Реалізація концепції платного природокористування в Україні

«Реалізація концепції платного природокористування в Україні»

                                                               Зміст.

 Вступ……………………………………………………………………………3

1.Сутність та необхідність платного природокористування………………...5

2. Розвиток концепцій природокористування в Україні……………………..8

3. Економічний механізм платного природокористування в  Україні…….13

Висновки……………………………………………………………………….21

Список використаних джерел…………………………………………………22

                                                        Вступ

          В економічних перетвореннях, що відбуваються в Україні, особливе місце відводиться питанням охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. Адже від ефективного і ощадливого використання природних ресурсів, забезпечення охорони навколишнього середовища залежить стабільне функціонування національної економіки, добробут населення, безпека життєдіяльності людства і поступова реалізація моделі сталого розвитку. Тому використання природних ресурсів і пов’язане з ним відповідне навантаження на навколишнє природне середовище являє собою ту сферу діяльності, яка визначає широке коло соціальних, економічних і екологічних проблем, вирішення яких неможливе без активної участі держави. 
       За питомими показниками природокористування Україна стоїть в одному ряду з найбільш індустріально розвинутими країнами світу-до народногосподарського комплексу щороку залучається 1.4-1.5 млрд. т природних речовин. Звідси витікає першочерговість завдань по створенню ефективного економічного механізму управління використанням ресурсами, що був би адекватний ринковим формам господарювання і забезпечував розширене відтворення, комплексне, повне освоєння.

       В умовах глобального розвитку економіки України необхідним є врахування екологічного обмежувального чинника розвитку соціально-економічних систем. Більшість уявлень про природокористування досить обмежено, звужено, оскільки традиційно розглядаються проблеми використання природних ресурсів, до того ж на перших етапах їх освоєння та використання, а також проблеми охорони природи та боротьби із забрудненням довкілля як результатом економічного розвитку. Такий підхід до розуміння природокористування не забезпечує комплексного розв’язання проблем, що виникли в цій сфері. Потрібні принципово нові підходи.

  Метою роботи є дослідження механізму економічного платного регулювання природокористування в Україні.

Для реалізації мети дослідження було поставлено та вирішено такі задачі: 
визначено суть і значення природних ресурсів державного регулювання природокористування; розглянуто розвиток концепцій природокористування в Україні; економічний механізм платного природокористування в  Україні.

 Об’єктом дослідження є процеси державного регулювання природокористування. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних й зарубіжних вчених у галузі державного регулювання природокористування.

            1.Сутність та необхідність платного   природокористування.

      Термін “природокористування” є одним із найпоширеніших у сучасній літературі. Але він наповнений різним змістом. Найчастіше його вживають тоді, коли мова йде про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження. 
Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Вперше плату за природні ресурси ввели в 1988 році, коли Держкомприроди установив порядок визначення і внесення плати, потім цей порядок був затверджений постановою уряду України від 9 січня 1991р. для всіх підприємств незалежно від підпорядкованості і форм власності в 1991р. була розроблена Загальні принципи платного природокористування в умовах переходу України до ринку, а також проекти нормативно-правових актів про введення платного природокористування на території України. Пізніше плата за використання природних ресурсів була закріплена в ст. 20 Закону України\"Про охорону навколишнього природного середовища"\:

- до платності природокористування  належить плата за природні  ресурси, забруднення навколишнього  середовища і за інші види  впливу; 
- плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс і інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується: 1) за право користування природними ресурсами в межах встанов ених лімітів, 2) за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; 3) на відтворення і охорону природних ресурсів;

 - плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види впливу стягується за: 1) викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів і інші види забруднення в межах установленних лімітів, 2) викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів і інші види забруднення понад установлені ліміт.

