Правове регулювання банкiвськоi системи: загальнi положення

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

 

КАФЕДРА

ГАЛУЗЕВИХ ЮРИИДИЧНИХ НАУК

 

 

 

 

                                                                       ЗАЛІКОВА КНИЖКА №106098

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСОВЕ ПРАВО»

 

ВАРІАНТ №8

ТЕМА «ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

 

 

 

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВА ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

СТУДЕНТКИ IV КУРСУ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

ГРУПИ ПЗ-10-1з

БАЛІ ПОЛІНИ ВАСИЛІВНИ

 

 

 

 

ВИКЛАДАЧ: ЛОКТІОНОВА ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

 

 

 

 

 

 

 

КРЕМЕНЧУК 2014

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Банківська система України, її структура…………………………………....4 - 8

2. Правовий статус банків в Україні……..…………………………………….8 – 13

3. Види банків відповідно до законодавства України…………………………

4. Правовий  статус банківських об’єднань

Висновок…………………………………………………………………………….13

Список використаних джерел…………………………………………………......14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Пріоритетом  економічної політики держави є забезпечення стабільного економічного розвитку банківської системи та фінансового сектору в цілому. Через банківську систему проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку - капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система - складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних  законів, які діють у громадянському суспільстві. В свою чергу банківська система виступає складовою кредитної системи держави і являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму.

Метою роботи є  дослідження теоретичних аспектів функціонування банківської системи України, аналіз її діяльності, вивчення та аналіз норм чинного законодавства щодо діяльності банків України, визначення особливостей правового статусу центрального банку, інших банків України та банківських груп, дослідження спірних питань щодо визначення певних понять вказаної категорії.

Для реалізації мети дослідження в контрольній роботі передбачається

вирішити наступні задачі:

Розкрити сутність банківської системи України;

Визначити правове  становище Національного банку  та інших банків України;

Визначити правове  становище банківських груп.

 

 

 

 

1. Банківська  система України, її структура

В будь-якій державі незалежно від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин, банківська система відіграє ключову роль. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух капіталу, розрахунки суб’єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Без розвинутої банківської системи не можливо навіть уявити собі розвинену економіку держави [17].

Поняття банківської  системи в науці фінансового  права не дістало однозначного визначення. Науковці [18] виділяють два основні підходи до визначення поняття «банківська система»: інституційно-економічний та інституційний. Інституційний підхід передбачає визначення банківської системи як сукупності банків, які її утворюють. Інституційно-економічний підхід передбачає розгляд банківської системи, виходячи з економічних, правових, організаційних умов, які визначають потребу системного впорядкування банківської діяльності. Так, в економічній літературі наведене таке визначення: «Банківська система - сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв’язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена [19]. Прихильники інституційного підходу визначають банківську систему як сукупність різноманітних видів банків та інших кредитних установ, інституцій у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи інший країні в певний історичний період і функціонує в межах єдиного фінансового механізму; складова частина кредитної системи [20, с. 56]. Треба зазначити, що саме інституційний підхід простежується у національному законодавстві [2, ст.4], який вказує, що, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Відповідне визначеняя закріплено і в Господарському кодексі [3, ст.334]. Адже, визначаючи місце банківського права в системі права України деякі дослідники відносить його до господарського права, стверджуючи, що мова йде про регулювання одного з видів підприємницької діяльності, а всі відносини, які виникають у банківській сфері, відносяться до сфери господарського права [17].

Розглядаючи банківську систему в правовому полі, треба  погодитись з вченим О. П. Орлюк [21], який відносить її з одного боку до фінансового права, з іншого – стверджує, що банківська система є складовою кредитної системи. Адже, як вказують наковці [17], основу банківського законодавства складають фінансово-правові норми, що регламентують діяльність фінансових установ, ряд аспектів діяльності Національного банку як кредитного і розрахунково-касового органу, регулюють діяльність банків, пов’язану з розрахунковими операціями, готівковим обігом, частково кредитними операціями та іншими. Тобто, основний нормативно-правовий масив банківського законодавства відноситься до фінансового права Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» банки належать до фінансових установ, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. В свою чергу кредитна установа - фінансова установа,  яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик [4, ст.1]. В свою чергу законодавець закріпив низку кредитних операцій, здійснюючи які банки додержуються принципів кредитування, кредитоспроможності позичальників та вимог встановлених Національним банком України [2, ст.47, 49] Отже, можна стверджувати, що банківська система є цілісним механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінансового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне об’єднання – економічну систему в цілому[18]

Специфіка банківської  системи проявляється в її функціях, головними серед яких є:

а) створення  грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція  створення грошей і регулювання  грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської  системи характерна трансформаційна  функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину і строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій банківська система також  виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерний високий ступінь ризику і банки працюють в умовах постійної чи підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства. Ось чому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується: шляхом прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків [22].

