ВСТУП

     Однією  з причин нестабільності економіки  України є недосконалість податкового  законодавства. Високі податки є  гальмом ринкових перетворень в  країні, оскільки значна частина доходів  підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу  призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних  доходів.

     Однією  з складових податкової системи  України є прямі податки, які  відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий  принцип оподаткування більшістю  економістів вважається найсправедливішим.

     Але на жаль структура податкової системи  України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і  роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння  реальних доходів.

     Застосування  податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи приплив іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий прибуток і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів в суспільстві.

     Проблемам прямого оподаткування присвячена велика кількість публікацій як в  наукових виданнях так і у періодичних, над ними працюють такі економісти як Василик О.Ю., Опарін В.М., Суторміна В.М.

     Контрольна  робота складається з трьох розділів. Перший розділ містить теоретичні засади прямого оподаткування, особливості і специфіку його розвитку в Україні.

     У другому розділі (основному), розглядаються прямі податки їх суть та види, методи формування надходжень до держави, аналізується питання прямого оподаткування в Україні.

     В третьому розділі розглядаються проблеми та напрямки вдосконалення системи прямого оподаткування .

     При написанні контрольної роботи широко використовувалися законодавчі і нормативні акти, наукова і періодична література з питань розвитку податкової системи в нашій країні, а також статистичні матеріали в сфері оподаткування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ 
 

         Податки існують у людському суспільстві давно, але для народу немає більш важкої процедури, ніж сплата податків. Надмірно високі ставки податків – це завжди обов’язкова бідність, занепад господарства. Там, де великі податки, не може бути мови про волю і людську гідність, творчу працю, забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох конфліктів, кровопролитних війн, занепаду цілих цивілізацій.

     Класифікація  податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним  змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних  структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

     За  формою оподаткування всі податки  поділяються на дві групи:

1. Прямі.
2. Непрямі.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

     Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з  їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той  час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену  долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

     За  економічним змістом об’єкта  оподаткування податки поділяються  на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

     Безпосередніми  об’єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки  на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від  податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно  від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної  системи загальнодержавні податки  поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної  системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими  актами, а може відбуватись у формі  бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами  залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

     Місцеві податки встановлюються місцевими  органами влади та управління. Можливі  різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

     По-друге, введення місцевих податків за переліком  встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими  органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з  боку центральної влади.

     Фіскальна функція є основою у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна  отримувати не просто достатньо податків, але головне – надійних. Податкові  надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися  в регіональному розрізі.

     Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних  і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів  платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога  меншу суму, що може досягтись як за рахунок зменшення обсягів  об’єкта оподаткування, так і  вибору пільгових, щодо оподаткування  умов діяльності. Таким чином в  сутності кожного податку закладена  регулююча функція. Вона, як і фіскальна  функція, характеризує їх суспільне  призначення. Суть регулюючої функції  полягає у впливі податків на різні  сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є  об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом  з тим держава може свідомо  використовувати їх з метою регулювання  нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки  об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

     Використання  податків як фінансових регуляторів  – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно  змінити суть впливу податку: зробити  його прямо протилежним щодо передбачуваного.

     Принцип сплати податків в залежності від  платника породив систему прогресивного, пропорційного і регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три  види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні.

     Саме  більшість податків частіше за все  розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило  стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають  окремим верствам населення податкові  пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності.

     Часто податкові пільги надаються малим  і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають самостійну справу, фермерам, але ці по даткові  пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер.

     Реалізація  функцій, які виконують податки, зокрема й прямі, безпосередньо  пов’язані з тими принципами, що закладені в них.

