Пріоритети зовнішньої політики України

План.

Вступ

1. Зовнішня політика держав. Її принципи, засоби, форми.

1. Поняття зовнішньої політики, цілі та головна мета зовнішньої політики держав.

2. Принципи зовнішньої політики.
3. Засоби зовнішньої політики.
4. Форми зовнішньої політики.

2. Міжнародна політика. Основні закономірності та тенденції розвитку світової політики.

1. Поняття міжнародної політики, світової політики та світового політичного процесу.

2. Міжнародні відносини, принципи та форми міжнародних відносин.
3. Міжнародні організації.
4. Тенденції розвитку світової політики.

     ІІІ.   Пріоритети  зовнішньої політики  України. 

1. Ключові пріоритети зовнішньої політики України.
2. Основні напрями розвитку. Євроінтеграція, євроатлантична та євразійська інтеграція.

Висновки

Література 
 
 
 
 
 

Вступ

     Розподіл відносин між народами на зовнішні та внутрішні пройшов при виникненні держав. Як тільки з'явились суверенні держави, а з ними і кордони - відразу відбулося виділення зовнішньої політики, під якою розумілись дії, що виходили за ці кордони. Внутрішні відносини відрізняються від зовнішніх тим, що як правило, грунтуються на відносинах підкорення та панування. Зовнішні ж відносини можуть будуватися тільки на рівноправній засаді.

     Одночасно з розподілом відносин  на внутрішні та зовнішні держава  встановлювала контроль над діями любих іноземних сил на своїй території, а непідконтрольні акції розцінювались як втручання у внутрішні справи.

     Зараз у міжнародних відносинах  протистоять два процеси: міжнародні  конфлікти та міжнародне співробітництво.  Тому дуже важливою проблемою міжнародних відносин є припинення військових конфліктів, подолання конфліктних ситуацій шляхом переговорів, компромісів та досягнення балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.

     Актуальність проблем міжнародної  політики постійно зростає за  кардинальних змін у світі, загострення глобальних проблем, невирішеність яких загрожує існуванню людства. Розв'язання проблем світового співтовариства залежатиме від політики на міжнародній арені як окремих держав, так і міжнародних організацій. Міжнародні відносини дуже складний і багатоаспектний механізм. Його вивченням займається спеціальна галузь політичної науки — теорія міжнародних відносин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття зовнішньої  політики, цілі та головна мета зовнішньої політики.

       Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, покликаний регулювати відносини даної держави з іншими державами і народами згідно з її принципами і цілями, що здійснюються різними засобами і методами.

       Зовнішня політика держави –  це діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів і потреб на міжнародній арені. Зовнішня політика держави значною мірою є продовженням її внутрішньої політики.

Вона  має більш широкий вимір оскільки, характеризує взаємодію двох і більше країн. Її функціонування пов’язане не тільки з конкретною формою влади, що існує в країні, а й з широким спектром міжнародних норм і цінностей, які були утворені людством у ході його тривалого еволюційного розвитку. Специфіка зовнішньої політики зумовлена й тим, що у світі існують різні держави з різними політичними режимами, з далеко не однаковими інтересами й цілями розвитку. Все це обумовлює необхідність узгодження інтересів задля збереження миру та безпеки у світі, потребує скоординованих дій держав і корекції їх внутрішньої політики. Отже, зовнішня політика раціоналізує внутрішню політику відповідно до міжнародних реалій.

        У своїй зовнішньополітичній  діяльності держави ставлять  такі основні цілі: захист державного суверенітету, безпека країни, збереження територіальної цілісності, створення зовнішніх умов, сприятливих для економічного співробітництва, культурних і гуманітарних зв’язків тощо. Означених цілей держава досягає, керуючись як національними інтересами, так і загальноприйнятими у міжнародному співтоваристві принципами.

     До національних інтересів України  слід віднести: гарантування суверенітету, державної незалежності, самостійності  України; підтримання територіальної  цілісності і непорушності кордонів  України; досягнення надійної  безпеки в усіх її вимірах; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення тощо.

     Головна мета зовнішньої політики - забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу. Одночасно зовнішня політика держави має цілий ряд специфічних, тільки їй притаманних особливостей. Вона має більш широкі просторові та соціальні виміри, бо характеризує собою взаємодію з двома або більше країнами. Зовнішня політика визначається зовнішніми факторами, міжнародними обставинами, бо кожна держава існує не ізольовано, а у системі держав, у системі міжнародних відносин.

2. Принципи зовнішньої  політики.

