Розміщення продуктивних сил
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ»
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
1. Регіональна економічна політика України:
1.1 Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політики …………...5
1.2 Концепція державної регіональної економічної політики в Україні
та її реалізація……………………………………………………
1.3 Актуальні проблеми регіональної політики України та їх розв’язання... 13
2. Північно-Східний економічний район………………………................
2.1 Природні умови та ресурси Північно-Східного економічного району…. 18
2.2 Населення району…………………………………………………………..
2.3 Економічний потенціал району…………………………..............
ВИСНОВОК…………………………………………......
Перелік використаної літератури…………………………….........
ВСТУП
Україна започатковує державну регіональну політику, засновану на європейських цінностях, засадах демократії та національної єдності, орієнтовану на підвищення економічних та соціальних стандартів життя для кожного громадянина. В умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів роль і значення активної регіональної політики зростає. Особливої актуальності набуває проблема ефективного використання регіонального потенціалу. Йдеться про об’єктивну необхідність підвищення конкурентоспроможності регіонів, враховуючи як внутрішні, так і зовнішні чинники. Саме остання проблема і вимагає додаткового дослідження та розробки певних рекомендацій щодо ефективної та дієвої регіональної політики, з метою підвищення конкурентоспроможності регіонів України. За сучасних умов першочерговим завданням є пошук раціонального балансу між децентралізацією управління і єдиновладдям. На державному рівні визначено, що громади та створені ними структури управління на місцях мають нести відповідальність за соціальноекономічний стан перед населенням регіону та державою. На рівні регіону це позначається як принцип «відповідальної регіоналізації». З метою надання більших повноважень регіонам, державна регіональна стратегія спрямовується на подолання інституційних, соціально-економічних та морально-псигологічних перешкод гармонійного розвитку регіонів у їхній єдності як складових єдиної держави.
Головним завданням регіональної політики держави має стати досягнення балансу між її інтересами та інтересами розвитку її регіонів. Принципи раціональності, відповідальності та ефективності децентралізації – орієнтири, на які мають спиратися подальші реформи у сфері державного управління. Громадяни мають визначати можливість прийняття рішень, що впливають на їхнє життя, і реалізувати ці рішення через владу громади.
Особливої ролі набуває економічна база розвитку територій, яка має відповідати ключовому завданню, поставленому перед державою – посиленню соціальної складової регіонального розвитку, що передбачає забезпечення державних стандартів (нормативів) та державних соціальних гарантій гідного рівня життя кожного громадянина незалежно від місця його проживання.
Завдання держави – досягти політичної, економічної та гуманітарної єдності країни на основі узгодження різноспрямованих інтересів усіх регіонів. Важливим аспектом також є проблема дотримання державою принципів прозорості в процесі формування та реалізації регіональної політики, взаємодії держави з інститутами громадянського суспільства.
В даній контрольній роботі також ми розглянемо Північно-Східний економічний район, площа якого - 83,9 тис.км2, населення - 6046,0 тис. осіб, до складу входять: Полтавська, Сумська і Харківська області.
Північно-Східний економічний район належить до найбільш індустріальне розвинених районів України, має вигідне економіко-географічне положення, розташований на важливих шляхах сполучення з економічними районами Росії і портами Чорного та Азовського морів, а також країнами Центральної і Західної Європи, поблизу металургійних баз Донбасу, Придніпров'я. На північному сході район межує з Курською і Бєлгородською областями Центрально-Чорноземного району Російської Федерації, на сході - з Донецьким економічним районом, на півдні - з Придніпровським, на південному заході й заході - з Центральним і Поліським економічними районами України.
Зручне економіко-географічне положення району щодо джерел сировини й палива, сприятливі економічні та природні умови створюють високі потенційні можливості для комплексного розвитку його господарства.
1. Регіональна економічна політика України.
1.1 Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політика
Регіональна політика – сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об’єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв’язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення.
Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого – управління регіональною економікою.
Регіональна політика – складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в контексті загальнодержавних інтересів [1; с. 4].
Однією з найважливіших складових регіональної політики держави в цілому є економічна регіональна політика, з якою безпосередньо пов’язані і всі інші види регіональної політики. Зокрема, соціально-культурна політика покликана забезпечувати передумови для успішного господарського розвитку регіону через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи населення, культури праці та використання духовного, фізичного потенціалу населення. В екологічній політиці пріоритетним є раціональне використання природних ресурсів. Науково-технічна політика має на меті цілеспрямовану зміну структури, перепрофілювання промислових підприємств, технічне його переоснащення на базі новітніх технологій, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів. Разом з тим організація соціально-культурного життя в регіоні, природокористування, науково-технічної діяльності та інших сфер тісно пов’язана з економічними передумовами.
На окремих етапах розвитку для кожної країни цілі регіональної політики різні. Однак Мустафін В.І. стверджує, що для регіональної політики практично всіх без винятку країн притаманні такі цілі:
- створення єдиного економічного простору і забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності;
- відносне зрівняння умов соціально-економічного розвитку регіонів;
- пріоритетний розвиток регіонів, що мають особливо важливе стратегічне значення для держави;
- максимальне використання природних ресурсів;
- запобігання забрудненню навколишнього середовища.
