Психологія педагогічних здібностей

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

з педагогічної психології

на тему:

«Психологія педагогічних здібностей»

Підготувала:

Студентка ІІІ курсу

групи ПОб-2-12-2 Од

Замишляк Ірина Василівна

Викладач:

Подофєй Світлана Олексіївна

Київ – 2013

ПЛАН

ВСТУП

Термін психологія здібностей застосовується до великого числа теорій, які поділяють розум на безліч окремих сил або здібностей. Ця ідея дуже стара і приваблива, до того ж вона прекрасно узгоджується з обивательським розумінням психології. Проблема здібностей є однією з найбільш складних і найменш розроблених в психології. Серйозний внесок у вивчення проблеми здібностей внесли вітчизняні вчені С.Л. Рубинштейн, Б.М. Теплов,            Н.С. Лейтес та інших.

Серед багатьох професій професія вчителя ні звичайна. Вчителі зайняті приготуванням нашого майбутнього, вони виховують тих, хто завтра змінить нинішнє покоління. Вони, як кажуть, працюють із "живим матеріалом", псування якого прирівнюється до майже катастрофи, оскільки втрачені ті року, направлених навчання.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові про дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи.

Діяльність вчителя - це щоразу вторгнення у внутрішній світ вічно мінливого, суперечливого, зростаючого людини. Треба завжди пам'ятати звідси, ніж поранити, не зламати незміцнілий паросток дитячої душі. Ніякими підручниками не можна замінити співдружність педагога з дітьми і не кожний стати учителем. Саме психологія розглядає педагогічні здібності, допомагає людині краще визначитися з вибором професії педагога.

Метою даного ІНДЗ є розгляд педагогічних здібностей, аналіз їхній структури та розвитку. Вчителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб зростання, тренером інтелекту і пам'яті... Цей перелік можна продовжити. На цьому видно актуальність теми роботи, так як вчитель має неодмінно бути наділений педагогічними здібностями, розвивати їх і самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності.

1. ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ЗДІБНОСТЕЙ

Історія науково-психологічного вивчення здібностей відраховується від XIX століття з моменту початку досліджень англійського психолога Френсіса Гальтона (Galton Francis), який зробив оригінальну спробу аналізу біографій та родоводів видатних людей. У ході своєї роботи він прийшов до висновку про успадкування здібностей, що визначають високий рівень досягнень людини. Предмет дослідження був настільки цікавий для Ф. Гальтона, що він більш ніж три десятиліття наполегливо збирав дані про фізичних і розумових відмінностях між індивідами. Для цієї мети він організував у Лондоні антропометричних лабораторію, де за допомогою анкетування, експерименту і статистики проводив свої дослідження.

 Естафета вивчення  здібностей згодом була підхоплена  іншими психологами. Зокрема, Чарльзом  Едвардом Спірменом (Spearman Chales Edward), який був у XX столітті одним з найбільш впливових англійських психологів. Він став одним з перших учених, що здійснили емпіричне дослідження структури здібностей. Йому належить розробка «двофакторної теорії інтелекту», згідно якої в основі будь-якої інтелектуальної здатності лежить загальна інтелектуальна функція (g) і конкретна функція (s), що вимагається для виконання даного завдання. Ч. Спірмена, тяжіючи до прикладних досліджень, сконструював ряд тестів, за якими можна було оцінювати розумові здібності дітей, і розробив техніку факторного аналізу, що дозволяє виявляти і описувати структуру інтелектуальних здібностей.

 Модель структури  здібностей, запропонована Ч. Спірменом, ще за його життя стала предметом  критичного осмислення. Багато психологів вважали, що людський інтелект неможливо пояснити настільки просто, як це пропонував робити Ч. Спірмена. У такої точки зору знайшлися свої захисники і адепти. Одним з них був Луїс Леон Терстоун (Thurstone Louis Leon), що відстоював багатофакторну модель інтелекту. Він склав перелік первинних розумових здібностей і запропонував ряд різних варіантів тестів для їх вимірювання.