      Реалізація  мети зовнішньої політики будь-якої держави заснована на певних принципах. Своє втілення принципи зовнішньої політики дістають у міждержавних угодах. Основним міжнародно-правовим документом сучасності, у якому сформульовані принципи міжнародного права й передбачені заходи їх дотримання, є прийнятий у 1945 р. 50-ма державами світу Статут Організації Об’єднаних Націй. Найважливіші принципи сучасної зовнішньої політики викладені в „Декларації про принципи міжнародного права”.

      При здійсненні зовнішньої політики держави керуються схваленими світовим співтовариством принципами, до яких відносяться:

      Принцип мирного співіснування. Основна ідея принципу полягає в тому, що держави зобов’язані підтримувати мир на земній кулі, виявляти толерантність одна щодо одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних цивілізацій, політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, створює нормативну модель світового порядку, за якою не повинно бути місця насиллю й гнобленню народів у будь-якій формі.

      Принцип незастосування сили або загрози силою у міжнародних відносинах – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН. . Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці. Статут ООН визнає правомірність застосування сили лише у двох випадках: для самооборони, якщо стався збройний напад на державу, і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії

      Принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитись можуть тільки рівні. Декларація про принципи міжнародного права проголошує, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства, що для всіх країн існує однаковий обов’язок виконувати повністю і сумлінно їх міжнародні зобов’язання й жити в мирі з іншими державами; що всі країни рівноправно зацікавлені у розв’язанні загальнолюдських проблем, створенні всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності держав перед людством.

      Принцип непорушності державних  кордонів полягає у міжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів, у відмові від будь-яких зазіхань на них. Принцип територіальної цілісності виключає насильне загарбання або зміну приналежності іноземних територій, а також забороняє протиправне використання іноземних територій або завдання їм шкоди.

      Принцип невтручання у  внутрішні справи Статут ООН накладає на всі держави зобов’язання не втручатися безпосередньо чи опосередковано з будь-яких причин у справи, що належать до внутрішньої компетенції іншої країни.

      Принцип поважання прав людини та її свобод один з основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави. Цей принцип має загальне міжнародно-правове зобов’язання для всіх держав поважати й дотримуватись прав людини та свобод усіх індивідів незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

      Принцип взаємного інтересу Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс. На зміну концепції балансу сил іде концепція балансу інтересів у зовнішній політиці держав.

      Принцип пріоритету загальнолюдських цінностей над вузько націоналістичними любої держави.

      Принцип відповідності нормам міжнародного права. 

3. Засоби зовнішньої  політики.

      З метою реалізації зовнішньої політики держави використовуються наступні види засобів: політичні, економічні, військові, інформаційно-пропагандистські.

      Політичним  засобом насамперед є дипломатія – офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів та за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, допустимих з позицій міжнародного права, які мають конституційно-правовий статус. Дипломатія здійснюється у вигляді переговорів, візитів, спеціальних конференцій і нарад, зустрічей, підготовки та укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного листування, участі в міжнародних організаціях тощо.

      Економічні  засоби зовнішньої політики мають на увазі використання економічного потенціалу країни для досягнення зовнішньополітичної мети. Держава, що має сильну економіку, фінансову могутність, займає і відповідне становище на міжнародній арені. Навіть територіальне невеликі держави, небагаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати важливу роль на світовій арені, якщо вони спираються на потужну національну економіку, що базується на передових технологіях і яка може бути поширеною за межі власних кордонів. Дієвими економічними засобами є ембарго чи, навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позичок, іншої економічної допомоги чи відмовлення в її наданні.

      Військові засоби зовнішньої політики – військова могутність держави, що ґрунтується на оборонній економіці та інфраструктурі, воєнній організації держави, армії, її чисельності, якості озброєння, моральному стані, наявності військових баз, володінні ядерною зброєю, морально-психологічній готовності населення до виконання військових завдань тощо. Військові засоби можуть використовуватися як засіб прямого, так і непрямого впливу (війни, інтервенції, блокади та ін.).

           Конфронтація - політичне протистояння між двома і більше сторонами на багатьох рівнях: геополітичному, економічному, ідеологічному та ін., яка має на меті підкорити волю супротивника (супротивників) своїй політиці без прямого збройного конфлікту з ним.

         Інформаційно-пропагандистські засоби – увесь арсенал сучасних засобів масової інформації (ЗМІ), пропаганди й агітації, що використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. 

4. Форми зовнішньої  політики.