Характер відносин між центральним банком держави  та іншими банками дає підстави для висновку про дворівневу структуру банківської системи. Верхній рівень становить Національний банк України, який виступає особливим центральним органом державного управління та в процесі реалізації власних функцій здійснює владні повноваження з метою забезпечення стабільності банківської системи. До нижнього рівня належать усі інші банки та філії іноземних банків, що здійснюють власну діяльність на території України. Дворівнева структура банківської системи зумовлює особливі форми відносин представників цих рівнів, специфіку яким надає використання різних методів правового регулювання [23].

Отже, розглянувши банківську систему України та погоджуючись з науковцями [22], можна говорити про те, що банківська система є законодавчо окресленою, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. При цьому, простежуються специфічні риси притаманні саме банківській системі, серед яких науковці [24, с. 567-568] виділяють п’ять основних:

1) дворівнева побудова;

2) центральний механізм  контролю і регулювання руху  банківських резервів;

3) гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку;

4) поглиблене централізоване  регулювання, нагляд і контроль  діяльності кожного банку і банківської діяльності в цілому;

5) наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Правовий  статус банків в Україні

Як вже зазначалося, верхній  рівень банківської системи України  займає Національний банк України. Центральний банк характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом державної влади, уповноваженим здійснювати державне управління в сфері банківської діяльності, а з іншого, — банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків. Дослідження свідчать, що за своїм правовим статусом центральний банк має бути незалежною і впливовою установою, яка здійснює грошово-кредитне регулювання на основі закріплених за ним законом повноважень та забезпечує надійність і стабільне функціонування кредитно-банківської системи [25].

В ст. 99 Конституції України вказано, що забеспечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного  банку України. Отже, функції Національного банку України та його діяльність виходять із конституційних норм. Крім того, основні функції, завдання та організаційно-правові засади Національний банк України здійснює відповідно до Закону України «Про Національний банк України». Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене в законодавстві: Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцезнаходження  Ради  Національного  банку  України, Правління Національного банку України та центрального апарату Національного банку - місто Київ [5, ст.2]. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку,  крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням [5, ст.4]. Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю, у розмірі 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України [5, ст.3] Отже, як зазначено в юридичній літературі [25], в законодавчих нормах закріплена подвійна правова природа Національного банку України: з однієї сторони, він є центральним банком, тобто, банківською установою, яка має право здійснювати певні банківські операції в порядку, визначеному банківським законодавством, а з іншої сторони - особливим органом державного управління.

Організаційна структура Національного  банку формується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і являє собою сукупність підрозділів і схем розподілу між ними функцій та повноважень, які покладені на центральний банк, а також систему взаємовідносин між його підрозділами. Центральний апарат функціонує у м. Києві, територіальні управління в Автономній Республіці Крим, м. Києві і Київській області та 23 обласних центрах України[18].

Зміст діяльності Національного  банку України розкривається  через систему його функцій, які відповідно до законодавства [5, ст.6, 7] поділяються на основні та інші. До основних належать:

1) забезпечення  стабільності грошової одиниці України;

2) досягнення  та підтримки цінової стабільності  в державі;

3) сприяння стабільності  банківської системи;

4) сприяння додержанню  стійких темпів економічного  зростання та підтримка економічної політики Кабінету Міністрів України.

В законодавстві  перелічені інших функції Національного банку України, їх налічується двадцять дев’ять. Але, аналізуючи усі функції Національного банку України серед них можна визначити ключові: Національний банк виступає як центральний банк держави; як емісійний центр; як валютний центр; як орган банківського нагляду; як банк банків; як організатор міжбанківських розрахунків.

Усі вищенаведені функції Національного  банку України можна умовно поділити на дві групи. Перша група – це функції, притаманні Національному банку України як банківській установі (кредитування, операції з валютою та банківськими металами, інкасація тощо). Друга група – це функції, які характеризують Національний банк України як орган державного управління. Головною функцією його є здійснення банківського регулювання та нагляду [18].

Дослідження свідчать, що за своїм правовим статусом центральний  банк має бути незалежною і впливовою  установою, яка здійснює грошово-кредитне регулювання на основі закріплених за ним законом повноважень та забезпечує надійність і стабільне функціонування кредитно-банківської системи [25]. Тож, в юридичній літературі вказано [26], що враховуючи положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності. Проте, така незалежність не є виключною, оскільки Національний банк України, відповідаючи за управління грошово-кредитною системою і будучи єдиним емісійним центром, вступає у взаємовідносини з іншими органами державної законодавчої та виконавчої влади і виконує покладені на нього функції, а відповідно він не може бути само ізольованим від інших суб'єктів економічної політики держави

