Зміст
1.Вступ
2. Поняття та сутність
державної економічної політики.
3. Об'єкти, цілі
та засоби державного регулювання змішаної
економіки.
4. Державне регулювання
змішаної економіки на сучасному етапі.
5. Висновок.
6. Список літератури
Вступ. Державне
регулювання економіки має довгу історію.
Практика тут випереджає теорію. У період
раннього капіталізму в Європі існував
централізований контроль над цінами,
якістю товарів і послуг, процентними
ставками і зовнішньою торгівлею.
Меркантилісти
17 століття - піонери нормативної
економічної теорії - писали про
те, що тільки детальне керівництво
з боку уряду здатне забезпечити
порядок у господарській сфері.
Вони бачили в державному керівництві
засіб, що забезпечує соціальну
справедливість.
З переходом
до капіталізму, вільної конкуренції
багато заповіді меркантилістів
канули в Лету. Підхід основоположників
класичної економіки (18 століття),
лімітований державне втручання
в господарське життя, має історичне
пояснення. Адже на той час
вершителями доль в економіці
стали ринок і свобода вибору.
В економічному сенсі свобода
передбачає дві головні складові:
захищене законом право приватної
власності і самостійність прийняття
рішень. У 18 - 19 століттях економічна
роль держави зводилася, в основному,
до охорони цих первинних прав.
20 століття був ознаменований
майже повсюдним зміцненням економічної
присутності держави.
З другої
половини 19 століття національне
виробництво досягло небачених
раніше масштабів. Кінець століття
пов'язаний з вибухом, стрибком
у науково - технічному розвитку
і появою ряду нових галузей,
тобто поглибленням суспільного
поділу праці. Всі ці обставини
породжували потребу в координації,
у підтримці пропорцій на макрорівні,
у антициклічного регулювання.
Почався наступ
на ринок із боку монопольних
структур: картелів, синдикатів, олігополій.
У цих умовах для забезпечення
конкуренції стали життєво необхідні
вироблення антимонопольного законодавства
та його застосування органами
держави.
Посилення
державного регулювання диктувалося
цілями підготовки до воєн, їх
ведення, підтримки обороноздатності.
Розроблялася ціла система заходів,
що включали примусове картелирование
(Німеччина), протекціонізм (Японія). Формувалися
військово-промислові комплекси, тісно
пов'язані з урядом.
Державне регулювання
економіки стало необхідним для
здійснення соціальної політики, взагалі
стратегії соціалізації в широкому
сенсі. Колективне споживання або
задоволення суспільних потреб (охорона
здоров'я, освіта, підтримка незаможних
і ін) неможливі без використання державних
важелів і організацій.
І, нарешті,
хотілося б особливо підкреслити,
маючи на увазі день сьогоднішній,
потреба в державній підтримці
і часом організації фундаментальних
наукових досліджень, а також
захисту довкілля.
Державне регулювання,
таким чином, обумовлено появою нових
економічних потреб, з якими ринок
по своїй природі не може справитися.
І, хоча
подібне регулювання в сучасній
ринковій економіці здійснюється
в набагато менших масштабах,
ніж в адміністративно - командної
системи, все ж тут економічна
роль держави велика, особливо
в порівнянні з системою вільної
конкуренції.
Поняття
та сутність державної
економічної політики. Державне
регулювання змішаної економіки представляє
собою систему типових заходів законодавчого,
виконавчого і контролюючого характеру,
здійснюваних правомочними державними
установами та громадськими організаціями
з метою стабілізації і пристосування
існуючої соціально - економічної системи
до умов, що змінюються.
У міру
розвитку господарства виникали
і загострювалися економічні
і соціальні проблеми, які не
могли бути вирішені автоматично
на базі приватної власності.
З'явилася необхідність значних
інвестицій, малорентабельних або
нерентабельних з точки зору
приватного капіталу, але необхідних
для продовження відтворення
в національних масштабах; галузеві
і загальногосподарські кризи,
масове безробіття, порушення в
грошовому обігу, що загострився
конкуренція на світових ринках
потребували державної економічної
політики.
