Правова статистика

План

Вступ

І. Поняття та історія розвитку статистики

1.Виникнення правової  статистики

2. Розвиток судової  статистики у дореволюційний  час

3. Правова статистика  у радянський період та сучасний  стан її розвитку в Україні

ІІ. Предмет статистичної науки

ІІІ. Поняття закону великих чисел. Динамічні і статистичні закономірності

ІV. Методологія, методи та етапи статистичної науки

V. Галузі статистичної науки

Література

Вступ

Пошук нових способів з'ясування та аналізу криміногенної  ситуації в Україні є основним завданням правової статистики. Це пояснюється тим, що статистичні дані відображають не тільки конкретну інформацію, а й зміни, що відбуваються в діяльності правоохоронних органів і законодавстві нашої держави останніми роками. Водночас прийняття низки законодавчих актів, а також перехід на безпаперову систему обліку правозначущих явищ і процесів з використанням електронно-обчислювальної техніки істотно змінило документи первинного обліку і звітності міліції, прокуратури, Служби безпеки, митних органів, судів та інших державних установ, що займаються кримінально-правовою, адміністративно-правовою та цивільно-правовою статистичною діяльністю.

І. Поняття та історія розвитку статистики

Термін «статистика» походить від лат. «status», що буквально означає стан, становище¹. Уперше термін «статистика» введено в науковий обіг німецьким науковцем Готфрідом Ахенвалем (1719-1772), який у 1746 році в Марбрузькому, а пізніше в Геттінгентівському університетах почав викладати навчальну дисципліну «Державознавство», або «статистика» (від італ. «statista» - державна людина) - наука, що займається дослідженням державних здобутків, знання про які необхідні всякій освіченій людині, а, особливо, державній. Серед державних здобутків Г. Ахенваль виділяє все те, від чого залежить сила і могутність країни, все, в результаті чого держава стає багатою і бідною². Насамперед статистику трактували як сукупність знань про державу, пізніше статистикою почали називати збирання і узагальнення даних про масові явища і, нарешті, як специфічну наукову галузь.

У сучасному розумінні  термін «статистика» використовується в таких значеннях:

• під статистикою розуміють практичну діяльність органів державної статистики для отримання всебічної та об'єктивної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні;

• під статистикою розуміють сукупність цифрових показників, щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень;

• під статистикою розуміють окрему галузь науки, яка має свої предмет і метод дослідження³.

1.Виникнення правової статистики

Статистичним обліком  займалися ще у давні часи, набагато раніше, ніж людство стало замислюватися над правильністю масових спостережень та необхідністю державного управління. Військова і фінансова невизначеність викликали потребу у необхідності дослідження масових явищ, які були на той час недосконалими, але дали можливість визначити кількість осіб, що могли бути призвані до військової служби, та кількість земель, що підлягали оподаткуванню, тощо. Цифри, що були отримані у результаті спостережень такого роду, мали не тільки характер довідок, але саме ці недосконалі та несистематичні спостереження стародавніх і середніх віків були тією школою, у якій поступово відпрацьовувалась сучасна планомірна і досконала система масових спостережень.

Історія зберегла нам  цілу низку свідчень про кількісні  спостереження масових явищ ще у дуже давні часи. У стародавніх законодавчих пам'ятках Китаю (Шу-Кинг) та Індії (Дарлазастра) повідомляються результати таких спостережень, проведених понад дві тисячі років до Різдва Христова. Священні книги стародавніх євреїв («Вихід», «Числа», «Ісуса Навина», «Царів», «Ездри», «Не-ємії») свідчать про те, що у цього народу статистика набула досить високого ступеня розвитку, оскільки вперше у цих книгах проведено перепис населення і наземних катастроф.

У книзі «Геродот»  йдеться про численні дослідження, що проводились у Стародавньому Єгипті та Персії. У Стародавньому Римі в працях Платона, Ксенофонта, Плутарха, Арістотеля та інших містяться досить повні дані не тільки про результати спостереження, а й способи його проведення, що при вивченні надписів дає можливість сучасним історикам вести мову не тільки про кількість населення цих країн, а й їх ієрархічний склад. Вже із стародавніх часів римські «цензи» проводились періодично. До наших часів збереглися 36 переписів Риму, наприклад, збірник «Breviariom Avgusti», у якому зібрано всі офіційні дані під час царювання Августа.

