Предмет і об’єкти етапи та метод бухгалтерського обліку
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО ПЕДАГОГІЧНА
АКАДЕМІЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету «Бухгалтерський облік та аудит»
Студент гр.
Прізвище, ім’я, по батькові :
Спеціальність : Професійне навчання.
Економіка підприємств, маркетинг та менеджмент
Варіант: №2
Дата:_______________
Підпис:_____________
План
Теоретична частина (Варіант №2)
1.Предмет і об’єкти етапи та метод бухгалтерського обліку.
2.Облік праці та його оплати.
Практична частина (завдання №2)
Список літератури
1. Предмет і об’єкти єтапи та метод бухгалтерського обліку
Основою бухгалтерського обліку в Україні є Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p., який визначає правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 p., водночас з цим почалася реалізація Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою № 1706 Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. Поширюється цей Закон на всіх без винятку юридичних осіб (підприємства, організації, банки, бюджетні установи).
Бухгалтерський облік — це спосіб суцільного документального спостереження й контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств і організацій й відповідного відображення отриманої інформації.
Суть бухгалтерського обліку визначають такі його властивості:
• систематичне і послідовне відображення всіх господарських операцій у міру їх здійснення;
• документальне обґрунтування господарських операцій;
• застосування різних способів обробки облікової інформації — рахунків, подвійних записів, балансу та ін.
В обліку застосовують різні вимірники для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, а також їх кількісних та якісних характеристик.
Облікові вимірники застосовують для оцінювання ефективності господарських операцій за кількісними та вартісними критеріями в бізнес-плані та державній фінансовій і статистичній звітності. Облікові вимірники поділяють на натуральні, трудові та грошові.
Натуральні вимірники застосовують для отримання інформації про господарські засоби та процеси в їх натуральному вираженні (через масу, об'єм, площу). їх застосовують для обліку тільки однорідних об'єктів.
Трудові вимірники використовують для визначення кількості витраченої праці в одиницях робочого часу (хвилинах, годинах, днях, місяцях, роках). За допомогою трудових вимірників можна узагальнювати й порівнювати різнорідні величини.
Грошові вимірники застосовують для узагальненого відображення наявності та руху засобів підприємства, джерел їх формування, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вираженні (з метою планування та обліку процесів виробництва і обігу, визначення фінансових результатів підприємства).
Ще бухгалтерський облік займається не тільки веденням бухгалтерських рахунків, включає планування, підготовку бюджетів, контроль і концентрацію уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності й аудит. Він здійснюється в масштабах кожної держави. Та найбільш характерним об'єктом його застосування є підприємство - державне, спільне, колективне, приватне, де щоденно відбувається велика кількість господарських операцій, які вносять зміни у склад господарських засобів і їх джерел, за використанням яких необхідний контроль.
Засоби господарства становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщенням, так і за джерелами утворення та за призначенням.
У вітчизняній економічній
Відтак предметом
Предметом бухгалтерського обліку є окремі сторони багатогранного процесу розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції), що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення -тобто виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру тощо; на машинобудівельному підприємстві - процес виробництва машин, обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності та джерел їх утворення.
Об'єктами бухгалтерського обліку підприємства є господарські засоби й джерела господарських засобів.
Об'єкти бухгалтерського обліку є дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з виробничою та фінансово-господарською діяльністю, збереженням майна, ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Без чітко визначених об'єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку.
Об’єкти бухгалтерського обліку традиційно визначаються як складові його предмета. Мало того, поширене твердження, що поняття „предмет” та „об’єкт” рівнозначні, але об’єкт обліку, як поняття, – це частина предмета, його конкретизація стосовно окремої ланки господарства.
Об'єкти бухгалтерського обліку можна розподілити на активи, зобов’язання, власний капітал.
Аналіз національних П(С)БО, зокрема П(С)БО 2 „Баланс”, дає можливість виявити основні характеристики згадуваних об’єктів бухгалтерського обліку.
Активи – це ресурси, контрольовані підприємством, що виникли як наслідок минулих подій, використання яких, очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому
Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, викличе зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань
Визнання
Актив визнається, якщо:
· його вартість може бути достовірно визначена;
· очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням
Зобов’язання визнається, якщо:
· його оцінка може бути достовірно визначена;
· існує ймовірна залежність економічних вигод у майбутньому від його погашення
Власний капітал визнається одночасно з визнанням активів або зобов’язань, які викликають його зміни
Щоб бути віднесеним до активів підприємства він певний економічний ресурс має відповідати чотирьом вимогам:
1. Перебувати під контролем
2. Втілювати майбутні економічні
вигоди – потенційно сприяти
(прямо чи непрямо)
3. Бути отриманими внаслідок
минулих подій, тобто
4. Оцінюватися за достовірною оцінкою ( у вимірюваній вартості).