На другому рівні  банківської системи знаходяться  банки. Треба зазначити, що у першому Законі України «Про банки та банківську діялність»1991 р. був застосований надто широкий підхід до визначення поняття «банк» - це будь-яку установа, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції. У Законі України «Про банки та банківську діяльність» 2000 р. банком визнається юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [2, ст. 2] Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг [2, ст. 4]. В Господарському кодексі наведено інше визначення банків: це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки є юридичними особами [3, ст.334]. Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.  [2, ст. 16] Мінімальний розмір статутного капіталу на  момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень. Національний банк України має право встановлювати для окремих юридичних осіб, які мають намір здійснювати банківську діяльність, залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний розмір статутного капіталу на момент їх державної реєстрації, але не нижче розміру, передбаченого цією статтею [2, ст. 31] Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності [2, ст. 5]. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку [2, ст. 48]. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється  будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. [2, ст. 5.] Банк має повне і скорочене офіційні найменування  українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів Україна", "державний", "центральний", "національний" та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України. Відокремлений підрозділ банку використовує найменування лише того банку, відокремленим підрозділом якого  він є. До назви відокремленого підрозділу банку може додаватися найменування місцезнаходження цього відокремленого підрозділу. [2, ст. 15] Адже, відповідно до законодавства банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення,  представництва тощо) на території України. Про відкриття чи закриття підрозділів банк обов’язково повинен письмово повідомити Національний банк України, який включає відомості про відокремлені підрозділи  банку до Державного реєстру банків [2, ст. 23]. Після отримання ліцензії усі банки без винятку стають учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та сплачують до Фонду збори [6, ст. 17].

Банки виконують в ринковій економіці такі функції: посередництво при кредитуванні; посередництво при платежах; мобілізація грошових доходів та заощаджень і перетворення їх в капітал; створення кредитних знарядь обігу (банкнот, чеків, векселів), що замінюють металеві гроші. Найбільш важливі завдання банків (економічна функція) полягають у: наданні можливостей для необхідного фінансування промислових підприємств, державних бюджетів і приватних господарств; наданні можливостей для вкладання грошових коштів з метою нагромадження заощаджень в народному господарстві; забезпеченні безперебійного грошового обігу і обігу капіталу [27].

Аналізуючи викладений матеріал, можна зазначити, що з одного боку банк виступає як фінансовий посередник (є учасником руху капіталу в процесі  суспільного відтворення); з іншого - як підприємство, що продукує власний продукт, оскільки в якості виробленого продукту пропонує на ринку свої фінансові послуги [28].

Досить корисним є  визначення ознак банку як господарюючого суб’єкта.

1) Банк є комерційною  юридичною особою, тобто його діяльність спрямована на одержання прибутку.

2) Банк є підприємством,  а його діяльність є підприємницькою.

3) Банк створюється  в організаційно-правовій формі  акціонерного товариства або кооперативу.

4) Банк є фінансово-кредитною  установою.

5) Банк діє виключно на підставі ліцензії Національного банку України.

6) Банк є елементом  банківської системи держави.

8) Особливість статусу  банку пов’язана із підвищеним  контролем держави за його  діяльністю, встановленням спеціальних  вимог до банку та його діяльності та особливому порядку оподаткування [17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Види  банків відповідно до законодавства  України

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір  послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій. Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом функції банків. Банки класифікують за різними критеріями, основні з яких виділе-ні в науковій літературі [29].

Розглянемо основні  характерні риси  банків залежно  від різноманітних ознак їх створення і функціонування.

1. За формою власності розрізняють:

- державні банки –  це фінансово-кредитні установи  з власником-державою;

- приватні банки, коли  власниками є приватні особи;

- змішані - банки за  участю державного і приватного  капіталу.

В Україні, станом на сьогоднішній день, функціонує два державні банки:

1) Державний ощадний  банк України», який утворений  відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. «Про акціонування Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України та Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України.

2) Державний експортно-імпортний  банк України» створений відповідно  до розпорядження Президента  України від 27 квітня 2000 р. «Про акціонування Державного експортно-імпортного банку України, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2000 р. «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України. Відповідно до ст.7 закону України «Про банки і банківську діяльність» та вище зазначених постанов Кабінету Міністрів 100% статутного капіталу належить державі. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку.

Говорячи про  приватні банки, треба вказати, що вони створюються відповідно до закону України «Про господарські товариства» засновниками яких можуть бути , установи, організації, а також громадяни [7, ст. 3].

2. За кількістю власників розрізняють:

– унітарні комерційні банки. Унітарні банки мають одного власника в  особі держави чи приватної особи;

– банки з  колективною формою власності. Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб [24].

3. За організаційно-правовою формою:

Відповідно  до законодавства [2, ст. 6] банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

1)Банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу. Відкрите акціонерне товариство - акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на  іржах;  закрите акціонерне товариство - акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі [7, ст. 25].