      Зараз в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, яка в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища та використання природних ресурсів. Зараз у чинному Законі України"Про охорону навколишнього природного середовища"\ не містить окремої статті, присвяченої врегулюванню плати за природокористування, але це не означає, що при сучасних правовідносин виключена платність природокористування. Слід зазначити, що специфічною особливістю природно-ресурсного потенціалу України є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність елементів складових його час для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка залученість у господарському використанні, а з іншого боку - складність і високий рівень витрат на їх освоєння. 
Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть привели різке падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися вкрай низкою, а часто взагалі не відповідає інтересам ЕСАМ країни. Тому такий інструмент, як платежі за природні ресурси, має не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, але й істотно поповнити бюджети різних рівнів,отже, платежі за користування природними ресурсами - найважливіший компонент економічного механізму природокористування .За допомогою чинного законодавства сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного платежу або фіксованих платежів. 
     За оцінками українських економістів національне багатство країни в розрахунку на душу населення складає 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу приходиться 160тыс дол. США (40 0%), що в 10 разів більше відповідного сукупного показника США і Канади час доходи держави від використання даної частини національного багатства недостатні, недоотриманий рентний доход держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється в 40-46 млрд. дол. США.

     Держава в особі його повноважних органів зацікавлене в тім, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього є рентні платежі за природні ресурси, ціль яких зрівняти економічні умови видобутку і керувати ними. На сьогодні це правило є важливою складовою господарства України.

          2. Розвиток концепцій природокористування в Україні.

        Під природокористуванням доцільно розуміти сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження . При цьому, об'єктивним критерієм прийняття рішення щодо альтернативних стратегій використання навколишнього природного середовища, служить економічна оцінка природних ресурсів, яка представляє собою грошове вираження довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів небходима для економічного обґрунтування вкладень у відтворення, охорону і раціональне використання природних багатств, а також вибору варіанту утилізації відходів діяльності промислових підприємств. Однак, необхідність визначення економічної оцінки природних ресурсів в Україні була визначена не відразу. Україна пройшла досить довгий шлях у прийнятті цієї точки зору, що супроводжувалося розробкою і впровадженням концепцій і страттегий. 
    Сучасні екологічні проблеми певною мірою породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рикардо, ні наступні економічні школи і науковці, включаючи Д. Кейнса, М. Фрідмана,

А. Маршалла, не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку. І лише 70-е роки двадцятого століття, різко загостривши екологічні проблеми, поставили перед економічною наукою завдання осмислення сформованих тенденцій еколого-економічного розвитку і розробки принципово нових концепцій розвитку. Окремі концепції придопользования вивчалися багатьма вченими, серед яких можна назвати Гофмана К. Р., Григоренко А. С., Жуковського М. П., Шостак Л. Б.. Однак, роботи цих вчених присвячені дослідженню лише однієї окремо взятої концепції. У цьому зв'язку виникає необхідність провести зведений аналіз існуючих концепцій природокористування та намітити підходи до формування нової концепції природокористування для України в контексті ринкових перетворень у нашій країні. 
Концепція безкоштовності природних ресурсів притаманна для періоду 20-х-середини 50-х років 20-ого века.Согласно цієї концепції вважалося, що природні ресурси не є об'єктом купівлі-продажу, тому методологічно 
неправильно оцінювати їх у вартісному вигляді, а впровадження в господарську 
практику оцінку природних ресурсів буде негативно впливати на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва. Дана концепція сприяла накопиченню негативних факторів, які почали проявлятися в 50-е роки 20 століття, що виразилося в появі екологічних проблем (вторинне засолення, дегуміфікації в Криму, заболочування на Поліссі), зростання захворювань населення як України,так і колишнього СРСР. Ігнорування вартісної оцінки природних ресурсів та їх беаплатность зумовили їх безгосподарне використання, некомплексную переробку сировини, недостатній рівень використання ресурсів. З плином часу резерви сільськогосподарських угідь, придатних до експлуатації, були исчерпани.Істотно погіршились умови видобутку корисних копалин, почала збільшуватися собівартість видобутку вугілля в Донбасі. Близько 5,5 млн. га земель в Україні виявилися піддані впливу водної та вітрової ерозії. У лісовому господарстві знизився обсяг заготівлі деревини та її собі- 
вартість значно зросла. Все це свідчить про помилковому уявленні безкоштовності і невичерпності природних ресурсів. Тому в 60-70-х роках 20 століття в Україні інтенсивно використовується затратна концепція природокористування, яка полягала в тому, що природні ресурси повинні мати економічну оцінку, оскільки вони є предметом праці. Критерієм вартісної оцінки природних ресурсів вважалися затрати на освоєння й підтримання об'єктів природокористування у придатному для експлуатації стані. Помилковість цієї концепції полягала в тому, що в експлуатацію вводилися передусім ті об'єкти, на освоєння яких витрачалося менше матеріальних і фінансових ресурсів і праці.

