Реальні інвестиції: суть і форми

ЗМІСТ

1. (26) Реальні інвестиції: суть і форми. 3
2. (56) Венчурний бізнес.    8
3. Задача 1.    14
4. Задача 2.    15
5. Задача 3.    16
6. Задача 4.    18

Література   19

1. (26) Реальні інвестиції: суть і форми.

Термін "інвестиція" походить від латинського "invest" - "вкладати". Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток.

За об'єктами вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фінансові.

Вкладання коштів у різні  фінансові активи, насамперед цінні  папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі, основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності) так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Реальні інвестиції бувають  наступних видів:

 – інвестиції відновлення,  що здійснюються за рахунок  засобів фонду відновлення підприємства;

 – інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються  за рахунок частини національного  доходу (НД) або за рахунок фонду  чистого накопичення;

 – валові інвестиції  – як інвестиції оновлення,  так і інвестиції розширення.

Реальні інвестиції можуть мати вигляд нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми), та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Поділяють реальні інвестиції на: інвестиції у "зовнішні умови" - найбільш вигідне вкладання вільних коштів в сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність - вкладання капіталу у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншого - на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у "зовнішні умови" здійснюються, зазвичай, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах. Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розвиток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та утворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Здійснення реальних інвестицій характеризується рядом особливостей, основними з який є:

1. Реальне  інвестування є головною формою  реалізації стратегії економічного  розвитку підприємства. Основна мета цього розвитку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестиційних проектів, а сам процес стратегічного розвитку підприємства являє собою не що інше, як сукупність реалізованих у часі цих інвестиційних проектів. Саме ця форма інвестування дозволяє підприємству успішно проникати на нові товарні і регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання своєї ринкової вартості.

2. Реальне  інвестування знаходиться в тісному  взаємозв’язку з операційною  діяльністю підприємства. Задачі збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, розширення асортименту вироблених виробів і підвищення їхньої якості, зниження поточних операційних витрат зважуються, як правило, у результаті реального інвестування.

3. Реальні  інвестиції забезпечують, як правило,  більш високий рівень рентабельності  в порівнянні з фінансовими  інвестиціями. Ця здатність генерувати велику норму прибутку є одним зі спонукальних мотивів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки.

4. Реалізовані  реальні інвестиції забезпечують  підприємству стійкий чистий  грошовий потік. Цей чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів і нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли експлуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить підприємству прибуток.

5. Реальні  інвестиції піддаються високому  рівню ризику морального старіння. Цей ризик супроводжує інвестиційну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії їхньої експлуатації. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.

6. Реальні  інвестиції мають високий ступінь  захисту від інфляції. Досвід показує, що в умовах інфляційної економіки темпи росту цін на багато об’єктів реального інвестування не тільки відповідають, але в багатьох випадках навіть обганяють темпи росту інфляції, реалізуючи ажіотажний інфляційний попит підприємців на матеріалізовані об’єкти підприємницької діяльності.

7. Реальні  інвестиції є найменш ліквідними. Це зв’язано з вузькою спрямованістю більшості форм цих інвестицій, що практично не мають у незавершеному виді альтернативного господарського застосування. У зв’язку з цим компенсувати у фінансовому відношенні невірні управлінські рішення, зв’язані з початком здійснення реальних інвестицій, украй складно.

Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних  формах:

1. Придбання  цілісних майнових комплексів. Воно являє собою інвестиційну операцію великих підприємств, що забезпечує галузеву, товарну чи регіональну диверсифікованість їхньої діяльності

2. Нове  будівництво. Воно являє собою інвестиційну операцію, зв’язану з будівництвом нового об’єкта з закінченим технологічним циклом по індивідуально розробленому чи типовому проекті на територіях, що спеціально відводяться.

3. Перепрофілювання. Воно являє собою інвестиційну операцій, що забезпечує повну зміну технології виробничого процесу для випуску нової продукції.

4. Реконструкція. Вона являє собою інвестиційну операцію, зв’язану з істотним перетворенням усього виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень.

5. Модернізація. Вона являє собою інвестиційну операцію, зв’язану з удосконалюванням і приведенням активної частини виробничих основних засобів у стан, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів.

6. Відновлення  окремих видів устаткування. Воно являє собою інвестиційну операцію, зв’язану з заміною чи доповненням наявного парку устаткування окремими новими їхніми видами, що не змінюють загальної схеми здійснення технологічного процесу.

7. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на використання в операційному й іншому видах діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань з метою досягнення комерційного успіху.

8. Інвестування  приросту запасів матеріальних  оборотних активів. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на розширення обсягу використовуваних операційних оборотних активів підприємства, що забезпечує тим самим необхідну пропорційність (збалансованість) у розвитку необоротних і оборотних операційних активів у результаті здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перераховані форми реального  інвестування можуть бути зведені до трьох основних його напрямків: капітальному чи інвестуванню капітальним вкладенням; інноваційному інвестуванню і інвестуванню приросту оборотних активів.

Висновок: Основою інвестиційної діяльності підприємства є реальне інвестування. У сучасних умовах на більшості підприємств реальне інвестування — єдиний напрямок їх інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування. Насамперед це вкладення в реальні об'єкти: у формі будівництва та запровадження в дію нових основних фондів; купівля нерухомості; придбання об'єктів приватизації й інші об'єкти реального інвестування.

Реальне інвестування забезпечує інфляційний захист інвестицій, тому що темпи зростання цін на ці об'єкти не тільки не відповідають, але в  багатьох випадках навіть перевищують  темпи зростання інфляції. Крім того, як свідчить практика, при вкладанні  коштів в об'єкти реального інвестування досягається значно вища віддача  капіталу, ніж за вкладеннями в  акції, облігації, валюту й інші фінансові  інструменти. І найважливіше — реальні  інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення високих темпів розвитку та диверсифікації діяльності зростаючих підприємств і фірм відповідно до обраної ними загальної економічної  стратегії.

2. (56) Венчурний бізнес

За способом організації  інноваційного процесу виділяють  різні моделі інноваційних підприємств. Одним із критеріїв їх розмежування є методи залучення капіталу для  реалізації інноваційного проекту, фінансування наукового пошуку і  розробок нової продукції.

Капітал, що вкладається  в інноваційні проекти, у випадку  його вдалої комерціалізації може принести значні прибутки. Водночас інноваційна  діяльність пов'язана з невизначеністю кінцевих результатів, з можливою втратою  капіталу. Отже, бізнес у сфері інноваційного  підприємництва має підвищений ризик, тому його називають ризикованим або венчурним бізнесом.

Капітал, що вкладається  в інновації, носить назву венчурного (від англ. Venture capital), а новостворені або вже існуючі фірми для втілення інноваційних проектів - венчурними фірмами.

Венчурна фірма створюється  невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.

Процес  заснування нової фірми охоплює  такі стадії:

1. Група інженерів-винахідників, розробників, вчених разом з венчурним підприємцем засновують компанію із виробництва нового продукту. Капітал на цій стадії формується переважно за рахунок власних коштів і позик. Потім підключається власник венчурного капіталу, який виділяє певну суму на реалізацію проекту. Здійснюється конструкторська розробка ідеї створення одного-двох виробів. Засновники венчурної фірми є одночасно і її провідними працівниками.
2. Засновники визначають свою економічну стратегію, вивчають ринок, створюють раду директорів. Починається випуск і продаж нового продукту конкретним замовникам. Отримані зразки продаються першим споживачам або підлягають подальшому випробуванню. Фірма на цій стадії повинна завоювати довіру споживачів для забезпечення нових замовлень.
3. Розширення виробництва, промисловий випуск продукції для широкого кола споживачів. Фірма формує нову організаційну структуру. Найчастіше на цій стадії фірма не отримує прибутку.
4. Освоєння додаткових капіталовкладень з метою розширення масштабів виробництва, поліпшення якості продукції, розширення ринку і т.д. Стратегію у галузі виробництва і збуту визначає кон’юнктура ринку.
5. У разі подолання збитковості виробництва мала фірма перетворюється у закриту або відкриту корпорацію, тобто має можливість випускати і продавати власні акції на ринку цінних паперів або великим корпораціям.

Практика розвинених країн  свідчить, що 20 % таких фірм перетворюються у відкриті корпорації, 60 % – поглинаються більш великими корпораціями, а ще 20 % – розорюються.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми зазвичай користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно цим займатися  через можливі збитки, вірогідність яких велика.

Незалежні венчурні фірми  організовуються у вигляді акціонерних  товариств, рекламуючи у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Венчурний бізнес вимагає  підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в  його успішному завершенні. Основними  учасниками інноваційної діяльності здебільшого  виступають:

• винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;
• керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення готовністю фінансувати ризикований проект за рахунок коштів очолюваного ним підприємства;
• інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування проекту протягом тривалого періоду.

