Предмет і система науки цивільно-процесуального права

Тема 1. Предмет  і система науки ЦПП.

1. Поняття ЦПП.  Предмет, метод і система ЦПП.  Значення ЦПП в сучасний період.

Цивільне процесуальне право  — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері  здійснення правосуддя в цивільних  справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини  визначають процесуальний порядок  провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним  кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з  провадження по розгляду і вирішенню  справ у спорах, що виникають з  цивільних, сімейних, трудових та інших  правовідносин, справ, що виникають  з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто  з провадження в цивільних  справах.

Процесуальний порядок провадження  в цивільних справах як предмет  цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які  виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання  процесуальних дій; системою цивільних  процесуальних прав і обов'язків  суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних  дій; гарантіями реалізації цивільних  процесуальних прав і обов'язків.

Метод — це сукупність закріплених  у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і  поведінку їх суб'єктів. За змістом  метод цивільного процесуального права  є імперативно-диспозитивним і  характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між  його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій  — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки; заборони — заборона виконання певних дій  і бездіяльності, заборона суперечок  між судами про підсудність; примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Диспозитивний  спосіб характеризується дозволом і  визначається правами суб'єктів  цивільних процесуальних правовідносин  на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК. Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому  становищі суду. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають  у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий  характер. Таким чином, метод правового  регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним  і забезпечується такими способами  впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

2. Джерела ЦПП. Цивільно-процесуальні норми, їх структура. Дія їх у часі і просторі. Стадії цивільного процесу.

Джерелами є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують  порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція  України, якою встановлені основи організації  і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі  і в цивільному судочинстві. Закон України «Про судоустрій України» — встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні.

Цивільний процесуальний  кодекс України. ЦПК складається  з 50 глав, об'єднаних в шести розділах: Загальні положення; Особи, які беруть участь у справі; їх права і обов'язки; Провадження справ у суді першої інстанції; Перегляд судових рішень; Звернення судового рішення до виконання  та поворот виконання; Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства, позови до іноземних  держав, судові доручення і рішення  іноземних судів, міжнародні договори.

Сімейним кодексом визначені  склад осіб, які мають право  на порушення справи в суді про  позбавлення батьківських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки  і піклування у деяких справах  із сімейних правовідносин; Кодексом законів  про працю — підвідомчість  судові трудових справ (статті 227, 229, 240 та ін.).

Закон України «Про адвокатуру»  врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві. Закон  України «Про прокуратуру» регламентує  питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» надає  право податковій інспекції в  судовому порядку стягувати з  громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов'язкових платежів. Закон  України  «Про судову експертизу»  врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Укази Президента та постанови  Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між  національними й іноземними органами юстиції. Роз'яснення, що даються постановами  Пленуму Верховного Суду України, які  не мають нормативного характеру, але  є обов'язковими для судів, інших  органів і посадових осіб, котрі  застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право  діє стосовно осіб, у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію  на всіх громадян на засадах рівності, на юридичних осіб, на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації. Дія в часі полягає  в тому, що провадження в цивільних  справах ведеться відповідно до цивільних  процесуальних законів, які діють  під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Зворотної  сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки. В просторі — провадження  в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України.

Тема 2. Принципи ЦПП.

1. Поняття принципів  ЦПП та їх значення. Система  принципів ЦПП. 

Принципи цивільного процесуального права — основні ідеї, уявлення про суд і правосуддя, які закріплюються  в нормах цивільного процесуального права і внаслідок цього стають його основними положеннями, якісними особливостями, що визначають характер процесуального права, порядок його здійснення і перспективи розвитку

Ознаки принципів цивільного процесуального права:

• принцип включає (виражає) ідеї (погляд), що становить його зміст;

• ідея має бути закріплена в нормах цивільного процесуального права;

•принципи повинні безпосередньо  пов’язуватись із цивільним процесом, визначаючи його основні властивості;

•принцип повинен мати загальне значення для цивільного процесу  загалом;

• принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципами;

• принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не становлять одну з відомих альтернативних вимог;

• принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи

або виходять з них

Систематизація принципів  цивільного процесуального права —  це зведення їх у групи згідно з  вибраним критерієм, підставою.

