Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Психологія злочинного діяння

Тема. Психологія злочинного діяння.

Зміст

Введення

1 Психологічний аналіз злочинної поведінки при різних формах провини

2 Поняття окремого правопорушення та аналіз злочинної поведінки.

3 Психологічна структура злочинної дії.

Висновок

Список літератури

Введення .

Психологічна сутність злочинної поведінки полягає в активному прагненні особи домогтися здійснення поставленої мети. Воно знаходить своє вираження у свідомо мотивованих діях, спрямованих на досягнення певної мети, незалежно від того, чи збігається вона чи не збігається з настали суспільно небезпечними наслідками. Таким чином, психіка завжди включена у злочинну діяльність. Як правило, вона виступає як центральне сполучна ланка окремих дій цього конкретної особи. Через неї досягається єдність у регуляції цих дій і поведінки в цілому.

Будучи за своїм змістом антигромадською, злочинну поведінку з точки зору його будови відповідає всіма ознаками вольової діяльності в загальпсихологічному її значенні. З суб'єктивної сторони воно характеризується волею, вмотивованістю і цілеспрямованістю, а з об'єктивною - фізичними діями або утриманням від них.

Поняття «злочинна дія» і «злочинна діяльність» як одиниці психологічного аналізу не слід змішувати з відповідними кримінально-правовими поняттями. З психологічної точки зору злочинною дією вважається лише одноразовий вольовий акт, яким досягається мета, не розкладається на більш прості. У кримінальному праві під злочинною дією розуміється як одноразовий вольовий акт, так і сукупність декількох вольових актів.

До одноразовим злочинним діями, як правило, відносяться необережні злочини, скоєні при перевищенні меж необхідної оборони, а також у стані сильного душевного хвилювання. Прикладами одноразової злочинної дії можуть служити одиничні акти розкрадання, згвалтування, хуліганства і т. п.

Злочин має характерні ознаки, які відрізняють його від інших правопорушень: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Суб'єкт злочину - це фізична, осудна особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Закон приділяє важливе значення осудності суб'єкта злочину, підкреслюючи, що особа, яка вчинила злочин, має бути здатна віддавати звіт у своїх діях і керувати своїми вчинками.

До суб'єктивної сторони злочину належить психічне ставлення особи до вчиненого, що включає поняття вини у формі умислу або необережності, а також мотивів і цілей злочину.

Тому психологічний аналіз злочинного діяння має велике значення, тому що він є аналізом психологічного змісту структурних елементів злочинної дії, обумовленого вольовою дією конкретної особи.

Багато злочинів скоюються особами імпульсивно, тобто в результаті якихось підсвідомих спонукань і загальній особистісній спрямованості. У таких злочинах мотив збігається з метою. Імпульсивність поведінки характерна для психопатичних особистостей, які схильні до миттєвих реакцій. Імпульсивно злочинну поведінку особи може бути викликано рядом причин: нестійкість індивіда; алкогольне або наркотичне сп'яніння; психопатичні аномалії особистості; переважання емоцій при ситуації, що склалася.

Негативні особистісні властивості людини, що склалися під впливом несприятливих умов морального формування, призводять до скоєння злочинів при наявності певних обставин, що сприяють подібного результату і утворюють ситуацію вчинення злочину - криміногенну ситуацію.

Ситуація злочину - особливий рівень взаємодії особистості із соціальним середовищем. На цьому рівні обумовлена несприятливими умовами морального формування здатність особи вчинити злочин під впливом ситуації реалізується в дійсність.

Ситуація може поширюватися на більш-менш велику територію (наприклад, неврожай в країні) або концентруватися на обмеженому просторі (квартирний конфлікт). Вона може мати тривалий характер (розлад в сім'ї) або короткочасний, разовий (сварка в черзі). У першому випадку виникнення ситуації відокремлено від злочину певним проміжком часу, протягом якого вона впливає на обличчя, психологічно «готуючи» його до вчинення злочину, у другому - цей проміжок скорочується до мінімуму, і ситуація як би зливається з самим злочином. За обсягом своєї дії ситуація може бути локальною - торкатися лише дану особу або вузьке коло осіб (хвороба, сварка, втрата особистої зброї), а може стосуватися багатьох (стихійне лихо, нездорова атмосфера в колективі).