    Намагаючись реалізувати свої  національні інтереси, держави діють  на міжнародній арені по-різному.  Виділяючи 4 види зовнішьої політики держав:

агресивна політика - характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, розв'язати внітрішні проблеми засобами зовнішньої політики;

активна політика - характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою;

консервативна політика - пов'язана з прагненням колишніх "великих" держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою;

пасивна політика - є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватись до міжнародного серердовища, перевіривши свою зовнішню політику на позиції інших держав, вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету. 

     Cтворення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб’єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави. 

1.Поняття  міжнародної, світової політики та світового політичного процессу.

     Світова або міжнародна політика- це діяльність, взаємодія держав на міжнародній арені. В свою чергу, "міжнародні відносини" - це система реальних зв'язків між державами, які виступають і як результат їх дій, і як свого роду середовище, простір, у якому існує світова політика. Звідси, міжнародна або світова політика є активним фактором формування міжнародних відносин. Що стосується міжнародних відносин, то вони постійно змінюються під впливом світової політики й у свою чергу впливають на її зміст і характер.

     Відмінності існують також між світовою (міжнародною) політикою і зовнішньою політикою. Зовнішня політика тієї або іншої країни є конкретним, практичним втіленням міністерством закордонних справ або відповідним йому зовнішньополітичним відомством основних принципів міжнародної політики держави, які виробляються державними структурами і покликані відображати національні інтереси держави. Поняття ж "міжнародна політика" застосовується як для визначення діяльності даної держави у міжнародних справах, так і міждержавної політики на світовій арені взагалі. Тому це поняття більш широке, ніж поняття "зовнішня політика".

     В цілому синонімічний ряд  "міжнародна політика" - "світова політика" - "світовий політичний процес" може отримати таке визначення - це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об'єднань громадян у сфері міжнародного життя з метою реалізації певних політичних цілей.

     Міжнародна політика ставить перед собою наступні головні цілі:

- створення  сприятливих міжнародних умов  для успішної реалізації всіма  державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань;

- активна  співпраця і взаємодія з усіма  суб'єктами світового політичного  процесу з метою реалізації  загальнолюдських інтересів, насамперед збереження цивілізації;

- участь  у міжнародному поділі праці  та пов'язаному з ним обміні  товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами й духовними цінностями;

- захист  прав людини взагалі та кожного  громадянина тієї чи іншої держави зокрема;

- об'єднання  зусиль у боротьбі проти міжнародного  тероризму;

- спільна  ефективна участь у розв'язанні глобальних проблем сучасного світу.  

2.Міжнародні  відносини. Принципи та форми міжнародних відносин. Геополітика.

      Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних, правових) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими й регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

     На складання міжнародних відносин впливають різноманітні фактори: досягнення суспільно-політичних наук, існуюча економічна та політична ситуація в світі, баланс військових сил, діяльність міжнародних організацій, вплив окремих держав, стан природного середовища, географічне місцеположення країн та інші.

       Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт.

Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, через двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво. Воно є найперспективнішою, адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством.

Стратегічне партнерство  передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя.

Суперництво передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і у відносинах конфронтації.

Конфлікти на міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох держав або їх груп. Вони можуть виражатися в денонсації договорів, розриві дипломатичних відносин, економічній блокаді, провокуванні внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн.

     Міжнародні відносини грунтуються на двох основних принципах: сили і права.

     Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим державам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовуючи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

   Термін геополітика трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур та механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світового розвитку, а також використання її досягнень у практичній політиці національних держав, міжнародних союзів та блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру й забезпечення стабільності.

   Принцип права передбачає, що національна держава у міжнародних відносинах має спиратися не тільки на свою силу, а й дотримуватися норм міжнародного порядку.

Кожна національна  держава у своїй зовнішній  політиці як сукупності військових і  дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес.

3. Міжнародні організації.

     Головними суб'єктами міжнародних  відносин на сучасному етапі  є національні держави, які  для вироблення певних форм, моделей  взаємодії об'єднуються у всесвітні  й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.).

     Типи таких організаційних структур  мають різну мету, різні межі  компетенції та різні правила  гри. Вони поділяються за геополітичним  простором — на всесвітні (МВФ,  ООН) й регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку — високорозвинуті (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада та ін.), середньорозвинуті (наприклад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і слаборозвинуті, або бідні (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості — сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського Союзу, які мають спільні представницькі та урядові структури і прямують до єдиної валютної та митної систем згідно з Маастрихтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Сучасні процеси інтеграції залежать від створення гомогенних політичної, правової, економічної та культурної систем.

