Психологічна допомога «важким» підліткам

Вступ

Актуальність проблеми. Сучасний період розвитку українського суспільства  характеризується змінами, що охоплюють  усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають  у найтяжчому становищі внаслідок  несформованості власної системи  стійких моральних переконань, ціннісних  орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події  навколишнього життя. Особливу тривогу  викликають факти, що свідчать про зростання  проявів агресивності серед загалом  законослухняних підлітків і  юнацтва. З огляду на це суттєвого  значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень  у поведінці, які за відсутності  відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Проблема «важких» дітей  стає особливо болісною не тільки для  міських, а й для багатьох сільських  шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону.

Статистика викликає тривогу  і занепокоєність. За останні 10 років  удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків  стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому.

Серед неповнолітніх зростають  такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності.

Особливості психології важковиховуваного  учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

У віковій та педагогічній психології накопичений чималий  досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.).

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей  від 10-11 до 14-15 років, які не мають  розладів нервової системи, психіки  та не потребують спеціально-го режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані  підлітки - це, за визначенням Л.С.Виготського, - "важкі діти в масовій школі", яких, за даними київських вче-них, нараховується  більше половини від усієї кількості  сучасних школярів. Такі учні, переживаючи  критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи  педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечу-вала нормальний хід їхнього виховання і навчання [7].

Мета дослідження:

• теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків

Об'єкт дослідження:

• психологія «важких» підлітків.
• психологічна допомога «важким» підліткам

Предмет дослідження:

• психологічні особистості «важких» підлітків.

Завдання дослідження:

• проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі «важких» підлітків.
• Проаналізувати особливості психолого-педагогічної допомоги «важким» підліткам.

Розділ 1. Передумови становлення «важких» підлітків.

Під важковиховуваністю перш за все розуміють негативізм і опір педагогічним впливам, який може бути зумовлений найрізноманітнішими причинами, які виходять за межі педагогічного і соціального захищення.

Конфліктність, яка властива підліткам, пояснюється не тільки органічними змінами, але і тим, що змінюється вся система стосунків підлітка з дорослими та однолітками. Намагаючись звільнитись від оцінки і впливу дорослих, підліток стає досить критичним у стосунках з батьками та вчителями, піддає сумніву поради і думки, висловлювання старших. Криза підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думки однолітків.

Слід зазначити, що в підлітковому віці закладається самосвідомість, самооцінка - основа і фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. Якщо з якихось причин самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних проявів (таких як вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство) воно може стати небезпечним криміналізуючим фактором. Соціальну адаптацію дітей і підлітків можуть утруднювати різні нервово-психічні захворювання та відхилення. Тому в даному випадку недостатньо заходів педагогічної корекції, потрібне ще втручання та допомога психіатрів, невропатологів, психотерапевтів.

Антисоціальна поведінка  неповнолітнього, таким чином взаємо детермінована впливом багатьох факторів, в першу чергу зовнішнім  соціальним середовищем, а саме мікросередовищем, а також індивідуальними особливостями  особистості підлітка, які визначають його індивідуальне реагування на різні «життєві невдачі».

Проведені дослідження показали, що матеріальні труднощі є однією з найважливіших причин здійснення злочинів, а особливо за умови нерівномірного розподілу матеріальних ресурсів. Це виникає через підвищену мобільність суспільства, яке в свою чергу змушує змінювати сімейний статут, формувати нові традиції і т.д.

У середовищі неповнолітніх  в останній час поширюються нові злочини, які раніше були притаманні лише дорослим. До них відносяться: торгівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп’ютерні злочини, рекет в своєму середовищі та ін. Злочинність здебільшого стає груповою і джерела її часто лежать саме в бездоглянутості вуличних компаній, лідерами якої стають „важкі” підлітки чи дорослі правопорушники.

Необхідно також зазначити  деформацію правосвідомості у правопорушників. Серед них допускаються порушення  кримінально-правової чи іншої правової заборони. Негативне відношення до нормативно-правових заборон і загально прийнятих суспільних норм життя  та моралі.

Слід звернути увагу на внутрішні протиріччя підлітка, які характеризують даний віковий період. Деформації які відбуваються в ціннісно-мотиваційної сфері: з одного боку, відсутність інтересу до навчання чи продуктивності праці, з іншого - демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведенню дозвілля, володінню модним одягом і т.п. Метою злочинної поведінки стає задоволення гіпертрофованих потреб і інтересів, а також проведення дозвілля правопорушниками з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом у сексуальні зв’язки і т.п. У багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна «тупість», нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно проявляється емоційна неврівноваженість, афективність, схильність до неадекватних реакцій в різних ситуаціях. Часто спостерігаються негативні зміни волі і вольових якостей.