З точки зору психології відповідальність представляє з себе підпорядкованість людини соціальним вимогам суспільства.

Підставою ж притягнення особи до кримінальної відповідальності є наявність у діях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом, тобто наявність в діях конкретної особи ознак злочину: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину. При відсутності одного із зазначених ознак кримінальна відповідальність настати не може.

Юридична відповідальність - це відносини між порушниками права та органами держави, врегульовані самим правом.

Принципи реалізації юридичної відповідальності зводяться до наступного:

Справедливість - покарання завжди повинно відповідати вчиненому.

Доцільність - сувора індивідуалізація покарання.

Законність - діяльність компетентних державних органів будується в суворій відповідності з законом.

Підставою кримінальної відповідальності обов'язково є вина, тобто особиста причетність особи, яка вчинила протиправну суспільно небезпечне діяння, що усвідомлює наслідків такого діяння. Закон розрізняє такі форми вини.

Навмисна - коли особа усвідомлює ступінь небезпеки вчинених ним суспільно небезпечних дій чи бездіяльності і свідомо бажає їх настання.

Необережна - коли особа усвідомлює характер і ступінь небезпеки скоєних ним протиправних дій, але легковажно ставиться до їх настання.

1. Психологічний аналіз злочинної поведінки при різних формах провини

Своєрідність індивідуальної злочинної поведінки полягає в тому, що поряд з факторами зовнішнього середовища, а саме причинами та умовами, його зумовлюють і внутрішні чинники, зокрема форма вини, мотиви і цілі. Фактори зовні середовища стають спонукають силами поведінки, тільки поламав у свідомості особистості. Для більш чіткого встановлення і розуміння психологічного змісту необхідно розкрити внутрішні пружини, які привели в дію конкретну особистість.

Вина, мотив і мета завжди входять в структуру злочинної дії особи. Під структурою злочинної поведінки розуміється внутрішня (психологічна) будова цих форм злочинної поведінки і взаємозв'язок їх складових частин. Це положення необхідно особливо підкреслити, оскільки вина, мотив і мета нерідко розглядаються самі по собі, в якості самостійних явищ, поза структурою злочинної поведінки, елементами якого вони є. Так, наприклад, одними авторами вони розглядаються тільки з точки зору їх вираження в нормі закону, іншими ж вони розглядаються лише як ознаки особи обвинуваченого.

Між тим визначальним становищем при характеристиці названих психологічних фактів є їх розгляд як структурних елементів злочинної поведінки. Подібний підхід дозволяє аналізувати їх як елементи діяльності особи, з'ясувати місце провини, мотиву та мети в структурі різних форм злочинної поведінки і функції, які здійснюються ними в період підготовки (мотивації) та здійснення злочину.

Психологічна сутність злочинної поведінки полягає в активному прагненні особи домогтися здійснення поставленої мети. Воно знаходить своє вираження у свідомо мотивованих діях, спрямованих на досягнення певної мети, незалежно від того, чи збігається вона чи не збігається з суспільно небезпечними наслідками. Таким чином, психіка завжди включена у злочинну діяльність. Як правило, вона виступає як центральна сполучна ланка окремих дій цієї конкретної особи. Через неї досягається єдність у регуляції цих дій і поведінки в цілому.

Будучи за своїм змістом антигромадською, злочинну поведінку з точки зору його будови відповідає всіма ознаками вольової діяльності в загальпсихологічним її значенні. З суб'єктивної сторони воно характеризується волею, вмотивованістю і цілеспрямованістю, а з об'єктивною - фізичними діями або утриманням від них.

Якщо у скоєному злочині воля особи не знайшла свого вираження в силу внутрішніх причин (розлад свідомості, психічна хвороба тощо), то особа не підлягає кримінальній відповідальності. Якщо ж у злочині воля особи ж; знайшла свого вираження в силу зовнішніх причин (примус, насильство і т. п.), то це є обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність.

