Принципи підготовки фінансової звітності

                                                                      Вступ

     Тема відносно порядку складання фінансової звітності являється

актуальною на сучасному етапі. Адже, фінансова звітність являється

основним джерелом фінансової інформації під час прийняття економічних

рішень.

     Фінансова звітність визнана П (С) БО 1 як бухгалтерська звітність, яка

відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за

звітний період. Тому для прийняття економічних рішень користувачами

фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати

діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства.

     В умовах ринкової економіки фінансова звітність стає публічною та значно

розширюється коло її користувачів. Звітність повинні вміти читати не

тільки професійні економісти, бухгалтери і аудитори, але і керівники,

замовники (власники) підприємств, менеджери, акціонери, податкові

інспектори, фінансові і банківські працівники, наймані працівники

суб”єктів господарювання. Так, власники аналізують фінансову звітність з

метою підвищення прибутковості капіталу та забезпечення стабільності

підприємства; кредитори - щоб визначити свій ризик по боргах; майбутні

інвестори - на вигідність своїх вкладів у підприємницьку діяльність

суб”єкта господарювання; наймані працівники - для оцінки стабільності

формування власних доходів та відрахувань на соціальні заходи; органи

державного управління - для формування макроекономічних показників.

     Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності.

За П (С) БО 1 до фінансової звітності відносяться:

баланс;

звіт про фінансові результати;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

     Контрольна робота складається з двох розділів:

2) теоретична частина контрольної роботи;

3) порядок складання фінансової  звітності підприємства.

     В першому розділі розкриваеться теоретични питання.

     В другому розділі розкривається фінансово - економічна характеристика

підприємства, розраховуються показники платоспроможності, ліквідності,

ості, ліквідності,

фінансової стійкості підприємства.

розглядається порядок складання фінансової звітності

підприємства.

Мета даної роботи - оволодіння основами аналізу фінансової звітності

суб”єктів господарювання.

Теоретичне питання 1: Принципи підготовки фінансової звітності

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

     Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

     Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

     Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, а ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймі протягом наступного звітного періоду).

     За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п-18 П(С)БО). Тоді поділ його активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинно в процесі ліквідації покрити усі свої  зобов’язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов’язання – короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінювати за ринковою вартістю.

     Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

     Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання.    Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

     Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про  зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому.   Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С) БО1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за якими витрати визначаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’зку між ними та отриманими доходами.

     Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів.

     Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

     Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначити відмінні риси різних політих бухгалтерського обліку щодо  схожих операцій та інших подій, яки використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

     Цілий ряд  господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені.

     Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати інший стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

     Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

     Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху   його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

     Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних  рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

     Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;

облікову політику підприємства та її зміни;

аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спільних підприємствах;

виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

     Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.

     На прийняття рішень користувачами впливає суттєво інформація. Суттєвість – це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим  прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

     Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функцій. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певний термін, яки визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року – календарного чи фінансового).

     Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часть використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов’язання, сплатити дивіденди тощо.    Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), надані зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

     Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутністю суттєвих помилок та необ’єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цієї метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

    Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами.    Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визначення, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

     За П(С)БО 1 заставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Теоретичне питання 2: Облік та документальне оформлення процессу виробництва