Аналіз мотиваційної сфери  правопорушників дозволяє знайти різні  форми регуляції поведінки. Однобічність, незрілість їхньої мотиваційної сфери  часто полягає у вузькій тимчасовій орієнтації мотивації, в прагненні  „жити сьогоднішнім днем”, „плисти  за течією”, користуватися тим, що „потрапляє в руки” і т.д. Подібна орієнтація демобілізує особистість, не створює установок на подолання життєвих труднощів, довгострокових життєвих планів, а веде до ситуативності, імпульсивності в діях і вчинках. Особливістю пізнавальної сфери правопорушника виступає, насамперед, ригідність, малорухомості сприйняття, його негнучкість, «збідніння» особистісного змісту У правопорушників своєрідне сприйняття працівників правоохоронних органів. Вони їх відносять до категорії «Вони», тобто до осіб, спеціально поставлених, щоб карати, судити, пригноблювати і т.д.

Цілком очевидно, що психологічний механізм регуляції соціальної поведінки спрямований, насамперед, на максимальну адаптацію підлітка в даній конкретній ситуації й у даний конкретний момент. Тому, джерела саморуйнування поведінки нерідко полягають у спробах пристосування за допомогою девіантних форм до актуальних і соціальних ситуацій шляхом відмовлення від норм, загальнолюдських культурних цінностей.

Дійсно будь-яка злочинна поведінка є такою тільки у визначеній системі координат. Описані соціальні і психологічні ефекти свідчать про перспективу (погрозу) “втратити покоління”, вимагають невідкладних запобіжних заходів: законодавчих, виховних, психокорекційних.

Будь-яка форма поведінки  має певне значення для самої людини. Її дії (і злочинні в тому числі) можна розглядати, як спосіб вирішення задач чи спосіб самовираження. Так насильницьким злочинцям притаманні такі якості, як зневага інтересами особистості, неповага до честі, достоїнства і здоров’я іншої людини. Корисливі злочинці виявляють облудність, лицемірство, користь і корисливість, прагнення ухилитися від продуктивної праці. Хулігани виявляють риси моральної розбещеності, зневаги правилами поведінки в суспільстві і нестриманості. Серед характерологічних якостей правопорушників часто називають недисциплінованість, неорганізованість, недовірливість, замкнутість, лінь і ін.

У залежності від переваги тих чи інших особистісних якостей, ступеню вираженості асоціальних  установок, рівня кримінального  досвіду і кваліфікації може бути проведена психологічна класифікація правопорушників (злочинців).

В.Бєхтерєв підкреслював, що в одних випадках, в основі злочину  лежать особливості емоційної сфери: надзвичайна дратівливість, імпульсивність. Таких осіб він називав «злочинці за пристрастю». В інших випадках причиною злочинності є недорозвиненість моральної сфери: прагнення задовольнити свої потреби без особливої праці. Такі злочинці звичайно роблять протиправні дії з обміркованим наміром і умислом. В.Бєхтерєв називає їх „злочинцями, позбавленими «морального почуття» чи «уродженими злочинцями». Третя категорія - це «недоумкуваті злочинці», що внаслідок недоліків в інтелектуальній сфері не можуть оцінити значення прав власності і різниці між добром і злом. Четверта категорія – «злочинці з ослабленою волею», що відрізняються лінню і нездатністю до систематичної праці.

Існує інша класифікація злочинців, наведена професором С.Познишовим. Він  поділяв злочинців на ендогенних (ті, що скоїли злочини в силу внутрішніх, особистісних факторів, що свідомо  стали на злочинний шлях) і екзогенних ( що стали на злочинний шлях під  впливом зовнішніх обставин, життєвої ситуації).

Таким чином, антисоціальна  поведінка неповнолітніх зумовлена  впливом багатьох факторів, серед  яких провідними є наступні: несприятливі соціальні умови, а особливо сімейні; Індивідуальні особливості особистості  підлітка; безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп; соціальна не контрольованість.

