Проблеми реалізації прийнятих рішень та їх вирішення

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджменту та логістики

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств 
 
 
 
 
 
 
 
 

Домашня робота

з дисципліни «Основи менеджменту»

на тему

«Проблеми реалізації прийнятих рішень та їх вирішення» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                          

                                                (підпис)  

«     »                           2011 р.

        Оцінка___________________________

Викладач                       (                      ).

                                                 (підпис)

«     »                           2011 р. 
 
 
 

Київ 2011

                                         

                                               Зміст 
 

Вступ.....................................................................................................................3

  1. Місце управлінських рішень у процесі правління..............................4-6
  2. Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття................... 7-10
  3. Технологія прийняття управлінських рішень...................................11-14
  4. Загальні підходи до розв'язання управлінських проблем................15-16
  5. Методи прийняття управлінських рішень.........................................17-18
  6. Інші чинники, що впливають на процес прийняття рішень.............19-22

Висновок................................................................................................................23

Список  використаних джерел.........................................................................24-25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Менеджером  можна назвати людину тільки тоді, коли він ухвалює організаційні  рішення або реалізовує їх через  інших людей. Прийняття рішень - складова частина будь-якої управлінської  функції. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формулюючи цілі і домагаючись їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для всякого, хто хоче досягнути успіху в мистецтві управління.

      Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню діяльність організації, менеджери визначають її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їх досягнення. У процесі організації діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації виробничого процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіх чи невдача організації, її процвітання чи занепад.

      Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Завдяки  процесу прийняття рішень здійснюється координація діяльності компанії - головна функція менеджера.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.  Місце управлінських рішень у процесі управління

     Управлінські  рішення є основою процесу управління.

     Рішення – це вибір одного варіанту з декількох альтернативних варіантів рішень, при чому цей вибір є найбільш ефективним для даної конктретної ситуації.

     Управлінське  рішення — вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обовязки обумовлені його посадою.

     Управлінські  рішення спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які характеризуються:

  1. невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов;
  2. недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;
  3. необхідністю вирішення в обмежений час.

                Виділяють три основні типи управлінських завдань:

  1. концептуальні (стратегічні завдання, пов'язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);
  2. пов'язані з техніко-технологічним аспектом функціонування виробництва (створення і впровадження нової техніки, технології тощо);
  3. які виникають унаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально-психологічний клімат у колективах тощо).

     Найважливішими  складовими процесу управління є проблема, прийняття рішення та люди, які беруть участь у процесі на всіх його етапах.

       Проблема — невідповідність бажаного стану (насамперед цілей) об'єкта управління його фактичному стану.

     Отже, проблеми виникають, коли в організації складається ситуація, яка відрізняється від запланованої. Кожна проблемна ситуація зумовлена внутрішніми і зовнішніми чинниками.

     Внутрішні чинники. До них належать цілі та стратегія організації, технологія та ресурси, структура виробництва, управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них зумовлює необхідність прийняття заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть породжувати проблеми, є і відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт; вони виникають внаслідок неправильних дій персоналу, відсутності у працівників виконавської дисципліни або нечіткого розмежування між ними повноважень. Ці проблеми зумовлені недоліками самої системи управління. їх необхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому.

     Зовнішні  чинники. Це складові середовища, в якому працює організація. Вони можуть бути прямими і опосередкованими, загрозливими для неї і такими, що відкривають нові можливості. Наприклад, зміна смаків та пріоритетів споживачів створює суттєві проблеми зі збутом. Організація може вирішувати їх не шляхом відмови від випуску звичної для себе продукції, а через її модифікацію або перехід на інші ринки тощо. Часто нові проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи та ін. Виявлення існуючих проблем забезпечує можливість прогнозувати їх у майбутньому, а отже, запобігати їх появі і збільшувати час для підготовки відповідних управлінських рішень.

     Прийняття рішення — творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

     Управлінські  рішення спрямовані на організацію  колективної праці і приймаються  людиною, яка має відповідні владні повноваження.