2.Загально-правові  принципи цивільного процесу

Загальні принципи властиві всім галузям права, у тому числі  й цивільному:

Демократизм - охорона прав і свобод громадян; охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій 

Гуманізм - учасникам процесу  забезпечується рівне становище  незалежно від освіти, культури, соціального становища тощо; позивачі з окремих категорій справ (про  поновлення на роботі, відшкодування  шкоди, завданої каліцтвом, стягнення  аліментів) звільняються від сплати судових витрат; з цих категорій  встановлена пільгова підсудність  справ та ін.

Законність - суд у своїй  діяльності при вирішенні справ  повинен правильно застосовувати  норми матеріального права до конкретних правовідносин. Здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Гарантіями принципзаконності є право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень, ухвал, дія санкцій  захисту і відповідальності

3.Міжгалузеві  принципи цивільного процесу

Міжгалузеві принципи властиві цивільному процесуальному,  кримінально-процесуальному та деяким іншим галузям права

Гласність судового процесу - розгляд справи в усіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці

Участь громадськості  в цивільному процесі - громадяни України, політичні партії та громадські об’єднання мають право брати участь у цивільному процесі, захищати свої права та інтереси своїх членів; з цією ж метою допускаються до участі в судочинстві в цивільних справах представники громадських організацій і трудових колективів, інших об’єднань громадян

Здійснення  правосуддя тільки судом - цей принцип діє в цивільному, кримінальному, господарському судочинстві

Рівність  громадян перед законом і судом. Цей принцип забезпечується процесуальним законодавством і судовою діяльністю загалом. Згідно з цим принципом громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед

Колегіальність  і одноособовість розгляду цивільних  справ. Судочинство проводиться суддею одноособово і колегією суддів; суддею, народними засідателями, а також судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом.

Незалежність  суддів і підпорядкування їх тільки закону

Цивільні справи судді  вирішують на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на них 

Державна  мова судочинства. Державною мовою в Україні є українська, тому судочинство в державі проводиться нею. В окремих випадках законом передбачено, що при провадженні судочинства можна застосовувати іншу мову (допомога перекладача, виступи рідною мовою)

Об’єктивна  істина Відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи

4. Принцип диспозитивності  в цивільному процесі

Юридичний термін “диспозитивність”  означає можливість особи на свій розсуд розпоряджатись суб’єктивними  правами. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК, в межах заявлених  ними вимог і на підставі доказів  сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається  своїми правами щодо предмета спору  на власний розсуд. Таке право мають  також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної  дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний  орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного  представника суперечать інтересам  особи, яку він представляє.

Право громадян на звернення  до суду за захистом і на судовий  захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип  диспозитивності спирається на конституційну  основу.

Диспозитивний характер мають  права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити  підставу чи предмет позову, збільшити  або зменшити розмір позовних вимог  або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити  справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип  диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити  своє право, повинен сам потурбуватися  про це 2) особа, якій належить право, може від нього; 3) нікого не можна  примушувати пред'явити позов  проти своєї волі; немає судді  без позивача; 4) суд не повинен  виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу.

Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які  беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма  правами позивача. Прокурор може відмовитись  від заявленої ним вимоги або  змінити її. Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, які захищають  права інших осіб, користуються правами  сторони, за винятком права закінчувати  справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст  принципу диспозитивності закріплений  в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин  в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі. Особи, які беруть участь у справі, повинні користуватися належними  процесуальними правами сумлінно, не спрямовувати їх на шкоду інших осіб, державних і громадських інтересів.

5. Принцип змагальності  в цивільному процесі.