Провівши широкий комплекс психометричних досліджень, Л. Терстоун виявив не один загальний, як у Ч. Спірмена, фактор інтелекту, а ідентифікував дванадцять абсолютно незалежних факторів здібностей. Відкриття Л. Терстоуна викликала жваву дискусію серед науковців і послужило каталізатором для проведення подальших досліджень людських здібностей.

 Наступний великий  крок у розкритті феномена здібностей судилося зробити Джою П. Гілфорду (Guilford Joy P.). Д. Гілфорд відмовився від факторного аналізу як засобу вивчення структури здібностей і сконструював модель, згідно з якою кожна здатність має три головні якості: «зміст», «операції», «продукти». «Зміст» як якість спроможності визначається типом пред'являється матеріалу: графічне, символічне, семантичне, поведінкове. «Операції» характеризують найбільш загальні розумові дії, які використовуються при вирішенні завдань. «Продукти», за Д. Гілфорда, характеризують результати вирішення проблеми. Модель Д. Гілфорда, при всій своїй штучності і ваговитості, стала цінним магічними інструментом для складання психологічної карти інтелектуальних здібностей людини.

 На процес  дослідження здібностей, складний і суперечливий, істотним чином вплинули розробки Роберта Д. Стернберга (Sternberg Robert J.), що припадають на другу половину XX століття. Його теорія здібностей носить назву «тріархіческой». Відповідно до цієї теорії інтелект виступає в якості психічного самоврядування зборами механізмів, структур змістів, які дозволяють індивідууму здійснювати взаємодію з самим собою, оточуючими і зовнішнім середовищем.

 Дослідження  феномену здібностей у вітчизняній  психології здійснювалися переважно  на фундаменті діяльнісної теорії. Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс вітчизняний науковець Борис Михайлович Тепле. Він був переконаний, що здібності не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку, а та здатність, яка не використовується людиною в практичній діяльності, з часом втрачається.

Міркуючи про природу здібностей, Б.М. Тєплов незмінно підкреслював, що успішність виконання конкретної діяльності залежить не від однієї, а від поєднання різних здібностей. В основі здібностей лежать задатки, за відсутності яких неможливий розвиток здібностей. Важливим відкриттям Б.М. Теплова стали його Докази того, що дефіцит одних здібностей може бути заповнений за рахунок розвитку інших. Ефект компенсації (одних здібностей іншими, встановлений і описаний вітчизняним ученим, найістотнішим чином вплинув на розробки в галузі педагогічної психології, психології праці, педагогіки.

 До дослідження  здібностей, кожен у свій час, зверталися Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков, В.М. Дружинін, М.А. Холодна та багато інших відомі вітчизняні психологи. Завдяки їх дослідницьким зусиллям у вітчизняній психології склався ряд стійких класифікацій здібностей людини. У цих класифікаціях в якості основних представлені природні (природні), біологічно обумовлені здібності і специфічні здібності, що мають історичне та культурне походження.

2. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Майже у всі підручники психології увійшло визначення здібностей, дане Б.М.  Тепловим і пізніше майже повністю прийняте Н.С. Лейтес. Здібності вони визначають як індивідуальні властивості особистості, які є умовою успішного виконання одного або декількох видів діяльності.

 Б.М. Теплов особливу  увагу приділяв включенню трьох  обов'язкових ознак здібностей: під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого; здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох видів діяльності ; поняття «здатність» не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини.

 І ще два  положення відстоював Б.М. Теплов: «природженими можуть бути лише  анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди є результатом розвитку », здатності« створюються »в діяльності. «Не в тому річ, - пише він, - що здібності виявляються в діяльності, а в тому, що вони створюються в цій діяльності».

 У зв'язку  з цим здібності не зводяться до наявних в індивіда знань, умінь, навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами діяльності.

 Зазначені положення  лягли в основу всіх експериментальних  досліджень здібностей - музичних (Б. М. Теплов), математичних (В. А. Крутецький), образотворчих (В. І. Киреенко), педагогічних (Н. Д. Левітов, Є. М. Гоноболін ).