Теоретично
поняття державної економічної
політики ширше поняття державного
регулювання економіки, так як
перша може грунтуватися і на принципі
невтручання держави в господарське життя
(відомий принцип економічного лібералізму
laisser faire - laisser passer). У сучасних умовах невтручання
держави в соціально - економічні процеси
немислимо. Вже давно ведуться спори не
про необхідність державного регулювання
економіки, а про його масштаби, форми
і інтенсивності. Тому терміни "державне
регулювання економіки" і "державна
економічна політика" у наш час ідентичні.
Об'єктивна
можливість державного регулювання
з'являється з досягненням певного
рівня економічного розвитку, концентрації
виробництва і капіталу. Необхідність,
що перетворює цю можливість
у дійсність, полягає в наростанні
проблем, труднощів, з якими
і покликане впоратися державне
регулювання економіки.
У сучасних
умовах державне регулювання
економіки є складовою частиною
відтворення. Воно вирішує різні
завдання: це, наприклад, стимулювання
економічного зростання, регулювання
зайнятості, заохочення прогресивних
зрушень у галузевій і регіональній
структурі, підтримка експорту. Конкретні
напрями, форми, масштаби державного
регулювання економіки визначаються
характером і гостротою економічних
і соціальних проблем у тій
чи іншій країні в конкретний
період.
У своєму
досягненні економіка будь-якої
країни підпорядкована перш за
все об'єктивним історичним і
економічним закономірностям. У
цьому сенсі є підстави стверджувати,
що шлях її заданий, зумовлений понад,
виникає з написаною долі. Проте в дійсності
економіка пов'язана історичним минулим
і неминучим майбутнім лише частково,
багато в чому траєкторія руху не продиктована
однозначно, а залежить від прагнень і
волі своїх головних діючих суб'єктів:
держави, підприємств і громадян. Кожен
з цих суб'єктів здатний впливати на економічну
долю, хоч і різною мірою, в різних масштабах.
Самими великими можливостями володіє
в цьому сенсі держава в особі уряду в
широкому сенсі цього слова, тобто всіх
гілок державної влади. Уряд обирає шлях,
проводить певну лінію дій для реалізації
обраної соціально-економічної стратегії,
що виходить із цільових установок і враховує
ситуацію, що склалася і намічені тенденції.
У цьому сенсі і прийнято говорити, що
держава здійснює, проводить вироблену
ним економічну політику.
Таким чином,
економічна політика - це що проводиться
державою, урядом країни генеральна
лінія економічних дій, надання
бажаної спрямованості економічним
процесам, втілювані в сукупність
вживаються державою заходів,
за допомогою яких досягаються
намічені цілі і завдання, вирішуються
соціально-економічні проблеми. В
економічній політиці знаходить
безпосереднє відображення реалізований
урядом країни курс. За своїм
задумом економічна політика
покликана висловлювати, втілювати
цілі, завдання, інтереси країни, держави
і народу. У той же час, оскільки
тлумачем, інтерпретатором цільових
соціально-економічних установок
держави є уряд, то в державній
економічній політиці знаходять
достатнє відображення інтереси,
позиції, погляди самого уряду
і тих кіл, осіб, від яких
вона залежить, з якими безпосередньо
пов'язано.
Багато в
чому економічна політика держави
ситуаційно обумовлена в тому
сенсі, що вона безпосереднім
чином диктується успадкованим
минулим, що склалася в країні
економічної обстановкою, раніше
прийнятими рішеннями і зобов'язаннями.
У значній мірі політика зумовлена
внутристранового і світовою кон'юнктурою
- станом господарства та ринку, рівнем
економічної активності, тенденціями
росту та спаду, попитом та пропозицією
на товари та послуги.
Економіка
країн світу розвивається циклічно,
в ній відбуваються коливальні
процеси, хвилеподібні рухи. З
періодом в декілька років
або навіть десятиліть фаза
економічного зростання, підйому
ділової активності змінюється
фазою руху макроекономічних
показників зростання, виникнення
економічного спаду, зменшення
попиту та пропозиції, згасання
підприємницької активності. Відповідно,
слід виділяти, розрізняти такі
послідовно змінюють одне одного
фази економічного циклу як
підйом (економічне зростання), висока
економічна кон'юнктура (економічний
бум), спад (рецесія, економічна криза,
стагнація, стагфляція), низька економічна
кон'юнктура (депресія).
