Роль бюджету у фінансовому забезпеченні

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

стор. 2

  1. Роль бюджету у фінансовому забезпеченні

стор. 2

  1. Склад та структура доходної частини Державного бюджету.

 

  1. Характеристика Бюджетного кодексу України

стор. 7

 

стор. 12

Висновки

      Таблиця: Структура учасників  бюджетного процесу                 

стор. 22

стор. 23

Перелік посилань

стор. 24


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи  й основна фінансова категорія. У ньому поєднуються головні  доходи й витрати держави. Бюджет поєднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні витрати) у їхній дії.

У країнах ринкової економіки бюджет широко використовується державою для впливу на різні сторони  життя: на підвищення норми нагромадження, прискорення темпів економічного росту, стимулювання науково-технічного прогресу, розвиток окремих найбільш перспективних галузей господарства, регулювання темпів відновлення й розширення основного капіталу, на вирівнювання в умовах стихійного розвитку капіталістичного виробництва галузевих пропорцій.

Бюджетним відносинам властивий об'єктивний характер. Він обумовлений тим, що в руках держави щорічно повинна концентруватися певна частка національного доходу, необхідна для задоволення соціально-культурних потреб громадян, рішення оборонних завдань, покриття загальних витрат державного керування.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики держави. Істотний вплив на нього мають завдання, що розв'язуються суспільством на тому або іншому етапі розвитку. Змінюються завдання - повинен змінюватися й бюджетний механізм.

  1. Роль бюджету у фінансовому забезпеченні.

      Бюджет служить сферою зіткнення  економіки і політики та невід’ємною  складовою соціально-економічного  розвитку суспільства. У бюджеті  сконцентровані інтереси держави,  суб’єктів господарювання та населення. Між ними відбувається постійне протиборство за присвоєння певної частини суспільного продукту. Тому головне призначення бюджету полягає у врівноваженні інтересів усіх суб’єктів суспільства. Відповідно до визначеної фінансової політики за допомогою бюджету відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно територіальними одиницями суспільства та верствами населення.

Бюджет як центральна ланка всієї фінансової системи України є складним економічним явищем. Він являє собою основну економічну форму планомірного утворення і використання централізованого фонду фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. За економічною природою бюджет відображає грошові відносини, які складаються між державою, з одного боку, та суб’єктами господарювання усіх форм власності і фізичними особами – з іншого. Бюджет являє собою затверджений у законодавчому порядку документ у формі розпису доходів і видатків держави на відповідний термін.

Економічна  природа бюджету зумовлюється необхідністю фінансування заходів з надання  суб’єктам суспільства нематеріальних благ і послуг у формі оборони  країни, національної безпеки й правопорядку, захисту довкілля, освіти, охорони здоров’я, науки, культури тощо. Саме нематеріальні блага і послуги, що отримують суб’єкти суспільства від держави мають істотний вплив на рівень добробуту населення і якість його життя. Використовуючи бюджети різних рівнів, держава забезпечує певний стан матеріального достатку населення та комфортне й безпечне існування суб’єктів суспільства.

Ґрунтуючись на ринкових позиціях функціонування суб’єктів  суспільства, економісти доходять висновку, що за допомогою бюджету відбуваються обмінні операції у формі купівлі–продажу за схемою “податки – нематеріальні блага і послуги”. Через бюджет здійснюється обмін між державою та суб’єктами суспільства, де податки, обов’язкові платежі та збори виступають формою залучення грошових коштів і підтвердженням участі населення у фінансуванні необхідних йому послуг.

Фінансово-кредитний  механізм є сукупністю фінансових методів  впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем: 
1) фінансове забезпечення; 
2) фінансове регулювання. 
Фінансове забезпечення здійснюється у таких чотирьох формах: 
1. Самофінансування — покриття витрат за рахунок власних коштів. Це — вихідна форма. 
2. Кредитування — покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це — регулююча форма. 
3. Акціонерний капітал — форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси. 
4. Бюджетні асигнування — форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін, наприклад субсидії виробникам сільськогосподарської продукції. 
За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. 
Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюванням. Особлива роль належить бюджетному вирівнюванню.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах, як кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, надання дотацій, субвенцій, субсидій.

Найпоширенішою  формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Фінансові ресурси  бюджетів різних рівнів служать засобом  вирішення наступних завдань  у суспільстві:

а) забезпечення виконання державою своїх функцій;

б) функціонування соціальної інфраструктури суспільства;

в) сприяння пропорційному  розвитку регіонів і галузей економіки шляхом оптимального розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів;

г) гарантування соціального захисту населення  і вирішення національних проблем;

ґ) фінансування розвитку науково-технічного прогресу;

д) забезпечення охорони довкілля.

