Предмет та функції цивільного права
Міністерство освіти і науки молоді та спорту України
Академія Муніципального Управління
(АМУ)
Юридичний факультет
КОНТРОЛЬНА РОБОТА №3
з дисципліни „Цивільне право”
на тему „ Предмет та функції цивільного права”
Виконав:
студент 2-го курсу
групи 21
заочної форми навчання
Григор’єв Іван Олександрович
Київ 2013
П Л А Н
Вступ.
1. Предмет цивільного права.
2. Функції цивільного права.
2.1.Загальносоціальні
2.2. Спеціально-соціальні (юридичні).
Висновок.
Список використанної літератури.
Вступ.
В данній контрольній роботі я хочу доповісти про предмет та функції цивільного права.
Для того, щоб розкрити предмет регулювання цивільного права України, необхідно для початку хоча б коротко розкрити поняття “цивільне право”.
Як відомо, термін “цивільне право" використовується в декількох значеннях - так звана множинність поняття - як суб’єктивне право, як галузь національного права, як система законодавства, як частина науки право, як учбова дисципліна. Відмінністю між ними є розуміння цивільного права як суб’єктивного права, яке належить конкретній приватній особі і як галузі права, яка є виявленням приватного права на рівні національної правової системи (в даній ситуації - української). Тобто цивільне право, як право що належить суб’єкту цивільних відносин - це основане на нормах природного та позитивного права можливість його конкретної поведінки, захист якої гарантована державою. А в розумінні галузі національного (українського) права цивільне право - це совокупність концепцій, ідей та правових норм, які на принципах диспозитивності, юридичного рівноправ’я та ініціативи сторін визначають статус приватної особи та забезпечують захист її інтересів. Необхідно відмітити, що одним з критерієм відокремлення цивільного права як галузі національного права якраз і є предмет цивільного права.
Інтерес до предмету цивільного права з боку правознавців і його всестороннє вивчення в курсі теорії і практики є досить розповсюдженим. Такі широко відомі вчені, як Еременко Г.В., Вільнянський С.І., Братусь С.М., Чигір В.Ф., Халфина P.O. і багато інших присвятили дослідженню предмета цивільного права свої численні статті та монографії. Проте, вивчення предмета цивільного права продовжує залишатися актуальним.
Також в своїй контрольній роботі я розгляну функції цивільного права.
1. Предмет цивільного права.
Предмет цивільно-правового регулювання становлять майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями. Про це прямо сказано в статтях 1 й 2 Цивільні кодекси України. Учасником цих відносин може бути й держава.
Майнові відносини - це основна й найбільш широка у своєму обсязі частина відносин, регульованих нормами цивільного права. Вони насамперед й обумовлюють існування особливих цивільно-правових норм, згідно яким учасники цих відносин визнавалися б носіями відповідних прав й обов'язків.
Ф. Енгельс правильно вказував, що цивільне право "санкціонує існуючі, за даних обставин нормальні, економічні відносини між окремими особами". Маються на увазі через відношення, що складаються між особами в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ на основі певної форми власності на засоби виробництва. Однак не будь-які економічні (виробничі) відносини приймають форму майнових відносин, а лише ті, які є товарно-грошовими, обумовлені існуванням товарного суспільного виробництва, охоплюються поняттям ринкової економіки.
Із сказаного випливає, що майнові відносини в цивільному праві - це по своїй глибинній сутності товарно-грошові, економічні або, що те саме, виробничі відносини. У цьому змісті вони є об’єктивними, матеріальними, складаються по об'єктивних економічних законах товарного виробництва.
Разом з тим люди, що беруть участь у цих відношеннях діють свідомо, тому що тільки в результаті їх свідомої й вольової діяльності має місце виробництво. Це означає, що майнові відносини будучи об'єктивними в своєму значенні, проявляються у вольових актах людей і здійснюються людьми завжди в більшій або меншій мері свідомо. "Товари не можуть самі відправлятися на ринок й обмінюватися. Щоб дані речі могли ставитися друг до друга як товари, товаровласники повинні ставитися друг до друга як особи, воля яких розпоряджається цими речами." Отже, товарно-грошові економічні відносини з погляду своєї форми є вольовими відносинами. Тому право, незважаючи на об'єктивну сутність названих відносин, може робити й впливає на їх, певним чином їх регулює відповідно до пізнаних закономірностей їхнього розвитку. [2; 15]
Таким чином, майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, - це властиві товарному виробництву об'єктивні в своєму значенні й вольові за своєю формою відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями або між організаціями в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання насамперед матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва), якими вони володіють, користуються й розпоряджаються, підкоряючись загальним вимогам товарного виробництва, але в рамках, певних юридичними законами, а саме нормами цивільного права.
