Розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

     ЗМІСТ

     Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Історичний розвиток меж повноважень органів державного управління та місцевого самоврядування в Україні…………4

Розділ 2. Повноваження органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України……………………………………..

Розділ 3. Проблемні питання розмежування компетенції місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

     Висновок……………………………………………………………………

     Список  використаних джерел……………………………………………. 

     ВСТУП 

     Конституція України закріпила дві системи  влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими  органами виконавчої влади, та місцеве  самоврядування, як публічну владу  територіальних громад. Це — різні за своєю юридичною природою системи місцевої влади, насамперед за функціями та повноваженнями. Конституція України гарантує місцеве самоврядування і тим самим не допускає можливості його підміни місцевими державними адміністраціями.

     Однак, питання про взаємовідносини  органів самоврядування з місцевими  державними адміністраціями — досить складне. Залежно від політичних тенденцій в тому чи іншому суспільстві  змінювалися погляди на самоврядування.

     Так, в юридичній доктрині раннього капіталізму  панувала думка, що самоврядування —  це самостійне ведення місцевого  господарства територіальною общиною, без контролю з боку держави. З  часом до компетенції органів  самоврядування стали включати не тільки економічні, але й соціально-культурні  інтереси місцевого значення.

     У той же час змінились і взаємовідносини  між місцевими державними адміністраціями  та органами місцевого самоврядування у західних країнах. Політика і практика муніципального дуалізму дала змогу  їм встановити раціональні взаємовідносини  між державою і місцевим самоврядуванням, яке зберігає свої невід'ємні права  й одночасно здійснює частину  функцій виконавчої влади. Законодавство  та судова практика вказаних вище країн  встановлюють межі взаємовідносин владних  і самоврядних структур, способи  вирішення конфліктів між ними.

     Місцеве самоврядування в Україні діє  відповідно до Конституції і полягає  у наданні територіальним громадам та їх органам права самостійно вирішувати питання місцевого життя, а у  встановлених законом випадках —  повноважень місцевих державних  адміністрацій. Це означає, що місцеве  самоврядування одночасно є інститутом як громадського, так і державного управління. Органи місцевого самоврядування є формою залучення громадян України до участі у вирішенні питань місцевого значення і виконавчої влади відповідно до вимог законності.

     На  жаль, наука ще глибоко не вивчила  зміст місцевого самоврядування та його юридичну природу. Необхідно  констатувати, що місцеве самоврядування ширше вживається не як юридичний, а  переважно як політичний термін, як певне відбиття політичного життя  держави.

     Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій  та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній  нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад — обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядува ння.

     Очевидно, що місцеві державні адміністрації  є провідниками внутрішньої політики держави на місцях і вживають заходи для її забезпечення у діяльності органів місцевого самоврядування. Проте муніципальна політика виконавчої влади має базуватися на правових засадах і методах її здійснення, але не може спиратися на командно-адміністративні методи як це було у радянські часи. Сфери взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування найрізноманітніші — економічні, соціальні. культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші.

     Однак на практиці реалізація функцій та повноважень місцевих державних  адміністрацій, органів місцевого  самоврядування призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні питання щодо встановлення меж їх функцій та повноважень, способів вирішення компетенційних спорів тощо.  

     Розділ 1. Історичний розвиток меж повноважень  органів державного управління та місцевого  самоврядування в  Україні

     Межі  здійснення функцій і повноважень  влади на місцях є практично в  усіх демократичних, правових державах. Законодавець не може раз і назавжди закріпити ці межі, так як розвиток суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути вирішені в рамках існуючого законодавчого  розмежування функцій і повноважень  органів влади. З іншого боку, законодавець не може займатись окремими дрібними питаннями розмежування функцій  і повноважень органів влади  на місцях і тому допускає інші, крім законодавчого, способи цього розмежування.

     Одним із першочергових кроків незалежної Української держави стало розмежування влади на місцях: державні функції  взяли на себе місцеві органи виконавчої влади в особі представників  Президента України та їх місцевих державних адміністрацій. А колективні інтереси населення сіл, селищ, районів у містах, міст, районів та областей взяли на себе органи місцевого та регіонального самоврядування.

     Питання розмежування функцій і повноважень  гостро диктувалися протягом усього періоду становлення систем місцевих органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування (1992-1996 рр.). Особливо актуальним було питання про  двовладдя на місцях, про авторитаризм місцевих державних адміністрацій, про скасування місцевого самоврядування та т.ін. Справа ж полягала в тому, що старі механізми розмежування функцій і повноважень органів  влади на місцях не працювали, а нові — часто сприймались вороже. По суті проблеми розмежування функцій  і повноважень органів влади  на місцях були проблемами психології та культури тих людей, які здійснювали  цю владу. Вийшовши з командно-адміністративної системи, вони не могли відразу освоїти  культуру державного й місцевого  управління, властиву демократичній, соціальній та правовій державі. Потрібен час, а  головне — створення передумов  для формування в органах влади  на місцях демократичної правової культури

     Важливим  фактором формування даної культури є теорія розмежування функцій і  повноважень органів влади на місцях. Розробка такої теорії успішно  ведеться українськими вченими-юристами, фахівцями різних галузей права. В її основі — ідеї адміністративної та муніципальної реформи, верховенства права, децентралізації, балансу державних  і місцевих інтересів тощо. Саме ці ідеї стали орієнтиром авторського  бачення питань розмежування функцій  і повноважень органів влади  на місцях.