     В результаті вже в кінці 70-х років виникла парадоксальна ситуація, коли згідно цієї концепції об'єкт, що має низькі витрати праці на його освоєння і високу продуктивність мав меншу цінність для суспільства, ніж об'єкт на освоєння, якого витрачалися значна кількість матеріальних і фінансових ресурсів.                  У зв'язку з тим, що критерій економічної оцінки витрати мав істотні недоліки,  
в середині 70-х років 20 століття, в Україні з'явилася результатная концепція вартісної оцінки природних ресурсів. Критерієм оцінки природних ресурсів стали результати у вартісній формі, що їх отримували внаслідок освоєння природного ресурсу. Для економічної оцінки природних ресурсів використовувався грошовий вираз продукції, отриманої з певного об'єкта, але при цьому не враховувалося, що кінцевий результат залежить не тільки від витрат і 
розташування підприємства від ринку збуту. У зв'язку з цим можна підкреслити, що ні оцінка, що базується на витратах на освоєння й підтримання об'єкта в експлуатаційному стані, оцінка, побудована на вимірах результатів його функціонування, не може повною мірою відображати ту цінність, яку 
має для суспільства той чи інший об'єкт природокористування. Це сприяло формуванню в кінці 70-х років 20-ого століття витратно-результатної концепції природокористування, в основі якої лежить діалектична єдність витратного і  
результатного аспектів оцінки природних ресурсів. Застосування цієї концепції в Україні пов'язаний розробками кадастрів природних ресурсів, що дозволило провести їх диференціацію. Однак, істотним негативним аспектом даної концепції стало зведення економічної оцінки природних ресурсів до якісним характеристикам, в основу якої було покладено різні системи бальності, бонитетов, що призвело до отримання суб'єктивних оцінок використання природних ресурсів. Це сприяло остаточного визнання вичерпності природних ресурсів. 
        Тому, в Україні в середині 80-х років 20 століття з'являється концепція диференціальної ренти. Згідно цієї концепції основним показником економічної оцінки природних ресурсів є рента. З одного боку,що рента є результатної 
характеристикою і також виражає витрати, але на відміну від фактичних, вона виражає суспільно необхідні витрати, які виникають в результаті вибування природного ресурсу. Цей підхід способстовал появи в Україні двох концепцій: диференціальній ренти 1 і 2. Диференційна рента 1 визначається різницею у витратах при використанні гіршого із залучених в оборот природного ресурсу.      Найбільше застосування ця концепція знайшла стосовно до оцінки використання земельних ресурсів. Рента 1 виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю землях та вигідно розташованих щодо ринку збуту. Так як суспільству необхідна продукція,вироблена як з кращих  
земель, так і з гірших, то регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, виробленої з гірших земель. Тому продукція, отримана з кращих земель може бути выгодго реалізована, що дозволяє отримати додаткову прибуток. Концепція диференціальної ренти 2 виникає на основі ренти 1, як результат ефективності додаткових капітальних вложенией у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. На жаль застосувати позитивні аспекти цієї концепції 
у діяльності промислових підприємств виявилося значно важче, незважаючи на те, що в Україні( до 1991р Україна входила до складу СРСР) широко проводилася політика підвищення якості продукції. Однак, ця політика проводилася формально, в результаті чого підприємства України у 80-ті роки 20-ого століття втратили свою конкурентоспроможність як на ринку колишнього СРСР, так і на міжнародному ринку. Позитивною стороною цієї концепції є розробка методів правового та екологічного управління процесом природокористування, які могли дати тимчасовий, певний успіх в умовах суспільної власності на засоби виробництва, але виявилися повністю недієздатними в умовах трансформаційної та ринкової економіки. Це вказує на необхідність застосування в Україні нової концепції випереджальної захисту. Концепція випереджаючої захисту навколишнього природного середовища має на меті досягнення соответветствія між фактичним обсягом викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, водні та земельні ресурси з установленим лімітом та відома негативного 
впливу промислового підприємства на природне середовище до мінімуму, що дозволить забезпечити адекватне і паритетне розвиток як економічного суб'єкта (з урахуванням використання природних ресурсів), так і природного середовища. 
        Досягнення поставленої мети можливе при комплексному вирішенні завдань: 
-здійснення постійного контролю за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, апаратурою для очищення газового потоку і стічних вод від забруднюючих речовин;