Органи державної влади і державного управління використовують бюджет для виконання таких функцій:

а) здійснення контролю за станом виробництва і реалізації товарів;

б) шляхом бюджетного регулювання впливають на фінансову  діяльність місцевих органів влади  і управління;

в) проводять  контроль за діяльністю виконавчо-розпорядчих  органів, які складають і виконують  бюджет.

Бюджет  відображає - економічні відносини, за допомогою яких держава здійснює мобілізацію і використання централізованого фонду фінансових ресурсів. Бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконують органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Основним і  вирішальним джерелом доходів бюджетів різних рівнів є нагромадження фізичних і юридичних осіб. Водночас вилучення до бюджетів більшої частини нагромаджень підірвало б внутрішньогосподарське стимулювання. Тому частина їхніх нагромаджень використовується на внутрішньогосподарські цілі.

Мобілізація певної частини фінансових ресурсів до бюджетів дає можливість державі забезпечувати  їх використання на задоволення першочергових  потреб суспільства. Це дозволяє уникати  розпорошування коштів численними каналами і на менш важливі цілі. Виділення частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби через бюджетний механізм дозволяє дотримуватися певної пропорційності у розвитку суспільства.

Виключно важливе  політичне значення бюджету. З допомогою  фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів реалізується економічна політика держави. Значною мірою це забезпечується регулярністю та своєчасністю надходжень фінансових ресурсів до бюджету у формі податкових і неподаткових надходжень, зборів, відрахувань та обов’язкових платежів, доходів від операцій з капіталом і добровільних внесків фізичних та юридичних осіб.

Як  провідна ланка фінансової системи, бюджет виконує розподільну і  контрольну функції.

За допомогою  розподільної функції бюджету досягається  планомірний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл фінансових ресурсів держави та їх розподіл між виробничою і невиробничою сферами суспільства. Особливість міжгалузевого розподілу зумовлюється тим, що платежі до бюджету здійснюють суб’єкти господарювання усіх галузей діяльності, а з бюджету спрямовуються кошти лише галузям (підприємствам), визнаним пріоритетними.

Міжрегіональний розподіл відбувається на основі закріплення  за певними органами державної влади  надходжень до бюджету. Завдяки цьому  у кожній адміністративно-територіальній одиниці держави створюється бюджетний фонд, який забезпечує фінансування витрат, передбачених планом. Розподіл фінансових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами діяльності зумовлюється тим, що частина фінансових ресурсів сфери матеріального виробництва спрямовується на фінансування сфери діяльності нематеріальних благ і послуг.

Розподільна функція бюджету характеризується такими особливостями:

а) можливістю багаторазового проходження однієї і тієї ж частини  валового внутрішнього продукту через механізм бюджетного регулювання;

б) значними обсягами фінансових ресурсів, що проходять  через бюджетний механізм;

в) високою маневреністю фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів;

г) різноманітністю  потоків формування фінансових ресурсів і утворенні цільових фондів;

ґ) широким колом  учасників, що бере участь у формуванні і використанні фінансових ресурсів бюджету держави.

Контрольна  функція бюджету характеризується тим, що з її допомогою досягається рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни. На основі контрольної функції бюджету діє система бюджетного контролю у державі. Контрольна функція бюджету у формі комплексної контрольно-аналітичної роботи, що проводиться у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету пронизує кожну ланку бюджетної системи України. Вона зумовлюється природою розподільної функції: будь-який розподіл не може залишатися безконтрольним. Тому обидві функції бюджету держави реалізуються у єдності і взаємодії.

Належне виконання  своїх функцій зумовлює вирішення передбачених завдань у процесі формування бюджету, зокрема таких, як: визначення реальних обсягів його доходів, встановлення оптимальної структури видатків бюджету на основі забезпечення максимального зростання валового внутрішнього продукту та збалансування бюджету у всіх ланках бюджетної системи держави.

Бюджет являє  собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької  влади у вигляді закону. Бюджет виконує основну роль регулятора економічних процесів Як фінансовий план бюджет відображає виконання всіх функцій держави економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності  від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків (без цільових фондів).

Включення цих  фондів до бюджету зумовлено двома причинами:

- наданням їм  законодавчої сили;

- необхідністю  здійснення державного контролю  за коштами цих фондів.