 Н.Д. Левитів  під педагогічними здібностями  розумів ряд якостей, що мають  відношення до різних сторін  особистості вчителя, що є умовами успішного виконання педагогічної діяльності. А саме:

1) здатності до  передачі дітям знань в короткій  і цікавій формі;

2) здатність розуміти  учнів, що базується на спостережливості;

3) самостійний і  творчий склад мислення;

4) винахідливість або швидка і точна орієнтування;

5) організаторські  здібності, необхідні як для забезпечення  системи роботи самого вчителя, так і для створення гарного  учнівського колективу.

У найбільш узагальненому вигляді педагогічні здібності були представлені В.А. Крутецким, який і дав їм відповідні загальні визначення:

1) Дидактичні здібності - здатності передавати учням  навчальний матеріал, роблячи його  доступним для дітей, підносити  їм матеріал або проблему ясно  і зрозуміло, викликати інтерес  до предмета, - порушувати у учнів активну самостійну думку. 

2) Академічні здібності - здібності до відповідної області  наук (математики, фізики, біології, літератури  і т.д.).

3) Перцептивні здібності - здатності проникати у внутрішній  світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів.

4) Мовні здібності - здатності ясно і чітко висловлювати  свої думки, почуття за допомогою  мови, а також міміки і пантоміміки.

5) Організаторські  здібності - це, по-перше, здатності організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на вирішення важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.

6) Авторитарні здібності - здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі добиватися у них авторитету

7) Комунікативні  здібності - здібності до спілкування  з дітьми, вміння знайти правильний  підхід до учнів, встановити з  ними доцільні з педагогічної  точки зору взаємини, наявність педагогічного такту.

8) Педагогічна уява (або прогностичні здібності) - це  здатність, що виражається в передбаченні  наслідків своїх дій, у виховному  проектуванні особистості учнів.

9) Здатність до  розподілу уваги одночасно між  декількома видами діяльності має особливе значення для роботи вчителя. Здатний, досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням свій думки (або думки учня), в той же час тримає в полі уваги всіх учнів, чуйно реагує на ознаки втоми, неуважність, нерозуміння, зауважує всі випадки порушення дисципліни і , нарешті, стежить за власною поведінкою (позою, мімікою і пантомімікою, ходою).

Педагогічні здібності реалізуються на перцептивно - рефлексивному і проективному рівнях.

Педагогічні здібності характеризують розумові та емоційно-вольові якості особистості, які є взаємопов'язаними й утворюють єдине ціле. Вони передбачають високий рівень розвитку загальних (спостережливості, мислення, уяви) та спеціальних здібностей.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗДІБНОСТЕЙ

Існує дуже багато здібностей. У науці відомі спроби їх класифікації. У більшості цих класифікацій розрізняють в першу чергу природні, або природні, здатності (в основі своїй біологічно обумовлені) і специфічно людські здібності, мають суспільно-історичне походження.

 Під природними  здібностями розуміють ті, які  є загальними для людини і  тварин, особливо вищих. Наприклад, такими елементарними здібностями  є сприйняття, пам'ять, здатність  до елементарної комунікації. Мислення  з певної точки зору також  можна розглядати як здатність, яка характерна не тільки для людини, але і для вищих тварин. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. Однак задатки людини і задатки тварини - це не одне і те ж. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це відбувається при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання і т. і. У процесі розвитку людини дані біологічні здібності сприяють формуванню цілого ряду інших, специфічно людських здібностей.

 Ці специфічно  людські здібності прийнято розділяти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, можуть підрозділятися на теоретичні і практичні, навчальні та творчі, предметні і міжособистісні та ін.

 До загальних  здібностей прийнято відносити  ті, які визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Наприклад, у дану категорію входять розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, пам'ять, мова і ряд інших. Таким чином, під загальними здібностями розуміють здібності, властиві для більшості людей. Під спеціальними здібностями маються на увазі ті, які визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін.