Облік вольового характеру злочинної поведінки знаходить своє вираження у кримінальному законодавстві. Так, законодавче поняття злочину безпосередньо виходить з вольового характеру злочинної поведінки: «... злочином визнається передбачене законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний і державний лад, систему господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а так само інше посягає на правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом ».

Це положення підкреслюється і в теорії кримінального права, зокрема, те, що вольова дія людини, що лежить в основі побудови поняття злочину, можна визначити як свідоме цілеспрямоване вплив людини на навколишній світ. Таким чином, коли мова йде про психологію правопорушення, це означає, що мова йде тільки про один вид людської поведінки, а саме про вольову поведінку.

Залежно від наявності або відсутності психологічного механізму дії людини поділяють на: рефлекторні; імпульсивні; інстинктивні; вольові.

Рефлекторні дії є діями-реакціями. Вони не вимагають цілі та регулювання відповідно до неї, а здійснюються автоматично. Інстинктивні дії виходять з органічних імпульсів, в них відсутнє усвідомлення особи і передбачення результату дії.

Імпульсивна дія - це, як правило, дія-спалах, дія-розрядка, коли вихідне спонукання (роздратування, невдоволення і т. п.), створене ситуацією, без зважування та оцінки його в якості мотиву безпосередньо переходить в дію. Імпульсивні дії найчастіше спостерігаються в патологічних випадках, коли особа в силу душевної хвороби не здатна зробити вольові дії.

Вольова дія - це дія, що відрізняється свідомим актом поведінки людини. Від рефлекторних, інстинктивних і імпульсивних дій воно відрізняється за змістом і структурою. Вольова дія є розумним: воно має своє смисловий зміст, який визначається метою і мотивом. Здійсненню вольової дії передує внутрішній процес його мотивації і вироблення мети.

При цьому спонукання, перш ніж перейти в дію, усвідомлюється особою як мотив дії, а виконання вольової дії регулюється особою відповідно до його мети. Таким чином, психологічний механізм має місце у вольових діях і відсутній в рефлекторних, інстинктивних і імпульсивних діях.

Коли мова йде про психологію правопорушення, то це означає, що мова йде тільки про свідомих вольових діях психічно здорової, особи. Руйнування психічної діяльності під впливом хвороби перш за все змінює психологічні компоненти поведінки. Мотивація особистості стає патологічною в силу того, що вона формується в умовах порушеної нейродинаміки мозку. У психічно хворій особистості порушуються соціальні установки і мотиви поведінки, зовнішні (соціальні) подразники потрапляють у хворий мозок, в силу чого відбувається порушення смислової регуляції поведінки особистості.

На практиці, крім особистого значення, дія може мати певне соціальне значення. Дія особи стає соціально значущим і набуває характеру громадської дії завжди, коли воно зачіпає інтереси особистості, певних суспільних груп, суспільства в цілому. У залежності від свого соціально-психологічного значення дія при цьому виступає у формі вчинку або проступку.

Вчинком називається соціально корисна дія, тобто дія, що має позитивне моральне, юридичне та суспільне значення.

Провиною є соціально шкідлива дія, тобто дія, яка має негативне моральне, юридичне або суспільне значення.

Для співробітника правоохоронних органів в оперативно-розшукової діяльності завжди важливо зрозуміти вчинок особи, його соціально-психологічне значення.

На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки: в кожній злочинній поведінці поряд з фізичними і спостережуваними є і психологічні (неспостережні) елементи; коли ми говоримо про психологію правопорушення, то ми маємо на увазі тільки один вид людської поведінки - вольова поведінка; вольова дія особи може мати позитивне чи негативне соціально-психологічне значення.

2. Поняття окремого правопорушення та аналіз злочинної поведінки

Окремі злочини як вольові акти за своєю структурою можуть бути простими і складними. Простим вольовим актом, що має психологічний механізм, є злочинна дія. Складним вольовим актом є злочинна діяльність, яка складається із сукупності ряду дій, тобто епізодів складу злочину.

Характер дій, які входять в діяльність, залежить від виду злочину. Так, злочинна діяльність при навмисному, вбивстві і умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, як правило, складається з чотирьох і більше епізодів: незлочинних дій; конфліктних ситуацій і дій; підготовчих (не завжди); виконавчих дій.

