Предмет, методи, історія психології управління

     Зміст:

Вступ...............................................................................................................3

1. Предмета психології управління..............................................................5

2. Методи психології управління.................................................................10

3. Історія психології управління..................................................................14

Висновок........................................................................................................16

Використана література................................................................................18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Психологія  управління є відносно молодою галуззю  наукових знань. Її зародження припало  на початок XX ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень за розвитком і наслідками управління. Психологія управління — галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Зародившись на перехресті психологічних дисциплін, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв'язку як із багатьма суспільними науками (філософія, соціологія, політологія, педагогіка та ін.), так і з тими, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємницькою та бізнесовою діяльністю. Особливу цінність для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини. Психологія управління формувалася під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. Предмет психології управління — психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації. Об'єкт психології управління — організована (індивідуальна і спільна) діяльність об'єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації. Традиційно психологія управління зосереджується на доборі, комплектуванні управлінських команд, забезпеченні їх психологічної сумісності, на підготовці спеціалістів, здатних до лідерства та оптимізації службових і міжособистісних відносин, використання наукових рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управлінської діяльності. Психологія управління — результат взаємодії двох тісно пов'язаних між собою протилежних процесів: диференціації (поділ психології управління на складові) та інтеграції її з іншими (не лише психологічними) галузями знання. Методологічні засади психології управління базуються на філософському підході до аналізу явищ дійсності. Курс «Психологія управління» рекомендовано як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Предмета  психології управління

     Психологія  управління відносно молода галузь психології, її становлення відбувалося за умов значного розвитку суспільних і економічних  наук. Основи психології управління формувалися  під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. При цьому кожна із дисциплін зробила свій внесок у розвиток психології управління, формулювання її завдань і предмета. 
 

     На  різних етапах розвитку психології управління в її предмет включали наступні аспекти:

• соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів,
• психологічні особливості діяльності керівника,
• психологічні проблеми добору керівних кадрів,
• психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;
• функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності,
• соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємовідносин в колективі;
• сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо).

   Варіативність розуміння предмета психології управління пояснюється, з одного боку, тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, психологічних процесів, пов'язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, ростом матеріальних і духовних потреб тощо, а з другого, - наявністю різних підходів у визначенні предмета психології управління. На думку зарубіжних вчених, у 70-х роках двадцятого століття відбулася революція в управлінні, яка спричинила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств.

   Управління  стало розглядатися як цілеспрямований  вплив на систему. Воно здійснюється таким чином, щоб система переходила із одного стану в необхідний інший  стан. Виокремилися умови, що сприяють ефективному функціонуанню будь-якої системи управління: система, що піддається управлінню, повинна бути наділена здатністю переходити в різні стани, змінювати свої властивості; система управління повинна мати реальну можливість змінювати стан об'єкта управління (це той, чи ті, ким управляють); управління повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно визначити бажаний майбутній стан керованої системи; система управління повинна мати можливість вибору варіанта рішення, що приймається, із певної кількості варіантів; будь-яка система управління повинна мати реальні ресурси: матеріальні, трудові, інтелектуальні тощо; система, що піддається управлінню, повинна мати інформацію про поточний стан справ (зворотні зв'язки); для того, щоб ефективно і результативно керувати, потрібно систематично оцінювати якість управління. Управління набуло статусу технічного (управління технічними системами - машинами, виробництвом), економічного, соціального, у ході якого регулюються різні відносини між спільнотами людей.

   При всіх відмінностях між системами, загальним для них є факт присутності людини в процесі управління. Особистісний чинник є тою психологічною компонентою, що вносить індивідуальне забарвлення у діяльність. Зміни в управлінні обумовили зміни нормативних вимог до керівників, до їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися у зростаючих інформаційних потоках, вміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, що дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник став розглядатися як особистість, яка повинна впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємовідносини в колективі та багато іншого.

   Названі особливості зумовили розвиток психології управління, яка характеризувалася вченими з різних позицій. Згідно з першим підходом психологія управління - це розширення розуміння інженерної психології за рахунок соціотехнічних систем. Це інженерно-психологічний підхід у визначенні предмета психології управління, основним постулатом якого була відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і діяльністю керівника. Тим самим відкидалася якісна своєрідність особистості та групи людей як об'єктів управління. Представники даного напрямку в предмет психології управління включали наступні аспекти: психологічні особливості процесів переробки й генерування інформації, структури та елементів управлінської діяльності, організації управлінської праці.