Значно біднішими чисельними спостереженнями масових явищ був період середніх віків, а саме їх перша половина. Найбільш яскравими пам'ятками середньовічної статистики є описи абатств, єпископів, графств та бенефіцій, що складалися на основі указів (капітулярій) Карла Великого (так званого Вгеvіаnі), а також королівських володінь, маєтків, що проводилось ретельно і повно. У Росії в 1266 р. найбагатшим збірником такого характеру була ціла низка так званих «писцевих книг». До кінця середніх віків накопичилась вже достатня кількість цифрових спостережень різного характеру, але найважливішими з них є церковні записи, що містили відомості про кількість народжених, померлих та осіб, що перебували у шлюбі. Такі записи стали вестися і в Європі, зокрема, XVI ст. Періодичне обнародування матеріалу висвітлювалось у церковних книгах, а саме спочатку в Англії (1592), Лондоні (1603) - де велися безперервні і достатньо повні списки руху населення.

У середині XVIII століття під словом «статистика» розуміли фактичні відомості про державу. Передусім це були дані про кількість та переміщення населення держави, її економіку та територіальний поділ. У подальшому зміст цього слова розширювався, змінювався і уточнювався: Історія кримінально-правової статистики Росії (до складу якої в той час належала й Україна) бере початок з організації у 1802 році міністерств. Саме з того часу почали накопичуватися дані про злочинність та кримінально-правову боротьбу з нею. Збирання різних статистичних відомостей існувало й раніше, але воно не мало систематичного характеру, а в матеріалах описували економічно-географічний стан окремих регіонів і майже не містилися відомості про злочини, злочинців і діяльність органів, що здійснюють правосуддя.

Маніфестом  від 8 вересня 1802 року про утворення міністерств було покладено початок нової системи державної статистики, а саме кримінально-правової⁴, яка зосередилася на той час в Міністерстві юстиції і Міністерстві внутрішніх справ. Уся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялася на основну і поточну та мала відомості «про питання поліції», керівництво якою було покладено на МВС. Зазначені питання мали, з одного боку, виявити можливі діяння, які порушують правопорядок, а з іншого - показати, як справляється поліція з покладеними на неї обов'язками.

Основним джерелом даних  про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке згідно з  маніфестом від 25 липня 1811 року «Про заснування міністерств» здійснювало «устрій  суду цивільного і кримінального». Цим було покладено початок організації нової системи судової статистики: місцеві судові органи (об'єднані в губернському масштабі) зобов'язані були звітуватися перед міністром За певними формами звітів. Спеціального статистичного відділення міністерство не мало до 1872 року, і всі статистичні матеріали зосереджувалися в архіві. На основі отриманих з місць матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи розподілялися по кожній губернії на 6 груп: 1) «цікаві», тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) боргові за векселями; 5) спірні й апеляційні; 6) безспірні за приписами, вимогами і проханнями. Кожна губернія давала також відомості про кількість підсудних і осіб, які утримуються під вартою.

2. Розвиток судової статистики у дореволюційний час

Помітною віхою в  організації кримінально-правової статистики стала судова реформа 1864 року. Вона для своєї ефективної діяльності вимагала і нової організації кримінально-правової (судової) статистики. Судова реформа 1864 року ввела суд присяжних, адвокатуру, реорганізувала прокуратуру, встановила новий порядок судочинства і судоустрою. Вона скасувала станові суди, проголосила відокремлення суду від законодавчої і виконавчої влади, незалежність суддів. Була розпочата робота щодо реформування кримінального законодавства, що безпосередньо визначає об'єкти кримінально-правової статистики.

Нова система кримінально-правової статистики ґрунтувалася на чіткій організації первинного обліку, за якого кожна кримінальна справа і кожен підсудний реєструвалися в окремих картках. Первинний облік за індивідуальною формою - найвигідніший для статистичної роботи, оскільки дає можливість охарактеризувати одиницю сукупності значним числом показників. Це краще як для зведення і групування, так і оперативних цілей - отримання всіх можливих довідок про справу чи обвинувачуваного. Така система обліку має важливе значення і для будь-якого статистичного дослідження. Картки були базою усієї системи кримінально-правової статистики і прирівнювалися до основних процесуальних документів. Первинний облік здійснювався безпосередньо суддями і слідчими шляхом заповнення карток. Протягом майже чотирьох десятиріч (1872-1909) у Росії існувала так звана купонна система, яка давала можливість Міністерству юстиції стежити за рухом кримінальних справ, що розглядалися в судах⁵.