Психологічний аналіз формування злочинної поведінки передбачає розкриття походження злочинної поведінки, формування складових його сторін. Тут на передній план висуваються питання: чому відбувається злочин, що привів людину до злочину, яке те внутрішнє психічний зміст, який зовні проявився в злочинній дії? Відповіді на ці питання не можуть бути простими й однозначними.

Кожен злочин - явище вкрай індивідуальне і багатофакторне. Для теоретичного охоплення генезису злочинної поведінки необхідно здійснити аналіз найбільш поширених типів злочинної поведінки.

Злочини можуть бути свідомі й несвідомі, тривало підготовлювані і вчинені спонтанно, імпульсивно, закономірними для даної особи і випадковими. Вони можуть відбуватися в сфері економічних відносин, у соціально-побутовій сфері та у сфері загальногромадянських і службових обов'язків.

Необхідно враховувати і біосоціальні чинники в детермінації злочинної поведінки. За певних сприятливих умовах психічні аномалії конкретної особи можуть служити умовою його злочинної поведінки, самі ж по собі психічні аномалії не криміногенні. До психічних аномалій відносяться: різні психопатії; сексуальні аномалії; олігофренія.

Психопатії ускладнюють соціальну адаптацію особистості, а при виникненні психотравмуючих обставин призводять, до різного роду правопорушень. Очевидно, що психопатія обумовлена соціально-несприятливими факторами, розвиток такого процесу може бути припинено за наявності сприятливих соціальних умов. В основному вчені схильні виділяти чотири різновиди психопатії: астенічні психопати, їх поведінка характеризується постійною боязкістю, почуттям тривоги, різними нав'язливими ідеями; збудливі психопати характеризуються підвищеною вимогливістю до оточуючих, дріб'язковістю, владністю, надмірною агресивністю при гніві. Часто їх злостивість може призвести до пияцтва, бродяжництва та сексуальних збочень; істеричні психопати, їхню поведінку можна охарактеризувати як демонстрацію своєї переваги; параноїдальні психопати постійно перебувають у стані боротьби з ворогами, яких немає, звідси їх любов до процесів і анонімним доносів. Злочинну поведінку у всіх психопатів може бути обумовлено відсутністю самоконтролю в екстремальних ситуаціях.

Сексуальні аномалії в залежності від поведінки індивіда поділяються на: гіперлібідомія, що перетворює сексуальність в сенс життя, це призводить до частої зміни партнерів і безладних статевих зв'язків; гіполібідомія, в основному викликається життєвими невдачами, що призводить до зниження сексуальності. Олігофренія - це придбане або вроджене слабоумство, що підпорядковується фахівцями на: дебільність - є легким ступенем недоумства; імбецильність - середня тяжкість недоумства; ідіотія - глибока розумова відсталість.

Вчені помітили, що криміногенний характер психічних аномалій пов'язаний з певним ступенем звуження свідомості, що приводить до порушення механізмів психологічного захисту, готовності при найменшій можливості до психічного зриву, такі стани часто супроводжуються звуженням свідомості, розладом логічного мислення, підвищенням сугестивності , нав'язливими станами, звідси - конфліктною взаємодією з оточуючими.

Саме тому очевидно, що психічні аномалії пов'язані з труднощами соціальної адаптації індивіда, його низькими можливостями керувати своїми вчинками і віддавати в них звіт.

3. Психологічна структура злочинної дії

До суб'єктивної сторони злочину належить психічне ставлення особи до вчиненого, що включає поняття вини у формі умислу або необережності, а також мотивів і цілей злочину. Тому психологічний аналіз злочинного діяння має велике значення, тому що він є аналізом психологічного змісту структурних елементів злочинної дії, обумовленого вольовою дією конкретної особи.

Багато злочинів скоюються особами імпульсивно, тобто в результаті якихось підсвідомих спонукань і загальної особистісної спрямованості. У таких злочинах мотив збігається з метою. Імпульсивність поведінки характерна для психопатичних особистостей, які схильні до миттєвих реакцій. Імпульсивна злочинну поведінка особи може бути викликана рядом причин: нестійкість індивіда; алкогольне або наркотичне сп'яніння; психопатичні аномалії особистості; переважання емоцій при ситуації, що склалася.