 Слід зазначити, що наявність у людини загальних  здібностей не виключає розвитку  спеціальних здібностей, і навпаки.

 Більшість дослідників  проблеми здібностей сходяться  на тому, що загальні та спеціальні  здібності не конфліктують, а співіснують, взаємно доповнюючи та збагачуючи один одного. Більш того, в окремих випадках високий рівень розвитку загальних здібностей може виступати у якості спеціальних здібностей по відношенню до певних видів діяльності. Подібна взаємодія деякими авторами пояснюється тим, що загальні здібності, на їхню думку, є базою для розвитку спеціальних.

 До числа загальних  здібностей людини ми з повною  підставою повинні віднести здібності, які проявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності є соціально обумовленими. Вони формуються у людини в процесі його життя в суспільстві. Без даної групи здібностей людині дуже важко жити серед собі подібних. Так, без володіння мовою як засобом спілкування, без уміння адаптуватися в суспільстві людей, тобто правильно сприймати і оцінювати вчинки людей, взаємодіяти з ними й налагоджувати добрі взаємини в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б непереборною перешкодою на шляху перетворення його з біологічної істоти в соціальну.

 Крім поділу  здібностей на загальні та  спеціальні прийнято розділяти здібності на теоретичні і практичні. Теоретичні та практичні навички відрізняються один від одного тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другі - до конкретних практичних дій. На відміну від загальних і спеціальних здібностей теоретичні та практичні частіше за все не поєднуються один з одним. Більшість людей володіє або одним, або іншим типом здібностей. Разом вони зустрічаються вкрай рідко, в основному в обдарованих, різнобічно розвинених людей.

 Існує також  поділ на навчальні та творчі здібності.

 Вони відрізняються  один від одного тим, що перші  визначають успішність навчання, засвоєння людиною знань, умінь  і навичок, в той час як другі  визначають можливість відкриттів  і винаходів, створення нових  предметів матеріальної і духовної культури та ін.

 Слід зазначити, що здібності не лише спільно  визначають успішність діяльності, а й взаємодіють один з одним, впливаючи один на одного. Залежно  від наявності та ступеня розвитку  здібностей, що входять в комплекс  здібностей конкретної людини, кожна з них здобуває інший характер. Таке взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежних здібностях, спільно визначають успішність діяльності. Тому певне поєднання різних високорозвинених здібностей визначає рівень розвитку здібностей у конкретної людини.

 У психології  найчастіше зустрічається наступна  класифікація рівнів розвитку  здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність.

4. СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЗА Н.В. КУЗЬМІНОЮ

Найбільш повно на сучасному етапі концепція педагогічних здібностей розкрита та розвинена Н.В. Кузьміною.

По-перше, всі педагогічні здібності співвіднесені з основними аспектами (сторонами) педагогічної системи. По-друге, педагогічні здібності це "особлива чутливість до об'єкту, процесу і результатів педагогічної діяльності". По-третє,— вони включають у себе не тільки набір, сукупність, а являють деяку структурну організацію цієї чутливості. По-четверте, виділена урівненість педагогічних здібностей. По-п'яте, це трактування визначає зв'язок загальних і спеціальних педагогічних здібностей, з одного боку, і спеціальних педагогічних здібностей — з іншого.

Таким чином підкреслюється, що здібність суб'єкта педагогічної діяльності, яка формується та розвивається у педагогічній діяльності, значною мірою визначають її успішність.

В трактуванні Н.В. Кузьміною, педагогічна система включає п'ять структурних елементів (мета, учбова інформація, засоби комунікації, учні і педагоги) та п'ять функціональних елементів (дослідницький, проекційний, конструктивний, комунікативний, організаторський).

Педагогічні здібності Н.В. Кузьміна розглядає "як специфічну форму чутливості педагога до суб'єкта діяльності, по-перше, до об'єкта, процесу та результатів педагогічної діяльності... і, по-друге, до учнів, як суб'єктів спілкування, пізнання, праці". Тому педагогічні здібності можна поділити на 2 рівні — перцептивно-рефлексивні та проективні.

