Правовий режим майна суб'єктів господарювання

 

ПРАВОВИЙ  РЕЖИМ МАЙНА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

  1. Правовий  режим майна суб'єктів господарювання
  2. Правовий режим майна об’єднання підприємств, та господарських товариств
  3. Інші підстави виникнення майнових прав
  4. Майнове положення і облік майна суб'єкта господарювання
  5. Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Правовий  режим майна суб'єктів  господарювання 

       Підприємницька  діяльність громадян та юридичних осіб здійснюється в певних організаційно-правових формах і за порядком, який встановлено законодавством України. Домінуюче місце серед організаційно-правових форм підприємництва належить підприємству. Всі основі нормативні акти, які приймаються щодо підприємництва, виключно правового положення підприємства. В більшості правових систем поняття “підприємство” визначає певний майновий комплекс, тобто суб’єкт та об’єкт цивільних правовідносин. За українським законодавством підприємництво – це не тільки майновий комплекс, а й юридична особа. Так, ст. 62 Господарського кодексу України визначає: підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

      Підприємство  має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банках, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – також товарний знак. Підприємство для власної діяльності має необхідне майно – основні та обігові кошти, інші цінності, які належать йому на певних правових засадах – на праві власності або на праві певного господарського відання. Майно підприємства економічно та юридично, як правило, відмежоване від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права.

      Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству чи статуту підприємства. 

       Відчуження  від держави засобів виробництва, що є державною власністю і  закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурсних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

      Відповідно  до ст. 66 Господарського кодексу України  та ст. 102 Цивільного кодексу України  в установчому акті підприємства визначається майно, яке повинно передаватись йому після реєстрації.

       Основу  правового режиму майна суб'єктів  господарювання, на якому базується  їхня господарська діяльність, складають  право власності та інші речові права: право господарського ведення, оперативного управління, а також оперативного використання майна. Господарська діяльність може здійснюватися і на основі інших речових прав (права володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

       Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

- з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

-  внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

-  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

-  внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

- з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

      Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього  майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.  

      Цей перелік не є вичерпним, оскільки стосунки у сфері господарського обороту відрізняються численністю  і різноманітністю.

Аналіз  господарських зобов'язань свідчить про те, що головне місце серед  підстав виникнення цих зобов'язань належить господарському договору. Господарські зобов'язання виникають як з господарських договорів, укладених на підставі державного замовлення або іншого управлінського акту, так і з договорів, що укладаються на розсуд учасників господарських стосунків.

      Відповідно  до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу  України майново-господарські зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання або суб'єктами господарювання і  негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Це відповідає загальним принципам госпо-дарювання, закріпленим у ст. 6 ГКУ, як-от: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадовців у господарські стосунки.

      Сторони можуть визначати зміст договору на основі зразкового або типового договору. Слід зазначити, що використання зразкового договору рекомендується суб'єктам господарювання при укладенні ними договорів, при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковим договором, чи доповнювати його зміст.

      У деяких випадках майнові права і  обов'язки можуть виникати за управлінськими актами, які приймаються уповноваженими органами відповідно до їхньої компетенції. Часто основою виникнення майнових прав і обов'язків виступає і складний юридичний склад, що передбачає управлінський акт і укладений на його основі правочин. 

Правовий  режим майна об’єднання підприємств, та господарських товариств 

       Об’єднання  підприємств є юридичними особами  і діють на підставі договору або  статуту, який затверджується їх засновником. Підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу, і навпаки, підприємства-члени об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями останніх, тобто, якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то їх виконують підприємства-засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначають в межах внеску кожного із засновників у статутних фондах.

      Об’єднання  створюються для спільного вирішення завдань, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вони в межах делегованих її повноважень можуть від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції, а також проводити операції на фондовому ринку.

       Об’єднання  здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним  майном, до складу якого відноситься  також майно, передане об’єднанню підприємствами-засновниками. Майном об’єднання ст. 123 Господарського кодексу України визначає: Основні фонди і обігові кошти, передані підприємствами на баланс об’єднання. Майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності. Майно створених об’єднанням підприємств. Майно об’єднання є колективною власністю, право частки в ньому належить членам об’єднанням. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. Члени об’єднання не відповідають за загальне майно об’єднання. При припиненні діяльності об’єднання майно, яке залишилося, розподіляється між його членами. 

      Об’єднання  створюються підприємствами-ініціаторами шляхом укладання відповідного договору. Господарські об’єднання державних  підприємств можуть створюватись з  ініціативи і за рішенням КМ України.

      Об’єднання  ліквідовуються за рішенням підприємств, які входять до його складу, або  за рішенням господарського суду. Ліквідація об’єднання здійснюється у такому ж порядку, що і ліквідація підприємств.

      Серед організаційно-правових форм підприємництва визначне місце належить господарським товариствам, діяльність яких регулюється ст. 80 Господарського кодексу України. Відповідно до цього закону господарські товариства – це підприємства, установи і організації, створені на засадах договору юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Всі господарські товариства наділяються правом юридичної особи з дня державної реєстрації.