У залежності
від того, в якій фазі перебуває
національна економіка, формується
той чи інший тип економічної
політики уряду, держави. Найчастіше
індикатором на який реагує конструктор
державної економічної політики, є величина
і динаміка валової внутрішньої продукції,
сукупного попиту та пропозиції, доходів
і споживання, цін, зайнятості та безробіття.
Економічна політика тісно пов'язана з
державною внутрішньою і зовнішньою політикою
і навіть з державною ідеологією, з військовою
політикою. Економічна політика втілює
в собі політичні погляди уряду, політичну
доктрину держави і в той же час вона покликана
сприяти створенню економічних передумов,
економічного базису проведення державної
політики. Так що політичні сили країни,
політичні партії, рухи здатні надавати
відчутний вплив на економічний курс держави,
що проводиться економічну політику.
Соціальні
аспекти економічної політики
виявляються в тому, що уряд, приймаючи
економічні рішення, формуючи
бюджет, виділяючи державні асигнування,
змушене враховувати соціальну
реакцію різних верств населення
в особливості провідних груп.
Страйки шахтарів та інші форми
соціальних протестів здатні
іноді чинити вирішальний вплив
на окремі елементи планованої
і проводиться в країні державної
економічної політики.
Запланована
економічна політика знаходить
найяскравіший прояв у структурі
планованого державного бюджету,
цільових державних програмах,
державних законах, параметрах
соціального захисту та підтримки
нужденних в умовах державного
кредитування, ставки державного
податкового обкладення і надаються
пільги, державному впливі на
імпорт і експорт у величинах
зовнішнього і внутрішнього державного
боргу. Найчастіше економічна
політика характеризується не
тільки тим, зафіксовано в державних
планах і програмах, а й поточними,
прийнятими по ходу справи
рішеннями уряду, проведеними
великими оперативними заходами.
Необхідність подібних дій, здатних
помітно деформувати офіційно
декларовану державну економічну
політику, зумовлено передусім нестабільністю
соціально-економічній, військово-політичній,
природно-екологічної ситуації. Цілком
можливі й часто спостерігаються
перегляди економічної політики
в наслідок допущених помилок
у її формуванні, зміна позицій
уряду або зміною його складу.
У залежності
від часового діапазону дії,
тривалості періоду, на який
розраховані проводяться заходи,
прийнято розрізняти короткострокову
та довгострокову економічну
політику. Довгострокова політика
характерна при відносно стійких
умовах економічного життя або
досить гарантованих ресурсних
можливостей. Що дозволяє намітити
лінію економічної поведінки
набагато років вперед і більш-менш
суворо дотримуватися її. Нестійкість
економічних процесів, непередбачуваність
внутрішніх і зовнішніх умов
провадження господарської діяльності
віддає пріоритет короткостроковій
економічній політиці, яка характеризується
наданням спрямованості економічним
дій на період характеризується
приблизно роком або навіть
декількома місяцями.
Економічна
політика проводиться державою
за допомогою використання знаходить
у його розпорядженні інструментарію
сукупності важелів впливу на
економічні процеси та агентів
господарської діяльності. Вона
реалізується через закони, президентські
укази, урядові постанови та
інші нормативні акти, поточні
оперативні постанови і рішення
державних органів.
Конкретними
інструментами проведення державної
економічної політики виступають
перш за все такі фіскальні
важелі впливу, інструменти фіскальної
політики, як податки, державні
витрати, трансферти. За допомогою
фіскальних інструментів держава
здатна змінювати величину і
спрямованість державних потоків
відповідно до переслідуваними
цілями і наміченими для їх
здійснення мірами. Поряд з фіскальними
значну роль відіграють кредитно-грошові
інструменти економічної політики,
такі як загальна маса і
доступність грошей, кредиту, ставки
позичкового відсотка (облікова
ставка центрального банку, норми
резервування, інші централізовано
встановлювані нормативи).
Держава здатна
використовувати такі важелі
економічної політики як встановлення
граничних (максимальних, мінімальних)
рівнів цін на певні види
товарів, величин обсягів виробництва,
і одержуваних підприємницьких
доходів, а так само доходів
різних соціальних груп, введення
заборон та обмежень на окремі
види економічної діяльності. Широко
використовуваним інструментом
державної економічної політики
в області зовнішньої торгівлі
і зовнішньоекономічних зв'язків
є експортно-імпортні тарифи, мита,
квоти на ввіз і вивіз товарів,
капіталу.