   З позицій іншого підходу - соціально-психологічного - предметом психології управління вважаються соціально-психологічні особливості діяльності керівника, що вступає у взаємодію із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що проявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівництва. Тут, власне, йдеться про актуалізацію психологічної своєрідності особистості та групи в системі управління і недостатньо звертається уваги на загальні закономірності управлінської діяльності.

   Подальший розвиток психології управління як самостійної наукової дисципліни пов'язаний з визначенням її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників /А. Китов, А.Філіпов/. На думку Ф. Генова, предметом психології управління є вивчення психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, котрі необхідні для успішного здійснення названої діяльності.

   Сучасний  етап розвитку суспільства і самої  психології управління вимагає певної конкретизації й уточнення такого розуміння її предмета. Особливість психології управління полягає в тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями, підпорядкованих правилам і нормам організації, людей, що виконують спільну роботу у відповідності із економічними, соціальними, технологічними, корпоративними, правовими та організаційними вимогами. Норми, правила і вимоги, що склалися в організації, породжують особливі психологічні відносини між людьми - управлінські відносини, що утворюють спільну діяльність.

   Саме  тому в сферу психології управління входить вивчення психологічних  особливостей діяльності керівника, або  групи керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої  на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку. Таким чином, об'єкт вивчення психології управління складають люди, що у фінансовому і юридичному відношенні входять в самостійні організації, їх стосунки в організації, де учасники об'єднані загальним порядком, пов'язані один з одним сукупністю аспектів відповідальності - моральної, матеріальної, соціальної, психологічної, правової.

   Отже, психологія управління - це галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Як наука психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при вирішенні проблеми управління діяльністю організації. Вона охоплює наступне коло завдань та проблем психологічні особливості управлінської діяльності (функціональний зміст управлінської діяльності, чинники, що впливають на її ефективність, мотивація управлінської праці); психологічні аспекти управління у сфері виробництва, бізнесу, освіти, науки, культури, спорту тощо; психологічні особливості діяльності керівника (стилі управління, психологічні якості керівника, мотиваційна сфера особистості керівника, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника, попередження професійної управлінської деформації й регресивного особистісного розвитку керівника); співвідношення «індивідуального» і «групового» в психології управління; психологія кадрової політики в управлінні (психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів); психологія вирішення управлінських завдань (психологія прийняття управлінських рішень); соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності; психологічні особливості створення іміджу організації та керівника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Методи  психології управління

     Економічні  та організаційно-розпорядчі методи управління спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Однак, як уже підкреслювалося, організація чи підприємство виступає в суспільстві не тільки як виробничо-економічна ланка, а й як соціальний фактор. У зв'язку з цим менеджер повинен володіти соціально-психологічними методами управління.

     Під соціально-психологічними методами управління розуміють систему засобів і  важелів впливу на соціально-психологічний  клімат у колективі, на трудову і  соціальну активність колективу  і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту та ін.

     Без вирішення соціально-психологічних питань не можна досягти найбільш ефективного розвитку організації, а отже, і відповідних соціальних груп.

     Для вирішення цих проблем застосовують соціально-психологічні методи управління. Їх поділяють на:

     - Соціальні плани.

     - Моральні стимули.

     - Методи формування груп та  соціально-психологічного клімату  в групі.

     Усі методи соціального управління взаємопов’язані  між собою і їх поділ на групи  є достатньо умовним. Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення  умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування тощо.

     Моральні  стимули впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо. Методи формування груп та соціально-психологічного клімату  в них забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажем, національністю; також це призначення керівника, вибір стилю керівництва, розташування кадрів на робочих місцях.

     Соціально-психологічні методи управління посідають важливе  місце в процесі управління, яке  визначається роллю колективу в задоволенні потреб людини. Це конкретні способи і прийоми впливу на процеси, які відбуваються всередині нього.

     Мета  соціально-психологічних методів  – забезпечити всезростаючі соціальні  потреби людини, її всебічний гармонійний  розвиток і підвищення на цій основі трудової активності та ефективної діяльності колективів.

     До  методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне  регулювання та соціальне планування.