      Найбільш впливовою і масовою  світовою організацією є Організація  Об'єднаних Націй (ООН), яка покликана  забезпечувати міжнародний мир і безпеку, врегульовувати міжнародні конфлікти. ООН виникла після Другої світової війни і стала спадкоємицею Ліги Націй.

     Цілі ООН і принципи її діяльності  відображено в преамбулі та  ст. 1- 2 Статуту. Цілями ООН : є  підтримання міцного миру міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дії держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об’єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд. Україна, яка з - поміж перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обов´язки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН.

   Крім зовнішньополітичних органів ООН функціонують спеціалізовані світові структури, такі як:

Світовий  банк, або Міжнародний  банк реконструкції і розвитку, займається проблемами довгострокового економічного розвитку країн, які здійснюють складний процес модернізаційних трансформацій. Пріоритетними для нього є структурні перетворення економіки, системи освіти й охорони здоров'я, що вимагають довгострокового кредитування.

        МВФ займається проблемами ринкових перетворень країн, які здійснюють цей процес, акцентуючи увагу здебільшого на проблемах фінансової стабілізації — скороченні бюджетного дефіциту і приборканні темпів зростання грошової маси. Припинення кредитування з боку МВФ є своєрідним сигналом для Світового банку та інших іноземних інвесторів про несприятливий інвестиційний клімат у країні.

        Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.

        Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

       Санкція — елемент правової норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завдання санкції — забезпечувати здійсненість диспозиції правової норми.

Міжнародна  торгівля регулюється правилами  СОТ.  Країни, які належать до цієї системи, користуються режимом найбільшого сприяння в торгівлі. Україна вступила в СОТ у 2008році.

ЮНЕСКО має за мету сприяти співпраці між народами за допомогою освітніх, наукових і культурних заходів. Організація публікує звіти про стан цих галузей у світі, розробляє і фінансує ряд важливих міжнародних освітніх і наукових проектів.

ВООЗ діє в таких напрямках: контроль і боротьба з інфекційними хворобами, допомога національним службам здоров'я, профілактика явищ, пов'язаних з екологією.

Ще однією глобальною й водночас регіональною організацією є ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі). ОБСЄ започаткувала гельсінський процес — правозахисний рух.

Серед регіональних міжнародних організацій  найбільш впливовими є:

    Рада Європи, яка об'єднує 40 країн-членів, функціонує як міжурядова організація для забезпечення розвитку демократії, гарантій прав та свобод людини у країнах Центральної та Східної Європи.

     ЄС є найбільш інтегральною організацією у світі в політичному, правовому та

економічному  аспектах. На сьогодні ЄС об'єднує 27 країн. В економічному аспекті ЄС прагне створення спільного ринку, який передбачатиме ліквідацію всіх митних бар'єрів, вільне переміщення товарів, послуг, капіталів та осіб, взаємне визнання наукових і професійних ступенів та дипломів, лібералізацію і вирівнювання фінансових служб банків, інвестицій, страхувань, запровадження єдиних стандартів у промисловості 

4.Тенденції  розвитку світової  політики.

     Перша пов’язана зі зміцненням і розвитком національної державності, виходом національних спільнот на міжнародну арену як самостійних суб’єктів міжнародної політики (розпад “соціалістичної співдружності”, розпад СРСР, ліквідація РВЕ і Організація Варшавського Договору (ОВД)).

     Друга: універсалізація цінностей,  на які орієнтуються учасники  міжнародного спілкування сприяє  посиленою тенденції до гуманізації  міжнародної політики.

     Третя: тенденція до всесвітньої інституалізації, що знаходить своє відображення в розвитку загальноєвропейському процесі, в утворення інституціальних форм широкої міжнародної співпраці.

      Загальною тенденцією політичного розвитку всіх елементів світовї політики можна вважати їх демократизацію. Демократизація — це залучення великих мас людей до політики, це неперервний розвиток громадянського суспільства, зростання обсягу свободи. За всієї несхожості конкретних форм і результатів демократичного процесу в окремих країнах і регіонах загального значення набуло намагання народів, ліквідувавши авторитарно-бюрократичні й тоталітарні режими, побудувати сучасне розвинуте громадянське суспільство й правові держави, які забезпечують реальний політичний плюралізм; поділ влади; національно-культурну автономію і місцеве самоврядування; економічні, політичні, соціальні й індивідуальні свободи і права; високий рівень добробуту населення, його надійний соціальний захист.(1*) 

ІІІ. Пріоритети зовнішньої політики України.

1.Ключові пріоритети зовнішньої політики України.