     Питання про розмежування функцій та повноважень  місцевих державних адміністрацій  і органів місцевого самоврядування виникають тому, що ці органи часто  вступають у конфлікти між  собою через різне розуміння  межі здійснення ними функцій та повноважень. Такі питання виникають між районними  державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ  і міст (районного підпорядкування), районними радами; між обласними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування міст (обласного підпорядкування) і обласними радами.

     Конституція України і закони про місцеві  державні адміністрації і про  місцеве самоврядування в Україні  дають можливість виробити ефективний правовий механізм розмежування функцій  і повноважень цих адміністрацій  та органів самоврядування. Як відомо, донедавна у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях головну роль відігравала політична практика, яка складалася на базі фактичного розмежування цих функцій і повноважень. Насамперед шляхом застосування політичних та адміністративних методів, зокрема, з боку місцевих державних адміністрацій. 
 
 
 
 
 

     Розділ 2. Повноваження органів  місцевого самоврядування відповідно до законодавства  України

     Органам місцевого самоврядування законом  можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним  органам виконавчої влади.

     Повноваження  виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються наступних  сфер діяльності:

• соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;
• в галузі бюджету, фінансів і цін;
• щодо управління комунальною власністю;
• в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;
• у галузі будівництва;
• освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;
• з регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;
• соціального захисту населення;
• в галузі зовнішньоекономічної діяльності;
• в галузі оборонної роботи;
• щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою;
• щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

     Виключно  на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються  такі питання:

• утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;
• прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;
• прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;
• прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;
• затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
• затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
• затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
• встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;
• прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
• прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;
• прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
• вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
• надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;
• прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;
• встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;
• прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;
• затвердження статуту територіальної громади;
• визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах.

     Повноваження  виконавчих органів сільських, селищних, міських рад поділяються на власні (самоврядні) і делеговані. До делегованих  повноважень відноситься:

• здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;
• реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;
• вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;
• визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;
• організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
• підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, зайнятості населення, що затверджуються відповідно районними, обласними радами;
• забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян;
• вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;
• вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;
• подання відповідно до законодавства одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;
• вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством;
• здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах;
• забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти та медичного обслуговування на відповідній території, можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;
• забезпечення відповідно до закону розвитку всіх видів освіти і медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних закладів усіх форм власності, фізичної культури і спорту, визначення потреби та формування замовлень на кадри для цих закладів, укладення договорів на підготовку спеціалістів, — забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;
• організація роботи щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх;
• вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у школах (групах з подовженим днем);
• забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;
• сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації;
• організація та участь у здійсненні заходів, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній території;
• забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності;
• вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;
• розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;
• вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Розділ 3. Проблемні питання  розмежування компетенції  місцевих державних  адміністрацій та органів місцевого  самоврядування

     Виділимо, зокрема, такі проблемні питання  компетенції місцевих державних  адміністрацій та органів місцевого  самоврядування:

     1. Компетенція залишається належним  чином не розмежованою, що створює  умови для можливості втручання  одних органів у справи інших  та виникнення конфліктних ситуацій.

     2. Більшість повноважень місцевих  органів виконавчої влади та  органів місцевого самоврядування  становлять суміжну компетенцію,  тобто органи наділені повноваженнями  в одній галузі суспільного  життя, але мають різні предмети  відання. Наприклад, у сфері освіти органи місцевого самоврядування здійснюють управління тими закладами освіти, які належать територіальним громадам, а місцеві державні адміністрації — державними. Однак місцеві державні адміністрації, крім цього, ще реалізують і державну політику в галузі освіти, виконують державні програми та вживають заходи щодо збереження мережі освітніх закладів. В законодавстві при встановленні суміжної компетенції зазначається тільки вид, а не об'єм повноважень.

     3. Місцеві органи виконавчої влади  беруть на себе основний обсяг  повноважень у здійсненні управління  відповідними територіями.