Цивільне судочинство  здійснюється на засадах змагальності сторін. Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої  можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права  й інтереси, свою позицію у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права  щодо подання доказів, їх дослідження  та доведення перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного  для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження  цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність  і правові наслідки. Утвердження  своїх міркувань і оспорювання  доводів, міркувань та заперечень противної  сторони визначають зовнішню форму  цивільного процесу, надаючи йому змагального  вигляду — боротьби сторін перед  судом. Отже. змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших  осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати  в доказовій діяльності передбачені  ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет  доказування, а також докази, якими  вони підтверджуються, подають насамперед сторони. Кожна з них повинна  доказати (onus probandi) ті обстави¬ни, на які  вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У  зв'язку з чим вони мають право  знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у  їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК). Ст. 10 ЦПК  закріплює обов’язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об’єктивної істини по кожній цивільній  справі, для всебічного, повного  і об’єктивного з’ясування обставин справи, прав і обов’язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують  свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих  обставин. Тому стаття 10 ЦПК і передбачає розгляд і вирішення цивільних  справ у судах на засадах змагальності.Закон  передбачає для суду, який не встановив  об’єктивну істину в справі, несприятливі процесуальні наслідки у вигляді  скасування необґрунтованого і незаконного  рішення (ст. 309 ЦПК).

Змагальна форма процесу  забезпечується активним процесуальним  становищем суду, якому належить завершальне  визначення предмета доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів (ст. 13 ЦПК). Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією  всебічного, повного і об'єктивного  встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Даний принцип невід’ємний  від процесуальної рівності сторін, який є його основою, поскільки саме наділення рівними правами і  обов’язками дається сторонам можливість змагатись перед судом.

6. Принцип рівноправності  сторін.

Відтворений в ЦПК, цей  принцип встановлює для сторін рівні  можливості для здійснення ними своїх  процесуальних прав і виконання  обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст  цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих  судові, і є відображенням загальноправового, закріпле¬ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако¬ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту  і рівну можливість для їх застосу¬вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у  збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій  і подавати інше сприяння, яке забезпечувало  б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і  повідомлення про час і місце  судового засідання та проведення окремих  процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які  беруть участь у справі, суд заслу¬ховує  думку сторін.

Суд не може постановити  рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозво¬лено те, що не дозволяється відповідачу  і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього  принципу для сторін встановлена  в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у  процесуальній діяльності в цивільно¬му  судочинстві.

7. Принцип усності  та безпосередності судового  розгляду.

В цивільному судовому провадженні  викладення процесуального матеріалу  здійснюється в двох формах - усній  і письмовій. Усна форма необхідна  там, де процес здійснюється гласно і  переслідує мету виховання.

Згідно ч. ст.160 ЦПК України  розгляд справи проходить усно. Це означає, що весь процесуальний матеріал (факти і докази), які використовуються судом при розгляді справи, повинні  бути викладені в судовому засіданні  в усній формі. Усно повинно бути викладені роз’яснення сторін і  покази інших учасників процесу; всі письмові матеріали (письмові заяви  сторін, позовні заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д.) обов’язково повинні зачитуватись в судовому засіданні. Усно задаються  питання членами суда і особами  які беруть участь у справі, постанови  суду обов’язково зачитуються. Найбільш повно принцип усності виражений  в нормах, які регулюють судовий  розгляд: відкриття судового засідання  і оголошення про те, яка справа розглядається; роз’яснення обов’язків перекладачу, прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі та інш.

Безпосередність у дослідженні  доказів. Контакти суду з учасниками процеса передбачає як усну форму  повідомленого процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом. У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при  розгляді справи зобов’язаний безпосередньо  досліджувати докази по справі: заслухати  роз’яснення сторін, які беруть участь по справі, покази свідків, заключення експерта, ознайомитись з письмовими доказами.

