Ризики у банківській діяльності
За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти.Ризики, пов'язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися, відстежуватися і контролюватися. Велике завдання стоїть перед наглядовими органами. Важливою частиною наглядового процесу є наявність у банківського нагляду повноважень з розробки і застосування пруденційних правил і вимог стосовно контролю за ризиками, включаючи вимоги щодо достатності власного капіталу банку, створення резервів для відшкодування можливих втрат за позиками, концентрації активів, ліквідності, питань управління ризиками і систем внутрішнього контролю. Зазначені пруденційні (зважені, в розумних межах) правила і вимоги можуть носити якісний або кількісний характер. Їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому піддають себе банки внаслідок необережних операцій. Ці правила і вимоги повинні не підміняти собою рішення керівництва банків, а швидше встановлювати мінімальні пруденційні стандарти, які забезпечують проведення банківських операцій відповідним чином. Динамічний характер банківської справи вимагає, щоб органи нагляду періодично переглядали свої пруденційні правила і вимоги та оцінювали, до якої міри вони зберігають свою актуальність, а також розробляли нові положення. Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення — вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.
Проблема ризик-менеджменту надзвичайно актуальна для вітчизняної банківської системи — нині Національний банк України втілює новий великий проект щодо банківського нагляду на основі ризиків. У статті проаналізовано методи оцінки ризиків, притаманних банківській діяльності, визначено показники для вимірювання банківських ризиків та розглянуто способи їх зниження.
Важливою компонентою банківського менеджменту є стратегія управління ризиками. Вона повинна забезпечити мінімізацію можливих втрат при здійсненні банківської діяльності, яка в умовах ринкової економіки та конкуренції неможлива без ризику. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб у межах здійснюваних операцій мінімізувати ризик.
Водночас навіть за найумілішого управління банком і найдосконаліших рецептів ведення банківської справи, в яких враховано всі або майже всі ймовірні несприятливі події, цілковито уникнути ризику неможливо.
1. Ризики у банківській діяльності
Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обгрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику.На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю. Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик1. У його розумінні ризик — підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат. За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:
Кредитний ризик
Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків.
Великі кредити, надані окремому позичальнику або групі пов'язаних між собою позичальників, є головною причиною виникнення у банків проблем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть виникати також по окремих галузях промисловості, економічних секторах або географічних регіонах.
Пов'язане запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проблеми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об'єктивно. Пов'язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов'язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією ж сім'єю або групою. В цих та аналогічних обставинах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних втрат.
Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик
У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід'ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий «країновий ризик» найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деноміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли «валюта зобов'язання» просто виявиться для нього недоступною.
Ринковий ризик
Банки постійно стикаються з ризиком втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку — чи мова йде про боргові зобов'язання, акції або ж про валютні позиції.
Одним з конкретних елементів ринкового ризику є ризик валютний. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.
Процентний ризик
Процентний ризик пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов'язання і позабалансові інструменти.
Основними видами процентного ризику, до яких схильні банки, є:
1)ризик переоцінки, який виникає внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;
2)ризик кривої прибутковості,
який є наслідком змін
3)базисний ризик, що
4)опціональність, яка виникає внаслідок існування явних або непрямих опціонів, закладених у більшість активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.
Хоча такий ризик є звичайною складовою частиною банківської діяльності, проте надмірний рівень процентного ризику може створити чималу загрозу надходженням банку і його базі капіталу. Управління цим ризиком має важливість для високо розвинутих фінансових ринків, де клієнти активно управляють своїм процентним ризиком. Особливу увагу потрібно приділяти цьому ризику в країнах, де введено дерегулювання процентних ставок.
Ризик ліквідності
Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.
Операційний ризик
Найбільш важливі види операційного ризику пов'язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через ділерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.
Правовий ризик
Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище за очікувані.
Крім того, можуть виникнути ситуації, коли:
• чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;
• судовий розгляд за участю банку може спричинити більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для багатьох інших банків;
• можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.
Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента проводити ці нові трансакції.
Ризик репутації
Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку.
Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву "управління активами і пасивами". Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управління ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.
Банківські ризики можна поділити на дві категорії:
♦ ризики, що піддаються кількісній оцінці;
♦ ризики, що не піддаються кількісній оцінці.
До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики,пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку.
До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики,які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги та зовнішні ризики.
Функціональні ризикивиникають унаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати й аналізувати відповідну інформацію. До зовнішніх ризиківналежать ті нефінансові ризики, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми щодо банку. Функціональні та зовнішні ризики не менш небезпечні, ніж фінансові, але їх важче ідентифікувати й визначати кількісно. Зрештою вони призводять до фінансових втрат. Усі банківські ризики несуть у собі наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу банку.
