ
20. Скарги, викладені вище
ні до яких міжнародних
VII.
ПЕРЕЛІК ДОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ
21.
1) Позовна заява до Печерського районного суду Львівській області від лютого 2012 року про прокурорську перевірку і відкриття карної справи проти міліціонерів;
2) Апеляційна скарга від 26 лютого 2012 року до суду апеляційної інстанції.
3) Касаційну скарги від 12 та25 березня до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у якій зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими і просила про їх скасування та вирішення справи по суті.
23) Довіреність Котику Андрію Володимировичу на представництво інтересів позивача в Європейському суді з прав людини.
