Психологічна система творчої діяльності. Організаційна підсистема творчої діяльності

2. Психологічна  система творчої діяльності. Організаційна  підсистема творчої діяльності.

32. Основи  теорії рішення винахідницьких  завдань. Аналіз моделі завдання .

42. Закон повноти  частин технічних систем, як один  із законів розвитку технічних  систем.

1. Творча діяльність – одне з найбільш цікавих, складних і найменше вивчених психічних явищ. Творчість є потребою людини, що забезпечує її адаптацію у середовищі, а також прогрес, еволюцію самого середовища, суспільства. Творча діяльність – це не лише відкриття в певній галузі науки, художні досягнення, створення чогось нового, це – народження нових цілей, планів, критеріїв аналізу, оцінок. Їх формування й функціонування включено в структуру розумової чи інших видів діяльності. Творчості вимагає повсякденне життя, з його малими і великими потребами. Для людини вирішення їх є особистісно творчим, і суб’єктивно вона переживає їх як відкриття, як створення

оригінального продукту, як новий  підхід до відомого.

Психологія творчості.

Психологія творчості (самотворчості) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. Творчість — це відкриття себе, самовираження власного "Я", самореалізація. Предметом психології творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденції формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

Головна характеристика творчості  — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи  творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість  розглядають як діяльність,спрямовану на створення нових суспільно  значущих цінностей; основну увагу  приділяють критеріям об’єктивної  новизни й оригінальності продуктів  творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією  людини, з розвитком мотивації  її творчої діяльності. Критерій творчості  в такому розумінні, її цінність —  особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

 Отже, творчу діяльність  можна охарактеризувати за допомогою  таких параметрів: суб’єкта творчості;  продукту творчості; умов, у яких  проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа  — сама особистість, суб’єкт,  без якого неможлива творча  діяльність.

 У загальній структурі  творчої діяльності як системи  можна виділити кілька основних  підсистем:

 • процес творчої  діяльності;

 • продукт творчої  діяльності;

 • особистість творця;

 • середовище;

 • умови, у яких  проходить творчість. 

 У свою чергу, у  кожній із названих підсистем  можна також виокремити їх  складові. Наприклад, процес діяльності  має такі складники: постановка  задачі, формування задуму, його  реалізація. Особистість творця  характеризується здібностями, особливостями  розуму, темпераментом, віком, характером  тощо. Середовище й умови являють  собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій  діяльності й ін. Творчий процес  людини — це послідовність  творчих актів. Творчий акт  можна вважати умовною одиницею  творчого процесу, зручною для  аналізу та вивчення механізмів  творчості. 

^ 1. Види творчості .

 На сучасному етапі  розвитку наука не дає поки  що вичерпної відповіді на  те, як система механізмів мозку  діє у творчому акті, проте  за допомогою досліджень нейрофізіології,  психології та психотерапії можна  оха-рактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.

 Багато вчених виділяють  три види творчості: наукову,  технічну та творчість у галузі  літератури й мистецтва. Це  досить загальна та достатньо  вичерпна класифікація, тому В.  О. Моляко з урахуванням інших видів людської діяльності виокремлює такі види творчості:

1. Наукова.

2. Технічна.

3. Літературна.

4. Музична.

5. Образотворча.

6. Ігрова.

7. Навчальна.

8. Побутова.

9. Військова.

10. Управлінська.

11. Ситуаційна.

12. Комунікативна.

Наукова творчість пов’язана  з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості  полягає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли виникло  безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення — теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономірність властива не тільки науковій творчості.

^ Технічна творчість спрямована  на створення нових машин, пристроїв,  деталей і змінення їх функцій.  До технічної творчості належать  винахідництво, конструювання, архітектура,  художнє конструювання пристроїв  і раціоналізація процесів, пов’язаних  із технікою.

^ Художню творчість розглядають  насамперед не в аспекті створення  чогось нового в певній галузі  культури, а щодо самореалізації  людини-творця. Здатність до творчості  пов’язана з якимось видом  діяльності чи навіть культурою  загалом. Без цього вона не  може актуалізуватися, реалізуватися  на практиці. Наприклад, здібність  людини до музичної (математичної) творчості постійно обновляє  музику (математику), тому не може  виникнути лише внаслідок освоєння  наявних форм діяльності в  цій царині. На що ж насамперед  спрямовано цей творчий дар?  Процес розвитку людини в певному  розумінні можна назвати “створенням себе” — більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності.

 Духовний розвиток  людини в ідеалі можна вважати  стрижнем, єдиною основою будь-яких  її істинно творчих проявів  у певних галузях діяльності. Тому як один із синонімів  вищого Я було запропоновано  поняття творчого Я людини.

