Проектування трудових процесів в бригаді

Міністерство Освіти та Науки України

Кіровоградський Національний Технічний Університет

07505317

Контрольна  робота

З курсу: «Раціоналізація трудових ресурсів»

На тему: «Проектування трудових процесів в бригаді»

Виконав:

Студент гр. ____________

_______________________

Перевірив: _____________

_______________________

м. Кіровоград     2011

ЗМІСТ

1. Основні положення по проектуванню бригадної організації праці
2. Колективний трудовий процес як об’єкт проектування трудових процесів
3. Проектування організації та обслуговування робочих місць на підприємстві

Використана література

1. Основні положення по проектуванню

бригадної організації праці

Трудовий колектив являє  собою об'єднання всіх працівників, які здійснюють спільну трудову  діяльність на підприємстві. Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежать поділ і кооперація праці. Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна внутрішньодільничній кооперації.

Виробнича бригада - групова форма  безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які  виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об'єднання є організаційно-технологічні умови виробництва, за яких не тільки можлива, а й економічно доцільна колективна форма ведення виробничого процесу.

Бригади створюються в таких  випадках:

1) для обслуговування великих  і складних виробничих агрегатів;

2) на потокових лініях;

3) у разі спільного виконання  комплексного виробничого завдання  кількома робітниками, коли результати  роботи кожного з них неможливо або недоцільно планувати і враховувати окремо;

4) для виконання певної роботи  в суворо обмежені строки, чого  один робітник за даного обсягу  роботи забезпечити не може;

5) з метою безпосередньої взаємодії  між обслуговуючими, допоміжними  та основними робітниками в межах певної виробничої дільниці;

6) для полегшення поточного розподілу  оперативних завдань між працівниками  за відсутністю постійного закріплення  робочих місць або певного  кола робіт за кожним виконавцем.

Бригадна форма створює можливості для зміни праці, на основі суміщення професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці і в колективних її результатах. Тому бригада - не лише низова форма кооперації (і поділу) праці, первинний трудовий осередок підприємства, а й первинний соціальний осередок, у якому формується особливий соціально-психологічний клімат, вирішуються питання виробничого, соціального і виховного характеру.

Процес формування бригад і організації  праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; установлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінювання праці, матеріального і морального стимулювання.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової ліній та ін.).

Комплексні бригади створюються  з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Такі бригади доцільно створювати на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим  і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці  кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом  праці, зумовленим певною технологічною  послідовністю виробництва, робітник поряд із закріпленою за ним операцією  у разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумісництво  професій і взаємозамінністьробітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять  у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники  лише однієї зміни, протягом якої виконується  комплекс робіт. Наскрізні бригади  об'єднують робітників усіх змін і  створюються для роботи на устаткуванні у разі тривалого циклу оброблення виробів або для виконання певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.

Колективний характер праці в бригаді  поєднується з поділом праці  між членами бригади. Робота між  членами спеціалізованих бригад розподіляється в основному з урахуванням їх кваліфікації. У комплексних бригадах роботи розподіляються відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації.

Розглянемо бригадну організацію праці згідно Кодексів законів про працю України.

Стаття 252 б. Формування колективу бригади зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою колективу бригади. Не допускається відмова бригади в зарахуванні працівників, направлених у бригаду в порядку працевлаштування відповідно до законодавства (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання або примусового лікування та ін.). Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 цього Кодексу. Власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку. Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади. (Стаття 252 із змінами, внесеними згідно з Указом № 7543-IІ від 19.05.89; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. Бригада є колективною  формою організації праці, де  створюються умови для наближення  працівників до засобів виробництва,  до власності. Бригада набуває  особливо важливого значення в умовах трансформування відносин власності при побудові ринкової економіки, коли неминуче віддалення працівників від засобів виробництва, які поступово в процесі приватизації перейшли від держави у приватну чи колективну власність. Саме бригада має стати тією ланкою, яка поєднуватиме інтереси власника з інтересами працівника. Виробнича бригада — це первинний трудовий колектив підприємства, що об'єднує працівників для спільного і найбільш ефективного виконання виробничого завдання на грунті взаємодопомоги, загальної зацікавленості і відповідальності за результати праці. Головне завдання розвитку бригадних форм організації праці полягає в істотному підвищенні ефективності праці, створенні умов для стабільної і високопродуктивної роботи.