У сучасній науковій літературі є й інші думки про поняття майнових відносин і співвідношення їх з поняттям відносин економічних. Зокрема, висловлена думка про те, що майнові відносини можуть бути предметом регулювання не тільки норм цивільного, але й норм публічного права (наприклад, адміністративно-правових) [3; 10]. Із цією думкою важко погодитися. Як було вже сказане, форму майнових відносин приймають не будь-які економічні відносини, а тільки товарно-грошові. Крім того, важливо враховувати й те, що майнові відносини, будучи вольовою формою вираження економічних відносин, являють собою одночасно я юридичну кваліфікацію цих економічних відносин. Тому майнові відносини можуть становити тільки предмет цивільно-правового регулювання.
Погляди та співвідношення понять майнових й економічних (виробничих) відносин можна звести до трьох напрямків. Відповідно до першого з них, майнові відносини - це і є в чистому виді економічні (виробничі) відносини [4,5].
На думку прихильників другого напрямку, майнові й економічні (виробничі) відносини - це різні відносини: перші - це конкретні відносини, а. другі - їх сукупний кінцевий результат. При цьому одні з авторів не визнають майнові відносини економічними, оскільки вони є вольовими [6; 9], інші вважають їх економічними [6; 10].
Відповідно до третього напрямку, під майновими відносинами розуміються економічні (виробничі) відносини, але те, у повному їхньому обсязі, а в тій частині, у якій вони втілюють у собі вольові людські акти.
Зазначена суперечка, як представляється, у відомій мері носить схоластичний характер, навіяний догматичним трактуванням економічних (виробничих) відносин як базисних і вольових (юридичних) відносин, як надбудовних. Вся справа в тому, що економічні (виробничі) відносини, узяті самі по собі, тобто поза вольовим їхнім вираженням, - це лише наукова абстракція. У реальному житті - це завжди конкретні вольові (юридичні) відносини, лише визначені у своєму змісті, становленні й розвитку об'єктивними умовами суспільного виробництва, які й обумовлюють їх відповідним цим умовам правове регулювання. Отже, коли мова йде про правове регулювання відносин у сфері виробництва, обміну, розподілу й споживання матеріальних благ, немає підстав для розчленовування цих відносин на два самостійних види - економічні (виробничі) і вольові (юридичні). Вони існують у єдності матеріального й вольового, хоча в науковому плані вони можуть і повинні вивчатися політекономією як відносини економічні (виробничі), юриспруденцією - як вольові (юридичні). Тому всякі спроби кваліфікувати майнові відносини як предмет цивільного права як чисто економічні або як тільки вольові (юридичні), ділити всі економічні відносини на вольові і невольові або розглядати майнові відносини як тільки частина економічних (виробничих) відносин представляються марними. Разом з тим, варто підкреслити ще раз, що майнові відносини, будучи в те саме час економічними й вольовими, такими вважаються лише в системі товарного суспільного виробництва, у системі ринкової економіки [8; 4].
В умовах існування в Україні адміністративно-командної системи господарювання сфера дії справжніх-майнових відносин, природно, була обмеженою.
Юридичними ознаками майнових відносин, що виражають їхню економічну сутність, є: майнова відособленість, автономність суб'єктів цих відносин й, як узагальнююча ознака, їхня рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру. Зокрема, всім цим ознакам і відповідають відносини власності, а також відносини економічного обороту - найважливіші види майнових відносин цивільного права. Відносини власності вказують на приналежність особам певних матеріальних благ, на те, що ці особи (власники) володіють, користуються й розпоряджаються названими благами як своїми. Всі інші особи, їм конфронтуючі, повинні це визнавати й зважати на це.
Відносини економічного обороту - це відносини, у рамках яких відбувається рух матеріальних благ. Розпоряджаючись своїм майном, власник вступає з іншими особами у відносини купівлі-продажу, міни, позики й т.д. Для цих відносин характерно те, що воля їхніх учасників предметно виражена або, інакше кажучи, персоніфікована в приналежним їм речах (майнова відособленість); учасники ставляться друг до друга як незалежні особи (автономність); вони рівні, тому що кожний з них перебуває в однаковому положенні й перехід майна від одного до іншому можливий лише за допомогою їх загального вольового акту (рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру). Названі відносини об'єктивно вимагають для свого врегулювання встановлення специфічних норм права. Причини ж, що повідомляють цим майновим відносинам зазначені властивості, криються в їхньому змісті, у способі виробництва, необхідним елементом якого ці відносини є [20; 11].