 Перцептивно-рефлексивні  включають три види чутливості: почуття об'єкта, пов'язане з емпатією, почуття міри чи такту, та почуття приналежності. Ці прояви чутливості є основою педагогічної інтуїції. Проективні здібності пов'язані з вміннями створення нових, продуктивних способів навчання. Цей рівень включає гностичні, проекційні, конструктивні, комунікативні та організаторські здібності.

Гностичні здібності проявляються у швидкому та творчому оволодінні методами навчання учнів, винахідливості способів навчання. Вони забезпечують накопичення інформації вчителю про учнів та самого себе.

Проекційні здібності проявляються у вмінні передбачити кінцевий результат виховуючого навчання протягом усього періоду навчання.

Конструктивні здібності проявляються у створенні творчої робочої атмосфери спільного співробітництва, діяльності, вмінні побудувати урок, який найбільше відповідає поставленій меті розвитку та саморозвитку учня.

Комунікативні здібності проявляються в налагодженні контакту, педагогічно доцільних відносин. За Н.В. Кузьміною, вони забезпечуються чотирма факторами: здібністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей учнів, добре розвиненою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна також віднести фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість і т.д.).

Організаційні здібності проявляються в особливій чутливості до способів організації учнів в групи, в засвоєнні ними учбового матеріалу, самоорганізації навчаючих, в самоорганізації власної діяльності педагога.

Важливим є висновок дослідників школи Н.В. Кузьміної про те, що педагогічні здібності передбачають високий рівень розвитку загальних здібностей (спостережливості, мислення, уяви) та інших спеціальних здібностей ( наприклад, поетичних, артистичних) включаються в сферу педагогічної діяльності лише за наявності педагогічної спрямованості і педагогічних здібностей за умови їх подальшого розвитку. Тому визначені 3 типи об'єднання педагогічних та інших спеціальних здібностей: спеціальні здібності — а) допомагають; б) нейтральні та в) заважають педагогічній діяльності.

Цікавим є підхід Н.А. Амінова до трактування здібностей взагалі та педагогічних здібностей окремо. Для Н.А. Амінова провідним виступає успішність, яка розглядається з двох боків: індивідуальна (досягнення людини по відношенню до самої себе в часі) та соціальна (досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших людей). Перший вид — це індивідуальна (ресурсна) успішність, другий — конкурентоздатність.

Індивідуальна, ресурсна успішність — це способи досягнення успіху, інструментальні здібності, до яких входять загальні (перцептивні) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності (по Н.А. Амінову) включають емоційні, вольові, мнемічні, атенціонні, і мажинітивні. Справжні здібності автор називає термінальними. Вони забезпечують та підвищують конкурентоздатність. Термінальна здібність до педагогічної діяльності передбачає здатність до протидії відповідно до розвитку синдрому емоційного спалення (виснаження емоційних ресурсів).

5. РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНИХ  ЗДІБНОСТЕЙ

Сучасний педагог зможе повною мірою реалізувати свій професійний потенціал в залежності від глибини розуміння суті освіти. Будь-який вчитель знає, що існують два розуміння внутрішньої сторони освітнього процесу: воно полягає або в розвитку і формуванні здібностей або в придбанні систематичних знань.  Розум вище знань, так за словами П.Ф. Каптерева, володіючи розумом, завжди придбаєш знання, а володіючи знаннями, не завжди придбаєш розум.

 Здібності - поняття  динамічне. Вони не тільки виявляються  і існують у діяльності, але  в діяльності формуються, в ній  розвиваються.                      В.Д. Шадриковою було показано, що розвиток здібностей відбувається в двох напрямах: по-перше, до системи діяльності, їх інтеграції і, по-друге, до предметного світу, до вимог діяльності, тобто «Сходженню» до конкретних, загальних здібностей. Зазначені аспекти тісно взаємопов'язані, і розвиток здібностей здійснюється в єдності цих двох аспектів.