У залежності
від галузі державного впливу
на економічні процеси і способів,
інструментів здійснення державної
економічної політики розрізняють
різні її види. Єдиної, загальноприйнятої
класифікації видів економічної
не існує. В укрупненому плані
прийнято виділяти фіскальну
(фінансово бюджетну), монетарну
(кредитно-грошову), зовнішньоекономічну.
У більш широкому плані в
державну економічну політику
включають такі її частини,
як соціальна, структурна, інвестиційна,
приватизаційна, регіональна, аграрна,
науково технічна, податкова, банківська,
цінова, антимонопольна природоохоронна.
Для з'ясування
механізму державного регулювання
економіки доцільно охарактеризувати
його суб'єкти, об'єкти, цілі, інструменти
(засоби), а також етапи його
розвитку.
Об'єкти цілі та
засоби державного
регулювання змішаної
економіки. Об'єкти державного
регулювання економіки - це сфери, галузі,
регіони, а також ситуації, явища та умови
соціально-економічного життя країни,
де виникли або можуть виникнути труднощі,
проблеми, не розв'язуються автоматично
або що дозволяються у віддаленому майбутньому,
в той час як зняття цих проблем настійно
необхідно для нормального функціонування
економіки і підтримки соціальної стабільності.
Основні об'єкти
державного регулювання економіки
- це:
економічний цикл;
секторальна,
галузева і регіональна структура
господарства;
умови накопичення
капіталу;
зайнятість;
грошовий обіг;
платіжний
баланс;
ціни
НДДКР (науково-дослідні
та дослідно-конструкторські роботи,
що мають на меті розробку
і реалізацію наукових ідей);
умови конкуренції;
соціальні відносини,
включаючи відносини між роботодавцями
і працюючими по найму, а також
соціальне забезпечення;
підготовка
і перепідготовка кадрів;
навколишнє середовище;
зовнішньоекономічні
зв'язки.
Очевидно, що
перераховуються об'єкти можуть
носити абсолютно різний характер,
вони охоплюють макроекономічні
процеси - господарський цикл, накопичення
капіталу в масштабах країни,
окремі галузі, територіальні комплекси
і навіть відносини між суб'єктами
- умови конкуренції, відносини
між профспілками і об'єднаннями
підприємців, між державними регулюючими
органами.
Розглянемо найважливіші
з них.
Суть державної
антициклічної політики, або регулювання
господарської кон'юнктури, полягає в
тому, щоб під час криз і депресій стимулювати
попит на товари і послуги, капіталовкладення
і зайнятість. Для цього приватному капіталу
надаються додаткові фінансові пільги,
збільшуються державні витрати і інвестиції.
В умовах тривалого і бурхливого підйому
в економіці країни можуть виникнути небезпечні
явища - розсмоктування товарних запасів,
зростання імпорту і погіршення платіжного
балансу, перевищення попиту на робочу
силу над пропозицією і звідси необгрунтоване
зростання заробітної плати і цін. У такій
ситуації, задача державного регулювання
економіки - пригальмувати зростання попиту,
капіталовкладень і виробництва, щоб по
можливості скоротити перевиробництво
товарів і надлишкових обсягів капіталів
і, таким чином, зменшити глибину і тривалість
можливого спаду виробництва, інвестицій
і зайнятості в майбутньому.
Державне регулювання
економіки в області галузевої
і територіальної структури також
здійснюється за допомогою фінансових
стимулів і державних капіталовкладень,
які забезпечують привілейовані
умови окремим галузям і регіонам.
В одних випадках підтримка виявляється
галузям і територіальним одиницям,
що знаходяться в стані затяжної
кризи; в інших - заохочується розвиток
нових галузей і видів виробництв - носіїв
науково-технічного прогресу, покликаних
привести до прогресивних структурних
змін всередині галузей, між галузями
і у всьому народному господарстві в цілому,
до підвищення його ефективності та конкурентоспроможності.
У той же час можуть вживатися заходи щодо
притормозитися надмірної концентрації
виробництва.
Найважливішим
об'єктом державного регулювання
економіки є накопичення капіталу.