     Методи  соціального нормування дають змогу впорядкувати соціальні відносини між колективами і певними працівниками введення різних соціальних, моральних, етичних норм, які включають правила внутрішнього розпорядку, статути громадських організацій, кодекс робочої честі, правила виробничого етикету, форми дисциплінованих дій.

     Соціально-політичні  методи являють собою сукупність методів і способів формування ідейної  впевненості, гуманістичної моралі, патріотичної активності мас до соціально-політичних методів відносяться політична  пропаганда і агітація, політичне виховання трудящих, контроль за діяльністю адміністрації.

     Методи  соціального регулювання використовують для впорядкування і гармонізації соціальних відносин шляхом виявлення  і регулювання інтересів і  цілей різних колективів, груп та осіб. Це статути громадських орагнізацій, угоди, взаємні зобов’язання, системи добору, розподілу і почерговості задоволення соціальних потреб і інтересів.

     Методи  соціального почину, новаторства  призначені для формування і підтримки  в групі найбільш прогресивних соціальних норм, інтересів, потреб, тенденцій соціального розвитку.

     Це  економічне змагання, обмін досвідом, почин і новаторство, критика і самокритика, посвячення в працівники, організація різноманітних святкових зборів тощо.

     Психологічні  методи управління спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом створення оптимального психологічного клімату в колективі.

     До  психологічних належать методи комплектування малих груп, гуманізація праці, психологічного впливу, професійного добору і навчання.

     Конкретні соціально-психологічні методи управління використовують на основі збирання соціальної інформації шляхом інтерв’ювання, анкетування. Вивчення документів, структурних карт, спостереження і самоспостереження та аналізу цієї інформації.

     У зв’язку з тим, що зміна соціальних параметрів колективів відбувається під впливом факторів, тривалого характеру дій, особливого значення в цьому процесі набуває соціальне прогнозування і планування.

     До  методів соціального прогнозування  належать прогнозування за передісторією, функціонально-динамічне прогнозування, методи хронологічних спектрів схожості та аналогії, експертних оцінок, науково-художнього опису.

     Соціальне планування включає методи планування за історикологічним критерієм, агрегування  показників, диференційоване планування.

     Механізм  використання соціально-психологічних  методів повинен бути побудований  таким чином, щоб у процесі  соціального управління забезпечувалася  можливість обліку інтересів суспільства, групи та окремих осіб, його мотивація.

     Ефективність  кожного методу великою мірою залежить від комплексості використання їх та володіння технологією і технікою управління (табл. 1). 

     Таблиця 1 - Порівняльна схема методів  управління за їх мотиваційними характеристиками

Історія психології управління.

     Психологічні  дослідження почалися з 19 сторіччі. У першу чергу вивчалася рухова діяльність людини.

Еволюція  розвитку економічної  психології почався з вивчення механічних систем людина-машина з питань психічних явищ. який регулюють рухову активність робітника.

Виниклі проблеми зі спеціалізацією праці призвели до появи психології праці, що вивчала особистість у взаємодії з засобами і предметами праці. Подальша криза підвищення ефективності призвела до появи соціальної психології праці, що вивчала неформальні взаємовідносини в колективі.

Подальші  удосконалення й ускладнення  механізмів призвело до появи економічної  психології виробництва.

В даний  час існує психологія управління як сукупність досягнень таких психологічних галузей як психологія особистості, соціальна психологія, психологія праці, інженерна психологія, психологія бізнесу й ін.

Аналіз  світових соціально-економічних процесів із невблаганною логікою дає зрозуміти, що проблеми сучасного управління вже  не вирішуються на основі жорстко  диференційованих дисциплінарних підходів, що старий стиль управління вже не дає навіть задовільних результатів.

Парадигма, що іде в минуле, (модель) керування  домінувала декілька сотень років. Її основу складала впевненість у тому, що для розуміння динаміки поведінки  будь-якої складної системи достатньо вивчити властивості її частин. Нова парадигма потребує розуміння окремих елементів на основі аналізу динаміки системи в цілому.

Традиційна  модель управління увагу менеджера  націлювала майже винятково на економічні цілі. Нова модель, відображаючи інтеграцію економічних і соціальних процесів, ставить у фокус уваги, вводить у коло цілей менеджера і соціальні задачі - забезпечення зайнятості, гуманизацію умов праці, розширення участі в управлінні й інше.

