Правове регулювання міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем сучасності

Контрольна  робота

з дисципліни «Міжнародне економічне право»

 на тему:

«Правове регулювання міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем сучасності»

Львів 2012

Зміст

Вступ

1. Поняття та необхідність міжнародно-правового регулювання глобальних проблем
2. Правова координація дій щодо розв’язання глобальної екологічної проблеми
3. Міжнародне співробітництво в реалізації правового регулювання глобальних екологічних проектів
4. Демографічна проблема сучасного світу та її регулювання
5. Правові аспекти регулювання глобальної продовольчої проблеми

Висновок

Список використаних джерел інформації

Вступ

Глобальні проблеми —  це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі. 
    Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення. 
    Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому. 
    Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль. 
    Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б часткового, ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти рівня витрат 1970 р. 
    Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища. 
    У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п’ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв’язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації, — близько 17 млрд дол.

1. Поняття та необхідність  міжнародно-правового регулювання глобальних проблем

Боротьба за світове панування  та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла  на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн.

Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Міжнародні  організації можна поділити за декількома принципами на:

• Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.
• Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.
• Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я).
• Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав-членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов'язкові для всіх осіб в країнах ЄС).
• Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається по запрошенню першозасновники (наприклад, НАТО).

Ми будемо класифікувати  за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності  з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації  можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;

б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Міжнародні  організації системи ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН:

• підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;
• розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;
• здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;
• виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення  до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив.

Система ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих  організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН.

До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.

Розглянемо внутрішню структуру  міжнародних економічних організацій  в системі ООН.

Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту  організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

Комітет з економічних  і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.

Комісія з міжнародного права, котра  працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.

Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.

До  функцій ЕКОСОР належать:

• проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам;
• обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;
• контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах;
• забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;
• забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому;
• проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.

Крім безпосередніх органів  ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації (рис. 3)

Організації системи ОЕСР та інші МО загальної  компетенції.

Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва, правонаступницею якої вона є.

Членами ОЕСР є 28 промислово розвинутих країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Японія.

Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом'якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.

Офіційні цілі ОЕСР:

• сприяння стійкому економічному і соціальному розвитку як країн-учасниць, так і країн, які не беруть участі в організації;
• розробка ефективних методів координації їх торгівельної та загальноекономічної політики;
• сприяння досягненню найбільш високого рівня стійкого економічного розвитку, зайнятості та рівня життя в країнах-членах при збереженні фінансової стабільності, вносячи, таким чином, внесок у розвиток світової економіки;
• сприяння розвитку світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі у відповідності з міжнародними зобов'язаннями;
• стимулювання і координування дій у сфері надання допомоги державам, що розвиваються.

"Група семи" або "Велика  сімка", "G7", є організацією  самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались, і зараз на щорічних зустрічах глав урядів обговорюється весь спектр глобальних проблем. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив "Великої сімки" на розвиток світової економіки.

В 1997 р. до "Групи семи" увійшла  Росія, і тепер її часто називають "Групою восьми". Хоча "де-факто" Росія ще не стала повноправним членом цього елітного клубу, і його, скоріш за все, правильніше було б називати "Групою семи з половиною". Проте на зустрічі 2000 р. на японському острові Окінава Росія показала, що вона вже набуває певного впливу.

Міжнародне  енергетичне агентство (МЕА) є автономним органом в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності МЕА є:

• сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва у розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, відновлених джерел енергії з урахуванням екологічних факторів;
• здійснення заходів з подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів; скорочення споживання нафти; можливості швидкого переключення з нафти на інші види палива; збільшення місцевого виробництва енергії; підтримка на постійній основі системи розподілу нафти у надзвичайних ситуаціях;
• проведення аналізу політики країн-членів в області енергетики з метою сприяння ефективному використанню та збереженню енергоресурсів, аналізу використання джерел, альтернативних нафті;
• проведення досліджень світового ринку нафти; технологій в області енергетики.

Агентство з ядерної енергії (АЯЕ) також діє в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності агентства є координація політики країн-членів АЯЕ в області ядерної енергетики і здійснення програм з безпеки реакторів і розвитку ядерної енергетики. На долю членів АЯЕ доводиться 80% світового виробництва ядерної енергетики.

Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем (табл. 1).

Таблиця 1. Міжнародні організації загальної  компетенції

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн  Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними  сферами діяльності Ради Європи є:

права людини;

• засоби масової інформації;
• співробітництво в правовій області;
• соціальні та економічні питання;
• охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління;
• зовнішнє середовище.

Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.

Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності.

Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.

Міжнародні  фінансові організації

Центральне місце серед міжнародних  фінансових організації займає група  Світового банку (World Bank).

До групи Світового  банку входять:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.
• Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.
• Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.
• Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.
• Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.
• Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН.

Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:

• Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі.
• Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках.
• Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва.
• Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.
• Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем.
• ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов'язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www. unctad. org).

Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.

Сесії ЮНКТАД представляють собою  багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи  ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають  обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ  є допоміжним органом ООН і  СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна  його функція – координація. Він  дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.

Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки (рис. 4).

Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:

• Міжнародні організації;
• Міжнародні ради;
• Міжнародні консультативні комітети;
• Міжнародні дослідницькі групи.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.

Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв'язку з "бензиновою кризою" в країнах Західної Європи.

Рис. 1. Структура системи  міжнародних організацій 

Рис. 2. Внутрішня структура  ООН 

Рис. 3. Системи організацій, пов’язаних з ООН

Рис. 4. Класифікація міжнародних  організацій по регулюванню світових товарних ринків.

2. Правова коорднація  дій щодо розв*язання глобальної  екологічної проблеми

Глобальні проблеми сучасності це феномен планетарного масштабу, котрий пов'язаний з нерівномірністю екологічного, демографічного, економічного, політичного, науково-технічного, морального і культурного розвитку суспільства. Це обумовлює виживання людини і дальший прогрес суспільства з ноосферогенезом, формуванням єдиної людської цивілізації на планеті, тому ці проблеми є дуже актуальними в наш час.

 Філософія глобальних  проблем сучасності - частина філософського  знання, що межує з новою міждисциплінарною  наукою - глобалістикою. Ця галузь  філософського знання належить до філософії науки, логіки і методології наукового пізнання.  

 Поняття «глобалізм»  (від лат. « globus » - куля, тобто  такий, що охоплює всю земну  кулю) застосовується для визначення  стилю у політиці, коли певне  питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх потребують для свого розв'язання спільних зусиль. Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, А.Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн, «спресовує » світ у єдине ціле, перетворює планету на «світове село» ( «global village» ) із спільними проблемами.  

 На межі тисячоліть людство  зіткнулося з надзвичайно гострими  проблемами, які дістали назву «глобальні» і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є змістом сучасної кризи світової цивілізації. Глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер. 

 Поняття « глобальні проблеми  » походить від французького  слова «global» , що означає «всезагальний», «той, щ о охоплює всю земну  кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природнокліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують також спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.  

 Важливими причинами  загострення глобальних проблем,  що розглядаються з погляду  речового змісту, є:  

    1.Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.  

2.Швидка урбанізація  населення, зростання гігантських мегаполісів.   

3.Варварське ставлення  людини до природи.  

 За походженням,  характером і способом розв'язання  глобальні проблеми класифікуються  на декілька видів:  

- проблеми, що виникають  у сфері взаємодії природи  і суспільства;  

- проблеми у сфері суспільних взаємовідносин; 

- проблеми розвитку  людської цивілізації.  

 Необхідність пошуку  шляхів розв'язання глобальних  проблем людства породжена тими  реальними загрозами, які виникли  перед світовим співтовариством.  

Шляхи розв'язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша.  

  Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН, МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.  

 Для розв'язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовано відповідні форми. Серед останніх слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку, яка розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища.  

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить регіональному співробітництву. Так, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані.   

 Джерелами ресурсів та засобами  розв'язання глобальних проблем  у нинішніх умовах виступають:   

- офіційна допомога з боку  економічно розвинутих країн  країнам, що розвиваються;  

- іноземні приватні інвестиції;  

- застосування економічних важелів  управління якістю довкілля, зокрема  субсидій і дотацій за виготовлення  екологічно чистої продукції,  за виконання державних екологічних  проектів, екологічні платежі за  всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуйте кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо;