Промислові та побутові відходи міст. Методи та спроби їх утилізації

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

на тему:

«Промислові та побутові відходи міст. Методи та спроби їх утилізації.»

План

  Вступ

1. Промислові та побутові відходи.
2. Утилізація відходів.

   2.1. Проблеми, які стимулюють розвиток утилізації відходів.

   2.2. Утилізація відходів: складування.

   2.3. Утилізація відходів: захоронення

   2.4. Утилізація відходів: зливання водойми.

   2.5. Утилізація відходів: спалювання

   2.6. Утилізація відходів: переробка.

Висновок

Список  використаної літератури

Вступ

В даний  час у світі в атмосферу, водойми  і ґрунт щорічно надходить  більш 50 млрд. т. відходів енергетичних, промислових, сільськогосподарських  виробництв і комунально-побутового сектора, у тому числі від промислових  підприємств - більш 150 млн. т. У навколишнє середовище викидається близько 100 тис. штучних хімічних речовин, з  яких 15 тис. вимагають особливої  уваги. У той же час щорічно  синтезується більш 100 нових хімічних сполук.

У більшості  випадків поки важко оцінити можливий негативний їхній вплив на навколишнє середовище. Сьогодні в середньому на кожного жителя планети в рік  видобувається близько 20 т. сировини, яка з використанням 800 т. води і 2,5 кВт енергії переробляється в  продукти споживання і приблизно 90-98% йде відходи.

Усі міста  з їхньою високою концентрацією  населення відрізняються утворенням великої кількості промислових  та побутових відходів.

Звісно, що структура відходів залежить від  національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у  відходах пластику різних видів.

Між містами  країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т. кожне, у ФРН — до 61 млн. т., в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т. на рік, а у ФРН — 20 млн. т. на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г. на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислово розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США - їх тут 0,47 — 0,52 т./рік або 1450 г./день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн. т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10—11 млн. т. на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель. Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.

Проблема  відходів має високу гостроту через  низьку швидкість їхнього розкладання. Папір руйнується через 2—10 років, консервні  банки майже за 100 років, поліетиленові  матеріали — за 200 років, пластмаса  — за 500 років, а скло для повного  розкладу вимагає 1000 років.

Особливу  категорію міських відходів складають  стічні води. В Україні за 1988 рік  було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в «еквівалентах побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г. кисню.

У нашій  країні є дуже великі резерви використання вторинних ресурсів. Це шлях до режиму економії, що сприяє переходу від екстенсивних до інтенсивних факторів економічного росту, оздоровлення економіки України.

1.Промислові та побутові відходи

Відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону про Відходи). Відходи також є об'єктом права власності (Ст.8 Закону про Відходи). Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої.

Історично «на вигляд» завжди були рідкі  і газоподібні відходи промислові забруднення води і повітря —  і вони ставали об'єктом першочергового контролю і регулювання, у той  час як тверді відходи завжди можна  було відвезти подалі або закопати — просто тим або іншим способом прибрати «з очей геть». У прибережних  містах відходи досить часто просто скидалися в море. Екологічні наслідки поховання сміття через забруднення  підземних вод і ґрунтів виявлялися іноді через декілька років або  навіть через декілька десятків років, проте були від цього не менш руйнівні.

У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закопування відходів в землю або скидання їх у море — це неприпустиме перекладання проблем  сьогодення на плечі нащадків. Паралельно окреслилася й інша тенденція: чим  жорсткіше було законодавство з  контролю стану води і повітря, тим  більше вироблялося твердих токсичних  відходів, оскільки всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ  призводять до концентрації забруднювачів  у твердій речовині: в мулі, опадах, золі тощо.

Загальний обсяг відходів у світі сягає  майже 800 млрд. т., з них твердих відходів понад 300 млрд. т..

Класифікувати тверді промислові відходи  можна за такими ознаками:

• за галузями промисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);
• за конкретними виробництвами (відходи сіркокислотного, содового, фосфорокислотного та інших виробництв);
• за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);
• за горінням (горючі та негорючі);
• за методами переробки;
• за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно);
• за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).

Класи небезпеки відходів:

Перший  — надзвичайно небезпечні

Другий  — високонебезпечні

Третій  — помірнонебезпечні

Четвертий — малонебезпечні

Клас  небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних  речовин розрахунковим методом  або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі  відходів. На всі види відходів розробляється  технічний паспорт згідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється  на 10 країн СНД.

Промислові відходи

Різноманітні  відходи промисловості, наприклад  шлаки, та відходи промислового сільського господарства, комунально-побутові відходи  можуть бути джерелом або сировиною  для видобутку чи виробництва альтернативних видів палива.

Відходи — непридатні для виробництва  даної продукції види сировини, її залишки, що не вживаються, або речовини, які виникають в результаті технологічних  процесів, які не підлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можуть використовуватися  як сировина для іншого. Бажано щоби шкідливі відходи обов'язково нейтралізовувалися, але економічно це зазвичай неможливо. Відходи, що видаляються з газовими потоками виробництва, є викидами.

Побутові відходи

Побутові  відходи — тип відходів, що створюються  у житлово-комунальному господарстві (побуті).

Екологія

Майже всі  побутові відходи в Україні захоронюються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Не вирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процес утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.

Частина сміттєконтейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологості побутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий період року та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв'язку з чим ускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробка побутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стають місцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джерелом інфекцій.

У результаті комплексної переробки ТПВ утворюються  шлаки, зола та відходи сортування, які є екологічно небезпечними і  потребують знешкодження. Серед існуючих технологій переробки ТПВ найнебезпечнішим для довкілля є технології ферментації  та спалювання вихідних ТПВ.

Збирання

 Пересувний  компактний смітник — найкращий  для приватної забудови

Збирання  побутових відходів є основним завданням  санітарного очищення населених  пунктів і здійснюється спеціальними автомобілями спеціалізованих цехів (підприємств). Для збирання та тимчасового  зберігання побутових відходів використовуються контейнери для сміття.

В Україні  у сільських населених пунктах  відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами та санкціоновані звалища  відходів. Питання збирання твердих  побутових відходів вирішується  або територіальними громадами, або наявне стихійне викидання сміття. При цьому побутові відходи складуються  у природних рельєфних утвореннях — балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку, оскільки стічні води, насичені забруднювальними речовинами, потрапляють у водні об'єкти.

Правове регулювання

Державні  органи та місцеві адміністрації  можуть сприяти цьому процесові, приймаючи відповідні юридичні акти: закони про обов’язкову рециклізацію, заборони на захоронення певних відходів та їх складових, вимоги купувати продукцію вторинної переробки, здійснюючи передоплату ліквідації відходів.

Для правового  регулювання поводження з твердими побутовими відходами, в Україні  Кабінетом Міністрів України  прийнято одноіменну програму у 2004, що була розбита на два етапи для реалізації відповідно у 2005—06, 2007—11 роках. Метою Програми є створення умов, що сприятимуть забезпеченню повного збирання, перевезення, утилізації, знешкодження та захоронення побутових відходів і обмеження їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Програма має на меті:

• зменшити обсяги захоронення побутових відходів шляхом упровадження нових сучасних високоефективних методів їх збирання, перевезення, зберігання, переробки, утилізації та знешкодження;
• розробити та впровадити нове обладнання у сфері поводження з побутовими відходами;
• реформувати систему санітарного очищення;
• забезпечити організацію контролю за чинними та закритими полігонами побутових відходів для запобігання шкідливому впливу на довкілля та здоров'я людини, рекультивацію земельних ділянок після закриття полігонів;
• створити умови для ефективного використання побутових відходів як енергоресурсу та дослідно-промислового впровадження комплексної переробки і утилізації їх ресурсоцінних компонентів;
• забезпечити впровадження механізованого сортування побутових відходів з вилученням ресурсоцінних компонентів, переробкою їх на матеріали та вироби.

2.Утилізація відходів

Бурхливий процес світового економічного розвитку породив безвідповідальне ставлення  людей до природи. Він привів до вольових рішень, які виявилися і можуть у найближчій перспективі виявитися  згубними для екосистем, які формувалися  тисячі й мільйони років. Екологічна система нашої планети стоїть перед загрозою деградації. Це парниковий ефект, дефіцит кисню і озонові  діри, кислотні дощі, згубні концентрації радіоактивних ізотопів, різних хімічних забруднень ґрунту, води і харчових продуктів.

За твердженням  британського журналу The Economist, тверді відходи, - це екологічна проблема, що викликає найбільшу заклопотаність жителів розвинених країн. Тому утилізація відходів віддавна є важливою проблемою розвинених країн.

Історично «на виду» завжди були рідкі та газоподібні відходи - промислові забруднення води та повітря - і вони ставали об'єктом першочергового контролю і регулювання, в той час, як тверді відходи завжди можна було відвезти подалі або закопати - просто тим або іншим способом прибрати «геть з очей». Це також називалося гордим виразом «утилізація відходів». У прибережних містах відходи досить часто просто скидалися в море. Екологічні наслідки утилізації відходів - через забруднення підземних вод і ґрунтів - виявлялися іноді через кілька років або навіть кілька десятків років, проте були від цього не менш руйнівні. У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закопування відходів в землю або скидання їх у море - це неприпустиме перекладання проблем на плечі нащадків. Паралельно намітилася й інша тенденція: чим жорсткіше було законодавство з контролю води та повітря, тим більше вироблялося твердих токсичних відходів, так як всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ призводять до концентрації забруднювачів у твердій речовині: в мулах, опадах, попелі і т.д.

В даний  час в розвинених країнах виробляється від 1 до 3 кг побутових відходів на душу населення в день, що складає десятки  і сотні мільйонів тонн на рік, причому, в США, наприклад, ця кількість, збільшується на 10% кожні 10 років. У  зв'язку з відсутністю місць для  захоронення цієї величезної кількості  відходів на Заході заговорили про  кризу відходів або кризу звалищ. У японських гаванях насипані «сміттєві остров» з гір побутових відходів, вироблених в метрополіях; в США міста на Північно-Східному узбережжі відправляють своє сміття в інші країни в океанських баржах. Історія найбільш злощасної з таких барж – Munroe, яка протягом року плавала від порту до порту, намагаючись «сплавити» сміття з Нью-Джерсі, і повернулася додому, так і не вивантажили жодної тонни, потрапила у всі екологічні хрестоматії та підручники, як найбільш яскрава ілюстрація кризи звалищ.

При уважному розгляді проблема утилізації відходів видається більш складною, ніж  просто нестача місця для нових  звалищ. Місць для нових звалищ завжди не вистачало: за свідченням журналу  Waste, ще в 1889 році американський федеральний чиновник скаржився, що «сміття стає нікуди викидати, і скоро ми повинні будемо придумати новий метод позбавлятися від нього».

2.1. Проблеми, які стимулюють розвиток утилізації відходів:

• Об’єм твердих побутових відходів безперервно зростає як в абсолютних величинах, так і на душу населення.
• Склад твердих побутових відходів різко ускладнюється, включаючи в себе все більшу кількість екологічно небезпечних компонентів.
• Ставлення населення до традиційних методів звалювання сміття на звалища стає різко негативним.
• Закони, що посилюють правила поводження з відходами, приймаються на всіх рівнях урядів.
• Нові технології утилізації відходів, у тому числі сучасні системи поділу, сміттєспалювальні заводи-електростанції і санітарні полігони захоронення, все більш широко впроваджуються в життя.
• Економіка управління відходами ускладнюється. Ціни утилізації відходів різко зростають. Сучасне управління відходами неможливо уявити без приватних підприємств і великих інвестицій.

Всі ці аспекти  проблеми зав'язані у вузол, який затягувався в розвинених країнах  протягом останніх 20-30 років все  тугіше й тугіше.

Традиційно  побутові відходи вивозилися на звалища, розташовані поблизу населених  пунктів. Згодом внаслідок постійної  загрози здоров'ю населення (отруєння ґрунтових вод, розмноження переносників захворювань, неприємний запах, дим  від частих самозаймання) в багатьох країнах стали вживати більш  суворі правила їх розміщення, конструкції та експлуатації. Негативне ставлення населення і нові стандарти робили відкриття нових звалищ (або «полігонів із захоронення твердих побутових відходів », як вони стали називатися) все більш складною справою.

У цей  час якраз і заговорили про  раніше згадувану кризу звалищ. Хоча криза звалищ – це проблема, швидше «політична», ніж «фізична», однак, незалежно від того, чи є брак місця «реальним» чи «уявним», будівництво нових полігонів у певний момент різко дорожчає: у США, наприклад, тільки отримання ліцензії на будівництво полігону (ще до того як куплена ділянка) може обійтися в $ 500,000.

Ситуацію  не змінила поява на початку 80-х  років сміттєспалювальних заводів "нового покоління" (забезпечених високотехнологічними пристроями очищення викидів). Сміттєспалювальні заводи, подібно до звалищ, були негативно  зустрінуті населенням через небезпеку  забруднення діоксинами та іншими забруднювачами повітря, а також через невирішеність  проблем з похованням токсичної  золи, що утворюється при спалюванні твердих побутових відходів. Знаходити  майданчики для сміттєспалювальних заводів виявилося зовсім не легше, ніж для полігонів, а собівартість спалювання відходів навіть у таких  густонаселених країнах, як Голландія, виявляється зовсім не нижчою, ніж  собівартість закопування їх у землю. У країнах з розвиненим екологічним  законодавством до половини капітальних  витрат при будівництві сміттєспалювальних заводів йде на установку повітроочисних систем. До 1/3 експлуатаційних витрат сміттєспалювальних заводів йде  на плату за захоронення золи, яка  утворюється при спалюванні сміття і є набагато більш екологічно небезпечною речовиною, ніж тверді побутові відходи самі по собі.

Коли  вартість (а значить, і ціна) утилізації відходів значно зростає, ринок утилізації починає залучати великі приватні компанії. Такі компанії в основному будують і експлуатують гігантські «сміттєзнищувальні» підприємства, розміщені на дешевій землі далеко від міст, де виробляється найбільша кількість твердих побутових відходів. Будівництво таких підприємств зазвичай зустрічає набагато більшу ворожість місцевого населення, ніж будівництво муніципальних звалищ, оскільки ніхто не хоче мати під боком звалище «чужого сміття» з метрополії. Крім того, звалище, що належить приватній компанії, сприймається населенням, як правило, більш вороже, ніж муніципальне звалище тих же розмірів, розташоване у тому ж місці. Під тиском громадськості політики наполягають на запровадженні жорсткіших стандартів, що в свою чергу збільшує вартість утилізації відходів. Це призводить до того, що все більша кількість відходів потрапляє в руки великих корпорацій, що мають не тільки фінансові кошти виконати жорсткі екологічні стандарти, а й можливість подолати (не завжди законними засобами) опір місцевих політиків при вирішенні питання про розміщення звалища. Ворожість населення до величезних корпорацій зростає і ми потрапляємо у вихідну точку порочного кола, вузол «сміттєвої кризи» затягується ще тугіше.

У результаті ми можемо виділити плюси і мінуси вищевказаних способів утилізації.

2.2. Утилізація відходів: складування

 Переваги

• Не вимагає постійних і великих капіталовкладень.
• Місця складування відходів можуть не оновлюватися десятиліттями.
• Дозволяють одночасно позбутися великої кількості твердих побутових чи промислових відходів.
• Результати руйнівного впливу звалищ на природу не видно відразу.

Недоліки

• Витрати на боротьбу з наслідками згубного впливу звалищ, тобто на охорону природи, охорону здоров'я, у багато разів перевищують витрати на будівництво заводів з переробки твердих побутових відходів.
• Звалища для утилізації відходів постійно розростаються і на них ідуть все нові величезні території. Кількість звалищ безперервно збільшується.
• Тверді побутові та промислові відходи, що розкладаються на звалищах, проникають у ґрунт, тим самим, заражаючи його. Отруйні випари забруднюють повітря. Залишки твердих побутових відходів потрапляють у водойми і згубно позначаються на стані води, шкодять флорі та фауні цих водойм. Всі ці наслідки негативно впливають на здоров'я людини, порушують обмінні процеси в природі.
• Наслідки руйнівного впливу звалищ на природу можуть виявитися необоротними в майбутньому.

2.3. Утилізація відходів: захоронення

 Переваги

• Дозволяє забути про проблему утилізації відходів. Створюється видимість відсутності проблеми – якщо закопати тверді побутові відходи, то вони зникнуть.
• Не потрібні нові величезні території.
• Не вимагає постійних і великих капіталовкладень.

Недоліки

• Відходи, що знаходяться в ґрунті, отруюють її, потрапляючи через підземні води у водойми, представляють величезну небезпеку для людини і тварин.
• Підземні звалища не помітні, на перший погляд, але на поверхні землі над ними ґрунт отруєний і розпушений, він не придатний ні для будівництва, ні для землеробства, ні для випасу худоби. Більше того з поверхні ґрунтів над звалищами часто випаровуються їдкі токсичні речовини.
• Витрати на боротьбу з наслідками згубного впливу поховань відходів, тобто на охорону природи, охорону здоров'я, у багато разів перевищують витрати на будівництво заводів з переробки твердих побутових відходів.

2.4.Утилізація відходів: зливання водойми

 Переваги

• Не вимагає великих одноразових капіталовкладень.
• Злиті відходи швидко поширюються по поверхні води, швидко осідають на дно, розчиняються, створюючи видимість чистоти.
• При блокуванні місць зливу відходів, отруйні речовини поширюються не відразу і не помітно.

Недоліки

• Затрати на очищення води, фільтрацію; збитки для риболовецької промисловості, водного транспорту у багато разів перевищать витрати на будівництво заводів з переробки та утилізації відходів.
• По поверхні води, по дну водойм продукти розкладання відходів поширюються на величезні відстані, отруюючи акваторію, роблячи її непридатною для життя риб, для використання в промисловості. Розчинені у воді їдкі, а часом і токсичні відходи вкрай небезпечні для тварин і людини.
• Блокування місць зливу відходів вселяє людям спокій, притупляє пильність, це призводить до того, що поширенню отруйних речовин ніхто не перешкоджає.

2.5.Утилізація відходів: спалювання

 Переваги

• Дозволяє одноразово позбутися великої кількості сміття.
• Зручно у великих містах і на великих підприємствах, так як дозволяє позбуватися від відходів у міру їх надходження.
• Після спалювання відходів залишається отруйний попіл, який, згодом, теж доводиться утилізувати одним з вище перерахованих способів.

Недоліки

• Отруйні гази, що викидаються в атмосферу з димом, спричиняють важкі захворювання у людей, сприяють утворенню озонових дір.
• Через постійні викиди диму в атмосферу над містами та підприємствами утворюються щільні димові завіси.

2.6. Утилізація відходів: переробка

 Не  дивлячись, на всі перераховані  вище способи утилізації, існує ще один спосіб- це вторинна переробка. Причому цей спосіб найбільш ефективний, так як він є не лише екологічно чистим, а й ресурсозберігаючим. Для прикладу наведемо вторинну переробку поліетилентерефталату в Японії.

Компанія  «Негдю Санге» в Японії з початку 80-х років почала виробляти зі старих поліетилентерефталанових виробів (ПЕТ) поліефірні волокна. Процес вторинного використання ПЕТ нескінченний. Виготовивши одного разу з відходів ПЕТ-килимок, його після зносу можна переробити в килимове покриття для багажників автомобілів, і так далі. Японська фірма «Мідзуно» з вторинного поліефіру (вміст більше 50%) виробляє спортивний одяг для школярів, кросівки зі штучної шкіри (40% вторинного поліефіру). Фірма «Гундзе» з ефірного матеріалу виробляє скатертини, кухонні рукавиці, ковпачки для чайників, підставки і т.д. Компанія «Одзакі Седзі» з пряжі, що складається з 70% поліефіру і 30% вовни, виготовляє шкільну форму, причому на виготовлення дорослого комплекту форми йде близько 15 пластикових пляшок. Корпорація «Лайон Офіс Профктс» пішла далі - вона виробляє тканинні покриття і матеріал подушок для офісних стільців, полиці для папок і книг зі стовідсотково вторинної пластмаси. Причому стільці легко розбираються, і більшість їх деталей можна використовувати повторно.

Але вдруге переробляти можна не тільки поліетилентерефталат. Так вдруге можна використовувати скло, металобрухт і ті ж харчові відходи.

 
Висновок

Щорічно в Україні утворюється  біля мільярда тонн відходів виробництва  і споживання, з яких не більш 10% використовуються як вторинні матеріальні ресурси, а  інші надходять на захоронення.

На сучасному етапі  розвитку людства одним з основних вимог стає ресурсозберігаюче відношення до природи. У зв'язку з чим, утилізація відходів, що утворюються в сфері  виробництва і споживання, має  найважливіше значення для вирішення  екологічних проблем, а також  раціонального ресурсоспоживання. Переробка відходів, що є в багатьох випадках цінною сировиною для виготовлення товарної продукції, економічно доцільна, якщо вартість отриманих виробів перевищує витрати на утилізацію.

Широке застосування у  всіх галузях народного господарства ресурсозберігаючих технологій може стати  вирішальним фактором поліпшення екологічної  обстановки в країні. Ці технології, окупаючись в короткий термін, у  стані забезпечити найбільший вихід  кінцевого продукту в розрахунку на одиницю вихідної сировини на одиницю  трудовитрат. Однак залучення у  виробничий процес вторинних матеріальних ресурсів при усій своїй доцільності  сьогодні стримуєтьсяї економічними можливостями суспільства.  

Список використаної літератури

1. Закон України «Про відходи» (ст.  1) м.  Київ, 5 березня 1998 року N 187/98-ВР
2. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» (Стаття 1) м.  Київ, 14 січня 2000 року N 1391-XIV
3. Державний комітет України у справах містобудування і архітектури Наказ «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів» (п. 1.9.5 Методики) N 252 від 19.12.95 м. Київ
4. Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації. Державний класифікатор України. Класифікатор відходів ДК 005-96 29.02.1996 N 89
5. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (п. 2 Порядку) від 31 серпня 1998 р. N 1360 Київ
6. Сторожук В. М. Відходи підприємств. Поводження та документальний супровід: навч. посіб. / В. М. Сторожук, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2012. — 286 с. — ISBN 978-966-322-229-5.
7. Закон України «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» № 1947-Ш от 14.09.2000 р.
8. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХП от 25.06.91.