 -дотримання нормативів гранично-допустимих норм викидів забруднюючих речовин; 
-здійснення постійного контролю за обсягом та складом забруднюючих речовин; 
-впровадження заходів щодо зниження обсягів викидів забруднюючих речовин та їх негативного впливу на природне середовище;

 -використання атестованих методик оцінки економічного збитку від забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів;

 -розробка і впровадження еколого-економічного механізму управління промисловими підприємствами.

        Концепція випереджаючої захисту носить не глобальний, а регіональний рівень, дозволяє домогтися паритетного розвитку промислових підприємств і навколишнього природного середовища як в окремо взятому регіоні, так і в країні в цілому, розробити еколого-економічний механізм управління викори- 
ням природних ресурсів промислових предприятияи,які безпосередньо забезпечують зростання ВВП України.

         На сьогодні в Україні в основному сформовано правову базу природокористування. Вона виходить з визнання вартості та ціни різного роду природних ресурсів, регулює платність природокористування на основі рентних відносин. Поряд з диференційованими платежами за користування ресурсами вона передбачає платежі за забруднення навколишнього природного середовища за принципом “забруднювач платить”, штрафи та інші санкції за порушення лімітів природокористування тощо. Але існуюча правова база, що регулює природокористування потребує подальшого удосконалення. Не менш важливим є суворе дотримання чинного законодавства в цій сфері.

                 3.Економічний механізм платного природокористування

                                             в  Україні.

        Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня. Основою формування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та їх охорони є принцип платного природокористування. 

Об’єктами плати є джерела  природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки, земельні ресурси тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Отже, плата за користування природними ресурсами – це форма  реалізації економічних відносин між  державою або іншими власниками природних  ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, – з другого.

 Значний попит на ресурси в державі породжений гіпертрофованою ресурсо і енергомісткістю. Якщо основним енергоносієм у зарубіжних країнах є нафта (приблизно 40%), то в Україні природний газ (37%), вугілля (30%), і лише на третьому місці нафта (25%). У країні склалася парадоксальна ситуація:2/3 національного доходу йдуть на плату за енергоносії. За споживанням енергоресурсі в Україна перебуває на рівні таких країн, як Франція, Німеччина, Японія, але на одиницю ВНП витрачає енергії в 68 разів більше, ніж у західних країнах (за даними комітету з енергетики Європейської енергетичної комісії). За розрахунками цієї ж організації Україна при ефективному використанні енергоресурсів може вдвічі збільшити свій національний продукт, одночасно в 34 рази зменшивши затрати на нафту і газ.