Функціональні ризики:
Стратегічний
Технологічний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат, пов'язаних із витратами на усунення збоїв у роботі банківського обладнання.
Операційний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку.
Ризик неефективності— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (накладними) на здійснення своїх операцій та їх дохідністю.
Ризик впровадженнябанком нових продуктів і технологій — це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів або технологій.
Ідентифікувати й оцінити
Зовнішні ризики комерційного банку:
Репутаційний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості втрати банком довіри з боку клієнтів унаслідок невиконання ним своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика, його наслідки можуть бути навіть тяжчими, ніж наслідки фінансових ризиків.
Політичний ризик— це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що політична ситуація в державі негативно вплине на діяльність комерційного банку. Цей ризик пов'язаний із внутрішньополітичними "розборками", до яких може виявитися причетним колишнє або нинішнє керівництво банку.
Соціально-економічний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно позначитися на діяльності банку.
Форс-мажорний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат комерційного банку.
2. Управління ризиками у банківській справі та їх вимірювання
Управління ризиками — одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками.
Ризик у банківській справі — це ймовірність події, яка може негативно вплинути на прибуток або капітал банку. Більшість дослідників поділяє ризики на три категорії:
Фінансові:
♦кредитний ризик;
♦ризик ліквідності;
♦ціновий;
♦базисний;
♦ризик зміни відсоткових
♦валютний;
♦ринковий;
♦ризик інфляції;
♦неплатоспроможності;
♦інші ризики.
Функціональні:
♦стратегічний;
♦технологічний;
♦ризик операційних або
♦ризик упровадження нових продуктів і технологій.
Інші зовнішні ризики:
♦ризик невідповідності;
♦втрати репутації;
♦ризик країни.
Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів.
Функціональні трапляються в ході
створення певного продукту або
надання послуги як наслідок несвоєчасного
чи неповного контролю за фінансово-господарською
діяльністю, неякісного чи помилкового
аналізу відповідної
Система управління ризиками реалізується шляхом вжиття конкретних заходів і складається з таких елементів та підсистем:
♦ управління активами та пасивами;
♦ встановлення нормативів і лімітів;
♦ ціноутворення продуктів і послуг;
♦ управлінський облік і фінансовий аналіз;
♦ вимоги до звітності і документообігу;
♦ реалізація кредитної політики;
♦ інформаційно-аналітична служба;
♦ розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;
♦ моніторинг;
♦ аудит;
♦ служба безпеки.
Рада акціонерів має затвердити стратегію та положення про управління ризиками і запровадити за участі керівництва банку моніторинг та контроль за ними. Рада повинна регулярно отримувати інформацію про ринкові ризики банку і визначати методи контролю за цими ризиками.
Правління банку мусить забезпечити ефективне управління структурою бізнесу та рівнем ризиків, на які йде, розробити і впровадити положення і процедури контролю та обмеження ризиків, а також подбати про наявність ресурсів, необхідних для оцінки і контролю за ризиками.
Положення та процедури регламентують контроль за ризиками як у довгостроковій перспективі, так і стосовно щоденних операцій.
Керівництво банку повинно подбати про чітку підзвітність і ретельне виконання функціональних обов'язків щодо управління та контролю за ризиком. Воно також несе відповідальність за впровадження:
♦відповідних лімітів ризику;
♦досконалих методик та критеріїв його виміру;
♦принципів обчислення позицій та визначення результатів діяльності;
♦деталізованого процесу звітності й контролю;
♦ефективної системи внутрішнього контролю.
Як і передбачено Законом "Про банки і банківську діяльність", заснування постійно діючого органу управління ризиками з функціями виявлення, оцінки, аналізу та мінімізації фінансових, функціональних і зовнішніх ризиків є неодмінною передумовою стабільної діяльності банку. У малих банках зазначені функції може виконувати окремий співробітник (фінансовий менеджер, ризик-менеджер). Та в будь-якому разі цю роботу слід чітко регламентувати. Спеціально розроблені документи банку мають визначати правила й періодичність проведення аналізу ризиків, способи їх фіксації та використання результатів оцінки, порядок подання керівництву відповідних рекомендацій і контролю за їх дотриманням.
Для зазначеного вище структурного підрозділу процес управління ризиками має складатися з таких основних стадій:
1. Локалізація ризику (його виявлення і класифікація).
2. Оцінка (прогноз імовірності настання негативної події, визначення тривалості періоду ризику й суми коштів, які перебувають у режимі ризику, та потенційного обсягу збитків).
3.Визначення гранично
4.Контроль за ним (розробка та вжиття заходів щодо мінімізації ризику).