                               За допомогою управлінських рішень:

    • встановлюють цілі діяльності;
    • закріплюють людей за посадами і робочими місцями;
    • визначають функції, права і відповідальність працівників;
    • встановлюють правила поведінки на роботі;
    • розробляють систему заходів щодо заохочення і адміністративного

          покарання працівників;

    • розподіляють ресурси — матеріальні, трудові, фінансові та ін.; 
      оцінюють якість продукції тощо.

     Особи, які приймають рішення, є суб'єктами управлінського рішення. Це менеджери  і групи працівників, що мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

                         Розрізняють індивідуальні та групові рішення.

  1. Індивідуальним рішенням притаманний вищий рівень творчості; їх приймають швидше, оскільки вони не потребують узгоджень. Але вони частіше виявляються помилковими, більш ризикованими, що пов'язано зі складністю та непередбачуваністю зовнішнього середовища. Саме тому нині віддають перевагу груповим рішенням. У групи залучають фахівців у тих сферах, які стосуються проблеми, що виникла в організації.
  2. Групова робота забезпечує різностороннє дослідження проблеми, підвищує мотивацію та відповідальність кожного, знижує процент помилок, забезпечує багатоваріантність розробок. Результати групової роботи зазвичай краще сприймаються працівниками, ніж індивідуальні рішення, оскільки відображають думку колективу. Водночас групові рішення мають і недоліки — більші витрати часу через необхідність узгодження різних точок зору на проблему та відсутність чіткої відповідальності за прийняття остаточного рішення.

     Управлінське  рішення має комплексний характер. У правовому аспекті — це владний  акт суб'єкта керування, в якому  він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і  несе відповідальність за його наслідки. У соціальному -приймається людьми і стосується людей. Воно є й психологічним актом, тому що являє собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. З інформаційної точки зору рішення є результатом опрацювання інформації, у процесі якого здійснюється вибір варіанта, найближчого до оптимального, тобто найкращого. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

     Необхідність  прийняття управлінського рішення  зумовлена або зовнішніми обставинами (регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі організації, відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників). У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками 
           1.За функціональним призначенням:планові — стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;

  • організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;
  • регулюючі — регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;
  • активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;
  • контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів. 
    2. За змістом:
  • економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);
  • соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці);
  • технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо);
  • наукові  — стосуються  вибору   напряму   науково-дослідних робіт,   впровадження інновацій тощо. 
    3. За характером дій:
  • директивні — потребують обов'язкового виконання;
  • нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;
  • методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;
  • рекомендаційні — рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;
  • дозвільні — дозволяють певні дії. 
    4. Запасом дії:
  • стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5—15 років чи більше);
  • тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії(1—2 роки);
  • оперативні — визначають конкретні заходи (розраховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів. 
    5. За напрямом впливу:
  • внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;
  • зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

      6. За способом прийняття:

  • індивідуальні — приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;
  • колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;
  • колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема. 
    7. За рівнем прийняття рішень:
  • організація в цілому — приймаються вищим рівнем менеджменту;
  • структурні підрозділи — приймаються лінійн. керівниками середніх та низових рівнів;
  • функціональні служби — приймаються функціональними менеджерами;
  • окремі працівники — приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання). 
    8. За ступенем ефективності:
  • оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;
  • раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим;
  • приймаються за умов обмеженості ресурсів. 
    9. За методами підготовки:
  • креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми;
  • евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;
  • репродуктивні — використовують відомі й раніше   вживані способи  розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення). 
    10. За ступенем структурованості:
  • структуровані;
  • слабоструктуровані;
  • неструктуровані.