Стан  бюджету як фінансового плану  характеризується трьома показниками:

- рівновага доходів і видатків;

- бюджетний  надлишок - перевищення доходів над  нормативними видатками;

- бюджетний дефіцит - перевищення видатків над постійними доходами.

2. Склад  та структура доходної частини  Державного бюджету.

Доходи бюджету  характеризують податкову політику держави.

Бюджет є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду відповідної території, який затверджується відповідними представницькими органами державної або місцевої влади.

Основним об'єктом  бюджетного перерозподілу є національний доход, іноді - частина національного  багатства. Національний доход - частина валового суспільного продукту без матеріальних витрат на його виробництво. Виражає весь обсяг чистої продукції країни, тобто це знову створена вартість звичайно за рік. Національне багатство - сукупність створених працею й накопиченими матеріальними благами, який розташовує суспільство.

Доходна частина покликана забезпечити  передбачені кошторисом видатки.

У ринковій економіці  політична, економічна, соціальна й  інша форми діяльності держави нерозривно пов'язані з перерозподілом національного доходу як частини валового внутрішнього продукту.

Найважливіше  значення в перерозподілі національного  доходу, що відбувається в інтересах  монополій, належить державному бюджету. Це його основна функція.

Перерозподіл  національного  доходу  поряд  із соціальним має також економічне значення. Бюджет служить важливим інструментом централізації в руках держави сукупного суспільного капіталу, мобілізації через податки й позики коштів трудящих і доходів інших верств суспільства й використання їх з метою втручання в господарське життя країни.

З метою досягнення цілісності бюджетних  категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями  і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України  затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету; 

2) класифікація видатків (у тому  числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету; 

4) класифікація боргу. 

Відповідно  до статті 9 Бюджетного Кодексу України  доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження; 

2) неподаткові надходження; 

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві  податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі,  доходи від некомерційного та  побічного продажу; 

3) надходження від штрафів та  фінансових санкцій; 

4) інші неподаткові надходження. 

Трансферти - це кошти, одержані від  інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім  тих, що призначені для зарахування  до спеціального фонду; 

2) всі видатки бюджету за рахунок  надходжень до загального фонду  бюджету; 

3) фінансування загального фонду  бюджету. 

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному  обрахунку), одержані розпорядниками  бюджетних коштів на конкретну  мету;

3) різницю між доходами і видатками  спеціального фонду бюджету. 

Розподіл бюджету на загальний  та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної  ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним  та спеціальним фондами бюджету  дозволяється тільки в межах бюджетних  призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України  чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду  здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади  Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Відповідно до статті 29 Бюджетного Кодексу України 

Доходи  Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закріплені  за місцевими бюджетами), що отримуються  відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні  трансферти з місцевих бюджетів.

Державна політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. При цьому значна частка національного доходу переходить від шарів населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.

Держава, організовуючи через бюджет перерозподіл доходів, вирішує проблему підвищення доходів незаможних шарів  населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє ослабленню соціальної напруженості і т.д. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів можна вимірити обсягом і динамікою витрат на соціальні цілі за рахунок центрального і місцевого бюджетів, а також розміром оподатковування доходів.

Можливості держави в перерозподілі  доходів багато в чому обмежуються  бюджетними надходженнями. Нарощування  частки соціальних витрат понад податкові  надходження веде до перетворення їх у могутній фактор росту бюджетного дефіциту й інфляції. Збільшення соціальних витрат держбюджету навіть у межах отриманих доходів веде до надмірного росту податків, здатному підірвати ринкові стимули.

Доходи бюджету утворюються  за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України.

Основним джерелом доходів бюджету  є податкові доходи, а в податкових доходах - податок на добавлену вартість, податок на прибуток, акцизний збір, податки з населення тощо.

Бюджетні доходи можна класифікувати  за кількома підставами. Наприклад, за соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від  господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають Бюджетний кодекс, Закон про Державний бюджет та поточні акти про бюджет місцевих органів влади. 
Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Конституція України, закони України "Про місцеве самоврядування" та "Про власність" створюють правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів, основаних, у першу чергу, на комунальній власності територіальних громад. Бюджетне законодавство у свою чергу конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів. Зокрема, згідно зі ст. 69 БК України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: 
- місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 
- надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 
- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 
- плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 
- кошти від відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; 
- плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; 
- податок на прибуток підприємств комунальної власності; 
- платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та інші. 
Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. Наприклад, закріпленим доходом бюджетів міст Києва та Севастополя є 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень. Зокрема, останніми роками податок на додану вартість у повному обсязі надходить до державного бюджету. 
Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

         За юридичною формою доходи  бюджетної системи поділяються  на податкові та неподаткові.  Оскільки за своєю природою  саме податкові платежі більшою  мірою відповідають ринковій  економіці, формування доходної  частини бюджетів в основному  зорієнтовано на податкові доходи.