2.  Суть бригадних (колективних) форм організації праці визначається поєднанням інтересів окремих працівників, трудового колективу підприємства і власника засобів виробництва.

3.  Бригада створюється  наказом (розпорядженням) керівника  підприємства або наказом керівника виробничої одиниці, цеху чи іншого структурного підрозділу. Створення бригади повинно здійснюватися на основі попередньої розробки проектів після глибокого аналізу виробничих умов у поєднанні із заходами, що забезпечуватимуть приведення у відповідність з бригадними формами організації праці системи внутрішньовиробничого планування і обліку, організацію виробництва, організації, нормування і оплату праці, інженерно-технічне забезпечення. Для кожної бригади уточнюється склад виконуваних нею робіт; формуються планово-облікові одиниці, які забезпечують оплату праці за кінцевим результатом (бригадо-комплекти, вузли, машино-комплекти та ін.), розробляються комплексні норми трудових затрат на планово-облікову одиницю з урахуванням переваг бригадної організації праці; визначається порядок її оплати. Необхідною умовою формування бригади на стадії розробки вказаних проектів є визначення економічної ефективності від впровадження бригадної форми організації праці та можливого підвищення продуктивності праці. У проведенні роботи з проектування та створення бригад, забезпечення їх необхідними умовами для високопродуктивної праці беруть участь усі служби підприємства відповідно до своїх функцій.

4.  Бригаді встановлюється  робоча зона, яка охоплює технологічний процес чи його відокремлену частину, за нею закріплюються виробничі площі, обладнання, засоби виробництва, надаються виробничі ресурси та необхідна технічна документація.

2. Колективний  трудовий процес як об’єкт  проектування трудових процесів

З огляду на характерні особливості  організації колективних трудових процесів і наведені завдання можна  виокремити загальні та специфічні принципи проектування організації праці  в бригадах.

Загальні принципи передбачають: безперервність трудових процесів; суміщення окремих трудових дій і прийомів; раціональне завантаження робітників і техніки, яка ними використовується; підвищення змістовності праці і творчих можливостей її здійснення; відповідність розрядів і професій роботі, яка ними виконується.

До специфічних принципів проектування колективних трудових процесів належать такі:

• забезпечення часових і просторових взаємозв'язків, пропорційності і злагодженості в роботі протягом усього виробничого циклу;
• запобігання можливим порушенням виробничого процесу;
• синхронізація роботи взаємопов'язаних виробничих ланцюгів;
• створення зацікавленості в поліпшенні результатів колективної праці і підвищення колективної відповідальності;
• забезпечення умов для надання взаємної допомоги;
• взаємоконтроль.

Проектуючи організацію праці в бригадах, поряд із загальними і специфічними її принципами, необхідно враховувати також:

1) відповідності процесів  праці психофізіологічним потребам  людей і діючим нормам;

2) організаційну формалізацію  трудових процесів у відповідних  нормативах, картах та інструкціях;

3) забезпечення навчання  робітників новим прийомам і  методам праці;

4) спорідненість із  системою організації та управління  виробництвом.

Для успішної роботи виробничої бригади важливо, щоб її очолював авторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов'язаний поряд з функціями управління колективом виконувати виробничі завдання бригади як звичайний член коллективу.

3. Проектування  організації та обслуговування  робочих місць на підприємстві

Сутність та види робочих місць. Первинним осередком підприємства, у якому здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга), є робоча система — робоче місце, яке може функціонувати відносно самостійно за своєю спеціалізацією.

 Робоче місце —  це частина виробничої площі,  яка оснащена всім необхідним  устаткуванням, інструментом, пристроями  і призначена для виконання  трудових операцій певної частини  виробничого процесу.

 Кожне робоче місце  має свою специфіку, пов’язану  з особливостями організації виробничого процесу, різноманітністю форм конкретної праці у виробництві. Вид робочого місця визначається такими чинниками, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, ступінь механізації та автоматизації, кількість устаткування на робочому місці та ін.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, що наведені у  табл. 1

Вимоги до організації  робочих місць. Організація і  устрій робочих місць мають відповідати  вимогам до індивідуальних та колективних  форм праці.