Активи підприємства класифікуються за різними ознаками. Так, відповідно до П(С)БО 2 „Баланс”, активи поділяються на довгострокові й поточні.
Зокрема, виділяють:
- поточні активи - ресурси, які належать підприємству і напевно будуть перетворені на гроші чи використані іншим чином протягом року або нормального операційного циклу підприємства, якщо він коротший від року. Нормальний операційний цикл тут – середній час, необхідний для перетворення вкладених коштів у гроші. Звичайно, поточні активи - це грошові короткострокові інвестиції, попередня оплата та інші кошти, які можуть бути отримані ;
- інвестиції – цінні папери, що не можуть бути продані протягом найближчого року, векселі, видані на термін, який перевищує рік чи операційний цикл, якщо тривалість останнього більша року, невикористані засоби, капітальні вкладення, постійні вкладення в інші компанії з метою контролю їх діяльності;
- операційні матеріальні активи – нерухомість, устаткування тощо – довгострокові активи, використовувані в процесі господарської діяльності, які, як правило, амортизуються;
- нематеріальні активи - довгострокові активи, в яких відсутня фізична субстанція (матеріальність), але які мають вартість, засновану на правах і привілеях власності (права, торгові марки, „гудвіл” тощо);
- інші активи – різні активи, не включені в жодну з попередніх груп.
Розмежування активів на поточні й непоточні за П(С)БО 2 „Баланс” в цілому відповідає наведеній класифікації.
Традиційно у вітчизняному бухгалтерському облікові активи класифікуються за їх функціями:
а) засоби виробництва, до яких належать засоби праці (основні засоби) й предмети праці, які у бухгалтерському обліку представлені виробничими запасами та незавершеним виробництвом;
б) засоби обігу, серед яких розрізняються грошові кошти, предмети обігу (готова продукція і товари), грошові кошти та кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість).
Ці дві групи являють собою господарські засоби підприємства. У більшості галузей засоби виробництва становлять основу майна, перше місце серед якого займають засоби праці. Засоби праці - невід'ємний елемент процесу виробництва. За допомогою засобів праці працівник діє на предмети праці, в результаті відбуваються виробничі процеси з виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.
Засоби праці відрізняються від інших видів майна тим, що вони:
1) використовуються в процесі
виробництва як предмети, за допомогою
яких людина діє на предмети
праці, або використовує їх
для створення матеріальних
2) переносять свою вартість на
новостворений продукт
До основних засобів належать такі засоби праці, строк служби яких перевищує один рік: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна техніка, будівлі, споруди і т. д. Решту засобів праці, які не відповідають названим вимогам, виділено в окрему групу, яка називається „Малоцінні та швидкозношувані предмети”.
Основні засоби відображаються в поточному бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка складається з витрат на їх придбання, доставку, установку, державну реєстрацію, спорудження та виготовлення з урахуванням страхових платежів за час транспортування та спорудження.
Первісну вартість може бути змінено у разі добудови, дообладнання, реконструкції, капітального ремонту та часткової ліквідації відповідних об'єктів.
Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється віднесенням зносу (амортизаційних відрахувань) за встановленими нормами на витрати виробництва та обігу протягом строку, за який первісна вартість повністю переноситься на зазначені витрати.
Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об'єкт - закінчена споруда чи конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій чи відповідних робіт.
Особливим об'єктом бухгалтерського обліку є нематеріальні активи. В їхньому складі відображають придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, іншими аналогічними майновими правами. Нематеріальні активи відображають у балансі в сумі витрат на придбання та доведення їх до стану, в якому вони стають придатними для використання згідно із запланованою метою. Відтак первісна оцінка нематеріальних активів - це собівартість їх придбання чи створення.
Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку.
Загальнонаукові та конкретно-емпіричні методичні прийоми, що сформувались у бухгалтерському обліку, наведені на рис. 1.1.
До загальнонаукових методичних прийомів належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація.
Аналіз (від грецьк. analysis — розкладання, розчленування) — прийом дослідження, який передбачає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожну з відокремлених частин аналізують окремо в межах одного цілого (наприклад, здійснюють аналітичний облік будинків, споруд, машин і обладнання на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби").