  Для позитивного вирішення усіх проблем природокористування держава повинна виділяти на ці цілі 1015% національного доходу (в даний час лише 0,2%). Покращення якості природного середовища визначається досконалістю форм та методів фінансування і кредитування цих заходів, розрахунків між природокористувачами та державою, формування розподілу та витрачання фондів грошових коштів. Тобто, функціонування фінансово-кредитного механізму повинно стати складовою частиною загального господарського механізму управління природокористуванням, який би відповідав реаліям ринку.                                  З введенням в дію Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” здійснюється розробка концепції та науковометодичних основ платного природокористування, що фінансується фондом фундаментальних досліджень Держкомітету України з питань науки і технології. Формування такого механізму розглядається як складова єдиної цінової та податкової політики держави. Вихідними положеннями концепції платного природокористування є встановлення порядку загального і спеціального використання природних ресурсів, а також поділ їх на дві групи державного і місцевого значення. Загальне природокористування гарантує громадянам право на безплатне використання природних ресурсів для задоволення їх життєво необхідних потреб (оздоровчих, естетичних), спеціальне  здійснюється через їх надання у володіння, користування або оренду для ведення діяльності на платній основі.

Введення платного природокористування  покликане розв’язати таке коло питань:

— створення економічних  умов для прискореного розвитку ринкових відносин у 

цій сфері та приведення всієї системи природокористування  в Україні у відповідність  з практикою найбільш розвинутих країн і міжнародними

стандартами;

— стимулювання комплексного, раціонального використання природних 

ресурсів і створення  для нього відповідних науковотехнічних передумов;

— вирівнювання умов господарювання при використанні природних ресурсів

різної якості та доступності;

— розширення інвестиційних  можливостей щодо соціально-економічного розвитку відповідних територій;

— забезпечення узгодження загальнодержавних інтересів з  інтересами територій 

шляхом збалансованого розподілу  коштів, що одержуються від плати  за природні

ресурси, між республіканським та місцевим бюджетами.

Плата за використання природних  ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки “роялті”, у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати, наприклад, “роялті” для мінеральних ресурсів, або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів, наприклад, у складі тарифів на воду тощо.   При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але і через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Останнім часом спостерігається їх еволюція (перехід одного в інший) залежно від економічної та ресурсної політики.    

  Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природокористувача, і з його власних коштів. Нормативи плати за користування                                              природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів тощо.

Система екологічних платежів (з 1998 р - збори) в Україні виконує  дві основні функції :

- збір і накопичення  необхідних фінансових коштів  для реалізації заходів екологічної  спрямованості;

- формування економічних  мотивів екологізації процесів  виробництва і споживання предметів  і услуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі наступних основних елементів: ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання кількостей конкретних видів ресурсів;   нормативи використання природних ресурсів; порядок зборів; ставки зборів за використання природних ресурсів; система розподілу зібраних коштів між різними рівнями хозяйствования.

На рис. 1 представлені головні джерела надходжень державного сектору від платежів за забруднення навколишнього середовища та порядок здійснення витрат на цілі охорони навколишнього середовища. Розмір стрілок показують обіг коштів, відповідно ілюструє і обсяг коштів, як видно з малюнка, платежі за використання природних ресурсів дають набагато більше надходжень, ніж платежі за забруднення навколишнього середовища (вода, повітря та відходи). Державні витрати на екологічні програми загальнонаціонального рівня здійснюються в основному Міністерством екології та природних ресурсів України, місцеві управління екології не мають ж самостійності, тому можуть використовувати кошти на охорону навколишнього середовища тільки з місцевих цільових екологічних фондів.

К системи платежів (зборів) за порушення природного середовища належать такі основні елементи: порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів; ставки платежів, за якими встановлюється певна відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною вилучення коштів; допустимі межі порушення середовища (як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-3,5 рази); порядок розподілу зібраних средств.