Імпульсивність характерна для злочинів, скоєних у стані афекту, тому що усвідомлені цілі і мотиви при такому стані відсутні, різко змінюється звична поведінка людини. Такий стан визнається законом як обставина, що пом'якшує кримінальну відповідальність, тобто вона виникає раптово в результаті протиправних дій потерпілого.

Стан афекту посилюють стреси, які поділяються на:

Інформаційний стрес, що виникає в умовах оперативно-інформаційного перевантаження при виконанні складних управлінських завдань з високим ступенем відповідальності.

Емоційний стрес може виникнути у вельми небезпечних ситуаціях (раптовий напад, стихійне лихо тощо).

Демобілізується стрес, в результаті якого порушується доцільність дій і погіршуються можливість мови.

Перед тим як скоїти злочин, особа аналізує всі свої передбачувані дії по досягненню злочинного результату, а потім контролює їх виконання. Такі дії, які спрямовані на виникнення і розвиток злочинного діяння, називаються механізмом злочину. Іншими словами, механізм злочину - це сукупність всіх необхідних елементів злочинного діяння. Щоб обличчя прийшло до реалізації своїх злочинних дій, необхідно, щоб його злочинну поведінку пройшло через кілька стадій: формування злочинних задумів, формування мотивів злочину; вироблення остаточного рішення і психологічної спрямованості до досягнення конкретної мети.

Ми знаємо, що злочинне діяння - це вмотивований, цілеспрямований, свідомий і керований акт протиправної поведінки, яким досягається певна мета, і цей акт не розкладається на більш прості.

Кожна дія має смисловий зміст і спрямована на досягнення щодо близьких цілей, якими вона регулюється в період його здійснення. Мотиви, які спонукають певну особу до дії, задовольняються при здійсненні поставленої мети. У силу цього злочинна дія набуває певного сенсу і носить характер закінченого вольового акту.

Крім змісту, злочинне діяння має внутрішню структуру, головними компонентами якої є:

1) мотив, мета дії і форма вини особи (психологічні компоненти);

2) предмет дії, спосіб, засоби і умови його реалізації (фізичні та речові компоненти);

3) результат дії, тобто ті наслідки, які настали від дії.

Мета як компонент злочинної дії виконує в ньому певні функції.

Перша її функція полягає в усвідомленні дійовою особою об'єкта, предмета або особи, на яку спрямовується його дія.

Друга функція виявляється у бажанні досягти певного результату цієї дії. Завдяки мети особа регулює свої дії і направляє їх на досягнення того результату, який міститься в ній.

Прямий результат - це той, який входить в суб'єктивну мету особи. Він є реалізацією і безпосереднім вираженням цілі. За втручання об'єктивних, не залежних від волі дійової особи сил прямий результат може не збігатися за своїм обсягом з метою особи. При цьому-мета реалізується не до кінця і результат виявляється менше, ніж намічалася мета дії. Розбіжність цілі і результату виступає в цьому випадку у формі «невиконання мети». Прикладом «невиконання» мети є замах на вчинення злочину, коли мета злочину не здійснюється до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Слід зауважити, що мотивація злочинної поведінки - це системоутворюючий чинник механізму такої поведінки. Правоохоронні органи при розслідуванні конкретної кримінальної справи повинні в першу чергу зрозуміти злочинну поведінку особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, з тим, щоб встановити його поведінкові стереотипи і стійкі мотиви поведінки.

У процесі реалізації злочинної діяльності у індивідуума можуть відбутися зрушення мотивів, що свідчать про зміну значення окремих сторін його діяльності. Саме тому мотив злочину є засобом правильної кваліфікації вчиненого, а також служить для призначення виду і розміру покарання. Тільки мотив, в кінцевому підсумку, характеризує суб'єктивну значимість злочинного діяння, а мета - його об'єктивну спрямованість.

У своїй сукупності наміри, мотиви і цілі злочинної дії об'єднуються в таке юридичне поняття, як злочинний умисел, характеризується своєю спрямованістю і змістом.