У кожній країн цілі та завдання регіональної економічної політики різні. Для України в умовах перехідного типу економіки й ті, й інші проблеми повинні бути у центрі уваги регіональної економічної політики. У зв’язку з цим на думку Стеченка Д.М. [1; с. 35] важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення і обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Зокрема, для розробки диференційованої регіональної політики слід виділяти регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією населення і виробництва; індустріально слаборозвинуті сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні.
Цілі регіональної економічної політики можна класифікувати за такими ознаками:
1) За змістом: економічні цілі (закріплюють систему економічних відносин); соціальні цілі (відображають стан населення і рівень його життя); політичні цілі, ідеологічні цілі (характеризують програмні вимоги тих чи інших партій і суспільних організацій, які переважають в органах регіональної влади); релігійні цілі (охоплюють етичні і моральні проблеми віруючого населення регіону) тощо.
2) За терміном дії: стратегічні цілі, тактичні цілі, оперативні цілі.
3) За ознакою рівня управління: народногосподарські, міжгалузеві, галузеві, регіональні, а також цілі підприємств і організацій різних форм власності та їх структурних підрозділів.
У Концепції державної регіональної політики визначені головна мета і завдання державної регіональної політики:
- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;
- послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;
- врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
- дотримання внутрішньорегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу.
Серед економічних цілей визначено:
- досягнення економічно- і соціальновиправданого рівня комплексності та раціоналізації структури господарства регіонів, підвищення життєзабезпечення галузей виробництва у ринкових умовах;
- створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, активного проведення приватизації державного майна, земельної реформи, реформи у галузі державного оподаткування та інших ринкових перетворень;
- формування і розвиток спеціальних (вільних) економічних зон з визначенням насамперед локальних територій для їхнього розміщення, а також облаштування кордонів і налагодження на новій основі системи зв’язків між прикордонними регіонами;
- удосконалення економічного районування країни.
Серед головних цілей і завдань у соціальній сфері вказано:
- підвищення рівня добробуту і забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів та соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;
- стабілізація рівня життя населення, створення міцних засад для його підвищення в усіх регіонах;
- гарантування продовольчого забезпечення регіонів, створення високопродуктивних галузей в агропромисловому виробництві, вихід на продовольчі ринки світу;
- гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України, забезпечення зайнятості населення шляхом удосконалення функціонування ринків праці та регулювання міграційних процесів;
- запобігання погіршенню демографічної ситуації, гострим проявам депопуляції населення;
- здійснення заходів економічного і соціального характеру, спрямованих на збільшення тривалості життя та природного приросту населення у регіонах;
- формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них.
В екологічній сфері цілі державної економічної політики такі:
- регулювання господарської збалансованості регіонів;
- запобігання забрудненню довкілля, ліквідація наслідків його забруднення;
- ефективне використання та відтворення природних ресурсів;
- впровадження економічного механізму природокористування;
- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.
Особливо важливим є визначити стратегічні цілі, які пов’язані з якістю економічної системи, її збереженням чи перетворенням. Вони у свою чергу трансформуються у тактичні, які фіксують крупні блоки дій з досягнення стратегічних, а тактичні – в оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення перших і других.
Неправильне формування цілей може призвести до формування нереальних планів регіонального розвитку.
До стратегічних завдань регіонального розвитку України належать [1; с. 12]:
- реконструкція економіки промислових регіонів і великих міських агломерацій через конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації, роздержавлення і приватизацію;
- подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження сіл і малих міст. прискорене відновлення втраченої життєдіяльності в сільській місцевості, розвиток місцевої та соціальної інфраструктур, підвищення ефективності використання сільськогосподарських та інших угідь;
- стабілізація соціально-економічного становища в регіонах з екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;
- продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництва, пов’язаних з комплексним використанням видобувної сировини установлених екологічних стандартів;
- стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;
- формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального прогресу;
- переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням можливої передислокації військових частин;
- розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв’язку, інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та ефективність регіональної економіки;
- подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.
Першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв’язання таких проблем:
- створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;
- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;
- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;
- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;
- розв’язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;
- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;
- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;
- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;
- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;
- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.
1.2 Концепція державної регіональної економічної політики в Україні та її реалізація
Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та соціального розвитку, спеціалізації промислового та сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Слід взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику та багато інших факторів.[1]
Саме тому є важливим як теоретичний так і прикладний аспекти формування обґрунтованої регіональної економічної політики України.
Основні принципи сучасної державної регіональної політики викладені у згадуваній Концепції державної регіональної політики [2]. З метою запровадження її положень в Україні розроблено і прийнято низку законодавчих актів: Бюджетний кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України „Про транскордонне співробітництво”, Закон України „Про розмежування земель державної і комунальної власності”, генеральну схему планування території України, загальнодержавну програму розвитку малих міст, програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування України.
Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів:
- системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси, завдання щодо розвитку усіх сфер суспільного життя, його оптимальної територіальної організації, усі суттєво значущі фактори;
- географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;
- конституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів громадян, підприємств, установ та організацій;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
- субсидіарність, створення належних умов для поєднання централізації та децентралізації у здійсненні держаної влади, розвитку місцевого самоврядування;
- диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес; створення економічних, правових та інших умов та стимулів для укрупнення і прискорення формування економічно та фінансово спроможних сільських територіальних громад, розвитку співробітництва між органами місцевого самоврядування, їх добровільного об’єднання в асоціації, спілки, союзи та інші об’єднання для розв’язання проблем, що становлять спільний інтерес. У разі їх створення слід передбачити делегування їм певних повноважень.
1.3 Актуальні проблеми регіональної політики України та їх розв’язання
Територіальною основою реалізації регіональної політики, державного управління та місцевого самоврядування в Україні має бути відповідна система адміністративно-
- невідповідність Конституції України та внутрішня неузгодженість існуючої багаторівневої системи адміністративно-
- розташування у багатьох випадках на території міст інших міст, а також сіл, селищ, які мають статус окремих адміністративно-територіальних одиниць, що створює умови для конфліктів повноважень, порушення інтересів громадян, законності у діяльності органів місцевого самоврядування;
- недосконалість класифікації міст, відсутність чітких критеріїв для установлення районів, а також віднесення населених пунктів до категорії сіл, селищ, міст, порядку утворення районів у містах;
- відсутність у багатьох випадках на планово-картографічних матеріалах установлених відповідними уповноваженими органами меж адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, обласних та районних центрів, невинесення їх в натуру, встановлення значної частини меж таких одиниць без урахування місцевих природних, історичних та інших факторів, перспектив розвитку регіонів і населених пунктів;
- надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць на рівні села, селища.
Використання території України характеризується значними диспропорціями, зокрема:
- надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території;
- значними площами та низькою щільністю забудови виробничих територій;
- нераціональним розміщенням виробничих та житлових територій;
- малою часткою територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення;
- наявністю значних територій, використання яких законодавчо обмежується та вимагає спеціального охоронного режиму господарювання (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту та зв'язку, об'єкти природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курорти, річки, моря, озера, водосховища та інші водойми, водозабори);
- територіальною невідповідністю розміщення водоємних виробництв місцевим водним ресурсам.
Внаслідок цього територія України відзначається надмірним техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його забруднення та природно-техногенної небезпеки.
Основною причиною цих недоліків є відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання території країни.
Всі ці недоліки можна подолати з огляду на передумови використання території України, що сприяють її соціально-економічному розвитку:
- вигідне геополітичне розташування в центрі Європи, на перетині комунікаційних зв'язків "захід - схід" та "північ-південь";
- достатньо сприятливі природно-кліматичні умови;
- наявність територій з природним станом ландшафтів;
- якісний стан та висока продуктивність земельних угідь;
- значні запаси мінеральних ресурсів;
- розвинутий інтелектуальний та науково-технічний потенціал;
- потужна багатогалузева виробнича база;
- розвинута мережа населених пунктів;
- наявність територій з високим потенціалом соціально-економічного розвитку;
- розвинута інженерно-транспортна інфраструктура та значна її щільність;
- унікальний історико-культурний, туристичний та рекреаційний потенціал;
- початок формування єдиної територіальної системи національної екологічної мережі.
Ще однією важливою проблемою України є подолання міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій. Основними причинами цього явища стали утвердження ринкової конкуренції, що спричинили поділ регіонів за їх конкурентними перевагами та недоліками, різний рівень адаптованості регіонів до умов ринку, що спричиняється структурою економіки та різною спроможністю місцевих владних органів до втілення реформ на регіональному рівні. Так, якщо у 1996 році співвідношення мінімального і максимального значення валової доданої вартості (ВДВ) на особу в регіонах становило 2,7 раз, то у 2001 році уже 5,9 раз. За обсягами інвестицій в основний капітал на особу співвідношення у 1997 році становило 4,2 рази, то у 2002 році 8,1 разу. На сьогодні співвідношення між мінімальним і максимальним показниками рівня заробітної плати – 2,5 рази, а обсягу доходів місцевих бюджетів на одного сільського жителя сягає 50 раз. З огляду на таку ситуацію важливим є прийняття закону „Про стимулювання розвитку регіонів”, проект якого розглядається. Широко обговорюються пропозиції про створення Міністерства з питань регіонального та місцевого розвитку.
З огляду на входження до Європейського Союзу сусідніх з Україною держав розвитку єврорегіонів повинна бути наділена особлива увага. Це створює умови не тільки для отримання за рахунок відповідних фондів ЄС додаткових коштів на розвиток єврорегіонів, а й доступ вітчизняних підприємств до новітніх технологій, європейських і світових ринків. Мають бути розширені контакти з керівниками та експертами Програми регіонального розвитку Європейського Союзу INTERREG, яка на період до 2006 року виконує вже третій свій етап, значною мірою зорієнтований на вирішення проблем прикордонних з Європейським Союзом територій.