     4. Об'єм делегованих повноважень  у компетенції органів місцевого  самоврядування та сам їх характер  є невиправдано великим. Повноваження  сформульовані переважно нечітко  і неконкретно. Здійснювати більшість  делегованих повноважень неможливо  автономно від сфери власної  компетенції. Тому і контроль, який здійснюють місцеві державні  адміністрації за реалізацією  органами місцевого самоврядування  делегованої сфери компетенції,  є засобом впливу цих органів  і на здійснення власних повноважень самоврядними органами.

     Ознаками, що відрізняють здійснення самоврядними органами делегованих і власних  повноважень, є:

     1. Джерело їх ресурсного забезпечення. Власні повноваження забезпечуються  власними ресурсами. Здійснення  делегованих повноважень фінансується  в повному об'ємі державою шляхом  віднесення до місцевого бюджету  окремих загальнодержавних податків, а також шляхом передачі органам  місцевого самоврядування відповідних  об'єктів державної власності.

     2. Спосіб контролю за їх реалізацією.  Здійснення органами місцевого  самоврядування делегованих повноважень  органів виконавчої влади контролюють  відповідні місцеві державні  адміністрації, а у окремих  випадках — міністерства та  інші центральні органи виконавчої  влади, і їх територіальні підрозділи (районні державні адміністрації  — щодо здійснення делегованих  повноважень виконавчими органами  сільських, селищних, міських рад  міст районного значення, що розташовані  на території району, а обласні  державні адміністрації щодо  здійснення аналогічних повноважень  виконавчими органами міських  рад міст обласного значення).

     Відповідні  форми здійснення контролю, а також  підстави порушення контролюючим органом  питання про відповідальність сільського, селищного, міського голови передбачає Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку контролю за здійсненням органами місцевого  самоврядування делегованих повноважень  органів виконавчої влади" від 09.03. 1999 року № 339. Відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування може наступати у випадку:

     — порушення Конституції і законів  України, прав і свобод громадян;

     — не забезпечення здійснення делегованих  повноважень органів виконавчої влади;

     — перешкоджання здійсненню контролю за їх виконанням та в інших випадках.

     Перелік цих підстав є відкритим, з  чого випливає, що крім законності як критерію оцінки здійснення самоврядними органами делегованих повноважень, має місце  і критерій доцільності.

     Що  ж до співвідношення власних повноважень  самоврядних органів та повноважень  місцевих державних адміністрацій, що безпосередньо стосуються управління селом, селищем, містом, то складаються  ситуації, коли самоврядне повноваження повністю поглинається тим, яке фактично закріплене в компетенції органів  виконавчої влади, що на практиці унеможливлюють слідування принципу заборони втручання  органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих  власних повноважень.

     Що  ж стосується об'єму управлінських  повноважень державних та самоврядних  органів, то не поодинокі ситуації, коли повноваження наведених органів  не просто поглинаються одне одним, а  прямо дублюються. Зокрема, при реалізації делегованих контрольних повноважень  можлива ситуація, коли органи місцевого  самоврядування діють як перша інстанція, а районна та обласна державні адміністрації — відповідно друга  і третя. Це стосується таких повноважень, як здійснення контролю за дотриманням  цін і тарифів та законодавства  щодо захисту прав споживачів, віднесені  законодавцем до компетенції як районних та обласних державних адміністрацій (п. 8 ст. 16 та п. 7 ст. 18 Закону "Про місцеві  державні адміністрації"), так і  виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (п. "б" п.п. 3 ст. 30 та п. "б" п.п. 2 ст. 28 Закону "Про  місцеве самоврядування в Україні").

     П. 2 ст. 17 Закону "Про місцеві державні адміністрації" відносить до повноважень  місцевої державної адміністрації  забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів. Аналогічне повноваження сформульоване  і для виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (п.п. 2 п. "а" ст. 27 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

     За  допомогою словосполучень типу "незалежно  від форми власності", "розташовані  на відповідній території" тощо в  законодавстві розширено перелік об'єктів, стосовно яких реалізуються права і обов'язки органів виконавчої влади.

     Поділяємо думку Т. О. Карабін, що наявна "конкуренція  компетенцій" місцевих органів публічної  влади відбивається здебільшого  на діяльності органів місцевого  самоврядування. Закріплення в компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад аналогічних повноважень із тими, якими володіють місцеві державні адміністрації, а також вирішення багатьох питань, що стосуються інтересів місцевого населення, за участю місцевих державних адміністрацій призводить до того, що місцеві державні адміністрації виступають на відповідних територіях у ролі найбільш повноважних органів, які здійснюють не лише функції державної влади, а й самоврядні функції. Це спричиняє усунення органів місцевого самоврядування від здійснення реального управління на відповідній території.