 Здібності до творчості  — це не сукупність окремих  якостей, кожна з яких сама  по собі являє собою якусь  здібність. Навпаки, окремі здібності,  які слід розрізняти в психологічному  портреті вченого чи художника,  виявляються властивим йому цілісним  ставленням до світу, причому  саме завдяки цьому вони й  стають здібностями до творчості.

 Отже, здібності — це  не особлива “частина” психіки, а особливий її стан, в остаточному підсумку — можливо, уся психіка, мобілізована та змінена специфічним ставленням до світу й до самого себе. Від здібностей залежить творча самореалізація людини.

 Прагнучи до розширення  естетичного досвіду та реалізуючи  його в здобутках, людина стверджує  не тільки реальність і цінність  картини світу, яка відкривається  їй, але й власне творче Я,  якому доступна ця картина  світу.

 Художня творчість  людини — лише один зі способів  зустрітися з творчим Я та  реалізувати його в загальнокультурному  плані. Єдиним неспецифічним стрижнем  різних видів творчості має  бути зусилля людини наблизитися  до свого справжнього Я, максимально  реалізувати його в емпіричній  дійсності.

^ Літературна, образотворча  та музична творчість пов’язані  з новими здобутками в кожній  із цих галузей (наприклад,  зі створенням скульптури, написанням  роману, вірша, опери).

Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук  результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі  чи в кіно. Деякі дослідники відносять  до ігрової творчості значну частину  поведінки людини.

^ До навчальної творчості  можна віднести всі види навчальної  діяльності із засвоєння нових  знань і виконання нових завдань.

 Така діяльність організована (у дитсадку, школі, інституті,  на курсах і т. ін.). Навчальна  творчість багато в чому асимілює  інші види творчості, особливо  в середній школі, бо школярам  доводиться імітувати різні види  діяльності: наукову, технічну, ігрову, військову тощо.

^ Військова й управлінська  творчість мають багато спільного,  тому що вони спрямовані на  керівництво колективами людей  і їх діяльністю, прийняття рішень  у гострих ситуаціях бою, міжособистісних  конфліктів і т. ін. Однак ці  два види творчості не можна  звести до одного типу, бо між  ними є й принципова розбіжність:  управлінська творчість зазвичай  спрямована на створення чогось  і виконання колективом корисної  роботи, а військова пов’язана  з руйнуванням, знищенням.

^ Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсімінша — раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина.

^ Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати,куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим.

 Нарешті, комунікативна  творчість може проявлятись у  різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.

Для творчої діяльності характерні чотири основні етапи.

Перший етап творчого процесу  — виникнення (постановка) та з'ясування творчої проблеми (завдання). Здатність  до цього є однією з найчіткіших  ознак активності свідомості, творчого потенціалу особистості. Проблемні  ситуації характеризуються насамперед нестандартністю, відсутністю звичних  шляхів їх вирішення. Проблеми такого роду потребують великої самовіддачі  і по-справжньому творчого підходу  з боку вчених.

Другий етап творчого процесу  — пошук основної ідеї вирішення  проблеми. Цей етап головний. Він  включає як формально-логічні засоби обґрунтування ідеї (індукцію, дедукцію), так і інтуїтивно-евристичні (аналогію, гіпотезу, інтуїцію) прийоми. У процесі  творчого мислення відбувається чергування цих засобів і прийомів.

Пошук творчої ідеї, як правило, розпочинається з аналізу наявної  інформації з використанням усіх резервів пам'яті. Велику роль відіграє індукція, яка дає змогу переходити у дослідженні від часткового до загального, від окремих фактів до теоретичних узагальнень. Разом  з тим дедукція дає можливість більш глибоко зрозуміти окремий  факт па основі теоретичних положень, які знає суб'єкт.

Нерідко ідея рішення виникає  за допомогою аналогії, що також  може надати поштовх думці. Уява та індукція часто приводять до здогадки, формування якої навіює ідею рішення. При цьому уява падає можливість комбінувати різні елементи мисленнєвих моделей, прообрази яких не існують у дійсності. Це можливо, якщо суб'єкт творчості глибоко вірить у силу свого розуму. Саме тому творити означає вірити.

Інтуїція постає як форма  діалектичного стрибка у розвитку творчого процесу. Boнa виникає як результат великої підготовчої роботи, що розвиває уяву суб'єкта творчості, його здатність до аналогій. Інтуїція вченого і дослідника — результат і складова їх наукової кваліфікації та досвіду. Інтуїція виявляється як підсвідомий перебіг окремих ланок творчого процесу, внаслідок чого результат постає нібито раптово, а вся підготовча робота прихована від самоспостереження суб'єкта. Особливого значення інтуїція набуває у діях за екстремальних умов, з гострим дефіцитом часу.