Синтез (від грецького synthesis — сполучення, поєднання, складання) — прийом вивчення об'єкта в цілісності, єдності та взаємозв'язку його частин. У бухгалтерському обліку синтез пов'язаний із синтетичним обліком, оскільки дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані у процесі господарської діяльності, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (нематеріальні активи, матеріали, готова продукція та ін.).
Індукція (від лат. induction — наведення) — прийом дослідження, за яким загальний висновок про ознаки множини елементів об'єкта роблять на основі вивчення не всіх ознак, а лише частини елементів цієї множини, тобто узагальнення висновків від окремого до загального (коли облік дебіторської заборгованості здійснюють за даними спочатку аналітичного, а потім синтетичного обліку).
Дедукція (від лат. deduction — виведення) — прийом, за яким спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а вже потім його складових, тобто висновки конкретизують від загального до окремого (коли облік дебіторської заборгованості здійснюють за даними спочатку синтетичного, а потім аналітичного обліку).
Аналогія (від грецьк. analogia — відповідність) — прийом, за допомогою якого одні об'єкти пізнають на основі їх подібності з іншими. Грунтуючись на подібності окремих сторін різних об'єктів, прийом аналогії є основою моделювання, яке застосовують, зокрема, у побудові аналітичного й синтетичного бухгалтерського обліку знарядь і об'єктів праці.
Моделювання (від лат. modulus — міра, зразок) — прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні об'єкта чи явища, які вивчають, на їх аналоги, моделі, котрі мають істотні прикмети оригіналу. У бухгалтерському обліку такими моделями є міжнародні та національні стандарти.
Абстрагування (від лат. abstrahere — відволікати) — прийом, що передбачає перехід від конкретних об'єктів до загальних понять і законів розвитку (наприклад, коли перевіряють стан контролю трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки по підприємству загалом).
Конкретизація (від лат. concretus — густий, твердий) — прийом дослідження об'єктів в усій їх різнобічності, якісній багатогранності значень реального існування (на відміну від абстрактного). При цьому досліджують стан об'єктів за певних конкретних умов їх існування та історичного розвитку. Прикладом застосування цього прийому може бути виявлення у процесі обліку непродуктивних витрат за місцями їх утворення — підрозділами підприємства.
На основі загальнонаукових методів дослідження явищ, які відбуваються в господарській діяльності й відбиваються в бухгалтерському обліку, сформувались емпіричні методичні прийоми, що грунтуються на досвіді розвитку обліку та його застосування у практичній діяльності людей. Це забезпечує поєднання теорії бухгалтерського обліку як науки та його прикладної частини — обліку капіталу та його використання суб'єктами підприємницької діяльності.
Конкретно-емпіричні методичні прийоми бухгалтерського обліку сформувалися на основі загальнонаукових у результаті багатовікового розвитку. їх застосовують не як констатацію результатів спостереження (наприклад, про перевищення витрат виробництва порівняно з передбаченими нормами); вони не є пізнанням економічних процесів. Бухгалтерський облік лише тоді виконуватиме покладені на нього функції, коли групуватиме інформацію про господарські процеси за ознаками, необхідними для управління виробництвом і маркетингом, сприятиме збільшенню капіталу суб'єктів підприємництва.
Конкретно-емпіричні
методичні прийоми
Прийоми документалістики полягають у суцільному безперервному документуванні господарських операцій, які відображаються в бухгалтерському обліку суб'єкта підприємницької діяльності. Первинною процедурою обліково-аналітичного процесу є оформлення господарських операцій юридично достовірним документом на папері чи іншому носії інформації. Виходячи з контрольних функцій бухгалтерського обліку первинна документація підлягає юридичній перевірці на правомочність і достовірність за формою та змістом
(із застосуванням
прийомів юридичного
Розрахунково-аналітичні прийоми застосовують у бухгалтерському обліку з метою оцінювання господарських операцій в єдиному грошовому вимірнику, а також натуральних, трудових та інших вимірниках об'єктів обліку.
Двоїсті прийоми передбачають відображення структури капіталу та його використання у процесі обігу під час здійснення господарської діяльності, тобто подвійне відображення господарських операцій у системі бухгалтерського обліку. Для цього застосовують прийоми класифікації системи рахунків бухгалтерського обліку господарської діяльності та їх групування за економічно однорідним змістом і призначенням. Прийоми аналітичного та синтетичного групування даних обліку застосовують для деталізації та узагальнення інформації про господарську діяльність з метою активного впливу на неї через систему управління.