Важливою умовою формування особистості важкого підлітка в  більшості випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання підлітків як правило призводять до порушення гальмівних процесів, до виховання запальності (гарячковості), підвищеного збудження, нестриманості. «Тепличні» умови, які створюють для дітей в деяких сім'ях, звільнення їх від будь-якої активної діяльності призводить до інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній ситуації, які іноді бувають досить банальними: не пройшов у вуз за конкурсом... Конфліктні ситуації дуже часто є наслідком неправильної самооцінки підлітка. Перешкодою для нормального розвитку особистості із завищеною самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально розвиватись через підвищену самокритичність. Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим авторитетом.

В.Л.Васільєв вважає, що кримінальну спрямованість груп характеризують такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше засуджених елементів, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність в групі лідера, авторитарний стиль управління групою, здебільшого кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки тощо). Пізніше при систематичній злочинній діяльності в групі відбувається розподіл ролей і функцій при здійсненні злочинів.

Як злочин, так і злочинця слід розглядати в діалектичній єдності. Злочинна поведінка як і будь-яка поведінка людини має дві групи ознак. Суб’єктивні - мотиви, цілі, наміри людини та об’єктивні - фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілиться в небезпечних для суспільства діяннях, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім скоює злочин. Рішучість особи скоїти злочин називається наміром. Скоїти злочин навмисно - означає усвідомити характер свого вчинку, передбачити його суспільно небезпечні наслідки і усвідомлено допускати їх. Характер наміру таким чином, в значній мірі, вказує на те як злочинець ставився до скоєної дії.

При аналізі злочинної  поведінки неповнолітніх виділено чотири типи порушників для яких суспільно небезпечне діяння є:

а) випадковим, таким, що протирічить  загальній спрямованості особистості;

б) можливим, з врахуванням  загальної нестійкості особистісної спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації;

в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної поведінки, тощо;

г) результатом злочинної  установки особистості, яка включає  активний пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень.

В результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними прогалинами або перекрученнями в психіці підлітка виникає важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна поведінка батьків, криза в сімейних стосунках, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Проте, ні в якому разі не можна вважати, що у поганих батьків - погані діти, що типові несприятливі умови породжують типові недоліки будь-якого підлітка. Часто у батьків-алкоголіків їх дорослі діти не вживають спиртного, у батьків-грубіянів виростають дуже тактовні діти тощо. Підліток, як правило, не просто сприймає та засвоює несприятливі зовнішні впливи. Він може їх і не сприйняти, відкинути, а може з ними боротись в залежності від того, який механізм психологічного захисту спрацює. І тоді в боротьбі з несприятливими умовами формуються позитивні якості особистості.

Розділ 2. Девіантна поведінка підлітків як соціально-психологічна проблема.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що сьогодні наука під назвою “психологія девіантної поведінки” тільки починає формуватися. Ми ще не маємо загальновживаного визначення та критеріїв девіантної поведінки з точки зору психології, тому використовуємо основні категоріальні поняття соціології, кримінології, медицини тощо. На наш погляд, для характеристики девіантної поведінки в психології ми можемо впевнено оперувати тільки сукупністю особистісних якостей, що визначають дитину зі схильністю до девіантної поведінки або з проявами певних її форм.

Питання про застосування методів і форм профілактики девіантної поведінки в педагогічному процесі  досі залишається невирішеним з  певних причин, найважливішими з яких є відсутність фахівців та цільових психолого-педагогічних програм роботи з профілактики девіантної поведінки.

Вивчення відхилень у  поведінці має свою багатовікову історію. Незважаючи на це інтерес сучасних науковців до проблем девіації є стійким і виправданим.

Дослідження девіантної поведінки  у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а  в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає  соціалізації особистості, її становленню  й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості.

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного  впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Сучасні вчені стосовно неповнолітнього  з різного роду відхиленнями в  розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: “важкі діти” (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); “важкі підлітки” (Л.Зюбін, В.Степанов, Д.Фельдштейн та ін.), до категорії яких відносять дітей  з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями  в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; “аномальні діти”, що мають відхилення від того, що є  типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л.Пожар); “дезадаптивні діти” (С.Бєлічева); “діти, що живуть під спеціальною  турботою” (Л.Кошч); діти “групи ризику” (І.Невський); “діти з порушеннями  в афективній сфері” (К.Лебединська, М.Райська, Г.Грибанова, Л.Славіна). Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання цих понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна поведінка) (Е.Іванов, Л.Шіпиціна, Г.Сафіна) [4]. На наш погляд, більш правомірним є використання узагальнюючого терміна – “поведінка, що відхиляється від норми”, у будь-якому разі до тих пір, доки дитині не встановлено медичного діагнозу або не винесено юридичного вироку.

