Ринок праці як сфера здійснення зайнятості, відтворення робочої сили і суспільного поділу праці

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………2

1.Ринок  праці як сфера здійснення  зайнятості, відтворення робочої  сили і суспільного поділу  праці……………………………………………………….3

2.Суть і функціональний зміст програм зайнятості населення.

 Необхідність  та ефективність їх впровадження.........................................5

3.Механізм призупинення вивільнення працівників за певних умов з окремих підприємств……………………………………………………………………8

Висновок………………………………………………………………………10

Список  використаної літератури…………………………………………….11

Вступ

Регулювання ринку праці, соціальний захист громадян у разі вимушеного безробіття –  один із важливих обов’язків держави, яка будує керовану, соціально  орієнтовану ринкову економіку. Саме тому наприкінці 1990 року уряд України  визнав за доцільне перетворити службу працевлаштування, що існувала в системі  Міністерства праці України, на державну службу зайнятості, тобто централізовану систему спеціальних державних  органів, які б комплексно вирішували питання, пов’язані з регулюванням зайнятості населення професійною  орієнтацією, перенавчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою громадян, які  тимчасово не працюють.

 Закон України  “Про зайнятість населення”, прийнятий  Верховною Радою України 1 березня  1991 р., низка положень щодо практичної  реалізації цього закону, а також  спеціальні постанови Кабінету  Міністрів України створили правове  поле діяльності державної служби  зайнятості. На виконання зазначених  законодавчих документів державною  службою зайнятості, було виконано  велику роботу, пов’язану зі створенням  і зміцненням матеріально-технічної  бази, оснащенням центрів зайнятості  обчислювальною технікою, підготовка  кадрів для всіх ланок служби  зайнятості, нагромадженням досвіду  організації різних форм роботи  з незайнятим населенням, вивченням  досвіду діяльності аналогічних  служб інших країн.

Відносини у  сфері зайнятості тісно пов’язані  з загальним станом економічного розвитку країни. У зв’язку зі складною ситуацією на ринку праці України  діяльність державної служби зайнятості продовжує вдосконалюватися.

1. Ринок праці як сфера здійснення зайнятості, відтворення робочої сили і суспільного поділу праці.

Сукупний ринок праці є сферою здійснення зайнятості, випливає з його соціально-організаційної структури. Розглянемо її (рис.1.1).

 Як бачимо, до складу кожної  частини сукупного ринку праці  входять переважно громадяни,  зайняті різними формами діяльності, а саме: в організаціях, установах,  на підприємствах, у військових (законних) формуваннях, на фермах, зайняті надомною працею, доглядом  за дітьми і хворими та ін. Повністю лише циркулююча частина  зовнішнього ринку праці та  певна частка потенційного ринку  праці має незайнятих громадян.

Оскільки ринок праці є економічною  формою функціонування робочої сили, зайнятість населення можна здійснити  лише на ринку праці. Якщо, скажімо, циркулююча частина зовнішнього  ринку праці, тобто сфера руху робочої сили за межами конкретної організації, містить тільки незайнятих громадян, то зайнятість вони здобувають на межі внутрішньофірмового ринку праці (сфери руху робочої сили на підприємстві), де відбувається купівля — продаж робочої сили.

 Потенційний ринок праці  як частина зовнішнього ринку  праці тому і називається потенційним,  що там знаходиться певний  потенціал найманих працівників,  котрі в будь-який момент можуть  вийти на циркулюючий ринок  праці в пошуках роботи. Крім  того, як показано на рисунку певна категорія громадян (фермери, підприємці, військовослужбовці, учні, студенти денного навчання та ін.) здійснює зайнятість у цій частині ринку праці. Тому зайнятість населення не є величиною заданою і постійною. Вона, як свідчить соціально-організаційна структура ринку праці, знаходиться в постійному русі, повсякчас кількісно та якісно змінюється. Саме ця її зміна і є об’єктом регулюючого втручання держави.

 До викладеного слід додати, що сукупна робоча сила в  Україні (трудові ресурси) становить  близько 30 млн громадян, або понад 60 % чисельності всього населення. Ось чому державне регулювання ринку праці в нашій країні, як і в будь-якій іншій, набуває найважливішого значення.