Принцип безпосередності  по своєму характеру має дві сторони: суб’єктвну та об’єктивну. З суб’ктивної  сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої інстанції  при розгляді справи обов’язково  особисто (тобто безпосередньо) досліджуватиме докази по справі: заслуховування роз’яснення  сторін, які беруть участь у справі, показів свідків, висновків експертів, ознайомиться з письмовими доказами, огляду речових доказів. З об’єктивної  сторони докази повинні бути, як правило, взяті із першоджерела, безпосередньо  відображаючи достовірними цими факти.

Зміст принципу складається  із наступних положеь: • суд зобов’язаний вирішити справу лише на тих доказах, які були досліджені їм публічно в  судовому засіданні, так як тільки в  цьому випадку рішення може буди обгрунтованим; • при дослідженні  обставин справи суд повинен отримати інформацію із безпосереднього джерела. Саме при умові безпосереднього  особистого сприйманняя необхідних суду відомостей може бути забезпечена  об’єктивність рішення; • суд  повинен прагнути до використання так  званих первісних доказів які  утворились під впливом безпосередніх  впливів певних фактів.

Однією з умов, що забезпечує дію принципу безпосередності, є  правило про незмінність складу суду. У відповідності з яким кожна  справа від початку і до кінця  повинна бути розглядатись одним  і тим же складом суду. Якщо будь-хто  із суддів буде позбавлений можливості продовжувати участі в судовому розгляді, він замінюються іншим суддею і розгляд справи починається  з початку.(ст. 22 ЦПК ). В протилежному випадку виявилось би, що новий  суддя не ознайомлений з обставинами  справи безпосередньо.

Тема 3. Цивільні процесуальні правовідносини і їх суб’єкти.

1. Поняття та  елементи цивільних процесуальних  правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини являють собою один з найважливіших  інститутів цивільного процесу, оскільки вони охоплюють весь процес розгляду цивільних справ від моменту  їхнього порушення і до виконання  судових рішень. Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між  судами як між собою, так і з  учасниками процесу — громадянами  і організаціями в цивільному судочинстві. Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній  основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного  законом інтересу. Або виникають  на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа в суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами  ЦПП; 2. завжди виникають між судом  як органом державної влади  та інших учасниками процесу; 3. оформляють поведінку учасників  процесу яка складається з  приводу відправлення правосуддя  у цивільних справах; 4. мають відносний  характер тобто такими правовідносинам  притаманний конкретний суб’єктний  склад учасників правовідносин  з іншим визначенням правового  статусу кожного з них 

Цивільно – процесуальне законодавство чітко визначає правовий статус суду, судді, сторін, позивача, відповідача, заінтересованих осіб, свідка, третіх осіб, прокурора та інших учасників  цивільного процесу. 5. Цивільно – процесуальні правовідносини виражаються у спеціальній  встановлені законом цивільній  процесуальній формі і постійно перебувають у русі що складає  їх систему. При зверненні до суду, суд відкриває провадження по справі: здійснює провадження у справі досудового розгляду, проводить судовий  розгляд справи.

Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються  з 3 елементів: 1.) суб’єкт, 2.) об’єкт, 3.) зміст цивільних процесуальних  правовідносин.

Суб’єкт – це носій цивільних  процесуальних прав і обов’язків. Цивільно – процесуальне право поділяє  суб’єктів на такі групи: 1.) суд, 2.) учасники цивільного процесу які в свою чергу поділяються на осіб які  беруть участь у справі і на інших  учасників. Суд – це обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних  правовідносин. Він повинен бути безкорисним об’єктивним у вирішенні  справи та винесені рішень. Для цього  існує інститут відводу судді. Об’єкт – це те з приводу чого виникають  цивільні, процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права  і обов’язки. До об’єктів відносяться  матеріальні і нематеріальні  блага які задовольняють потреби  суспільства.