В Україні діють системи  зборів за такі види порушення природного середовища: забруднення атмосфери (у тому числі стаціонарними і  пересувними джерелами забруднення); забруднення водних об'єктів; розміщення відходів; забруднення навколишнього середовища внаслідок аварій; заподіяння шкоди рослинам і тваринам.

Рис.1 Структура фінансування витрат на охорону навколишнього середовища.

       Формуючи  загальну стратегію природокористування,  держава гарантує певний рівень  дії економічного механізму забезпечення  ресурсозберігаючої оцінки цих  ресурсів.

       Щодо цього питання існує два підходи. Перший грунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси не є продуктом праці і не мають вартості та її грошового вираження ціни. Другий підхід грунтується на визначенні ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, які пов’язані з виробничими відносинами і відображають корисну значимість.

      Як показує світова практика, найбільш дійовими економічними методами є ті,

що впливають на ринок  як шляхом трансформації зовнішніх  витрат (по компенсації збитку) у  внутрішні (тобто витрати по відтворенню  забруднень, які включаються у  собівартість), так і на ціну товарів, отже і на їх конкурентоспроможність. Витрати по компенсації збитку відображають ефект, що справляє вплив на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт.

В теоретикометодологічному плані встановлення режиму платності  для ресурсів

найтісніше пов’язане  з рентними відносинами, які притаманні товарному виробництву та проявляються в рамках ринкового механізму  дією закону вартості.

       Плата за право користування надрами розглядається як форма реалізації

економічних відносин між їх власником (в особі держави) та суб’єктом господарської діяльності, який здійснює їх експлуатацію. Платежі за право видобування наближені до платежів типу “роялті” (платіж власнику землі за право використання, розпорядження), які практикуються у гірничодобувній промисловості більшості країн світу. Роялті стягуються у формі початкового, а також наступних регулярних платежів. Вони достатньо різноманітні за видами і можуть встановлюватися як у вигляді твердовизначених сум (ставок), так і у відносних показниках, найчастіше у процентах від вартості видобутих корисних копалин. Діапазон змін ставок роялті (регулярної частини) дуже широкий. Для основних нафтодобувних країн їх рівень перебуває в межах від 12,5 до 20%, а за іншими корисними копалинами  від 2 до 12%. В Росії зараз вилка платежів складає 616% від вартості видобутих нафти та природного газу.

        Україні слід орієнтуватись, на наш погляд, на роялті, оскільки, поперше, в

державі добре не налагоджена  податкова служба, яка була б здатною  вирішувати складні проблеми оподаткування  з прибутку; подруге, спостерігається  дефіцит коштів для участі в інвестуванні широких програм і, тим більше, в інвестиційному ризику; потретє, гірничодобувна діяльність на місцях не забезпечує достатнього прибутку, що підлягає оподаткуванню.

      Плата за право використання мінеральних ресурсів у економічному механізмі її стягнення (з доходу, балансового прибутку) входить до складу собівартості продукції. Впровадження таких платежів може негативно відбитися на економіці базових галузей народного господарства, що, однак, не повинно служити основою для відмови або припинення впровадження цих платежів, враховуючи їх важливу суспільноекономічну функцію. Потрібно встановити спеціальний режим впровадження платежів і одночасно переглядати весь пакет податків у видобувних галузях, щоб забезпечити необхідний їхній баланс в інтересах усього народного господарства України.

        Не менш актуальним і проблематичним питанням сьогодні є врахування

екологічних факторів у процесі  приватизації. Згідно із законодавством про приватизацію, в Україні екологічна складова не враховується, тобто капітал приватизовуваних підприємств не регулюється вартістю відвернутого і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових, природних ресурсів. Ризик того, що при роздержавленні підприємства і перетворенні його на іншу форму власності, екологічні витрати підприємства у його вартості залишаються неврахованими, є досить великим. В цьому зв’язку найбільш важливими є два аспекти: поперше,врахування забруднення навколишнього середовища в результаті діяльності підприємств в минулому; подруге, проблеми відвернення забруднень, включаючи відповідальність за витрати по компенсації