      Законом передбачені такі види господарських  товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні.

      Засновниками  господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, фізичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи й міжнародні організації. Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні з господарських товариств можуть діяти на підставі засновницького договору, інші – договору і статуту. В установчих документах, незалежно від виду товариства, по­винно бути вказано найменування товариства, в якому й зазначається його вид.

      Особливості правового статусу господарських  організацій залежить від їх виду та організаційної форми. При заснуванні господарської організації вибір  організаційної форми залежить від засновника чи засновників. Вибрана організаційна форма закрі­плюється при державній реєстрації конкретного виду підприємства, господарського товариства чи іншої господарської організації. Як правило, при цьому утворюється юридична особа, яка і виступає в господарському обігу як самостійний суб’єкт майнових відносин. 

Господарське  товариство характеризується складною майновою і фінансовою структурою, яка являє собою врегульовані правом відносини вкладників та учасників  товариства щодо випуску, обліку, розподілу його майна. Статтею 87 Господарського кодексу України майном товариств визначається: основні фонди, обігові кошти та інші матеріальні активи.

      Юридично-технічною  формою, що відображає майновий стан товариства, є самостійний баланс.

      Перетворення державного майна у колективне на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про    випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Рішення про продаж акцій такого товариства приймає орган приватизації. Засновники визначають в установчих документах види вкладів до статутного фонду та власні майнові права. Стаття 80 Господарського кодексу України передбачені джерелами майна господарського товариства:

Вклади  учасників засновників товариства.

Майно, передане йому учасниками товариства.

Продукція, виробленоатовариством в результаті господарської діяльності.

Одержані  доходи.

Інше  майно, набуте на підставі, що не заборонені законом.

      Вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні  папери, інші речі або майно чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

      Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників  товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній екс­пертній оцінці.

      Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об’єднання вкладів засновників та учасників  у статутний фонд то­вариства  як колективну власність акціонерів щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

      Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані законом  “Про власність”, який визначає товариство суб’єктом права колективної  власності, а його майно – об’єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колективної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 закону “Про господарські товариства”, відповідно до якої товариство “несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства”.

                 Майно товариства юридично відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб’єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності (спільної часткової власності). Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви, грошові та іншіх рахунки в установах банків.

      Закон “Про власність” визнає дві основні  юридичні підстави виникнення колективної  власності товариства. Загальним  правилом для всіх товариств є добровільне об’єднання майна засновників і учасників для діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення права колективної власності є умови, відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери – на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію і приватизацію. Державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваже­ного державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний капітал акціонерного товариства (ст. 25 закону “Про власність”). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках виникає право колективної власності, єдиним суб’єктом якого стає товариство як юридична особа.

      Об’єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і  учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Загальний розмір статутного капіталу, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного капіталу акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і вид вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах, в статутному капіталі може бути майно в прямому розумінні, цінні папери та грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права.

      Оцінку  вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній  формі, затверджують установчі збори  товариства. Ці правила безпосередньо  стосуються вкладів фізичних і недержавних  юридичних осіб-акціонерів.

      Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку відповідно до методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої КМУ 18 січня 1995 р. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації та в інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного капіталу підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної методики. 

      Крім вкладів, товариство виступає власником і іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвування тощо.

      Фонди акціонерного товариства – це передбачені  нормами права види або частини  майна товариства відповідно до їхнього  цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

      Законом України “Про господарські товариства”  встановлено мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним  заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості.

      Статтею 156 Цивільного кодексу України передбачена можливість збільшення статутного капіталу акціонерного товариства, яке може бути можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів.

      Акціонери користуються переважним правом на придбання  акцій додаткового випуску перед  іншими особами. Збільшення статутного капіталу може здійснюватись також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного капіталу не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

      Відповідно  до ст. 157 Цивільного кодексу України зменшення статутного капіталу можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного капіталу неможливе за наявності запе­речень кредиторів. Рішення про зменшення статутного капіталу приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

      Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов’язане відшкодувати власнику акцій збитки у зв’язку зі зміною статутного капіталу. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного капіталу. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, господарський суд.

      Для покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд, розмір якого визначається законодавством. Він має бути не менше 25 відсотків статутного капіталу товариства. Формується резервний фонд за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому ці кошти на інші цілі не використовуються. 
 
 
 
 
 
 
 

Інші  підстави виникнення майнових прав 

      Законодавець  у ч. 1 ст. 144 ГКУ визначив порядок  виникнення майнових прав і обов'язків  суб'єкта господарювання, зазначивши серед  іншого протиправні дії. Так, спричинення збитку іншій особі є юридичним фактом, що породжує обов'язок відшкодувати його потерпілому, наприклад, вартість пошкодженого майна. Придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав створює зобов'язання відшкодувати потерпілому його втрати.