 Здатність до  навчання і креативність, як і  спеціальні здібності, розвиваються  за сприятливих умов середовища  на базі загального інтелекту. Час, яскравість і ступінь подальшого розвитку педагогічних здібностей залежать від впливу освітнього простору та активності самого вчителя.

 Педагогічні  здібності виявляються в динаміці  оволодіння знаннями, вміннями і  навичками, необхідними для успішного  виконання професійної діяльності.

 У своїй книзі  «Людина і світ» С.Л. Рубінштейн  формулює основне правило розвитку  здібностей, що полягає в тому, що розвиток відбувається по  спіралі: реалізація можливості, яка  представляє здатність одного  рівня, відкриває нові можливості  для подальшого розвитку, для розвитку здібностей більш високого рівня.  Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей.

 О.М. Леонтьєв  висуває у своїх працях ідею, що всі психічні функції і  здібності, властиві людині як  громадському суті, розвиваються і формулюються в результаті опанування досвідом попередніх поколінь.

Оволодіння досягненнями суспільного розвитку, «переклад» їх у «свої» здібності відбувається через інших людей, тобто в процесі спілкування, де дитина, чоловік і навчається адекватної діяльності. Таким чином, цей процес є за своєю функцією процесом виховання.

 Розвиваючи проблему  здібностей, Б.Г. Ананьєв підкреслює  роль активної діяльності індивіда  в засвоєнні суспільного досвіду.

 Згідно Л.С. Виготському, здібності розвиваються спочатку як імітація культурного зразка мислення і діяльності; потім відбувається зміна вихідного зразка з наступною рефлексією і фіксацією відмінностей свого способу діяльності і культурного.

 Без знання  психологічних закономірностей  і механізмів неможливо визначити стратегію, загальний напрям формування та розвитку педагогічних здібностей і професійної діяльності вчителя в цілому. Для того щоб стати творцем потрібно освоїти певний рівень культури, увійти в певну сферу життєдіяльності за допомогою іншої людини - «зразка творчості». Наявність наслідувальної здатності забезпечує «легкість входу», творча здатність (креативність, здатність уяви) визначає продуктивність і оригінальність.

 Позитивний вплив  професійної діяльності вчителя  на розвиток його педагогічних здібностей обумовлено наступними умовами:

1) діяльність повинна  викликати у педагога сильні  і стійкі позитивні емоції;

2) діяльність вчителя  повинна носити по можливості  творчий, а не тільки репродуктивний  характер;

3) педагогу важливо  організувати свою діяльність так, щоб він переслідував мету, завжди трохи перевищуючи його можливості у вже досягнутому ним рівень виконання діяльності.

 Виявити рівень  розвитку педагогічної діяльності  можна тільки на основі аналізу  цієї діяльності. Педагогічні здібності мають індивідуальну міру вираження. У всіх педагогів приблизно однаковий набір професійних здібностей, але якість їх вираженості різне.

 Ґрунтуючись на аналізі загальних здібностей, можна виділити наступні показники рівня розвитку педагогічних здібностей:

• Задатки (анатомо-фізіологічні передумови до діяльності);
• Обдарованість (своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує швидке і успішне оволодіння діяльністю);
• Талант (діяльність талановитої людини відрізняється новизною і оригінальністю; талант завжди пов'язаний з групою здібностей);
• Геніальність. Про неї говорять, коли творчі досягнення людини становлять цілу епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Вважається, що за 5000 років цивілізації геніальних людей було не більше 400 чоловік (Арістотель, М. В. Ломоносов. Р. Декарт. Леонардо да Вінчі. Г. В. Лейбніц).

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають термінами талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в практиці, мистецтві, науці нових результатів, що мають велике суспільне значення. Геніальна людина створює щось оригінальне, що відкриває нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва, літератури. Талановита людина також творить, вносить своє, але в межах вже визначилися ідей, напрямів, способів дослідження.