 Забезпечення життєдіяльності  суспільства і розвитку особистості  як функції зайнятості здійснюється  на ринку праці через фази  відтворення трудових ресурсів: формулювання, розподіл, перерозподіл  та використання. В свою чергу,  тільки через зайнятість населення  суспільно-корисною працею ринок  праці виконує свою головну  функцію — відтворювальну. І це  — логічно тому, що лише на  ринку діє закон вартості, який  встановлює об’єктивно необхідні  затрати на відтворення робочої  сили, встановлюється співвідношення  між її корисністю і вартістю. Спрямувати дію даних законів  у потрібному напрямі на користь  суспільства має держава шляхом  застосування таких важелів, як  податкова, інвестиційна, фінансова,  кадрова політика. Як зазначає  В. М. Петюх, ринок праці —  це сфера відтворення робочої  сили, особливий, властивий розвинутим  товарно-грошовим відносинам спосіб  її включення в економічну систему. Таке включення робочої сили в економічну систему відбувається через зайнятість. Через зайнятість зіставляється відповідність ціни робочої сили стану її відтворення.

 Зайнятість на ринку праці  визначає таку фазу відтворення  робочої сили, як розподіл і  перерозподіл трудових ресурсів  відповідно до попиту й пропозиції  праці. Вона розподіляє працюючих  за видами робіт, галузями виробництва,  професіями і спеціальностями,  соціальним статусом, за регіонами  та поділяє зайнятих на найманих  працівників, роботодавців і самозайнятих. Статус у зайнятості, який безпосередньо формує розвиток особистості, визначається диференціацією її за видами:

1. За характером діяльності:

• робота на підприємствах і в організаціях усіх форм власності та господарювання;

• робота за кордоном;
• виконання громадських і державних обов’язків;
• служба у військових формуваннях;
• навчання в денних учбових закладах;
• ведення домогосподарства і підсобного господарства;
• виховання дітей у сім’ї;
• догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• інші види діяльності;

2. За галузевою належністю:

• відповідно до найменування секцій у Державному класифікаторі України ДК-009-96 ;

3. За соціальною належністю:

• робітники;
• службовці;
• фермери;
• підприємці;
• управлінський персонал;

4. За формами власності:

• у державному секторі;
• в акціонованій колективній власності;
• у приватній.

 Таким чином, ринок праці  через зайнятість населення здійснює  суспільний поділ праці. Держава  впливає на цю функцію шляхом  інвестицій у людський капітал,  проведенням збалансованої міграційної  політики та виконанням різноманітних  соціальних заходів і законів.

2. Суть і функціональний зміст програм зайнятості населення. Необхідність та ефективність їх впровадження.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм  сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені  економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним  лихом тощо).

 У розвинутих країнах більшість  програм зайнятості стосується  певних категорій населення, які  потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

 • сприяння розвитку і  структурній перебудові економіки,  створенню умов для спрямування  вивільнюваних працівників, насамперед  на рентабельні виробництва та  в пріоритетні галузі економіки;

 • попередження розвитку  безробіття і його скорочення  шляхом підвищення економічної  заінтересованості підприємств  і організацій у створенні  додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

 • удосконалення системи  відтворення робочої сили водночас  із збільшенням числа робочих  місць, поліпшенням професійної  орієнтації, підвищенням кваліфікації  працівників та ефективності  використання трудових ресурсів;

 • захист безробітних та  їхніх сімей від негативних  наслідків безробіття і забезпечення  зайнятості громадян, які потребують  соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

 • формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової  та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

 • заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

 Спеціальні галузеві програми  зайнятості населення призначені  для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

 У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

 • формування механізму диференційованого  підходу щодо збереження робочих місць;

 • створення механізмів реалізації  політики зайнятості в загальнонаціональних  програмах (зокрема в програмах  громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

 • регулювання трудових міграцій;

 • забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

 • сприяння професійній мобільності;

 • розвиток соціально-трудових відносин;

 • удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

 • сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

 Заходи щодо реалізації державної  політики зайнятості на територіальному  рівні ураховують необхідність  сприяння будь-яким формам розширення  сфери прикладання праці, в  тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

 У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

 Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

 Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

3. Механізм призупинення вивільнення працівників за певних умов з окремих підприємств.