     Світовий  досвід підтверджує, що існують різні  фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

     Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою  можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься  на таких основних принципах як:

     - наукова обґрунтованість політики  доходів;

     - пріоритетність прямого оподаткування;

     - активне використання податкових методів регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки;

     - інвестиційна і соціальна спрямованість;

     - диференційоване застосування податкових  ставок;

     - надання податкових пільг тільки  на визначені цілі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  ІІ. ПРЯМЕ ОПОДАТКУВАННЯ ЙОГО ВИДИ ТА РОЛЬ У ДОХІДНІЙ ЧАСТИНІ БЮДЖЕТУ.

Прямі податки їх суть та види

     Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо  на доходи і майно платників і  сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

     Види  прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку.

     Нині  в Україні встановлені такі види прямих податків:

• на прибуток підприємств;
• податок з доходів фізичних осіб;
• плата (податок) на землю;
• з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
• фіксований податок та ін.

Розглянемо  деякі з них докладніше.

    Податок на прибуток.  Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

     Платники  податків:

• Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
• Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України. У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.

     Структурні  зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості  цивілізованих країн, стосуються в  основному перерозподіли ролі таких  прямих податків, як прибутковий податок  із громадян і податок із прибутку підприємств (корпорацій). Причому їхня роль залежить, головним чином, від  рівня економічного розвитку країни.

     Розподіл  надходжень прибуткових податків між  фізичними і юридичними особами  в країнах із різноманітними економічними системами неоднаково.

     На  Заході податок із прибутку корпорацій (акціонерних товариств) має високий  рівень розвитку. З розвитком акціонерної  форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкладення. При цьому в даний час враховується її подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування виступає прибуток власника або заробітна плата робітників і службовців).

     Чинний  у даний час в Україні податок  на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність до податку на прибуток корпорацій зарубіжних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства тепер по організації несуть у  собі в більшій мірі ознаки колективної  форми власності, тобто їхній  прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від  Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується  податком із прибутку також, як і акціонерних  товариств. В Україні відношення власності ще не прийняло такого рівня  розвитку, щоб можна було чітко  визначити об'єкт оподатковування, виходячи з застосовуваного підходу  в країнах із розвиненою ринковою економікою.

     У основному заходи, проведені як нашою  країною, так і більшістю цивілізованих  країн, спрямовані на реформування податкової системи і зосередження саме на прибутковому оподатковуванні, тому що воно виконує  роль найважливішого фіскального і  регулюючого інституту держави.

     У країнах із розвиненою ринковою економікою основним прямим засобом централізації  ВНП у бюджет є особистий прибутковий  податок. Але одним із головних регуляторів  виробничо-господарських процесів являється податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

     Але в багатьох постсоціалістичних країнах  Східної Європи і країнах СНД  частка податку з прибутку підприємств  у дохідній частині бюджету перевищує  частку прибуткового податку з громадян.

     Аналогічна  ситуація спостерігається й в  Україні. У порівнянні з прибутковим  податком із громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України більша питома вага. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку з прибутку і бюджетних надходжень має тенденцію до збільшення, а частка прибуткового податку з громадян, навпаки,- до зменшення

     Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

     Об’єктом  оподаткування у громадян, котрі  мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний  дохід за календарний рік, одержаний  ними з різних джерел як на території  України, так і за її межами.

     У громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, об’єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

     Податок на промисел. Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

     Плата за спеціальне використання надр при видобуванні  корисних копалин. Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм вартості, включаючи підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин. Плата введена з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

     Плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцезнаходженням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інщі функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні. Усі ліси України є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування. З метою раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами Лісовим кодексом України введена плата за спеціальне використання лісових ресурсів. До лісових ресурсів належать:деревина технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

     Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі суб’єкти підприємницької діяльності-водокористувачі незалежно від форм власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного транспорту.

     Плата за землю. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

     Податок з власників транспортних засобів та інших  самохідних машин  і механізмів. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

     Податок на спадщину. Верховна Рада ввела мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, спожиті в побуті газ і електроенергію та послуги громадського транспорту.