        Важливе значення має постійне  вдосконалення системи мобілізації  доходів бюджету, краще використання  матеріальних, трудових і фінансових  ресурсів. Чинна в Україні система  взаємовідносин господарських суб'єктів  з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний дохід, плату за воду, відрахування на геологорозвідувальні роботи та ряд інших обов'язкових платежів. Ці платежі відповідають загальним вимогам оподаткування, проте через недосконалість порядку обчислення і стягнення не виконують належних функцій. 
3.Характеристика Бюджетного кодексу України.

Бюджет   складається   з   двох   взаємопов'язаних   частин: доходної, яка містить в собі перелік  коштів, що надходять до неї,  та видаткової, що об'єднує всі види видатків.

Щороку Верховна Рада приймає Закон  про державний бюджет, яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань місцеві  бюджети від загальнодержавних доходів і податків і т. і. До цих актів належить і щорічні рішення місцевих Рад народних депутатів. Важливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграють нормативні акти, якими встановлюються повноваження органів державної законодавчої влади і державної виконавчої влади.

Значне місце серед нормативних  актів, які регулюють бюджетні відносини, займають акти, що видаються Міністерством фінансів і Національним банком України.

Бюджетна  система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України). Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети міського самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах) та їх об’єднань, що створюються згідно з законом (Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу).

Десять років  тому був зроблений перший революційний крок у процесі формування бюджетів державного і місцевого значення, а саме ухвалений перший в історії  України Бюджетний кодекс. (21 червня 2001 р.) Суттєвим досягненням цього документу, було визначення чітких «правил гри» у формуванні місцевих бюджетів.

8 липня 2010 року  було прийнято Закон України  «Про внесення змін до Бюджетного  кодексу України» фактично –  нову редакцію документа, яка  набирає чинності 01.01.2011 р. (положення пункту 2 частини другої статті 60 та пунктів 3 і 5 частини другої статті 61 набирають чинності з 1 січня 2013 року).

  1. Аналіз положень розділу І БКУ

Слід зазначити, що основною метою, призначенням та завданнями розділу  І БК України (Бюджетна система України та основи бюджетного процесу) є визначення та деталізація категорій і понять, на яких ґрунтується БК України; надання характеристики бюджетній системі та основам організації бюджетного процесу. Методологічне включення системи понять і категорій, їх чітке формулювання надає можливість однозначно тлумачити положення БК України всіма учасниками бюджетного процесу при формуванні й реалізації бюджетних відносин.

Згідно з поставленою  метою у вищезазначеному розділі  БК України послідовно розкриваються основні положення та розв’язуються такі завдання: - Визначення бюджетної термінології (понять, категорій)

  • Розкриття основних принципів побудови й функціонування бюджетної системи
  • Закладення  вимоги   використання   єдиної   бюджетної   класифікації   доходів  бюджету,
  • Класифікації видатків та кредитування бюджету, класифікації фінансування.

У ст. ст.  5 – 13 оновленого БК України систематизовано  й упорядковано на постійній основі такі актуальні питання:

І. 1) з метою забезпечення фінансової самостійності місцевих бюджетів приведено у відповідність до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської партії про місцеве самоврядування, положення щодо структурних складових ланок бюджетної системи України, що в перспективі дасть змогу місцевим органам влади виконувати делеговані і власні повноваження (ч. 2, 3 ст. 5);

      2) з метою забезпечення дотримання  вимог використання єдиної класифікації  доходів та взаємоузгодження  положень ст. 5 зі ст. 64, ч. 2 ст. 65, ст. 66, ст. 69, ст. 71 БК України зі складу місцевих бюджетів виключено «бюджети районів у містах» та закріплено їх за бюджетами місцевого самоврядування, й тим самим здійснено як уніфікацію бюджетної термінології, так і уточнення понять «місцеві бюджети» та «бюджети місцевого самоврядування» (ч. 2, 3 ст. 5).

ІІ. Запроваджені новації у ст. 9 «Класифікація доходів бюджету» нової редакції БК України забезпечили її змістовне вдосконалення та дотримання закладеної в  даному кодексі вимоги щодо використання єдиної класифікації доходів.

Роль бюджету у фінансовому забезпеченні