Особі, яка вчиняє злочин, доводиться приймати рішення в різних психологічних умовах: це можуть бути прості умови без стресів і збудженого стану, при достатності часу на його обдумування, що характерно, наприклад, для прийняття рішень розкрадачами власності, вчинення актів тероризму і т. д. Воно породжує, як правило, розважливу злочинну поведінку; складні психологічні умови: у вигляді сильного збудження, брак часу на продумування рішення, наявності конфліктної ситуації, коли одній особі протистоїть воля іншої особи, - ведуть до прийняття недостатньо продуманих рішень, що викликають злочинну поведінку, тобто поведінка, що грунтується не стільки на суворому розрахунку, скільки на пориві, що характерно для прийняття рішень, наприклад, при скоєнні злочинів проти особистості (зокрема, при вчиненні вбивств на емоційній основі, заподіянні умисних тілесних ушкоджень, згвалтувань і т. п .).

Помітне місце в мотивації злочинних дій може належати стану сп'яніння особи. Роль алкоголю в мотивації злочину полягає в тому, що він знімає процеси гальмування. Під впливом алкоголю людина перестає дивитися на себе очима інших. Спочатку створюється ілюзія внутрішньої легкості і бажання спілкування, потім виникає порушення звичайної мотивації поведінки. П'яному людині здається, що він веде себе досить логічно. Фактично ж у нього порушується звична мотивація і організація вчинків і поведінки.

Головним чинником у вчиненні злочинного діяння є прийняття рішення, по суті означає вибір певної дії, спрямованої на реалізацію поставленої злочинної мети. Після прийняття рішення особа пов'язано вже тим, що прийняв для себе власне рішення, яке, у свою чергу, формує намір, що є стійким прагненням до реалізації наміченої програми дій. Після такого ланцюга послідовних рішень у особи формується мотивація досягнення мети незалежно від розвитку подій, які часто можуть бути і несприятливими для вчинення злочину.

Структурно-психологічний аналіз, тобто розгляд вчиненого злочинного акту поведінки в єдності з попередньою діяльністю цієї особи (як правило, до злочину), дає можливість виявити всю діяльність в цілому і що входять до неї незлочинні дії, в яких у більшості випадків чітко виражені мотиви і цілі їх здійснення.

Соціально-психологічні дефекти завжди входять елементом навіть у психологічну структуру злочинів, вчинених через недбайливість, самовпевненості. Елементами психологічної структури злочину, як вже нами зазначалося, виступають також наявність мети на задоволення протиправної потреби (або способу для її задоволення), знання, розумова діяльність з прогнозування, підготовки, вчинення злочинних дій, приховування слідів злочину і т. п. Виявлення психологічної структури злочину дозволяє повніше встановлювати істину, визначати шляхи перевиховання осіб, які вчинили злочини.

Соціально-психологічний механізм конкретного злочину, як і будь-якого іншого людського вчинку, складається з певних елементів (ланок) і етапів функціонування.

Елементами психологічного механізму конкретного вчинку є: моральні властивості особистості, серед яких з цим вчинком безпосередньо пов'язані потреби, інтереси, мотиви, цілі.

Зі сказаного випливає, що важливим напрямком профілактики злочинів є належне моральне формування особистості, вироблення у кожного індивіда соціально виправданих потреб, вміння регулювати і погоджувати їх з громадськими інтересами, підпорядковувати вимогам соціальної необхідності.

Висновок .

Коли мова йде про психологію правопорушення, то це означає, що мова йде тільки про свідомих вольових діях психічно здоровогї, особи. Руйнування психічної діяльності під впливом хвороби перш за все змінює психологічні компоненти поведінки. Мотивація особистості стає патологічною в силу того, що вона формується в умовах порушеної нейродинаміки мозку. У психічно хворий особистості порушуються соціальні установки і мотиви поведінки, зовнішні (соціальні) подразники потрапляють у хворий мозок, в силу чого відбувається порушення смислової регуляції поведінки особистості.

З вищевикладеного видно, що при встановленні психологічного змісту правопорушення необхідно завжди проводити психологічний аналіз поведінки, щоб встановити, до якого виду злочинної поведінки, дії або діяльності воно відноситься.