У банківській практиці застосовується безліч методик управління ризиками. Одні базуються на найпростіших розрахунках, інші — на складних, наприклад, із застосуванням статистичних симуляцій на основі даних про поточні операції, або — з використанням динамічного моделювання. Вибір методики не в останню чергу залежить від особливостей діяльності банківської установи.
Насамперед процес управління ризиками повинен забезпечити можливість отримувати обгрунтовані розрахунки ризиків, на які наражається банк у своїй поточній діяльності, а також визначати ймовірність виникнення надмірних ризиків у майбутньому.
Системи виміру ризиків повинні оцінювати всі суттєві ризики, пов'язані з активами, зобов'язаннями та позабалансовими позиціями банку; застосовувати загальноприйняті фінансові поняття та методи виміру ризику; спиратися на документально обгрунтовані вихідні дані та параметри.
Наприклад, щодо вимірювання ризику процентної ставки найпростішими є методики, які спираються на графік термінів погашення/переоцінки активів, зобов'язань та позабалансових статей, чутливих до змін процентної ставки. Цей графік (або таблиця) відображає активи, зобов'язання та позабалансові статті, чутливі до змін процентної ставки, відповідно до часових періодів, у які вони мають бути погашені (для інструментів із фіксованою ставкою), або відповідно до часу, який залишився до їхньої переоцінки (для інструментів зі змінною процентною ставкою). Такі графіки (таблиці) можуть використовуватися для визначення простих показників чутливості як надходжень, так і економічної вартості до ризику процентної ставки за умов змін процентних ставок. Якщо цей підхід використовується для оцінки ризику процентної ставки за поточними надходженнями, його зазвичай називають аналізом розриву. Величина розриву для даного проміжку часу (тобто сума активів мінус сума зобов'язань плюс позабалансові статті, які мають бути переоцінені або погашені протягом даного проміжку часу) є показником ризику переоцінки, на який наражається банк.
Графік (таблиця) погашення/переоцінки може також використовуватися для оцінки впливу змін процентних ставок на економічну вартість банку.
Банківські установи, передусім ті, що застосовують складні фінансові інструменти, користуються і складнішими методами виміру ризику процентної ставки. Скажімо, так званими методами симуляції. Вони базуються на деталізованих оцінках потенційного впливу змін процентної ставки на обсяг надходжень та на економічну вартість банку шляхом симуляції майбутніх зрушень процентних ставок та їх впливу на готівкові надходження й видатки (кешфлоу). У разі статичної симуляції оцінюються готівкові надходження та видатки (кешфлоу), які виникають винятково з поточних балансових і позабалансових позицій банківської установи. Динамічна симуляція грунтується на детальніших вихідних даних щодо майбутніх коливань процентних ставок та очікуваних змін у діяльності банку.
Зазначені вище методи враховують динамічну взаємодію платіжних потоків та процентних ставок і дають змогу краще оцінити вплив опціонів як передумови тих чи інших операцій.
Під час обчислення ризику процентної ставки необхідно приділяти особливу увагу позиціям, щодо яких "поведінкові" та контрактні терміни погашення можуть відрізнятися, а також позиціям, деномінованим у іноземній валюті.
Основним методом контролю за ризиками, притаманними банківським операціям, є запровадження лімітів. Стандартних, прийнятних для всіх банківських установ лімітів ризику немає. Вони встановлюються кожною установою залежно від специфіки її діяльності.
Функціональні ризики мінімізуються шляхом удосконалення систем контролю та внутрішнього аудиту; застосування спеціального програмного забезпечення, яке дає змогу виявляти помилки і локалізувати збої у комп'ютерних мережах; поліпшення технічних засобів зв'язку та передавання інформації тощо.
Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.
Банківський нагляд повинен встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності, що висуваються до власного капіталу всіх банків, які повинні відображати ризики у діяльності банків і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків відшкодувати збитки.
Акціонерний капітал банку:
• є постійним джерелом прибутків для акціонерів;
• є джерелом фінансування для банку;
• врівноважує ризики і покриває збитки;
• є базою для подальшого зростання банку;
• дає акціонерам підстави пересвідчитися в тому, що банк діє відповідно до принципів надійності і обачності.
Коефіцієнти мінімальної достатності капіталу необхідні для того, щоб зменшити ризик збитків для вкладників, кредиторів та інших акціонерів банку і допомагати наглядовим органам підтримувати глобальну стабільність банківської системи.
Зі свого боку, банківський нагляд повинен:
• встановлювати обачні і належні коефіцієнти мінімальної достатності капіталу;
• заохочувати банки здійснювати операції з капіталом, що перевищує мінімальний рівень;