Третій етап включає розроблення  ідеї, її уточнення та обґрунтування. На цьому етапі відбуваються корекція ідеї, очищення її від помилкових аспектів, що підвищує її достовірність. У теорії та практиці розроблений та обґрунтування нових ідей базуються на теоретичних і лабораторних дослідженнях, досвідних випробуваннях, де нове проходить всебічну логічну і практичну перевірку.

Четвертий етап — реалізація творчих результатів на практиці. Особливість творчої діяльності вченого полягає у тому, що він  стає не тільки творцем нових задумок, а і їхнім провідним виконавцем. Єдність задумки та виконання  — характерна риса ефективної праці  дослідника.

Отже, творчість — складний діалектичний процес, який має певні  етапи і свій механізм реалізації. Це єдність інтуїтивного і дискурсивного  моментів діяльності свідомості людини. У сучасних умовах наукова творчість  набуває якісно нового характеру  завдяки евристичній можливості моделювання та обчислювального  експерименту на базі нового покоління  комп'ютерів та інших джерел інформації. Незважаючи на різноманітні перешкоди, творчі можливості людства постійно зростають. Людський розум — єдине, що здатне пізнавати і раціонально  використовувати сили природи.

2. Основи  теорії рішення винахідницьких завдань. Аналіз моделі завдан .

Що ж таке ТРВЗ? Відповідь  проста - це унікальний інструмент для:

- Пошуку нетривіальних  ідей,

- Виявлення і вирішення  багатьох творчих проблем, 

- Вибору перспективних  напрямків розвитку техніки, технології  і зниження витрат на їх  розробку і виробництво, 

- Розвитку творчого мислення, формування творчої особистості.

Теорія рішення винахідницьких задач (ТРВЗ) - наука про загальні закони розвитку штучних систем.

 Об'єктом ТРВЗ є всі  штучні системи. ТРВЗ вводить  такі поняття, як ТРИЗНА підхід, Тризна мислення та інші.

 ТРВЗ є міждисциплінарною  наукою, покликаної об'єднати і  систематизувати знання тих областей, які до цих пір було прийнято  вважати різними і несумісними.  Дана мета досягається в ТРИЗ  за рахунок аналізу та виявлення  загальних принципів, підходів, законів,  закономірностей і тенденцій  розвитку в процесі наукового  пізнання.

 Основна суть ТРВЗ - виявлення і використання законів,  закономірностей і тенденцій  розвитку технічних систем.

Г. С. Альтшуллер спільно з Р. Б. Шапіро в 1946 році перші усвідомили необхідність створення технології, що дозволяє відмовитися від методу проб і помилок і направлено шукати рішення. Вони проаналізували тисячі патентів і з'ясували, що техніка розвивається закономірно. Ці закономірності можна пізнати і використовувати для розвитку систем і при вирішенні винахідницьких завдань. Вони також з'ясували, що для вирішення складних винахідницьких задач необхідно виявити і вирішити протиріччя, тобто визначити корінь проблеми і видалити цей корінь.

 При цьому можна  виділити основні функції ТРИЗ:

1. Рішення творчих і  винахідницьких завдань будь-якої  складності і спрямованості без  перебору варіантів. 

2.  Прогнозування розвитку  технічних систем (ТС) та отримання  перспективних рішень (у тому  числі і принципово нових).

3. Розвиток якостей творчої  особистості. 

 Допоміжні функції  ТРИЗ:

- Рішення наукових і  дослідницьких завдань. 

- Виявлення проблем, труднощів  і завдань при роботі з технічними  системами і при їх розвитку.

- Виявлення причин браку  та аварійних ситуацій.

- Максимально ефективне  використання ресурсів природи  і техніки для вирішення багатьох  проблем. 

- Об'єктивна оцінка рішень.

- Систематизування знань  будь-яких галузей діяльності, що  дозволяє значно ефективніше  використовувати ці знання і  на принципово новій основі  розвивати конкретні науки. 

- Розвиток творчої уяви  і мислення.

- Розвиток творчих колективів.

 Причому для розвитку  творчих якостей особистості  і колективу в ТРИЗ використовуються:

- Методи розвитку творчої  уяви,

- Теорія розвитку творчої  особистості, 

- Теорія розвитку творчих  колективів.

Розвиток теорії винахідництва  відбиває розвиток науки і техніки, оскільки нові методи аналізу і засоби розв’язання винахідницьких завдань  виявлялися шляхом вивчення нових винаходів, зокрема, в нових, прогресивних галузях  техніки. Поєднання на підставі законів  розвитку технічних систем типових  прийомів усунення технічних суперечностей  та цих явищ дає змогу отримати стандартні рішення винахідницьких завдань. Якщо прийом містить у собі логіку усунення суперечності, то явище  — принцип дії, який здатний цю логіку реалізувати. Причому типові завдання, які відбивають загальні етапи розвитку технічних систем у будь-яких галузях техніки, можуть мати типові, або так звані стандартні рішення. Вони розподілені за класами: до першого класу належить побудова і розвиток речовинно-енергетичних структур технічних систем; до другого  класу — розвиток речовинно-енергетичних систем; до третього класу — перехід  до надсистем та на мікрорівень, що вказують на потребу створення принципово нових систем при вичерпанні можливостей тих, що існують; до четвертого класу — стандарти на виявлення й заміну технічних систем (перший підклас цього класу — «шляхи в обмін», другий підклас — синтез вимірювальних систем); до п’ятого класу — стандарти на використання стандартних рішень, пов’язаний з використанням різних шляхів у обмін обставин, які не дають змоги використовувати не тільки традиційні засоби, а й засоби, передбачені попередніми класами стандартів (інакше кажучи, це «хитрощі» з використання винахідницьких «хитрощів»).

3. Закон повноти частин технічних  систем, як один із законів розвитку технічних систем.

Технічна  система - це сукупність упорядковано взаємодіючих елементів, що мають властивості, які не зводяться до властивостей окремих елементів, яка призначена для виконання визначених корисних функцій.

Таким чином, технічна система має чотири ознаки.

1 Система  складається з частин, елементів,  тобто має структуру.

2 Система  створюється для виконання корисних  функцій.

3 Елементи  системи зв'язані між собою  певним чином, організовані в просторі та часі.

4 Властивості  системи не дорівнюють простій  сумі властивостей її елементів.

Коротко ознаками системи називають: функціональність, цілісність структури, організацію, системність. Відсутність хоча б однієї ознаки не дозволяє вважати об'єкт технічною системою.

Технічні  системи – це, власне кажучи, інструменти  з двигуном. У технічних системах можна виділити п'ять основних частин.

1 Робочий  орган (РО).

2 Трансмісія (Тр).

3 Двигун (Дв).

4 Орган керування  (ОК).

5 Джерело  енергії (ДЕ).

Технічні  системи удосконалюються, розвиваючись у часі.

Розвиток  технічних систем описується так  званою S-подібною кривою. По осі ординат відкладають основний параметр (показник) системи (ККД, швидкість, потужність і т.д.), по осі абсцис - час. На першому етапі відбувається зародження системи (крива АВ, рис.2.1), повільне зростання її основного параметра, вона ніби "набирає силу".

Другий етап (крива ВС) - від початку практичного застосування до вичерпання фізичного принципу, який покладений в основу роботи системи. На цьому етапі розвиток системи відбувається стрімкими темпами. Цей етап характеризується масовим застосуванням технічної системи. Крім поліпшення основного параметра (головної функції), поліпшуються й інші

параметри (другорядні функції). На останньому етапі (крива  СД) відбувається поступове уповільнення темпів зростання до повного вичерпання, покладеного в систему фізичного принципу. Після цього система або належить до складу надсистеми і продовжує свій розвиток, або заміняється на нову, більш ефективну, що працює за іншим принципом або довгий час зберігає свої параметри.

Головний показник системи

Рисунок 2.1 - Розвиток технічних систем

Аналіз S-подібних кривих для різних технічних систем дозволив Генріху Сауловичу Альтшуллеру в 1979 році сформулювати основні закони розвитку технічних систем: статики (які визначають початок життя технічної системи), кінематики (які визначають їх розвиток) і динаміки (які визначають головні

тенденції її розвитку сьогодні) технічних систем.

Закони статики технічних систем

1 Закон повноти  частин системи стверджує, що  необхідною умовою життєздатності системи є наявність і мінімальна здатність основних частин технічної системи. Тобто технічна система повинна містити в собі двигун, трансмісію, орган керування і робочий орган.

2 Закон "енергетичної  провідності" системи стверджує,  що система життєздатна тільки  тоді, коли є наскрізний прохід  енергії по всіх її частинах - від двигуна через трансмісію  до робочого органу. Будь-яка технічна  система - це перетворювач енергії.

3 Закон узгодження  ритміки вимагає погодженості  або свідомої непогодженості  частоти коливань (періодичності  роботи) всіх частин технічної  системи.