     У законі йдеться, що мораторій вводиться  на період до встановлення розміру  мінімальної зарплати і пенсії на рівні прожиткового мінімуму та до погашення заборгованості з виплати  зарплат і стипендій.

     За  всі ці послуги населення буде платити за тарифами, установленими  станом на 1 січня 2006 року. У той же час Верховна Рада надала право споживачам телекомунікаційних послуг безкоштовно одержувати від оператора або провайдера рахунки за надані послуги. Раніше детальну інформацію (точну дату дзвінка, місця, кількість наговорених хвилин і плату за ці хвилини) можна було одержати тільки за додаткову плату. Також Верховна Рада прийняла у новій редакції закон, що зменшує оподаткування об'єктів спадщини.

     Законом змінюються ставки податку з доходів  фізичних осіб по операціях із продажу  об'єктів рухомого і нерухомого майна, а також встановлюються пільги з  оподаткування об'єктів спадщини. Зокрема, законом встановлюється нульова  ставка податку з доходу, отриманого членом родини спадкоємця першого ступеня  споріднення.

     Крім  того, зменшується з 15% до 5% ставка податку  з доходу, отриманого спадкоємцями, що не є членами родини спадкоємця першого ступеня споріднення, а  також з 30% до 15% зменшується ставка податку при одержанні податку  від спадкодавця-нерезидента.

     Майновий  податок. Згідно із статтею 67 Конституції України, кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством, для чого щорічно подавати до податкового органу за місцем проживання декларацію про свій майновий стан та отримані доходи за минулий рік.

     Законодавчим  актом, що регулює порядок оподаткування  доходів громадян та подання ними декларації, є Декрет Кабінету Міністрів  України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, з відповідними змінами і доповненнями, яким встановлено, що об’єктом оподаткування  у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є  сукупний оподатковуваний доход  за календарний рік, що складається  з місячних сукупних оподатковуваних  доходів, одержаних з різних джерел, як на території України, так і  за її межами. Ставка податку – 13%.

     Вважається, що громадянин має постійне місце  проживання в Україні, якщо він проживав на території України в календарному році не менше 183 днів.

     Статтею 12 вищезгаданого Декрету встановлено, що після закінчення календарного року така категорія громадян, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи в Україні, зобов’язані  до 1 березня наступного року подати до податкового органу за місцем проживання в Україні декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи.

     Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і  дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають  прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій  і оподатковування особистих  прибутків громадян.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і сплачуються  за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки  установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим  на всій території країни незалежно  від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки  установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

     Податки повинні бути основним інструментом держави для:

• регулювання економіки;
• стимулювання науково-технічного прогресу;
• формування доходів бюджету;
• обмеження росту цін та інфляції, тощо.

    У сучасному підприємницькому механізмі  основним призначенням податків повинен  стати захист майнових прав та інтересів  платників податків - юридичних і  фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Методи  формування доходів  держави 

    Перш  ніж дати визначення поняттю податкова  система і розглянути основи її побудови, слід звернути увагу на те, що державні доходи можуть формуватись різними  методами, серед яких саме податковий має найбільше бюджетне значення. Відповідно до бюджетної класифікації в Україні доходи бюджету поділяють  на: податкові, неподаткові, доходи від  операцій з капіталом, трансферти. В  окрему групу були виділені надходження  до державних цільових фондах, оскільки лише деякі з них обліковуються  на рахунках бюджету.

    До  податкових доходів було віднесено  передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві  податки, збори та інші обов'язкові платежі. Таким чином, до цієї групи попали як власне податки, так і обов”язкові платежі, що мають еквівалентний характер (платежі за ресурси), а також збори, що мають цільове призначення (наприклад, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства).

    Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької  діяльності; 2) адміністративні збори  та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження  від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. До доходів від операцій з капіталом віднесено кошти, які отримує держава від продажу землі, майна та нематеріальних активів, що належать державі. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади (тобто перерозподіл бюджетних коштів між різними суб”єктами бюджетної системи в межах України), інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.