Органолептичні (від грецьк. organon — знаряддя, інструмент) прийоми застосовують для контролю правильності даних обліку цінностей, здійснення інвентаризації, контрольних замірів робіт вибірковими та суцільними спостереженнями господарських операцій, коштів і матеріальних цінностей. У бухгалтерському обліку ці прийоми застосовують у разі передавання грошей або матеріальних цінностей від однієї матеріально відповідальної особи до іншої, приймання товарів від постачальників та в деяких інших випадках (наприклад, у разі стихійного лиха чи пожежі).
Балансово-звітні прийоми передбачають узагальнення даних бухгалтерського обліку на певну дату для підбиття підсумку фінансово-господарської діяльності, обчислення податків, розрахунків із бюджетом, оплати праці працівників, розрахунків із контрагентами тощо. При цьому здійснюють синтезування даних обліку в Головній книзі, балансове відображення стану капіталу на звітну дату (його наявність і розміщення), звітне узагальнення господарської діяльності. Зміст цих методичних прийомів визначається інформаційними, контрольними та загальноекономічними функціями бухгалтерського обліку в мікро- та макроекономіці, а також національним законодавством і нормативно-правовим регулюванням органів державного управління економікою.
Основними елементами методу бухгалтерського обліку є документація, інвентаризація, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс і звітність. Практичне використання кожного з них зумовлюється відповідними положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими та затвердженими державними органами.
Документація — відображення господарських операцій на бланках документів або технічних носіях (наприклад, магнітних або оптичних дисках).
Інвентаризація — перевірка фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів за допомогою перерахування, зважування та вимірювання.
Подвійний запис — тотожне відображення господарських операцій двічі: у дебеті та кредиті одного чи кількох рахунків.
Оцінка — відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх по підприємству загалом.
Калькуляція (від лат. calculatio — підраховування) — обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також таблиця, зведення результатів такого обчислення.
Бухгалтерський баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов'язання та власний капітал на певну дату.
Бухгалтерська звітність — система взаємопов'язаних і взаємозумовлених показників, що відображають господарсько-фінансову діяльність підприємства на певний період.
2. Облік праці та його оплати.
Процес регулювання оплати праці почався з 1991р., коли було прийнято ЗУ “Про підприємства в Україні” і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці.
У 1992р. затверджено декрет КМУ “Про оплату праці”, на підставі якого у 1995р. прийнято ЗУ “Про оплату праці”, що регламентує питання тарифікації та оплати праці.
З 1993р. введено в дію ЗУ “Про колективні договори і угоди”, якими передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.
Здійснення будь-якого
Праця – це цілеспрямована свідома діяльність людини в результаті якої утворюються споживчі вартості: продуктом праці є створення всіх матеріальних і духовних цінностей. Вона спрямована на здійснення процесу виробництва і на доведення продукту до споживача.
Зарплата – це винагорода обчислена, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану ним роботу.
Основними показниками праці і заробітної плати є:
- чисельність робітників;
- фонд оплати праці;
- їх професії та кваліфікації;
- преміальні виплати;
- витрати робочого часу тобто кількість відпрацьованих годин;
- кількість виготовленої продукції або обсяг виконаних робіт;
- розрахунки з кожним працівником згідно діючого законодавства.
Основними завданнями обліку праці і заробітної плати є:
- документальне оформлення відпрацьованого часу;
- контроль за використанням фонду оплати праці і премій;
- контроль за дисципліною праці і повним використанням робочого часу;
- контроль за виконанням завдань по росту продуктивності праці;
- своєчасний і правильний розподіл нарахованої заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування по напрямках затрат при визначенні вартості продукції;
- здійснення правильних і своєчасних розрахунків по заробітній платі;
- збір інформації і групування показників по праці заробітної плати для складання бухгалтерської і статичної звітності.
Однією із складових виробничого процесу є наймані працівники, які називаються персоналом. Від кількісного і якісного складу персоналу значною мірою залежить продуктивність праці, випуск і реалізація продукції, фінансові результати.
Облік персоналу забезпечує інформацію про списків склад у розрізі категорій, професій, кваліфікації, освіти, стажу роботи, віку, національності та інших показників. Аналіз даних про персонал дає можливість виявити основні кількісні та якісні характеристики трудового колективу, знайти резерви для подальшого поліпшення щодо чисельності та якості його складу, цілеспрямовано формувати команду управлінців та виконавців високого рівня, які здатні забезпечити успішне функціонування й тривале існування підприємства.
Особовий склад персоналу
Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, веде облік приймання переміщення та звільнення особового складу, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані. Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов’язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці.
Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і персонал неосновної діяльності.
До промислово-виробничого