           Для рішень різного ступеня структурованості розробляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації. Так, виділення структурованих (запрограмованих) рішень дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, які регулярно повторюються. Зазвичай такі рішення приймають менеджери середніх та нижчих рівнів. Слабоструктуровані і неструктуровані рішення приймають за умов неповноти інформації, новизни і складності ситуації. Головну роль тут відіграють не математичні моделі, а людина, її здатність розробити нові процедури, що дадуть змогу вирішити завдання. Такі рішення зазвичай стосуються стратегії розвитку організації, тому приймаються на найвищому рівні управління

     Водночас  сучасні інформаційні технології сприяють структуруванню нових завдань, пропонують ефективні моделі їх розв'язання, що дає змогу переводити їх із розряду неструктурованих до частково структурованих.

     З переходом на нижчі рівні управління завдання стають структурованішими. Середня  ланка менеджерів працює із завданнями обох типів, при цьому частка запрограмованих завдань збільшується при використанні засобів автоматизації праці. На нижньому рівні управління переважають завдання, прийняття яких здійснює процедурами.

                                             Рішення можуть приймати:

  • інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є правильним);
  • на основі минулого досвіду (спираючись на здоровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принесла успіх у минулому);
  • на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого — глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчастіше застосовують для вирішення складних і нестандартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації творчого пошуку.
 

              Управлінські рішення мають відповідати певним вимогам (рис. 2.1).

 

     Рішення лише тоді принесе користь, коли буде націлене на ефективне

використання  ресурсів організації і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийматись особою, що має відповідні повноваження, і відповідати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначного розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців. 
       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Технологія прийняття управлінського рішення

     Метою управлінської діяльності є знаходження  таких форм, методів, засобів та інструментів прийняття рішень, які б сприяли  досягненню оптимального результату в конкретних умовах.

     Технологія  розроблення, прийняття і реалізації рішень та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій передбачають їх чітку послідовність. Розробляючи управлінські рішення, необхідно встановити порядок здійснення операцій, пов'язаних із накопиченням, рухом, зберіганням, обробленням, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначити дії, необхідні для вирішення господарських завдань.

     Раціональна   технологія  прийняття  і   реалізації  управлінського  рішення передбачає   такі   етапи:  
1. Етап підготовки  —  проведення  економічного  аналізу   ситуації   на   мікро- і макрорівні; охоплює   пошук,   накопичення, опрацювання інформації,   виявлення і формулювання проблем, що потребують вирішення та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили. 
2. Етап прийняття — охоплює розроблення й оцінювання альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору оптимального рішення, вибір і прийняття рішення.

     У межах існуючих ресурсних чи інституційних обмежень з розроблених рішень вибирають те, що відповідає обумовленим критеріям вирішення проблеми. Кількість запропонованих для вирішення проблеми варіантів залежить від наявних ресурсів,

часу, інформації, необхідної для обґрунтування рішення тощо.

            Важливим елементом процесу прийняття управлінських рішень є оцінювання дій на різних його етапах. Так, на етапі діагностики проблеми — це оцінювання меж, масштабів та рівня поширення проблеми; на етапі обґрунтування — оцінювання різних варіантів, запропонованих для вирішення проблеми, на етапі прийняття рішення — оцінювання очікуваних наслідків від його реалізації. Це оцінювання здійснюється за певними критеріями.

     На  етапі підготовки критеріями розпізнавання  проблеми найчастіше служить визначена ціль, відхилення від якої свідчить про наявність проблеми. Отже, керівники всіх рівнів мусять мати чітко сформульовані цілі та завдання своєї діяльності. За їх відсутності появу проблеми відчувають суто інтуїтивно або ж за надходженням сигналів, що суттєво ускладнює процес прийняття рішень.

     На  етапі розроблення  варіантів розв'язання проблеми застосовують різні критерії, які дають змогу вибрати ті, що є найбільш доцільними. Від обґрунтованості цих критеріїв залежить якість управлінського рішення і, в кінцевому підсумку, адаптивність та ефективність організації.

