Предмет і метод антимонопольного регулювання підприємницької діяльності
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Придунайська філія
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: Предмет і метод антимонопольного регулювання підприємницької діяльності
на тему: Предмет і метод антимонопольного регулювання підприємницької діяльності
Виконав студент 5 курсу
Групи Ф 241-3-11 С 5 П
Авдєєв Юрій Юрійович
Викладач:
Стрілець Галина Олександрівна
м. Ізмаїл, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
- Причини виникнення та економічні наслідки діяльності монополій в регулюванні економ
іки………………………………………………………………4 - Антимонопольне регулювання в Україні…………………………………….9
- Монопольне становище на Україні та діяльність антимонопольного комітету України……………………………………………………………
……….12
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...21
ВСТУП
Темою, обраною для розгляду в даній роботі є антимонопольне регулювання підприємницької діяльності.
На сьогодні для економіки
України висвітлення даного аспекту
являється надзвичайно
Перед українською громадою постала низка питань, пов’язаних з антимонопольним регулюванням підприємницької діяльності, що потребують досконалого вивчення і впровадження заходів щодо їх поліпшення і відповідного регулювання. Оскільки діяльність монополій залишає свій відбиток не лише на економічній стабільності країни і можливості розвитку економіки в цілому, а і на житті пересічного громадянина. Це пояснюється наявністю таких явищ в українській економіці, як вживання заходів недоброякісної конкуренції, сформованих сприятливих умов для діяльності монополій в деяких галузях економіки. Зазначені питання вимагають вживання заходів для вдосконалення антимонопольного законодавства України та підвищення якості діяльності антимонопольного комітету. Державне регулювання монополізованих ринків необхідно для захисту інтересів споживачів в галузі виробництва масових товарів.
1. Причини виникнення та економічні наслідки діяльності монополій в регулюванні економіки
Регуляторами ринкової економіки є відносини попиту та пропозиції на ринках товарів та послуг. Дані відносини залежать від кількості продавців і споживачів товарів, які вимірюються від одиниць (монополізовані ринки) до безлічі тих й інших (ринок вільної конкуренції). Монополія виникає у разі коли на ринку складаються сприятливі умови для існування єдиного виробника продукції, в якої немає близьких замінювачів. Дані умови складаються в разі коли в країні не врегульоване антимонопольне законодавство, неефективно діє антимонопольний комітет, існують відповідні бар'єри для існування вільної конкуренції. Для того, щоб однозначно відповісти на питання - чи є на ринку монополістичні формування, необхідно встановити, чи спостерігаються характерні риси монополії [3]. Розглянемо їх докладніше:
- на ринку функціонує один продавець, тобто одна фірма являється єдиним постачальником товарів чи послуг, відбувається поєднання понять фірма-виробник і галузь ринку на якому виступає з своєю пропозицією фірма;
- не має близьких замінників продукту чи послуги. Отже, при збереженні даної умови виробник потрапляє в ситуацію коли він виробляє продукцію або надає послугу, яка є унікальною, а споживач не має вибору товару, отже він може приймати рішення лише щодо користування даним товаром чи послугою;
- диктування ціни - в разі коли фірма є єдиним виробником товарів чи послуг, вона самостійно встановлює ціну, яка може бути досить завищеною, але ринковий механізм не в змозі врегулювати даний процес шляхом конкурентної боротьби, як це відбувається на ринку вільної конкуренції, оскільки остання відсутня;
- заблокований вступ на ринок інших виробників аналогічних товарів.
Отже однією з основних причин виникнення монополій спостерігаються бар'єри для вступу на ринок конкурентних фірм. Вони можуть бути економічними, технічними, юридичними [1].
Для ефективної діяльності
ринкового механізму необхідно,
щоб в процесі його функціонування
спостерігалась конкуренція між
суб'єктами, що вступають в ринкові
відносини. Оскільки конкуренція є
стимулюючим засобом для
На ринку відбувається взаємодія між попитом та пропозицією, тобто обмін між продавцями й покупцями (виробниками і споживачами). Очевидно, що рішення продавців (покупців) про ціну й обсяг виробництва (закупівлі) товару будуть істотно розрізнятися для різних типів ринкових структур. Залежно від цілей економічного дослідження може бути запропоновано кілька різних класифікацій типів ринкових структур. Розглянемо просту й найбільш важливу в економічній теорії класифікацію ринків. Ознакою, покладеною в основу цієї класифікації, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на ринкову ціну, отже визначається ступінь монополізації ринкової галузі. У разі, коли ринкова структура характеризується досконалою конкуренцією, якщо жоден із продавців (покупців) не здатний вплинути на ціну товару. Якщо дана умова не дотримується, то конкуренція є недосконалою. Отже, конкуренція пов'язана з різкими стрибками цін, а монополія (держава) характеризується твердими цінами.
Для досконалого визначення
поняття монополістичних
1. Монополія (чиста монополія). У галузі є тільки один виробник, що повністю контролює обсяг пропозиції товару й дуже сильно впливає на ціни. Чинність монополіста тим більше, чим вище вхідні бар'єри в галузь і чим менше товарів-замінників у даного товару. Монополія на стороні попиту (на ринку виступає один покупець) називається монопсонією. Ринкова структура, у якій єдиному продавцеві протистоїть єдиний покупець, називається двосторонньою монополією.
2. Олігополія. У галузі є незначна кількість виробників. У цій ситуації виробники можуть поводитися різними способами:
- не враховувати поводження інших виробників, як і при досконалій конкуренції;
- намагатися передбачати поводження інших виробників;
- вступати в змову з іншими виробниками.
Окремий випадок олігополії - дуополія (два продавці). Ринкова структура з декількома покупцями називається олігопсонією.