 Організація робочого місця — це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної і безпечної праці.

 При вирішальній ролі знарядь  праці вихідним моментом в  організації робочого місця є  предмет праці. Залежно від  його параметрів (маса, габаритні розміри, вимоги до якості тощо) проектується технологічний процес із зазначенням виду і характеру знарядь праці (машин, устаткування, інструменту, пристрою), тобто визначаються наперед устаткування та оснащення робочого місця.

Знаряддя і характер предметів праці, у свою чергу, обумовлюють планування (відповідну площу, розміщення елементів і т. ін.) робочого місця. Кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри предметів праці, особливості знарядь праці також визначають систему і форму обслуговування.

 Водночас характер і розміщення  засобів та предметів праці  мають узгоджуватись з вимогами  головної продуктивної сили —  людини, з її можливостями приводити  в рух і використовувати речові  елементи процесу праці без  шкоди для організму.

 Основні напрями в організації робочих місць такі: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови безпечної і високопродуктивної праці.

 Відомо, що спеціалізація робочих  місць залежить від типу виробництва. Робоча зона або простір, де розташоване робоче місце, визначається розрахунками. Простору має бути достатньо для виконання всіх необхідних рухів і переміщень працівників під час виконання певних виробничих операцій. Ефективне розміщення всіх компонентів робочого місця формалізується його технологічним плануванням. У процесі організації робочих місць обов’язково враховуються санітарні норми, включаючи освітлення, інструкції з експлуатації устаткування, техніки безпеки та інші параметри, що забезпечують високопродуктивну і якісну працю. Передбачається також відповідна система сигналізації і зв’язку, що забезпечує обмін інформацією між робітниками і майстром або іншими лінійними керівниками, а також службами внутрішньоцехового обслуговування.

 Оснащення робочого місця.  Залежно від спеціалізації робочого  місця здійснюється відповідне  його елементне оснащення, що  наведене у табл. 2.

Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

 З огляду на роботу, яка  виконується, тип і характер  виробництва, технологічного процесу  робоче місце комплектується:

• основним технологічним устаткуванням;
• предметами праці;
• допоміжним устаткуванням та оснащенням (транспортні засоби, пристрої та інструмент);
• організаційним оснащенням (робочі меблі-стелажі, інструментальні тумбочки, шафи для розміщення і збереження пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів; пристрої з техніки безпеки; реманент для догляду за устаткуванням і прибирання робочого місця; пристрої освітлення, вентиляції, що забезпечують належні санітарно-гігієнічні умови праці; засоби сигналізації та зв’язку зі службами обслуговування й управління).

 Постійні елементи  устаткування та оснащення робочого  місця знаходяться на робочому  місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий  період.

 Тимчасові елементи  устаткування робочого місця  — це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. Їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

 Спеціальні робочі  місця оснащуються повним комплектом  необхідних компонентів для виконання конкретних операцій. Спеціалізовані та універсальні робочі місця комплектуються тільки тими предметами, які використовуються постійно, а решта доставляється періодично через систему обслуговування за вимогами.

 Технологічне планування  робочого місця. Серед обов’язкових умов раціональної організації трудового процесу передбачається певний порядок розташування всіх необхідних компонентів для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.

 Планування робочого місця — це просторове розміщення засобів, предметів праці і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів відчуття людини (рис. 1).

Кожне робоче місце має  зовнішнє і внутрішнє технологічне планування.

 Зовнішнє технологічне  планування (просторово-технологічне) визначає параметри певної площі  та розміщення за вимогами  технології всіх елементів робочої  системи (місця) для виконання  технологічних операцій виробничого  процесу відносно інших робочих місць на дільниці.

 Зовнішнє технологічне  планування робочого місця проектується  з урахуванням робочого та  допоміжного простору (зони). При  цьому на схемі планування  виділяється робоча зона й  зона праці (основна) та зона  підходу (допоміжна).

 Робоча зона — це тримірний простір, що обмежується досяжністю рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса на 180 градусів та переміщення робітника на один-два кроки. У цій зоні розташовуються знаряддя та предмети праці, що постійно використовуються в роботі.