Фактично «купонна система» вперше встановила принципи, які давали можливість розв'язати проблему єдиного  обліку злочинів. У статистичному  відділенні Міністерства юстиції документи  первинного обліку зводилися, групувалися і основні висновки щорічно публікувалися у «Сводах статистических сведений по делам уголовным». Статистичні дані, які видавалися Міністерством юстиції, збиралися з 1874 року. До того часу загальні судові положення були введені лише в округах 6 судових палат, які включали 33 губернії європейської частини Росії.

«Свод статистических сведений по делам уголовным» становив собою звіт з трьох частин. Перша частина - «Сведения о производстве дел в судебных местах» - складалася з 10 таблиць, в яких містилися окремі стадії, що їх проходила кримінальна справа в процесі слідства. Друга частина - «Статистические сведения о подсудимых по окружным судам и судебным палатам» - 28 таблиць; третя частина - «Статистические сведения о подсудимых в судебно-мировых установлениях» - 20 таблиць. Дві останні частини докладно характеризували особу підсудних за різними демографічними і правовими ознаками.

Міністерство юстиції, узагальнюючи відповідні статистичні  і матеріали, мало можливість визначити  напрями розвитку судової системи, з'ясувати, наскільки типові ті недоліки, які виявилися під час перегляду вироків з окремих судових справ. Важливо зазначити, що в усіх своїх циркулярах Міністерство юстиції і урядовий Сенат вказували на необхідність використання статистичних даних. Крім практичного застосування, вони постійно використовувалися в науково-дослідницькій роботі для удосконалення кримінальної статистики.

У цей самий період (з червня 1870 р.) було встановлено  систему реєстрації засуджених шляхом введення Міністерством юстиції довідок про судимість, що мало важливе значення для кваліфікації рецидиву. Довідки, які надходили до Міністерства юстиції, зосереджувалися у спеціально організованому «Архіві довідок про судимість». Однак з 1 січня 1872 року загальні судові місця звільнилися від обов'язку складання довідок про судимість. Вони замінялися згаданими вище статистичними листами про особу підсудного, які були основними первинними документами кримінально-правової статистики того часу.

3. Правова статистика  у радянський період та сучасний стан її розвитку в Україні

У радянський період відбувався процес адаптації правової статистики до нових умов. Згідно з Положенням про державну статистику, затвердженим 25 липня 1918 року Раднаркомом, передбачалося, що Центральне статистичне управління (ЦСУ) організує статистичне вивчення всіх галузей життя держави і суспільства. На нього, зокрема, було покладено «ведення моральної статистики»⁶.

У 1919 році ЦСУ, за згодою з Народним комітетом юстиції (НКЮ), виробило і  затвердило проект статистичного листка для обвинуваченого. Обліку мусили підлягати як усі злочинні діяння, так і всі обвинувачені (виправдані та засуджені).

У 1921 році було розроблено довідковий листок про засудженого. Довідкові листки мали надходити в статистичне відділення НКЮ для друкування списку обмежених судом у своїх правах засуджених і довідок про судимість. Статистичні ж листки про засуджених мали надходити у відділ моральної статистики ЦСУ для складання звітів про рух судимості. Збирання цих матеріалів почалося у 1922 році.

У період 1918-1922 років відділи моральної  статистики (які пізніше називалися відділами соціальних аномалій) отримували переважно дані відомчої статистики. У процесі розгортання статистичних досліджень органами ЦСУ в центрі і на місцях через згадувані відділи моральної статистики здійснювалися збирання і узагальнення матеріалів таких видів статистики: кримінально-правової; цивільно-правової; правопорушень неповнолітніх; самогубств; абортів; алкоголізму. Ці дані регулярно публікувалися в статистичних збірниках. У 1918-1920 роках відомості про рух злочинності публікувалися за короткою програмою у звітах НКЮ з'їздам Рад. З 1922 року відділи моральної статистики за згодою з заінтересованими відомствами ввели спеціальний облік засуджених. На кожного засудженого суддя заповнював статистичну картку. Такі картки направлялися у губстатвідділи, де здійснювалася їх обробка.