     Найповніше  розроблена система критеріїв для  структурованих проблем, для розв'язання яких використовують економіко-математичні  методи. Критеріями можуть служити мінімум витрат чи максимум дохідності, термін окупності інвестицій чи найвищий рівень продуктивності праці. Дуже часто критерієм може бути фактор часу, протягом якого рішення буде втілюватися в життя. Дуже важливо, щоб критерії, які використовують для вирішення завдань на нижчому рівні, узгоджувалися з критеріями, сформульованими на вищому рівні.

     Для неструктурованих чи слабоструктурованих  проблем важко визначити чіткі  критерії відбору рішень, тому тут  можна використовувати систему  зважених критеріїв, яка за певних умов дає хороший результат.

     З метою прискорення  процесу прийняття  рішень і підвищення їх якості доцільно дотримуватись таких  рекомендацій:

  • формулювання проблем, розроблення і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де є відповідна інформація;
  • інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що знаходяться на різних рівнях управління і виконують різноманітні функції;
  • вибір і ухвалення рішення повинні врахувати інтереси і можливості тих ланок управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені у його реалізації.

Щодо  найскладніших і  найважливіших рішень рекомендується розробляти спеціальні організаційні  процедури, визначаючи:

  • на якому рівні слід приймати рішення;
  • хто готує інформацію, проект рішення та його обґрунтування;
  • з якими структурними підрозділами і працівниками узгоджуються рішення;
  • хто контролює і відповідає за виконання рішення;
  • хто наділений правом вносити корективи у зміст рішення і строки його виконання;
  • яка форма звітності про виконання рішень;
  • хто оцінює рішення і дає висновок про ступінь досягнення поставленої мети (ефективність рішення).

         3.Етап реалізації — розроблення заходів для конкретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснення контролю за його виконанням; внесення необхідних коректив; оцінювання результату, отриманого внаслідок реалізації рішення.

         Реалізація управлінських рішень — важлива ланка технології управління. Поки рішення не втілене у життя — це не рішення, а лише наміри. Потрібна велика організаторська робота, щоб досягти його реалізації. Часто справа ускладнюється тим, що люди своєю діяльністю можуть вносити суттєві корективи у початковий варіант рішення (поліпшувати його або погіршувати), і здебільшого це викликає додаткові «шуми» в системі, які потрібно долати. Тому в технологічному ланцюзі управлінських операцій, спрямованих на розв'язання проблем, складним і відповідальним є етап виконання прийнятих рішень.

                    Виконання рішення передбачає здійснення таких операцій:

  • визначення календарних строків (кінцевих і проміжних) виконання рішення;
  • призначення відповідального виконавця або кількох виконавців, доведення рішення до виконавців, а в разі потреби — до всього колективу;
  • інструктаж виконавців, роз'яснення кожному з них його місця в загальному трудовому процесі, конкретизація завдань і відповідальності;
  • матеріально-технічне забезпечення процесу праці, в т. ч. обґрунтований розподіл ресурсів;
  • проведення інструктивної наради, роз'яснення цілей і завдань;
  • координація дій виконавців;
  • коригування раніше прийнятого рішення;
  • мотивація діяльності виконавців;
  • облік і контроль виконання.

        Розподіляючи завдання серед виконавців, доцільно виходити з таких міркувань:

  • якщо виконання доручення потребує знань з різних галузей і кваліфікації, виконавцеві слід давати таке завдання, яке б спонукало його до підвищення рівня кваліфікації і розвитку здібностей;
  • обсяг роботи має відповідати можливостям працівника, оскільки і надмірне, і недостатнє навантаження негативно впливає на якість виконання;
  • чітке визначення кола обов'язків працівника унеможливить відмову від виконання певних робіт, пов'язаних із реалізацією рішення;
  • розроблені показники і стандарти на виконання робіт повинні точно відображати ступінь досягнення цілі, а також якість здійснюваних операцій;
  • підлеглим доцільно надавати всю необхідну для виконання завдань інформацію і делегувати достатні повноваження для коригування процесу реалізації рішень.
Проблеми реалізації прийнятих рішень та їх вирішення