 У допоміжній зоні  розташовуються предмети, які використовуються  рідше, та елементи інтер’єру  робочого місця.

 Внутрішнє технологічне  планування визначає параметри  і порядок розташування інструменту,  пристроїв, матеріалів, джерел світла, документації та інших елементів з урахуванням особливостей робочого місця і з врахуванням закріплених за ним технологічних операцій (трудових процесів). Внутрішнє технологічне планування має забезпечувати зручну робочу позу, короткі та маловтомлювані трудові рухи, рівномірне й, по можливості, одночасне виконання трудових рухів двома руками. Проектування раціонального внутрішнього планування здійснюється з урахуванням зон досяжності траєкторії рук робітника (тримірного простору) в горизонтальній та вертикальній площинах.

 Загальні вимоги  до планування робочого місця  такі:

• розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи;
• виключення можливості травмування;
• устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу;
• основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування;
• предмети постійного користування мають бути в стані близькому до робочого;
• оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини;
• предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

 Аналізувати планування робочого місця треба від загального до часткового, починаючи з загального плану (зовнішнє планування) і переходячи потім до деталей. Уявлення про наявність і розміщення устаткування, оснащення допоміжних механізмів і предметів праці дає накреслювання плану робочого місця. Доцільність планування можна встановити, якщо порівняти її з типовими проектами, з потоками руху деталей і визначити маршрути руху робітника.

 Під час проектування  організації робочого місця на  базі типового проекту структура  та зміст його уточнюються, конкретизуються і доповнюються у відповідності до організаційно-технічних умов і специфічних особливостей конкретного технологічного і трудового процесів.

 Конкретизованим викладенням  проекту організації трудового  процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов’язковим.

 Карта організації  праці зазвичай містить такі  розділи:

• Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).
• Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу).
• Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів).
• Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку).
• Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов).
• Норми затрат праці.
• Вимоги до виконавця роботи.
• Режим праці та відпочинку.
• Загальні техніко-економічні показники.

 Технологічне планування  або перепланування робочого  місця здійснюється в такій  послідовності:

1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки.

2. Здійснюють прив’язку  допоміжного обладнання (підйомно-транспортних  засобів тощо), яке постійно використовується  для основного технологічного устаткування.

3. Визначають раціональне  місцезнаходження працівника відносно  основного технологічного устаткування.

4. Визначають найзручніше  (на мінімальній відстані від  працівника) місце розташування  організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією.

5. Оцінюють ступінь  раціональності нового планування  робочих місць.

 Результат, який  очікується від комплексно обладнаного  робочого місця, можна досягти  тільки за умови своєчасного  і достатнього його обслуговування всіма необхідними компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

 Під системою обслуговування  розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.

 Завдання обслуговування  полягає в скороченні або усуненні  затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду  міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту безпосередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.

 Обслуговування робочих  місць здійснюється за такими  функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;
• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;
• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;
• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
• налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;
• міжремонтна — профілактичне обслуговування;
• контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;
• облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.;
• господарсько-побутова — забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень.

 Усі ці функції  мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів виробництва (табл. 3).

Умови праці. У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової  техніки, технології, оздоровлення виробничого  середовища, урахування вимог естетики, безпеки і привабливості праці.

 Умови праці —  це сукупність взаємопов’язаних  виробничих, санітарно-гігієнічних,  психофізіологічних, естетичних і  соціальних чинників конкретної  праці, які визначають стан  виробничого середовища та впливають  на здоров’я і працездатність людини.

 Працездатність визначається  здатністю людини виконувати  певну роботу протягом заданого  часу і залежить від чинників  як суб’єктивного (настрій, ставлення  до праці), так і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень  кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.

 До основних чинників  виробничого середовища, що впливають  на працездатність людини в  процесі виробництва, належать:

• фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;
• нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене;
• робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) — обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;
• монотонність роботи — незначна, середня, підвищена;
• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);
• забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);
• виробничий шум (частота, сила — помірна, підвищена і сильна);
• вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);
• освітленість у робочій зоні (у люксах — нормальна, недостатня або осліплююча).

 Чинники виробничого  середовища мають психологічні  та фізіологічні межі.