Завдання венчурного інвестора  не дістати контроль над компанією, а стимулювати управління компанії до розвитку компанії за допомогою  отриманих інвестицій, а отже, до зростання фінансових показників.

Венчурний бізнес ставить  за мету максимальну прибутковість  компанії, зростання її котирувань на ринку. Разом з тим, саме у фінансовій сфері і лежать ключові ризики венчурного інвестування. Вкладаючи  свої кошти, інвестор завжди певною мірою  ризикує тим, що робота менеджерського складу виявиться неефективною. У  результаті інвестор втрачає вкладені кошти. З іншого боку, при вдалому інвестуванні, через 5-7 років інвестор зможе реалізувати придбані акції за вартістю, в рази перевищує початкову.

Венчурні інвестиції здійснюються:

• в обмін на акції інвестованого компанії;
• як середньостроковий кредит на особливих умовах, при терміні кредитування від 3 до 7 років;
• комбінацією зазначених способів.

Вкладення найчастіше здійснюються в невеликі компанії, приватні або  приватизовані, акції яких не виставляються  на фондових ринках і перебувають  у власності акціонерів компанії.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування:

• “незалежний”, або чистий венчур;
• фірми. які організовано на пайових принципах промисловими корпораціями;
• венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;
• внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.

Венчурний бізнес є вигідним для обох сторін-учасників договору: підприємець на вигідних умовах отримує  капітал для подальшого розвитку своєї компанії, інвестор - фінансову вигоду, звичайно, за умови правильного вибору об'єкта інвестування.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків пенсійних і благочинних  фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал  у таких фірм дуже великий і  не задовольняється комерційними банками, які утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих  венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких закладів – акумулювання венчурного капіталу та венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (венчурів).

Для забезпечення високої  прибутковості венчурні фонди повинні  вибрати найменш конкурентні  види бізнесу - ними стають підприємства з виробництвом наукомісткої продукції. Головна перевага таких підприємств - інтелектуальна складова. Знання приносять  значно більший економічний ефект, ніж матеріальні ресурси, адже видобуток  і транспортування останніх вимагає  значних витрат. Ось чому інвестиції в хай-тек зручні і досить швидко приносять прибуток.

Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує акумуляцію вільних коштів і вкладання їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння та комерціалізації інновацій. Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспільним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави та є продуктом перенакопичення. Венчурне фінансування має такі особливості:

• кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура-фірми;
• кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми; вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від З до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
• інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підприємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма;
• повернення вкладених коштів венчурним фінансистом здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і залежно від частки участі в наданні коштів;
• фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.

Висновок: На сьогодні одним із дієвих виправданих механізмів впровадження високотехнологічних інноваційних проектів є венчурне підприємництво. За умов інтенсивного науково-технічного розвитку, приватні підприємці, які безпосередньо є ініціаторами нових проектів, і великі промислові компанії, і держава чітко усвідомлюють, що відмова від інвестування в інноваційну сферу призведе до значного уповільнення соціально-економічного розвитку. Тому слід створювати такі економічні механізми, які б, з одного боку, сприяли впровадженню у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу, а з іншого боку, дозволили б звести до мінімуму фінансовий ризик окремих інвесторів. На сьогодні таким ефективним механізмом, як це підтверджує світова практика, є венчурне підприємництво.

Дослідження показують, що компанії з венчурною підтримкою більш  підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють  більше робочих місць, ніж великі компанії. На практиці ж найбільше  зустрічається комбінована форма  венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний  капітал, а інша - надається у формі  інвестиційного кредиту.

Венчурний бізнес дозволяє ефективно розвивати і використовувати  високі технології на благо економіки  країни. Саме завдяки венчурним інвестиціям країна може залишатися конкурентоспроможною в сфері інновацій і високих технологій.

ЗАДАЧА 1

Визначити накопичену суму боргу при нарахуванні складних відсотків.

РОЗВ’ЯЗОК:

Для визначення накопиченої  суми боргу, при нарахуванні складних відсотків, використовують формулу:

При нарахуванні складних відсотків до уваги береться періодичність  їх нарахування протягом року, кількість періодів нарахування відсотків залежить від терміну розміщення коштів, в нашому випадку кредит береться на 4 роки (n=4), виплати здійснюються щомісячно, m=48; відсоткова ставка одного періоду становить 24% (q=24). При всякому наступному нарахуванні відсотки нараховуються на загальну суму грошей, в яку входять вкладені кошти PV=370 тис. грн. і прибутки попередніх періодів.