Зведені звіти по губерніях, республіках  і державі в цілому публікувалися як у загальних статистичних збірниках ЦСУ, так і спеціальних збірниках. Зокрема, було видано такі збірники: «Статистика засуджених в СРСР в 1923-1924 рр.» (ЦСУ, 1927); «Статистика засуджених в СРСР у 1925, 1926 і 1927 рр.» (ЦСУ, 1930); «Аборти у 1926 р.» (ЦСУ, 1929).

Вивченню злочинності у перші  роки радянської влади приділялася значна увага. Було випущено багато публікацій авторами, які стояли близько до керівництва кримінально-правової статистики в різних установах або ЦСУ (роботи по лінії міліції і карного розшуку (В. Халфін), з тюремної статистики (В. Р. Якубсон), зі статистики засуджених (А. А. Герцензон, Д. П. Родін, М. Н. Гернет). Так, А. А. Герцензон опублікував результати дослідження в монографії «Боротьба зі злочинністю в РСФСР» (1928), М. Н. Гернет -у низці монографій: «Моральна статистика» (1922), «Злочинність і самогубства під час війни і після неї» (1927), «Злочинність в СРСР і за кордоном» (1931).

У середині 60-х років в СРСР ввели  нові форми звітності про стан злочинності і боротьби з нею, які мали представляти МВС союзних  республік прокуратурі республіки. Узагальнення даних цих звітів, а також про кількість осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, було покладено на Прокуратуру СРСР. Прокуратура зіткнулася з тим фактом, що в органах внутрішніх справ через відсутність системи єдиного обліку реєструвалися не всі злочини, а лише ті, про які надійшли відомості в органи міліції. У зв'язку з тим, що значна частина кримінальних справ порушувалася органами прокуратури і судами, дані про ці злочини не могли знайти відображення у звітності МВС.

Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила в кінці 1960 року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов'язкову як для органів прокуратури, так і МВС. Ці заходи стали початковим етапом у відродженні єдиної системи кримінально-правової статистики як важливої частини правової статистики. В подальшому ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним Судом СРСР затвердило єдині форми обліку і статистичної звітності з показниками, які характеризують стан злочинності, судимості, слідчої і судової роботи. Прокуратура СРСР 30 грудня 1965 року затвердила нову Інструкцію про єдиний (первинний) облік злочинів⁷.

У цей самий період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний статистичний звіт з провадження  слідства і дізнання та звітність  про роботу прокурорів. Була удосконалена і звітність судів: до неї внесено зміни, спрямовані на координацію показників звітності судів зі звітністю прокуратури. Вона включила також дані про касаційний і наглядовий розгляд справ.

ЦСУ разом з ВЦРПС спробували розробити методику обліку правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності і розглядаються в товариських судах, комісіях у справах неповнолітніх і адміністративних комісіях виконкомів місцевих органів влади, а також обліку хворих на алкоголізм і наркоманію. Існуючі форми звітності давали певний матеріал для аналізу адміністративних правопорушень лише в окремих галузях управління і не могли висвітлити загальної картини вчинюваних у державі адміністративних проступків. Крім того, ці відомості були не зовсім зіставлювані і, як правило, не містили даних, що характеризують правопорушників. Згідно з рішенням директивних органів у 1988 році статистика правопорушень знову була зосереджена у системі Держкомстату СРСР.

З цього часу систематично (двічі  на рік) публікувалися дані про стан злочинності і судимості в державі. Висвітлювалися такі питання, як зовнішня міграція в СРСР, крадіжки народногосподарських вантажів на транспорті, злочини проти власності, злочинність у середовищі молоді, пожежі та їхні наслідки, правова захищеність громадян тощо. Разом з МВС, Мінюстом і Прокуратурою СРСР Держкомстатом було розроблено систему показників моральної статистики, методологічні підходи визначення латентної злочинності і міжнародних зіставлень даних про злочинність, проведено ряд одночасних вибіркових обстежень різних категорій населення про ставлення до окремих видів правопорушень і діяльності правоохоронних органів. Однак низка гострих проблем лишалась невирішеною.

У сучасних умовах потреба в Україні  в чіткій і єдиній системі кримінально-правової статистики, яка б задовольняла своїми показниками не лише практиків, а й наукові установи, особливо відчутна. Інтеграційні процеси актуалізували розробку системи показників про злочини для забезпечення міжнародних зіставлень.