Досить часто про негативні  прояви поведінки говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Підлітковий вік як кризова  стадія розвитку особистості, на думку  видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини –  усе це фактори ризику, наявність  яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Ще в ранньому дитинстві  розлади процесу становлення  особистості можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній  іншим власності, експансивність, жорстокість  у ставленні до тварин. Розбіжності в рівні агресивності стають помітними вже у віці двох років. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.

У підлітків з’являються  специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий  комплекс:

1) реакція емансипації  (крайній ступінь – бродяжництво);

2) реакція групування  з однолітками (формування власної  субкультури);

3) реакція захоплення (хобі).

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також  і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні  тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини.

Соціалізація полягає  у засвоєнні індивідом соціального  досвіду у вигляді норм, видів  діяльності, форм спілкування та переведення  цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої  лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної  ідентичності. На думку Е.Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу та ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню та самореалізації.

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

Формами соціально-психологічної  допомоги в роботі з девіантними  підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі  вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних  компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей, однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.

Психолого-педагогічні засоби профілактики й корекції девіантної поведінки дають особливий ефект, якщо застосовуються у формі сполученого сугестивного та когнітивного впливу. Такий уплив може застосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, ігор з елементами навіювання й когнітивних дій, а також традиційних засобів виховання, адекватних віку підлітків з корекційними вправами, що відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї вікової групи. Девіантність проявляється у різних формах соціальної агресії, тривожності, дезадаптації, ворожості. Поведінка, що характеризується відхиленням від прийнятих у суспільстві норм (девіантна поведінка), за ступенем і географією поширення для величезної частини населення України є скоріше соціальною нормою.

Розроблений нами комплексний  підхід з урахуванням фундаментальних  психологічних і педагогічних положень дозволив експериментально обґрунтувати можливості сполученого педагогічного  і психологічного впливу на особистість  підлітків з метою психопрофілактики  й корекції девіантних форм поведінки, розвитку в них життєво важливих якостей, оптимізації емоційно-вольової сфери.

Розвиток особистості  – це багатоскладовий і полідетермінований процес. Однією зі складових цього  процесу є розвиток самосвідомості – уявлення про себе, про своє “Я” у його різноманітних проявах.

Допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників  у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного  «Я», зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.

Головна мета нашого наукового  дослідження полягала в створенні  програми для розвитку й формування особистості, що здатна до здійснення творчого підходу до своєї діяльності, саморегуляції, що забезпечує досягнення поставленої мети, тобто виправлення особистісних рис, що сприяють формуванню девіантної поведінки.

Теоретична значущість дослідження  полягає в обґрунтуванні критеріїв  розробки розвиваючих вправ і  корекційних методик для активізації  інтелектуальної діяльності у підлітковому віці з використанням індивідуальної, групової корекційної роботи й сугестопедичних засобів.

Практична цінність полягає  в комплексному підході до дослідження, розвитку й корекції особистісних рис  підлітка, що сприяють формуванню девіантної поведінки у підлітковому віці.

Основою тренінгу стала концепція  розвитку впевненості підлітків  у власних можливостях, що розуміється  як настанова людини по відношенню до самої себе і до поведінки в  соціальному оточенні; зняття психологічних  обмежень розвитку; подолання вікового комплексу неповноцінності; розвиток комунікативних здібностей, когнітивної  та емоційно-вольової сфер психіки. Мається на увазі, що впевненість у собі і власних можливостях в рівній мірі залежить від браку відчуття власної цінності й від ступеня залучення в соціальні відносини з однолітками й значущими дорослими (батьки, вчителі). Враховується також той факт, що в певних випадках підліткова свідомість містить окремі інтроективні компоненти стосовно власних можливостей і здібностей, що усвідомлені від навколишніх і відіграють роль настанови, яка обмежує розвиток (я не вмію.; у мене не вийде.; мені це не потрібно.;).

У запропонованій програмі тренінгу представлена спроба тренування впевненості в собі і в своїх  можливостях з використанням  поведінкової, когнітивної, емоційної  техніки, технік мовної психотерапії, НЛП, еріксонівського гіпнозу і  сугестивного впливу. Включення в  тренінг моделі регуляції впевненої  поведінки необхідне для того, щоб показати підліткам різні  взаємозв’язки, які існують між  когниціями, поведінкою й емоціями людини.