Колишня система мислення оперувала принципами необмеженого росту, що розумівся в чисто кількісних термінах - як максимізаця прибутку і збільшення валового національного продукту. Нова система мислення оперує поняттям "рівновага", тобто такого стану суспільства, при якому задоволення нинішніх потреб не повинно зменшувати шанси майбутніх поколінь на гідне життя. Менеджер, що діє в рамках нової концепції мислення, буде досліджувати вплив будь-яких дій із погляду їхніх наслідків для стану рівноваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок.

     Психологія управління - це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

Психологія  управління як наука надає психологічні знання, що застосовуються при вирішенні  проблеми управління діяльністю трудового  колективу.

     Особистість працівника вивчається низкою психологічних дисциплін, таких як загальна психологія, психологія праці, інженерна психологія. Водночас робоча група або трудовий колектив вивчається соціальною і педагогічною психологією.

     Відмінну  рису психології управління складає  те, що її об'єктом є організована діяльність людей. Організована діяльність - це непросто спільна діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами або цілями, симпатіями або цінностями, це діяльність людей, об'єднаних в одну організацію, що підпорядковуються правилам і нормам цієї організації і виконуючих задану їм спільну роботу відповідно до  економічними, технологічними, правовими, організаційними і корпоративними вимогами.

     Правила, норми і вимоги організації припускають  і породжують особливі психологічні відносини між людьми, що існують тільки в організації, - це управлінські відносини.

     Соціально-психологічні відносини виступають як взаємовідносини  людей, опосередковані цілями, задачами і цінностями спільної діяльності, тобто її реальним змістом. Управлінські відносини складають організовану спільну діяльність, роблять її організованою. Інакше кажучи, це не відношення в зв'язку з діяльністю, а відношення, що утворять спільну діяльність.

     У соціальній психології окремий працівник  виступає як частина, як елемент цілого, тобто соціальної групи, поза котрою його поведінка не може бути понята.

     У психології управління й окремий  працівник, і соціальна група, і  колектив виступають у контексті  організації, у якій вони входять  і без котрої їхній аналіз у  плані управління виявляється неповним.

     У психології управління, на відміну  від психології праці, наприклад, актуальна  не проблема відповідності працівника його професії, не проблема фахового добору і фахової орієнтації, а проблема відповідності робітника організації, проблема добору людей в організацію і їхні орієнтації у відношенні особливостей даної організації.

     У психології управління, на відміну  від соціальної психології праці, об'єктом  вивчення стають не просто відносини  людей у колективі або соціальній групі, а відносини людей в організації, тобто в умовах, коли дії кожного учасника спільної діяльності задані, продиктовані, підпорядковані загальному порядку робіт, коли учасники пов'язані один з одним не просто взаємною залежністю і взаємною відповідальністю, але і відповідальністю перед законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

1. Виноградський  М.Д. Організація праці менеджера  :  навч.  посібн. [для студ.  екон. вузів] / М.Д. Виноградський,  А.М. Виноградська,  О.М. Шканова. – К. : Вид-во  "Кондор", 2003. – 414 с.

2. Кузьмін  О.Є. Керівництво організацією :  навч.  посібн. /  О.Є.  Кузьмін,  Н.Т.  Мала, О.Г. Мельник, І.С.  Процик. – Львів : Вид-во НУ "Львівська  політехніка", 2008. – 244 с. 

3. Мала  Н.Т. Управлінські рішення:  класифікація та процес прийняття /  Н.Т.  Мала // Вісник Національного університету  "Львівська політехніка". –  Сер.:  Менеджмент та підприємництво в Україні:  етапи становлення і проблеми розвитку. –  Львів :  Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2007. – № 605. – С. 20-24.

4. Моделі  і методи прийняття рішень  в аналізі та аудиті : навч. посібн. / за ред. д-р екон. наук, проф. Ф.Ф.  Бутинця, канд. екон. наук, доц. М.М.  Шигун. – Житомир : Вид-во ЖДТУ,

2004. –  352 с. 

5. Орбан-Лембрик  Л.Е. Психологія управління : навч. посібн. / Л.Е. Орбан-Лембрик. –  К. : Академвидав, 2003. – 568 с. 

6. Яцура  В.В. Основи менеджменту :  навч.  посібн. / В.В. Яцура, Б.І. Мицик.  – Львів : Вид-во "Літопис", 2000. – 157 с.