Виробництво, привласнення і капіталізація
прибутку завжди служать головною метою
господарської діяльності в ринковій
економіці, тому державна економічна політика
заохочення накопичення насамперед
відповідає економічним інтересам
суб'єктам господарства. Одночасно
державне регулювання накопичення
опосередковано служить і іншим
об'єктам державного регулювання
економіки. Створюючи додаткові
стимули і можливості в різний
час всім інвесторам або їх окремим
групам по галузях і територіям,
що регулюють органи впливають на
економічний цикл і структуру.
Регулювання зайнятості
- це підтримка нормального з точки
зору ринкової економіки співвідношення
між попитом і пропозицією
робочої сили. Співвідношення це повинно
задовольняти потреба економіки
в кваліфікованих і дисциплінованих
працівниках, заробітна плата яких
служить для них достатньою мотивацією
до праці. Однак співвідношення між
попитом і пропозицією не повинне
вести до надмірного зростання заробітної
плати, який може негативно відбитися
на національній конкурентноздатності.
Небажано і різке зниження зайнятості,
воно веде до збільшення армії безробітних,
зниження споживчого попиту, податкових
надходжень, зростанню витрат на допомоги
і, саме головне, небезпечно соціальними
наслідками.
Постійним об'єктом
уваги державних регулюючих органів
є грошовий обіг. Основна спрямованість
регулювання грошового обігу - боротьба
з інфляцією, що представляє серйозну
небезпеку для економіки. Регулювання
грошового обігу опосередковано
впливає і на інші об'єкти - умови
накопичення, ціни, соціальні відносини.
Стан платіжного
балансу є об'єктивним показником
економічного здоров'я країни. У
всіх країнах з ринковим господарством
держава постійно здійснює оперативне
і стратегічне регулювання платіжного
балансу шляхом впливу на експорт
і імпорт, рух капіталу, підвищення
і пониження курсів національних
валют, торгово-договірної політики і
участі в міжнародній економічній
інтеграції.
Ось один з головних
об'єктів регулювання - ціни. Динаміка
і структура цін відображає стан
економіки. У той же час самі ціни
сильно впливають на структуру господарства,
умови капіталовкладень, стійкість
національної валюти, соціальну атмосферу.
Державні регулюючі
інстанції прагнуть впливати і на
інші об'єкти державного регулювання
економіки, наприклад, зацікавити приватні
фірми в розвитку наукових досліджень
і впровадженні їх результатів, в
експорті товарів, капіталів і накопичених
знань і досвіду. Вивчаються і
удосконалюються закони по дотриманню
правил конкуренції, соціальному захисту,
охороні навколишнього середовища.
Об'єкти державного
регулювання економіки різняться
в залежності від рівня розв'язуваних
ними задач. Це наступні ієрархічні рівні:
рівень фірми; регіону; галузі; сектори
економіки (промисловість, сільське господарство,
послуги); господарства в цілому (господарський
цикл; грошовий обіг; НДДКР; ціни); глобальний
(соціальні відносини, екологія); наднаціональний
(економіко- політичні відносини із зарубіжними
країнами, інтеграційні процеси).
Генеральною метою
державного регулювання економіки
є економічна і соціальна стабільність
і зміцнення існуючого ладу всередині
країни і за рубежем, адаптація до
його умов, що змінюються.
Для цієї генеральної
мети розповсюджується дерево так званих
опосередковуючи конкретних цілей,
без здійснення яких генеральна мета
не може бути досягнута. Ці конкретні
цілі нерозривно пов'язані з об'єктами
державного регулювання економіки.
Мета - вирівнювання економічного циклу
- направлена на об'єкт, тобто на економічний
цикл; поліпшення навколишнього середовища
- на навколишнє середовище і т.п.
Очевидно, що цілі,
по-перше, неоднакові по значенню і
масштабам і, по-друге знаходяться
в тісному взаємозв'язку. Частіше
за все одна мета не може бути поставлена
і досягнута незалежно від
інших. Наприклад, неможливо представити
стимулювання НДДКР без створення
сприятливих умов накопичення капіталу,
без вирівнювання кон'юнктури, вдосконалення
галузевої структури економіки,
стабільного грошового обігу.