     Важливим у процесі кругообороту капіталу є процес виробництва, який являє собою сукупність операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. Він здійснюється в результаті взаємодії факторів виробництва: засобів праці, предметів праці й живої праці. 
           Це зумовлює відповідні витрати підприємства на виробництво продукції: витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукту, амортизації засобів праці зайнятих у виробництві, заробітної плати, нарахованої працівникам, та інші витрати, пов'язані з організацією та управлінням процесом виробництва. Всі витрати, пов'язані з виробництвом, у сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Отже, процес виробництва — це процес реалізації витрат, результатом якого є продукція (роботи, послуги). 
            Бухгалтерський облік має на меті: здійснення обліку витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції; визначення обсягів (кількості) отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг); розрахунок витрат на продукцію, виробництво якої не завершено (незавершене, виробництво); розрахунок вартості (собівартості) готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції. 
             Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Для визначення фінансових результатів звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів, що відповідає основному принципу бухгалтерського обліку — нарахування та відповідності доходів і витрат. 
             Витрати виробництва — це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції. Витрати здійснюються шляхом виплат грошових коштів або зменшення негрошових активів; виникнення заборгованості за прийнятими до оплати й акцептованими рахунками, векселями виданими, зобов'язань за нарахованою оплатою праці; обміну (зустрічного продажу) іншого активу. Ці поточні витрати обліковуються та плануються як собівартість продукції. 
            Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі витрати прийнято групувати за певними ознаками: за цільовим призначенням, за способом віднесення витрат, видами продукції, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності (центрами витрат і центрами прибутку). Так, за цільовим призначенням витрати поділяють на основні і накладні. До основних відносять витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її матеріальну основу (сировина, матеріали, заробітна плата та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з організацією виробництва та його управлінням (загальновиробничі витрати). 
           За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (види продукції, процеси, стадії тощо) їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі — це витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукту; в момент здійснення їх відносять на собівартість цього продукту і відображають безпосередньо (прямо) у складі витрат з його виробництва (матеріали, комплектуючі, паливо, заробітна плата робітників). 
            Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно прямим витратам, витратам з оплати праці, використаних потужностей, обсягу діяльності тощо). Непрямі витрати (загальновиробничі) за ступенем впливу на них обсягу виробництва поділяють на постійні та змінні. 
              До змінних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. 
            До них належать витрати на управління виробництвом, амортизація необоротних активів, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрати на удосконалення технології й організації виробництва та інші витрати. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на опалення, освітлення та інше утримання приміщень, оплата праці загальновиробничого персоналу, витрати на охорону праці тощо. 
             Синтетичний облік процесу виробництва здійснюють на таких рахунках: 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві", 25 "Напівфабрикати", 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 15 "Капітальні інвестиції", 39 "Витрати майбутніх періодів", рахунки класу 9 "Витрати діяльності". 
             Аналітичний облік ведуть у розрізі синтетичних рахунків за конкретними видами продукції, виконаних робіт, наданих послуг та статтями витрат, перелік і склад яких встановлюється підприємством. 
            Суть процесу виробництва, облікові завдання, необхідні для його відображення визначають модель бухгалтерського обліку процесу виробництва та необхідну систему рахунків бухгалтерського обліку. 
              Облік процесу виробництва на вказаній схемі й рахунках ведеться з метою здійснення контролю виконання завдання з випуску кожного виду продукції та визначення її фактичної собівартості. 
             Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виготовленої продукції призначений активний рахунок 23 "Виробництво", основним завданням якого є накопичення виробничих витрат і визначення фактичної собівартості одиниці продукції шляхом калькуляції. До виробничої собівартості продукції (робіт і послуг) включають такі витрати: 
            - прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, та інші витрати); 
            - прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг); 
            - інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизація, витрати від браку та інші прямі втрати); 
            - загально виробничі витрати (витрати на управління та обслуговування виробництва, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів та інші непрямі витрати). 
              Перелік даних витрат є основою для формування і складання статей витрат з метою калькулювання собівартості продукції, а також об'єктом управлінського обліку на підприємстві. 
           Бухгалтерський облік витрат, які є складовою валових витрат підприємства для обчислення фінансових результатів, визначається податковим обліком і регулюється податковим законодавством. 
           За дебетом рахунка 23 "Виробництво" відображаються всі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, тобто прямі витрати. Непрямі витрати попередньо обліковують на збірно-розподільчому рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", а наприкінці місяця після їх розподілу за об'єктами калькулювання за певним критерієм списують у дебет рахунка 23 "Виробництво". 
            Отже, на дебет рахунка 23 "Виробництво" протягом місяця відносять прямі й непрямі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, а за кредитом відображаються суми фактичної собівартості завершеної виробництвом готової продукції. Оскільки протягом місяця одержану з виробництва готову продукцію оприбутковують на склад, як правило, за плановою собівартістю, то лише наприкінці місяця визначають фактичну собівартість, після складання звітної калькуляції. Тобто відбувається певне коригування планової собівартості до рівня фактичної. 
             Наприкінці місяця визначають фактичну собівартість товарного випуску готової продукції і суму списують на дебет рахунків 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 15 "Капітальні інвестиції" та ін. 
             Залишок (сальдо) за рахунком 23 "Виробництво" може бути лише дебетовим і означатиме витрати, що відносяться до незавершеного виробництва, обсяг і вартість якого визначають за даними інвентаризації. 
            Ця сума і відображається в балансі у статті "Незавершене виробництво". Для визначення фактичної собівартості товарного випуску готової продукції необхідно до (сальдо) незавершеного виробництва на початок місяця додати витрати (оборот за дебетом) за місяць і відняти сальдо (незавершене виробництво) на кінець місяця. 
            Порівняння одержаної суми фактичної собівартості готової продукції з плановою дає змогу визначити економію чи перевитрату виробничих витрат з метою контролю й економічного аналізу. 
           Основними первинними документами при відображенні витрат є: вимоги-накладні, накладні, наряди на виконання робіт, табелі, прибуткові ордери, рахунки-фактури, авансові звіти, видаткові касові ордери, довідки бухгалтерії, відомості розподілу витрат, акти прийому виконаних робіт та ін.

       Практична частина

Після реєстрації підприємства «Лагуна» розпочало свою діяльність. В статуті було виявлено наступні зобов’язання засновників щодо формування статутного фонду: Пан Колосов 30363 грн., пан Шаврін – 90363 грн., підприємство «Альфа» - 60000 грн.  
За січень 2014 було здійснено наступні операції:

1. Відкрито поточний рахунок;
2. В погашення своїх зобов’язань щодо формування статутного фонду засновниками було внесено: 
   А) пан Шаврін – виробничі матеріали на сумму 60363 грн., автомобіль директора 30636 грн.

Б) підприємство «Альфа» - приміщення на сумму 60363 грн.,

В) Пан Колосов – грошові кошти на поточний рахунок

          3) Отримали  короткостроковий кредит – 45363 грн..

          4) Отримали  від постачальників:

               А)паливо – 2363 грн.

               Б) Оладнання цеху – 20363 грн.

5) Отримані послуги сторонніх  організацій (монтаж обладнання  цеху – 5363 грн,, будівельно-монтажні  послуги в цеху – 1463 грн.)

6) На виробництво готової продукції  передано матеріалів на сумму 40363 грн.

7) Нарахована зарплата робітникам  цеху  - 5000 грн., здійснено нарахування  на   зарплату в фонди соціального  страхування (37%)

8) Нарахована амортизація обладнання  цеху (термін експлуатації 5 років)-417 грн.,

9) На склад надійшло готової продукції на сумму – 47630 грн.

10) Реалізована готова продукція  відповідно до договору на  загальну сумму 82363 грн

11) Нарахована зарплата заступнику  директора – 8363 грн., начальнику  відділу маркетингу 5363 грн., здійснено  нарахування на зарплату в фонд соціального страхування (37%)

Таблица 1. Журнал господарських операцій

Проводки:

Таблица 2. Оборотно-сальдова відомість.

Додаток

 до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»

Адреса _____________________________________________________________________________

Складено (зробити позначку "v" у відповідній клітинці):

БАЛАНС

на ___________________________ 20_____ р.