FV=370 000=370 000=370 0002.61=965700 грн.

Відповідь: Накопичена сума боргу кредиту, при нарахуванні складних відсотків, становитиме 965700 грн, з чого можна зробити висновок, що сума відсотків, нарахованих на суму кредиту, 595700 грн.

ЗАДАЧА 2

Визначити чи прийнятний проект на основі таких даних.

РОЗВ’ЯЗОК:

Знаходимо суму грошових потоків  за допустимий термін окупності і  порівнюємо результат із вказаною сумою  початкових інвестицій:

(6.4+7.6+2.4+6.1+5.60.5)-13=25.3-13=12.3 тис. грн.

Відповідь: порівнявши суму грошових потоків із сумою початкових інвестицій, було отримано 12.3 тис. грн., що є це означає що інвестор отримає12,3 тис грн прибутку, отже проект є доцільним до впровадження.

ЗАДАЧА 3

Визначити доцільність проекту  на основі методів визначення чистої теперішньої вартості (ЧТВ), індексу прибутковості (ІП). Зробити висновки.

РОЗВ’ЯЗОК:

Для початку потрібно про дисконтувати грошові потоки до першого року за формулою:

ГП_ді= ГП_i ;

ГП_д1=26 000=26 000=22 608.7 грн.

ГП_д2=35 000=35 000=26 465.03 грн.

ГП_д3=35 000=35 000=23 013.07 грн.

ГП_д4=75 000=75 000=42 881.5 грн.

ГП_д5=80 000=80 000=39 774.14 грн.

Знайдемо суму дисконтова них грошових потоків:

=22 608.7+26 465.03+23 013.07+42 881.5+39 774.14=154 742.44 грн.

Визначимо чисту теперішню  вартість:

ЧТВ=-ПІ=154 742.44-260 000.00=105 257.56 грн.

Визначимо індекс прибутковості:

ІП===0.6

Відповідь: чиста теперішня вартість становить 105 257.56 грн., що є , це означає що за 5-річний термін,вкладені інвестиції не окупляться і не принесуть прибутку, тобто проект є недоцільним до впровадження.

Також визначивши індекс прибутковості, стає відомо, що впродовж терміну інвестування за 1 грн. капітальних вкладень інвестор отримає 0.6 грн. доходів, що не є прибутковим; індекс прибутковості є , тобто проект є недоцільним до впровадження.

ЗАДАЧА 4

Знайти майбутню вартість ануїтету, якщо відомі такі дані:

РОЗВ’ЯЗОК:

Майбутню вартість ануїтету можна визначити за допомогою  формули:

F=A

Маючі дані, що періодичний щорічний платіж становитиме 1560 грн., річна відсоткова ставка становитиме 16%, ануїтет триватиме 25 років, можна скористатися формулою:

F=1560=1560=1560249.19=388 736.4 грн.

Відповідь: Роблячи щорічний платіж в сумі 1560 грн., під 16% річних, через 25 років клієнт отримає 388 763.4 грн.

ЛІТЕРАТУРА

1. Глазунов В. Н. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. — М.: Финстатинформ, 1997. — 32 – 123 с. ;
2. Губський Б. - Економіка України. Проблеми міжнародного інвестування вУкраїні. К., "Преса України", 2009р.
3. Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. Інвестування: Навч. посібник. — К.: Видавничий дім «Комп’ютерпрес», 2001. – 26-85 с. .
4. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г.. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2011. – 39-78 с. ;
5. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 83-90 с. ;
6. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 47. — С. 646 ;
7. Закон України "Про інвестиційну діяльність". ВВР України. - 1991. - № 47 ;
8.   Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. -К.: "Основи", 2008. – 74-146 с. ;
9. Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навч. посіб. -- К., Знання, 2006.-49 - 46 с. ;
10. Омелъченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 2007. – 75-48 с. ;
11. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра,2008. – 49-59 с. ;
12. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разра-ботка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 2009. – 85-78 с.
13. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., допов. — К.: МАУП, 2004. — 48-65 с. ;
14. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. - К.: МАУП,2000. – 66-78 с. ;
15. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 2002. – 38 - 69 с. ;
16. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. - К.: МАУП, 2008. – 86 – 120 с.;