      Іншими  обставинами, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав і обов'язків, можуть бути інші дії фізичних і  юридичних осіб. Чисельність і  різноманітність громадських стосунків, регульованих господарським законодавством, пояснює розмаїття юридичних фактів, що є підставами виникнення господарських зобов'язань. Вичерпного переліку таких підстав чинне законодавство не містить.

      Договори, угоди й адміністративні акти є правомірними діями, покликаними  сприяти розвитку господарського обороту. Здійснення неправомірних дій у сфері господарського обороту перешкоджає його нормальному функціонуванню. З метою усунення негативних наслідків, викликаних неправомірними діями, закон пов'язує з ними виникнення особливого виду зобов'язань (делікти). Такі зобов'язання, хоча вони і виникають з неправомірних дій, спрямовані на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового положення учасників господарського обороту.

       Цінні папери є особливим видом майна. Самі по собі вони не мають матеріальної цінності, але втілюють у собі права на грошові кошти, товари, послуги. Вони служать засобом платежу, а також можуть бути використані як запорука для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери як особливий вид майна мають специфічний правовий режим. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації і придбання суб'єктами господарювання встановлюються ГКУ й іншими законами.

      Господарські  зобов'язання можуть породжуватися  також подіями, тобто такими юридичними фактами, які не залежать від волі людей. Найчастіше подія не веде до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках цього зобов'язання певні права й обов'язки сторін. Наприклад, настання такого страхового випадку, як повінь, тягне за собою обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якої застраховане від повеней, і право останньої вимагати від страховика виплати їй цього відшкодування.

      Джерелами формування майна підприємства є:

Грошові та матеріальні внески засновників.

Доходи, одержані від реалізації продукції  та інших видів господарської  діяльності.

Доходи  від цінних паперів.

Кредити банків та інших кредиторів.

Капітальні  вкладення і дотації з державного бюджету.

Придбання майна іншого підприємства, організації.

Безкоштовні та благодійні внески, пожертвування  організацій, підприємств та громадян.

Підприємство, якщо інше не передбачено статутом та законодавством, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям чи установам, обмінювати та здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або позику належні йому будови, інвентар, споруди, устаткування, сировину, матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. 
 
 
 
 

Майнове положення і облік  майна суб'єкта господарювання 

      Облік майна суб'єкта господарювання здійснюється переважно у формі бухгалтерського  обліку. Основні вимоги і правила  його ведення закріплені в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" від 16.07.1999 р. Початковим положенням ведення бухгалтерського обліку є його обов'язковість для суб'єктів господарювання. Це міра можливої і належної поведінки, яка може бути охарактеризована як право і обов'язок вести бухгалтерський облік (навіть спрощений) свого майна і господарських операцій за встановленими правилами. Бухгалтерський облік зобов'язані вести всі суб'єкти господарювання незалежно від організаційно-правових форм і форм власності. Майно суб'єкта господарювання враховується відособлено від майна власника й інших суб'єктів. Це правило називається в юридичній практиці правилом майнової відособленості. Облік ведеться безперервно з моменту реєстрації суб'єкта господарювання до його реорганізації або ліквідації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 145 ГКУ майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю майнових прав, що належать йому, і майнових зобов'язань, відображуються в бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Облік майна ведеться методом подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках, включених до робочого плану рахунків бухгалтерського обліку. Правильність обліку майна має велике значення і характеризує майнове та фінансове положення суб'єкта господарювання.

      У ч. 2 вказаної статті законодавець закріпив норму, відповідно до якої зміна правового  режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна способом, передбаченим цим  Кодексом і прийнятими відповідно до нього іншими законами, окрім випадків, коли така зміна забороняється законом. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання означає зміну вимог, що пред'являються при його придбанні, використанні в процесі господарської діяльності, вибутті, у встановленні особливих правил обліку майна тощо. Зміна правового режиму може здійснюватися власником майна шляхом надання цього майна іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського ведення, праві оперативного управління або праві оперативного використання, а також на основі інших форм правового режиму майна.

      Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити  інвентаризацію майна, що їм належить, для забезпечення даних бухгалтерського обліку і звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону і засновницьких документів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Гарантії  та захист майнових прав суб'єктів господарювання 

      Майнові гарантії прав господарюючих суб'єктів полягають в тому, що держава шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності.

      Так, відповідно до вимог ст. 147 ГКУ майнові права суб'єктів господарювання охороняються законом. Вилучення державою майна суб'єкта господарювання допускається лише у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Згідно зі ст. 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване тільки як виняток з мотиву громадської необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану на підставі законів України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.2000 р. і "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16.03.2000 р.

      Збитки, заподіяні суб'єктові господарювання порушенням його майнових прав громадянами, юридичними особами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Правовий режим майна суб'єктів господарювання