Із сказаного також випливає, що регульовані цивільним правом майнові відносини є відносини, які безпосередньо виражають розподіл у суспільстві матеріальних умов виробництва, що визначають природу самого цього виробництва, наступний розподіл створених у процесі виробництва матеріальних благ, їхній обмін і споживання. Громадяни, що беруть участь у цих відносинах, організації (у тому числі державні), діють не як органи влади, а господарюючих суб'єктів, тобто організацій, що здійснюють господарську діяльність. Всі інші відносини, у яких беруть участь державні організації, виражають обумовлену суспільним виробництвом потреба керування їм або опосередковують перехід майна від суб'єктів відносин, регульованих нормами цивільного права, у доход держави по підставах, передбачених у законі. Тут характерні владні початки. Тому до всіх цих відносин, заснованим на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони інший, а також до податкових і бюджетних відносин норми цивільного права не застосовуються (ст.2 ЦК України). Ці відносини, як було сказано, регулюються нормами публічного права.
У літературі дискусійним є й питання про найбільш істотну юридичну ознаку майнових відносин цивільного права. Один з наукових напрямків у цьому питанні зводиться до того, що рівність сторін - ознака не самих майнових відносин, а методу їхнього регулювання. Головною ознакою останніх є те, що об'єкт цих відносин - завжди майно, що має певну вартість [5].
Із цим твердженням важко погодитися, по-перше, тому, що вартість, якщо під нею розуміти абстрактна праця ув'язнений у товарі, саме й обумовлює в "цих відносинах рівність сторін. Відношення однієї особи до іншого в процесі обміну товарами на основі загального для обох вольового акту "є відношення рівності [9; 187]. По-друге, вказівка на "вартість майна" як просто на певну грошову суму або річ, що має грошову оцінку не є ознакою, що дозволяє відмежувати майнові відносини цивільного права від відносин публічного права, оскільки й платежі в бюджет, і податки, все це - "вартості", виражені в грошових сумах.
Багато авторів визнають рівність сторін як ознака майнових відносин цивільного права, але вказують, що майнові відносини цивільного права мають цю ознаку тому, що всі вони так чи інакше пов'язані з товарним оборотом. Із цього погляду й відносини власності становлять предмет цивільно-правового регулювання лише остільки, оскільки вони виконують роль передумови й результату товарно-грошового обігу [10; 86]. Важко погодитися й із цим, тому що безпідставно звужується коло майнових відносин, регульованих нормами цивільного права, і за його межами виявляються відносини, що виникають при спадкуванні, всі безоплатні майнові відносини.
Нарешті, в цивілістичній літературі не завжди підкреслюється, що майнове відношення, у якому суб'єкти цивільного права діють на засадах рівності, позбавлено владного характеру. Тому справедливо вказують, що й у відносинах, наприклад, між пенсіонером і відповідним органом соціального забезпечення у зв'язку з ходатайством про призначення пенсії жодна йз сторін не підлегла один одному [11; 8]. Але ці відносини коштують за межами цивільного права, тому що державні організації, що беруть участь у цих відносинах, діють як органи влади. Зрозуміло, що ці відносини й не можна кваліфікувати як майнові. Для останніх, тільки як для відносин цивільного права, характерні юридична децентралізація й приватне самовизначення. Цивільне право регулює відносини між громадянами й організаціями лише як між членами цивільного суспільства.
Іншу групу відносин, регульованих нормами цивільного права, становлять особисті немайнові відносини, тобто ті відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага. Зрозуміло, і особисті немайнові відносини між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями регулюються цивільним правом як відносини між членами цивільного суспільства. Тому не входять у предмет цивільного права, наприклад, особисті немайнові відносини, що складаються в області політичної діяльності громадян при здійсненні ними виборчих прав і права бути обраними у відповідні органи державної влади. Ці відносини визначають участь громадян у керуванні справами держави.
Норми цивільного права регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є добутки науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д.), і особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь і достоїнство громадян й організацій, інші нематеріальні блага, невіддільні від особистості людини).
Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (з можливістю одержання винагороди за використання добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і т.д.), становлять із останніми єдине ціле. Однак названі особисті немайнові відносини незалежно від їхнього зв'язку з майновими регулюються цивільним правом тоді, наприклад, коли мова йде лише про визнання авторства на відповідні добутки науки, літератури або мистецтва й про захист цих благ як таких.
