Різновиди та сфера використання мультиплікаторів
Тема: Різновиди та сфера використання мультиплікаторів
Зміст
Вступ
Актуальність теми. Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:
По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;
По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;
По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.
Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси різновидів та сфери використання мультиплікаторів.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
- визначити риси інвестиційного мультиплікатора;
- охарактеризувати мультиплікатор Кейнса;
- дослідити грошово-кредитний мультиплікатор;
- проаналізувати використання дії мультиплікаторів у економіці.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема сфери використання мультиплікаторів.
Об’єктом дослідження є основи та загальні риси мультиплікаторів.
Предметом дослідження виступає характеристика різновидів мультиплікаторів.
Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в економіці
1.1. Мультиплікатор інвестицій
Попередній аналіз доводить, що рівноважним може бути тільки той рівень ВВП, який дорівнює СуВ. У дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів СуВ є інвестиції. Вплив інвестиційних змін на рівноважний ВВП можна показати за допомогою графіків (рис.1 і 2).
Рис. 1. Зміни рівноважного ВВП під впливом зрушень СуВ
Рис. 2. Зміни рівноважного ВВП під впливом зрушень інвестицій
Із наведених графіків випливає, що рівноважний ВВП має місце за умови, коли лінія СуВ перетинається з бісектрисою (рис. 1), або коли лінія інвестицій перетинає лінію заощаджень (рис. 2). Перетин цих ліній у точці Т1 характеризує початковий рівень рівноважного ВВП, припустимо, що в кон’юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення і зросла очікувана відсоткова ставка. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат взагалі.
На рис. 1 такі зміни в інвестиціях викликають зміщення лінії сукупних витрат угору від початкового рівня до СуВ3, а на рис. 2 – зміщення лінії ВІ1 до положення ВІ3. Кінцевим результатом цих змін є зростання рівноважного ВВП від О1 до О3.
Може мати місце і протилежна ситуація, коли очікувана норма чистого прибутку зменшується або підвищується ставка відсотка. Підприємці відреагують на несприятливі зміни в кон’юнктурі інвестиційного ринку скороченням запланованих витрат на інвестиції. В цьому випадку лінії сукупних витрат та запланованих інвестицій (СуВ1 до СуВ2 і ВІ1 до ВІ2), а рівноважний ВВП зменшиться від О1 до О2.
Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбувається і при зменшенні запланованих інвестицій.
Зазначений характер залежності між
запланованими інвестиціями і ВВП
називається ефектом мультиплік
Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.
Вперше дане поняття було введено в економічну теорію англ. економістом Каном у 1931 році. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі дану теорію розвив Кейнс.
Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:
МІ = DВВП / DВІп, де МІ - мультиплікатор інвестицій, DВВП - зміна ВВП, DВІп – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.
Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:
По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;
По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;
По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.
Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.
Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатора краще навести на числовому прикладі за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.
Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн. Тоді, згідно з першим розглянутим вище положенням, доход інших суб’єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворились в адекватні доходи інших: DВІ1 = DВВП = 10 млрд. грн. Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює ¾, а гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) дорівнює ¼. Тоді, згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за умов будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні ¾:¼. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю 1.
Табл. 1. Мультиплікативний вплив приросту інвестицій на приріст доходу.
Етапи ділових угод |
Зміни | ||
У доході DВВП |
У споживанні DСВ (ГСС=¾) |
У заощадженні DЗ (ГСЗ =¼) | |
10,00 |
7,50 |
2,50 | |
7,50 |
5,62 |
1,88 | |
3-й |
5,62 |
4,22 |
1,40 |
: |
: |
: |
: |
п-й |
0,00 |
0,00 |
0,00 |
Усього |
40,00 |
30,00 |
10,00 |
З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10*¾) і заощаджень на 2,50 млрд. грн. (10*¼). Заощадження є вилученнями з потоку доходи-витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод отримають інші суб’єкти ринку, і в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50* ¾) і заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50* ¼). І так далі.
Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій з кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто, в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.
Отже, мультиплікатор інвестицій в цьому прикладі дорівнює:
МІ = DВВП / DВІп = 40/10 = 4.
Аналіз даних таблиці дає змогу зробити два висновки.
Перший висновок полягає у тому, що дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які будуть спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. І це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (DВВП) мають зрости на 40 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрд. грн. Тобто доход має збільшитись у чотири рази порівняно з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять ¼ частку доходу.
Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд. грн. спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП на 40 млрд. грн.
Другий висновок полягає у тому, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання і заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:
МІ=1/ГСЗ.
Згадаємо також, що ГСС+ГСЗ=1. Звідси: ГСЗ = 1-ГСС, тоді
МІ=1/ (1-ГСС).