Перераховані
цілі частково перекривають один одного,
одна може виявитися тимчасово більш
важливою і підпорядкувати собі інші
в залежності від реальної господарської
і соціальної ситуації, рівня усвідомлення
цієї ситуації суб'єктами державного регулювання
економіки і від встановленої
урядовими органами на даний відрізок
часу системи пріоритетів цілей.
Будь-яка з вищеназваних цілей
може служити, сприяти або перешкоджати
досягненню іншої мети. Конкретні
цілі всередині дерева цілей можуть
бути первинними, вторинними, третинними
і т.д. Наприклад, в умовах кризи
первинною метою стає вихід з
кризи у вузькому конкретному
значенні - пожвавлення кон'юнктури.
Всі інші цілі підпорядковуються
їй. Між цілями економічної політики
існує ієрархічна підпорядкованість.
(Додаток 1)
Стосовно до
умов Росії послідовність виконання
цілей може помітно відрізнятися
від черговості, характерною для
західних країн. До того ж і в складі
цілей може бути певна специфіка,
викликана недостатньою зрілістю ринкових
відносин, труднощами перехідного етапу.
В даний час найбільш складна ситуація,
як бачить її уряд, пов'язана з фінансовою
стабілізацією, зі скороченням темпів
інфляції. Що йде впритул слідом за цим
мета - створення стимулів для початку
економічного пожвавлення - передбачає
попереднє пожвавлення інвестиційної
активності. Проблема безробіття в поточному
періоді поки не така небезпечна, тому
вона ще не висувається на перший план
в ієрархії цілей. Щодо спокійний стан
з проблемою зовнішньоекономічної рівноваги
не спонукає уряд активізувати заходи
в цій сфері. Через брак фінансових ресурсів
мета з охорони природного комплексу поки
відсунута на задній план.
Кошти державного
регулювання поділяються на адміністративні
та економічні і інституційні.
Адміністративні
засоби не пов'язані зі створенням додаткового
матеріального стимулу або небезпекою
фінансового збитку. Вони базуються
на силі державної влади і містять
у собі заходи заборони, дозволу
і примусу.
Наприклад, французькі
власті заборонили будувати нові промислові
підприємства в межах Паризької
агломерації, і для досягнення цієї
мети вони не збільшували податки
на нові підприємства, не ввели драконівські
штрафи, - це були б економічні заходи,
а просто припинили видачу ліцензій
на нове промислове будівництво.
Або, уряд Нідерландів
дозволив використовувати колишню
військово-морську базу в якості
пасажирського і торгового порту,
створивши, таким чином, нову сферу
застосування капіталу. У результаті
в районі порту зросла господарська
активність.
Адміністративні
засоби регулювання в розвинутих
країнах з ринковою економікою використовуються
в незначних масштабах. Їх сфера
дії в основному обмежується
охороною навколишнього середовища
та створенням мінімальних побутових
умов відносно слабко соціально захищених
верств населення. Однак у критичних
ситуаціях їх роль сильно зростає, наприклад,
під час війни, критичного становища
в економіці. Найбільш великомасштабними
адміністративними акціями з
регулювання економіки в післявоєнній
Японії були грошова реформа і
розукрупнення провідних концернів.
Економічні засоби
державного регулювання підрозділяються
на засоби грошово-кредитної і бюджетної
політики.
Самостійним комплексним
інструментом державного регулювання
економіки (і одночасно його об'єктом)
є державний сектор в економіці.
Вища форма державного регулювання
економіки - це державне економічне програмування,
що охоплює численні цілі та весь набір
інструментів державного регулювання
економіки.
Основні економічні
засоби - це:
регулювання облікової
ставки (дисконтна політика, здійснювана
центральним банком);
встановлення
і зміна розмірів мінімальних
резервів, які фінансові інститути
країни зобов'язані зберігати в
центральному банку;
операції державних
установ на ринку цінних паперів,
такі як емісія державних зобов'язань,
торгівля ними і погашення.
допомогою цих
інструментів держава прагне змінити
співвідношення попиту і пропозиції
на фінансовому ринку (ринку позичкових
капіталів) у бажаному напрямку. У міру
відносного зниження ролі ринків вільних
капіталів у фінансуванні капіталовкладень
і особливо у зв'язку зі зменшенням ролі
фондової біржі та зростанням самозабезпечення
великих компаній фінансовими засобами
дієвість цих інструментів у найбільш
розвинених країнах дещо ослабла.