Зміст – це цивільні процесуальні права та обов’язків учасників правовідносин  які регулюються у формі процесуальних  дій. Зміст має юридичний та матеріальний характер. Юридичний зміст – це суб’єктивні права і обов’язки  суду та органів процесу. Матеріальний зміст – це реальна поведінка  учасників судового розгляду, яку  який управомочний може або правозобов’язаний  повинен здійснити.

2. Передумови виникнення  цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільно – процесуальні правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин  є:

1) наявність конкретної  норми цивільного процесуального  права; 

2) цивільна процесуальна  правосуб’єктивність 

Підставою виникнення цивільних  процесуальних правовідносин є  певний юридичний факт, тобто поширена дія або подія, з якою цивільний  процесуальний закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних  правовідносин.

Норми цивільних процесуальних  правовідносин – це загальні правила  поведінки встановленні для регулювання  правовідносин які виникають  з приводу здійснення правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне законодавство чітко встановлює наказне провадження не проводиться  у справах у яких між сторонами  виникає спір із тих підстав які  не передбачені відповідною нормою Цивільного Процесуального кодексі.

Цивільна процесуальна суб’єктивність – це встановлена законом здатність  особи виступати суб’єктом цивільних  процесуальних правовідносин. Кожен  суб’єкт цивільних правовідносин  має своє коло прав і обов’язків. Зміст цивільної процесуальної  правосуб’єктності складаються  з 2 елементів:

1) цивільна процесуальна  правоздатність;

2) цивільна процесуальна  дієздатність 

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність особисто здійснювати  цивільно процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді.

Для виникнення цивільних  процесуальних правовідносин потрібно наявність підстави якої є юридичний  факт – це здатність особисто здійснювати  цивільні процесуальні права та виконувати обов’язки, це ті обставини на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини.

- Першим юридичним фактом  є дії суду та їх учасників  і такі дії є різними для  кожного із суб’єктів. 

- Бездіяльність учасників  цивільного процесу – невиконання  ними процесуальних обов’язків  невиконання яких як правило  є застосування заходів процесуального  примусу. 

- Події – поняття подій  не викликає процесуальних наслідків  але є підставою для вчинення  процесуальних дій учасниками  цивільного процесу. Так у разі  смерті особи яка була стороною  у справі коли спір не допускає  правонаступництва, ця подія або  факт на право судді постановити  ухвалу про відмову у відкритті  провадження у справі. Залежно  від юридичних наслідків цивільні  процесуальні факти бувають прості  – коли процесуальним фактом  є одна умова, виклик свідка  до суду, і складні – які  часто зустрічаються у цивільному  процесі і вчиняються декілька  дій. Якщо одна сторона використовує  свої права то друга сторона  зобов’язана задовольнити таке  право.

3. Суб’єкти цивільних  процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями  цивільних процесуальних прав і  обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без  суду, наділеного такими функціями, неможливі  самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов’язковим суб’єктом  усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб’єктом цивільних процесуальних  правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права  і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної  влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, які захищають  права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі  та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З врахуванням існуючих систем класифікації суб’єктів цивільних  процесуальних правовідносин, виконуваних  ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи: 1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов'язана з ним: а) суди, котрі  розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють  законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному  порядках та у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами; 2) особи, які беруть участь у справі: а) з  метою захисту своїх прав і  охоронюваних законом інтересів  сторонами, третіми особами у  справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами  у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших  осіб, державних і громадських  інтересів: органи прокуратури процесуальні представники, органи державного управління, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, а також громадськість.3) Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненні правосуддя:- особи, які сприяють судові у розгляді справи - свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази;- особи, які сприяють судовому виконанню - громадяни, організації, у яких є майно і грошові  кошти боржника;- фінансові і житлово-комунальні органи, органи нотаріату, які виконують  допоміжні дії по забезпеченню виконання;- організації, які виконують періодичні стягнення із заробітної плати боржника. Суд як обов’язків суб’єкт ЦПП. Правове положення суду. Роль суду в цивільному процесі. Склад суду. Правові і моральні підстави діяльності суду.