З таблиці 1 видно, що МІ=1/ГСЗ=4.
Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор[15, c. 224-227].
Початково економіка знаходилась в стані рівноваги. Якщо приватний сектор економіки збільшує інвестиційні витрати, то нові збільшені інвестиції перевищують рівноважні заощадження. Це означає, що обсяг ВВП уже не є рівноважним. Виникає питання, на скільки повинен зрости ВВП, щоб рівновагу було відновлено? Мабуть настільки, щоб стимулювати додаткові заощадження для компенсації приросту інвестицій. Тобто:
DВВП=МІ*DВІп=(1/ГСЗ)* DВІп.
Для остаточних висновків необхідно схематично показати дію мультиплікатора:
Етапи ділових угод |
Витрати |
Доходи |
DВІ1 ГСС0*DВІ1 ГСС1*DВІ1 ГСС1*DВІ1 ГСС2*DВІ1 ГСС2-1*DВІ1 : : ГССп-1*DВІ1 ГССп-1*DВІ1 | ||
|
| ||
п-й | ||
DСуВ = DВВП | ||
З схеми видно, що на кожному етапі угод витрати перетворюються в рівнозначну величину доходів. Але доходи на наступному етапі перетворюються в зменшену величину витрат внаслідок вилучень у формі заощаджень. Останній етап (п-й) настає тоді, коли дуже мала величина доходу не здатна перетворитися у витрати.
Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (DВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.
Отже, мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;
мультиплікатор
знаходиться в оберненій
1.2. Грошово-кредитний мультиплікатор
Грошово-кредитний мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:M = 1/r
Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.
Грошова база (Monetary base MB) – сума готівкових грошей (C), які є в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):
MВ = С + ТR.
Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативпий вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.
Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio – cr) характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування – це відношення попиту на готівку до депозитів: сr = С/D.
Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio – rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: rr=–ТR/D. При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr = (R+Е)/D. Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.
Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: С = сr?D, а загальні резерви – сумою депозитів та нормою фактичного резервування: ТR = rr?D, пропозицію грошей можна визначити як: Мs = сr?D + D = D?(сr+1), а грошову базу як: МВ = сr?D + rr?D = D?(сr+rr). Звідси випливає, що
D = МВ/(сr+rr), а Мs = МВ?(сr+1)/ (сr+rr).
З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності – від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier – mm). m = (сr+1)/(сr+rr). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 01. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.
Центральний банк визначає
пропозицію грошей насамперед через
грошову базу, величина якої може контролюватися
центральним банком. Збільшення або
зменшення грошової бази, у свою
чергу, супроводжується
• зміни у грошовій базі,
які включають зміну зобов'
• мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків[2, c, 151-154].
1.3. Мультиплікатор Кейнса
Споживання(витрати домашніх господарств)розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом,а точніше - з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження - це та частина кінцевого доходу суспільства,яка не споживається. Звідси випливає,що кінцевий доход суспільства(національний доход)дорівнює сумі споживання і заощадження: Y=C+S. Споживання (C) і заощадження(S) тісно пов'язані,їх не можна розглядати ізольовано.
Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому,що є суттєвим саме для цього пояснення .Зокрема:
1)ціни розглядаються як незмінні;
2)приймається,що рівень процента є величина стала;
3)об'єктом дослідження виступає закрита економіка,тобто не враховується зовнішня торгівля.
Наголосимо ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів - споживання C і інвестиції I,які створюються заощадженнями S,тобто S=I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів,на придбання яких домогосподарства,підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те,що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.
Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або,навпаки,реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді,коли підприємства створили більше продукції,ніж здатні реалізувати,і тому змушені її частину перетворити на запаси.Другий варіант характерний для умов,коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції,а й тієї,що була в запасах.
Фактичні витрати тотожні отриманим доходам,або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y.
Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:
Y = AD + UI,
де UI - непередбачене нагромадження запасів або навпаки,їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку.
Зрозуміло,що коли UI>0,то це означає,що підприємці зменшують пропозицію товарів(Y ). Коли ж UI<0, то пропозиція збільшується (Y ).
Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта є рівність:
AD = C + I,
де C - витрати споживання домогосподарств;
І - інвестиційні витрати.
Щодо споживання приймається,що воно залежить від граничної схильності до споживання с” та сукупних доходів Y.
зміна в споживанні приріст С ΔС
MPC= ----------------- = ---------- = --- = с”
зміна в доході приріст Y ΔY
Кейнс вводить ще один показник: MPS - гранична схильність до заощадження
зміна в заощадженні приріст S ΔS
MPS=-------------------- = ---------- = --- = s”
зміна в доході приріст Y ΔY
Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:
MPC + MPS = 1, адже приріст Y = приріст С + приріст S
Y = C + S
Приріст доходу може йти або на споживання,або на заощадження[7, c. 119-121].