     Що  ж до правового регулювання співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та повноважень органів  місцевого самоврядування районів  і областей, то в цьому питанні  можна виділити, зокрема, такі проблемні  аспекти:

     1. Як відзначає Т. О. Карабін,  закріплюючи в законі за місцевими  державними адміністраціями конкретний  об'єм повноважень, законодавець  не в повній мірі взяв до  уваги конституційно визначені  завдання цих органів, на яких  по суті повинен базуватися  набір їх фактичних повноважень.  Обсяг повноважень, закріплений  у компетенції місцевих державних  адміністрацій, є ширшим, ніж той,  який є об'єктивно необхідним  для виконання їх завдань. Велика  кількість повноважень, якими  володіють місцеві державні адміністрації,  не завжди спрямована на виконання  конкретно визначених завдань  їх діяльності. Це стосується  майже всіх галузей суспільного  життя, в яких ці органи виконавчої  влади володіють владними повноваженнями.

     2. Значна частина галузевих повноважень,  якими володіють місцеві державні  адміністрації, є "виконавчими"  повноваженнями районних та обласних рад. Наприклад, більшість повноважень у галузі соціально-економічного розвитку території, в галузі бюджету та фінансів, містобудування, деяка частина повноважень у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торгівельного обслуговування, транспорту і зв'язку та інші.

     Але треба враховувати, що місцеві державні адміністрації при здійсненні значної  кількості повноважень підконтрольні  і підзвітні відповідним радам. Разом із цим, місцеві державні адміністрації повинні неупереджено забезпечувати реалізацію загальнодержавного інтересу.

     3. Структурні підрозділи адміністрації  здійснюють власні повноваження  і повноваження, делеговані радою.  В зв'язку зі складністю їх розмежування виникає питання, стосовно якої частини компетенції повинен здійснюватися контроль вищими органами виконавчої влади, а якої — обласною радою? Як вказує Т. О. Карабін, у практичній діяльності через відсутність чіткої межі між власними і делегованими повноваженнями місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, останні звітують про здійснення всього обсягу своїх повноважень відповідним радам. Різниця між наведеними двома випадками полягає фактично тільки у формі здійснення. Якщо про виконання регіональних програм органи виконавчої влади "звітують", то про виконання державних програм і власних повноважень місцевих органів виконавчої влади "інформують" відповідні ради.

     4. Повноваження районних та обласних  рад, передбачені Законом "Про  місцеве самоврядування в Україні", не є достатніми для здійснення  завдань цих органів.

     5. Більшість повноважень не конкретизовані  за змістом, а відсилають до  інших нормативно-правових актів:  з питань земельних відносин, навколишнього природного середовища, власності, адміністративно-територіального  устрою тощо.

     6. Районні та обласні ради не  мають власних виконавчих структур, що утруднює здійснення управлінського  впливу на відповідні об'єкти. 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Дослідивши  питання про проблеми розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, можна зобити наступні висновки.

     Основне призначення місцевих державних адміністрацій полягає у тому, що вони здійснюють забезпечення виконання Конституції і законів України на відповідній території та здійснюють контрольно-наглядові повноваження за дотриманням прав і свобод громадян та законності, в тому числі і органами місцевого самоврядування. А основні завдання органів місцевого самоврядування пов'язані з управлінням відповідними територіями. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування мають забезпечувати реалізацію їх управлінських функцій, не допускаючи при цьому дублювання і паралелізму.

     Розмежування  повноважень може здійснюватися  не тільки на законодавчому рівні, а  також у процесі права реалізації (судові, договірні способи тощо).

     Необхідно виділити такі проблемні питання компетенції місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування:

     1. Компетенція залишається належним  чином не розмежованою, що створює  умови для можливості втручання  одних органів у справи інших  та виникнення конфліктних ситуацій.

     2. Більшість повноважень місцевих  органів виконавчої влади та  органів місцевого самоврядування  становлять суміжну компетенцію,  тобто органи наділені повноваженнями  в одній галузі суспільного  життя, але мають різні предмети  відання. Наприклад, у сфері освіти органи місцевого самоврядування здійснюють управління тими закладами освіти, які належать територіальним громадам, а місцеві державні адміністрації — державними. Однак місцеві державні адміністрації, крім цього, ще реалізують і державну політику в галузі освіти, виконують державні програми та вживають заходи щодо збереження мережі освітніх закладів. В законодавстві при встановленні суміжної компетенції зазначається тільки вид, а не об'єм повноважень.

     3. Місцеві органи виконавчої влади  беруть на себе основний обсяг  повноважень у здійсненні управління  відповідними територіями.

     4. Об'єм делегованих повноважень  у компетенції органів місцевого  самоврядування та сам їх характер  є невиправдано великим. Повноваження  сформульовані переважно нечітко  і неконкретно. Здійснювати більшість  делегованих повноважень неможливо  автономно від сфери власної  компетенції. Тому і контроль, який здійснюють місцеві державні  адміністрації за реалізацією  органами місцевого самоврядування  делегованої сфери компетенції,  є засобом впливу цих органів  і на здійснення власних повноважень самоврядними органами.