До вересня 2006 р. [8]банки створювалися також як товариства з обмеженою відповідальністю - що має статутний капітал, розділений на частки, розмір часток кожного з учасників визначається установчими документами,максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб.

2) Кооперативні банки: створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Статутний капітал кооперативного банку поділяють на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паї) має право одного голосу [2, ст. 8]. Господарський кодекс визначає кооперативний банк як банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності [3, ст. 338]

Станом на 01.12.2013 р. в Україні  зареєстровано 183 банки [30].

4. За розміром активів банки поділяються на чотирі групи:

група I: більше 2,5 млрд. грн.(серед  них Приватбанк, Аваль, Укрсиббанк та ін);

група II: більше 1,3 млрд. грн.(Фінанси  та кредит,Експрес-банк, Правекс-банк та ін.);

група III: більше 0,4 млрд. грн.(Альфа-банк,Індустріалбанк, МТ-банк та ін.);

група IV: менше 0,4 млрд. грн.(Полтава  банк,Автозазбанк та ін.) [16].

5. За мережею філій існують:

– багатофілійні банки;

– малофілійні банки;

– безфілійні банки.

6. За діапазоном операцій:

– універсальні банки;

– спеціалізовані банки.

Універсальні банки – це банки, які виконують широкий спектр банківсь-ких операцій. Треба зазначити, що закон України «Про банківську діяльність» щодо універсальних банків мови не веде. Хоча Господарський кодекс [3, ст. 334] та деякі науковці виділяють функціонування універсальних банків.

Спеціалізовані банки  – це банки, у яких більше 50% його активів є активами одного типу: 1) для інвестиційного банку – емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів; 2) для іпотечного банку – активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна; 3) для розрахункового (клірингового) банку – активи, що розміщуються на клірингових рахунках; 4)  Статусу спеціалізованого ощадного банку банк набуває в разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб [31] Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність обмеженим колом послуг: функціонують у певному секторі ринку чи обслуговують окремі галузі економіки. Найбільш розповсюдженими видами спеціалізованих комерційних банків є: ощадні, іпотечні, клірингові, експортні, інвестиційні банки, банки розвитку тощо. Іпотечні банки спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (житлової чи комерційної) або землі. Клірингові банки спеціалізуються на наданні послуг взаємного заліку платежів учасникам фінансових ринків. Експортні банки спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю: кредитування і видача гарантій за зовнішньоторговельними операціями та операціями, пов‘язаними із міжнародним рухом капіталів. Інвестиційні банки спеціалізуються на послугах андеррайтингу, фінансуванні операцій злиття-поглинання, здійсненні посередницьких операцій з цінними паперами (посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку) [28].

7. За походженням капіталу:

— з вітчизняним капіталом;

— за участю іноземного капіталу;

— зі 100-процентним іноземним  капіталом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Правовий  статус банківських об’єднань

Відповідно до чинного законодавства  [4, ст. 16] фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Об'єднання фінансових установ набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

До 2013 р. в Україні створювались такі типи банківських об’єднань: банківська корпорація та банківська холдингова група. [14(втратив чинність)]

Але, говорячи сьогодні про  банківські об’єднання, треба зазначити, що в травні 2011 р. відбулися зміни в деяких законах України [9]. Тому сьогодні чинне законодавство не містить такого поняття як банківське об’єднання, а зазначена категорія розглядається як банківська група.

Банківська група –  група юридичних осіб, які мають спільного контролера, що складається: 1) з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами; 2) з двох або більше фінансових установ і в якій банківська діяльність є переважною. Банківська холдингова компанія та компанія з надання допоміжних послуг, яка має спільного контролера з учасниками банківської групи, входять до складу банківської групи. Материнський  банк - український банк, серед дочірніх та/або асоційованих  компаній якого є банк та/або інша фінансова установа та який не є дочірньою компанією іншого українського банку або банківської холдингової компанії. Дочірня компанія - юридична особа, яка контролюється іншою юридичною особою (материнською компанією) [2, ст. 2]. Асоційована компанія - юридична особа, в якій інша юридична особа володіє прямо та/або опосередковано 20 або більше відсотками статутного капіталу та/або голосів

 [4, ст. 1, п. 13]. 
 Національний банк, протягом трьох місяців із дня отримання повного пакета документів, приймає рішення про визнання банківської групи, якщо:

1)група юридичних осіб  складається з материнського  банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами;

2) група юридичних осіб, які мають спільного контролера, складається з двох або більше фінансових установ та в якій сукупне середньоарифметичне значення активів банків (банку) за останні чотири звітних квартали становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період;

Правове регулювання банкiвськоi системи: загальнi положення