Згідно з Концепцією правової реформи в Україні, одним з головних завдань її поетапної реалізації є забезпечення достовірності і підвищення доступності інформації про діяльність правоохоронних органів, судово-правової статистики. За замислом її розроблювачів, завдання реєстрації злочинів може залишатися за органами внутрішніх справ, але за умови відокремлення спеціального підрозділу реєстрації повідомлень про скоєння злочинів і незалежності його від слідчих і оперативно-розшукових підрозділів. У цьому йдеться не про створення єдиного державного центру правової статистики під патронатом Держкомстату (тим більше Мінюсту, МВС, прокуратури чи інших відомств), а про спільний розгляд і вирішення зацікавленими органами методологічних питань, які стосуються системи показників, збирання, оброблення, а також аналізу даних правової статистики, з урахуванням досвіду роботи Держкомстату, його можливостей у використанні сучасних технологій оброблення інформації і проведення соціологічних обстежень. Саме така статистика може бути об'єктивним індикатором суспільних процесів. Лише на її основі можуть створюватися комплексні програми щодо зміцнення правопорядку в державі, удосконалення законотворчої, правозастосовної і управлінської діяльності.

Оприлюднення даних кримінально-правової статистики відкрила перед наукою і практикою нові можливості й одночасно поставила непрості питання про систему її показників, підвищення їх об'єктивності тощо. Назріла потреба організувати муніципальну статистику в Україні, вагоме місце в якій має бути відведене даним як кримінальної статистики, так і статистики правопорушень. Тут корисним може бути досвід земської статистики України XIX ст. Без її утворення не можна розраховувати на реальну державну політику щодо реформування місцевої влади на демократичних засадах, на зміцнення законності.

Потрібно забезпечити гласність  статистичної інформації, її доступність для широких верств населення.

ІІ. Предмет статистичної науки

Статистика в XX ст. стала всеосяжною. Відомий англійський вчений в галузі економічної статистики У. Дж. Рейхман писав, що ми живемо в еру статистики, зараз кожен з аспектів явищ природи, а також людська й інша діяльність піддаються виміру за допомогою статистичних показників.

Дійсно, про будь-яке явище ми можемо судити лише на базі тих чи інших статистичних показників.

Предмет статистичного  пізнання за своєю природою є складним і суперечливим. Досліджувані сукупності постійно змінюються і розвиваються. Разом з тим на певний історичний період вони залишаються стійкими і незмінними. Все це існує в реальній дійсності об'єктивно. Таким чином, об'єктом дослідження статистичної науки є явища, які, з одного боку, стабільні, а з іншого — знаходяться у постійному розвитку і зміні у часі і просторі. Крім того, кожна сукупність є носієм різноманітних властивостей і якостей, які взаємодіють у варіаційному співвідношенні, породжуючи нові типи явищ. До того ж слід звернути увагу і на вивчення інтенсивності такої взаємодії і розподіл помилок, які залежать від кількості спостережень.

Статистика вивчає кількісну  сторону масових явищ суспільного життя в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

Існують й інші точки  зору на предмет статистичної науки. Одні вчені вважають, що статистика — це універсальна наука, тому вона повинна вивчати усі явища в повному обсязі; на думку інших, статистика є лише методом пізнання дійсності. Такі визначення предмета статичної науки не відповідають реаліям сьогодення і завданням наукового пізнання. Дійсно, деякі науки (фізика, хімія, біологія та ін.) застосовують статистичні методи при дослідженні явищ, але це свідчить лише про те, що існує тісний зв'язок між науками. Явища природи статистика, з нашої точки зору, вивчає лише в тому разі, коли вони вплинули на рівень суспільного явища (наприклад, кількість автотранспортних пригод, вчинених внаслідок несприятливих погодних умов).

З наведеного тлумачення предмета статистичної науки можна  зрозуміти, що статистика вивчає лише суспільні явища, але не поодинокі, а обов'язково масові. Вона вивчає закономірності в розвитку того чи іншого суспільного явища з точки зору його кількісної характеристики, використовуючи свої специфічні прийоми. Але вивчення кількісної сторони явища обов'язково доповнює і якісні властивості сукупності, бо кількість завжди переходить в якість при достатньо значній кількості одиниць сукупності. Кількісна сторона суспільних явищ — це перш за все їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов'язково змінюється і якість, і цей процес є невідворотним.