3. Монополістична конкуренція з диференціацією продукту. У галузі може бути багато продавців, але пропоновані ними товари неоднорідні з погляду покупців [8].
Що стосується причин виникнення монополій, то виділяють три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика. Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією.
Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами у вигляді сировини або знань, захищених патентом.
Третя причина існування монополій полягає в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь.
Перелічені причини тісно пов'язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.
Конкуренція викликає стимули до підвищення ефективності виробництва збільшенню прибутку, що є двигуном розвитку економіки. У свою чергу, для підвищення конкурентоздатності товарів і послуг товаровиробники активізують інноваційні та інвестиційні процеси. Монополізація ринків веде до встановлення монопольно високої ціни й прибутку, знижує стимули до технічного розвитку, зниженню витрат виробництва й сповільнює відтворювальні процеси, скорочує інвестиції.
Підвищення ціни на продукцію, реалізовану на монополізованих ринках, приводить до зниження купівельної спроможності споживачів і до розбіжності інтересів виробників і споживачів. Відбувається скорочення обсягів продажів до необхідного мінімуму. У свою чергу це приводить до зниження ВВП і надходжень у бюджет.
Процеси монополізації ринків пов'язані з її об'єктивною економічною доцільністю. Створення надзвичайного стану на ринках приводить до максимізації прибутку. Одночасно виникають можливості збільшення інвестицій, які можуть і не бути реалізованими через відсутність стимулів до розвитку. Додаткові доходи будуть формувати монопольно високий прибуток. Монополізація здійснюється в інтересах великого капіталу, які розходяться з інтересами масового споживача [4, c.219].
З економічної точки зору наслідки діяльності монополій відображаються на: ціні, об'ємі виробництва і розподілу ресурсів, порівнянні витрат між конкуруючими і монопольними фірмами, науково-технічним прогресом, розподілом прибутків.
Інший вплив на економічний розвиток країни монополії оказують з боку розвитку науково - технічного прогресу.
Таким чином оцінка економічних наслідків діяльності монополій призводить до висновку, що при однакових витратах чисто монопольна фірма встановить більш високу ціну, виготовляючи при цьому менший об'єм продукції і буде сприяти розподілу економічних ресурсів, гіршому ніж фірми в умовах чистої конкуренції. Отже, монополії на сучасному етапі - це переважно великі підприємства з максимальною ефективністю й мінімальними витратами. Монополії, реалізуючи переваги великого виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва.
З іншого боку, кількість негативних факторів існування монополій значно більше й перший з них - практика утворення монопольних цін. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюють додаткові прибутки монополістам й одночасно обкладають споживача своєрідною «даниною» у свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами, які вище, ніж в умовах конкурентного ринку. При цьому ріст цін спостерігається в основному на внутрішньому ринку, і створюється така ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі, ніж на зовнішньому.
Ще одним негативним фактором
наявності монополій є
Монополізація також приводить
до деформації господарських відносин
і процесів. Створюється структура,
що відповідає цілям монополії - оптимізації
монопольних прибутків. У цьому
випадку виникає також
2. Антимонопольне регулювання в Україні
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства України. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.
26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України», доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року) [2].
Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольного становища, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються:
1. Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору.
2. Обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.
3. Часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.
4. Інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців.
5. Встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.
6. Встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.
7. Встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції [10].
Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:
- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок (доплат), націнок;
- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;
- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління) розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління [6].
З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства України, яка включає в себе:
- заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
- примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
- встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону в інший;
- надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару;
- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
- встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управлінням підприємств угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки та охорони суспільних інтересів [7].
3. Монопольне становище на Україні та діяльність антимонопольного комітету України
Основною особливістю
антимонопольного регулювання української
економіки є те, що довгий час
Україна перебувала під господарсько-
З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку української держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм в Україні є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організацію фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону «Про економічну самостійність України» антимонопольне законодавство.
Одним зі специфічних обставин,
характерних для сучасного
У українській промисловості існують близько чотири тисячі підприємств - монополістів й їхня продукція становить 7% від загального числа виготовленої продукції. З них природних монополій - 500. Класичним прикладом природних монополій є передача електроенергії, нафти й газу, залізничні перевезення, а також окремі підгалузі зв'язку, а на регіональному рівні - комунальні послуги - тепло - і водопостачання, каналізація. Такі галузі або регулюються державою, або перебувають у його власності.
Монополія означає певну
ступінь влади над ціною. І
ця влада може базуватися на різних
передумовах: захоплення значної частки
галузевого виробництва (концентрація
й централізація виробництва
й капіталу), таємні або явні угоди
про розділ ринків і рівень цін, створення
штучних дефіцитів тощо. Енергетичні
і транспортні монополії
Антитрестовська політика повинна являти собою захист і посилення конкуренції шляхом створення перешкод для виникнення, використання або захисту монопольної влади. Застосування такого економічного регулювання необхідно для:
- забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств;
- забезпечення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного віднесення витрат на тарифи для різних типів населення;
- стимулювання підприємств до скорочення витрат і надлишків зайнятості, покращення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій;
- створення умов для розвитку конкуренції.
Другою особливістю
Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:
- здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
- захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
- сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки [9].
Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та «Про Антимонопольний комітет України», а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України [10].
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Антимонопольний комітет з метою розвитку конкуренції має право:
- визначати монопольне становище підприємців на ринку;
- давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;
- давати органам управління обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;
- здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;
- вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
- приймати розпорядження про накладання штрафів;
- звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної влади та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;
- давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
- здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України [9].
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону «Про Антимонопольний комітет України» [2].
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:
1. Майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону - у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією.