Питання про  вивільнення персоналу, як правило, виникає тоді, коли підприємству необхідно  або скорочувати, або перебудовувати свою діяльність. Вивільнення персоналу веде до усунення зайвої чисельності, невідповідності працівників вимогам, пропонованим до виконавців, зниженню додаткових витрат через низьку продуктивність праці і якості, а тому воно є економічною необхідністю.

Вивільнення працівників — припинення трудових правовідносин з працівниками за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників. Про вивільнення працівники мають бути попереджені персонально не пізніше як за 2 місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право залишитися на роботі, передбачене законодавством. Водночас з попередженням про вивільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації). Якщо роботи за відповідною професією чи спеціальністю немає, а також коли працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації), він на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або знаходить роботу самостійно. Одночасно власник або уповноважений ним орган повідомляє державну службу зайнятості про наступне В. п. із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру зарплати.

Звільнення  персоналу підприємства вимагає:

• дотримання трудового законодавства;

• чітких, максимально об'єктивних критеріїв добору;

• прив'язки до робочих місць;

• мінімізації витрат і одержання економії;

• запобігання  наступних і пов'язаних з вивільненням витрат;

• відкритості;

• інформування;

• компенсацій  і допомоги у працевлаштуванні.

Працівники, що вивільняються, поділяються  на дві частини:

1. Особи, які  не пройшли атестацію, які систематично  порушують дисципліну або ті, які не "вписуються" у підприємство  з тієї причини, що функції,  які виконувалися ними колись, стали непотрібними.

Вони підлягають звільненню незалежно від заслуг, але навіть їм спочатку потрібно запропонувати  поліпшити свою роботу, і звільняти  лише в тому випадку, якщо це не допоможе.

2. Працівники, яких  підприємство хоче залишити, але  вже у новій якості.

          У    разі    виникнення   загрози   масового   вивільнення працівників, підприємство,    на   якому   передбачається   вивільнення працівників, розробляє і здійснює заходи щодо:

• ліквідації збитковості    підприємства,    поліпшення    його

фінансового стану;

• переміщення працівників, які підлягають скороченню, на вільні

робочі місця та вакантні посади підприємства або його філій;

• визначення видів   і   обсягів  робіт,  виконання  яких  може

здійснюватись за  рахунок  організації   оплачуваних   громадських

робіт, під   час  проведення  реконструкції  або  перепрофілювання

виробництва;

• підвищення кваліфікації,    перепідготовки    працівників   з урахуванням потреб підприємства;
• введення у  разі  потреби  неповного  робочого часу,  гнучких

графіків роботи;

• надання працівникам, які підлягають вивільненню, та членам їх

сімей матеріальної допомоги,  інших  видів  соціальної  підтримки,

передбачених законодавством,     генеральною,     галузевими    та

регіональними угодами  і колективним договором.

Висновок

Державна служба зайнятості створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної  орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основні завдання Державної служби зайнятості – це розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної  політики зайнятості із забезпечення зайнятості працездатного населення, систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, і розробка на цій  основі необхідних прогнозів.

Служба зайнятості зобов’язана  вживати заходи для запобігання  масового безробіття, сприяти громадському усвідомленню змін у державній політиці зайнятості, підвищувати рівень професійної  мобільності тих, хто прагне працювати.

На сьогоднішній день діяльність служби зайнятості ще не дістала глибокого  теоретичного узагальнення. Тому необхідно  постійно стежити за змінами, щ відбуваються у трудовому законодавстві і  регламентації діяльності служби зайнятості.

Список використаної літератури:

1. Васильченко В.С.Навчальний посібник. Державне регулювання зайнятості. 2003.
2. А.В.Калина. Державне регулювання зайнятості. – К.: МАУП, 2006.
3. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом. 2006.
4. Положення «Про затвердження Положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників». Постанова № 1090 від 31.12.1993.