Під якістю ми розуміємо внутрішню сутність і особливість усієї сукупності явищ та їх природну розмірність, завдяки чому всі явища відрізняються одне від одного, а також те, що робить їх тим, чим вони є в реальній дійсності. Так, адміністративні правопорушення і злочини відрізняються за ступенем суспільної небезпечності, тобто за якісною ознакою. Але завжди треба мати на увазі, що якість не існує окремо від кількості⁸.

Кількість — це така характеристика явища, яка характеризує і відображає сукупність у числах — показниках і відрізняє конкретну міру явищ, встановлює загальні властивості, виявляє схожість і відмінність окремих рис. Завдяки цьому сукупність можна поділити на однорідні частини, а також виявити певні типи явищ і об'єднати їх в інші групи⁹.

Істотним у визначенні предмета статистики є те, що вона вивчає явища в конкретних умовах простору і часу. Це в першу чергу обумовлено тим, що явища суспільного життя безперервно змінюються, розвиваються, тому для їх вимірювання і встановлення закономірностей обов'язково необхідно конкретизувати, на якій території (наприклад, район міста або області, області в цілому чи вся Україна) і за який проміжок часу (місяць, квартал, рік) або на яку дату (на 1 січня або на 15 січня чи на якусь іншу) ми вивчатимемо явище.

Таким чином, предметом  статистичної науки є кількісна сторона різноманітних масових суспільних і природних явищ в їх нерозривному зв'язку з якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

ІІІ. Поняття  закону великих чисел. Динамічні  і статистичні закономірності

Одним з найважливіших  завдань аналізу рядів динаміки є виявлення і вивчення закономірностей у розвитку суспільних явищ і процесів, тобто встановлення загальної тенденції ряду динаміки та її характеру.

Під загальною тенденцією ряду динаміки (трендом) розуміють тенденцію зміни у певному напрямку рівня ряду динаміки. Загальна тенденція може мати вираз рівнів ряду у вигляді або сталих величин, або їх неухильної зміни в бік зменшення чи зростання¹⁰.

Характер ряду динаміки — це те, яким чином відбуваються ці зміни: за рівняннями прямої лінії або якоїсь кривої¹¹.

Загальну тенденцію  ряду динаміки можна виявити шляхом огляду рівнів ряду динаміки. Найчастіше для цього використовується графічний спосіб.

Іноді необхідна істотна  перебудова рівнів ряду. Найчастіше це відбувається тоді, коли рівні ряду внаслідок дії багатьох випадкових і короткочасних обставин мають коливання, які ускладнюють аналіз показників ряду динаміки. В таких випадках у статистиці застосовують різні прийоми перебудови рядів динаміки з метою виявлення прихованих закономірностей, які неможливо виявити візуально. Головні із цих методів — укрупнення інтервалів, обчислення ковзної середньої, аналітичне вирівнювання.

Найпростіший метод  — укрупнення інтервалів (періодів) — це перехід від первинних даних до укрупнених середніх даних за більший відрізок часу. Наприклад, якщо ми маємо первинні дані за кожний окремий місяць, то їх можна замінити на дані за квартал, півріччя або рік. Таке укрупнення інтервалів проводиться поступово: від малих до все більших інтервалів, поки загальна тенденція ряду динаміки не стане досить чіткою. Але слід відзначити, що застосування цього способу можливо лише при рівності порівнюваних інтервалів. При такому способі кількість членів ряду динаміки значно скорочується, а також випадає з поля зору рух рівнів ряду динаміки усередині цього укрупненого періоду. Укрупнені періоди обов'язково характеризуються середніми рівнями ряду.

В табл. 1 наведено дані про кількість зареєстрованих злочинів по лінії карного розшуку для обчислення і виявлення загальної тенденції ряду динаміки.

У стовпчику 3 табл. 20 відмічено, що вирівнювання здійснюється за квартал. У стовпчику 4 цієї ж таблиці обчислено загальну кількість зареєстрованих злочинів за квартал. Після цього обчислюємо середню кількість зареєстрованих злочинів за кожний місяць протягом кварталу. Ця середня кількість обчислюється шляхом ділення загальної кількості на три місяці, тобто за середньою арифметичною простою. Дані, наведені в стовпчику 5 табл. 20, підкреслюють наявність деякої тенденції до зростання кількості зареєстрованих злочинів в IV кварталі року порівняно з І кварталом цього ж року.

Таблиця 1 Кількість зареєстрованих злочинів по місяцях