Особисті немайнові відносини - як перші, так і другі - істинно відносини цивільного права. Так само як і майнові відносини цивільного права, вони виражають приналежність конкретних благ певним особам (окремим громадянам й організаціям) і характеризуються відособленістю осіб у цих відносинах, їхньою автономністю (незалежністю друг від друга) і рівністю. Саме на підставі спільності ознак майнових й особистих немайнових відносин останні включаються в предмет цивільного права.
Дискусійним у літературі є й питання про відносність до цивільного права особистих немайнових відносин. Деякі автори вважають, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, у силу нерозривності з останніми включаються в предмет цивільно-правового регулювання. Щодо особистих відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої приналежності до цивільного права. Вони, як було сказано, можуть регулюватися цивільним правом і незалежно від зв'язку з майновими відносинами. Отже, це самостійний вид відносин у структурі предмета цивільного права.
Настільки ж самостійне значення в структурі предмета цивільного права мають особисті відносини, не пов'язані з майновими. Ці відносини й до їхнього порушення мають правове значення й, притім, саме цивільно-правове. Треба правильним уважати, що й всі особисті відносини, безпосередньо не пов'язані з майновими, органічно включаються в предмет цивільного права. Цивільне суспільство, основу майнових відносин якого становить ринкова економіка з її різноманіттям форм власності й підприємництва, з необхідністю припускає в якості найважливішого свого компонента й властиві йому особисті відносини, що бідують без яких-небудь обмежень у цивільно-правових засобах захисту.
Піддані аналізу майнові й особисті немайнові відносини, обумовлюючи існування в системі права його особою галузі - цивільного права, визначають, природно, і всі специфічні риси самої цієї галузі права. Вони насамперед проявляються в методі, за допомогою якого цивільне право регулює суспільні відносини, у його функціях й у тих принципах, відповідно до яких воно здійснює регулювання цих відносин [21; 15].
Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними. Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:
1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.
2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.
3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав І обов'язків.
4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.
5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.
2. Функції цивільного права.
Характеристику цивільного права як галузі національного права доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.
Функції цивільного права - це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою впорядкування останніх. Вони визначаються специфікою предмета і методу цивільного права, а також завдань (цілей), поставлених перед ним.
Функції права можна класифікувати у такий спосіб:
1.Загальносоціальні.
2.Спеціально-соціальні (юридичні).
2.1.Загальносоціальні.
Інформаційна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність
Орієнтацінна - орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм.
Виховна -загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права (правова інформація) (правомірна поведінка) (правове навчання).
2.2. Спеціально-соціальні (юридичні).
Регулятивна функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин.
Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:
а) регулятивна статистична - функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб(наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження);
б) регулятивна динамічна - функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права(наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність).
Охоронна - функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних.
Охоронна функція виражається у такому:
1) визначення заборон на вчинення протиправних діянь;
2) встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;
3) безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення.
Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав
Розглянемо детальніше кожну з функцій. До основних функцій цивільного права цивілісти традиційно відносять регулятивну, охоронну.
Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції .
Такий підхід, вірний по суті, водночас, із погляду можливості загальної оцінки функцій цивільного права, може призвести до неадекватних уявлень про них, оскільки не дає повної картини функціонального механізму цієї галузі.
З таких міркувань доцільно при характеристиці функцій цивільного права вказувати й на ті, що мають загальний характер, а також на ті, що є специфічними у цій сфері.
При такому підході варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичні функції.
Загальноправовими функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є:
1) інформаційно-орієнтаційна. Здійснюється ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків. У разі невиконання цих завдань учасники цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе суб'єктами приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати свої цивільні права та обов'язки;
2) виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "неправом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації ними цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо;
3) регулятивна. Полягає в позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків їх учасникам, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права;
4) охоронна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається ця мета шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.
Специфічними функціями в галузі цивільних відносин є:
1) уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу передумови для саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки лише в цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, фактично створювати нормативні акти локальної дії тощо.
Концептуальною основою зазначеної функції є відома ще римському приватному праву сентенція: "Дозволено все, що прямо не заборонено законом", яка протиставлялася і протиставляється нині положенню публічного права: "Дозволено лише те, що прямо зазначено в законі";
2) компенсаційна функція. У процесі її виконання забезпечується можливість поновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі. Ця функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета поновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Водночас майнові санкції, котрі застосовуються в цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або в особи, котра завдала шкоди іншій особі, практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.
Висновок.
Підводячи підсумки, зазначимо, що предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.
У зв'язку з цим визначенню поняття "майнові відносини" і встановленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші - майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають як "самостійні товаровласники" (Ю.С. Червоний).
З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.
Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст.1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.