В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.
Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:
- дохід домашніх господарств;
- багатство, накопичине в домашньому господарстві;
- рівень цін;
- еконмічне очікування;
- величина споживної заборгованості;
- рівень оподаткування.
Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв”язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв”язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.
Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі.
Математично MPC - це числове значення (тангес)кута нахилу лінії споживання(дійсних витрат - AD) до осі абцис,а MPS - тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку,виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).
Функція споживання має вигляд:
C=C0 + cY,
де С0 - певний рівень споживання,який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;
с - гранична схильність до споживання, що показує,яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.
Оскільки у моделі приймається,що ставка процента є стала величина(друге припущення моделі), то функція інвестицій набуває вигляду:I=I
Модель у її спрощеному варіанті має такий вигляд:
Y=AD - загальна умова рівноваги (1)
AD=C+I - структура сукупних витрат (2)
C=C+cY - функція споживання (3)
I=I - функція інвестицій
AD=C+I+cY - випливає із (2),(3),(4) (5)
Y=AD=C+I+cY - випливає із (1),(5) (6)
В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест".Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній,одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат(Y=AD),а друга заплановані витрати.Лінія що проходить під кутом 450 до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка,розташована на ній,є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія ф-ції запланованих витрат(AD)має позитивний нахил до горизонтальної осі(вісь доходу),що цілком відповідає рівнянню(5),в якому сукупні витрати представлені як ф-ція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання с”: чим схильність вища,тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку(Y=AD).
Як пояснити сам процес рівноваги,користуючись "кейнсіанським хрестом"? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y1, то заплановані витрати(споживання) є меншим,ніж виробництво.Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів.А маючи запаси нереалізованої продукції,вони змушені зменшувати виробництво,тобто відбувається рух від Y1 до Y0 .Якщо виробництво знаходиться на рівні Y ,то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво.Підприємства мають можливість розпродувати запаси,а їхскорочення змушує нарощувати виробництво.
Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит 9сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної заянятості.
Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y0 нижче потенційного Y* (див.мал.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.
Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY складає:
ΔY =
Інфляційний розрив – величина, на
яку повинен скоротитися сукупн
Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y0 більший від потенційного ВНП, то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому. Що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже заняті[12, c. 236-239].
Подолання інфляційного розриву передбачає
стримання сукупного попиту і
“переміщення” рівноваги з
ΔY =
Парадокс бережливості – спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об’ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.
Економіка стартує в точці А (див.мал.3). В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від S до S”, а інвестиції залишаються на тому ж самому рівні І. В результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y0 до Y1. Так як сукупний доход Y знизився то і збереження в точці В виявляються тими ж, що і в точці А.
S
Якщо одночасно з ростом заощаджень від S до S” зростуть і заплановані інвестиції від І до І”, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y0 і спад виробництва не виникає. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що складає добрі умови для економічного росту, але може відносно обмежувати рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного росту.
Ріст заощаджень може піддати економіку антиінфляційному впливу в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: спод споживання і послідуюче за ним скорочення сукупних видатків, зайнятості і випуску ( з ефектом мультиплікатора ) обмежують тиск інфляції попиту – сукупний попит понижується від AD що AD1, що супроводжується спадом виробництва від Y1 до Y2 і пониженням рівня цін від P1 до P2 (див.мал.4).
Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес зміни рівня цін Р, так як передбачає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкретизує модель AD-AS для цілей короткострокового макроекономічного аналізу з жорсткими цінами і не може бути використаний для досліджень довгострокових наслідків макроекономічної політики, зв’язаних з ростом або пониженням рівня інфляції. Виходячи з останнього рівняння моделі(Y=C+I+cY),можна визначити залежність між запланованими витратами і випуском. Для цього зробимо найпростіші перетворення і розв'яжемо його відносно Y.Матимемо:
Y = C + I + cY Y – cY = C + I Y(1-c) = C + I
1 1
Y = ---- (Cr+Ir) де вираз --- називається
1-c” 1-с” мультиплікатором випуску над витратами.
Мультиплікатор показує,на скільки одиниць зросте випуск, якщо витрати збільшаться на одиницю. Власне формула мультиплікатора показує,що загальний випуск залежить від схильності до споживання:чим вона більша,тим більший і випуск(доход). Збільшення доходу,писав Кейнс,"дорівнює приросту загальної суми інвестицій,помноженому на мультиплікатор..."(Зміна національного доходу = мультиплікатор первісні зміни в інвестиціях або ΔY = m ΔI).
